Приколи нашого села

Червоне - то не завжди любов

На Старому ставку, що розміщується між Куйбишевим і Комиш-Зорею, раніше не було лісосмуги і поля, а була велика громадська толока, на якій жителі двох селищ ви-пасали худобу. Я спокійно прошкував по ній до ставка у щойно пошитій мамою червоній сорочці. І раптом чую ви-гук: "Тікай!". Оглянувся, а від череди відокремився бу-гай і суне на мене. Єдиний порятунок - ставок. Скидаючи на бігу сорочку, бо знав, що бугаїв завжди дратує чер-воний колір, я щодуху добіг до ставка і шубовснув у во-ду.
Берег був високим, глибина одразу ж, як у нас каза-ли, "з головою". Але була в тому березі одна таємниця: його поступово підмивала вода і утворилося щось на зразок підводного гроту. Тих, хто цього не знав, ми ду-рили, коли сперечались, хто довше пробуде під водою. Пірнеш, випірнеш у гроті, подихаєш і виринеш в іншому місці. Як я допетрав зробити саме так, але ледве випір-нувши, бачу, як наді мною летить у воду бугай. Він про-плив метрів з десять, розвернувся і знову суне на мене. Бачив він мене чи ні, але я пірнув до єдиного місця, де можна було вийти на берег.

Вийшов, стою, а бугай сперся передніми ногами, а на берег - вийти не може. Але упертий же. З годину силку-вався зробити це, але не зміг. Треба рятувати тварину. Я бачив, як це робилося раніше, тож узяв його за мета-леве кільце в носі і повів. Я йду берегом, він - по во-ді аж до мілини. Вивів його на берег, а сам - тікати. Бугай знову за мною, я - в воду. Він знову купатися не став, а почав трощити все на березі - загнав усіх риба-лок і пляжників у воду, комусь розбив мопеда.

Я теж постраждав. Коли в обід мама прийшла доїти ко-рову, пастух віддав їй мою роздерту червону сорочку, яку бугай приніс до череди на рогах.
А. Р-кий,
смт Комиш-Зоря,
Куйбишевський район