| Анна Афанасьевна ЧУЛАНОВА в интерьере НМО |
| Анна Афанасьевна Чуланова в начале 60-х годов перешла работать в научно-методический отдел ОУНБ из Михайловской районной библиотеки. Долгое время она работала методистом, а потом главным библиотекарем по координации. Для нашего отдела особую ценность представлял ее практический опыт,т.к. ни я, ни мои коллеги не работали в массовых библиотеках.
На все происходящее она имела свой собственный взгляд, который часто отличался от общепринятого. Для нее в то время было характерно несколько скептическое отношение к действительности. То, что вызывало у других чрезмерные восторг или гнев, она воспринимала спокойно, иногда насмешливo |
| Приведу один пример. Еще в старом здании Библиотеки произошел такой случай: читатель вырвал иллюстрацию из очень дорогого альбома кого-то из мастеров итальянского Возрождения. Когда библиотекари это обнаружили, он схватил свой формуляр и убежал. Работники читального зала все-таки “вычислили” его и сообщили на производство, где работал провинившийся. Там, в качестве наказания, решили исключить его из комсомола. В результате, читатель пришел к директору Библиотеки и умолял простить его. |
| Анна Афанасьевна прореагировала на это следующим образом: “Подумаешь – исключат из комсомола. Комсомол давно изжил себя”. Это было в 60-е годы, а Анна Афанасьевна была секретарем парторганизации. |
В действительности за ее скептицизмом скрывалось доброе и внимательное отношение к людям. Аня очень подружилась с Люсей Яковенко, которая пришла к нам работать из Васильевской районной библиотеки, и ее сестрой Ниной. Они жили недалеко друг от друга и часто встречались в свободное время.
С большой симпатией она относилась и к молодым работникам. |
| При А.А. в методический отдел пришло много молодежи, с которой она всегда была в хороших отношениях. Я помню, как она вспоминала о каком то номере художественной самодеятельности, где выступали Лида Буцанова и Наташа Христианчик: “Вышли они на сцену, обе немыслимо красивые и талантливые”. |
| До сих пор поддерживаются дружеские отношения методического отдела с А.А. Как правило, в летнее время она уезжает в Россию к своей сестре и возвращается поздно осенью, однако в свой день рождения она всегда ждет нас. В этот день мы встречаемся, обмениваемся новостями. Для А.А. этот день – мост, связывающий ее с Библиотекой, а для нас этот день – живительный источник представлений о будущем, которое не пугает. |
| С.Пономарева |
| |
| |
| |
| Сюжет із трьох епізодів |
| Анатолій Іванович Бальцер, колишній директор Бібліотеки, був стриманий і урівноважений, зовні – ніби аж суворий. Тому багато хто із співробітників навіть побоювався його. І, як я згодом переконалася, надаремне! Бо, виявляється, він був дуже простий і доступний у спілкуванні, вельми наділений почуттям доброго, іноді дещо іронічного гумору. |
| Усі ці його риси особливо добре пізнавалися під час відряджень до бібліотек. Але про це – дещо згодом…. |
| Спочатку, доки не розкрила для себе людську сутність директора, я теж добряче побоювалася його. І ось один із епізодів таких моїх побоювань. Я була ще молода, працювала методистом у науково-методичному відділі. І, зізнаюся, дуже полюбляла (й зараз полюбляю) сало. Тож жоден мій обід не обходився без цього харчу. І ось одного разу я не змогла дочекатися обідньої перерви – розіклала на столі сало, і, закривши від насолоди очі, почала натхненно жувати. Раптом – рвучко відкриваються двері і на порозі стоїть … директор. Матір Божа! Що ж його робити?! Не довго думаючи, я згребла усе, що було на столі, і з розпачем кинула до урни. Усі в кабінеті завмерли – що ж воно буде? А Анатолій Іванович усміхнувся, зазирнув до урни і з жалем сказав: “ Що ж Ви наробили? Отаке сало викинули! А я думав, Ви й мене пригостите…” . Відтоді я назавжди перестала побоюватися директора. |
|
 Але було й продовження цієї історії. Пам’ятаю, поїхали ми у відрядження до Василівського району. Оселили нас у гуртожитку якогось училища. І ось, по закінченню робочого дня, директор і каже: “А що, Валентино Іванівно, давайте сходимо на міський базар”. Я помовчую, а сама аж завмерла: “Що ж ТАКА ЛЮДИНА хоче купити на базарі?” Та довго роздумувати мені не довелося, бо Анатолій Іванович, купив шматок сала і сказав: “ Ну, що ж, пішли та компенсуємо отой Ваш невдалий “сальний” обід!” Виявляється він теж дуже любив сало та ще й із часником та цибулиною…
І ось останній епізод, де фігурує все оте ж сало. Була річниця дня народження директора (уже коли він вийшов на пенсію). Так випало, що ми сиділи за столом поруч. Анатолій Іванович узяв на виделку шматочок сала (ба, це була шинка!), і, простягнувши його мені, запитав “А пам’ятаєте?” Так, я пам’ятаю і завжди пам’ятатиму! Отаким і запам’ятався мені наш директор востаннє: усміхненим і доброзичливим. Невдовзі його нестало… Лише три епізоди! А як вони розкривають його людське єство!
Не буду говорити про А.І.Бальцера як про директора – про це всі добре знають.
Наостанку скажу, що мені пощастило бути редактором його нарису з історії нашої Бібліотеки. Доводиться дуже жалкувати, що А.І.Бальцер, який зробив так багато для Бібліотеки, так рано пішов із життя.
|
| В.Жук |
|
