О, мій театре! Серця стогін!  
                                                              О, запаху старих куліс!
                                                                  Куди поділись мудрі боги,
                                                                 Що на кону були колись?
                                                                                         (Л.Танюк)

            Морозова Анастасія Іванівна народилася 11 січня 1907 р. у селищі Сулін Ростовської області. Після закінчення школи працювала паспортисткою у м. Шахти, а вечорами бігала до клубу. Перший її професійний виступ як драматичної актриси відбувся у м. Красний Луч на Донбасі у виставі «Вій» за М.В. Гоголем. Пізніше працювала у Вінницькому театрі, який називався «Третій вирішальний». В 1936 р. Анастасія Іванівна прийшла у Житомирський театр, де зустрілася з визначним режисером українського театру В.Г. Магаром. Ця зустріч мала величезне значення для її творчої біографії. Кращі свої ролі вона зіграла у його постановках, кращі її сценічні дуети звучали поряд з ним.
У 1943 р. А.І. Морозовій було присвоєно почесне звання „Заслужена артистка України”, пізніше (1954)– „Народна артистка України”. В 1960 р. її нагородили орденом Леніна.       

Література про життя та творчість

Гайдабура В. М. Театр імені М.О. Щорса: Запоріз. облмуздрамтеатр імені М.О. Щорса.- К.: Мистецтво, 1979.- 128 с.: іл. – Із змісту: [Про А. Морозову].- С. 23,24,28,
29,32,37,40,48,50,58,59,60,61,62,64,66.
Магар В. З любов’ю до людини. - Запоріжжя: Кн.-газ. вид-во, 1961.- 64 с. – Із змісту: [Про А.І.  Морозову].- С. 11,39,42,46,49.
Сидоренко М. Пам'ять не вкривають сніги. – Запоріжжя: ВПК «Запоріжжя», 2003.- 160 с.- Із змісту: [Про меморіал. дошку А. Морозової].-  С. 56,150.
Ягніч Ю., Тернюк П. Володимир Магар: Творчий шлях. - Дніпропетровськ: Кн. вид-во, 1961.- 79 с. - Із змісту: [Про А. Морозову].- С. 46,47.
Морозова Анастасія Іванівна // Мистецтво України: Біографічний довідник. - К., 1977.- С.422.
Морозова Анастасія Іванівна // Митці України: Енцикл. довід. – К., 1992.- С.410.
Державний архів Запорізької області: Корот. довід.- Запоріжжя, 1999.- 231 с.- Із змісту: Фонди особового походження: [В т. ч. Морозової А.І.].- С.208.
*   *   *
[В Запорожье установлена мемориал. доска на доме, в котором жила А.И. Морозова] // Проспект.- 1997.- № 26.
Гайдабура В. Актриса // Индустр. Запорожье.- 1977.- 16 янв.
Нещерет Т. Творчий неспокій // Запоріз. правда. – 1977.- 16 січ.
Нещерет Т. Найвища нагорода: [Про творчий шлях актриси] // Комсомолець Запоріжжя. – 1970.- 2 квіт.
Гайдабура В. Так багато людських доль // Комсомолець Запоріжжя. – 1975.- 15 листоп.
Гайдабура В. Чуйним серцем художника  // Мистецтво. -1969.- № 3.- С. 25.
Гайдабура В. Народна артистка // Запоріз. правда. – 1968.- 14 трав.

3 лютого – 70 років від дня народження запорізького поета В.І. Діденка (1937 – 1990)

Я – син трудящих, син Вкраїни,
Що гнала – вигнала панів,
Що має серце солов`їне
І солов`їний в серці спів.
(В.Діденко)

Василь Іванович Діденко народився 3 лютого 1937 року в місті Гуляйполі в сім`ї хліборобів. Коли йому виповнилося 10 років, батьки переїхали на Херсонщину в с.Гаврилівку Іванківського району. З липня 1950 року по березень 1958 року його біографія була пов`язана з Вінниччиною. Після закінчення Ширмівської середньої школи вступив до Київського університету імені Т.Г.Шевченка і закінчив його в 1959 році. Відтоді – на редакційній та літературній роботі. Як поет формувався в університетській літстудії імені В.Чумака. В травні 1963 року став членом Спілки письменників України. 
В своїх творах поет звеличував Вітчизну, людину – трудівника, оспівував героїчне минуле українського народу, його видатних синів і дочок.
13 квітня 1990 року В.Діденко пішов із життя. Вже після поховання праху поета в Києві став відомий його лист – заповіт „Поховайте мене в Гуляйполі”. 25 червня 1997 року завдяки клопотанню близьких людей і численних цінителів його таланту, поет навічно переїхав до своїх земляків і оспіваного ним у віршах містечка. Сьогодні центральна районна бібліотека Гуляйполя носить його ім.`я. На будинку, в якому поет народився і жив, відкрита меморіальна дошка.

Твори

Серцем, сповненим любов’ю: Вибране. – Гуляйполе: Гуляйпіл. друкарня, 1998.- 92 с. 
Рання ластівка: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1988.- 101 с.
Дивокрай: Поезії. – К.: Дніпро, 1987.- 148 с.
Дзвінка фонетика: Поезії. -   К.: Рад. письменник, 1984.- 110 с.
Червоний вітер: Вірші. – К.: Молодь, 1982.- 96 с.
Вродливий день:  Поезії. -   К.: Рад. письменник, 1979.- 111 с.
Мережки сонця: Лірика. – К.: Молодь, 1976.- 102 с.
Берізка: Вірші. – К.: Веселка, 1975.- 20 с.: іл.
Дзвонять конвалії: Вірші. – К.: Молодь, 1972.- 96 с.
Дивосвіти любові: Поезії. – К.: Молодь, 1969.- 76 с.
Заповітна земля: Поезії. – К.: Молодь, 1965.- 115 с.
Степовичка. - – К.: Веселка, 1965.- 16 с.
Під зорями ясними. - К.: Рад. письменник, 1961.- 66 с.
Зацвітай, калино: Поезії. - К.: Рад. письменник, 1957.- 62 с.

Література про життя та творчість

Федина В. Василь Діденко – поет і людина // Федина В. І голос той, і ті слова…- Запоріжжя, 2006.- С. 166 – 185.
Василь Діденко // Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпільщини: Бібл. – довід. вид. – Запоріжжя, 2004.- С.215-216.
Федина В. Василь Діденко (1937-1900) // Письменники Запорізького краю (20 – 90 роки ХХ століття). – Запоріжжя, 2002.- С. 119 – 124.
Корецька Г.  Василь Діденко (1937-1900) //  Корецька Г.Р. Література рідного краю. – Запоріжжя, 1999.- С. 12.
Діденко Василь Іванович // Українська літературна енциклопедія. – К., 1990.- Т.2.-  С. 65.
Діденко Василь Іванович// Літературне Запоріжжя: Біобібліогр. довідник. – Запоріжжя, 2002.- Вип. 2. – С. 14 – 18.

***
Лютий Г. „Я – син великого народу”// Літ. Україна. – 2005.- 3,10 берез.
Федина В. Поховайте мене в Гуляйполі // Выбор.- 1995.- 9 июня.
Лиходід М. Син степу – Василь Діденко // Запоріз. правда. – 1992.- 26 лют.  
 

Микола Сергійович Соболь народився в с. Вільнянці Вільнянського р-ну в сім’ї швеця. Дитинство і юність пройшли у Запоріжжі. З малих літ хлопець пестив мрію стати художником, готувався до цього. Але до художнього училища в 1953 році не пройшов за конкурсом. З 1956 по 1959 рік служив у лавах Радянської Армії. Потім сім років працював на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. У цей же час М.Соболь відвідує образотворчу студію, пробує свої сили в жанрі скульптури.
Перші роботи художника «Єретик», «Танкіст» привернули увагу фахівців і громадськості. Вони відзначаються своєрідністю, лаконічним вирішенням теми.
М. Соболь – учасник обласних і республіканських художніх виставок; член Спілки художників СРСР з 1967 року.
Помер у  2002 році.

    Література

Художники Запорожья: Областная худож. выставка: Каталог.- Запорожье, 1986.- 60 с.- Из содерж.: [О скульпторе Н.С. Соболе].- С. 31,39.
Запорожье и запорожцы: Науч.-поп. изд. / Н. Кузьменко, Н. Михайлов.- Запорожье: Тандем -У,  2005. - 336 с.: 475 л. ил. -  Из содерж.: [О  памятнике «Тревожная молодость» ;
авторы - Н. Соболь, М. Фелюк].- С. 310.
Тетерев В. «Я подарил городу памятник»: [Интервью со  скульптором Н.С. Соболем, созд. памятника Ф.Э. Дзержинскому] // Серп и молот.- 1990.- 19 груд.
Зозуля С. Співець комсомольської мужності: [Про творчість скульптора М. Соболя] // Комсомолець Запоріжжя.- 1968.- 21 верес.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпільсь-кий, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: [Про скульптора М.С. Соболя].- С. 170 – 171.

4 лютого – 110 років від дня народження видатного бібліографа Ф.П. Максименка (1897 – 1983), уродженця с. Біленьке Запорізького району

Максименко Федір Пилипович [23 січня (4 лютого) 1897 р. у с. Біленькому (тепер Запорізького району) – 6 липня 1983, Львів] / український бібліограф і книгознавець. Закінчив у 1925 р. Київський інститут народної освіти. Працював у культурно – освітніх закладах, 1932 – 1933 – у Всенародній бібліотеці  Україні при ВУАН (тепер УНБ ім. В.І. Вернадського АН України), 1946-1983 рр. – Науковій бібліотеці Львівського університету  та інших вузах. Основні праці: «Матеріали до краєзнавчої бібліографії М.О. Скрипника» (1932 у співавт.), каталог «Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету» (1958), зведений каталог «Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800)» (1975).
Відділ рідкісної книги Наукової бібліотеки Львівського університету носить ім'я його колишнього завідувача Ф.П. Максименка.

Література
Основні праці

Матеріали до краєзнавчої бібліографії України, 1847 – 1929: Список бібліогр. праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Бессарабії, Дону й Криму. – К., 1930.- 264 с.
Матеріали до бібліографії М.О. Скрипника / Уклад.: Н. Козель, Ф. Максименко та ін.- К.: Рух, 1932.- 104 с.
Першодруки  (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету: Каталог.- Львів, 1958.- 32 с.
Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800): Звед. каталог. –Львів: Вища шк., 1975.- 126 с.

*  *  *
Хронологічний покажчик праць Ф. Максименка // Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. - К., 1998.- С. 190 – 196.
Максименко Федір Пилипович: [Список його праць] // Друковані праці професорів і співробітників Львівського університету за 1944 – 1960: Бібліогр. покажч.- Львів, 1962.- С. 754 – 756.

Література про життя та діяльність

Бібліографічні читання пам`яті українського бібліографа Федора Максименка / Харків. держ. наук. бібліотека ім.. В.Г. Короленка.- Х., 2002.-118 с.
Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Кн. палата України, 1998.- 327 с.- Із змісту Федір Максименко.- С. 170 – 199.
Королевич Н.Ф. Бібліограф Федір Пилипович Максименко (1897 – 1983): Біобібліогр. нарис. – К., 1996.- 50 с.- (Видатні діячі української книги. Вип. 6).  
Королевич Н.Ф. Максименко Ф.П. // УЛЕ.- К., 1995.- Т. 3.- С. 267.
Тотайчук В.К. Федір Пилипович Максименко // Вузівська бібліотека: Історія. Теорія. Досвід роботи: Зб. праць.- Львів, 1992.- Вип. 1.- С. 70 – 76.
Гольденберг Л.Г. Бібліографічні джерела українського літературознавства: Путівник. –К.: Вища шк., 1990.- 256 с.- Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 36,45,56,88-90.
Білокінь С. Наш перший бібліограф // Наука і культура. України: Щорічник. - К., 1986.- Вип. 20.- С. 394.
Корнєйчик І.І. Славний шлях: (До 70-річчя Ф. Максименка) // Бібліотекознавство та бібліографія. – 1969.- Вип. 6.- С. 143 – 150.
Корнейчик И.И. Краеведческая библиография на Украине: Конспект лекций… (1917 – 1940).- Х., 1965.- 28 с.-   Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 4,12-14,

*   *   *
Бібліограф – енциклопедист // Київ. старовина. – 2000.- № 5.- С. 169 – 171.
Цвіркун І. Федір Пилипович Максименко // Бібл. вісн.- 1994.- № 4.- С. 30-32.

Народився П. Шмідт в м. Одесі 17 лютого 1867 р. В 1876 році його батька, учасника Севастопольської оборони, контр-адмірала П.П. Шмідта призначили на посаду градоначальника та начальника порта в Бердянську. Людина прогресивних поглядів, він багато зробив для розвитку порта і міста.
Дитинство та юнацькі роки його сина Петра Шмідта пройшли  в м. Бердянську 1876-1880 рр. навчався у місцевій гімназії, потім закінчив морське училище в Петербурзі. Служив на Балтійському флоті, у Владивостоці та Севастополі. З 1903 р. - командир міноносця Чорноморської ескадри. На початку революції 1905-1907 рр. організував у Севастополі «Союз офіцерів –друзів народу». Очолив повстання на крейсері «Очаків» і загальне командування повстанням на флоті. Його було заарештовано, згодом разом з іншими керівниками повстання за вироком військового суду розстріляно.
Бердянці з гордістю називають легендарного «червоного» лейтенанта П. Шмідта своїм земляком. В 1980 р. був відкритий меморіальний будинок - музей, в якому  відтворили обстановку будинку Шмідтів і де зберігаються сімейні реліквії.
В 1973 році міському парку  було присвоєно ім'я П.П. Шмідта, тоді ж перед головним входом установили його бронзовий бюст.

 
Література про життя та діяльність

П.П. Шмидт // Бердянск: Путеводитель. – Днепропетровск, 1967.- С. 103 – 104.
Лыков В.Дела и люди Первомайского.- Днепропетровск: Промінь, 1976.- 168 с.- Из содерж.: [В т. ч. о П.П.Шмидте, который работал на Первомайском заводе с.-х. машиностроения].- С.3-21.
Ищук В.П. Азовские встречи: Фотоочерк / В.П. Ищук, В.И. Михайличенко, Н.Я. Федоренко.-  Днепропетровск: Промінь, 1980.- 63 с.: ил. – Из содерж.: [ П.П. Шмидт].-С. 15,16.
Котляр М., Кульчицький С. Довідник з історії України. – К.: Україна, 1996.- 463 с. – Із змісту:  [ П.П. Шмідт].-С. 228.
Котляр М., Кульчицький С. Шляхами віків: Довід. з історії України. – К.: Україна, 1993.- 380 с. – Із змісту:  [Про П.П. Шмідта].-С. 116 - 117.
Степанов А.А. Сибирской флотилии лейтенант.- Владивосток: Дальневост. кн. изд-во, 1986.- 18 с.
Український словник - енциклопедія /Гол. ред. ради чл.-кор. НАНУ М.Попович. - К.: Ірина, 1999. - 1551 с. - Із змісту: [Про П.П.Шмідта].- С. 1520.

*  *  *
Денисов Е., Мамошин В. Две столетние даты памяти П.П. Шмидта // Азов. вестник.- 2006.- 21 апр. (№ 15).- С. 1,2.
Тишаков Н. Лейтенант революции Шмидт Петр Петрович // Азов. вестник.- 2003.- 20,27 марта.- С. 3.
Ноздрина Л. Мятежный романтик: [П. Шмидт] // Делов. жизнь.- 2002.- 8 февр.
Руднев А. Наш знаменитый земляк, революционер и социал-демократ: [К 135-летию со дня рождения П. Шмидта] // Півден. зоря.- 2002.- 13 лют.
Денисов Е. Женщины лейтенанта Шмидта // Азов. вестник.- 2001.- 16 марта.- С. 3.
Волобуева Л. Легендарный лейтенант: [П. Шмидт]// Делов. Бердянск.- 1997.- 20 февр.
Славные имена в истории Бердянска: [В т.ч. о П. Шмидте] // Півден. зоря.- 1997.- 20 верес.
Ищук П. Мятежный лейтенант императорского флота // Индустр. Запорожье.- 1996.- 14 марта.
Ковалева Н. Его имя стало легендой // ПИК.- 1997.- 15 нояб.
Лола І. Різні шляхи. А які долі?: [Нарис з циклу ”Червоний адмірал  Шмідт та ін.»] // Запоріз. правда. – 1992.- 10 берез.
Лола І. «Йти разом з вами, до єдиної, спільної нам обом високої мети”: [Листи нашого земляка П. Шмідта до Зінаїди Різберг] // Запоріз. правда. – 1991. – 7 листоп.

Орел В. Поштовий роман: [П. Шмидта і З. Різберг]  // Півден. зоря.- 1986.- 19 берез.

Увічнення пам’яті П.П. Шмідта в м. Бердянську 

Здесь жил и учился лейтенант Шмидт // Бердянск.- Днепропетровск, 1973.- С. 17.
Музей лейтенанта П.П. Шмідта, який вчився у міськ. гімназії (філіал краєзнав. музею)  один з керівників Севастопольського збройного повстання 1905 р. // Геогр. енциклопедія України. – Т. 1.- С. 81.
Жукова Н.А., Ноздрина Л.Ф. Музей П.П. Шмидта в Бердянске: Путеводитель.- Днепропетровск: Промінь, 1983.- 54 с.: ил.
Мужская гимназия: [В 1876 – 1880 гг. получил начальное образование П.П. Шмидт]; Городской сквер: [Гор. парк им. П.П. Шмидта];  [Памятник П.П. Шмидту: Фото] // Михайличенко В., Денисов Е. Бердянск: Взгляд через столетие.- Бердянск, 2001.- С. 38-39; 47-48; 78.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області.  Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпільсь-кий, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: Будинок чоло-вічої гімназії, де навчався Шмідт П.П. та містився опорний пункт І Бердянської Ради.- С. 40; Будинок, в якому мешкав Шмідт П.П.- С. 40 – 41; Цех заводу, де працював Шмідт П.П.- С. 41.
Парк имени П.П. Шмидта // Портянко В., Попивщая В.В. Природы доброе лицо.- Днепропетровск, 1986.- С. 24 – 29.
Гимназия лейтенанта Шмидта – под охраной: [Это здание (сейчас в нем находится первый корпус Бердян. пед. университета) внесен во Всеукр. рерстр памятников истории и архитектуры] // МИГ.- 2004.- 29 янв.(№ 5).- С.30.
Не умеешь – не берись: К 125-летию парка имени П.П. Шмидта: [Бердянск]  // Азов. вестник.- 2003.- 11 сент.- С. 3.

Іван Йосипович Проскуров народився в сім’ї робітника залізниці, тому родині часто доводилось міняти місце проживання. Пішовши в 1913 р. в м. Нікополь до школи, через рік він вже був прийнятий в залізничну школу м. Олександрівська (нині Запоріжжя), в якій провчився до 1919 р. П’ятнадцятирічним Іван вступає до комсомолу, а з 1927 р. він вже член партії КПРС. В 1930 р. закінчив робфак при сільгоспінституті. Вчився в Харківському інституті механізації та електрифікації. В Радянській Армії з 1931 р. В 1933 р. закінчив школу льотчиків, а в березні 1934-го був направлений у школу військово-морських пілотів. З цього часу почався його стрімкий злет. У грудні І. Проскуров командує загоном 23-ої авіабригади в Московському військовому окрузі. В жовтні 1935-го молодого льотчика посилають  на міжнародний зліт-змагання авіаторів до Румунії, де він виборює перше місце в змаганні з набору висоти.
1936-1939 рр. Іван Йосипович учасник національно-революційної війни в Іспанії. Командир інтернаціональної ескадрильї бомбардувальників старший лейтенант Проскуров бере участь у знищенні боєприпасів заколотників; у розгромі ешелону з пальним на станції Сігуонса та колони франкістів на підступах до Мадрида; у виведенні з ладу німецького лінкора «Дойчланд», який вважався за міцністю броні і потужністю озброєння невразливим ні з моря, ні з повітря. В 1937 р. йому присвоїли звання майора, невдовзі і полковника, в Кремлі вручили орден Леніна і Золоту Зірку під № 33.  Іван Йосипович Проскуров став першим Героєм Радянського Союзу на Україні.
У тому ж 1937 р. Проскурова І. Й. призначили командиром авіабригади, обрали депу-татом Верховної Ради СРСР. У 1938 – му він уже в званні комбрига очолив авіаційну бригаду, дислоковану в м. Біла Церква і невдовзі прийняв командування 2-ою Окремою авіаційною ар-мією особливого призначення (АОП), яка базувалася в м. Воронежі.
З 14 квітня 1939 р. Іван Проскуров став начальником Розвідуправління Червоної Армії – заступником наркома оборони СРСР.   В 1940 р. нашому землякові було присвоєно звання генерал-лейтенанта авіації. 11 липня 1940 р. його знімають з посади начальника Розвідуправ-ління і у вересні цього ж року призначають командувачем ВПС Далекосхідного фронту, а в жовтні – помічником начальника Головного управління ВПС по дальній бомбардувальній операвіації. Останнє його призначення – командуючий ВПС 7-ої армії, яка дислокувалася в Карелії.
27 червня 1941 р. бойового льотчика, талановитого авіаційного командира було заарештовано як «зрадника Батьківщини», хоча винним він себе не визнав. 28 жовтня 1941 р. на 34-му році життя від куль катів в енкадебістській   формі, за наказом генерального комісара держбезпеки СРСР Л.П. Берія перший Герой Радянського Союзу на Україні загинув.
11 травня 1954 р. постановою Головної військової прокуратури І.Й. Проскуров був реабілітований за відсутність в його діях складу злочину.

Література

Лукаш И. Первый герой: [Об участнике боев за Испанию И.И. Проскурове] // Лукаш И. Навеки в памяти народной.- Днепропетровск, 1995.- С. 323 – 330.
Герои Советского Союза: Крат. биогр. словарь. В 2 т. Т. 2: Любов-Ящук .- М.: Воениздат, 1988.- 863 с. – Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 324.
Чуев Ф. Крылатая книга.- М.: Мол гвардия, 1987.- 224 с.- Из содерж.: [Стихи о наших земляках Е. Рудневой и И. Проскурове].- С. 43 – 46, 123 – 124.
Вместе с патриотами Испании: Воспоминания участников нац.- рев. войны испанского народа / Лит. запись Л.Л. Горилевского.- К.: Политиздат Украины, 1986.- 434 с.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 15,19,83,86.
Кургузов И.П. Интернационалисты – герои боев в Испании (1936 – 1939).- М.: Знание, 1986. – Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 31.
Курочкина Т.А. Орехов: Краев. очерки.- Днепропетровск: Промінь, 1986.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 28.
Мы – интернационалисты: Воспоминания сов. добровольцев – участников нац.-рев. войны в Испании.- М.: Политиздат, 1986.- 366 с.- Из содерж.: [Об И.И. Проскурове].- С. 21,24,25.
Герои Советского Союза: Ист.-стат. очерк.- М.: Воениздат, 1984. – 288 с.- Из содерж.:  [Об И.И.Проскурове].- С. 13.
Проскуров Иван Иосипович // Лукаш И. Солдаты славы не искали.- Днепропетровск, 1984.- С. 282 – 286.
История городов и сел Украинской ССР в 24-ти т. Т.:Запорожская область.- К.: УСЭ, 1981.- 726 с.- Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 542..
На поле ратном: Очерки и воспоминания о воинах - рязанцах, Героях Сов. Союза.- М.: Москов. рабочий, 1977.- 335 с.- Из содерж.:  [Об И.И. Проскурове].- С. 7,8,10,16.
Бездольный Б. Запорожье мое, Запорожье.- Днепропетровск: Промінь, 1972.- 192 с.- Из содерж.:  [Об  И.И. Проскурове].- С. 124-125.

*  *  *
Синяк В.З. Виновным себя не признал…: [О крутых поворотах судьбы Героя Сов. Союза И.И. Проскурова] // Компас.- 2006.- 23 февр. (№ 81).- С. 4.
Науменко І. Тріумф і трагедія першого Героя на Україні: Журналістське дослідження життя Героя Рад. Союзу генерала авіації запоріжця І. Проскурова // Запоріз. правда. – 2005.- 16 лип. (№ 109).- С. 7; 19 лип. (№ 110).- С. 5.   
Балута Н. Подвиги героев бессмертны!: [Упомянут И. Проскуров] // Компас.- 2004.- 15 апр. (№ 16).- С. 1.
Литовченко М. Прерванный полет: [О герое Сов. Союза И.И. Проскурове] // Суббота плюс.- 2004.- 13 мая (№ 20).- С. 15.
Синяк В. «Виновным себя не признал…» // Индустр. Запорожье.- 1992.- 22 февр.; 25 февр.
Синяк В. Винуватим себя не визнав: [До 50-річчя від дня загибелі ген.-лейт. авіації І.Й.  Проскурова від рук беріїв. катів] // Труд. слава. - 1992.- 22 лют., 28 берез., 1 квіт.

*  *  *
Проскуров Иван Иосифович: (Рек. библиогр. список) / ЗОУНБ им. Горького; Сост. А.Нагорная.- Запорожье, 1988.- 3 с.

1 березня в Будинку Політосвіти о 14 годині секретар правління Спілки письменників України М.Зарудний оприлюднив постанову про створення в Запоріжжі письменницької організації. До першої ради Запорізької організації СПУ ввійшло троє письменників: поети В. Омельченко, П. Ребро, прозаїк А. Путінцев та. Відповідальним секретарем обрано П. Ребра.
На той час у Запорізькій області мешкало 11 членів Спілки письменників України. Загалом нині трудяться понад півсотні літераторів, яких можна назвати вихованцями Запорізької організації НСПУ.
У 90-х роках, незважаючи на відсутність державної підтримки, письменники заснували серію літературних альманахів – «Хортиця», «Великий Луг», «Великий курінь», «Весела Січ». Під егідою письменницької організації діє Асоціація гумористів і сатириків, що об’єднує понад триста дійсних і почесних членів.
Запорізькі літератори не тільки зберегли традиційне свято «Поетичний травень», але й ініціювали проведення Всеукраїнського свята гумору «Весела Січ».
Більше 30 років запорізькому письменницьку організацію очолював П.П. Ребро. З 1998 р. – голова Запорізької обласної організації НСПУ Г.І. Лютий ( з 2001 р. він же редактор журналу «Хортиця»). 

Література

Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ століття).- Запоріжжя: Хортиця, 2002.- 580 с.
Ребро П. Обласна організація Національної Спілки письменників України // Запорізька пектораль: Культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2004.- С. 29 – 30.
Віхляєв В.В., Северинюк В.М. Поет – постшістдесятники Запорізького краю: [О. Стешенко, А. Рекубрацький, О. Шостак, Г. Лютий, О. Абліцов, О. Матушок, В. Сироватко] // Держава та регіони. – 2004.- № 2.- С. 165 – 168.- (Сер. Гуманіст. науки).
Хортиця: Літ. - худож. та громад.-політ. часопис Запоріз. орг. Спілки письменників України. Вип. 6.- Запоріжжя: Хортиця, 1998.- 115 с.- Із змісту: Запоріз. орг. Спілки письменників України – 30 років. - С. 7 – 12.
Рекубрацький А. Поповнення. Яке воно?: [У Запоріз. письмен. організацію в 1997 році] // Хортиця.- Запоріжжя, 1998.- Вип. 7.- С. 51 – 54.
Про організаційно-творчу роботу бюро Запорізької письменницької організації у Х п’ятирічці (1976-1980 р. р.): Інформ. лист бюро Запоріз. обл.  орг. Спілки письменників України. – Запоріжжя, 1980.- 20 с.
Ребро П. Запорізький струмінь: [Про Запоріз. письмен. організацію] // Прапор.
1970.- № 12.- С. 56 – 58.
До нових обріїв: У Запоріжжі відкрито філію Спілки письменників України // Комсо-молець Запоріжжя. - 1967.- 3 берез. Ребро П. Запорожское отделение Союза писателей: [Итоги и планы на будущее] // Индустр Запорожье.- 1967.- 1 марта.

Данченко Сергій Володимирович народився 17 березня 1937 р. у м. Запоріжжі в акторській сім’ї. Режисер, народний артист СРСР з 1988 р. У 1965 році закінчив Київський театральний інститут, де з 1979 р. почав викладати.
Працював у Львівському українському драматичному театрі імені М. Заньковецької (1965-1967 – режисером, 1970-1978 – головним режисером). У 1967 – 1970 р.р. обіймав посаду головного режисера Львівського ТЮГу.  З 1978 р. очолював Київський український драмтеатр імені І. Франка (нині Національний драматичний). У 1978 році  він став лауреатом Державної премії Української РСР імені Шевченка, а  в 1980 р. нагороджений Державною премією СРСР.
20 серпня 2001 року Сергія Володимировича не стало.
Осиротіли франківці. Він урівноважував театральні пристрасті, гармонізував акторські інтереси. Був еталоном для традиціоналістів і точкою відліку для новаторів. Він прокладав театральні шляхи. З відходом Данченка закінчується ціла епоха у розвиткові українського сценічного мистецтва.

Література про життя та діяльність

Коломієць Р. Сергій Данченко: Портрет режисера в інтер`єрі часу.- К.: Видавничий  Дім „Букрек”, 2001.- 143 с.
Український словник - енциклопедія/ Гол. ред. ради чл. кор. НАНУ М.Попович. - К.: Ірина, 1999. - 1551 с. - Із змісту: [Про С.В.Данченко]. - С. 399.
Сергій Володимирович Данченко // Мистецтво України: Біогр. довід.- К., 1997.- С.192.

*  *  *
Сергій Данченко: «Для мистецтва убивчо, коли воно замінюється бажанням привернути до себе увагу, здобути дивіденди» / Бесіду вела О. Коваленко //  Укр. театр.-2005. - № 3.- С. 2-4.
Данченко С. Національний театр – це театр великого стилю // Кіно+ Театр.- 1997.- №
6.- С.28-29.
Данченко С. Спроба поговорити про  недоговорене // Укр. театр.- 1996.- № 3.- С. 16.

*  *  *
Про нагородження відзнакою Президента України „Орденом князя Ярослава Мудро-го”: [С.В.Данченка] // Культура і життя.- 1997.- 2 квіт.

*  *  *
Богдачевський Ю. Йому боліло: Спогади, що завжди зі мною  //  Укр. театр.-2003. - № 1-2.- С. 2-4.
Коломієць Р. Сергій Данченко. Місія творчості // Культура і життя. – 2001.- № 20.- С. 4.
Сергій Володимирович Данченко. 1937-2001 // Культура і життя. – 2001.- № 20- С. 4.
Театр не може померти. Пам’яті Сергія Данченка  // Кіно + Театр. – 2001.- № 6.- С. 13.
Ю.Б. Миттєвості, що спонукають до роздумів //  Укр. театр.-2001. - № 4-5.- С. 2-3.- облк.
Саква О. Чи буває щасливий Сізіф?: [С. Данченку-60] // Art Line.- 1997.- № 3.- С. 8-9.
Коломієць Р.Духовні вертикалі Сергія Данченка // Укр. театр.-1997. - № 3.- С. 20-23.
Гайгурський В. Між «осиротити» Львів і «ощасливити» Київ він вибрав останнє // Голос України. – 1997.- 15 берез.
Коломієць Р.Духовні вертикалі Сергія Данченка // Уряд. кур'єр. – 1997.- 15 берез.
Щасти Вам, майстре! [60-річчя  С. Данченка] // Уряд. кур'єр. – 1997.- 27 берез.
Саква А. Неизвестный Сергей Данченко // Театр.- 1990.- № 10.- С. 84-97.
Поюровский Б. …Не терпит суеты // Культура и жизнь. – 1988.- № 10- С. 26- 27.
Богдашевський Ю. Данченко: Творчий портрет режисера //  Укр. театр.-1987. - № 1.- С. 25-27.

Володимир Павлович Бєляєв народився в м. Кам’янець - Подільський Хмельницької огбласті. Трудова біографія і творчість відомого письменника тісно пов`язані з  Першотравневим заводом сільськогосподарського машинобудування (м. Бердянськ) . В 1926 році після закінчення школи фабрично – заводського учнівства молодий Бєляєв працював тут у ливарному цеху. Одним із найулюбленіших творів першотравневців є роман – трилогія  „Стара фортеця”. Задум цієї книги виник саме в період роботи Володимира Павловича на цьому підприємстві.
Прототипами героїв книги стали робітники заводу.  За трилогію «Стара фортеця» (Ч. 1-3, 1937-1951) письменник був нагороджений Державною премією СРСР (1951). За мотивами трилогії створено кінофільм «Тривожна молодість» (1954).  За художній фільм „До останньої хвилини” В.П.Беляєв (разом із В.Т.Ісаковим та В.Г.Заклунною) став лауреатом Державної  премії України імені Т.Г.Шевченка (1975). В.П. Бєляєв – автор кіносценаріїв «Голос Тараса» (1941), «Час расплаты» (1941) та ін., а також нарисів, повістей, оповідань, політичних памфлетів.

Твори

Собрание сочинений: В 3 т.- М.: Сов. Россия, 1988.-
Т. 1: Старая крепость: Трилогия: Кн. 1-2.- 1988.- 397 с.
Т. 2: Старая крепость: Трилогия: Кн. 3: Эпилог.- 1988.- 366 с.
Т. 3: Граница в огне: Повесть; Кто тебя предал?: Повесть: Рассказы.- 1989.-
430 с.
Избранные произведения: В 2 т.- М.: Худож. лит., 1979.-
Т. 1: Старая крепость: Трилогия: Кн. 1-2. 437 с.
Т. 2: Старая крепость: Трилогия: Кн. 3; Рассказы и памфлеты.- 508 с.: ил.

Старая крепость: Трилогия.- Владивосток: Дальневост. кн. изд-во, 1988.- 395 с.
Старая крепость: Трилогия.- М.: Воениздат, 1986.- 446 с.: ил.
Старая крепость: Трилогия.- К.: Рад. шк., 1984.- 574 с.: ил.
Я обвиняю! / [Предисл. В. Ардаматского].- 2-е изд., доп.- М.: Политиздат, 1984.- 224 с.
Старая крепость: Трилогия.- М.: Мол. гвардия, 1982.- 800 с.: ил., 1 порт.
Хто тебе зрадив?: Повість / Пер. з рос.- К.: Веселка, 1982.- 167 с.: іл..- (Бібл. сер.).
Старая крепость: Трилогия.- М.: Изд-во ДОСААФ, 1981.- 431 с.: ил.
Вишневые аллеи: Повесть, рассказы и памфлеты.- М.: Воениздат, 1981.- 398 с.: ил.
Останнє сальто Сірого: Памфлети. Нариси. Кіноповісті.- К.: Дніпро, 1981.- 451 с.
Я звинувачую!:[Нариси, памфлети / Пер. з рос.].- К.: Політвидав України, 1980.- 154 с.
Я обвиняю.- М.: Политиздат, 1980.- 160 с.
У старой заставы: [Рассказы].-  М.: Изд-во ДОСААФ, 1978.- 190 с.: ил.
Я обвиняю!- М.: Политиздат, 1978.- 160 с.
Формула яда: Памфлеты; Повесть.- М.: Сов. писатель, 1976.- 272 с.: ил.
До последней минуты: Повесть для кино.- М.: Искусство, 1974.- 143 с.: ил.- (Б-ка кинодраматургии).
Йолкін А.С. Ярослав Галан: [1902-1949].- К.: Молодь, 1974.- 287 с.: іл.
Латинская Америка: народное просвещение и проблемы социально-экономического развития.- М.: Наука, 1971.- 226 с.: ил.
Формула отрути:[Повість і публіцистика].- Львів: Каменяр, 1971.- 267 с.: портр.
Хто тебе зрабив: Докум. повість.- Львів: Каменяр, 1967.- 231 с.
Ночные птицы:  Памфлеты.-  М.: Политиздат, 1965.- 184 с.: ил.
Луна Чорного лісу: [Повість / Пер. з рос.].-   К.: Політвидав України, 1965.
Эхо Черного леса: [Докум. повесть].-  М.: Политиздат, 1963.- 192 с.
В эту ночь при луне: Лирич. рассказы.- Львов: Кн.-журн. изд., 1960.- 82 с.
Иванна: Киноповесть.- М.: Искусство, 1960.- 182 с.: ил.
Под небом Мурманска: Рассказы и очерки.- Мурманск: Кн. изд-во, 1958.- 224 с.
Голос Тараса.- М.: Детгиз, 1956.- 95 с.
На военных дорогах.- Львов: Кн.-журн. изд-во, 1956.- 183 с.: ил.
«Счастье Андруса»: Очерк о фильме.- М.: Искусство, 1955.- 32 с.: ил.
Старая крепость; На берегах Днестра; Город у моря: Трилогия.- М.-Л.: Дтгиз, 1953.- 752 с.: ил.

Література про  життя та діяльність

Разумневич В.А. Не вправе забыть: [О кн. В. Беляева] // Разумневич В.А. С книгой по жизни.- М., 1986.- С. 78 – 88.
Разумневич В. Славя мужество: О кн. В. Беляева // Разумневич В. Всем детям ровесники.- М., 1980.- С. 331 – 340.
Лыков В. Дела и люди Первомайского.- Днепропетровск: Промінь, 1976.- 168 с.- Из содерж.:[О В.П.Беляеве].- С. 29-33.
Шевченківські лауреати: 1962-2001:Енц. довід.- К., 2001.- 696 с.: портр.- Із змісту: [В.П.Беляєв – лауреат Держав. премії України імені Т.Г.Шевченка (1975)].- С.42-43.

*  *  *
Коротков И. Воспоминание о друге: [Писателю В.П. Беляеву – 90 лет] // Азов. вестник.- 1999.- 6 апр.
Разумневич В. Автор нестареющей «Старой крепости» // Дет. лит.- 1990.- № 7.- С. 22.
Беляев В. Тогда крепости не сдаются…: [Беседа с писателем; Записал А. Марченко] // Красная звезда.- 1987.- 3 апр.
Беляев В. Герои моей жизни   // Красная звезда.- 1986.- 19 окт.
Разумневич В. Не вправе забыть: Заметки о творчестве В. Беляева // Правда.- 1983.- 18 окт.
Полторацкий В. Нержавеющая сталь: К 75-летию со дня рождения В. Беляева // Огонек.- 1982.- № 16.- С. 21: портр.
Раземневич В. Герои приходят из жизни: [К истории создания трилогия В. Беляева «Старая крепость»]  // В мире книг.- 1982.- № 11.- С. 48 – 49.
Лола І. Дружба із заводчанами: [Про тісний зв'язок творчості В. Бєляєва з робітниками заводу с.-г. машин в Бердянську] // Літ. Україна. - 1981.- 16 жовт. 
Кудреватых Л. Время оттачивает перо: [К 75-летию со дня рождения В. Беляева] // Радуга.- 1979.- № 11.- С. 149 – 156.

*  *  *
Кущ О.П. Владимир Беляев: Библиогр. указат. / Львов. библиотека  АН УССР.- Львов, 1956.- 55 с.

Григорій Іларіонович Деркач народився у с. Вишневому Запорізької області Закінчив хіміко-технологічний факультет Дніпропетровського металургійного інституту (1954). Працював старшим науковим співробітником, заступником директора з наукової роботи (з 1966 р.) Інституту органічної хімії АН УРСР.
Наукові дослідження стосуються хімії органічних ізоціанатів та ізоціанатів фосфору. Автор понад  200  наукових праць.

Література про життя та діяльність

Деркач Г.І. //Видатні вчені Національної Академії наук України: Особові архівні та
рукописні фонди академіків і членів-кореспондентів у Національній   бібліотеці України ім. В.І. Вернадського (1918-1998): Путівник. - К., 1998.-  С. 144 – 145.
Деркач Г.І. // Академія наук України: Персональний склад. 1918-1993.- К., 1993.- С. 190.
Григорий Илларионович Деркач: [Некролог] // Укр. хим. журн.- 1969.- Т 35, вып. 10.- С. 1117 – 1118.
Григорій Іларіонович Деркач: [Некролог] // Вісник Академії наук УРСР.- 1969.- № 5.- С. 103.
 

Комунарський район м. Запоріжжя був утворений 6 квітня 1977 року. Площа району – 61,1 квадратного км. Населення нараховує більше 139 тисяч осіб, із 11 тис. чоловік в селищах індивідуальної забудови – Південному, Першотравневому, Друготравневому, ім. Чкалова, Мирному (всього понад 7,5 тис. будинків).
Адміністративний центр району – Космічний мікрорайон. Тут збудовано понад 500 багатоповерхових будинків. У центрі мікрорайону – сквер і парк ім. Ю. Гагаріна. В новому житловому мікрорайоні «Південний» зведено майже 120 будинків багатоповерхової забудови. На території Комунарського району розташовано 17 базових підприємств, серед яких СП ЗАТ «ЗАЗ», «Запоріжжя - ліс», «Радіоприлад», ВАТ «Запорізький механічний завод», «Запорізький завод гумовотехнічних виробів», «Дослідно – експериментальний механічний завод», ТОВ «Запорізька міська енергетична компанія», ЗАТ «Запоріжжя-Млин», «Завод агротехнічних машин», виробниче підприємство «Неон» українського товариства глухих та учбово-виробниче підприємство українського товариства сліпих, функціонує чотири ринки та один торговельний майданчик з 3162 робочими місцями.
В Комунарському районі діє філіал МАУП, 2 технікуми, медичне та   технічне професійні училища, 19 загальноосвітніх шкіл та 19 дошкільних закладів, Центр дитячої та юнацької творчості, 119 гуртків, груп, ансамблів, спортивних секцій якого відвідує понад 1,5 тис. дітей.
Район по праву можна назвати здравницею Запоріжжя. Тут розміщено 13 медичних закладів, із них 8 – обласного підпорядкування (клінічна та психіатрична лікарні, онкологічний, ендокринологічний, протитуберкульозний диспансери, Будинок дитини «Сонечко», геріатричний  пансіонат, лікарня залізничників); дитяча лікарня № 1 – сучасний лікувальний заклад, який надає медичну допомогу дітям 3-х районів (Комунарського, Жовтневого, Шевченківського); на базі поліклініки ім. 8 Березня на Дослідній станції працює амбулаторія сімейного лікаря.
Комунарський район – залізничні та автомобільні ворота міста. Через вокзал «Запоріжжя-1» влітку щодобово проходять 65 пасажирських та 25 приміських поїздів, протягом року обслуговуються понад 13 млн. пасажирів. Автовокзал забезпечує транспортний зв'язок з містами області та всією Україною.

Література

 Про утворення нових районів у містах Української РСР: Указ Президії Верховної Ради Української РСР: [В Запоріжжі - Комунарський] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.
Знайомтесь: Комунарський – новий район Запоріжжя: [є карта р-ну] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.
Населення Запорізької області: Стат. довідник. Ч.1 /За даними Всеукр. перепису населення 2001 року. - Запоріжжя, 2003.- 114 с. – Із змісту: [Комунар. р-н].- С. 9,13, 16,17,20,59,60,62.
Левит И. Деятельность Коммунаровской районной администрации: [г.Запорожье ] // Влада. Людина. Закон.- 2004.- № 8.- С. 8 – 9.
Жили тут і турки, жили тут і німці…: [Історія території сучасного Комунарського району] // Запороз. Січ. – 2005.-  30 квіт. – С. 4.
Комунарському району – 28 років!  //  Запороз. Січ. - 2005.-  30 квіт.- С. 4.
Пелых Ю. Наш дом – Коммунарский район // Запорож. санитарный вестник.- 2005.- № 9.- С. 4.
В Коммунарском районе открылся центр социально-психологической помощи // Надежда.- 2005.- 22 июля.- С. 1.
Комунарський район // Запороз. Січ. – 2004.- 25 груд.
С днем рождения, родной район: [Коммунаровский] // Авто Вісті. – 2004.- 16 квіт.- С. 4-5.
Вісті з Комунарського району // Авто Вісті. – 2003.- 24 квіт. - С. 4-5.
Комунарський район: [Добірка матеріалів] // Запороз. Січ. – 2003.- 6 груд.- С. 4.
Комунарському району – 25!  // Запороз. Січ. - 2002.-  23 квіт.
Лобач М. Приємні новини для мешканців «Південного»: [Енергозбереження] // Запоріз. правда. – 1998.- 19 трав.
Лукаш І. Автодром «Космос»: [Відкрито в Комунар. р-ні] // Запоріз. правда. – 1984.- 29 квіт.
Циганок І. Названо Комунарським: [В Запоріжжі створено новий шостий район] // Запоріз. правда. – 1977.- 8 квіт.

Федір Григорович Зайцев народився у 1927 році в м. Волновасі Донецької області. У вересні 1943 року польовим військкоматом його призвано до лав Радянської Армії. Бойове хрещення відбулося під Пологами. З 1944 року перебував у спецвідрядженні на Далекому Сході, брав участь у війні з Японією. Демобілізувавшись з армії у 1951 році, Ф. Зайцев вступив до Луганського художнього училища. Його вчителями були скульптори І.М. Чумак та О.М. Кудінов. Після закінчення художнього училища він був прийнятий до товариства художників м.Запоріжжя де і відбулося його професійне становлення. З 1958 року Ф. Зайцев виставляється на обласних і республіканських художніх виставках. Член Спілки художників СРСР.
Скульптор Ф.Г. Зайцев створив чимало пам’ятників і монументів, в яких відтворені героїчні події Великої Вітчизняної війни. Серед них – «Воїн – визволитель» (у співтоваристві з М. Худасом), трьохфігурна група «Клятва» (Миколаївська обл. ), «Солдатська мати» - (Запорізька обл.);  погруддя Героя Радянського Союзу                          І.А. Манойло; бюсти Героїв  Радянського Союзу І.Д. Підтикана та І.А. Найдьонова.
Значне місце в творчості митця займає портрет. Заслуговують на увагу погруддя О.В. Суворова, М.Ф. Ватутіна, Д.І.. Менделєєва, Т.Г. Шевченка та Ю.О. Гагаріна. Портрет першого космонавта виконано в техніці кованої міді. Ф.Г. Зайцевим створено скульптурні станкові групи «Полудень», «Тріо». В останній роботі зображено безпосередність юних співаків, у ній багато гумору, задушевності.
Особливе місце у творчості Ф.Г.Зайцева займає тема подвигу нашого народу у Великій Вітчизняній війні. Це: «Летять журавлі» - меморіал загиблим військовополоненим у 1941-1943 р.р. (селище Леваневського м. Запоріжжя), Пам’ятний знак полеглим у боях студентам та викладачам Запорізького машинобудівного інституту імені В.Чубаря (зараз - ЗНТУ), пам’ятник, присвячений 60-річчю Перемоги (скульптори Ф. Зайцев та Б. Чак м. Запоріжжя), у вигляді десятиметрової гвинтівки, увінчаної орденом Перемоги, який підтримує янгол, що сурмить про тріумф .

Література про життя та творчість 

Художники Запорожья: Обл. худож. выставка: Каталог.- Запорожье, 1986.- 60 с.- Из содерж.: [О скульпторе Ф.Г. Зайцеве].- С. 31,38,39.
Зайцев Ф.Г. Персональна художня виставка: Каталог. – Запоріжжя, 1977.- 9 с.

*   *   *

                                       
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 6: (Запорізький та Мелітопольський райони).- Запоріжжя, 2003.- 123 с.- Із змісту: [Про скульптора Ф. Зайцева].- С. 49,53, 56,58.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 5: (Великобілозерський, Куйбишевський, Розівський, Токмацький райони).- Запоріжжя, 2002.- 241 с.- Із змісту. :[Про скульптора Ф.Г. Зайцева].- С. 19,85,101,137,211,213,226,227,231,233.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпіль-ський, Оріхівський, Пологівський райони) .- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: [Про скульптора  Ф. Зайцева].- С. 42,45,46,48,50,119,132,134,171,173.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області.Вип. 3: (Приазовський, Приморський, Чернігівський, Якимівський райони).- Запоріжжя, 2001.- 146 с.- Із змісту: [Про скульптора Ф. Зайцева].- С. 31,75 100 – 101, 106, 137.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони).- Запоріжжя, 1999.- 150 с.- Із змісту: [Про скульптора Ф.Г. Зайцева].- С.39,46,48,49,85,93.

*   *   * 
Москалина Н. Пам’ятник Перемоги на вулиці Перемоги: [відкрити напередодні 60-річчя Перемоги] // Запоріз. правда. – 2005.- 7 трав.- С. 3.
Благодарные запорожцы будут вечно: [О запорож. скульпторе Ф.Г. Зайцеве и его работах «Скорбящий ангел», «Летят журавли»] // Верже.- 2005.- 13 окт.- С.6.
Латанський С. Натхнення і любов // Запоріз. правда. –1983.- 22 квіт.

Петро Павлович Ребро – відомий український поет- лірик, гуморист і сатирик, драматург, прозаїк, публіцист, критик, літературознавець і перекладач, громадський і культурний діяч. Його ім`я невіддільне від духовного життя області упродовж багатьох десятиліть.
Народився письменник 19 травня 1932 року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запорізької області. У 1949 році закінчив                  Білоцерківську середню школу, а в 1953 році – філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту. Деякий час учителював у Малокатеринівській школі, служив у війську. Демобілізувавшись, П.Ребро працював у редакціях обласних газет „Червоне Запоріжжя” та „Запорізька правда”, інспектором обласного управління культури, старшим редактором місцевого книжково- газетного видавництва.
З 1960 по 1967 рік очолював обласне літоб`єднання, а з 1967 по 1998 рік – Запорізьку обласну організацію Спілки письменників України.
Як депутат обласної Ради багатьох скликань був особисто причетний до будівництва обласної бібліотеки імені Горького,  музею на о.Хортиця,  Палацу культури „Дніпроспецсталь” та ін.
Петро Павлович один із авторів обласної програми „Відродження”, фундатор Асоціації національно – культурних товариств, засновник свята „Весела Січ”, видавництва „Хортиця”, літературно – художніх альманахів „Хортиця”, „Великий Луг”, „Веселий курінь”. Нині – керівник науково – редакційного підрозділу „Реабілітовані історією”.
П.Ребро – лауреат численних премій. У 2006 році йому присвоєна Всеукраїнська літературно-мистецька премія імені І.Нечуя-Левицького. Творчість і громадська діяльність П.Ребра відзначені багатьма нагородами. Має звання „Почесний доктор Запорізького Національного університету”. Його твори перекладені багатьма мовами народів СНД, ввійшли до антології, календарів, шкільних підручників.Вмілий і невтомний організатор літературного життя на Запоріжжі, він є автором понад 80 книг для дорослих і дітей.

Твори*

Помаранчевий сміх: Сатира і гумор.- Запоріжжя: Пані Зося, 2006.- 156 с.
Козацькі жарти. Кн. 11.- Запоріжжя: Дніпров. металург, 2004.- 90 с.
Козацький сміховник:Гумор і сатира.-Запоріжжя:Дніпров.металург, 2004.- 246 с.
Моя Білоцерківка: Поезії.- Запоріжжя:Час, 2004.-128 с.

*   *   *
Літературне Запоріжжя // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ ст.).- Запоріжжя, 2002.- С.8-34.
Більше, ніж запорожець: Як увічнити ім.`я великого українця?: [О.Гончар] // Запоріз. правда.- 2005.- 12 лип.- С.11.
Шевченко і Запоріжжя / Бесіду з письменником записав В.Дригайло // Слово Просвіти.- 2005.- № 45.
Хортиця і Тарас Шевченко // Запоріз. правда.- 2005.- 10 берез.
Без жартівми – не запорожці // Запоріз. правда.- 2003.- 25 груд.
Чому зажурився колос: [Пам`яті О.Жолдака] // Запоріз. правда.- 2003.- 13 груд. .
Світ далекої зірки: [Про Героя Рад. Союзу С.Щирова] // Земля і власність.- 2003.- 8 груд.
Реабілітація – справа священна: [Про роботу наук.-ред. підрозділу „Реабіліто-вані історією”] // Запоріз. правда.- 2002.- 23 листоп.
Михайло Стельмах і Запоріжжя // Запоріз. правда.- 2002.- 28 трав.
Вісімнадцять листів Олеся Гончара // Запоріз. правда.- 2002.- 20 лип.
«Швидка допомога» Володимира Чубенка // Запоріз. правда.- 2002.- 12 листоп.

Література про життя та творчість

            Стадніченко О. Творчість Петра Ребра: Монографія / За ред. І.Купріянова.- Запоріжжя: ЗДУ, 2002.- 200 с.
Стадніченко О. Творчість Петра Ребра в контексті розвитку української літератури 50-90-х рр. ХХ ст.: Автореф. дис.- Запоріжжя: ЗДУ, 1999.- 20 с.
*   *   *
Сушко К. Стежка на Хортиці: Есе.- Запоріжжя: Поліграф, 2004.-71 с.- Із змісту: «І рік, і вік пульсує джерело…»: (П.Ребро).- С.50-57.
Чабаненко В. Петро Ребро // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ століття).- Запоріжжя, 2002.- С.85-100.
*   *  *
Петру Ребру – премія Нечуя – Левицького // Запоріз. правда.- 2006.- 8 квіт.
Причиненко К. Петро Ребро – лауреат Всеукраїнської премії:[імені Нечуя-Левицького] // Земля і власність.- 2006.- № 1.- С.1.
Причиненко К. Творчий ювілей Петра Ребра // Земля і власність.- 2006.- 5 черв.- С.12.
Науменко І. Петро Ребро: «Хай моя любов зігріє вас, дорогі мої білоцерківці»: [Про нову кн. П.Ребра «Моя Білоцерківка»] // Запоріз. правда.- 2005.- 19 трав. – С.7.
Юрик П. Петра Ребра висунули на здобуття Національної премії: [імені Т.Г Шевченка за кн. «Козацький сміховник»] // Запороз. Січ.- 2005.- 27 серп.
Шумілов М. За високохудожнє втілення національного характеру: [П.Ребро – лауреат Всеукр. літ.-мистец. премії імені І.Нечуя-Левицького] // Запоріз. правда.- 2005.- 13 груд.
Рекубрацький А. Життя на видноті // Хортиця.- 2004.- №1.- С.3-10.
Веселі литаври Петра Ребра // Рідний край.- 2005.- 16 лип.
Причиненко К. Гніздов`є Петра Ребра // Земля і власність.- 2003.- 19 трав.
Боглевская О. Петро Первый: Запорож. классику исполняется 70 лет /\ Индустр. Запорожье.- 2002.- 18 мая.
„Почуваюся  як альпініст, що скорив горду вершину...” // Запоріз. правда.- 2002.- 18 трав.
Сосницкий Л. Легендарному запорожскому юмористу 2Х35! // Запороз. Січ.- 2002.- 23 трав.
Юрик П. Живій легенді  нашого краю – 70 // Земля і власність.- 2002.- 6 трав. – С.7.
*   *   *
Петро Павлович Ребро: Біобібл. покаж. / Запоріз. обл. наук. бібліотека імені О.М.Горького; Укладачі: Г.Довбаш, С.Кійко. – Запоріжжя, 1982.- 36 с.
Ребро П.П. // Літературне Запоріжжя: Біобібл. довід. / ЗОУНБ імені О.М.Горького; Укладач Г.Нагорна, І.Шершньова.- Запоріжжя, 1996.- Вип.. 1.- С.67-79.
19 травня – 70 років (1932) П.П.Ребру, запорізькому поету, прозаїку, драматургу, публіцисту // Знаменні та пам`ятні дати Запоріжжя на 2002 рік.- Запоріжжя, 2001.- С.42-44.

* Наведені лише видання 2002 - 2006 рр.

Народився Петро Миколайович 12 червня 1937 року в селі Олексіївка на Харківщині, в родині службовця. Під час Великої Вітчизняної війни сім’я переїхала до міста Охтирки Сумської області. Саме тут, у шкільній художній студії під керівництвом досвідченого педагога І.Г. Шаповалова майбутній майстер робить перші кроки у світ мистецтва.
Після закінчення десятирічки Петро Чаговець працював у кузні молотобійцем. З 1956 по 1959 рік перебував у лавах Радянської Армії, де в години відпочинку постійно займався малюванням. Тому і невипадково, що після служби, навчаючись у Київському інженерно-будівельному інституті на архітектурному факультеті, здав заліки з акварелі малюнку достроково. Неодноразово брав участь у студентських виставках акварелі та графіки.
Після закінчення інституту у 1965 році П.М. Чаговець працював у Києві. З 1969 року він – член Спілки архітекторів СРСР. В 1974 році П.М. Чаговець переїхав до Запоріжжя. Спочатку працював  головним  спеціалістом – архітектором Укрколгосппроекту. У 1976 – 1984 роках  обіймав посаду головного художника, а з 1985 по 1988 – директора Запорізького художньо-виробничого комбінату Художнього фонду УРСР.
За період творчої діяльності ним зроблені і втілені в життя десятки комплексних проектів художнього оформлення центральних садиб, промислових підприємств, навчальних закладів, меморіальних пам’ятників та комплексів  на честь загиблих воїнів у війні 1941 – 1945 рр.
Творчий пошук митця не обмежувався архітектурою. Він автор багатьох творів живопису, графічних робіт, пам’ятних медалей, меморіальних дошок, барельєфів, погруддів.
Перша персональна виставка майстра відбулася у 1980 році в Запоріжжі, у 1987 – друга, а у 1997 році. - ювілейна з нагоди 60-річчя з дня народження.
Член Спілки художників та член Спілки архітекторів України П.М. Чаговець закінчив свій життєвий та творчий шлях у 1998 році.      

Література про життя та творчість

Петро Чаговець: Персон. виставка – звіт до 350-річчя м. Охтирки: Каталог: Живопис. Графіка. Медальєрне мистецтво. Проектні роботи. – Запоріжжя, 1992.- 31 с.
Петро Чаговець: Персон. виставка творів: Каталог: Проектні роботи. Живопис. Графі-ка. Медалі і плакетки. – Запоріжжя: Облполіграфвидав, 1987.- [16 с.]

*  *  *

Чаговець Петро Миколайович // Художники Запоріжжя: Каталог.- Запоріжжя, 2002.- С.33.
Чаговець Петро Миколайович // Мистецтво України: Біогр. довід.- К., 1997.- С.625.
*   *   *
Єгорова И. Нежные краски, четкие линии: [Персонал. выст. П.Чаговца к его 60-летию] // Индустр. Запорожье.- 1997.- 10 июля.
Рекубрацький А. Виростаємо з пам’яті: [Нотатки з персон. виставки худож. П. Чаговця] // Запоріз. правда. – 1995.- 31 трав.
Рекубрацький А. Квіти пам’яті: [В обл. краезнавч. музеї розгорнуто виставку запоріз. худож. і арх. П. Чаговця] // Вісті з Україні. – 1995.- № 21.
Соловьева Г. Весомость бронзы, легкость акварели: [О персон. выставке работ художника] // Наш город. – 1995.- 4 июля.
Латанський С. Дивоствіт Петра Чаговця // Мол. Україна  [Канада].- 1994.- жовт. -листоп. – С. 22.
Латанський С. Дивоствіт Петра Чаговця // Запоріз. правда. – 1993.- 5 трав. (№ 83).- С. 4.
Латанський С. Монументально про вічне: Нотатки про творчість худож. Петра Чаговця // Запоріз. правда. – 1991.- 3 груд. (№ 231).- С. 4.
Васильев  С. Сказание о своем времени: [О творчестве худож.] // Индустр. Запорожье.- 1987.- 16 авг. 

Альберт Григорович Путінцев народився 24 червня 1932 року в Омську в учительській родині. Росіянин за походженням, він досконало володів українською мовою. Закінчив факультет журналістики Київського держуніверситету ім. Т.Г. Шевченка в 1961 році.
Запорізький облкомітет з радіомовлення і телебачення він очолював лише 8 років (середина 60-х років). «Але той період спільної з ним праці був  найзнаменнішим, найцікавішим, найпам’ятнішим»- такої думки про той час в історії обласного радіо майже всі його ветерани. І найперше, що вони відзначають у Альберта Григоровича – це те, що він був Людиною, творчою Людиною. 
Талановитий, спокійний, він умів ладити з будь-яким начальством, столичним чи місцевим. І від цього багато в чому вигравав колектив, який він очолював:  і в одержанні житла, і в зарплаті. Мав талант знаходити здібних, порядних людей, давав можливість кожному співробітнику виявити себе сповна.
А.Г. Путінцева запросили до Києва: спершу головним редактором Головної редакції з виробництва телефільмів Українського державного телерадіокомітету, а згодом він став генеральним директором Київської кіностудії художніх фільмів ім. О.П. Довженка ( 1973 – 1985).
Альберт Григорович Путінцев – член Спілки письменників і Спілки журналістів України. Його перу належать романи «Свой» (про будівництво Дніпрогесу), «Полдень», книг-оповідань «Ночные фиалки», «Самая красивая» та ін. Він є автором сценаріїв художніх фільмів  «Житие святых сестёр», «На всю оставшуюся жизнь». Ним створено понад 20 документальних стрічок.
За сценарій багатосерійного телефільму «Відродження» А.Г. Путінцев у 1980 році був удостоєний Державної премії УРСР ім. Т.Г. Шевченка.

Твори

Проза
Самая красивая: Рассказы.- Запорожье: Кн.–газ. изд-во, 1961.- 128 с.
Свой: Роман.- Дніпропетровськ: Промінь, 1965. – 260 с.  
Бой в утренней степи: Повести и рассказы.- Днепропетровск: Промінь, 1971.- 246 с.
*   *   *
Плечи сыновей: Роман // Радуга.- 1971.- № 1.- С. 10 – 56; № 2.- С. 7 – 70.
Бабий батальон // Индустр. Запорожье.- 1970.- 1 июня; 9 окт.
Тримайтеся, хлопці!: Повість // Прапор. – 1970.- № 12.- С. 42 – 55.
Весілля: Уривок із роману «Запорізька хроніка» // Запоріз. правда. – 1969.- 31 серп.
Кукун: Рассказ // Индустр. Запорожье.- 1969.- 16 февр.
Одно слово: Рассказ // Индустр. Запорожье.- 1969.- 31 авг.; 5,6 сент.
Брод: Рассказ // Индустр. Запорожье.- 1967.- 4 июня.
Зоя Федоровна: Рассказ // Индустр. Запорожье.- 1967.- 1 марта.
Поет: Оповідання // Індустр. Запоріжжя.- 1965.- 10,12 лют.
Право на пісню: Оповідання // Запоріз. правда. – 1965.- 23 лют.
Поезія
Коммунист // Вогні Запоріжжя.- Запоріжжя, 1955.- Т.1.- С.99.
Первая рота // Червоне Запоріжжя.- 1955.- 3 черв.
В лесу // Червоне Запоріжжя.- 1955.- 8 трав.
Крот – сатирик: (Басня) // Червоне Запоріжжя.- 1954.- 13 жовт.
Запорожье – Кустанай // Червоне Запоріжжя.- 1954.- 18 квіт.
Публіцистика
Дозорці порядку.- К.: Молодь, 1960.- 46 с.
Христофор Саламбаш: Про почесного металурга країни, керівника бригади ковалів Запоріз. з-ду „Дніпроспецсталь”.- Запоріжжя: Кн.. – газ. вид-во, 1960.- 23 с.
Балада про журналіста // Запоріз. правда.- 1958.- 5 трав.

Література про життя та творчість

…Тільки Україна хай не йде // Федина В.Я. І голос той, і ті слова…- Запоріжжя, 2006.- 300 с.- Із змісту :[А.Г. Путінцев].- С. 44 – 47.
Федина В. Він любив людей // Вони слави не шукали .- Запоріжжя, 2002.- С.122-124.
Путінцев А.Г. // Шевченківські лауреати, 1962 – 2000: Енц. довід. – К., 2001.- С. 439 – 440.
Путінцев Альберт Григорович // Мистецтво України: Біогр. довід. – К., 1997.- С.496.

Бердянська суспільно-політична газета «Південна зоря» бере своє літочислення з 12 липня 1917 року. Зараз газета виходить 4 рази на тиждень обсягом 34 смуги (середній разовий тираж до 30 тис. примірників). Найтиражніша газета в регіоні широко та оперативно висвітлює всі події, які  відбуваються в м.Бердянську та Бердянському районі. Також публікує інформацію з сусіднього Приморського району, де має сотні передплатників.
Останнім часом у редакції засновано комп’ютерний та поліграфічний центри, що дозволяє здійснювати повний цикл випуску друкованих видань: від пошуку інформації до виготовлення газету  в двокольоровому виконанні.
Редакція газети «Південна зоря» стала культурним та інтелектуальним центром Бердянська. Вона незмінний учасник проведення Всеукраїнських фестивалів журналістів «Азовське літо», ініціатор прес-конференцій, творчіх зустрічей, брифінгів, конкурсів, свят газети. 2003 року неподалік від редакції було відкрито пам’ятний знак «Бердянським журналістам».

Література

«Південна зоря»: [Буклет].- Запорожье: Тип. «Коммунар», 1977.-  [19 с.]
Газета «Південна зоря» // Лидеры Бердянска.- Запорожье, 2003.- С. 59.
*  *  *
Про присудження обласних премій за кращі журналістські роботи у 2005 році: Розпорядження облдержадміністрації № 181 від 31.05.2005: [В т.ч. про присвоєння премії ім. М.І. Пересунька за висвітлювання питань нац. культури в місьрайон. і район. газетах Михайличенку В.І., голов. ред. Бердян. міськ. район. газети «Південна зоря»].
Михайличенко В. Редактор: [О ветеране войны, журналисте, засл. работнике культуры Украины М.Ф. Кривошее, редакторе газ. «Південна зоря» ] // Півден. зоря.- 2003.- 5 листоп.- С. 2.
До вікового ювілею – рукою подати: [газ. «Південна зоря» - 85 років]  // Півден. зоря.- 2002.- 17 лип.
Журналістські відзнаки: [Зав. відділом ред. газ. «Південна зоря» М. Тишакову присуджено обл. журналіст. премія ім. М.І. Пересунька] // Півден. зоря.- 2002.- 8 черв.- С. 1.
Забержевская Т. Не отрекаются любя: [Страницы истории газ. «Південна зоря»(«Більшовицька зірка” в 30-40-х годах ХХ ст.] // Півден. зоря.- 2001.- 13 листоп.- С. 7.
З 1500 номером, дорогі читачі! // Півден. зоря.- 2001.- 13 листоп.- С. 1,4.
Заслуженный журналист: [Указом Президента Украины за высокий личный вклад в развитие журналистики звание «Заслуженный журналист Украины» присвоено В.М. Михайличенко – гл. ред. Бердян. гор. газ.  «Південна зоря»] // Запороз. Січ. – 1999.- 25 трав.
Владимиров П. Свет  «Південної зорі»: [Бердян. район. газете – 80 лет] // Индустр. Запорожье .- 1997.- 11 окт.
Жаров В. Народжена в боях, гартована в труді: [До 80-річчя газети]  // Півден. зоря.- 1997.- 30 верес.;. 1,7 жовт.

Бурбовський Олег Олександрович народився 6 вересня 1937 року в Запоріжжі.
У 1961 році, після закінчення Таганрозького радіотехнічного інституту, повернувся у рідне місто. З того часу працював  інженером на заводі «Радіоприлад».
Художньою фотографією захоплюється більше 40 років. О. Бурбовський – один із засновників Запорізького фотоклубу, а з 1963 року – голова його художньої ради. З 1991 року – очолює обласну організацію Спілки фотохудожників України.
О. Бурбовський член Міжнародної федерації фотомистецтва( з 1998 р.), лауреат Всеукраїнської премії в галузі науки, культури, мистецтва та спорту  «Визнання -2000» - учасник і переможець понад 400 вітчизняних і зарубіжних фотовиставок і конкурсів, лауреат найпрестижніших фотосалонів світу. Вміння відтворити у своїх працях навколишнє середовище таким, як він його бачить очима і відчуває серцем, принесло Олегу Бурбовському заслужену вдячність багатьох шанувальників  його таланту.

Література про життя та творчість

[Указом Президента Украины О. Бурбовскому присвоено звание «Заслуженный работник культуры»] // Индустр. Запорожье.- 1999.- 3 февр.

*  *  *

Рекубрацький А. Боли мені, Вкраїнонько, боли…: Твори, вибрані майстрами. – Т. 2.- Запоріжжя: Дніпров. металург, 2006.- 428 с.- Із змісту: [Фотоетюди О. Бурбовського].- С. 8,22,41,48,66,80,84,101,109,148,227,230,234,284.
Запорожье и запорожцы / Н. Кузьменко, Н. Михайлов.- Запорожье: Тандем-У, 2005.- 475 с.:ил.- Из содерж.: [Фотографии О. Бурбовского].
Запорізька область: Ілюстр. енц.  В 2 т. Т. 2: Архітектура. Культура. Економіка. Райони області. – Запоріжжя, Дике поле, 2004.- 293 с.-  Із змісту: [Фотоетюди О. Бурбовського]. 
Олейник С. «Перед каждым Новым годом мы с друзьями идем в фотоклуб»: В выставочном зале Союза фотохудож. работает выставка «Сердца четырех»: [В. Кадурин, А. Кузнецов, А. Ларкин, О. Бурбовский] // Индустр. Запорожье.- 2005.- № 4.- 11 янв.- С. 6.
Плотник Т. Жіноча краса і фотомистецтво: [«Жіночий портрет і весілля» - виставка фотохудож. О. Бурковського у вист. залі Запоріз. обл. орг. Спілки фотохудожників України] // Запоріз. правда. – 2005.-  22 берез.- С. 8.
Зубатенко Н. Фотомастер Олег Бурбовский: «Я снимал и Поляка, и Брежнева, и Кучму, и Путина, и Пугачеву…, газеты не хватит, чтобы всех перечислить…» // Подробности.- 2004.- 12 февр.- С. 17 – 19.
Чуприна А. И фотомэтр, и дипломат // МИГ.- 2002.-  12 сент.(№ 37).- С. 12.
Бурбовский О. Жизнь через объектив: [Беседу с запорож. фотохудож. записала О. Боглевская] // Индустр. Запорожье.- 2002.-  6 сент. (№ 194).- С. 1,4-5.
Леонтьев М. Он разный…: [Фото О. Бурбовского] // Сов. фото.- 1988.- № 8.- С. 28 – 31.
Педак В. Фото Олега Бурбовського у Німеччині: [У салоні відомого в Європі фотоклубу «Камера-66» відкрито персон. вист. запоріз. фотомайстра] // Запороз. Січ. – 1997.- 25 лют.

Як радісно,
                                                        Коли відчуваєш, що слово підвласне тобі,
                                Ніби ковалеві, розпечене залізо-
І ти куєш із нього
Підкови, троянди та стріли!..
                                                                                                      В.Чабаненко

Віктор Антонович Чабаненко  – відомий учений, доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри загального і слов’янського мовознавства Запорізького Національного університету. Керує аспірантурою з українського мовознавства. Виховав 12 кандидатів філологічних наук. Заслужений діяч науки й техніки. Лауреат премій імені Павла Чубинського, Я. Новицького (1990), Д. Яворницького (2000), член Національної Спілки письменників України (1999), почесний голова обласної організації Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Т.Г. Шевченка
Народився Віктор Антонович 12 вересня 1937 року в с. Єлизаветівці  (Василівський район) в селянській родині.  З відзнакою закінчив середню школу, а потім Запорізький педагогічний інститут (1959).  Працював учителем української та німецької мов, служив  в армії, навчався в аспірантурі. В 1966 році захистив кандидатську дисертацію „Говірки долини ріки Кінської”, якою започаткував вивчення живого народного мовлення свого краю в усьому його розмаїтті. По захисті працював на посаді викладача й доцента кафедри української мови  Запорізького педагогічного інституту. У 1984 р. захистив докторську дисертацію, обіймав посаду декана філологічного факультету  ЗНУ.

Твори

Суголосся / Поет. переклади . – Запоріжжя, 2004.- 153 с.
Оратанія: Поезії, поетичні переклади. – Запоріжжя, 2001.- 91 с.
У вічному двобої: Поезії, поет. переклади. – Запоріжжя, 2000.- 100 с.
В гостях у юності твоєї: Поезії. – Запоріжжя, 1999.- 31 с.
Собор душі моєї: Поезії; Поет. переклади. – Запоріжжя, 1998.- 94 с.

Програма спецкурсу (факультативу) «Історія українського мовознавства в діаспорі» // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. – Запоріжжя, 2003.- Вип. 1.- С. 84 – 91.
Програма спецкурсу (факультативу) «Історія українського мовознавства в діаспорі» // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. – Запоріжжя, 2003.- Вип. 1.- С. 84 – 91.
Петро Ребро: Літературний портрет.-  Запоріжжя: Хортиця, 1999.- 24 с.
Січовий Парнас: Антологія. Поет. твори вихованців ЗДУ / Упоряд. та автор біограф. довідок В. Чабаненко. – Запоріжжя: ЗДУ, 2000.- 400 с.
*   *   *
Великий Луг Запорізький: Іст.-топонім. словник. – Запоріжжя, 1999.- 330 с.
Колишній Великий Луг Запорізькій і духовна культура українського народу // Культурол. вісн. – Запоріжжя, 1994.- Вип. 1.- С. 6-10.
*   *   *
Вісник Запорізького державного університету / Ред. колегія: Чабаненко В.А. та ін.- Запоріжжя, 2004.- 225 с.- (Сер.: Філологічні науки; № 2).
Запорізький збірник: До 80-річчя Я. Славутича / Упоряд. В. Чабаненко. – К.: Запоріжжя, 1998.- 224 с.
Програма спецкурсу (факультативу) «Історія українського мовознавства в діаспорі» // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. – Запоріжжя, 2003.- Вип. 1.- С. 84 – 91.

Стилістика експресивних засобів української мови. – Запоріжжя: ЗДУ, 1996.- Ч. 3.- 126  с.

Запорожці в Америці: Історія. Де осіли козаки після руйнування Січі // Запороз. Січ. – 2004.- 3 лип. - С. 5.
Сини прадавньої доби: [Вірш про «Хортицю»] // Укр. мова й літ. в серед. школах. – 2004.- № 3.- С. 20.
Чабаненко В. «Коли затоплювали Великий Луг Запорізький, я стояв на Шпиль-горі й дивився – це було схоже на кінець світу…» / Бесіду вела В. Середа // Подробности. – 2004.- 1 июля.- С. 16 – 18.
Моєї совісті маяк: Поезії // Хортиця. – 2003.- № 5.- С. 4-9.
Затопленная святыня. Украинская Атлантида – Великий Луг Запорожский // Приднепр. телеграф.- 2002.- № 27.
Українське козацтво і музичне та вокальне мистецтво // Хортиця. – 2001.- № 3.- С. 97-102.
Бути самими собою, господарями у своїй хаті… // Запороз. Січ. – 1998.- 22 груд.

Література про життя та діяльність

Сушко К. Стежка на Хортиці: Есе.- Запоріжжя: Поліграф, 2004.- 71 с.- Із змісту: «Ії сила часу не зборола…»: (В.Чабаненко).- С.44-49.
Поповський А., Шевченко Т. З козацького роду: [До 60-річчя В. Чабаненка] // Хортиця: Літ. худож. та громад.- політ. часопис запоріз. орг. Спілки письменників України. – Запоріжжя, 1998.- Вип. 6.- С. 98 – 100.
Павленко І., Дмитренко М. Духом козацьким гартований // Нар. творчість та етнографія. – 2004.- № 4.- С. 33 – 42.
Абліцов О. Археолог духовних скарбів // Голос України.- 2003.- 4 берез.
Кліковка Г. Шуми, Великий Луже…: [В. Чабаненку вручено Нац. премію ім. Д. Яворницького] // Запоріз. правда. – 2000.- 23 листоп.
Нові члени Національної Спілки письменників України: Прийняті 28 верес. 1999 р.: [Серед ін. В.А. Чабаненко] // Літ. Україна. – 2000.- 10 лют.
Поздравляем Вас, Виктор Антонович!: [с вручением премии имени Д. Яворницкого] // Суббота плюс.- 2000.- 23 нояб.- С. 2.
Піддубна О. Наукові підсумки та премія професорові: [ім.  Я.П. Новицького] // Запороз. Січ. – 1999.- 5 черв.; // Запоріз. правда. – 1999.-26 трав.
*   *   *
Віктор Антонович Чабаненко: Біобібліографічний покажчик: [До 60-річчя з дня народження і 40-річчя наукової діяльності].- Запоріжжя: ЗДУ, 1997.- 66 с.

Рецензії на книги В.Чабаненка

Кириченко С. Пам’ятаймо ім'я своє: [Рец. на кн. «Великий Луг Запорозький»] // Кириченко С. З любов’ю до краю Запорізького. – Дніпропетровськ, 2002.- С. 74 – 82.
Рекубрацький А. Віктор Чабаненко: «Собор душі моєї»: [Про нову зб. поезії] // Запоріз. правда. – 1998.-10 черв.
Корницький А. Скарбниці: [Про кн. «Січова скарбниця»] // Запоріз. правда. – 2000.- 12 груд.- С. 7.
Занощук М. «Ораторія»: [Про нову поет. збірку] // Нова Таврія. – 2001.- 1 серп.- С. 4.
Ємець О. «Благоговію перед рідним словом…» // Запоріз. правда. – 2000.- 18 трав.

Професор Олекса Наумович Синявський належить до найвизначніших постатей в історії українського мовознавства як мовознавець-теоретик, автор праць з української літературної мови, історії мови, фонетики і фонології, діалектології, навчальних посібників з української мови і головна рушійна сила у створенні правопису 1928 року.
Народився науковець 15 жовтня 1887 р. в смт. Андріївка (тепер Бердянський район). Тут він закінчив початкову школу. Пізніше вступив до сільської нижчої ремісничої школи і, не скінчивши її,  перейшов до середньої електротехнічної школи в Одесі, яку через рік також покинув і почав самостійно готуватися за курс гімназії. У 1909 р. вступив до Харківського університету на фізико-математичний факультет, та через рік перейшов на історично-філологічний. За участь у Шевченківському святі був заарештований у 1914 р. і висланий з Харкова під нагляд поліції на два роки. Повернувся до Харкова  у 1916 р. і тоді ж екстерном отримав диплом.
З травня 1917 р. він починає працювати в університеті. В 1928 р. родина Синявських переїхала до Києва. Спочатку Олекса Наумович очолював діалектологічну комісію ВУАН, а з 1930 р. – відділ діалектології Інституту мовознавства ВУАН. 1937 рік став трагічним у його долі. Як і багатьох інших науковців, О. Синявського звинуватили у буржуазному націоналізмі,  визнали  ворогом народу і розстріляли.
У серпні 1957 р. його реабілітували. На кафедрі сучасної української мови Київського університету ім. Т.Г. Шевченка відкрито меморіальну дошку вченого. Життя і наукова діяльність О. Синявського – взірець служіння рідному слову.         

Праці О.Н.Синявського

Норми української літературної мови. – Х.-К., 1931.- 367 с.
Украинский язык: Пособие для практ. изучения укр. яз. на рабфаках, в техникумах, курсах для взрослых, а также для самообразования.- Х., 1926.- 155 с.
Українська   мова для шкіл соціального виховання. Ч. 1.- Харків, 1925.-  132 с.
Діялектологічний порадник: Програма для збирання діялектичних  матеріалів з лівобережних монофтонгічних говорів української мови. - К., 1924.- 56 с.
Порадник української мови: Пристосований до буденного вжитку д-ром В. Сімовичем.- Харків - Берлін –Нью-Йорк, 1922.- 150 с.
Короткий нарис української мови. - Х., 1918.- 55 с.
Про що співають Кобзарі. - Х., 1912.- 66 с.

*   *   *

            Правописне оформлення творів Т. Шевченка // Бюл. Ком. для вид. творів Т.Г. Шевченка при ІІ відділі ВУАН.-  Ч. 1.- С. 13 .
Елементи Шевченкової мови, їх походження й значення // Культура укр. слова. - Х.-К., 1931.- С. 7- 51.
Спроба звукової характеристики літературної української мови // Наук. записки Харків. н.-д. каф. мовознавства. – Х., 1929.- Т.2.- С. 5 – 33.
З української діалектології // Укр. діалектол. зб. – 1929.- Кн. 2.- С. 231 – 273.
З верховин нової української літературної мови // Зб. іст.-філол. відділу УАН.- 1928.- № 72.- Кн. 2.- С. 699.
Фонетична контроверса // Зап. іст.-філол. відділу УАН.- 1926.- Кн. 13/14.
Замітка про мову с. Любича на Чернігівщині // Мовознавство.- 1934.- № 1.- С. 91 – 97.
На синтаксичні теми (з приводу орудного дійової особи при переємних дієприкметниках) // Культура укр. слова.- 1931.- № 1.- С. 88.    
Дещо про Шевченкову мову // Україна. - 1925.- № 1/2.
Мова творів Гр. Сковороди // Червоний шлях. – 1924.- № 4/5.- С. 24 – 55.

Література про  життя та творчість

Історія українського правопису ХVІ-ХХ століття: Хрестоматія: [В т.ч. про О.Н. Синявського].- К., 2004.- 582 с.
Шаповал Ю., Золотарьов В. Всеволод Балицький: особа, час, оточення: [В т.ч. про О.Н. Синявського].- К., 2002.- 466 с.
Шевельов Ю. (Юрій Шерех) Я – мене - мені… (і довкруги): Спогади. Ч. 1: В Україні: [В т.ч. про О.Н. Синявського].- Харків - Нью-Йорк, 2001.- 428 с.
Єфремов С. Щоденники. 1923-1929: [В т.ч. про О.Н. Синявського].- К., 1997.- 834 с.
Ашнин Ф.Д., Алпатов В.М. «Дело славистов»: 30-е годы.- М., 1994.- 285 с.
Історія Академії Наук України: 1918 – 1923: Документи і матеріали. - К., 1993.- 376 с.- Із змісту: [Про О.Н. Синявського].- С.176-178.
Жовтобрюх М.А. Нарис українського радянського мовознавства (1918-1941).- К.: Наук. думка, 1991.- 260 с.- Із змісту:  [Про О.Н. Синявського].- С. 27 – 28, 52,54,55,57,59,60,61,62,63,64,67,69,71,79,89,93,95,102,144,152,162,170,180, 191,192,195,196,203,216,248,249.
Дурново Н. Отзыв о сочинении: «Описание говора села Покровского Александровского уезда Екатеринославской губернии» под девизом «ЄТЄРЪ», представленном в Историко-Филологическом факультет на соискание  медали // Записки Харьковского университета.- 1913.- Кн. 1.- С. 23 – 29.
Синявська Г. Червоне колесо прокотилося по нашій родині з усієї міццю: [Спогади доньки О.Н. Синявського] // Укр. мова.- 2006.- № 1.- С. 90 – 98.
Грищенко А. О.Н. Синявський: місце в історії українського мовознавства // Укр. мова.- 2005.- № 4.- С. 22 – 62.
Овсієнко В. Убієнним синам України: [В т.ч. про О.Н. Синявського] // Літ Україна.- 2004.- № 27 (5063).
Шевельов Ю. Покоління 20-х років в українському мовознавстві // Слово.- 1993.- Число 6.- С. 7.
Жовтобрюх М.А. Визначний дослідник української мови: [До 80-річчя з дня народження О.Н. Синявського] // Укр. мова і літ. в шк.- 1967.- № 12.- С. 18 – 25.
Грищенко А.П. Пам’яті видатного мовознавця: [До 80-річчя з дня народження О.Н. Синявського] // Мовознавство.- 1967.- № 6.- С.23-29.
Робота Інституту  мовознавства  Академії Наук УРСР за 1935 і першу половину 1936 р.: [В т.ч. про О.Н. Синявського] // Мовознавство.- 1936.- № 9.- С.123 – 127.
 

Осипенко Поліна Денисівна народилася 7 жовтня 1907 р. в селі Новоспасівка (тепер Осипенко) Бердянського району. Працювала у рідному колгоспі на птахофабриці. У 1929 році вперше побачила літак. В армії з 1930 року. Закінчила Качинську авіашколу.
Льотна біографія військового льотчика П. Осипенко розпочалась у 1932 р. Вона наполегливо оволодіває льотною майстерністю, тренується.
В 1936-1938 роках встановила кілька світових авіаційних рекордів висоти і дальності польотів для жінок. Учасниця безпосадочного перельоту «Москва –Комсомольськ-на-Амурі». Найголовніше у цьому перельоті - відкриття повітряного мосту на Далекий Схід.
Імена відважних льотчиць ( В. Гризодубова, П. Осипенко, М. Раскова) стали відомими в усьому світі. Вони перші серед радянських жінок удостоєні найвищої нагороди – Героя Радянського Союзу.  Майор П.Д. Осипенко загинула 11 травня 1939 року в авіаційній катастрофі. Похована біля Кремлівської стіни, її ім'я носять села, вулиці та площі.

  Література про життя та діяльність

Герои Советского Союза: Крат. биогр. словарь. В 2 т. Т. 2: Любов – Ящук.- М.: Воениздат, 1988.- 863 с.- Из содерж.: [Про Осипенко П.Д.].- С. 209.
Лукаш І. Велике бачиться на відстані. – Дніпропетровськ, 1998.- 1035 с.- Із змісту: Приазовские чайки.- С. 374 – 377.
Лукаш И. Навеки в памяти народной.- Днепропетровск, 1995.- 543 с. –Из содерж.: Приазовские чайки.- С. 336 – 338.
Прозоров В. Самолетный спорт на Украине.- Запорожье, 1995.- 130 с.- Из содерж. : [О перелете В. Гризодубовой и П. Осипенко].- С. 21; пл. (после С. 130).
Їх водила молодість.- Дніпропетровськ, 1988.- 230 с.- Із змісту: Михайлюта О. Тяжіння неба високого.- С. 80-90.
Годенко М. Потаенное судно: Роман.- Одесса, 1986.- 326 с.- Из содерж. : [О П.Д. Осипенко].- С. 83,85-88.
Лукаш И. Солдаты славы не искали.- Днепропетровск, 1984.- 398 с. – Из содерж.: Осипенко П.Д.- С 240 – 243.
Пам’ятки  історії та культури Запорізької області . Вип. 4: (Бердянський, Гуляй піль-ський, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с. – Із змісту: Пам`ятний знак Герою Радянського Союзу П.Д.Осипенко.-С. 51.
Будяк О. Останній рекорд // Азов. вестник.- 2003.- № 42-46.
Будяк О. Пам'ять жива // Півден. зоря.- 2002.- 8 жовт.- С. 3.
Гаев Ю. Причины гибели знаменитой в тридцатые годы первой украинской женщины – летчицы Полины Осипенко до конца не выяснены и по сей день // Суббота плюс.- 2001.- 17 мая.
Добровольский С. Азовская Чайка  // Компас.- 1998.- 24 сент.- С. 3.
*   *   *

Яків Павлович Новицький народився у дворянській родині в с. Аулах (тепер Криничанського р-ну Дніпропетровської обл.) Закінчив Олександрівське повітове училище за фахом вчителя початкового народного училища. Далі через матеріальне становище вимушений був займатися самоосвітою. У 1898 р. почав працювати в системі народної освіти – викладав у сільських школах; з 1881 р. був попечителем земських шкіл у м. Олександрівську (тепер – Запоріжжя). Переслідувався владою за «українофільство».
Визнання серед науковців Новицький Я.П. здобув після виходу в 1876 р. відомої збірки  М. Драгоманова «Малорусские народные предания и рассказы», майже   третину якої склали матеріали, зібрані нашим земляком. З 1905 по 1913 рр. світ побачили найбільш вагомі праці Я.П. Новицького з історії, фольклору, етнографії та археології Запорізького краю: «История города Александровска (Екатеринославской губернии» в связи с историей возникновения крепостей Днепровской линии. 1770-1806 гг.» (1905), «С берегов Днепра: Путевые заметки и исследования» (1905), «Запорожские и гайдамацкие клады: Малорусские народные предания, поверия и рассказы, собранные в Екатериновлавщине. 1875-1905 гг». (1909).,  «Народная память о Запорожье: Предания и рассказы, собранные в Екатериновлавщине.  1875 – 1905 гг.» (1911) та ін. Постійні  подорожі по запорозьких землях, збір матеріалів, їх ретельна обробка, глибокий науковий аналіз та реконструкція соціальних явищ були основою методики досліджень Новицького. У його наукових працях тісно пов’язувалися фольклор, етнографія та історія. Творчість Новицького високо цінували М. Сумцов і В. Дорошенко.
Я.П. Новицький брав активну участь у створенні Катеринославської вченої архівної комісії. Підтримував тісні стосунки з М.О. Корфом, В.Б. Антоновичем, Д.І. Яворницьким та М. Бекетовим. За педагогічну діяльність Новицький був нагороджений орденами Св. Станіслава третього та другого ступенів, Св. Анни третього ступеня. Яков Павлович був членом Південно-Західного відділення Російського  географічного товариства, Харківського товариства дослідників природи, Катеринославської статистичної комісії, співробітником Петербурзького університету з постачання рослин  катеринославської  флори, членом правління Катеринославського    музею імені О. Поля, організатором і першим директором Олександрівського краєзнавчого музею.       

Перевидання творів Я.П.Новицького

Новицкий Я. Остров Хортица на Днепре, его природа, история, древности / За рукописом 1917 р.- 2-е вид., доп.- Запоріжжя: Тандем-У, 2005.- 114 с.
Новицький Я. Острів Хортиця на Дніпрі, його природа, історія, старожитності.- Запоріжжя: Тандем-У, 1997.- 87 с.- (Сер. «Старожитності Південної України». Вип. 1).

Література про  життя та творчість

Бровко А.С., Бровко Б.А. Яків Новицький та його імениті предки. – Запоріжжя: Тандем-У, 1997.-53 с.: іл. - («Запорізька спадщина». Вип. 3).

*  *  *
Запорожье  и запорожцы / Сост.: Н. Кузьменко, Н. Михайлов.- Запорожье:  Тандем-У, 2005.- 336 с.: ил.- Из содерж.: Яков Павлович Новицкий.- С. 69 – 71.
Морозюк В. Подвижники: [Я.П. Новицький, М.О. Каришев, П.П. Бузук] // Морозюк В. Надщербна доля.- Івано-Франківськ, 2003.- С. 178 – 199.
Бровко Б.А. Новицький Яків Павлович // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К.- Запоріжжя, 2002.- С. 350.
Нижня Наддніпрянщина: історія, традиції, культура. Ч. 5: Матеріали IV Регіон. наук. конф. Історико-етнографічні дослідження Південної України»: Присвяч. пам’яті    Я. П.Новицького.- Запоріжжя, 1999.- 52 с.- (Сер. «Запорізька старовина». Вип. 5).- Із змісту: Бровко А.С. Двуязычие в историко - этнографических текстах Я.П. Новицкого.- С. 3-5.
Запорізький обласний художній музей: [Про дир. Г.С. Борисову – лауреата премії ім. Я.П. Новицького] обл. фонду культури України (1996 р.) // Новітня історія України: імена, звершення, творчість. - К., 2002.- Вип. 1.- С. 214.
Матеріали перших Новицьких читань 24 жовт. 2002 року, м. Запоріжжя.- Запоріжжя:Тандем-У, 2002.- 145 с.-   Із змісту: Величко О., Козлова І. Діяльність Я.П. Новицького (за документами Державного архіву Запорізької області).- С. 7- 12.
Бровко Б.А., Кириченко В.М. Зв’язки Я.П. Новицького з відомими діячами науки і культури // Наукові праці історичного факультету Запорізького державного університету.- Запоріжжя, 2002.- Вип. ХІV.- С. 41 – 45.
Державний архів Запорізької області: Корот. довід.- Запоріжжя: Тандем-У, 1999.-231 с. – Із змісту: Фонди особового походження: [В т. ч. про фонд документів Я.П.Новицького].- С.208.
Карагодин А. История Запорожского края (1770-1917).- Запорожье: ЗГУ, 1998.- 261 с.: ил.-   Із змісту: Яков Павлович Новицкий. - С. 229 – 230.
Ляшко С. Археологическая деятельность Я.П. Новицкого // Наукові праці історичного факультету [ЗНУ].- Дніпропетровськ, 1997.- Вип.2.- С. 242 – 251.
Ляшко С. Новицький Яків Павлович // Українська біографістика. - К., 1996.- Вип. І.- С. 93 – 95.
Саєнко В. Ремінісценції «основного»  індоєвропейського міфу в фольклорних записах Я.П. Новицького //  VI Всеукр. наук. конф. з історич. краєзнавства. - Луцьк, 1993.- С. 445 – 446.
*  *  *
Ємець О.  Яків Новицький й острів Хортиця: [Про перевидання книги «Острів Хортиця на Дніпрі» Нац. заповіднику «Хортиця»] // Запороз. Січ. – 2006.- 13 трав. (№ 98).- С. 5. 
Кузьменко Н. Фольклорист, етнограф і педагог // Запоріз. правда.- 2005.- 8 верес.- С.10.
Шевченко В. Добра пам`ять про людину // Земля і власність.- 2005.- 17 січ.- С.10.
Ємець О. З когорти істориків Запоріжжя: [До творчої біографії Я. Новицького] // Запороз. Січ. – 2003.- 2 верес. - С. 6.
Нагорна Г. Друкована спадщина Я.П. Новицький // Запоріз. правда. – 2002.- 9 листоп.
Нестеренко Н. Стежками Новицького : [ДО 155-річчя від дня народження Я.П. Новицького] // Дніпров. вогні.- 2002.- 12 жовт.- С. 2.
Шевелев М. Пушкинские герои в дневниках Якова Новицького // Досье.- 2002.- 24 окт.- С. 12.
Зєвахін Л. Яків Новицький і бджолярство // Запоріз. правда. – 2000.- 27 січ.
Кобинець А. «Нестора української етнографії» в Запоріжжі свято шанують його правнук і праправнук // Запоріз. правда. – 1999.- 27 серп.- С. 3.
Кравченко Д. Повільне повернення із забуття // Запороз. Січ. –  1999.- 6 лют.
Черкаська Г. Яків Новицький – ідеаліст і прагматик // Запороз. Січ. – 1999.- 19 жовт.
Пуха І. Я.П. Новицький як педагог: До 150-річчя від дня народження // Запороз. Січ. – 1997.-  11 жовт; Индустр. Запорожье.- 14 окт.; Запоріз. університет.- 30 жовт.

*  *  *

Яків Павлович Новицький: Бібліогр. список / ЗОУНБ ім. Горького;  Укладачі: Г. Нагорна, І. Шершньова. – Запоріжжя, 1996.- 22 с.-(Сер. „Дослідники рідного краю”. Вип. 1).

Вшанування пам’яті Я. П. Новицького

Бровко Б.А. По скарби народної пам’яті: [В обл. проходитиме етнографіч. експедиція «Шляхами Новицького»] // Запороз. Січ. – 2002.- 8 черв.
Московцева В. Прогулка по улице Новицкого // Улица Заречная.- 2002.- № 42 (17 окт.).- С. 6.

Григоренко Петро Григорович – громадський та військовий діяч, генерал – майор. Народився в селянській родині. Навчався в Харківському політехнічному інституті (1929-1931), Московській військовій інженерній академії (1931-1934), Академії Генерального штабу (1937-1939).
Служив на Далекому Сході, учасник боїв на річці Халхін-Гол (1939). Брав участь у  війні 1941 – 1945 рр.
З 1945 року викладав у Військової академії ім. Фрунзе (Москва). У 1961 р. виступив з критикою сталінізму та політики М. Хрущова. В 1963 р. створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що в 1964 р. позбавлений звання, нагород та пенсії.
1964 – 1965 і 1969-1974 – у ці роки зазнав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, не мав ніякої роботи. У травні 1976 р. П.Г. Григоренко став членом – засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша М. Руденка сприяв утворенню у  листопаді 1976 р. в Києві Української Гельсінської групи, до якої увійшли 37 учасників. На відміну від багатьох українських діячів Григоренко не відразу сприйняв українську національну позицію, залишаючись на позиціях «інтернаціонального» захисту прав людини.
З 1960-х років Петро Григорович активно боровся за відновлення прав кримсько-татар-ського народу. Після офіційної реабілітації кримських татар (1967) вимагав дозволу на їх повернення на батьківщину.
У 1977 р. наш земляк виїхав до США для проведення медичної операції. 10 березня 1977 року був позбавлений радянського громадянства. Написав спогади «В підпіллі можна зустріти тільки щурів…» (Нью-Йорк, 1981).
П.Г.Григоренко – автор понад 80 праць з військових та правозахисних проблем, мемуарів.
Помер Петро Григорович Григоренко 21 лютого 1987 року. Похований у штаті Нью-Джерсі. У 1999 у Сімферополі з ініціативи Меджлісу  кримськотатарського народу встановлено бюст П.Г.Григоренку.

Твори

Спогади / Пер. Д. Кислиці. – Детройт: Укр.. вісті. 1984.- 751 с.
Сборник статей / Под ред. А. Григоренко.- Нью-Йорк: Хроника, 1977.- 121 с.
Мысли сумасшедшего: Избр. письма и выступления.- Амстердам: Фонд им. Герцена, 1973.- 333 с.
*  *  *
Воспоминания // Звезда.- 1990.- № 1.- С. 189 – 205; № 2.- С. 191 – 207; № 3.- С. 192 – 207; № 4.- С. 180 – 204; № 5.- С. 192 – 205; № 6.- С. 190 – 200; №7.- С. 166 – 297; № 8.- С. 185 – 205; № 9.- С. 177 – 203; №10.- С. 190 – 205; № 11.- С. 180 – 201; № 12.- С. 166 – 201.
Перші квіти свободи: [Розділ із спогадів] // Літ. Україна. – 1990.- 9 серп.

Література про життя та діяльність

 Обращение к согражданам с требованием освобождения П.Г. Григоренко из-под стражи // Алтунян Г.О. Цена свободы: Воспоминания диссидента.- Х., 2000.- С. 365-367  .
Історія українського війська. 1917-1995 / В. Гриневич, Л. Гриневич, Б. Якимович та ін. – Львів: Світ, 1996.- 837 с. – Із змісту: [Про генерала П.Г. Григоренка].- С. 451.
Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років.- К.: Либідь, 1995.- 224 с.- Із змісту: [Про П.Г. Григоренка].- С. 84, 159- 161, 165,166,172,175.
*  *  *
Мельник І. Григоренко Петро Григорович // Довідник з історії України.- К., 2002.- С.178.
Григоренко Петро Григорович // Короткий довідник з історії України.- К., 1994.- С.62.
*   *   *
Антоненко И. Памяти правозащитника – земляка: [В Запорожье прошла конф., посвященная 93-й годовщине со дня рождения А. Григоренко] // Индустр. Запорожье.- 2000.- 18 окт.;  Запороз. Січ. – 2000.- 24 жовт.
Бунтівний генерал, вчений правозахисник… // Славне Запоріжжя. – 2000.- № 2.- С. 3.
Веріга В. За межами Батьківщини: Зб. наук. ст. і доп. / Упоряд. і авт. передм. М. Литвин; Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002.- 364 с.- Із змісту: [Про ген. П.Г. Григоренка].- С. 54,55.
Корнієнко В. Пам'яті генерала Петра Григоренка: [Вірш] // Славне Запоріжжя. – 2000.- № 2.- С. 3.
Махинько В. Генерал, поднявший мятеж против системы // Верже.- 2000.- 24 февр.
Мірошниченко Т. Вшанувати нашого земляка – Петра Григоренка // Запоріз. правда. – 2000.- 31 жовт.- С. 3.
Шевченко В. Лицар без страху і докору // Спокута: Альманах. – Запоріжжя, 2000.- № 2.- С. 17 – 30.
Вольвач П. Крим вшановує Петра Григоренка // Укр. слово. -   1999.- 27 трав. - С. 12.
Милокостова И. Генерал Петр Григоренко провел в специальных психиатрических больницах СССР шесть лет // Факты.- 1999.- 15 окт.
Шестовин А. Рыцарь всех «рыжих»: Нашего земляка Петра Григоренко знают во всем мире // Индустр. Запорожье.- 1999.- 27 февр.
Генерал Григоренко // Таврія.-  1998.- 20 січ.- (Сторінки історії).
«И я стал в ряды борцов…» // Колокол. звон.- 1998.- 20 февр.
Голубева Г. «Сын земли, сын людей и святой человек» // Запороз. Січ. – 1997.- 4 листоп.
Горовой Л. Генерал, ученый, правозащитник // Запороз. Січ. – 1997.- 25 жовт.
Кіпіані О. Дисидент серед генералів, генерал дисидентів // Україна молода. – 1997.- 28 жовт.
Стешенкова Т. Генерал Григоренко і радянська психіатрія // Літ. Україна.- 1991.- 26 груд.

Чекають наукові відкриття
Вас – критика й літературознавця.
Для України - сповнене життя,
Для нього – пошуки й натхненна праця.
Т.Нещерет.

Ігор Терентійович Купріянов народився 29 жовтня 1937 р. у м. Вінниці в родині педагогів .У 1962 р. закінчив історико-філософський факультет Луцького педагогічного інституту, в 1970 р. – аспірантуру при Київському педагогічному інституті, захистив дисертацію на здобуття вченого ступеня кандидата філологічних наук.
Працював у Вінницькому педінституті, Київському університеті, Інституті літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України, Запорізькому університеті.
І. Купріянов - відомий літературний критик та літературознавець. В нашій країні і за кордоном знають його видання, а також статті, рецензії, публікації, що з 1962 р. друкуються в альманахах, збірниках, журналах і газетах. Праці письменника і вченого охоплюють широке коло питань: він досліджує сучасний літературний процес, творчість багатьох митців. Ігор Купріянов - член Спілки письменників України (1995),  лауреат обласної премії ім. В. Лісняка (1998).

Література про життя та діяльність

Мушкудіані О. Купріянов Ігор Терентійович // Українська літературна енциклопедія. – К., 1995.- Т.3.-  С. 106.
Лауреат премии имени В. Лисняка // Индустр. Запорожье.- 1998.- 24 янв.
Стадніченко О. Ігор Купріянов  // Письменники Запорізького краю. – Запоріжжя, 2002.- С. 250 – 253. 
Ігор Купріянов  // Письменники України: Довідник. – Дніпропетровськ, 1996.- С. 156 .
Ігор Терентійович Купріянов: Біобібліографічний покажчик / Упоряд. О.О. Стадніченко. – Запоріжжя: Хортиця, 1997.- 16 с.Купріянов І., Хом’як Т. Сатира та гумор: чи смішно? // Веселий курінь: Альманах гумористів і сатириків Запоріжжя. – Запоріжжя, 1995.- Вип.. 2.- С. 80 – 81.
 

«Запорізька правда» - одне з найстаріших офіційних видань в Україні. А започаткував його перший номер газети «Александровская мысль» - органу Олександрівської ради робітничих, солдатських і селянських депутатів, що вийшов 3 листопада  1917 року. Та в громадянської війни свої закони, і газета то припиняла, то відновлювала свій випуск під новими назвами: у січні 1920 року газета виходить під назвою «Известия Александровского военно-революционного комитета»; з травня 1920 року -  «Известия Александровського комитета КПУ и уездвоенревкома»; з вересня цього ж року - «Известия Александровского губкома КПУ и губвоенревкома»; з 1921 року газета видається як «Известия Запорожского губисполкома і губкома КП(б)У».
У день четвертих роковин Жовтня газета змінює свою назву на „Новь”, котру по праву можна вважати якісно новим етапом у розвитку запорізької журналістики. Переважна більшість її матеріалів – на місцеві теми. Газета веде мову про розвиток кооперації, сільського господарства, боротьбу з голодом і розрухою, ствердження нової економічної політики. Чимало уваги надається і культурному життю Запоріжжя.
Курс на залучення до співробітництва в газеті широкого робсількорівського загалу з першого ж дня бере наступниця «Нові» газета «Красное Запорожье», перший номер якої вийшов 5 травня 1922 року. Змінилося і графічне оформлення газети – на її  полосах вміщуються малюнки, а згодом і фотографії.
Тон публікаціям визначав сам час. Теми газетярам підказувало життя – індустріалізація, зокрема, будівництво на Запоріжжі великого промислового комплексу гірничої та кольорової металургії, процеси оновлення села, створення нової культури.
З 1 вересня 1929 року газета починає видаватися українською мовою, носячи назву «Червоне Запоріжжя», і в січні 1940 року стає органом Запорізького обкому і міськкому КП(б)У та обласної Ради депутатів трудящих.
З 1 січня 1957 року газета починає виходити під сучасною назвою «Запорізька правда». 1967 р. газета відзначена орденом Трудового Червоного Прапора – другою за значенням державною нагородою колишнього Радянського Союзу. З її сторінок читачі мають  змогу знайомитися з найважливішими подіями у житті області, країни, закордону.
Від агітатора, пропагандиста і організатора «Запорізька правда» в останні роки ,особливо за часів незалежності, наполегливо йшла до головного призначення газети – інформувати загал всебічно, чесно, переслідуючи високу мету творення нової держави  і людини в ній – свідомої, творчої, відповідальної за себе, за свою сім’ю, свій дім, а відтак - за країну.
Мінялися логотипи, поліграфія, засновники і видавці, незмінним залишалося кредо однієї з найстаріших газет України – бути ближче до правди.

Література

Украинский советский энциклопедический словарь: В 3-х т. Т. 1: А-Капсюль.- К.: УСЭ, 1988.- 756 с.- Из содерж.: [Обл. газ. «Запорізька правда»].- С. 630.
Пересунько М. «Запорізька правда» // Радянська енциклопедія історія України. - Т. 2. – К., 1970.- С. 189.
*  *  *
Відрядження довжиною в життя:[Спогади журналістів газ.] // Запоріз. правда. - 2005.- 4 черв.- С. 4-5.
Нагорна Г. «Запорізька правда»: якій їй бути? // Запороз. Січ. – 2005.- 19 лют.- С. 2.
Науменко І. Мене хвилює доля моєї газети // Запоріз. правда. – 2005.- 3 берез.- С. 3.
Рідній газеті – 88! // Запоріз. правда. – 2005.- 3 листоп.- С. 2-3.
Шумилов М. Бувало, й по своїх стріляли // Запоріз. правда. – 2005.- 25 жовт.- С. 7.
Газета –у вашому домі, ви - у нашому серці: [«Запорізькій правді» - 85] // Запоріз. правда. – 2002.- 1 листоп.
«Запорізькій правді» - 85 років! // Запороз. Січ. – 2002. – 2 листоп.- С. 2.
Кобинець А. Історія – газетним рядком:   [«Запорізькій правді» - 85] // Запоріз. правда. – 2002.- 1 листоп.- С. 3.
Манько М. Жива естафета поколінь: [З історії газ.] // Запоріз. правда. – 2002.- 1 листоп.- С. 2.
Наше вміння і творча наснага – тобі, рідна газета: [«Запорізькій правді» - 85] // Запоріз. правда. – 2002.- 1 листоп.- С. 8-9.
Панченко О. «Запорізькій правді» - 85 // Робіт. газ.- 2002.- 7 листоп.
Білогуб В. З днем народження, рідна газето!: [Вірш] // Запоріз. правда. – 2000.- 3 листоп.
У «Запорізької правди» - новий керівник: [В.І. Дупак] // Запоріз. правда. – 2000.- 16 трав.

*  *  *

      Про внесення обласної державної адміністрації до складу співзасновників газети  «Запорізька правда»: Запорізька обласна рада 23-го скликання. Третя сесіями: Рішення № 16 // Запоріз. правда. – 1998.- 8 груд.
«Запорізькій правді» - 80 лет! // Проспект.- 1997.- № 27.
Платонова Л. Як робиться «Запорізька правда»: [Репортаж] // Запоріз. правда. – 1997.- 31 жовт.
Ребро П. Ластівка «ЗП»: [Вірш до 80-річчя газ.] // Запоріз. правда. – 1997. 31 жовт.
Семеновский В. 80 лет с читателем газеты «Запорізька правда»// Азов. вестник.- 1997.- 3 нояб.

«Азовські мастила та оливи» - промислове підприємство, що виробляє пластичні мастила. Розташовано у м. Бердянськ Запорізької області. Засновано у 1937 р. як крекінг – завод, від 1947 р.– Осипенківський солідоловий завод, а  згодом – дослідницький нафтомасло- завод. Від 1994 р.– АТ «АЗМОЛ» з державною формою власності. Основною діяльністю підприємства є виробництво пластичних мастил, олив моторних і технічних, мастильно охолоджувальних рідин, технологічних засобів.
Сьогодні «АЗМОЛ» - сучасне науково-дослідне й інноваційне підприємство. Нині бердянські мастила та оливу купують Росія, Німеччина, Македонія, Болгарія, Румунія, В’єтнам, Гвінея, Південно-Африканська республіка, Берег Слонової Кістки та інші країни.
Першим директором заводу був С. Степанянц (1947 – 1980), ім'ям якого названо одну з вулиць міста, від 1995 р.– О. Стахурський. Підприємство проводить меценатську діяльність, надає матеріальну допомогу школі – інтернату, є спонсором жіночої баскетбольної команди «Чайка-АЗМОЛ».

Література

Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців «Потенціал»:  Десять років разом: Інформаційний альбом. – Запоріжжя, 2000.- С. 28.
Відкрите акціонерне товариство «Азмол» // Запорізька область: Ілюстр. енцикл. Запоріжжя, 2004.- Т. 2.- С. 214- 215.
ОАО «АЗМОЛ» // Лидеры Бердянска / П.А. Гончарук, М.А. Ванжа, В.И. Михайличенко, В.Н. Текуч.- Запорожье, 2003.- С. 31.
Багнюк С.А., Євдокимова Т.Ю. «Азовські мастила та оливи» («АЗМОЛ») // Енциклопедія Сучасної України. – Т. 1.- К., 2001.- С. 226.
Алексеев Л.Ф. Земное притяжение :Очерк истории Бердянского ордена Трудового Красного знамени опытного нефтемаслозавода.- Днепропетровск, 1986.- 103 с.
Бердянский опытный нефтемаслозавод: [Фотоочерк].- К., 1969.- 44 с.
*   *   *
Каніщенко О.Л. АЗМОЛ: міжнародні можливості українського виробництва // Маркетинг в Україні. – 2002.- № 6.- С. 56 – 63.
Стахурский А. Девиз «АЗМОЛа»: высокое качество, ритмичность работы и доступные цены // Губернатор.- 2002.- № 6.- С. 84 – 85.
Прядченко В. Азмоловцам возвращают деньги за акции: [О проблемах приватизации Бердян. ОАО «Азмол»] // Индустр. Запорожье.- 2005.- 22 янв. (№ 16).- С. 3.
Недашковский А. Банки для масел будут варить: [Бердян. з-д «АЗМОЛ»] // Индустр. Запорожье.- 2005.- 20 янв. (№ 11-13).- С. 21.
«АЗМОЛ» знают за границей // Магнат.- 2004.- № 22 (3 июня).- С. 5.

Що за рідкісні дива-
Українськії слова!
Все життя між ними йду,
Як в квітучому саду

В.Чубенко  

                                                                                                  
Чубенко Володимир Аврамович народився 12 листопада 1927 року в селі Дубівці Новопразького району Кіровоградської області. Дитячі роки пройшли в м. Кривий Ріг, куди переїхали батьки. У 1945-1951 р.р. служив в армії. Після звільнення в запас працює на моторобудівному заводі (нині ВАТ «Мотор Січ»): спочатку слюсарем-складальником, а потім кореспондентом багатотиражної газети.
Перші вірші були надруковані в 1950 році в армійській газеті «Красный воин». У 1971 р. побачила світ його перша книжка «Балакучий автомат». До Спілки письменників України поета  прийняли у 1976 році.
Ім'я В. Чубенка добре відоме в Україні не лише завдяки книгам, а й численним публікаціям у періодиці. Він активний учасник таких гумористичних свят як «Вишневі усмішки», Олійниківські читання, «Сорочинський ярмарок», «Весела Січ» та ін. У 1973 р. старик брав участь у першому Республіканському конкурсі гумористів і став його лауреатом. Йому також присуджена обласна літературна  премія імені В. Лісняка. Журнал «Перець» двічі відзначав      гуморески В. Чубенка премією. Він є автором 12 книг, до яких увійшли лірика, гумор і сатира, вірші для дітей, байки в прозі. Відомий письменник П. Ребро сказав про нього : «Це письменник, який на все і вся дивиться крізь «скельця» сміху, з усього «вилущує» гумор, плекає сатиру, щоб поставити її на службу суспільству».

 Твори

Балакучий автомат: Гумор а сатира, вірші. - Дніпропетровськ:  Промінь, 1971.- 50 с.
Торт і чорт: Гуморески, байки, жарти з народних уст. – К: Рад. Україна,  1973. 64 с.
Вакантний холостяк: Гумор і сатира: Дніпропетровськ:  Промінь, 1975.- 71 с.
Критичне зауваження: Гумор і сатира. -  К: Рад. Україна,  1978.- 64 с.
Закодоване доброчестя: Гуморески. -  Дніпропетровськ:  Промінь, 1982.- 46 с.
Моторний коник: Вірші  для дітей. – К.: Рад. письменник, 1986.- 95 с.
Сміх сміхом:  Гумор та  сатира, вірші. - К.: Рад. письменник, 1986.- 95 с.
Липа для Пилипа: Гумор і сатира. -  К: Рад. Україна,  1991.- 64 с.
Хитра Чапля: Вірші та загадки. – К.: Веселка, 1992.- 24 с.
Рекламна пауза: Гумор та сатира. – Запоріжжя: Хортиця, 1995.- 52 с.
І сміх, і пісня і любов: Лірика, гумор, вірші для дітей. – Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 1997.-460 с.
Лицарський подарунок: Лірика, сатира, гумор. – Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 2001.- 237 с.   

Література про життя та творчість

Щука Н. Володимир Чубенко: Літ. - критич. нарис. – Запоріжжя: ВАТ «Мотор Січ», 2001.- 83 с.   
Ребро П. Володимир Чубенко // Письменники Запорізького краю. – Запоріжжя, 2002.- С. 260 – 263. 
Ребро П. Володимиру Чубенку – 70 // Веселий курінь: Альманах гумористів і сатириків Запоріжжя. - Запоріжжя, 1997.- Вип. 3.- С. 50 – 51.
Ребро П. «Швидка допомога» Володимира Чубенка: [До 75-річчя поета-гумориста] // Запоріз. правда. – 2002.- 12 листоп.- С. 7.
Филон Н. Мастер хорошего настроения // Индустр. Запорожье.- 1997.- 6 нояб.- С. 7.
Шумилов М. Його професія зближувати людей // Запоріз. правда. – 1997.- 12 листоп.- С. 2. 
Довбыш В. Поэтические крылья Владимира Чубенка // Наш город.- 1997.- 14 нояб.- С. 4.
Вітаємо, Вам - нагорода!: [Літ. премія ім. В. Лісняка] //  Запоріз. правда. – 1992.- 7 лют.

*   *   *
Чубенко Володимир Аврамович // Літературне Запоріжжя: Біобібліогр. довідник. – Запоріжжя, 1996.- Вип.1. – С. 89 – 94.

    
В період динамічного розвитку царської Росії, у 1907 році, за указом   Миколи ІІ на північно-східній околиці м.Олександрівська було засновано авіаційне підприємство, яке згодом отримало назву "Дека". З 1916 року, у розпал Першої світової війни, тут почалося складання шестициліндрового мотора «ДЕКА» М-100  потужністю 100 к.с.. З тих пір авіадвигуни стали основною продукцією Запорізького моторобудівного заводу (нині ВАТ "Мотор-Січ"). Сьогодні «Мотор Січ» належить до гурту найпотужніших виробників авіадвигунів у світі, який серійно продукує, випробує, забезпечує експлуатаційний сервіс та ремонт 70 типів і модифікацій двигунів до літаків та гелікоптерів різної потужності та призначення – від невеликих допоміжних силових агрегатів до найпотужніших силових установок найбільших у світі літаків «Руслан» та «Мрія», а також гелікоптерів Мі -26 та ін. Крім того, підприємство виробляє промислові газотурбінні електростанції та газотурбінні приводи до газо – і нафтоперекачувальних агрегатів, турбодетандерні електростанції потужністю 1 МВт, турбохолодильний агрегат. Серійно виготовляється понад 150 найменувань споживчих товарів.
Власні кадри найвищої кваліфікації, унікальні виробничі потужності та прогресивні технології, творче співробітництво із конструкторськими й виробничими фірмами-партнерами в Україні й Росії дають те, що двигуни з маркою «Мотор Січ» заслужено мають репутацію надійних, ефективних, експлуатаційно вигідних й екологічно чистих. Техніка з двигунами «Мотор Січ» експлуатується більш як у 100 країнах світу!
Продукція з маркою «Мотор Січ» відповідає міжнародному стандарту ISO 9002. Виробництво сучасних двигунів, а також ремонт усіх випущених раніше сертифіковано Авіаційними  реєстрами МАК та Державної авіаційної комісії України. 
Безперечним досягненням ВАТ "Мотор-Січ" є піклування та соціальний захист трудівників підприємства. Для тисяч дітей і підлітків, жителів Запоріжжя щоденно відкриваються двері спорткомплекса, Будинку культури, розширюється мережа оздоровчих комплексів на берегах Дніпра і Азовського моря.

Література

«Мотор Сич»: От поршневых – к газотурбинным.- Запорожье, 2000.- 231 с.
„Мотор Січ”: от поршнеых – к реактивным. 1916-1996.- Запорожье, 1996.- 159 с.

*   *   *
Відкрите акціонерне товариство «Мотор Січ» // Запорізька область: Іл. енц. -  Запоріжжя, 2004.- Т. 2.- С. 204- 205.
ВАТ «Мотор Січ» // Запорізький обласний союз промисловців і підприємців «Потенціал».- Запоріжжя, 2000.- С.37.
ОАО «Мотор Сич»: новый век – новые задачи // Союз авиационного двигателестроения. 1991-2003.- М., Б.в.д.- С.52.

*  *  *
Семенов Г., Перекрест Т. Обґрунтування інвестиційної привабливості підприємства [«Мотор Січ»] // Держава та регіони.- 2005.- № 4.- С.232-236.- (Сер. Економіка та підприємство).
Елкина В. Весна – лето 45-го: [О восстановлении моторостроит. з-да в Запорожье ] // Мотор Січ.- 2005.- 28 квіт.- С. 4.
Онуфриенко Л. Ровесники предприятия литейное производство: [История заводских литейщиков в нач. ХХ в.] // Мотор Січ.- 2005.- 9 черв.- С. 2.
МАКС-2005 с украинским акцентом: [Участие «Мотор Сичи» в авиасалоне] // Крылья Родины.- 2005.- № 7.- С.13-14.
Онуфриенко Л. Трудовые будни литейщиков: [К 100-летию з-да] // Мотор Січ. -2005.- 16 черв.- С. 2.
Богуслаев В. «Россия и наше предприятие имеют доступ к мировым технологиям самого высокого уровня»:[Беседу с ген. дир. ОАО «Мотор Сич» записал А.Никольский] // Досье .-2004.- №5.- С.7.
Аблицов А. «Небесные» технологии энергосбережения: [Наземное применение авиадвигателей -составляющая часть производственной деятельности ОАО «Мотор Сич». Так на предприятии выпущено около двух тыс. передвижных электростанций мощностью 2,5 МгВт] // Позиция.- 2004.- 1 июля (№ 2).- С. 7.
Елкина В. Уровень неравнозначный: [ОАО «Мотор Сич» на V Междунар. форуме «Высокие технологии ХХІ века – 2004» в Москве получил награду – серебряная статуэтка Святого Георгия] // Мотор Січ. - 2004.- 26 квіт; 29 квіт.
Богуслаев В. «Мотор Сич» - надежный партнер // Гражд. авиация.- 2003.- № 7.- С. 22-23.

*   *   *
Марцениши Д. «Мотор Січ»: мільйон на соціальну сферу // Пенсійний кур'єр.- 2006.- 13 січ.- С. 9.
Онуфриенко Л. Социальная защита трудящихся ОАО «Мотор Сич» // Мотор Січ. - 2005.- 16 трав.- С. 4-5.
Боглевская О. Надежно сохраняем социальную сферу // Позиция.- 2005.- 30 июня (№ 26).- С.19.
Завгородняя Л. Санаторий – профилакторий ОАО «Мотор Січ» // Запорож. мед. журн.- 2001.- №2 (март).- С.65-66.

Шевченківській район - один з  найбільших у місті як територіально (98 кв. км.), так і за чисельністю населення (близько 160 тисяч осіб). Переважну більшість житлового фонду складають будинки приватного сектора (їх понад 22 тисячі), розкидані по кількох селищах. В районі 439 вулиць загальною протяжністю 309,3 км.
На його території успішно діють 12 закладів охорони  здоров’я і 59 закладів освіти (серед останніх – авіаційний коледж імені Івченка та три ПТУ, 28 загальноосвітніх закладів, зокрема ліцей № 34, гімназія № 93, ліцеї «Вибір», «Логос», «Захисник»), 23 дошкільних заклади, а також допоміжна школа - інтернат і обласна спеціальна школа для глухих дітей. Крім того тут працює дві музичні школи, три ДЮСШ олімпійського резерву, обласна станція юних натуралістів, центр дитячої та юнацької творчості, клуб юних моряків, Центр реабілітації дітей-інвалідів. До послуг жителів району два будинки культури (ВАТ «Мотор Січ» і абразивного комбінату), два спортивно-оздоровчі комплекси з басейнами («Славутич» - СК «Мотор Січ» та КФ «Кристал»).
Специфіка Шевченківського району полягає в тому, що його історія безпосередньо пов’язана з авіацією. Проектування авіадвигунів, їх будівництво, обслуговування здійснюють одні з найкращих підприємств міста: ВАТ «Мотор Січ», ЗМКБ «Прогрес», рембаза «Міг - Ремонт». Із 53 тисяч працюючих більше половини задіяно саме в авіапромисловості.  Лише «Мотор Січ» забезпечує робочими місцями близько 19 тисяч запоріжців.
В цілому ж в районі зареєстровано 2125 підприємств усіх форм власност, 58 підприємств торгівлі  і громадського харчування та вісім ринків. Але  основний обсяг виробництва забезпечують 22 підприємства. Найуспішніші та найпотужніші з них: ВАТ «Мотор Січ», ЗАТ «Запорізький абразивний комбінат», ВАТ «Діоніс» та ВАТ «Запорізькій  хлібозавод № 3». А ще Шевченківський відкриває повітряні ворота Запоріжжя – на його території знаходиться  аеропорт.
Виключно завдяки моторівцям  у районі в належному стані перебувають дві паркові зони: парк імені академіка В.Я. Климова та парк імені Т.Г. Шевченка.
Чудовий парк, зимовий сад, оранжереї, теплиці, лимонарій і  кактусарій дитячого ботанічного саду вражають уяву людини, очам якої звичніше індустріальний пейзаж нашого краю.
Ще 1995 року кінотеатр імені Шевченка було переобладнано у                          Свято-Андріївський кафедральний собор. Його прикрасила   велична дзвіниця. Біля церкви 13 грудня 2003 року встановлено єдиний в Україні пам’ятник Святому Андрію Первозваному.      

Література

Караваева Л. Возрождение Шевченковского района // Улица Заречная.- 2005.- 3 февр.  (№ 5).- С. 2.
У чарівній країні «Шекіленд»: [У Шевченків. р-ні відкрився дит. розважальний центр європ. рівня, про можливості якого розповідає дир. А. Волік] // Запоріз. правда. – 2005.- 7 лип. – С. 9.
Шевченківський район – найбільший  у місті, та особливий він не тільки цим // Запороз. Січ. – 2004.- 17 серп. - С. 5.
Шевченківський район: [Добірка матеріалів] // Запороз. Січ. – 2003.- 21 жовт. - С. 4.
Шевченківський район: [Добірка матеріалів] // Запороз. Січ. – 2002.- 11 черв.
Терехов Л. Наш район – один из самых благополучных // Мотор Січ. – 1998.- 16 січ.
Шевченковский район: [В т.ч. о 40-летиии Запорож. гор. дет. бот. сада] // Суббота. - – 1998.- 5 нояб. (№ 30). - С. 2.
Шевченковский район // Запороз. Січ. – 1998.- 27 черв.
 

У 1807 році селяни-втікачі з Полтавської губернії в урочищах на північно-західному боці балки Єдикорень на старовинному чумацькому шляху заснували хутір, який в честь одного з перших поселенців козака Михайла Чудновського отримав назву Михайлівка. Побудова залізничної станції у Пришибі (за 8 км від Михайлівки) сприяла економічному зростанню "багатолюдного торгового села" (за свідченням географа і статистика В.П.Семенова). Тут діяли 3 православні церкви, єврейська синагога, початкові навчальні заклади, дві невеличкі бібліотеки, біля 60 торговельних підприємств, поштово-телеграфне відділення, борошномельний  млин . Станом на 1915 рік у селі проживало 26657 чоловік.
Буремні та доленосні події ХХ століття не оминули воло...(згодом районний) центр Михайлівку. Жовтнева революція, колективізація, Велика Вітчизняна війна внесли корективи у економічний, соціальний, культурний розвиток населеного пункту.
На фронтах другої світової війни билися з гітлерівськими загарбниками 2310 михайлівців, 537 з них загинули смертю хоробрих, захищаючи Батьківщину.
Повоєнне відродження села Михайлівки (з 1965 р. смт) пов’язане із піднесенням правідної галузі економіки - сільським господарством. Успішне функціонування 5 господарств на території населеного пункту, підприємств місцевої промисловості сприяло становленню соціальної інфраструктури райцентру: лікарень, середніх шкіл і дитячих садків, закладів культури, будівництву суспільного житлового фонду.
Нині в смт.Михайлівка мешкає біля 15 тисяч жителів, крім КСП, діють орендне підприємство теплових мереж, цех ВО "Моліс".

Література

Арина А.Е. и др. Социально – экономические изменения в деревне: Мелитопольский район (1885-1938 гг.) / А.Е. Арина, Г.Г. Котов, К.В. Лосева.- М.: Сельхозгиз, 1939.- 407 с.- Из содерж.: [Михайловка].- С.9.
Бойко Я.В. Заселение Южной Украины. 1860 – 1890 гг.: (Ист.- эк. исслед-е).- Черкассы: Сіяч, 1993.- 255 с. - Из содерж.: [Михайловка].- С. 127.
Вернер К., Харизоменов С. Крестьянское хозяйство в Мелитопольском уезде. – М., 1887.-  Из содерж.: [Михайловка].- Ч. І. Отд І.-  С. 70, 103; Ч. І .Отд ІІ.- С. 21,33; Ч. ІІ. Отд. І.- С. 6,9,13, 29,35,42,43,45,47,53,54,79,102,103,110.
Постников В.Е. Южно-Русское крестьянское хозяйство.- М., 1891.- 392 с.- .- Из содерж.: [Михайловка].- С. 62, 70, 77,148, 158, 291.
Россія: Полное географическое описаніе нашего Отечества:   Настольная и дорожная книга / Под ред. В.П. Семенова- Тянь-Шанского.- СПБ, 1910.- Т. ХІV: Новороссія и Крымъ.- 983 с.- .- Из содерж.: [Михайловка Мелитоп. уезда].- С. 665.
Сборник статистических сведений по Таврической губернии. Т. ІХ: Памятная книжка Таврической губернии / Под ред. К.А. Вернера.- Симферополь, 1889.- 734 с.-  Из содерж.: [Михайловка].-  Отд. ІІ.- С. 89; Отд ІІІ.- С. 19,20; Отд VІ.- С. 38,39,40,41,42,43, 44, 45; Алф. список…- С. 20.
Гермоген Таврическая епархия. -  Псков, 1887.-  Із змісту: Михайлівка. - С. 269.
Делеур Г.А. Развитие планировки и застройки сел Украины.- К.: Урожай, 1991.- 128 с.- Із змісту: [Про с. Михайлівка]. - С. 18.
Михайловка // Запорожье  мое цветущее.- К., 1978.- С. 61 – 62.
Івченко А. Містечка України: Довідник. - К.:  НВП «Картографія», 2000.- 184 с.-  Із змісту: [Про с. Михайлівка]. - С. 23,60,87,115,145.
Михайловка // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область.- К., 1981.- С. 455 – 467.
Карагодин А.И. История Запорожского края: (1770 – 1917).- Запорожье : ЗГУ, 1998.- 261 с.: ил.- Из содерж.: [Михайловка]. - С. 38, 39.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області.Вип. 2: (Вільнянський, Михайлівський, Новомиколаївський райони).- Запоріжжя, 1999.- 136 с.- Із змісту: Михайлівка, смт., центр селищ. ради. - С. 64 – 65.
Радионов М. Статистико- хронологико-историческое описание Таврической епархии.- Симферополь, 1872.- Із змісту: Михайлівка.- С. 165, 241-263.
Разгром черного барона.- Днепропетровск, 1935.- Із змісту: Михайлівка.- С. 57 – 60, 97-100, 136-138.
Сидоренко М. Пам'ять не вкриють сніги. – Запоріжжя, 2003.- 160 с.- Із змісту:  [Про спорудження пам’ятника комсомольцям, які загинули у роки громадян. та Вел. Вітчиз. війни: смт. Михайлівка].- С. 146.
Строительные материалы Запорожской области: (Минерально-сырьевая база).- К.: Будівельник, 1964.- 206 с.- Из содерж: [Михайловка – месторождения суглинков].- С. 95 – 96.
Супруненко В. Запорожский край: Попул. энц.- Запорожье: Мотор Сич, 2003.- 219 с.-  Із змісту:  Михайлівка. - С. 214.
Тощев Г.Н. и др. Древности Запорожского края: (Материалы к Своду памятников истории и культуры) / Г.Н. Тощев, М.В.Ельников, О.В.Дровосекова .- Запорожье, 2003.- 123 с. -Из содерж.: [Михайловка]. - С. 85.

*  *  *
Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т. 2: З – О.- К.: УРЕ, 1990.- 480 с.- Із змісту: Михайлівка. - С. 358.

*   *   *
Голод Л. Село моє рідне: [Михайлівці – 195 років] // Михайлів. новини. -2002.- 10 серп.

Пологи розташовані на лівому березі річки Конка. Площа міста – 1704 га. населення -  22 тис. чоловік .Виникло місто Пологи наприкінці ХІХ століття під час спорудження залізниці, яка з’єднувала морський порт Бердянськ з Донбасом і Харковом. Спочатку у 1887 році тут був грабарський пункт, потім розрослося селище, яке дістало назву від розташованої за 3 км слободи Нові Пологи, заселеної вихідцями з сіл Пологи-Вергуни, Пологи- Яненки Київської губернії.
Нині - Пологи важливий транспортно-промисловий центр. У місті знаходяться станція Пологи, вагонне і локомотивне депо. Через місто проходить автомагістраль державного значення Запоріжжя – Маріуполь.
Промисловість міста представляють підприємства: ТОВ «Дніпрокераміка» (виробництво сантехніки), ЗАТ «Мінерал» (видобуток глини та піску), ТОВ «Пологівський хімічний завод «Коагулянт» (основна продукція – сульфат алюмінію технічний очищений), ЗАТ «Пологівський олійноекстракційний завод» (виробництво олії та майонезу марки «Славія»).
Місто Пологи має свій статут, гімн, герб і прапор.
Основні напрямки роботи нинішньої міської влади – газифікація міста; реформування роботи комунальних підприємств з надання послуг; впорядкування міста; залучення громади до вирішення проблем міста.
Герой України В.А.  Сацький (генеральний директор ВАТ «Запоріжсталь»), колишній начальник Запорізького відділення Придніпровської залізниці С.Ф.Северин, професор Дніпропетровської хіміко-технологічної академії М.І. Гасик– почесні громадяни міста.

Література

Пологи // Богомаз М.С. Станція називається…- Дніпропетровськ, 1993.- С. 263 – 264.
Географічна енциклопедія України. В 3 т. Т. 3: П-Я.- К.: УРЕ, 1993.- 480 с.- Із змісту: Пологи; Пологівське родовище каолінів і вогнетривких глин; Пологівський краєзнавчий музей. – С. 60.
Пологи   // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область.- К., 1981.- С. 485 – 559.
Ковтун В., Степаненко А. Города Украины: (Эк.- геогр. справ.).- К.: Выща шк., 1990.- 279 с.-  Із змісту: Пологи.- С. 104 – 105.
Моє місто Пологи: Іст.-док. розповідь. Ч. 1 / Под ред. О.В. Чудновського.- Пологи: Прометей, 1997.- 109 с.
Моє місто Пологи: Іст.-док. розповідь. Ч. 2 / Под ред. О.В. Чудновського. - Пологи: Прометей, 1997.- 109 с.
Моє місто Пологи: Іст.-док. розповідь. Ч. 3 / Под ред. О.В. Чудновського.- Пологи: Прометей, 1998.- 207 с.
Пологи // Освобождение городов: Справ. - М., 1985.- С. 191.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області .Вип. 4: (Бердянський, Гуляй-пільський, Оріхівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.: іл.- Із змісту: Пологи, місто. - С. 146, 161 – 163.
Покрышкин А. Познать себя в бою. – М.: Изд-во ДОСААФ СССР, 1987.- 478 с.- Із змісту: [Про участь у визволенні м. Пологи].- С. 144, 149 – 153.
Пологівському району – 80 років: [В. т.ч. про м. Пологи].- Запоріжжя: ВПК «Запоріжжя», 2003.- 49 с.
Россія: Полное географическое описаніе нашего Отечества:   Настольная и дорожная книга / Под ред. В.П. Семенова- Тянь-Шанского.- СПБ, 1910.- Т. ХІV: Новороссія и Крымъ.- 983 с.- .- Из содерж.: Пологи.- С. 385.
Славная страница в истории Александровска.- Запорожье: Облиздат, 1956.- 95 с. –Из содерж.: Пологи.- С. 37 – 39.
Строительные материалы Запорожской области: (Минерально-сырьевая база).- К.: Будівельник, 1964.- 206 с.- Из содерж.: [Пологское – ІІ месторождение суглинков, каолина и песка].- С. 105 – 106.
Супруненко В. Запорожский край: Популяр. энц.- Запорожье: Мотор Сич, 2003.- 219 с.- Із змісту: Пологи.- С. 216.
Слобода Пологи // Феодосій Макаревський. Матеріалы для историко-статистическаго описанія Екатеринославской єпархіи. Церкви и приходы прошедшего ХVІІІ ст.- Дніпропетровськ, 2000.- С. 977 – 981.
Тощев Г.Н. и др. Древности Запорожского края: (Материалы к Своду памятников истории и культуры) / Г.Н. Тощев, Ельников М.В., Дровосекова О.В.- Запорожье, 2003.- 124 с. -Из содерж.: [Курган «Соколовский»: г. Пологи]. - С. 90.
Пологи // Хижняк А. Запорізька область: (Геогр. нарис).- К., 1959.- С. 113 – 114.

*  *  *

«Всім серцем любимо землю свою і вічні ми будемо з нею»!: [Місту Пологи – 115 років] // Пологів. вісті. – 2002.- 21 верес. - С. 2.
Нашому місту – 115 років // Пологів. вісті. – 2002.- 4 верес. - С. 1.
Белый В. Пологи отметили: [110-ю годовщину со дня основания ст. Пологи] // Индустр Запорожье.- 1997.- 16 сент.
Ковтун О. Моє місто: [Вірш про м. Пологи] // Рад. село. – 1987.- 19 листоп.

*  *  *

Білий В. Хіміки «Коагулянту» презентували Пологи на міжнародній конференції: [у Ялті] //  Пологів. вісті. – 2001.- 26 трав. 
Бойко Е. Блеск и белизна днепровской керамики: [ОАО «Днепрокерамика»: г. Пологи] // Хортиц. бизнес-клуб.- 2001.- № 4.- С. 26 – 27.
Коваленко А. Горизонты «Минерала»: [Пологи] // Верже.- 2001.- 12 июля.
Ковтун О. Два крила – надійніше: [Про Пологів. ЗАТ «Мінерал»] // Запоріз. правда. – 2001.- 21 квіт.- С. 4.
Манжура В. Удивление на двоих: мое и премьера: [О Полог. маслоэкстракцион. з-де] // Созвездие.- 2001.- № 4.- С. 58 – 59.
Нескородова Н. «Днепрокерамика»: Все, как в Европе – и работа, и жизнь // Созвездие.- 2001.- № 4.- С. 66 – 67.
Бондаренко Н. Забути не можемо, не маємо права: [Про захоплення м. Пологи фашистами 5 жовт. 1941 р.] // Пологів. вісті. – 1992.- 8,16 трав. 
Лиходід М. У тінистих алеях парку: [Дир. Пологів. парку про розширення иа зберігання парков. зони] // Пологів. вісті. – 1992.- 12 трав.

Видатні уродженці м. Пологи

Білий В. Герой України В.А. Сацький вручив рідній школі комп’ютерний клас: [Ген. дир. ВАТ «Запоріжсталь» - Пологів. ЗОШ № 4] // Пологів. вісті. – 2003.- 23 квіт. - С. 1.
Емець О. З любов’ю до нас: [Про О. Сацького – укр. кінодраматурга, родом із Полог] // Пологів. вісті. – 2001.- 14 листоп. - С. 2.

Бердянський державний педагогічний університет (статус змінено у 2002 році) -  найстаріший учбовий заклад міста Бердянська. В структурі університету 23 кафедри, на яких працюють 218 викладачів, понад 100 з них мають наукові ступені та звання. Сьогодні в БДПУ на 6 факультетах навчаеться понад 5.300 студентів очної та заочної форми навчання. Підготовка фахівців проводиться з 19 спеціальностей та 24 спеціалізацій (6 спеціальностей було відкрито за останні 2 роки). Багаторічні міцні та плідні відносини поєднують БДПУ з українсько -  болгарським ліцеєм (м. Приморськ), педагогічним училищем (м. Запоріжжя), гімназією "Надія" (м.Бердянськ)..
Укріалюються зв’язки університету з міжнародними організаціями. В рамках міжвузівського студентського та викладацького обміну здійснюється міжнародне співробітництво з Тракійським та Великотирновським лінгвістичними університетами (Болгарія).

Література

Ноздрина Л. Записки краеведа: К 75-летию Бердян. краев. музея.- Бердянськ: Модем, 2004.-193 с. – Из содерж.: Мандрыкина Т., Ноздрина Л.„Все уже было - все еще будет…”: От мужской гимназии к университету.- С. 26-29.
Бердянский государственный педагогический университет // Лидеры Бердянска.- Запорожье, 2003.- С. 60.
Бердянський державний педагогічний університет // Содружество.- 2004.- № 12.- С. 10.
Крижко В. «Наш колектив з упевненістю дивиться в майбутнє, авторитетно заявляє: нам є ким і чим гордитися!» // Запоріз. правда. – 2004.- 29 квіт.- С. 8-9.
Про утворення Бердянського державного педагогічного університету: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 лип. 2002 р. № 420 р. // Офіц. вісн. України. – 2002.- № 31.- С. 241.
Євнух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні (1920 – 1990).- К.: Інтел, 1994.- 182 с.- Із змісту: [Про Бердян. пед. ін-т].- С. 47.
Вищі  навчальні заклади України: Інформ. довідник. 2001 р. Вип. 2.- Х.: Торсінг, 2001.- 180 с.-  Із змісту:  Бердянський державний педагогічний інститут імені П.Д. Осипенко.- С. 56.
Желающего идти судьба ведет // Хортиц. бизнес-клуб. -  2000.- № 5.- С. 34 – 35.
Чуприна А. «Бердянское чудо» есть ректорская власть плюс стимуляция всего вуза: [О Бердян. гос. пед. ун-те и его ректоре В. Крыжко] // МИГ.- 2002.- № 40 (3 окт.).- С. 5,8.
Мандрыкина Т., Ноздрина Л. «Все уже было – все еще будет…»: [От муж. гимназии к университету] // Півден. зоря. – 2002.- 28 серп.- С. 3.
Крижко В. Етапи освітянського шляху: [БДПІ – 70 років] // Півден. зоря. – 2002.- 28 верес.- С. 2.
Бердянський пединститут отмечен «Золотой фортуной»: А его ректор стал Георгиевским кавалером: [В. Крыжко] // МИГ.- 2002.- 23 мая.- С. 2.