Поради тим, хто хоче зацікавити своєю статтею як редакцію, так і читача

Поради Є.Михайлової
Визначення суті
Питання, на які  має відповісти матеріал
Правила гарного тексту
Критерії добре написаного матеріалу

Як бачимо, досвід співробітництва  з місцевими газетами мають практично всі  ЦБС області. Навіть можна сказати й таке: ми допускаємо думку, що матеріалів, які були підготовлені працівниками бібліотек  та направлені до редакцій, значно більше, проте значна їх кількість не була надрукована або була надрукована у скороченому вигляді. Звичайно, це справа редакції (що і як друкувати), але ми  спробуємо навести бодай самі елементарні поради, які допоможуть бібліотечній громаді привернути більшу увагу друкованих засобів до себе. Нижче подаємо добірку матеріалів, яка, сподіваємося, стане  у нагоді бібліотечнм працівникам на шляху забезпечення успіху у творчій співпраці з редакціями місцевих газет. Звертаємо  увагу на те, що в добірці викладені поради як фахівців бібліотечної справи, так і фахівців-журналістів.

Вбачаючи у пресі свого спільника й помічника, бібліотека має енергійно допомагати їй своєчасною інформацією, підготовкою матеріалів до друку. І  чим різноманітнішими будуть форми співпраці, тим вона буде ефективнішою.

Продумана, копітка робота з пресою, що виключає будь-які упущення та негаразди, завжди має свої наслідки – адекватне, правильне відображення подій.

Пам’ятайте !

Головна функція газети – подавати через певні невеликі проміжки часу оперативну, актуальну, різноманітну, зацікавлену інформацію.
 
Для журналістів об’єктивність не значить математичну чи наукову точність, а, швидше, таке висвітлення новин, яке виключає емоції і відкидає факти від думок.

Чим вищий професіоналізм автора статті (публікації), тим точніше він обирає предмет спостереження, визначає його мету, задачі, умови, а це в решті решт допомагає отримати бажаний результат.

Якщо виходити з останнього твердження, то виникає думка, що найвдаліші  статті про бібліотечну справу мають писати саме люди причетні до цієї справи і є її фахівцями. Ось що радить з цього приводу Є.Михайлова.

Ретельно подумайте над заголовком статті. Він має відразу ж привернути («прикувати») увагу читача, викликати в нього жвавий інтерес і він захоче побачити те, про що ви так  чудово пишете і, можливо, стане постійним відвідувачем вашої бібліотеки.
Заголовок - це один із «гачків», на які має потрапити будь-яка людина, що взяла до рук дане друковане видання. Він  може бути «зарозумілим», «крикливим», запитальним або окличним, провокаційним, головне, щоб не залишити байдужим своєю звичністю та надмірністю.
v  Було б непогано надрукувати  фотографії вашої бібліотеки. При їх доборі варто пам’ятати  - не можна користуватися застарілими фотоматеріалами (якщо, звичайно, це не історія бібліотеки чи окремої людини). Це може навести на роздуми про те, що час  йде й проходить мимо, не  зачіпаючи вашу бібліотеку  і не позначаючись на її зовнішньому вигляді. Під фотографією обов’язково має бути підпис її автора – стислий, ємкий, такий, що відображує саму сутність змісту.
 v  Все «архіважливе», про що ви хочете сказати читачеві, щоб воно якомога сильніше «врізалося» у його свідомість, повинно бути розміщено і на початку, і в кінці статті. Тим самим ви зробите все для того, щоб ваша інформація дійшла до читача. Адже деякі з них мають звичку проглядати лише початок (іноді це дійсно пояснюється дефіцитом часу), який служить для них «індикатором» для продовження чи припинення читання; інші ж від заголовку переходять відразу до закінчення, вважаючи, що саме там знаходиться квінтесенція та головні висновки, а тому не варто заглиблюватися в деталі.
v  Бережного поводження вимагають цифри та числа. Вони мають «працювати» на статтю і допомагати читачеві виявити етапи, динаміку розвитку, прослідити тенденцію. Наприклад, повідомлення про те, що в минулому році відвідувачів у бібліотеці стало на декілька чоловік більше, саме по собі мало що значить, можливо, їх раніше було мало і таке збільшення  практично нічого не принесло. Середні величини також  мало красномовні, а інколи навіть вводять в оману. Текст не можна «перевантажувати» цифрами. Не годиться вживати десяті та соті долі, бажаючи бути гранично об’єктивним . Нецілі числа не прикрашають текст, а тільки  ускладнюють його сприймання.
v   У повідомленні не повинно бути занадто багато  абзаців, що розсіює увагу, порушує її цілісність, зменшує силу аргументів.
v   Ще древні вважали, що стислість – сестра таланту, але якщо зміст потребує продуманої подачі матеріалу та певного об’єму, то можна надрукувати все це в одному номері, але обов’язково потрібно ввести підзаголовок. Існує ймовірність того, що читачеві потрібна не вся, а лише частина інформації, що пропонується, у такому випадку підзаголовки полегшують його орієнтацію, економлять час.
v  Негативних оцінок бібліотеки краще уникати (це, природно, не означає, що ви не помічаєте проблем і не боретеся з реальними проблемами).
v   Повідомлення пишеться для широких верств населення  і повинно бути зрозумілим, тому неприпустимі терміни, професійний жаргон. Деякі терміни не свідчать про компетентність та повне оволодіння спеціальністю, швидше  мовлять про неповагу до читачів та прагнення відособитися від них «цеховою» приналежністю.
v  Матеріал знайде у читача великий відгук, якщо у ньому будуть індивідуальні характеристики працівників бібліотеки  не тільки у діловому, а й в особистому плані. Окрім того, така характеристика сприяє поступовому  руйнуванню стереотипу про працівників бібліотеки як відчужених від життя, людей, що літають  у високих імперіях, або «людей книжкових».
v    Інформація виграє від якої-небудь романтичної історії про бібліотеку, обов’язково дійсної, а не придуманої, яка відображає її славне минуле й сьогодення. Виграш підсилиться, якщо у цій історії задіяні відомі у краї особи, суспільний авторитет яких досить високий. Історія навіює довіру та повагу до бібліотек. 
v  Уміння писати дано не багатьом, воно приходить з роками, тільки регулярні вправи приносять розкутість та «прискорюють» перо. Коли мало власного досвіду, корисно ретельно вивчати досвід (статті) своїх колег, переймати їх прийоми або вчитися на їх помилках.
v    І нарешті, про  періодичність появи повідомлень на сторінках газет. Самий ідеальний варіант той, коли вам вдасться домовитися в редакції про постійну (щомісячну, щоквартальну) колонку. Адже «вода камінь точить»;  добре продумана стратегія у змозі сформувати позитивний імідж бібліотеки, повернути чи завоювати любов та прихильність читачів. Окрім того, колонка дозволить ненав’язливо  рекламувати стиль бібліотеки, а саме – її фірмовий знак чи логотип (тобто своєрідне написання її повного чи скороченого найменування), які передують повідомленню.
А ось поради, які ми віднайшли ще в одному фаховому виданні, але на цей раз - журналістському :
v Написання статті має розпочатися з ідеї, з того, що «автор цієї статті хоче сказати» (прийом №24).
v Роботу над статтею також полегшує формулювання місії – ствердження, в якому висловлена тема і будь-яка важлива особливість матеріалу (прийом №36).
v Починати писати статтю завжди потрібно  по пам’яті, з голови, а додаткову інформацію використовувати в останню чергу для вставок, цитат (прийом №33).
v Якщо вас лякає початок роботи над матеріалом, просто сядьте на напишіть наступне: що відбулося; як це виглядало; як звучало; що при цьому відчувалося; хто що говорив; що хто робив і чому це має значення (прийом №22). При цьому необхідно тимчасово «виключити» самокритику, яким бо жахливим не був перший варіант вашої статті. Переписування та редагування буде потім, а поки що надмірно високі вимоги до статті можуть вас просто паралізувати, і ви взагалі нічого не зможете написати (прийом №43).
 v  Щоб отримати задоволення від процесу написання, Рой Пітер Кларк радить на деякий час «виключати мозок» та «довіряти пальцям», які часом самі знаходять якнайкраще формулювання того, про що у автора лише непевне уявлення. Роботу над текстом  варто починати якомога раніше: це дозволить відразу зрозуміти, якої точно інформації ще не вистачає, і ви  не будете витрачати час на збирання зайвої інформації, тієї, яка для статті не знадобиться (прийом №32).
v  За написанням статті йде її  скорочення. Варто самому скорочувати матеріал, не очікувати, доки це зробить редактор, тому що автор знає свій текст значно краще. Скороченню підлягають всі відхилення від головної теми, цитати та анекдоти. Необхідно вилучити з тексту  прислівники, такі як «звичайно», «певно», «всеціло», «точно», які повторюють очевидне. Абстрактні віддієслівні іменники слід замінити активними дієсловами від яких вони утворені. Так, «розгляд» перетвориться в «розглядати», «спостереження» в «спостерігати» (прийом № 34).
v  Написану статтю необхідно прочитувати уголос. Не обов’язково гучно, але обов’язково уголос, щоб досягти того відчуття, що автор зі сторінок газети  прямо звертається до читачів (прийом №19).
 v  А якщо вашу статтю почне критикувати редактор, не захищайте її, а поясніть, що ви хотіли  і намагалися сказати точно (прийом №49).

Нарешті, назвемо основні ознаки газетних новин:
v системність у подачі  інформації, більш ґрунтовна розповідь про події;
v обґрунтування  актуальної інформації специфічними шляхами, публікація додаткових повідомлень, фотографій, ілюстрацій;
v тенденції до узагальнення, масштабності у подачі інформації через відповідний добір фактів, їх організацію за допомогою добірок, рубрик, сторінок, а також за допомогою матеріалів оглядового характеру;
v посилення аналізу, глибоке проникнення  в сутність головних подій дня, здатність дати їм оцінку, виявити внутрішній механізм у максимально стислі строки;
v публікація випереджальної інформації (про перспективи, майбутнє).

Отже продумана, копітка робота з пресою, що виключає будь-які упущення та негаразди, завжди має свої наслідки – адекватне, правильне відображення подій. Визначення суті

Проблема: Репортаж підготовлений, але що означають усі ці замітки і записи? Як мені виявити СУТЬ цього матеріалу? Як визначити фокус майбутньої публікації?
Рішення:

1. Розслабтеся. Відкладете убік усі свої блокноти, записи інтерв'ю і документи. Те, що вам потрібно, ви згадаєте і так. Те, що ви забули, можливо, і не гідно запам'ятовування. У даному випадку, вам вирішувати. Візьміть чистий блокнот, вставте чистий лист у друкарську машинку (або створіть новий файл на дисплеї комп'ютера) і запитаєте самого себе:

• У чому полягає новина?
• Про що буде матеріал?
• Яка інформація здивувала мене більше всього?
• Що саме потрібно знати моєму читачеві?
• Що я довідався такого, про що я довідатися не очікував?
• Що не можна не включити в те, що я збираюся написати?
• Про що конкретно мені треба довідатися більше?
• Як можна виразити суть усього матеріалу в однму реченні?

2. Спробуйте сформулювати в однму  короткому  реченні про що власне матеріал.
3. Запитайте себе, у чому саме - в особистості, місці, події, подробиці, факті, цитаті - основне зерно мого матеріалу?
4. Чим матеріал допоможе читачеві?
5. Який образ стоїть у мене перед очима і, здається, символізує всю тему в цілому?
6. Яка особистість або яка особа запам'яталися мені з мого репортажу?
7. Який із  фактів, що стали мені відомі,  має найбільше значення? (Постарайтеся виділити один факт.)
8. Яка з цитат має найбільше значення?
9. Які статистичні дані залишилися  в мене в голові?
10. Розкажіть  про свій матеріал редакторові, колезі або дружині для того, щоб почути, як ви самі викладете суть того, що відбулося. Представте, як би ваш читач переказав цю історію своєму другові.
11. Використовуючи формулу "Суб'єкт - Дія - Об'єкт" ["Підмет - Присудок - Доповнення] (Хто сказав або зробив що? Що відбулося?), коротенько накидайте основні положення.
12. Визначите основні питання до матеріалу (Хто, що, коли, чому (навіщо) і де):

• "Хто" означає діючу особу.
• "Що" означає сюжет.
• "Коли" означає хронологію подій.
• "Де" означає місце дії.
• "Чому (навіщо)" означає  мотив (спонукальну причину).
  

13. Напишіть чернетку кінцівки для того, щоб мати уявлення про те, до чого ви прагнете.
14. Напишіть урізання, з якого читачеві стане ясно чому йому має бути цікавий цей матеріал.
15. Форма несе в собі зміст. Продумайте різні підходи до написання матеріалу. Що ви намагаєтеся зробити: просто розповісти про те,  що відбулося; дати довідку; запропонувати рішення проблеми; пояснити читачеві,  що відбулося?
16. Подивіться  на матеріал з різних точок зору: пожежного, що піднімається  сходами  до вікна палаючого будину; матері, яка у відчаї, бо бачить свою дитину у цьому вікні.
17. Спробуйте поставити себе на місце майбутнього читача цього матеріалу. Які питання у вас виникнули б?
18. Знайдіть у своєму матеріалі крапку напруженості. Хто втягнутий  у конфлікт? Як можна  звести різні точки зору разом або, навпаки, розвести їх?

Питання, на які  має відповісти матеріал:

- Що за історію я хочу розповісти?
- Що насправді відбулося?
- Що це означає?
- Чому я маю мати  до цього справу (відношення)?
- Як це відбулося?
- Що за цим стоїть?
- Що буде потім?
- Що можна з цього приводу зробити?

Правила гарного тексту

Покрокова оздоровча програма для тих, хто ніяк не може навчитися добре писати:

1. Думайте про те, як збирати інформацію і готувати матеріал до того, як почнете роботу над темою; забезпечте собі доступ до джерел, підготовте нестандартні запитання, і т.п.
2. Підходьте до процесу  збирання  інформації творчо, записуєте те що бачите і чуєте, записуйте свої особисті спостереження, записуйте, що ви відчуваєте: просто записувати чиїсь слова — недостатньо.
3. Організовуйте свої записи.
4. Завжди пам’ятайте  про що матеріал і чому він з’являється  в газеті; сортируйте свої записи відповідно до того, наскільки прямо ці факти і цитати, працюють на головну мету; безжалісно позбавляйтеся від усього, що не має відношення до головної теми і ускладнює  розуміння.
5. Структуруйте свій матеріал заздалегідь; визначайте, що ви скажете в першому  абзаці і закінченні (початок і кінець однаково важливі), вирішуйте, як буде розвиватися оповідання між двома цими ключовими точками. (Структура може бути побудована як у виді докладного плану, так і просто в декількох реченнях —  це неважливо. Головне, щоб ви представляли логіку розвитку матеріалу заздалегідь.)
6. Вирішивши, про що ваш матеріал, чому він з'являється в газеті, і яка його структура, пишіть, уже ні на що особливо не оглядаючись. Будьте вільні, розкуті, уникайте кліше, уникайте загальних фраз, будьте конкретні.
7. «Доводите до розуму» свій матеріал бажано після невеликої перерви (обіду або просто чашки кави). Будьте строгі і причепливі до самого себе. З особливою підозрою ще раз оціните ті фразочки і цитати, що особливо «дорогі вашому серцю»: все  повинно служити меті матеріалу. Завжди залишайте час для такого саморедагування, навіть якщо це всього 5-10 хвилин (у випадку «палаючих» матеріалів).

Критерії добре написаного матеріалу:

Інтерес
Ясність
Авторитетність

Інтерес. Читачам цікаво знати:

• Про новини, що безпосередньо впливають на їхнє життя.
• Про новини, що, можливо, не зачіпають їх безпосередньо, але стосуються чогось для них важливого, того, до чого їм «є справа».
• Про любов, секс, смерть, гроші, їжу. Для деяких важливо знати про навколишнє середовище, долю Землі й інші «глобальні» питання.
• Про конфлікти, практично будь-якого роду, особливо, якщо історія стосується протистояння «слабкого» і «сильного», чоловіка і жінки, «нового» і «старого», «бідного» і «багатого», і т.п.
• Про людей. Усі  люблять порівнювати себе з іншими. («Я ще, виявляється, не так погано живу!» «Я нітрохи не гірше його!» «Мені до нього ще рости і рости…»)
• Різні історії. Кіно, мильні опери, телефільми — це все історії. Анекдоти, жарти, промивання кісточок ближньому де-небудь за пивом у барі — це теж усі по суті розповідання історій. Газети рідко розповідають повноцінні історії: із зачином, розвитком сюжету і фіналом, коли, чим усе закінчиться неясно до самого кінця. Саме ця невизначеність створює напругу, що так подобається людям.

Ясність. Матеріали ясно викладені, коли:

• Я легко можу зрозуміти, що відбувається і чому.
• Я можу ПОБАЧИТИ що відбулося, почути і відчути.
• Я легко розумію усі використовувані слова і терміни або легко можу зрозуміти їхнє значення з контексту.
• Цитати доречні і мають сенс.
• Складні поняття і концепції пояснені.
• Кількість людей, які  так чи інакше  згадуються  в тексті,  не велика, і мені зрозуміло, хто вони.
• Статистичні викладки і цифри перероблені, організовані і подані таким чином, що я легко можу зрозуміти їхнє значення. (Приклад з Нью Йорк Таймс: «Три унції м'яса за  розміром приблизно дорівнюють колоді карт». Таке пояснення допоможе навіть тим, хто ніколи не користувався унціями як  одиницею виміру.)
• У матеріалах немає елементів, які уповільнюють читання і розуміння. До таких елементів можуть відноситися:
• Довгі назви посад. Мені швидше потрібно знати, чим займається людина, а не як він титулується.
• Довгі цитати. Цитати — це «приправа» до матеріалу, а не «головне блюдо».
• Неясні цитати. Не всі  здатні говорити членороздільно. Ще менше людей здатні говорити виразно й організовано. Тому в багатьох випадках краще передати сказане своїми словами, чим буквально цитувати співрозмовника.
• Надмірно довгі речення з рясною пунктуацією.
• Посилання на джерела, раніше згадані в тексті. Посилання на Петрова в п'ятнадцятому абзаці сповільнять моє читання і розуміння, якщо останній раз, коли я про цього Петрова чув — другий абзац матеріалу.
• Згадування імен людей, без пояснення хто вони — розповсюджена помилка, особливо, коли журналісти пишуть про зірок. Припускаєтьтся, що імена ці на слуху і кожний відразу зрозуміє про кого мова йде. Однак не кожний дивиться всі підряд фільми і передачі або слухає всі підряд музичні альбоми.
• Жарти,  «анекдоти до випадку» — усе це змушує читача зупинитися, щоб «оцінити» вашу дотепність і, якщо спрацьовує, «віддати хвалу» вашому письменницькому талантові. Однак чи хочете ви, щоб читач зупинявся?

Авторитетність.  Змусити матеріал звучати авторитетно не просто, тому що в цьому випадку і репортер, і працюючий з ним редактор повинні, по-перше, досконально знати предмет матеріалу і, по-друге, брати на себе відповідальність робити висновки. Ясність написання допомагає мені зрозуміти, що і чому відбулося — авторитетність допомагає мені зрозуміти, що це значить. Авторитетність — це те, за що читач платить гроші, у даному випадку. Читачі повинні бачити, що журналісти знають, про що вони пишуть.
Рада пишущим: Станьте експертом у своїй темі. Якщо якісь дані, факти вам достоменно відомі, не посилайтеся нескінченно на численні джерела. Посилайтеся на джерела, тільки коли ви не упевнені, що інформація однозначна і достовірна, або коли є ризик, що ви будете втягнуті  в судові розгляди.

Назад