Зінаїда Прокопівна Бебешко народилася в с. Чубарівка Пологівського району. Запорізький педагогічний інститут (філологічний факультет) закінчила в 1969 році, відтоді на вчительській роботі. П`ять років працювала в школі № 89 (м.Запоріжжя), 15 років кропіткої праці віддала учням Володимирівської школи Запорізького району. Її твори друкувалися в районних і обласних газетах, різних альманахах і антологіях ("Великий Луг", "Самоцвіти" та ін.). Вона авторка поетичних збірок "Оксанчині сніжки" (1995) і "Тернівські зорепади" (1999). Та не тільки цим залишить вона слід на землі. Вона має в серці те, що не вмирає, іскру Божу, любов до рідної землі і рідної мови. Вона працелюбністю обдарована. Й своєю поезією, і повсякденною працею несе усе це своїм вихованцям.

Твори

Тернівські зорепади: [Поезії]. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 1999. – 75 с.

Оксанчині сніжки: Поезія для дітей дошкіл. та мол. шкіл. віку. – Запоріжжя: РВП "Видавець", 1995. – 112 с.

***

[Добірка віршів; Коротка біограф. довідка] // Січовий Парнас: Антологія. – Запоріжжя, 2000. – С. 174-178.

Україні: [Вірш] // Великий Луг: Поезії. – Запоріжжя: РВО "Видавець", 1992. – С.80.

***

Ніні Матвієнко: [Вірш] // Черв. промінь. – 2006. – 23 серп. (№67). – С. 3.

Тарасові Шевченку: [Вірш] // Черв. промінь. – 2005. – 23 серп. – С. 3.

Рідна мова: [Вірш ] // Черв. промінь. – 2001. – 7 листоп. – С. 3.

Література про життя та творчість

Івченко Л. Нова збірка поетеси // Днепров. металлург. – 2000. – 14 апр.

Ліберман О. Про добру і щиру людину // Запороз. Січ. – 2000. – 11 лип.

Івченко Л. Має в серці те, що не вмирає // Запороз. Січ. – 1999. – 13 лют. – С.7.

Куликова З. Добрий талант, подарований дітям // Днепров. металлург. – 1996. – 1 мая.

Івченко Л., Чурманова А., Касьяненко Н. Вшанували вчительку-поетесу // Черв. промінь. – 1994. – 1 черв.

І я іду в слідах своїх предтеч,
Мені - дано. Я бачу. Не блукаю.
Давно нічого в світі не шукаю.
Я просто йду. І шлях мій - наче меч.
Г. Лютий.

Народився Григорій Іванович Лютий 7 лютого 1949 року в м. Гуляйполе у сім`ї вчителів. Навчаючись у середній школі №1 паралельно здобував музичну освіту по класу баяна. Закінчивши школу, Г. Лютий протягом року працював баяністом і завідуючим Любимівським Будинком культури, вчителем української мови та літератури у СШ №2 м. Гуляйполя, редагував колгоспні багатотиражні газети, був кореспондентом Гуляйпільської районної газети. З 1971року керував районним літературним об`єднанням "Калинова сопілка".

Потім вступив на філологічний факультет Запорізького педінституту (сьогодні-ЗНУ), який закінчив заочно у 1973 році. Його вірші вперше були опубліковані в Гуляйпільській районній газеті "Зоря комунізму" у 1964 р., а в 1971 р.- в "Літературній Україні". Пізніше друкувався у всеукраїнських літературно-художніх журналах "Вітчизна", "Жовтень", "Дніпро", "Україна", "Київ","Донбас".Перша збірка поезій "Крилатий корінь" побачила світ у 1984 р., а в травні того ж року Григорія Івановича прийняли до Спілки письменників СРСР.

Він лауреат обласних премій - молодіжної імені М.Андросова, літературної імені В.Лісняка, фонду культури імені М.Нагнибіди. На вірші Г.Лютого написано понад 50 пісень. З 1992 року він очолював обласне літоб`єднання ім. М.Гайдабури, з 1998 р.- голова Запорізької обласної організації Національної Спілки письменників України, з 2001 р. - редактор всеукраїнського журналу "Хортиця". Він активно підтримує молодих запорізьких авторів, плекаючи юні таланти, серед яких В.Забава, Я.Яковенко, В.Шмига.

У 2004 році йому присвоєно звання "Заслужений діяч мистецтв України", у зв`язку з 80-річчям утворення Гуляйпільського району Г.Лютого нагороджено регіональною медаллю "За заслуги перед Гуляйпільським краєм".

Твори

Окремі видання творів

Я вже тобою дихаю... – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2007. – 208 с.

Вибране. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2005. – 700 с.

Меди ... – Запоріжжя: Хортиця, 2000. – 115 с.

Вибране: Вірші, поеми, пісні. – Запоріжжя: Хортиця, 1999. – 568 с.

Вибране: Вірші, поеми, пісні. – Запоріжжя: Хортиця, 1998. – 531 с.

Світлана: Казка, оповідання, вірші.– Запоріжжя: Хортиця, 1998. –26с.

Гуляйполе: Поезії. – Запоріжжя: Хортиця, 1996. – 60 с.

Гуляйполе: Поезії. – Запоріжжя: Хортиця, 1995. – 60 с.

Світлана: Казка, оповідання, вірші. – Запоріжжя: Хортиця, 1995. – 26 с.

Я воду пив з твого лиця: Інтимна лірика. – Гуляйполе, 1992. – 160 с.

Хліб любові: Поезії. – К.: Молодь, 1990. – 88 с.

Червона літера вогню: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1986.– 47с.

Крона вічності: Вірші, поеми. – К.: Рад. письменник, 1985. – 134 с.

Крилатий корінь : Поезії.- К.: Молодь,1984.- 62 с.

Твори, видані у співавторстві

Сердюк А. (соавт.) Пісні Гуляйпільського краю. – Гуляйполе, 1993. – 32 с.

Сердюк А. Запоріжжя моє кохане: Пісні композитора Анатолія Сердюка: [В т. ч. на сл. Г.Лютого]. – Запоріжжя: Вид – во ВАТ "Мотор Січ", 2001. – 192 с.

Сердюк А. (соавт.) Тільки мед пісень по вусах тече... // Хортиця. – Запоріжжя, 1994. – Вип.3. – С.167 – 169.

Твори, опубліковані у збірках

[Добірка віршів; Коротка біогр. довідка] // Січовий Парнас: Антологія. – Запоріжжя, 2000. – С. 256-276.

Як душа, як диво, як надія...: [Добірка віршів] // Хортиця. – Запоріжжя, 1998. – Вип.6. – С.16 – 18.

Душа ледь – ледь торкалась тіла...: Повість // Хортиця. – Запоріжжя, 1996. – Вип.5. – С.43 – 104.

Народила мене українка...: [Добірка віршів] // Хортиця. – Запоріжжя, 1992. – Вип. 2. - С.15 – 16.

Тюльпан; "В ніч неприкаяну..."; "Ми ходили, неначе ковбої": [Добірка віршів] // Великий Луг. – Запоріжжя, 1992. – С.35 – 38.

Твори, опубліковані в періодичних виданнях

Мама – Марія: Роман – пісня (Уривки) // Літ. Україна. – 2008. – 24 квіт.

Мама-Марія: (Роман - пісня) // Хортиця.- 2007.- № 6.- С.17-124.

Бенкетуйте мої думи! // Запороз. Січ. – 2007. – 23 черв. – С. 5.

Бреду по саме серце у степу...: [Поезія] // Просто. – 2007. – 27 груд. – С. 17.

Голос: Вірші // Київ. – 2007. - №2. – С. 2-10.

Запоріжжя моє; Кургани пісень; Рідному слову: [Вірші] // Запоріз. правда. – 2007. – 4 трав. – С. 17.

Запорізький мій краю...: [Вірш] // Запороз. Січ. – 2007. – 23 черв.

Рідному слову: [Вірші] // Запороз. Січ. – 2007. – 7 серп. – С. 5.

Немає смерті тим, хто вино любить...: Вірші // Вітчизна. – 2005. - №7-8. – С. 2-10.

Публіцистика

А він таки був солов'єм: [В. Чубенко] // Запороз. Січ. – 2007. – 24 лют. – С. 6.

Українця Івана Піддубного за життя не поборов ніхто? // Хортиця. – 2007. - №1. – С. 20-30.

Її дорога позначена Україною...: [Л. Коваль] // Хортиця. – 2005. - №2. – С. 54-59.

Яна Яковенко: "Знаю, мусиш ти піти, і тебе ніхто не спинить..."// Запоріз. правда. – 2005. – 11 січ. – С. 7.

"Я син великого народу..." [В. Діденко]// Літ. Україна. – 2005. – 3, 10 берез.

Ми з тих ясних зір, ми з тих чистих вод...: Відкритий лист гуляйпільцям і всім, кому болить Україна: Звернення-сповідь: [Вибори-2004]// Суббота плюс. – 2004. – 23 дек. – С. 14.

Чеховські гени і голос батьківського степу: [О.Чех та П.Банько, літератори із с. Григорівка Пологів. р-ну] // Запоріз. правда. – 2004. – 5 черв.; Хортиця. – 2004. - №2. – С. 49-50.

Ще ненароджену її вже знав цей степ...: [Про голов. лікаря Запоріз. центру реабілітації і відновлення сім'ї Н.Авраменко] // Хортиця. – 2004. – №2. - С. 44-48.

"Доки буде жити дух наш запорізький, доти Україна в світі буде жить": [Про А. Рекубрацького] // Хортиця. – 2003. - №1. – С. 3-5.

Невідкриті слова я і досі люблю...: [В. Сироватко]// Хортиця. – 2003. - №6. – С. 3-4.

Часопис "Хортиця" – усім, кому щемить у грудях рідна земля // Запороз. Січ. – 2003. – 6 груд. – С. 6.

У ньому бушувала кров тарпана...: Есе: [І. Доценко] // Літ. Україна. – 2002. – 14 лют.

Такими поетами, як криницями, народ закоріннюється в рідну землю: [В. Моруга] // Хортиця. – 2002. - №1. – С. 8-11.

Література про життя та творчість

Гордість землі запорізької: Присвоєні почесні звання: "Заслужений діяч мистецтв України": [В т. ч. Лютому Г.І., голові Запоріз. обл. орг-ції Нац. Спілки письменників України] // Запоріз. правда. – 2004. – 25 груд. – С. 2.

***

Віхляєв В. Перші кроки. – К.: Слово, 2006. – 51 с. – Із змісту: Поети - постшістдесятники Запорізького краю. – С. 23-36; Літературна школа поетів - постшістдесятників Запорізького краю. – С. 37-39.

Література рідного краю: (Навч. – метод. посіб.). – 2 – ге вид. – Запоріжжя: Просвіта, 2005. – 207 с. – Із змісту: Кулак Н. Урок – роздум "Що є любов? Любов? Любов?": (За віршами Г.Лютого). – С.90 – 93; Кутова Р. Їхні музи – сестри: (Творчість поета Г.Лютого і співака А.Сердюка). – С.110 – 112.

Сушко К. Стежка на Хортиці: Есе. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 71 с. – Із змісту: "Я не стану, не посмію я...": (Григорій Лютий). – С. 32-43.

Кушніренко І., Жилінський В. Преса Гуляйпільщини. Ч.1. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2005. – 195 с. – Із змісту: Григорій Іванович Лютий. – С.96 - 97.

Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпільщини. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2004.- 222 с. – Із змісту: Григорій Лютий. - С.100-101. Письменники Запорізького краю (20 – 90-ті роки ХХ ст.). - Запоріжжя, 2002.- 580 с. - Із змісту: Стадніченко О. Григорій Лютий. - С.357-369.

Народжений Дніпрогесом: До 60-річчя Ленін. району м. Запоріжжя. – Запоріжжя: ВПК "Запоріжжя", 1996. – 24 с. – Із змісту: Поет: [Г.Лютий]. – С.23.

***

Біленко Т. Розливи "Поетичного травня – 2007"!: [Інтерв'ю кор. з головою обл. організації Нац. Спілки письмеників України Г. Лютим] // Хортиця. – 2007. - №3. – С. 63-64.

Біленко Т. Яйце-райце українського духу: [Про Г. Лютого та його роман "Мама - Марія"] // Хортиця. – 2007. - №6. – С. 4-14.

Лютий Г. Я писав цей роман усе життя...: [Про роман - пісню "Мама - Марія" // Хортиця. – 2007. - №6. – С. 2-3.

Білоус Г. "Подай свій хліб - і я скажу хто ти..." // Вітчизна .- 1999.- №11-12.- С.131-139.

***

Дзюба І. Магія південного степу: [Про роман – пісню "Мама - Марія"] // Літ. Україна. – 2008. – 24 квіт.

Стригальов В. Феєрія поетичності Григорія Лютого: [Рец. на кн. Г.Лютого "Вибране" (Запоріжжя, 2005)] // Запороз. Січ. – 2007. – 13 лют. – С. 8.

Рекубрацький А. Григорій Лютий: "Ми - одна душа, ми – один народ!": [Історія одного вірша "Ми з тих ясних зір"] // Запоріз. правда. – 2005. – 15 берез. – С. 7.

Віхляєв В., Северинюк В. Поети - постшістдесятники Запорізького краю: [В т. ч. Г. І. Лютий]// Держава та регіони. – 2004. - №2. – С. 165-168. – (Сер.: Гуманітарні науки).

Квітка В. Ті слова пісень у садах ростуть... // Запоріз. правда. – 2004. – 7 серп. – С. 7.

Письменники Запорізького краю: М. Лиходід, Г. Лютий // Червоний промінь. – 2004. – 17 квіт. – С. 5.

Білокопитов М. Його життя – як повінь...// Запоріз. правда. – 2002. – 16 лют. – С. 7.

Юрій Лагутін був гравцем гандбольних команд Запорізького індустріального інституту та СКА (Київ). Шлях на спортивний Олімп розпочав у складі студентської збірної СРСР і зразу ж став найкращим гравцем чемпіонату світу серед студентів. Він був "стриженем" запорізької команди і відмінним хлопцем поза спортивним майданчиком.

У складі збірної команди СРСР провів 92 гри, закинув 212 м`ячів. Нагороджений медаллю "За трудовую доблесть".

Трагічним для нього виявився матч зі збірною командою Польщі на Олімпійських іграх в Монреалі 1976 року. Невинна, з першого погляду, травма здетонувала в смертельну хворобу. В 29 років його не стало.

Кожного року 30 квітня , в день смерті Юрія Лагутіна, на Капустяному кладовищі біля могили збираються товариші, ветерани запорізького гандболу, щоб вклонитися його праху.

З 1982 року щорічно проводиться юнацький турнір з гандболу "Кубок Юрія Лагутіна", заснований з ініціативи спортивної громади міста.

Через його горнило пройшли десятки хлопчаків, майбутніх чемпіонів Олімпійських ігор, світу, Європи.

На жаль, вони не побачили блискучу гру видатного майстра. Юрій Лагутін був з тієї нечисленної плеяди геніальних гравців, які перетворювали гандбол на мистецтво.

Література про життя та діяльність

Сухомозький М. Україна у світі: Енцикл. довід. – К.: МАУП, 2006. – 872 с.: іл. – Із змісту: Спорт: [В т. ч. про Ю.Лагутіна]. – С.561 – 565.

Запорожье и запорожцы. – Запорожье: Тандем – У, 2005. – 336 с.: ил. – Из содерж.: Запорожцы – чемпионы мирового уровня: [В т. ч. Ю Лагутин]. – С.296.

Запорізька область: Іл. енц. Т.2: Архітектура, культура, економіка, райони області. - Запоріжжя: Дике Поле, 2004. – 304 с.6іл. – Із змісту: Спорт: [В т. ч. про Ю.Лагутіна]. – С.139 – 143.

***

Лисовой Ю. Вспоминая Юру Лагутина // МИГ. – 2008. - 27 марта (№13). – С.52.

Лисовой Ю. Не меркнет память о Юрии Лагутине // Индустр. Запорожье. – 2001. – 23 марта. – С.7.

 

Коли затьмарюється небо
В часи бентежні і лихі,
Я на Голгофу йду до тебе
Спокутувать твої гріхи.
Ті, що чинили у безум'ї
Колись (кляни чи не кляни)
Твої недавні, нерозумні,
Твої незрячиї сини.
(Г. Сковорода)

Народився 19 лютого 1909 року в с. Осетрівка Савранського району Одеської області в селянській родині. У 1925 році закінчив Савранську семирічку і пішов учитися до Курячолозької агрошколи. Після її закінчення у 1928 році вступив до Одеського сільськогосподарського інституту.

Відразу після навчання Миколу Костянтиновича було зараховано до обласної газети "Чорноморська комуна" літературним працівником-агрономом. В 1933 р. обком комсомолу направляє його в Голу Пристань – там створювалася районна газета "Південна комуна", де він обіймав посаду відповідального секретаря редакції. Закінчивши навчання в Харківському інституті журналістики (1936-1939), прибув у редакцію газети "Червоне Запоріжжя". Тут він працював заввіділом культури і шкіл, заступником відповідального секретаря, відповідальним секретарем. Та в ніч із 7 на 8 вересня 1941 року його прямо в редакції заарештували. Звинувачення звучало так: підготовка збройного повстання проти радянського устрою. Засудили на 10 років ув'язнення в таборах. Відбував свій строк в УсольЛАГу на Уралі. Після закінчення цих десяти років, в п`ятдесят першому, замість звільнення відправили (без будь-яких пояснень) іще далі – до Ангари.

В 1956 році М.К.Попеля Запорізький обласний суд реабілітував і він повернувся в Запоріжжя.

Працював у редакціях багатотиражних газет, в обласних виданнях "Запорізька правда", "Индустриальное Запорожье". Вийшовши на пенсію в 1973 році продовжував співробітничати з газетою "Запорізька правда" як позаштатний кореспондент. З часу створення обласної редакційної колегії з підготовки та випуску серії книг "Реабілітовані історією" М. К. Попель – член редколегії, активний учасник її роботи. Будучи співголовою товариства "Меморіал", виступав у пресі з документальними оповіданнями про пережите ним і його поколінням під час тоталітарного режиму.

М. Попель – член Спілки журналістів України.

Помер Микола Костянтинович Попель 29 квітня 2001 року.

Твори

Марійчина свічка: (Із пережитого): Оповіді, нариси, спогади. – Запоріжжя: Хортиця, 2001. – 53 с.

***

Спокута. Запорізька область: Альманах. №3 / Обл. наук. – ред. підрозділ "Реабілітовані історією"; Редколегія: [В т. ч. М.К.Попель]. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2000.- 188 с. – Із змісту: Попель М. Кривавий хрест: (Спогади політв`язня ГУЛАГу 50-х років). – С.99 – 103.

Спокута. Запорізька область: Альманах. №2. – Запоріжжя, 2000. – 253 с. – Із змісту: Попель М. Як вибивали "зізнання": (Свідчення в`язня ГУЛАГу). – С.74 -77.

Спокута. Запорізька область: Альманах. №1. – Запоріжжя, 1999. – 166 с. – Із змісту: Піддубний А. Він бачив пекло. – С.65 – 73;

Попель М. Марійчина свічка: (Оповідання - бувальщина). – С.73 – 78.

Повернені імена: Статті, нариси, корот. біогр. довідки (про реабілітов. жертви політ. репресій у Запоріз. обл.) / НАН України, Голов. ред. колегія з підготовки та випуску серії книг "Реабілітовані історією". – К.: Вир, 1998. – 350 с. – Із змісту: Попель М. Багатолика Голгофа: (Рад. концтабори 40 – 50-х років очима одного з "ворогів народу"). – С.139 – 144.

***

Кривавий хрест: (Спогади політв`язня ГУЛАГу 50-х рр.) // Запоріз. правда. – 2001. – 20 лют. – С.7.

Не погасити б свічку пам`яті: [Голодомор 1933 р.] // Запоріз. правда. – 1993. – 9, 10, 11 верес.

Література про життя та діяльність

Науменко І. Судили за думки // Реабілітовані історією. Запорізька область. – Запоріжжя, 2004. – Кн.1. – С.244 – 246, 487.

Романюк М. Оратаї журналістської ниви: Укр. редактори, видавці, публіцисти. Кн.2. – Львів, 2004. – 238 с. – Із змісту: Попель (Вукол) Микола Костянтинович. – С.160 – 162.

Науменко І. Реабілітований історією // Вони слави не шукали. – Запоріжжя, 2002. – С.119 – 120.

Попель Микола Костянтинович: [Некролог] // Спокута. – Запоріжжя, 2001. – Вип. №4. – С. 206-207.

Піддубний А. Він бачив пекло// Спокута. – Запорожье, 1999. – Вип. 1. – С. 65-72.

***

Науменко І. Судили за... думки // Запоріз. правда.- 2006. - 6 черв. - С.2.

Бондар В. Журналіст. Політв`язень. Людина // Запоріз. правда. – 2003. – 6 верес. – С.7.

Науменко І. Століття – на його долонях // Суббота плюс. – 2001. – 29 марта – С.7.

Проскуров А. Вшанували найстарішого журналіста // Сіл. вісті. – 1999. – 9 квіт.

1939 рік – не лише рік народження нашої області, але й рік появи відповідної інфраструктури в усіх сферах життя новоствореного регіону, в тому числі і в засобах масової інформації (точніше за тогочасним визначенням – пропаганди і агітації).

Перший номер органу Запорізького обкому і міському Компартії України та обласної ради „Большевик Запорожья” побачив світ 24 лютого 1939 року. Ядро творчого колективу газети складали завідуючі відділами М.Гордій, А.Біленький, Я.Кудря, талановиті журналісти Т.Трескунова, В.Репін, Р.Табачніков, Н.Українська. Головним редактором був В.Войник, який згодом поліг на фронтах Великої Вітчизняної війни. За короткий проміжок часу авторський колектив, залюблений у свою справу, зумів домогтися зростання популярності видання серед читацької аудиторії. Нова газета стала авторитетним і впливовим органом інформації.

У воєнний період (1941- І половина 1945 рр.) часопис не виходив, але вже в травні 1945 року відновив свою діяльність проте під іншою назвою – „Запорожская правда”. Провідною темою публіцистичних виступів газети того періоду була відбудова Дніпрогесу, Запорізького індустріального комплекса і, зокрема, комбінату „Запоріжсталь”. При промисловому відділі видання, завідував ним В.Б.Репін, створюється спеціальна виїздна редакція, яка видавала бойові листки, присвячені поширенню досвіду кращих будівельників, викриттю недоліків.

З 1963 року найпопулярніша в Запорізькому краї газета виходить під сучасною назвою - „Индустриальное Запорожье”. У 80-х роках її передплачувало біля 250 тисяч жителів міст і сіл, а читало біля мільйона.

1991 року газета стала першим в області незалежним періодичним виданням, засновником і видавцем якого був трудовий колектив редакції. Невблаганно плине час, змініються часи, ситуації, події, новини. Проте, не дивлячись на всі труднощі і негаразди, улюблена газета багатьох поколінь запоріжців, зуміла вистояти, удосконалити свій імідж, зберегти читачів. Сьогодні закрите акціонерне товариство „Редакция газеты „Индустриальное Запорожье” випускає єдиний в області часопис, що виходить 4 рази на тиждень, причому випуск за четвер „Индустриальное Запорожье” -"Панорама" споряджений телепрограмою. З 1998 року видання має повнокольоровий друк. Тираж газети постійно зростає і нині „Индустриалка” виходить накладом 10000 прим., а „ИЗ” "Панорама" – 20800 прим. Журналісти, технічні співробітники докладають всі свої творчі здібності, знання, практичне уміння для того, щоб головний девіз видання – „Индустриалка оперативно о главном” – справджувався кожним номером, кожним нарисом, кожною строкою...

Традиції виховання та підтримки молодих журналістських кадрів, однодумців, колег, закладені засновниками газети ще в далекі 40-і роки ХХ століття, сприяли згуртуванню в редакції „ИЗ” найкращих майстрів друкованого слова. Свого часу видання очолювали такі відомі фахівці своєї справи як А.Клюненко, П.Горбачов, В.Фрізько. Індустріалівці пишаються тим, що ім’я їх колишнього редактора Андрія Степановича Клюненка з 1996 року носить обласна премія, якою нагороджуються кращі журналістські роботи соціально-економічної тематики.

Жителі Запорізького краю добре знають журналістів „Индустиалки” багатьох поколінь. Це А.Фрідман, С.Заруба, С.Колосов, Т.Петраков, М.Юдавіна, П.Чурюканов, Ю.Ботнер, С.Перепадя, В.Фортунін, В.Жаров, В.Ахінько, Н.Кузьменко. Їм на зміну прийшла нова генерація. І тепер уже І.Єгорова, В.Фрізько, Н.Желнова, С.Олійник та інші співробітники газети під орудою головного редактора В.Дупака вводять нас у цікавий світ фактів, явищ, новин суспільно-політичного та культурного життя.

Газета – член Української асоціації видавців періодичної преси (УАВПП).

Література

Шевченківські лауреати, 1962-2000: Енцик. довід. / Авт. – упоряд. М.Т.Лабінський. – К.: Криниця, 2001. – 693 с. – Із змісту: Фріман Абрам Якович. – С. 580-581.

Хто є хто в українських масмедіа. – К.: КІС, 1999. – С. 397.

Клюненко А. Слово, подкрепленное делом: [Редактор газ. «ИЗ» о себе и своей работе] // Солдаты слова. – М., 1981. – С. 183-197.

Клюненко А. Тоді, в Запоріжжі: [Про журн. роботу від члена редакції „Большевик Запорожья” до гол. ред. „ИЗ”] // А було це так... – К., 1981. – С.185-191.

***

Дерев’янко І. Фоторепортер божою милістю: [Про П.Чурюканова] // Запоріз. правда. – 2006. – 2 верес. (№ 130).

Валерию Фортунину вручена премия им. А.Клюненко: [ Журналисту газ. «Индустр. Запорожье»] // Индустр. Запорожье. – 2000. – 8 июня.

Юдавина Л. Рассказ о журналисте от Бога: [Об А.Я.Фримане] // Индустр. Запорожье. – 1999. – 23 февр.

Жаров В. Как молоды мы были. // Индустр. Запорожье. – 1999. – 9 февр.

Гиммельфарб А. В годы предгрозовые: [О В.Б.Репине] // Индустр. Запорожье. – 1999. – 4 февр.

Новые премии: [Об установлении, начиная с 1996 г., обл. премии им. А.С.Клюненко и Н.И.Пересунько за лучшие журналист. работы года]. // Наш город (Суббота). – 1997. – 14 янв. – С.1.

"Говорить Запоріжжя!..." Уперше ці слова прозвучали в ефірі 25 лютого 1939 року. Відтоді передачі обласного комітету по радіомовленню в радіоефірі стали регулярними, велися вони зі студії, що була в будинку № 11 по вулиці Чекістів, через дніпропетровську радіостанцію. Радіожурналісти надавали мікрофон митцям, які приїздили до Запоріжжя з Москви, Києва, артистам театрів, відомим співакам і письменникам, транслювали важливі події з будов, підприємств, колгоспів, стадіонів.

Під час окупації області німецько-фашистські загарбники пошкодили всю радіотрансляційну мережу, знищили всю радіоапаратуру. Та вже 17 квітня 1944 р. жителі Запоріжжя вперше після визволення міста від окупантів знову почули знайомі слова: "Говорить Запоріжжя!".

Сьогодні Будинок радіо знаходиться по вулиці Матросова, 21. Колектив творчих і технічних працівників забезпечує підготовку щомісячно 52 годин радіомовлення на місто і область по радіотрансляційній ультракороткохвильовій мережі та на частоті 103,7 мГц.

Запоріжці впізнають по тембру голосів ведучих: А. Бачуріну, Н. Нескородову, В. Дригайла, С.Підгорну, Л. Долгієнко та інших, які немов добрі знайомі приходять до наших домівок і дарують зустрічі з прекрасними людьми, чудовими мелодіями, новинами.

Література

Федина В. І голос той, і ті слова. – 2-е вид., доп. – Запоріжжя, 2006. – С. 10.

Бачурина А. "Говорить Запоріжжя!": Эти слова впервые прозвучали в эфире 65 лет назад. Так началось вещание Запорожского областного радио: [Записал В. Каленный] // Подробности. – 2004. - №8. – С. 8.