Андрій Будугай

Не просто етикет

У круговерті життєвих подій люди практично забувають, що вони саме люди, а не просто живі істоти. Людина відрізняється від тварини перш за все рівнем свідомості. Саме слово чоловік означає не що інше, як свідомість (чоло), що йде через час (віки). Тобто, іншими словами, людина є безсмертний дух, що має в собі потенцію деміурга, створений за образом і подобою Творця Всесвіту. Саме свідомість дає йому можливість мислити і рости за рахунок цього мислення. Навчитися ж мислити неможливо без допомоги мови. Чим більше людина замислюється про те, що таке мова, тим більше дивується з того, яка це надзвичайна річ. Мова є інструментом для пізнання людиною Всесвіту і себе як її складової частині. Цей інструмент можна багато разів удосконалити і модернізувати. Чим більше людина приділяє увага тому, що, яким чином і за допомогою чого він що-небудь робить, тим більше він стає не рабом обставин або своїх пристрасних бажань, а творцем, у якого зливаються в одне ціле він сам і знаряддя його творіння.

Ми часто можемо почути на те, що прозвучало чиє-небудь «Спасибі» відповідь «Нема за що». І така відповідь виглядає в наших очах як прояв ввічливості, ознака культурності тієї людини, яка так відповідає: мов, для мене не склало труднощів те, за що Ви мені дякуєте. Проте така оцінка можлива тільки тому, що ми профануємо, десакралізуємо як окремі слова, так і всю мову в цілому. «Спасибі» є ні що інше, як коротка молитва за того, кому ця подяка адресується. Тобто, воно має бути направлене не просто людині-адресатові, а йти спочатку на Небо, а звідти вже до того, для кого це «спасибі» призначено. Річ у тому, що згідно езотеричній науці, людина спілкується з іншою людиною не безпосередньо, як думають переважна більшість людей, а або за допомогою Сил Світла, або ж за участю Сил Тьми. І слово «спасибі» має на увазі те, що той, хто говорить ці слова, звертається до Творця з проханням захистити того («Спаси, врятуй, Боже»), кому мовиться «спасибі» від дій представників Царства Ворога роду людського.

Зрозуміло, що при неосмисленому вимовлянні молитви її енергетика практично повністю зведена до нуля через те, що в неї, по-перше, практично не вкладається сила свідомості того, хто її говорить, а, по-друге, останній її не направляє до Неба, де, власне, вона і повинна була б заряджатися енергією благодаті. А наприкінці посланця по імені «спасибі» чекає ще одне випробування, яке йому стає смертним вироком: той, до кого цей посланець прагнув, не приймає його, відповівши «Нема за що» (або російське «Не стоит благодарности»).

Іншим прикладом духовної спустошеності сакральних слів є вирази, що нерідко вживаються: «хай йому біс», «біс його знає» або російське «чёрт побери». Людина звертається до нечистої сили і зовсім не придає цьому значення, абсолютно не замислюється над цим. Проте це зовсім не означає, що такі звернення проходять без уваги з боку останньої. Це схоже на ситуацію, коли якщо людина не цікавиться політикою, то це ще не означає, що остання не цікавиться людиною. Адже мова не може втратити до кінця свою магічну силу, бо вона призначена для взаємодії людини з іншими істотами – не тільки людьми, але і тваринами, рослинами, духами стихій і представниками Ієрархій Сил Світла і Сил Пітьми. Пригадаємо для прикладу хоча б «Казку про Оха». Людина, вимовивши вигук «Ох!» (він належить до частини мови, на яку практично ніхто особливо не зважає), раптом бачить того, до кого, по суті, цей вигук і адресовано. І адресат по імені Ох не упускає можливості помститися за нешанобливе до нього ставлення.

Ми звикли сприймати казки не більш, як забаву, призначену для веселішого проведення часу. Проте слово «забава» мало одним зі своїх значень «іграшка», тобто «те, що покликане допомагати розвиватися свідомості» дитини. Не важко усвідомити, що в ранньому дитинстві чоловік ще не володіє тим ступенем рефлексії, який йому дозволив би грати що називається «навмисно»: діти серйозно програють (проходять крізь неї) задану умовами гри ситуацію. Крім того, як відзначав ще в середині 20 століття дослідник Володимир Пропп у своїй книзі «Історичні корені чарівної казки», поняття чарівної казки виникло на основі літературно обробленої інформації, що давалася людині під час проходження нею першого етапу ініціації (умовно назвемо його інформаційним). Їй у формі оповіді про родоначальника племені або якогось іншого героя розповідалося про істот-жителів тонкого плану, з якими доведеться зіткнутися на наступному етапі (назвемо його практичним).

Відмітимо при цьому, що розповідь від третьої особи про героя мала додатковий психологічний ефект, покликаний поліпшити сприйняття інформації. Якби мовилося людині, яка проходить ініціацію, що саме їй незабаром буде потрібно зустріти спочатку одну небезпеку, згодом іншу, а потім і третю, то страх, що природно виникає у нього при цих словах, скував би його свідомість і йому мало б залишилося енергії на засвоєння сказаного про те, як же йому краще всього долати кожну з небезпек. Коли ж людина слухала таку оповідь про когось, то інформація сприймалася більш неупереджено і в хвилини безпосередньої небезпеки із глибин свідомості спливала підказка, сприйнята під час першого етапу ініціації.

У рамках теми, якої ми торкнулися, не позбавлено езотеричного сенсу і практичного значення положення «Не згадуй ім’я Боже всує», тобто даремно, марно. Уявіть ситуацію, коли під час спілкування групи людей кожен з її членів іноді називає ім’я одного з її представників, але ніхто з тих, хто називають це ім’я, і не думає звертатися до володаря цього імені, а робить це просто так, так би мовити для зв’язки слів.

Теж саме стосується і вигуків «О боже!», «Про Господи!», «Диявол!», «Хай йому біс!». Всесвіт не терпить порожнечі – за кожними кольором, запахом, звуком, формою і так далі стоїть яка-небудь істота. І тим більше, як це комусь не здасться дивним, не є порожніми слова, які мають назву «порожні». Вони, а також різного роду брудні слова, лайки, а тим більше матюки – це різного роду будяки на городі нашої душі. Чим більше їх – тим все важче виростити на цьому городі, в нашій душі щось світле. Ісус Христос, казав: «Якою мірою ви міряєте, такою буде відміряне і вам». А це значить, що кожне слово є ключем до того виміру, з яким воно енергетично пов’язане, і використовуючи ті чи інші слова ми автоматично потрапляємо в ті виміри, символами-енергоканалами яких виступають ці слова. Тому багато положень етикету є не якимись там умовностями, а чимось на зразок засобів гігієни, які утримують від забруднення і нас самих, і тих, хто є поруч.

Отже важливо змінити своє ставлення до всього, що знаходиться навколо нас, а також до своїх слів і себе (того, що є всередині нас), щоб стати повноправним членом Космосу, само назва якого говорить одночасно і про порядок, і про красу. Як тут не пригадати слова Антона Чехова про те, що «в людині повинно бути все чудово: і особа, і одяг, і душа, і думки». Не складає в цьому відношенні виключення і наша мова, адже слова, якими ми користуємося, – це ті цеглинки, з яких ми будуємо себе. Як ми говоримо, так і мислимо, а як мислимо, так і будуємо свою душу-свідомість, яке ми використовуємо не тільки в даному втіленні, але і беремо з собою в подальшу подорож, створюючи те, що називають терміном «карма». Тому давайте будемо свідомими в своїх думках, словах і справах.

Україна, м. Переяслав-Хмельницький, 09.03.2009, пн.