Бердянський вечір

Сіло сонце ясне за косою,
В небі ластівки, мов у купелі,
З співом-щебетанням стоголосим
Зграйками збираються, веселі.

Небо їх, як матір люба, ніжна,
У блакить високу кличе-кличе.
Біла чайка прилетіла з моря,
Закружляла, голосно кигиче.

З небокраю світло м’яко ллється,
Заливає море променисто.
Вітерець коло тополі в’ється,
Одягає місто зір намисто.

В небо над Бердянськом вечоровим
Місяць вируша на колісниці,
І серпанок срібний хвиль шовкових
У промінні місяця іскриться.

м. Бердянськ, 20.07.1993, вт.

***

Герб Бердянська

Ногайський плуг орав колись це поле,
В кибитці віз ногаєць дітлахів.
Цей якір зна штормів азовських волю,
Нам розповів багато б, як схотів.

Наш старовинний герб – окраса міста,
Наш оберіг, стежина в товщу літ.
Нехай несе в майбутнє добрі вісті,
Бердянців кличе в зоряний політ!

 м. Бердянськ, 16.09. 1999 – 03.05.2000

***

Ясна перлинка Приазов’я

Кочівників страшні навали
Наш край хотіли побороть,
А річку Бердою назвали,
Що означає «Дав Господь».

Тече поволі в буйних травах
Привітна річка степова.
Віками спрагу тамувала –
Стара вона й завжди нова.

Красуне Бердо, наша доле,
Несеш в Азов ти хвиль блакить,
Там, де впадаєш в синє море,
Життя вирує і бринить.

Дала ім’я, ріка, ти місту,
Де чутно співи голосні.
Без нього серцю, як без листу
Вербі лишитись навесні.

Бердянськ! Ти справді «Дар від Бога»,
Степів і моря благодать!
Терниста є твоя дорога,
Та в змозі дух твій зло долать!

Нехай дарують квіт любові
Благословенні землі ці!
Ясна перлинка Приазов’я
Іскриться в Господа руці...

 м. Бердянськ, 02.09.1998, ср., 15.45.

***

Жемчужина Приазовья

(авторский перевод стихотворения
«Ясна перлинка Приазов’я)

Здесь орды в Диком Поле мчались,
Татар нашествий всех на счесть,
А речку Бердою назвали, –
«Богдана» или «Божья весь».

В «Благое место», «Край Агарский»,
Ведут пути из разных мест,
Стоят курганы скифов царских,
Легенда – вся земля окрест!

Течет привольно через степи
Средь ароматных трав река,
Веков порвала Берда цепи,
Светла, приветлива, легка.

Как жизнь саму, ты даришь влагу,
Ходили по тебе суда,
Свидетелем была отваги
Народов, что пришли сюда.

Дала ты городу названье –
Нам имени милее нет.
Бердянск достоин процветанья.
Храни, Господь, его от бед.

Не зря жемчужиной Азова
Давно, мой город, ты слывёшь.
Подаренный Творцом с любовью,
Свои свершенья приумножь!

Тернистой ты идешь дорогой,
Чтоб свет грядущего познать.
Бердянск! Ты правда – «Дар от Бога»,
Степей и моря благодать!

г. Бердянск, 25.03.2000, сб.

***

Юне місто

1. Тут орди дикі пробігали
У сиву-сиву давнину
І коні пращурів топтали
Гіркий полин і ковилу.

А нині квітне юне місто,
З відкритим серцем друзів жде,
З ім’ям від річки Берди чистим
В майбутнє України йде.

Пр.: Бердянськ – перлина Приазов’я,
Ти – сонця усмішка ясна,
Скарбниця радості й здоров’я,
Та вічні юність і весна.

2. Зазнав наш красень і недолі:
Пропах він порохом боїв,
В роки воєнної неволі
Слізьми политий матерів.

А нині радо розкриває
Обійми щедрі для гостей,
Привіт у завтра свого краю
Шле мирним щебетом дітей.

Пр.

3. Де Меотида котить хвилі,
Де грає парусами бриз,
Агарський берег мріє милий –
Мандрівки довгої сюрприз.

Всім серцем линуть внуки й діти
До мирних затишних осель.
Так молодій, Бердянськ, і квітни,
Та будь відомим, як Марсель!

Пр.

м. Бердянськ, 25.08.2000, пт.

***

Рідному Бердянську

Де Берда-красуня впада в синє море,
Де вітер згина ковилу і полин,
На лоні матусі-Вкраїни просторім
Розквітнув Бердянськ – молодий її син.

Пр.: Тут сонячне небо і хвилі ласкаві,
Та місто звучить, як гітари струна,
Бердянськ фестивальний, святковий, буденний
У наших серцях, ніби пісня, луна!

Це місто для друзів обійми розкрило,
Щороку гарніша гостинний курорт.
Підняв наш Бердянськ над Азовом вітрила,
Новітнє усе він збирає на борт.

Пр.

Зазнали бердянці штормів і неволі,
Та мужньо боролись в годину лиху.
Крокуй, рідне місто, до щастя і долі,
Нащадків веди по надійнім шляху!

Пр.: Тут сонячне небо і хвилі ласкаві
І око милує проспектів краса.
Іди в майбуття, наш Бердянськ, величаво
У наших серцях твій вогонь не згаса!

м. Бердянськ, 09.03.2001, пт.

***

Olga Budugaї

Berdiansk

Que tu es belle ma ville natale
Comme une chandelle aux bras de Dieu.
La place des fetes, des festivales –
Berdiansk ravi et merveilleux !

v. Berdiansk, mars de 2001

Дослівний переклад з французької:

Яке ти гарне, моє рідне місто,
Немов свіча в руках Господніх.
Місце свят і фестивалів –
Радісний і дивовижний Бердянськ!

***
Приазовский край

Наш дивный край топтала лошадь киммерийца,
Здесь песнь кочевник дикий заводил.
Через века тут орды мчались вереницей,
Но Берду нашу Бог всегда хранил.

Благословил Он наши воды, наши степи,
Людьми прекрасными засеял города:
Всегда азовцам ненавистны были цепи,
Свобода им милей была всегда!

г. Бердянск, ноябрь 1991 года

***

Легендарний край

Розкинулись вільно степи в Приазов’ї
Їх море Азовське штормами стріча.
Цей край легендарний творився з любов’ю,
Бердянська коса його серце вінча.

м. Бердянськ, 09.03.2001, пт.

***

Відродження міста

Міцній, Бердянськ, наш отчий дім,
Ти відродивсь з руїн кривавих.
В промінні сонця золотім
Зростай і квітни величаво!

м. Бердянськ, 17.09.1996, вт.

***

Гостинне місто

Моряків ти місто і рибалок.
Правнуків колишніх козаків
З Лісок, Слободи, всіх балок –
Ти, Бердянськ, як батько, обігрів.

Працелюбне місто і веселе,
Всім знаходиш для душі тепла.
Для гостей ти – затишна оселя,
Звідки б сюди стежка не вела.

м. Бердянськ, 03.05.2000, ср.

***

Зірка Євгенії Руднєвої

У містечку приазовськім
Тиха осінь наступила.
Та не раді люди зовсім:
Місто тінь війни накрила.

З перших днів навали злої
Молодь йшла до військкоматів
І з ранковою імлою
Залишала рідні хати.

«Женю, донечко рідненька!
Ти ж така іще дитина...»
Промовляла бідна ненька,
М’яла нишком край кофтини.

Чисті крила мрій дівочих,
Серце, сповнене любові,
Широко відкриті очі
Прагнуть бачить зірки нові.

Женя мріяла про небо.
Астрономом би їй стати,
Та на фронт тепер всім треба,
А не космос відкривати.

...Майже кожну ніч – у виліт.
На борту – вантаж смертельний.
За Вітчизну, вдів і сиріт
Бомби мчать у ніч пекельну.

За життя без воєн, гарне,
За оновлену планету!
А душа – до світла прагне,
Мирного бажає лету.

А в останній виліт, Женю,
Ти й сама зорею стала,
Бо горів літак підбитий,
Як зорі нової спалах.

Освітили небо Керчі
Спалахи ракет сигнальних.
Падав посвіт їх на плечі,
На твої смертельні рани.

Мчав літак, зорею падав,
Смолоскипом ніч осяяв
Кольорових іскор градом
Розсипалась ціла зграя...

Парашут є в тебе, Женю,
«То ж рятуй життя невинне!»
«Ні. Веду літак за місто.
Тільки там хай смерть зустріне...»

Час пройшов… Зорю учені
Нарекли ім’ям цим світлим.
Ти безсмертна нині, Женю:
Над Бердянськом завжди квітнеш

В теплих рученятах діток,
Що творять в юнацькім Центрі –
Острівці добра і цвіту –
В кожного бердянця серці.

м. Бердянськ, 16-17. 09.1999

***

Праматір степу

З моря сонце встає і вогнями іскриться,
Степ таврійський духмяний од сну ожива.
Молода амазонка, міцна, як та криця,
Хвилям-сестрам про юність і волю співа.

Її слово широке, величне і світле,
І луною йому в небі чайки ячать.
Жінка зіркою степу яскравою квітне,
Бачу ніжність і спокій у мудрих очах.

Вітер грає волоссям русявим, як віттям.
На піску щит-півмісяць, сокира лежать.
Ти на спину коня вмієш скочити миттю,
Але краще ні воєн, ні крові не знать.

Оберегом степів ти стоїш, ясночола,
Силу черпаєш в неньки-природи завжди.
От якби широчінь твого серця зборола
В нашім серці ординські жалі і страхи!

Перелий свою душу квітучу в нащадків,
Дай їм сили, до волі любов розбуди.
Сонні й кволі онуки не мають і гадки
Де твої припорошені часом сліди...

Грає хвилями море Азовське безкрає,
Вітер клени й сріблясті тополі хита.
На піску ні щита, ні сокири немає –
Амазонка в майбутнє коня поверта!

м. Бердянськ, 17.07.1993, сб.

***

Кургани

Хто в курганах степових забутий?
І коли зросла оця могила?
Хто під товщею віків закутий,
І чия похована тут сила?

Ця могила стала нижча з часом,
Заросла травою в Дикім Полі.
Хто ж гукає з неї невігласам,
Кличе внуків не коритись долі?

Козаки тут завжди пильнували,
В степ широкий дивлячись з могили,
А коли ішли татар навали –
На кургані вмить вогонь палили.

Височать в степу діди-кургани,
Бережуть простори України
Від аркану, кулі, ятагану,
Зради і духовної руїни.

м. Бердянськ, 10.06.1993, чт. 

***

Андрий Будугай

Десант идёт

Памяти освободителей
Бердянска посвящается

Волна вздымает резко катер на дыбы,
А мы в молчаньи перед новой битвой.
И снова не пощады просим у судьбы,
А к Богу обращаемся с молитвой:

Пр.: «Мы наступаем, оставляя за спиной
Обугленные тополя да ивы.
Устало сердце покрываться сединой!
Дай, Боже, до конца дойти нам силы!»

И не чернила пишут летопись войны –
Она давно черна от нашей крови!
Мы возвращаем пядь за пядью плоть страны,
От пота покрываясь слоем соли.

Пр.

Десант идёт в ночи на выжженный Бердянск.
В руинах город, как и наши души.
Но не сломить врагу терпения славян
Ни в воздухе, ни в море, ни на суше!

Пр.

г. Бердянск, 06.09.2000, ср., 22.45.

***

Бердянська портовичка

(абетка для малюків-портовиків)

                         Присвячується династії портовиків
                   Латишевих із міста Бердянська

Азовське море

Азовське море – наймілкіше в світі,
Та дуже небезпечне в час штормів,
А люблять море це дорослі й діти
За теплоту і щедроту дарів!

 

Буксир

Швидкість невелика, розмір – теж.
І на вигляд зовсім він малюк.
Та, мій друже, ти за ним постеж:
Сильний він і здатний ще й на трюк.
У порту він кораблі веде,
Що самі тут не пройдуть ніде.

 

Вінки на воді

Є прекрасна традиція моря –
Шанувати нащадкам дідів.
Від війни моряки мали горе
І вмирали в обіймах штормів.

Тож у пам’ятні дні Перемоги
В їхню шану вінки ми плетем.
Їх пускаєм на моря дороги,
Поруч з ними – гірлянду кладем.

 

Градоначальник

Порт місту дав життя і здатність росту,
Вінчаючи його, неначе цвіт.
І саме тому був начальник порту
Градоначальником багато літ.

 

Докери

Докерами звуть вантажників в порту:
Справа здавна в них важка, відповідальна.
Та тепер вони працюють не вручну –
Не страшні їм вантажі і генеральні!

Ентузіасти порту

Наш рідний порт початок дав Бердянську
Ще на зорі народження свого.
Довів високу честь він громадянську,
Життєві бурі не змели його.

Хвала портовикам-ентузіастам –
На їх плечах його снага росла.
Це Шмідт Петро, це Лебедєв, Шаульський,
Це Рєзніков – ось славні імена!

 

Єдиний порт

Єдиний порт у Запорізькім краї,
Бердянська батько, гордість трударів.
І день і ніч спочинку він не знає,
Працює від зорі і до зорі.

Із України, Греції, Росії
Йому вантаж приходить щодоби.
Торгівля мир із зарубіжжям сіє,
Усі шляхи єднаючи в собі.

 

Жінки в порту

В порту жінки – давно герої:
Без них ніде не панував би лад.
Уникне з ними порт простоїв
І завжди квітнуть буде, наче сад.

 

Злагоди мости

Бердянський порт – на варті миру,
Склада угоди – злагоди мости.
Йому його партнери вірять,
Ідуть від порту кораблі в світи.

 

Інтерклуб

Бердянський порт – торговий осередок
І перехрестя багатьох доріг.
Партнерів-іноземців мали предки,
Та й зараз гості йдуть на наш поріг.

Ми раді морякам держав заморських
І зарубіжжя близького братам.
В наш інтерклуб всі поспішають гості:
Їм затишно і тепло завжди там.

 

Їжа з моря

Для міст приморських годувальник – море.
Дари його і в голод рятували.
Воно ділило з нами завжди горе:
Під час посух і ворогів навали.

А порт ще в перші роки існування
Мав також славу експортера риби.
Відомі всім бичок, судак, тараня.
І той, хто купить піленгас, – не схибить!

 

Йод

Йод – це хімічна речовина;
Її найбільше є в морях.
Вона лікує доньку, сина,
Батьків і тих, хто вже в літах.
Тож влітку не вилазь із моря –
І менше матимеш ти горя!

 

Крани в порту

Мій тато вміє краном керувати,
Слухняним кран стає в його руках.
Багато сил і вміння треба мати,
Щоб працював цей металевий птах.

Від вантажу в порту буває тісно –
Кранівникам роботи вистача!
Та мирно спить вночі приморське місто,
Як кранами шумить в порту причал.

 

Лоцман

(лічилочка)

Лоцман знає дно чудово
Мудро водить кораблі.
З ним судна вертають знову
В порт, до рідної землі.

 

Маяк Бердянська

Цей атрибут морський відомий здавна –
Без нього моряки, як без очей.
А років тридцять тому був не марно
Освітлювач туманів і ночей
Вже створений із лазера. Стріча він
За двадцять кілометрів всіх гостей.

Навігація

(лічилочка)

Навігація в Бердянську
Не скінчається весь рік:
Кораблів тут так багацько,
Що утворюють потік!

 

Орден "Знак Пошани"

Багато вже років пройшло з тих пір,
Як порт отримав орден "Знак Пошани",
Та не зламав його життєвий вир
І не стоять без діла його крани!

 

Порт Бердянська

Як став потрібен вихід для торгівлі,
Який путі з’єднав би моря і землі,
То Критський-капітан обстежив мілі
Та вибрав місце, де причалять кораблі.
І створений з тих пір тут порт Бердянська –
Наш годувальник, оберіг, маяк в імлі!

 

Ринда

Ринда – це дзвін,
Це душа корабля.
Сигнали від неї
Почуєш здаля.

 

Сім’я портовиків

І мама, й тато у порту працюють:
Пишаюсь ними й дуже їх люблю.
Я вдома портові новини чую,
Радію їм, як море – кораблю.

Як виросту – піду у порт робити,
Та не забуду гарний наш садок.
Чудово в місті біля моря жити,
Де квітне порт, як на воді вінок!

 

Танкер

Кораблів з епохи Жуля Верна
Стало типів – сотня не одна.
Серед них є танкер – "плавцистерна":
В ній мандрує різна рідина.
України працелюбний син

України працелюбний син –
Порт Бердянська – у торгівлі ас:
Майже два століття в праці він,
Свій високий клас довів не раз.

 

Флот-миротворець

Країни моря мають флот військовий –
Вирішувать він силою все звик.
Та є, на щастя, ще і флот торговий –
Флот-миротворець, моря трудівник.

 

Хвилеріз

Вже більше, ніж сто тридцять років
Порт захищає з півдня хвилеріз.
Не більше тисячі він кроків,
Та рятував не раз від зайвих сліз!

 

Цемент-рятівник

Кораблі цемент свій мають,
Що рятує їх в біді:
Як пробоїни зіяють,
Робить він заслін воді.

 

Чайки над портом

Над Бердянським портом
чайки в небі кигичуть
Проводжаючи в путь
кораблі й моряків.
Вони щастя і долю
в дорогу їм зичать,
Щоб вітали їх всюди
вогні маяків!

 

Чаплине-Бердянськ

Наш порт росте з часів свого початку
І за собою весь Бердянськ вперед веде.
І від причалу – джерела достатку –
Давно на Чаплине залізна путь іде.

Шмідти

Династія німецьких корабелів
Росію полюбила назавжди.
Себе вона для нової оселі
Пожертвувала в щасті і нужді.

Її нащадки – гордість для Бердянська:
Петро очолив мерію і порт;
Діла його – не просто міста частка, –
Підняв він тут торгівлю і курорт.

А син його, що теж Петро Петрович
(Так звали первістків на честь царя),
Повстання на "Очакові" очолив –
За ним стояла совісті зоря!

 

Щит від леванту

Курорт Бердянськ приємний дуже влітку:
Сюди на відпочинок їдуть всі.
Та взимку він – із льоду й снігу квітка,
І море спить у крижаному сні.

Тут взимку дме зі сходу вітер дужий –
"Левант" – у нього назва грозова.
Та є від нього щит у порту, друже:
Коса Бердянська лють йому збива!

 

Юна зміна порту

Вчать нас вихователі все вміти,
Спортом ми займаємося тут.
В наших групах – іграшки і квіти,
Тут малята, мов грибки, ростуть.

У садочку затишно всім дітям,
Ніби ми у судна на борту.
Юна зміна – найдорожче в світі –
Знають це дорослі у порту.

 

Якорі

До землі все горнеться, до мами,
Хоче відчувати твердь воно.
Ось чому своїми якорями
Судна всі чіпляються за дно.

Якорі бувають дуже різні,
Та призначення – одне у всіх.
Ще вони потрібні в бурі грізні,
Щоб триматися корабель міг.

м. Бердянськ, 19.07.-22.07.2001

***

Муз. Валентини Кірносової і Андрія Будугая