Вы здесь

ЗНАМЕННІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ЗАПОРІЖЖЯ 2008

січень     лютий    березень    квітень    червнь    липень    серпень    вересень    жовтень    листопад    грудень
ОКРЕМІ ЗНАМЕННІ ДАТИ І ВІДОМОСТІ ПРО НИХ
   
230 років (1778) від дня заснування с. Велика Білозерка
 


У 1776 році під час походу на Крим фельдмаршала Мініха запорозькі козаки збудували й утримували форт при переправі через річку Білозерну, а вже з 1778 року тут осіли 30 родин державних селян-переселенців із Чернігівщини й Полтавщини. Так було засновано сьогоднішній райцентр. Проте люди в цих місцях жили ще від ІІІ тис. до Р.Х. У курганах Цимбалка, Орел, Чмирева могила та інших відкрито багаті скіфські поховання VIII-VII cт. до Р.Х. з керамікою, зброєю, золотими прикрасами. Знайдено залишки поселень періоду Київської Русі.

1914 року у волосному селі вже було 2367 дворів, 4 церкви, два гончарно-цегляних заводики, амбулаторія, трактир. Великобілозерський район з’явився у 1923 році, але після адміністративної реформи 1962 року його приєднали спочатку до Василівського, а потім до Кам’янсько-Дніпровського району. У 1993 році район було відновлено. Сьогодні його територія складає 470 кв. км. У райцентрі і селах, що входять до п’яти сільрад, живуть 9300 чоловік. Великобілозерська економіка розвивається переважно в аграрному напрямку. Підвищенню врожайності зернових, соняшнику, овочів та фруктів сприяє потужна зрошувальна система. Зростає зацікавлення товарним вирощуванням свиней і худоби м’ясомолочних порід. Нині у районі налічується 57 фермерських господарств, 2 споживчих товариства, 7 приватних і 6 колективних аграрних та 2 комунальних підприємства. Переробкою сільськогосподарської продукції займаються ВАТ „Харчовик” та приватні підсобні господарства. Новопетрівський піщаний та кілька глиняних кар’єрів забезпечують сировиною місцевих виробників цегли. До послуг населення три середні школи, школа естетичного виховання, будинок дітячої творчості, 4 будинки культури й три сільські клуби, 7 бібліотек із загальним книжковим фондом понад 60000 томів ,краєзнавчий музей. працює центральна лікарня та сім фельдшерських пунктів.

Уздовж степової річки Білозерки і по мальовничих балках аж до кордону з Херсонською областю тягнуться гарні мисливські угіддя, де водяться зайці, лисиці, дикі качки. У ставках добре ловиться білий амур, карась, окунь, товстолобики. Останніми роками на тутешніх водоймах гніздиться все більше білих лебедів.

Література

Князьков Ю. Запорізька область: Іст.- геогр. і топоніміч. словник. Вип. 2: (Великобілозерський, Кам`янсько-Дніпровський, Куйбишевський, Михайлівський, Оріхівський, Пологівський, Розівський, Токмацький райони). – Запоріжжя: Тандем –У, 2006. – 405 с. – Із змісту: Велика Білозерка. – С. 14-15.

Запорізька область: Архітектура, культура, економіка, райони області: Іл. енц. – Запоріжжя: Дике Поле, 2004. – 304 с. – із змісту: Великобілозерський район. – С.254-255.

Макидонов А. История основания старообрядцами – единоверцами в 80-е годы 18 века поселений в Таврической губернии: [В т.ч. о д.Белозерке (Большая Белозерка) Днепров. у.]// Макидонов А. К светской и церковной истории Новороссии (XVIII-XIX вв.). – Запорожье, 2004. – С.61.

Супруненко В. Запорожский край: Попул. энц. – Запорожье, 2003. – 219 с.- Из содерж.: Великая Белозерка. - С.208.

Пам`ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 5: (Великобілозерський, Куйбишевський, Розівський, Токмацький райони). – Запоріжжя, 2002. – 242 с. – Із змісту : Отрощенко В., Малихіна Л. Велика Білозерка. – С. 5-12; 19-27.

* * *
Рыбка М. Мал золотник, да дорог.: [О Великобелозер. р-не] // Надежда. – 2005. – 3 февр.- С.7
Михайлов Н. Великая Белозерка: главное - независимость: [О проблемах р-на] // МИГ. – 2003. – 20 марта. (№ 12). – С. 5.

Климчук М. Чудова земля Білозерська: [Історія Великої Білозерки] // Время и Мы. – 2002. – 17 окт. – С.4.

Луцик О. Надії на відродження Великобілозерського району небезпідстави: [Влада і територія] // Запоріз. правда. – 2002. – 21 трав. С.4.

Луцик О. Відродження через 70 років: [70 років тому, в 1923 р., вперше був утворений Великобілозер. р-н] // Запоріз. правда. – 1993. – 23 черв.


175 років (1833) від дня заснування смт. Якимівка В.І. Діденка (1937 – 1990)

 


Якимівка – селище міського типу ( з 1957р.). Населення – 12362 особи (на 01.01.2006 р.). Районний центр розташований за 4 км від траси Москва – Сімферополь на річці Малий Утлюк. Якимівка виникла на місці ногайського аулу Азберда ( в перекладі з тюркської мови аз – „мало”, бір – „річка”, да – „бог” – „мала річка від бога”). Жителі цього аулу – казенні селяни – вівчарі, переселені з Молдавії, в 1830 році залишили Таврію і повернулися в Придунайські області. Селище названо іменем поліцейського справника Якима Колосова, який керував початком заселення цієї місцевості. Заснували його в 1833 році державні селяни, вихідці з центральних губерній Росії (Тамбовської, Курської). Головне заняття селян - тваринництво, переважно вівчарство. Землеробством займалися лише для задоволення власних внутрішніх потреб.

У 1857 році в Якимівці відкрито перше початкове однокласне міністерське училище, де навчалося 40-50 дітей. З 1861 року в районі Якимівки поселяються гагаузи (у нас одержали назву болгар), переселені за наказом Олександра ІІ з Бессарабії. Саме таким чином було засновано с. Димитрівка, яке 1957 року ввійшло до складу смт. Якимівка.

У 1863 році Якимівка стає волосним центром. Лозово - Севастопольська залізниця, яка пройшла через селище в 1874 році, відкрила можливості для вивезення зерна. Почало активно розвиватися зернове господарство. На початку ХХ століття вантажообіг станції досяг півмільйона пудів на рік. Із збільшенням виробництва зерна у 1887 році було побудовано перший паровий млин (другий у 1907 – 1908 роках).

1897 р. відкривається перша народна бібліотека, а 1909 року – друге училище, що свід-чить про підвищення освітнього рівня населення. У 1904 р. будується нове цегляне примі-щення для міністерського училища.У 1908 р. вводться в дію завод по виготовленню сільсь-когосподарських машин (двигуни, кінські молотарки, жатки). Напередодні першої світової війни в селі діяло 30 торговельних закладів, близько десятка амбарів, два лісосклади. 1912 року створюється дослідно-випробувальна станція сільськогосподарських машин.

Беремні події революцій, колективізації, Великої Вітчизняної війни залишили відчутні сліди в історії селища, змінили людські долі, що знайшло відображення в багатьох писемних джерелах.

Зараз в смт. Якімівці працюють завод продтоварів, сироварня, хлібокомбінат, асфальтобетонний та комбікормовий заводи, елеватор. Діють школа мистецтв, музична школа, 2 загальноосвітні школи, профтехучилище, районний будинок культури, районна бібліотека. Інформаційний простір заповнюють газети Слово трудівника” і "Акимовский вестник", районне телебачення АКТІС та радіомовлення.

Література Якимівка (Акимовка) // Мій край – Якимівщина: (Природні топоніми та ойконіми Якимівського району Запорізької області).- Якимівка – Мелітополь, 2006. – С.77; Мікротопоніми смт. Якимівки. – С.81-88.

Акимовка // Супруненко В. Запорожский край. – Запорожье, 2003. – С.205.

Карагодин А. Александр Первый: (Последнее путешествие). – 2-е изд. – Запорожье: ЛИПС, 2001. – 243 с. – Из содерж.: Последние версты: [Аул Азберда (Акимовка)]. – С. 180-183.

Івченко А. Містечка України: Довід. – К.: Картографія, 2000. -183 с. – Із змісту: [Якимівка]. – С. 23,60,88,115,137,145.

Гнєдашев В. Якимівський район на тлі Запорізької області: Іст. –гергр. огляд з метод. порадами. – Мелітополь, 1998. – 53 с.

* * *

Кобинець А. Великі турботи далекої Якимівки // Запоріз. правда. – 2006. – 22 лип. (№ 107). – С. 2.

Подзолкова Р. Селище моє – гордість моя // Слово трудівника. – 1998. – 20 черв.; 28 лип.; 29 серп.; 5 верес.

3 лютого – 70 років  від дня народження запорізького скульптора М.С. Соболя (1937-2002), уродженця с. Кірпотіно Оріхівського району
 


Vикола Сергійович Соболь народився в с. Вільнянці Вільнянського р-ну в сім’ї швеця. Дитинство і юність пройшли у Запоріжжі. З малих літ хлопець пестив мрію стати художником, готувався до цього. Але до художнього училища в 1953 році не пройшов за конкурсом. З 1956 по 1959 рік служив у лавах Радянської Армії. Потім сім років працював на Запорізькому титано-магнієвому комбінаті. У цей же час М.Соболь відвідує образотворчу студію, пробує свої сили в жанрі скульптури.
Перші роботи художника «Єретик», «Танкіст» привернули увагу фахівців і громадськості. Вони відзначаються своєрідністю, лаконічним вирішенням теми.
М. Соболь – учасник обласних і республіканських художніх виставок; член Спілки художників СРСР з 1967 року.
Помер у  2002 році.

    Література

Художники Запорожья: Областная худож. выставка: Каталог.- Запорожье, 1986.- 60 с.- Из содерж.: [О скульпторе Н.С. Соболе].- С. 31,39.
Запорожье и запорожцы: Науч.-поп. изд. / Н. Кузьменко, Н. Михайлов.- Запорожье: Тандем -У,  2005. - 336 с.: 475 л. ил. -  Из содерж.: [О  памятнике «Тревожная молодость» ;
авторы - Н. Соболь, М. Фелюк].- С. 310.
Тетерев В. «Я подарил городу памятник»: [Интервью со  скульптором Н.С. Соболем, созд. памятника Ф.Э. Дзержинскому] // Серп и молот.- 1990.- 19 груд.
Зозуля С. Співець комсомольської мужності: [Про творчість скульптора М. Соболя] // Комсомолець Запоріжжя.- 1968.- 21 верес.
Пам’ятки історії та культури Запорізької області. Вип. 4: (Бердянський, Гуляйпільсь-кий, Оріхівський, Пологівський райони).- Запоріжжя, 2002.- 176 с.- Із змісту: [Про скульптора М.С. Соболя].- С. 170 – 171.

Пам’ятки історії та культури Запорізької області.  Вип. 5: (Великобілозерський, Куйбишевський, Розівський, Токмацький райони).- Запоріжжя, 2002.- 241 с.- Із змісту: [Про скульптора М.С. Соболя].- С. 85.

4 лютого – 110 років від дня народження видатного бібліографа Ф.П. Максименка (1897 – 1983), уродженця с. Біленьке Запорізького району

 


Максименко Федір Пилипович [23 січня (4 лютого) 1897 р. у с. Біленькому (тепер Запорізького району) – 6 липня 1983, Львів] / український бібліограф і книгознавець. Закінчив у 1925 р. Київський інститут народної освіти. Працював у культурно – освітніх закладах, 1932 – 1933 – у Всенародній бібліотеці  Україні при ВУАН (тепер УНБ ім. В.І. Вернадського АН України), 1946-1983 рр. – Науковій бібліотеці Львівського університету  та інших вузах. Основні праці: «Матеріали до краєзнавчої бібліографії М.О. Скрипника» (1932 у співавт.), каталог «Першодруки (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету» (1958), зведений каталог «Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800)» (1975).
Відділ рідкісної книги Наукової бібліотеки Львівського університету носить ім'я його колишнього завідувача Ф.П. Максименка.

Література
Основні праці

Матеріали до краєзнавчої бібліографії України, 1847 – 1929: Список бібліогр. праць, що стосуються до окремих місцевостей УРСР, Бессарабії, Дону й Криму. – К., 1930.- 264 с.
Матеріали до бібліографії М.О. Скрипника / Уклад.: Н. Козель, Ф. Максименко та ін.- К.: Рух, 1932.- 104 с.
Першодруки  (інкунабули) Наукової бібліотеки Львівського університету: Каталог.- Львів, 1958.- 32 с.
Кириличні стародруки українських друкарень, що зберігаються у львівських збірках (1574-1800): Звед. каталог. –Львів: Вища шк., 1975.- 126 с.

*  *  *
Хронологічний покажчик праць Ф. Максименка // Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття. - К., 1998.- С. 190 – 196.
Максименко Федір Пилипович: [Список його праць] // Друковані праці професорів і співробітників Львівського університету за 1944 – 1960: Бібліогр. покажч.- Львів, 1962.- С. 754 – 756.

Література про життя та діяльність

Бібліографічні читання пам`яті українського бібліографа Федора Максименка / Харків. держ. наук. бібліотека ім.. В.Г. Короленка.- Х., 2002.-118 с.
Королевич Н.Ф. Українські бібліографи ХХ століття: Навч. посібник. - К.: Кн. палата України, 1998.- 327 с.- Із змісту Федір Максименко.- С. 170 – 199.
Королевич Н.Ф. Бібліограф Федір Пилипович Максименко (1897 – 1983): Біобібліогр. нарис. – К., 1996.- 50 с.- (Видатні діячі української книги. Вип. 6).  
Королевич Н.Ф. Максименко Ф.П. // УЛЕ.- К., 1995.- Т. 3.- С. 267.
Тотайчук В.К. Федір Пилипович Максименко // Вузівська бібліотека: Історія. Теорія. Досвід роботи: Зб. праць.- Львів, 1992.- Вип. 1.- С. 70 – 76.
Гольденберг Л.Г. Бібліографічні джерела українського літературознавства: Путівник. –К.: Вища шк., 1990.- 256 с.- Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 36,45,56,88-90.
Білокінь С. Наш перший бібліограф // Наука і культура. України: Щорічник. - К., 1986.- Вип. 20.- С. 394.
Корнєйчик І.І. Славний шлях: (До 70-річчя Ф. Максименка) // Бібліотекознавство та бібліографія. – 1969.- Вип. 6.- С. 143 – 150.
Корнейчик И.И. Краеведческая библиография на Украине: Конспект лекций… (1917 – 1940).- Х., 1965.- 28 с.-   Із змісту: [Про Ф. Максименка].- С. 4,12-14,

*   *   *
Бібліограф – енциклопедист // Київ. старовина. – 2000.- № 5.- С. 169 – 171.
Цвіркун І. Федір Пилипович Максименко // Бібл. вісн.- 1994.- № 4.- С. 30-32.

Ровнер О.С., Шліхова Н.М. Видатний бібліограф // Укр. іст. журн. – 1967.- № 2.-  С. 132- 133.


145 років (1863) заводові „Комунар”
 


Запорізький автомобільний завод – одне з найстаріших підприємств України, яке веде відлік своєї біографії з 1863-го року. У перші роки він займався виготовленням сільськогосподарських машин. В червні 1959 року з воріт експериментального цеху вийшов перший дослідний зразок мікролітражного автомобіля "Запорожець", а в 1960 році почався серійний випуск. Продукція запорізького автомобільного заводу експортувалась у понад 40 країн світу, в тому числі у Францію, ФРН, Грецію, Аргентину, Туреччину...

1987 року на заводі розпочато випуск автомобіля „Таврія”. З липня 1994 року підприємство змінює свій статус і перетворюється на ВАТ „АвтоЗАЗ”. Важке економічне становище привело керівництво ВАТ до прийняття серйозного рішення у напрямку пошуку потужного інвестора. 5 квітня 1998 року було зареєстровано спільне українсько-корейське підприємство у формі закритого акціонерного товариства „Авто-ЗАЗ-Dewoo” із статутним фондом $300 млн. Вартість проекту оцінювалась в $ 1,3 млрд. За час роботи підприємства була випущена ціла низка нових моделей автомобілів.

СП „Авто-ЗАЗ-Dewoo” - лауреат загальнонаціональної програми „Людина року – 98” у номінації „Інвестиція року”.

Зміни автомобільного ринку змусили підприємство 2003 року знову провести реорганізацію і перетворитися у ЗАТ "Запорізький автомобільний завод" Зараз модельний ряд автомобілів представлений не лише „Тавріями”, „Славутами”, але й моделями „ВАЗ” , „Опель”, „Ланос Сенс”, „Ланос ФСО”, „Шевроле”.

Література

Новое Запорожье: Хроника развития большого города. 1921-2006 / Н.Кузьменко, Н.Михайлов. – Днепропетровск: АРТ-ПРЕСС, 2006. – 216 с.: ил. – Из содерж.: [О з-де «Коммунар»]. –С. 19,26,28,47,81,91,112,145,191.

Конец «сонного царства»: (В т.ч. о заводе с.- х. машин и орудий Коппа: 1863г.) // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.44; (Выпуск отеч. малолитражек «Запорожец» (с 1960 г.)). – С.168- 169.
ВАТ „Запорізький автомобілебудівний завод” // Запорізька область: Архітектура, культура, економіка, райони області: Іл. енц. – Запоріжжя, 2004. – С.208-209.

Семенов Г.А., Семенов А.Г. Организация и планирование хозяйственной деятельности на предприятии: Монография: [На примере "АвтоЗАЗ"]. – Запорожье, 2001. – 174 с.

* * *
Евдокименко Н. ЗАЗ: стратегия успеха // Запороз. Січ.- 2007.- 27 черв.- С.6.

Гранишевская Е. Немці любят "горбатых":[О совместной акции фанатов старых "Запорожцев" – "Украина – Германия: дорогами Украины"] // Суббота плюс.- 2007.-14 июня.- С.43.

Багнюк А. "А ми любимо горбатого!": (Німецькі власники раритетних "Запорожців" зініціювали міжнар. автопробіг на Батьківщину ЗАЗів) // Україна молода.- 2007.- 9 черв.- С.3.

Полюшко В., Зубашенко Н. Экс-директор «ЗАЗа» Степан Кравчун: «Запорожец» всегда стоил, сколько стоила тысяча бутылок водки» // МИГ. – 2007. – 25 янв. (№4).- С.10-11.

ЗАЗ міняє „Таврію” на китайські авто // Запороз. Січ. – 2006. – 12 груд. – С.4.

85 років (1923) Мелітопольському державному педагогічному університетові
 

Мелітопольський державний педагогічний університет – це освітній, науковий та культурний центр південного сходу України. Про це свідчить і нагородження університету Грамотою Кабінету Міністрів України „За загальний внесок у розвиток освіти” (2004 р.), дипломом і грамотою виставки „Освіта – 2004”.

Сьогодні на 31 кафедрі університету працює більше 300 викладачів, серед яких 15 докторів наук, професорів, академіків галузевих академій, 127 кандидатів наук, доцентів.

Новим словом у науці стало створення в 1997 році науково-дослідного інституту Біорізноманіття і Азово-Чорноморської міжвідомчої орнітологічної станції, що має авторитет у науковому світі. Світовий банк розробив проект створення національного парку „Приазовський” та програму екологічної освіти в Україні, головним з упровадження якої став Мелітопольський державний педагогічний університет.

Література

Мелітопольський державний педагогічний інститут. – Запоріжжя, 1998. – 13 с.
* * *

Мелітопольський державний педагогічний університет // Усі вищі навчальні заклади України. – Х., 2007. – С. 310-312.

Мелітопольський державний педагогічний університет // Запорізька область: Іл. енц. – Запоріжжя, 2004. – Т. 2. – С. 186-187.

Мелитопольский государственный педагогический университет (МГПУ) // Кто есть кто на Мелитопольщине. – Х., 2004. – С.60-61; 163 – 168.

Шифрина А. Аносов І.П.: [Ректор МДПУ] // Герои и судьбы: Интелектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков. – Запорожье, 2000. – С. 22-27.

* * *

Про утворення Мелітопольського державного педагогічного університета: Пост. Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2000 р. № 714 // Межрайон. вестн. – 2000. – 18 мая.

* * *

Северова Н. От студента до ректора – 33 года: [И.Аносов] // Мелитоп. ведомости. – 2006. - № 17. – 26 апр. – С.11.

Аносов І. Здобутки і перспективи: (Історія та діяльність Мелітопол. держ. пед. ун-ту) // Рідна школа. – 2006. - №1. – С. 3-4.

Мелітопольський державний педагогічний університет // Содружество (Образование). – 2005. - №12. – С.14-15.

«Мы с тобой навсегда, родная Альма-матер!»// Новий день. – 2005. – 27 січ. – С.8-9. Гопкало М. Авторитетный альма-матер в степях Украины // Позиция. – 2004. – 30 сент. (№15). – С. 10.

Данишевская О. Ректор МГПИ с 1964 по 1977 годы Алексей Владимирович Попков // Інтелект. – 2003. - № 3. – С. 7.

Мелітопольському державному педагогічному університету – 80 літ // Освіта. – 2003. - № 43. – (Спецвип.).

Аносов И. А у нас – бесплатный чай: [Ректор МТУ о социал. сфере в вузе] // Индустр. Запорожье. – 2002. – 5 янв. (№4). – С.6.

Бєлень Л. Від педагогічної школи – до університету // Созвездие. – 2000. - №2. – С.72-73.

Шевченко Ж. Мелитопольский государственный педагогический университет // Хортицкий бизнес – клуб. – 2000. - № 4. – С.22.

80 років (1928) від дня заснування Кирилівської водогрязелікарні (санаторій «Кирилівка»)
 


Селище Кирилівка знаходиться на півострівному плато, на 5-6 метрів над рівнем моря, заснували його сектанти-духобори, вислані з Росії, ще у 1805 році. Про цілющі властивості місцевих грязей, що є в Молочному та Утлюцькому лиманах, кирилівчани знали давно і постійно лікувалися ними від різних недуг, але фактично „першовідкривачем” їх став кирилівський селянин Ф.Наливайко, який у 90-х роках ХІХ століття відбував військову службу в Саках, де й ознайомився з грязелікуванням. Він відібрав мул та грязі місцевих лиманів і повіз їх до губернських лікарів. Ті й підтвердили їх лікувальні властивості. Наливайко, збудувавши примітивну грязелікарню, став вести прийоми травмованих пацієнтів. Але невдовзі йому було заборонено це робити, хоча багато селян прикладали грязі вдома, на свій, як кажуть, розсуд.

Згодом, у двадцятих роках нового століття, грязями зацікавився лікар А.В.Носиков, випускник медвузу Санкт-Петербурга. Як професіонал, він довів необхідність розвитку на базі Кирилівки курорту, і лише після цього, в 1927 – 1928 роках тут була зведена перша грязелікарня. Носков став першим її головним лікарем. На базі цього закладу згодом і був створений санаторій „Кирилівка”, який і нині по праву вважається „перлиною” Приазов’я. З примітивного дерев’яного будиночка санаторій став цілим містечком з кількома корпусами, які приваблюють зручністю, комфортністю, де панують доброзичливість і повага, співчуття і професіоналізм.

З 1995 року санаторій функціонує лише сезонно. послуги цього лікувально-оздоровчого закладу затребувані, мають ефективність. У „Кирилівці” можна лікувати периферичну нервову систему, захворювання кістково-м’язової системи, гінекологічні недуги, хвороби шлунково-кишкового тракту. Досить ефективно піддається лікуванню така чоловіча недуга, як простатит. Туди їдуть з радикулітами, травмами нервових корінців, хворобою Рейно, арахноенцефалітами, різноманітними травмами, подагрою, холециститами, колітами, безпліддям...

Санаторій є бювет з мінеральною водою, яка за своїми цілющими властивостями не поступається „Миргородській” чи „Куяльнику”. Крім мінеральної води з глибоководних свердловин, тут використовуються сірководневі мулові грязі Молочного лиману, у басейні проводиться підводно-вертикальне витягування хребта, лікувальна фізкультура, душі – Шарко, циркулярний, краплинний.

Санаторій „Кирилівка” привабливий ще й тим, що в умовах українського півдня на його території розквітнув державний пам’ятник садово-паркового мистецтва, який розкинувся на 20-ти гектарах. На його просторах буяють 150 видів дерев, а в прибережних водах налічується близько 80 видів різноманітних риб. Головні ж фактори, що впливають на здоров’я людини, - це морське повітря, яке у поєднанні з ароматом степу є неоцінним скарбом, а також чиста морська вода одного з найтепліших морів світу.

Кадри – це золотий фонд санаторію. Головний лікар А.Романішен у своїй роботі опирається на кваліфікованих спеціалістів, знавців своєї справи. Вони завжди працюють у доброму настрої. А відтак – і санаторій „Кирилівка” має своє, неповторне обличчя, яке приваблює багатьох.

Література

Кто есть кто на Мелитопольщине: Информ. - биогр. сб. – Х.: Факт, 2004. – 519 с. – Из содерж.: Санаторий «Кирилловка». – С. 78-79.

* * *

Наумов А. Санаторий «Кирилловка»: можно вылечить все болезни и отдохнуть от дел мирских и катаклизмов // Подробности. – 2004. – 24 мая. – С.23.

В санатории «Кирилловка» лечат практически все. Даже псориаз // Досье. – 2003. – 7 авг. – С.12.

Николаев В. Я еду к морю, я еду к ласковой волне // Досье. – 2003. – 10 апр. – С.14.

Костенко О. Цілюща Кирилівка // Робіт. газ. – 2001. – 29 берез.

Кобинець А. Маленька Італія на Азовськім узбережжі // Ваше здоров’я. – 2000. – 30 черв. (№44). – С.13.

65 років (1943) ВАТ „Бердянська трикотажна фабрика”

Бердянська трикотажна фабрика заснована 1943 року на базі трикотажних та швейних майстерень. Має нині 2 дочірні підприємства: ЗАТ „Іванна” (виготовлення та реалізація продуктів харчування) та „Гармонія” (виготовлення та реалізація трикотажної білизни, спортивного трикотажу, спецодягу).

З 1947 року фабрика перейшла на масове виробництво швейних та трикотажних виробів. В 1958-1960 рр. було проведено реконструкцію підприємства, побудовано новий виробничий корпус, склади, ремонтні майстерні. Починаючи з 1970 р. фабрика спеціалізу-ється на пошиві білизни, спортивного та верхнього одягу з трикотажу. З 1995 року підприємство стало відкритим акціонерним товариством. Має колективну форму власності без державної частки (з 1996 року).

У 1995 році на фабриці змонтовано й запущено цех з виробництва спецодягу для працівників промисловості. Основні види продукції: трикотажна білизна, гарнітури для дітей та дорослих, спортивний трикотаж та одяг для відпочинку, постільна і столова білизна, робочий та спецодяг, засоби захисту, уніформа. Загальний обсяг виробництва товарів - 12 млн. одиниць на рік. Фабрика використовує швейне обладнання фірм Білорусії, Італії та Японії. Кількість працівників - 460 осіб. Голова правління – Анатолій Васильович Панков (з 1995 р.).

Література

ОАО «Бердянская трикотажная фабрика» // Лидеры Бердянска. – Запорожье, 2003. – С.43. Ліберман В. Бердянська трикотажна фабрика // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т.2: Б-Біо. – С.476-477.

* * *

Семеновський В. Трикотаж усім до вподоби // Запоріз. правда. – 2000. – 9 черв. Забержевская Т. Cегодня трикотажной фабрики // Півден. зоря. – 1999. – 6 жовт. Войцеховская О. Цех малых серий – в помощь основному производству // Півден. зоря. – 1998. – 16 верес.

55 років (1953) від дня заснування Запорізького м’ясокомбіната
 


Запорізький м’ясокомбінат, який введено в експлуатацію у 1953 році, спеціалізується на виготовленні м’ясних і ковбасних виробів, копченостей та напівфабрикатів. З 1994 року – відкрите акціонерне товариство. Сьогодні підприємство успішно реалізує нові форми господарювання, що забезпечує стабільні обсяги виробництва продукції і її високу якість.

Кожний цех комбінату оснащений сучасною технікою і спецобладнанням. Це дозволяє виготовити конкурентноздатні м’ясопродукти, які користуються підвищеним попитом не лише в Запорізькій області, а й у Києві, Одесі, Севастополі, Керчі, Алушті, Кривому Розі, Маріуполі, Донецьку, Дніпропетровську.

Щоденно комбінат виготовляє 180 найменувань ковбас, сардельок і копченостей, 30 видів м’ясних напівфабрикатів, побічну продукцію: різні жири, сухі корми, які використовуються для приготування комбікормів тощо.

Для своєї продукції м’ясокомбінат використовує лише українську сировину, перероб-лену на підприємстві після ретельної перевірки ветеринарними службами.

Так, на промислову переробку м’ясо надходить після тридобової його витримки, коли воно досягає відповідних якісних показників. Проте найголовніша умова переробки м’яса – наявність документів, які підтверджують, що худоба та м’ясо з неї піддавалися ретельному ветеринарному контролю.

Література

Запорізька область: Архітектура, економіка, райони області: Іл. енц. – Запоріжжя: Дике Поле, 2004. – 304 с. – із змісту: ВАТ „Запорізький м’ясокомбінат”. – С.236.

Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом: Інформ. альбом. – Запоріжжя: Дике Поле, 2000. – 160 с. – Із змісту: ВАТ „Запорізький м’ясокомбінат”. – С.67.

Запорожский мясокомбинат – лидер в своей отрасли // Позиция. – 2005. – 31 марта (№ 13). – С.5.

Мясные продукты без риска для здоровья // Позиция. – 2004. – 26 авг. (№ 10). – С.7.

Самое вкусное – наше: [Очередной диплом вручен Запорож. мясокомб. на Екатеринослав. ярмарке в г. Днепропетровске] // Суббота плюс. – 2004. – 20 мая (№21). – С.7.

Падалкин Н. «За качество продукции краснеть не приходится» // Хортиц. бизнес-клуб. – 2001. - № 8. – С.22.


30 років (1978) Токмацькому краєзнавчому музеєві
 


Музеї – невід’ємна частина духовного життя народу. В них для загального огляду зберігаються пам’ятки його історії, матеріальної культури, духовні скарби, безцінні реліквії його слави, його героїв, кращі твори митців.

Таким є і Токмацький краєзнавчий музей. Повсякденна, копітка робота по його ство-ренню почалася у 1978 році зі збирання експонатів із історії краю, яких було зареєстровано понад 11700 одиниць основного фонду і понад 2000 – допоміжного. Розмістилися вони в 14 виставочних залах загальною корисною площею 450 м2 .

Сьогодні краєзнавчий музей м. Токмака – один із провідних центрів краєзнавчої і виховної роботи. На першому поверсі музею відвідувачі можуть детально ознайомитися з геологією, кліматичними умовами, рослинним і тваринним світом Токмаччини.

Чимало пізнавального розповідають чисельні експонати розділу „Дорадянський період краю”, де відображено побут населення протягом первіснообщинного, рабовласницького, феодального та капіталістичного ладу. Особливий інтерес представляють експозиції, що розповідають про життя скіфських племен на території району.

„Велика Жовтнева соціалістична революція” – назва розділу, розташованого в п’ятому залі, говорить сама за себе. Тут можна дізнатися про наших земляків – учасників штурму Зимового палацу в Петрограді – кавалерів Бойового Червоного Прапору Д.С.Калиниченка, М.С.Гусєва, та ін.

Розділ „Громадянська війна на Токмаччині” розповідає про її учасників – наших земляків П.І.Углова, червоноармійця О.О.Іванова, полковника юстиції, помічника військового комісара колишнього 38-го стрілецького батальйону М.А.Маляренка, партизана А.М.Оріхова та ін.

Не залишав байдужими відвідувачів найбільший за чисельністю експонатів розділ „Токмаччина в період Великої Вітчизняної війни”, який розташувався в чотирьох залах. Послідовно, починаючи від захисту Брестської фортеці, експонати розповідають про героїзм наших земляків, проявлений в боях за оборону Москви, Сталінграда, під час прориву блокади Ленінграда, визволення рідного краю і народів Західної Європи від фашистських загарбників. Є тут фотографії, документи – німі свідки злочинів фашистів у містах Токмаку та Молочанську, селах району.

З чого починається Батьківщина.. Мабуть, краще за слова відомої пісні не передати почуттів, що охоплюють відвідувачів під час оглядин понад 11 – тисячного експонатного музейного фонду у гарному двоповерховому будинку, де живе історія міста.

Література

Харитонова В. Машина времени // Вестник Токмаччины.- 2007.- 31 мая.- С.7. Медведский В. Важный очаг культуры // Вісн. Токмаччини. – 2005. – 12 трав.

Медведский В. Сокровища истории края // Вісн. Токмаччини. – 2004. – 10 черв.

Фалько Я. Новая выставка: [Голограмм в Токмак. краевед. музее] // Индустр. Запорожье.- 1989. - 1 дек.

Дмітрієва Л. В експонатах – історія рідного краю// Ком. шляхом. – 1985. – 20 лют.
Нішнєвич М. З чого починається Батьківщина // Ком. шляхом. – 1985. – 14 трав.

Линчук О. Скарбниця історії Токмаччини // Ком. шляхом. – 1984. – 18 трав.

Жученко Л. Це наша історія // Ком. шляхом. – 1979. – 7 берез.


15 років (1993) козацькому ансамблю пісні і танцю «Запорожці»
 


Наприкінці 1993 року за ініціативи управління культури облдержадміністрації був створений в Запорізькій обласній філармонії козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці”. Основна мета його - пропаганда культурної спадщини, традицій та історії запорозького козацтва. Елементи театралізації в дусі народно-музичного дійства за козацькими звичаями перетворюють концертну програму у захоплююче видовище. Ансамбль об’єднує в собі оркестр, хорову і танцювальну групи.Наприкінці 1993 року за ініціативи управління культури облдержадміністрації був створений в Запорізькій обласній філармонії козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці”. Основна мета його - пропаганда культурної спадщини, традицій та історії запорозького козацтва. Елементи театралізації в дусі народно-музичного дійства за козацькими звичаями перетворюють концертну програму у захоплююче видовище. Ансамбль об’єднує в собі оркестр, хорову і танцювальну групи. Географія концертних виступів простяглася далеко за межами міста й області. Успішні гастрольні виступи ансамблю „Запорожці” в містах Західної України та в Югославії (1994 р.) мали теплий прийом публіки та визнання критики – ансамбль став Лауреатом міжнародного фольклорного фестивалю в місті Лозниця (Сербія). У травні 1995 року гурт бере участь у Днях слов’янської писемності та культури у Республіці Молдова; у 1996 році – колектив учасник фестивалю на Сорочинській ярмарці ; у 1999 році – святкує День шахтаря разом з народним артистом України Д.Гнатюком у Луганську. У червні 2001 року в Києві він гідно представляв Запорізьку область на заключному турі ІІІ Всесвітнього форуму українців. У серпні 2002 року у Тамані (Краснодарський край) із величезним успіхом відбулася гастрольна поїздка ансамблю, присвячена 275-й річниці переселення запорозьких козаків на Кубань. У січні 2003 року на запорізькій сцені у програмі „Різдв’яні зустрічі” ансамбль виступав разом з народною артисткою України, лауреатом Державної премії імені Т.Г.Шевченка Н.Матвієнко.

Поряд із популярними народними мелодіями у репертуарі ансамблю звучать і маловідомі козацькі історичні пісні. Повернення до життя забутих фольклорних перлин, козацьких музичних обрядів та звичаїв говорить про плідну роботу з місцевими етнографами.

Велику увагу приділяє колектив вихованню молодшого покоління. Щомісяця ансамбль виступає зі своїми концертними програмами перед школярами. На базі цього колективу створена дитяча студія, яку відвідують діти від 6 до 14 років.

Найяскравішим результатом творчої діяльності ансамблю є відеофільм „Встань, козацька славо!” , записаний у жовтні 2001 року Держтелерадіокомпанією ”Запоріжжя”.
Але найвищою оцінкою творчої майстерності „Запорожців” є бурхливі оплески слухачів та аншлаги на концертах.

Література

Козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці” // Запорізька пектораль: Культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2004. – С.18.

* * *

Абліцов О. Будинок культури: („Запорожцям – 10 років) // Голос України. – 2004. – 30 січ. (№18).

Козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці” :10 років з піснею // Запороз. Січ. – 2004. – 13 січ. – С.3
Кузьменко Н. Мы вас любим! Мы –Ваши! // Индустр. Запорожье. – 1999. – 17 апр.

Куранда А. «Запорожцам» равных нет!// МИГ. – 1999. - № 16 (апр.). – С.2.

Казацкий ансамбль при филармонии: (На базе казац. фольклор. вокальн. ансамбля «Запорожцы» создаётся новый проф. казац. ансамбль песни и танца) // Наш город. – 1993. – 28 апр.

Географія концертних виступів простяглася далеко за межами міста й області. Успішні гастрольні виступи ансамблю „Запорожці” в містах Західної України та в Югославії (1994 р.) мали теплий прийом публіки та визнання критики – ансамбль став Лауреатом міжнародного фольклорного фестивалю в місті Лозниця (Сербія). У травні 1995 року гурт бере участь у Днях слов’янської писемності та культури у Республіці Молдова; у 1996 році – колектив учасник фестивалю на Сорочинській ярмарці ; у 1999 році – святкує День шахтаря разом з народним артистом України Д.Гнатюком у Луганську. У червні 2001 року в Києві він гідно представляв Запорізьку область на заключному турі ІІІ Всесвітнього форуму українців. У серпні 2002 року у Тамані (Краснодарський край) із величезним успіхом відбулася гастрольна поїздка ансамблю, присвячена 275-й річниці переселення запорозьких козаків на Кубань. У січні 2003 року на запорізькій сцені у програмі „Різдв’яні зустрічі” ансамбль виступав разом з народною артисткою України, лауреатом Державної премії імені Т.Г.Шевченка Н.Матвієнко.

Поряд із популярними народними мелодіями у репертуарі ансамблю звучать і маловідомі козацькі історичні пісні. Повернення до життя забутих фольклорних перлин, козацьких музичних обрядів та звичаїв говорить про плідну роботу з місцевими етнографами.

Велику увагу приділяє колектив вихованню молодшого покоління. Щомісяця ансамбль виступає зі своїми концертними програмами перед школярами. На базі цього колективу створена дитяча студія, яку відвідують діти від 6 до 14 років.

Найяскравішим результатом творчої діяльності ансамблю є відеофільм „Встань, козацька славо!” , записаний у жовтні 2001 року Держтелерадіокомпанією ”Запоріжжя”.

Але найвищою оцінкою творчої майстерності „Запорожців” є бурхливі оплески слухачів та аншлаги на концертах.

Література

Козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці” // Запорізька пектораль: Культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріжжя, 2004. – С.18.

* * *

Абліцов О. Будинок культури: („Запорожцям – 10 років) // Голос України. – 2004. – 30 січ. (№18).

Козацький ансамбль пісні і танцю „Запорожці” :10 років з піснею // Запороз. Січ. – 2004. – 13 січ. – С.3

Кузьменко Н. Мы вас любим! Мы –Ваши! // Индустр. Запорожье. – 1999. – 17 апр.
Куранда А. «Запорожцам» равных нет!// МИГ. – 1999. - № 16 (апр.). – С.2.

Казацкий ансамбль при филармонии: (На базе казац. фольклор. вокальн. ансамбля «Запорожцы» создаётся новый проф. казац. ансамбль песни и танца) // Наш город. – 1993. – 28 апр.


15 років (1993) Азовському інституту управління (м. Бердянськ)
 


Академія управління та інформаційних технологій „АРІУ” – недержавний вищий навчальний заклад. Заснований у 1993 році в місті Бердянську фундаторами: АТ „Укрпрофздравниця”, АТ „Абрис”, АП „Південгідромаш”, Запорізьким національним університетом та фізичними особами. Ректор – Марк Борисович Котляревський (з 1993 р.)

Інститут готує правознавців із кваліфікацією юрист-спеціаліст, менеджерів виробничої сфери з кваліфікацією економіст-менеджер для підприємств торгівлі і громадського харчування, туристичного і готельного господарства, фахівців інформсистем у менеджменті.

У вузі навчається 430 студентів на стаціонарному відділенні, 300 – на заочному ; працює 57 викладачів, з них – 4 професори, - 3 доктори та 20 кандидатів наук. Студенти видають журнал „Гаудеамус”. При Академії працює низка громадських організацій.

Література

Академія управління та інформаційних технологій „АРІУ” // Усі вищі навчальні заклади України. – Х., 2007. – С.294.

Каплан О. Азовський регіональний інститут управління // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2001. – Т.1: А. – С.226.

* * *

„АРИУ” – интеграция в европейскую систему образования: [г. Бердянск] // Содружество. – 2004. -№12. – С.8.

Забержевская Т. Ученый новой формации: [АРИУ – 10 лет] // Півден. зоря. – 2003. – 13 груд. – С.5.

Тишаков Н. Hello, Америка!: [О партнерстве АРИУ с амер. городом Лоуэллом] // Півден. зоря. – 2003. – 6 груд. – С.3.

Прядченко В. В Сорбонну на учебу: [Выпускница АРИУ 2001 г. Л.Спирина продолжит обучение в Париже] // Индустр. Запорожье. – 2002. – 24 июля. – С.5.

Забержевская Т. Науку движут ученые: (О дир. АРИУ М.Котляревском) // Созвездие. – 2000. - №3. – С.64.

Забержевская Т. Вуз, который состоялся: [АРИУ – 5 лет] // Півден. зоря. – 1999. – 28 січ.

Прядченко В. Менеджеров турсервиса готовят в Бердянске // Индустр. Запорожье. – 1999. – 8 окт.


СІЧЕНЬ
6 січня – 70 років (1938) В.Гаркуші, солістові Запорізької обласної філармонії, заслуженому артистові України
 


Музична кар’єра співака почалась у 10 років, коли керівник вокальної групи при Будинку піонерів м. Павлоград виявила у свого підопічного неабиякі вокальні дані. Потім були роки навчання у Дніпропетровському музичному училищі, служба в армії, де талант Володимира Гаркуші знову заявив про себе. В якості соліста ансамблю пісні і танцю Київського військового округу він гастролював по містах Чехії, Польщі, Болгарії. У 1968 році випускник Одеської консерваторії (клас народної артистки України, професора О. Благовидової) був запрошений солістом до Запорізької обласної філармонії, котрій присвятив 35 років своєї творчої діяльності.

В.Гаркушу знають та люблять не тільки у Запоріжжі, але й за його межами – голос співака звучить у театрах та концертних залах Москви, Києва, Одеси, Дніпропетровська. Його сольні програми – «О, если б выразить в звуке», «Когда душа поёт», «И петь, и радовать сердца» завоювали любов багатьох слухачів. Володимир Гаркуша має особливий дар – привертати до себе будь-яку аудиторію. Суворих цінителів класики він підкоряє віртуозністю та бездоганною технічною майстерністю. Любителів камерних жанрів захоплює емоційність та щирість артиста. Шанувальників популярної музики зачаровує його привабливість та елегантність.

Репертуар В.Гаркуші включає складні оперні арії, романси російських та зарубіжних композиторів, українські народні пісні, італійські канцони.

Володимир Гаркуша – заслужений артист України, дипломант міжнародного фестивалю „Золоті трембіти”.

Література

Семененко Е. «И сердце песней отзовется...» // Запороз. Січ. – 2002. – 18 квіт. Армяновский В. А голос так дивно звучал... // Индустр. Запорожье. – 1998. – 24 янв. Вадимова Н. Золотые песни трембит // Наш город. – 1996. – 7 нояб. – С.7.

Дорошенко В. Песни соловьиной стороны: [Об участии солиста Запорож. обл. филармонии засл. арт. Украины В.Гаркуши в Междунар. фестивале-конкурсе укр. песни „Золоті трембіти” в Івано-Франковске] // Наш город. –1996. – 12 нояб.

Нусина И. Золотой Гаркуша // МИГ. – 1996. – 1 нояб. – С. 2.

Егорова И. Я вам спою // Индустр. Запорожье. – 1995. – 21 февр.


11 січня – 90 років (1918) Я.Славутичу (Г.М.Жученку), поетові, літературознавцеві, критикові (Канада), професору Альбертського університету (1960-1983) В 1940 р. закінчив Запорізький педінститут (філологічний факультет), вчителював в с. Ботієве Приазовського району.  головою Запорізького облкомітету радіо і телебачення
 


Яр Славутич – псевдонім Жученка Григорія Михайловича. Народився він 11 січня 1918 року на хуторі Жученки біля с.Благодатного на Херсонщині (нині Долинський район Кіровоградської області). Походить із старшинського козацького роду. Закінчивши Запорізький педагогічний інститут (1940 р.), вчителював у Приазовському районі. Під час Другої світової війни - сотник підпільно - самостійницької організації Чернігівська Січ; по війні – в еміграції - продовжував освіту в Укаїнському вільному університеті у Мюнхені (1945-1946) і Пенсильванському університеті (США, 1955-1960). Викладав українську мову в Американській військовій школі мов (1955-1960), був професором слов’янських мов і літератур Альбертського університету (Канада, 1960-1983).

Яр Славутич написав і видав понад 10 збірок поезій. Автор поетичного циклу „Запоріжці” та поеми про П.Калнишевського „Соловецький в’язень”, збірки „Слово про Запорізьку Січ” (1991), за яку отримав премію імені Д.І.Яворницького (1993),6 англомовних підручників з української мови для іноземців. Перекладав з англійської, насамперед поезії Джона Кітса. Ряд його поезій покладено на музику. Славутич відомий як поет патріотичного героїзму. У прозових творах Яра Славутича особливе місце відводиться українському козацтву („Місцями запорозькими” 1957, 1963; „Козак та Амазонка”, 1973). Його перу належить також низка наукових праць, у яких аналізується українська поезія – як класична (Т.Г.Шевченко), так і сучасна, передусім, творчість поетів, заборонених у СРСР. Українським поетам, що творили в Канаді, присвячена праця „Українська поезія в Канаді” (1976). Поезії Славутича перекладалися й видавалися різними мовами, зокрема, англійською, німецькою, іспанською, литовською.

Наш земляк - член Наукового товариства імені Шевченка, УВАН, УММАН та інших наукових та громадських товариств, заступник президента і президент Канадського інституту назвознавства (1966-1978), президент Українського Шекспірівського товариства (1979). Після здобуття незалежності України (1991) неодноразово бував в Україні, зокрема, в Запоріжжі та Дніпропетровську, організував гуманітарну допомогу для України, висвітлював на сторінках канадської преси події в Україні. У Канаді створено фонд Яра Славутича, мета якого - сприяти дослідженням української поезії.

Нині Славутич живе в Едмонтоні (провінція Альберта в Західній Канаді), бере активну участь у громадському та науково-культурному житті українців Канади.

Твори Я.Славутича

Твори. Т.1: Поезії (1937 – 1997).- К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 469 с. Твори. Т.2: Поеми. Переклади. Нариси. Життєпис. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 331 с.

Твори. Т.3: Розстріляна муза; Меч і перо. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 494 с.

Твори. Т.4: Укр. літ-ра та мова на Заході. – К.: Дніпро;Едмонтон: Славута, 1998. – 484 с.

Твори. Т.5: Спогади. Записки. – К.: Дніпро; Едмонтон: Славута, 1998. – 352 с.

* * *

Місцями Запорозькими: Нариси та спогади. – Запоріжжя: Хортиця, 2002. – 89 с. Повернення: Вибрані вірші / Переклад В.Табарєва. – Запоріжжя: Хортиця, 1999. – 60 с. – (Вірші подано укр. та рос. мовами).

Шаблі тополь: Сонети. – К.: Дніпро, 1999. – 52 с. (Рос. мовою).

Публікації в періодичних виданнях та збірках

Славутич Я. Оратанія – Україна: [Рец. на кн. В.Чабаненка „Оратанія”] // Вісн. Запоріз. осередку вивчення укр. діаспори. – Запоріжжя, 2004. – Вип. 2. – С. 221-222.

Яр Славутич (Г.М.Жученко): Добірка віршів // Січовий Парнас: Антологія. – Запоріжжя, 2000. – С.21-36.

На Різдво; Соловецький в’язень: (Уривки з поеми) // Слово благовісту: Антологія укр. релігійної поезії. – Львів, 1999. – С. 466-469.

* * *

З останніх творів: Вірші // Березіль. – 2003. - № 1-2. – С.146-149.

Вірші // Літ. Україна. – 2001. – 16 серп.

Вірші // Київ. – 2000. - № 3-4. – С. 14-19.

Література про життя та творчість

Запорізький збірник: До 80 річчя Яра Славутича. – К.: - Запоріжжя, 1998. – 223 с. – Із змісту: Славутич В. Основні дати життя і творчості Яра Славутича. – С. 199-204; Лютий Г. Ярові Славутичу – 80! – С. 190-191.

Західньоканадський збірник. Ч.3 / Упоряд. Я. Славутич. – Едмонтон, 1998. – 384 с. – Із змісту: Вручення відзнаки Президента України професорові – емериту Ярові Славути-у. – С.226-228; Красноштан Ю. Яр Славутич – почесний професор університету в Україні.- С.228 – 230; Іванченко М. Співець національної ідеї: (Над п’ятитомником Яра Славутича). – С. 231-247.

Січеславський збірник: До 80-річчя Яра Славутича / Упоряд. М.Миколаєнко. – Дніпропетровськ: Січ, 1998. – 240 с.

Сологуб Н. Мовний портрет Яра Славутича. – Вінніпег, 1999. – 152 с.

* * *

Селіверстова Л.І. Назвознавство і поезія: Творчість Яра Славутича. – Х.: Майдан, 2001. – 64 с.

Поетика Яра Славутича / Упоряд. І.Лопушинський. – К.- Херсон: Дніпро, 1999 . – 196 с. Кравчук В.Я. Патріотичні мотиви у творчості Яра Славутича: Навч. пос. на допомогу нац. школі. – 2-е вид., виправл. – Тернопіль: Джура, 1999. – 48 с.

* * *
Демченко В. Погляди Яра Славутича на органічність української мови //Вісн. Таврійськ. фундації. – 2006. – Вип. 2. – С. 71-74.
Доменська С. Історизм і історія Яра Славутича // Визвол. шлях. – 2006. – Кн. 9. – С. 52-59.

Ліфантій Р. Присяги Яра Славутича // Вісн. Запоріз. осередку вивчення укр. діаспори. – Запоріжжя, 2004. – Вип. 2. – С.177 – 182.

Юрик П. Нашому землякові, поетові Яру Славутичу – 85; Чабаненко М. Яру Славутичу – 85 // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. – Запоріжжя, 2003. – Вип. 1. – С.134-137.

Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 2000. – 378 с. (Сер. „Філологічні науки” (Літературознавство). Вип. 27.). – Із змісту: Клочек Г. Поезія і поетика степу в творчості Яра Славутича: [Стаття друга]. – С.3-9.

Наукові записки Кіровоградського державного університету імені Володимира Винниченка. – Кіровоград, 1999. – 185 с. – (Сер. „Філологічні науки”. Вип. 19). – Із змісту: Клочек Г. Поезія і поетика українського степу ранньої творчості Яра Славутича: (Стаття перша). –С. 3-15; Марко В. Біль, який не гоять роки: [Трагедія голодомору в Україні 1932-1933 рр. у творчості Яра Славутича]. – С. 16-24.

Українське козацтво: Мала енциклопедія / НДІ козацтва. – К.: Генеза; Запоріжжя: Прем’єр, 2002. – 568 с. – Із змісту: Мицик Ю.А. Славутич Яр. – С.453.

Славутич Яр: (Огляд ст. про творчість та бібліографія) // Українські письменники: Матеріали до біобібліогр. словника. – К., 1998. – Вип. 5. – С. 38-51.

Хортиця: Літ. – худож. та громад.- політ. часопис Запоріз. орг. Спілки письменників України. – Запоріжжя: Хортиця, 1998. – Вип.7. – 95 с. – Із змісту: Чабане- ко В. Наснажене красою: [До 80-річчя Я.Славутича]. – 65-68.

Енциклопедія українознавства для школярів і студентів. – Донецьк: Сталкер, 1999. – 496. – Із змісту: Славутич Яр. – С.372.

* * *

Волошина Н. „Потуга слова полонила світ”. Яр Славутич: [Твори та життєв. шлях] // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2007. - № 2. – С.2-4.

Захарченко А. Велемовна муза Яра Славутича: [Про нов. вид. „Поезії та поеми”] // Дзвін. – 2005. - №12. – С.143-145.

Щерба Т. Поетичний світ Яра Славутича // Укр. літ. в загальноосвіт. шк. – 2004. - №9. – С.57-63.

Домалега Т. Відомі імені в історії Приазовщини: [Яр Славутич] // Приазов. новь. – 2003. – 5 апр.- С. 1,2.

Чабаненко М. Яру Славутичу – 85 // Запоріз. правда. – 2003. – 11 лют.- С.7 Юрик П. Нашому землякові, поетові Яру Славутичу – 85 // Запороз. Січ. – 2003. – 11 січ. – С.6.

Голобородько Я. Літературознавча культура Яра Славутича: принципи й технологія наукового мислення // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях... – 2002. - № 6. – С.182-191.

Кокодзея Р. „Рядки поем миттєвості життя несуть у вічність почуття й надії...”: Комбінов. урок позакл. читання за епіч. поемами Яра Славутича // Укр. мова й літер. в серед. шк., гімназіях... – 2002. - № 6. – 131-139.

Назаренко Т. Канадська північ в українській ліриці: Яр Славутич, цикл „Північне сяйво” // Всесвіт. – 2002. - № 11-12. – С.135-138.

Сасс С. Християнські мотиви у творчості Яра Славутича // Джерела. – 2002. - № 3. – С.152-158.

Гордасевич Г. Син херсонських степів з ... Едмонтона: [Творчість Яра Славутича] // Березіль. – 2000. - № 11-12. – С. 162-165.

Пресич О. Громадянин української мови: [Огляд п’ятитомника Яра Славутича, 1998 р.] // Всесвіт. – 2000. - № 3-4. – С. 166-175.

Красноштан Ю. Яр Славутич – почесний професор університету в Україні // всесвіт. – 1999. - № 8. – С. 138-139.

Президент України відзначає і в діаспорі: [Яра Славутича нагороджено орденом „За заслуги” – ІІІ ступ.] // Запороз. Січ. – 1998. – 15 груд.

Іванченко М. Козацька муза Яра Славутича // Укр. засів. – 1997. – Ч.7- С. 17-29.


20 січня – 50 років О.О.Михайлюті (1958), письменнику, журналісту, уродженцю с. Заріччя Гуляйпільського району.
 


Олександр Олександрович Михайлюта народився 20 січня 1958 року в с.Заріччя (околиця Гуляйполя). Навчався у третій міській середній школі.

Розпочав свою літературну діяльність з поезії, дебютувавши у 15 років віршем „Весілля” в районній газеті.

Після закінчення (1980 р.)факультету журналістики Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка, працював кореспондентом Гуляйпільської районної газети, завідуючим відділом обласної газети „Комсомолець Запоріжжя”, власним кореспондентом газет „Молодь України”, „Голос України”, політичним оглядачем „Пресового Агентства Новин”.

О.О. Михайлюта – член Національної Спілки журналістів України (1983), Національної Спілки письменників України (1995), один із організаторів запорізького товариства „Меморіал” та організації „Солдатські матері України” (ОСМУ). Певний час керував науково-редакційним підрозділом з підготовки та випуску серії книг „Реабілітовані історією”.

1997 року він очолив оргвідділ Національної Спілки журналістів України, 1998 року став її секретарем, директор Журфонду України, з 2002 року – секретар Національної Спілки письменників України. Головний редактор журналів „Епоха”, „Кияни”, „Журналіст України”. В 1998 році Олександр Олександрович брав активну участь у відзначенні 110-ї річниці від дня народження Н.І.Махна, створенні громадської організації товариства Нестора Махна „Гуляй-Поле”.

О.О.Михайлюта – автор 7 книг прози і публіцистики, відеофільмів „Рана”, „Гдє так вольно дишіт чєловєк...”. За його повістю „Секретний ешелон” 1993 року знято повнометражний однойменний художній фільм (Одеська кіностудія „Благовіст” , режисер Я.Луній).

Твори. Публіцистика

Вольниця: Кіноповість, драма, оповідання, вірші, публіцистика. – К.: Укр. письменник, 1998. – 543 с.

Літаючий Мерседес”: Оповідання. – К. – Запоріжжя: Вир-Лідер, 1997. – 100 с.

Секретний ешелон: Повість, оповідання. – К.: Укр. письменник: Вир, 1995. – 301 с.

Алілуя: Худож.- докум. оповідь у місцях про реальні події 1932-1993 –го року на Лівобережній Україні. – Гуляйполе, 1990. – 23 с.

Ми не раби: Очима публіциста. – К.: Молодь, 1990. – 160 с.: іл.

* * *

Енергія: [Спец. вип. журн. „Епоха”; Гол. ред. О.Михайлюта]. № 1. – Запоріжжя, 1997. – 295 с. – Із змісту: Михайлюта О. Хай буде світло: (Вступ. ст.). – С.4.

* * *

Нові (і не лише нові) знахідки літературознавців у дослідженні поеми „Махно” // Історичний феномен Гуляйпілля: Матеріали наук. – теорет. конф.- Запоріжжя, 1998. – С. 101 -105.

Олексій Кабаненко, голова КСП („Комунар” Запоріз. р-ну) // Село і люди. – Лідер. – 1997. - № 2. – С.9-13.

Хижаки: Оповідання // Хортиця: Альманах. – Запоріжжя, 1996. – Вип. 5. – С.105 – 109. Координати: (Вірш) // Великий Луг. – Запоріжжя, 1992. – С.102.

Алергія: (Новела) // Хортиця: Альманах. – Дніпропетровськ, 1990. – Вип. 1. – С. 87-89. [Добірка віршів] // Кроки. – Дніпропетровськ, 1985. – С. 32-34.

* * *

Слово про Нежижима: [Про журналіста із Гуляйпілля] // Голос Гуляйпілля. – 2005. – 9 листоп. – С. 3.

Оповідання // Укр. мова й літ. в серед. шк., гімназіях, ліцеях...- 2004. - № 3. – С.158-160.

Ясновидець: [Проза] // Хортицяч. – 2003. - № 6. – С. 13-54.

„Ніхто не зглянувся – ні бог, ні сільрада...” // Україна. – 1988. - № 41. – С. 16-17.

На орбіті пшениць: [Вірш] // Хлібороб України. – 1984. - № 2. – С. 34.

Література про життя та творчість

Віхляєв В. Літературна школа поетів-постшістдесятників Запорізького краю: [В. т.ч. про О.Михайлюту] // Наука і вища освіта: Тези доп. учасників ХІІІ міжвузів. студент. наук. конф. – Запоріжжя, 2005. – Ч.2. – С.69-70.

Кушніренко І., Жилінський В. Олександр Михайлюта // Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпільщини. – Запоріжжя, 2004. – С.44-45.

Хом’як Т. Олександр Михайлюта // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ ст.). – Запоріжжя, 2002. – С.436-444.

Корицька Г. Олександр Михайлюта // Корицька Г. Література рідного краю. – Запоріжжя, 1999. – С. 6-7.

Імені Миколи Нагнібіди: [Про заснування обл. премії в галузі літератури (1993); В т. ч. про О.Михайлюту – лауреата цієї премії 1996 р.] // Хортиця: Альманах. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 6. – С. 112.

Народжений Дніпрогесом...: До 60-річчя Ленінського району м. Запоріжжя / Гол лов. Ред. О.Михайлюта.- Запоріжжя: ВПК „Запоріжжя”, 1996. – 24 с.: іл.

Письменники України: Довідник. – Дніпропетровськ: Дніпро, 1996. – 397 с. – Із змісту: (О. Михайлюта). – С. 194.

* * *

Лобач М. Бесіди з дідом Петром: [Про нову книгу О.Михайлюти „Ясновидець”] // Запоріз. правда. – 2003. – 22 квіт. – С. 11.

Нежижим І. Від імені совісті: [О.Михайлюті – 45: (поет, журналіст)] // Голос Гуляйпілля. – 2003. – 22 січ.

Хом’як Т. Берег любові Олександра Михайлюти // Літ. Україна. – 2002. – 22 серп. Гулый Ю. Журналисты поддержали махновцев: В Союзе журналыстов Украины прошла презентация об-ва Н.Махно «Гуляй-Поле» и книги А.Михайлюты «Вольниця» // МИГ.- 1999.- № 8 (февр.). – С. 3.

Піддубний А. Дивосвіти Олександра Михайлюти // Запоріз. правда. – 1997. – 4 лют.

Заставный В. История Коларовки обрела художественное воплощение: [О нов. кн. А. Михайлюты «Секретный эшелон»] // Индустр. Запорожье. – 1996. – 24 февр.

Поздравляем!: [Членом Союза писателей Украины стал прозаик, кинодраматург и публицист А.Михайлюта]// Индустр. Запорожье. – 1995. – 22 июня.

Валуєв Ю. Секретний ешелон небуття // Вісті з України. – 1993. – 19-25 серп.

Віслоух Л. Здобуття Олександра Михайлюти // Шлях перемоги. – 1993. – 15 трав.

Вислоух Л. «Секретний ешелон» - символ нашей системы // Индустр. Запорожье. – 1993. – 3 июля. – С.4; Укр. слово. – 1993. – 18 черв. – С.8.

Секретний ешелон // На екранах України. – 1993. – 17 жовт.


28 січня – 70 років (1938) Л. Жаботинському, важкоатлету, неодноразовому чемпіону Олімпійських ігор, заслуженому майстру спорту (1964), Почесному громадянину м. Запоріжжя (2003)
 


«Я горжусь родным городом.
Где бы ни был, я везде говорю:
город Запорожье, где я много лет
жил и трудился, - это один из самых
прекрасных городов мира...»
(Л.Жаботинский)

Леонід Іванович Жаботинський народився в с.Успенка на Сумщині в сім"ї колишнього шахтаря. Його батько захоплювався класичною боротьбою, гімнастикою, легкою атлетикою, футболом. Син обрав свій шлях, захопившись важкою атлетикою.

Після війни родина переїхала до Харкова. Тут Леонід навчався у школі, відвідував художню студію та кілька спортивних секцій. Вже працюючи токарем на тракторному заводі, він почав більш наполегливо займатися штангою. Заочно навчався на факультеті фізичного виховання Харківського педінституту.

В 1960 році Леонід Жаботинський познайомився зі студенткою педагогічного технікума Раїсою Прокоф’євою із Запоріжжя. Одружившись, Жаботинський став "запорозьким козаком", як тоді писали про нього газети. Тут, в Запоріжжі, народився його первісток – син Руслан. Наполегливі тренування дали свої результати. В 1963 році Леонід Іванович встановив свій перший світовий рекорд і ввійшов до складу збірної СРСР. Наступні 5 років – найвдаліші в його спортивній кар"єрі: чемпіон Олімпійських ігор (1964, 1968), світу (1964-1966 , 1968), Європи (1966, 1968), СРСР (1964-1969) у важкій вазі. Леонід Жаботинський – найсильніша людина планети!

Запорізький автомобільний завод "Комунар" подарував йому "горбатого" "Запорожеця " (ЗАЗ - 965). Враховуючи зріст і вагу важкоатлета, майстри зміцнили підвіску, ліквідували переднє сидіння. Машиною Леонід Іванович керував, розташувавшись на задньому сидінні. Є документальні кадри, де водій тримає свій "рідний "Запорожець" над головою.

Зараз Л.Жаботинський - проректор Московського інститута підприємництва і права, професор кафедри фізичного виховання. Вважає, що життя слід використовувати для хороших справ. Ветеран ЦСКА приймає участь у благодійних акціях. Про одну з них – дитячу спортивну олімпіаду – "А у нас на подвір`ї" у Дмитрівському провулку дітлахи згадують із захопленням. Ще б пак! Її організовують, судять, а потім нагороджують переможців видатні спортсмени. Серед інших – легендарна "людина - гора" Леонід Жаботинський!

Син Жаботинського – Руслан Леонідович, бізнесмен, депутат Запорізької обласної Ради – мешкає в Запоріжжі. Не забуває наше місто і Леонід Іванович...

Література

Жаботинский Л. На вершине Олимпа: Записки двукратного Олимпийского чемпиона по тяжелой атлетике. – Запорожье: Изд. Глазунов С.А.: Творч. группа «Мастер», 2005. – 480 с.: фото. Жаботинський Л. Сталь і серце.- К.:Здоров`я, 1969.- 176 с.

* * *

С любовью к родному городу: Фотоочерк о праздновании 235-летия г. Запорожья. – Запорожье: Тандем- У, 2006. – 112 с. – Из содерж.: Олимпийский чемпион Леонид Жаботинский. – С. 18.

Запорожцы – чемпионы мирового уровня: [В т.ч. о Л.Жаботинском] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.296; Почетные граждане города Запорожья: [В т.ч. Л.Жаботинский]. – С. 302.

Жаботинский Л.И. // Сто знаменитых людей Украины. – Х., 2005. – С. 140-145.

Харченко Т. и др. Жаботинский Леонид Иванович // Харченко Т., Очкурова О., Рудычева И. 100 знаменитых людей Украины. – Х., 2004. – С. 169-173.

Рубахин Э. Яков Пункин – король «Суплеса»: Истории спортивные – веселые и криминальные. – Запорожье, 1997. – 68 с. – Из содерж.: Леонид Жаботинский – сильнейший человек планеты. – С.6.

Асаев В. Передать эстафету...: [О Л.Жаботинском] // Асаев В. Им покорялся Олимп. – Днепропетровск, 1980. – С. 20-26.

Суник О. Двобій виграє Жаботинський // Суник О. Від Олімпії до Москви. – К., 1980. – С. – 133-137.

Жаботинский Л.И. // Олимпийская энциклопедия.- М., 1980.- С.140.

* * *

Архипов В. Леонид Жаботинський вручил орден Евгению Червоненко: [Орден Петра Великого І степени от Академии безопасности и обороны России] // Комсомольская правда в Украине (Запорож. вып.).- 2007.- 29 марта.- С.6.

Леонид Жаботинский – кошевой Сичи: (В музее истории запорож. казачества была открыта памятная табличка, на которой указано, что «Прототипом кошевого атамана диорамы стал Л.Жаботинский») // «МИГ» по вых. – 2006. – 16 июня (№24). – С.2.

Быков А. Человек – легенда Леонид Жаботинский // Півден. зоря. – 2005. – 13 лип. – С.3.

Леонид Жаботинский издал книгу: [«На вершине Олимпа»] // Мрія. – 2005. – 3 февр. (№6). – С.2.

Жаботинский Л. «Террорист пытался вырваться. Но бесполезно!»: [Беседу записали И.Воронцов и Р.Жаботинский] // Мрія. – 2004. – 15 янв. (№3). – С.14.

Журавлев А. Два мировых атлета – Жаботинский и Шварценеггер – встречались в США... // Подробности. – 2004. – 8 апр. – С. 5-6.

Соловьев В. Сталь и сердце: [О чемпионе мира, Европы, Олимп. игр по тяжелой атлетике, почет. гражданине Запорожья Л.И.Жаботинском] // Верже. – 2004. – 4 нояб. – С.4.

Чуприна А. Леонид Жаботинский – почетный гражданин Запорожья // МИГ. – 2004. – 1 янв. (№1). – С.2.

Ким Ю. Культ силы Л. Жаботинского воспитывали на примере легендар. богатырей // Досье. – 2003. – 10 апр. – С.11; Киев. ведомости. – 2003. – 29 янв.

Чумаков В. Запорожец: [Л.И.Жаботинский] // Огонек. – 2003. - № 45. – С.3.

Абліцов О. Мрія Жаботинського: [У планах мера м. Запоріжжя О.Поляка та олімп. чемпіона Л.Жаботинського проведення в Запоріжжі міжнар. турнірів найсильніших людей планети] // Голос України. – 2002. – 5 верес. (№ 161).

Ярошенко Л. Наш человек: Леонид Жаботинский, дважды потрясший мир на Олимпиадах, остался запорожцем // Индустр. Запорожье. – 2002. – 30 авг. – С. 1,5.

* * *

Запоріжжя спортивне: Рек. покаж. л-ри / ЗОУНБ ім. Горького; Укладач Л.Літош. – Запоріжжя, 1981. – 16 с. – Із змісту: Л.Жаботинський. – С.14.

28 січня – 70 років (1938) П.М.Ванату, президенту Запорізького обласного союзу промисловців і підприємців „Потенціал”.
 


Ванат Петро Михайлович народився 28 січня 1938 року у с. Дубно (Перемишлянський повіт, Польща) в селянській родині. Рано залишившись сиротою, знайшов притулок у родичів. Післявоєнні роки були тяжкими. Як і сотні тисяч інших сиріт, попав до дитячого будинку, а згодом до школи-інтернату в Тернопільській області. Вчився успішно. Мріяв стати військовим льотчиком, але доля розпорядилася інакше. У 1961 році закінчив Донецький політехнічний інститут, металургійний факультет і за направленням прибув на завод „Запоріжсталь”. Здобувати досвід починав з робочих посад у цеху слябінга, згодом перейшов на інженерні.Пізніше здібний фахівець обирається головою Ради молодих спеціалістів заводу, потім - секретарем комітету комсомолу (1965-1970), інструктором відділу оргпартроботи Запорізького ОК КПУ (1970-1971), першим секретарем Запорізького ОК ЛКСМУ (1971-1975). 1975-1998 рр.– П.М.Ванат на партійній та господарчій роботі. У травні 1998 року Петро Михайлович був обраний Президентом обласного союзу промисловців і підприємців „Потенціал”; членом правління і президії УСПП. З 1999 р. він – голова Запорізької обласної організації ВОДС „Злагода”; член колегії Запорізької облдержадміністрації.

Інженер-металург, ініціатор і керівник розробки та реалізації ряду комплексних довгострокових регіональних програм, Петро Михайлович Ванат нагороджений орденами „Знак Пошани” (1973), „За заслуги” ІІІ ступеню (1999), медалями, Почесною Грамотою Президії ВР УРСР (1988). Депутат обласної Ради багатьох скликань.

Література

Ванат П.М. // Хто є хто в Україні.- К., 2007.- С.134.

Ванат П.М. // Губернський календар на 2006 рік. – Запоріжжя, 2005. – (28 січ.) Ванат П.М. // Ділове Запоріжжя: Губернський календар на 2003 рік. – Запоріжжя, 2003. – (27 січ.)

Ванат П.М. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі.2001 рік. – К., 2002. – С.15.

Ванат Петро // Золота книга української еліти. – К., 2001. – Т.3. – С.520.

Ванат П.М.// Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом. – Запоріжжя, 2000. – С.11.

Ванат Петр Михайлович // Шифрина А.И. Герои и судьбы: Интеллект. потенциал Запорожья на рубеже веков. – Запорожье, 2000. – С. 60-67.

Ванат П.М. //Шиханов Р. Керівники міста Запоріжжя (1939-2000 рр.). – Запоріжжя, 2000. – С.54.

* * *

Ювас І. Петро Ванат – сім’янин, спортсмен, керівник // Просто. – 2007. – 22 берез. (№2). – С.11.

Ванат П. Реальные возможности «Потенциала» еще не востребованы // Запороз. Січ. – 1998. – 13 жовт.


30 січня – 100 років від дня народження поета В.Лісняка (1908-1963), уродженця с. Вербове Пологівського району.
 


Добру, лагідну душу мав Василь Лісняк
і гарною була його поетична борозна
на українській літературній ниві.


Як орач, як добрий хлібороб,
він безмежно любив свою рідну землю
і засівав її щирим словом.
М.Стельмах

Василь Лісник народився 30 січня 1908 року в селі Вербовому Пологівського району Запорізької області у селянській сім’ї. Займався самоосвітою, захоплювався малюванням. У 1932 році закінчив робітфак при Київському художньому інституті. Того ж року в журналі „Глобус” з’явився перший його вірш „Ранок”. З 1933 року В.Лісняк на газетній роботі. Листується з П.Тичиною, М.Стельмахом.

На фронтах Великої Вітчизняної війни Лісняк з 1941 р. Тоді ж у бою під Красноградом на Харківщині був поранений. Після шпиталю служив писарем у військових частинах в Астрахані, Сталінграді. З 1943 року працює в редакції дивізійної газети 1-го Українського фронту „За Родину”. Брав участь у визволенні Кракова. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю „За перемогу над Німеччиною!”.

У період з 1945 по 1952 рр. працював у пологівській газеті „Ко-лективні лани”, спочатку – кореспондентом, потім – редактором. Прийшовши з фронту членом Спілки письменників, Василь Андрійович зміг видати свою першу поетичну збірку „Степові пісні” лише в 1949 році. Із 1952 року розпочався запорізький період життя письменника. В.Лісняк очолив відділ листів у редакції газети „Червоне Запоріжжя” (нині „Запорізька правда”).

Творчий доробок В.Лісняка складають п’ять поетичних збірок, з яких одна – „Зоряний світанок” – побачила світ уже після смерті поета (11 листопада 1963 р.), книжки сільських картин „Уміння жити”, нарис „Дорідні зерна”, прозові етюди та фрагменти повісті „Земля матінка”.

Лауреатами обласної премії, яка носить його ім’я (заснована 1989 року), стали В.Ликов, М.Лиходід, М.Ласков, Г.Лютий, О.Огульчанський, О. Стешенко, В.Чубенко.

Сьогодні в Запоріжжі працює бібліотека ім. В.Лісняка. У Пологах діє районне літоб’єднання його імені. На батьківщині поета є вулиця його імені. В Запоріжжі, на будинку, в якому мешкав В.Лісняк, установлено меморіальну дошку.

Твори В. А. Лісняка

Борозда: Стихи. – М.: Сов. писатель, 1981. – 96 с.
Борозна: Вибрані поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1969. – 140 с.
Зоряний світанок: Поезії. – К.: Худ. літ., 1964. – 132 с.
Уміння жити. – Запоріжжя: Кн. – газ. вид-во, 1962. – 116 с.
Дорідні зерна. – Запоріжжя: Кн.-газ. вид-во, 1960. – 20 с.
Героїчна Куба. – К.: Держполітвидав, 1961. – 69 с.
Краса людська: Поезії. – Запоріжжя: Кн.-газ. вид., 1960. – 72 с.
Широкі простори: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1957. – 98 с.
Люблю село: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1955. – 123 с.
Степові пісні: Поезії. – К.: Рад. письменник, 1949. – 110 с.

Література про життя та діяльність


Федина В. Горжусь тим, що ми з тобою українці...: [Поетична творчість В.Лісняка] // Федина В. І голос той, і ті слова... – Запоріжжя, 2006. – С. 201-209.

Василь Лісняк // Письменники Запорізького краю (20-90 – ті роки ХХ століття). – Запоріжжя, 2002. – С. 53-65.

Василь Лісняк // Корицька Г.Р. Література рідного краю. – Запоріжжя, 2000. – С.12-13.

Лісняк Василь Андрійович (1908-1963) // Літературне Запоріжжя: Біобіліогр. довід. Вип. 1. – Запоріжжя, 1996. – С. 29-34.

* * *

Ребро П. Василь Лісняк // Червоний промінь. – 2006. – 9 груд. – С.3.

Письменник, який дійшов до Німеччини: [В.Лісняк] // Запороз. Січ. – 2005. – 14 трав.

* * *

Пам’яті Василя Лісняка: [Вірш] // Лихохід М. Вибране. – Запоріжжя, 2005. – С. 59.

 

31 січня - 70 років (1938) Л.С. Верьовці, поетесі і журналісту, уродженці Гуляйпілля
 


Лариса Степанівна народилася в Гуляйполі, де і почалася її поетична біографія. В обласній пресі (газета "Червоне Запоріжжя") дебютувала 1956 року. Закінчила факультет журналістики Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка, а після навчання працюва-ла у видавництві, в академічному журналі. Друкувалася в журналах „Дніпро”, „Жовтень”, „Ранок”, „Україна”, має публікації в часописах Австралії, Ізраїлю.

Основна тема творчості Л.Верьовки – патріотизм і любов до рідного краю, до життя, до коханого. В останні кілька років Л.С.Верьовка багато працює над розробкою махновської тематики. Влітку 1999 року Лариса Степанівна у співавторстві з двоюрідним онуком Н.І.Махна – В.І.Яланським випустила у світ історико-документальну книгу „Нестор і Галина. Розповідають фотокартки”. Вірші Лариси Верьовки покладені на музику композиторами О.Білошем, С.Козаком, І.Сльотою та ін. Цикл „Несторова доля” увійшов до концертної програми А.Сердюка „Гуляй-Поле”.

Л.С.Верьовка – член Національної Спілки журналістів України, лауреат Міжнародної літературної премії імені В.Винниченка.

З нагоди 80-річчя утворення Гуляйпільського району Ларису Степанівну – поетесу і журналіста було нагороджено регіональною медаллю „За заслуги перед Гуляйпільським краєм”, а пісня „Єднаймося, гуляйпільці” на слова поетеси стала переможцем літературного конкурсу на кращу пісню про Гуляйпільський край.

Твори Л. С. Верьовки

Яланський В.І (соавт.). Нестор і Галина: Розповідають фотокартки. – К.-Гуляйполе, 1999. – 544 с.

* * *

Паризький дощ: [Вірш] // Освіта. – 2000. – 24-31 трав. (№ 24). – С.11.
Нестор Іванович: [Вірш] // Голос Гуляйпілля. – 1997. – 25 жовт.
Колискова для синів: [Матері Н.Махна] // Запороз. Січ. – 1995. – 22 листоп.

Публіцистика

Про повстанського командира Щуся. І про Щусеве кохання // Хортиця. – 2003.- №4.- С.92-94.
Париж – Гуляйполю, або Чи з’явиться „Нестор Махно- козак Свободи” в Україні?: (Про кн. Фр. історика О.Скирду „Нестор Махно – козак Свободи”, яку передав Гуляйпіл. краєзнав. музею) // Хортиця. – 2002. - № 2. – С.110-111.
Дві статті Нестора Махна з єврейського питання // Хортиця. – 2001. - № 2. – С. 100.
Галина Кузьменко, Несторова дружина // Україна молода. – 1998. – 4 лип.
Гілка родового дерева: Розповідь про онука Н.І. Махна: [С.С.Наумова] // Укр. культура. – 1996. - № 7. – С. 12-15.

Література про життя та діяльність

Лариса Верьовка // Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Люди Гуляйпільщини. – Запоріжжя, 2004. – 96-97
Лютий Г. Махновщина – енергетичний вихлоп землі // Хортиця. – 2001. - № 1. – С.93-98.  


Січень -15 років (1993) Запорізькій незалежній телерадіокомпанії „ТВ-5”
 


В січні 2008 р. виповнюється 15 років з дня реєстрації ЗНТРК „ТВ-5” і 14 років з часу виходу в ефір першої телепрограми. За цей час телекомпанія, девіз якої – „Краще на кращому”, пройшла тернистий шлях від професійного становлення до загального визнання і любові телеглядачів.

Сьогодні програми „ТВ-5”, „ТВ-5 – Спорт” можна дивитися в чотирьох областях України: Дніпропетровській, Херсонській, Донецькій, Запорізькій. Щомісяця в ефірі „ТВ-5” виходить біля 350 програм власного виробництва. Інформаційний масив телекомпанії постійно зростає, цьому сприяє створення кореспондентської мережі. Власні кореспонденти „ТВ-5” працюють у Мелітополі, Бердянську, Пологах, Києві.

Нещодавно до багаточисельних нагород творчого колективу компанії приєдналася ще одна. Йому присвоєно звання „Лідер галузі” з врученням Пам’ятного знаку і Диплома переможця.

Література

Матюпатенко С. Что происходит за кулисами запорожских телеканалов: ЗНТРК ТВ-5 // Правда. – 2006. - № 5. – С.12-13.
«Великолепная пятерка» // Индустр. Запорожье (Панорама). – 2005. – 6 янв. (№ 1-3). – С.4.
Ефимов Н. «Запорожье телевизионное – на хорошем уровне»: [Беседу с ген. дир. запорож. независимой телерадиокомпании «ТВ-5» записала А.Чуприна] // МИГ.- 2004. - № 2 (6 янв.). – С.13.
Ковальов П. Все краще – на кращому! // Запоріз. правда. – 2004. – 15 січ. – С.4.
Соловьян В. „Наш девиз – живи веселей!”: [Беседу с ведущим телепрограммы „Кино +” записала А.Чуприна)] // МИГ. - 2004. - № 14(1 апр.). – С.6, 24.
ТВ-5 – именинник!: [Десять лет назад вышли в эфирпервые программы Запорож. независимой телерадиокомпании] // Подробности. – 2004. – 15 янв. – С.2.
ТВ-5 – пять! // МИГ. – 1998. - №53 (дек.). – С.2.



16 жовтня – 100 років від дня народження П.Г. Григоренка (1907 – 1987), правозахисника, генерала, вченого; уродженця с. Борисівка Приморського району
 


Григоренко Петро Григорович – громадський та військовий діяч, генерал – майор. Народився в селянській родині. Навчався в Харківському політехнічному інституті (1929-1931), Московській військовій інженерній академії (1931-1934), Академії Генерального штабу (1937-1939).

Служив на Далекому Сході, учасник боїв на річці Халхін-Гол (1939). Брав участь у  війні 1941 – 1945 рр.

З 1945 року викладав у Військової академії ім. Фрунзе (Москва). У 1961 р. виступив з критикою сталінізму та політики М. Хрущова. В 1963 р. створив Спілку боротьби за відродження ленінізму, за що в 1964 р. позбавлений звання, нагород та пенсії.

1964 – 1965 і 1969-1974 – у ці роки зазнав переслідувань, перебував на примусовому психіатричному лікуванні, неодноразово заарештовувався, не мав ніякої роботи. У травні 1976 р. П.Г. Григоренко став членом – засновником московської Гельсінської групи за дотримання прав людини. Через свого близького товариша М. Руденка сприяв утворенню у  листопаді 1976 р. в Києві Української Гельсінської групи, до якої увійшли 37 учасників. На відміну від багатьох українських діячів Григоренко не відразу сприйняв українську національну позицію, залишаючись на позиціях «інтернаціонального» захисту прав людини.

З 1960-х років Петро Григорович активно боровся за відновлення прав кримсько-татар-ського народу. Після офіційної реабілітації кримських татар (1967) вимагав дозволу на їх повернення на батьківщину.

У 1977 р. наш земляк виїхав до США для проведення медичної операції. 10 березня 1977 року був позбавлений радянського громадянства. Написав спогади «В підпіллі можна зустріти тільки щурів…» (Нью-Йорк, 1981).

П.Г.Григоренко – автор понад 80 праць з військових та правозахисних проблем, мемуарів.

Помер Петро Григорович Григоренко 21 лютого 1987 року. Похований у штаті Нью-Джерсі. У 1999 у Сімферополі з ініціативи Меджлісу  кримськотатарського народу встановлено бюст П.Г.Григоренку.

Твори

Спогади / Пер. Д. Кислиці. – Детройт: Укр.. вісті. 1984.- 751 с.
Сборник статей / Под ред. А. Григоренко.- Нью-Йорк: Хроника, 1977.- 121 с.
Мысли сумасшедшего: Избр. письма и выступления.- Амстердам: Фонд им. Герцена, 1973.- 333 с.

*  *  *

Воспоминания // Звезда.- 1990.- № 1.- С. 189 – 205; № 2.- С. 191 – 207; № 3.- С. 192 – 207; № 4.- С. 180 – 204; № 5.- С. 192 – 205; № 6.- С. 190 – 200; №7.- С. 166 – 297; № 8.- С. 185 – 205; № 9.- С. 177 – 203; №10.- С. 190 – 205; № 11.- С. 180 – 201; № 12.- С. 166 – 201.
Перші квіти свободи: [Розділ із спогадів] // Літ. Україна. – 1990.- 9 серп.

Література про життя та діяльність

 Обращение к согражданам с требованием освобождения П.Г. Григоренко из-под стражи // Алтунян Г.О. Цена свободы: Воспоминания диссидента.- Х., 2000.- С. 365-367  .
Історія українського війська. 1917-1995 / В. Гриневич, Л. Гриневич, Б. Якимович та ін. – Львів: Світ, 1996.- 837 с. – Із змісту: [Про генерала П.Г. Григоренка].- С. 451.
Касьянов Г. Незгодні: Українська інтелігенція в русі опору 1960-80-х років.- К.: Либідь, 1995.- 224 с.- Із змісту: [Про П.Г. Григоренка].- С. 84, 159- 161, 165,166,172,175.
*  *  *
Мельник І. Григоренко Петро Григорович // Довідник з історії України.- К., 2002.- С.178.
Григоренко Петро Григорович // Короткий довідник з історії України.- К., 1994.- С.62.

*   *   *
Антоненко И. Памяти правозащитника – земляка: [В Запорожье прошла конф., посвященная 93-й годовщине со дня рождения А. Григоренко] // Индустр. Запорожье.- 2000.- 18 окт.;  Запороз. Січ. – 2000.- 24 жовт.
Бунтівний генерал, вчений правозахисник… // Славне Запоріжжя. – 2000.- № 2.- С. 3.
Веріга В. За межами Батьківщини: Зб. наук. ст. і доп. / Упоряд. і авт. передм. М. Литвин; Ін-т українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2002.- 364 с.- Із змісту: [Про ген. П.Г. Григоренка].- С. 54,55.
Корнієнко В. Пам'яті генерала Петра Григоренка: [Вірш] // Славне Запоріжжя. – 2000.- № 2.- С. 3.
Махинько В. Генерал, поднявший мятеж против системы // Верже.- 2000.- 24 февр.
Мірошниченко Т. Вшанувати нашого земляка – Петра Григоренка // Запоріз. правда. – 2000.- 31 жовт.- С. 3.
Шевченко В. Лицар без страху і докору // Спокута: Альманах. – Запоріжжя, 2000.- № 2.- С. 17 – 30.
Вольвач П. Крим вшановує Петра Григоренка // Укр. слово. -   1999.- 27 трав. - С. 12.
Милокостова И. Генерал Петр Григоренко провел в специальных психиатрических больницах СССР шесть лет // Факты.- 1999.- 15 окт.
Шестовин А. Рыцарь всех «рыжих»: Нашего земляка Петра Григоренко знают во всем мире // Индустр. Запорожье.- 1999.- 27 февр.
Генерал Григоренко // Таврія.-  1998.- 20 січ.- (Сторінки історії).
«И я стал в ряды борцов…» // Колокол. звон.- 1998.- 20 февр.
Голубева Г. «Сын земли, сын людей и святой человек» // Запороз. Січ. – 1997.- 4 листоп.
Горовой Л. Генерал, ученый, правозащитник // Запороз. Січ. – 1997.- 25 жовт.
Кіпіані О. Дисидент серед генералів, генерал дисидентів // Україна молода. – 1997.- 28 жовт.
Стешенкова Т. Генерал Григоренко і радянська психіатрія // Літ. Україна.- 1991.- 26 груд.


Січень - 15 років тому (1993) у м. Василівка було створено державний історико-архітектурний музей-заповідник „Садиба Попова”
 


Музей організовано у січні 1993 року на базі районного краєзнавчого музею. Створення заповідника відбулося завдяки діяльності місцевого історико-культурного товариства „Спадщина”, яке, починаючи з осені 1989 р., наполегливо вимагало від усіх рівней влади прийняти заходи щодо збереженню залишків палацово-паркового ансамблю колишнього маєтку „Васильєве”, яке належало родині дворян Попових. Фактично музей-заповідник розпочав свою діяльність з березня 1993 року. За цей час розгорнуто експозиції з історії краю і садиби, етнографії, історії району в період окупації 1941-1943 рр., обладнано виставковий зал, де постійно проводяться персональні виставки творів майстрів декоративно-ужиткового мистецтва та художників. Фонди музею налічують близько 9 тисяч одиниць зберігання.

Музей - заповідник „Садиба Попова” складається із двох комплексів - історичного та архітектурного.

До історичного комплексу входять:
- „Садиба поміщика періоду освоєння Дикого Поля”, яка складається з 4-х споруд кінця XVIII – 30-х років ХІХ ст.;
- житловий будинок поміщика (1790 р.);
- корівник (1835 р.);
- молочарня (цех переробки молока) – 1836 р.;
- погріб (1830-ті роки).

До архітектурного комплексу входять:

- залишки палацового комплексу (складається з трьох елементів - східний, західний та північний);
- оглядової башти;
- каретного двору;
- конюшні;
- будівлі електростанції;
- майстерні та головної башти зруйнованого палацу, що збереглася до цього часу.
Обидва комплекси є дуже цінними пам’ятками історії та культури.

Історичний комплекс за своїм профілем – єдиний в Україні. Архітектурний комплекс – за свідченням фахівців Петербурзького заповідника „Петродворец” - шедевр містобудування. Це творіння геніального російського архітектора ХІХ ст. Миколи Бенуа. Він був не тільки „альтернативою” Воронцовському палацові у Алупці, але й мисливською базою для високих чинів, державних діячів, міністрів, навіть, членів царської родини, які приїздили сюди полювати на пернату дичину у Великому Лузі. Тому така романтична архітектура елементів комплексу. Все повинно було дивувати і захоплювати, працювати на задоволення гостей і честолюбство господаря.

Музей включено до „Державного реєстру нерухомих пам’яток України національного значення". Василівка має вигідне географічне розташування для того, щоб використовувати „Садибу Попова” як значний туристичний центр Півдня України – саме такий напрямок передбачає концепція розвитку і збереження пам’яток цього музейного закладу.

Література

Замок Попова: (Буклет). – Б.в.д. – 7 с.
Садиба Попова: Іст.-архіт. музей-заповідник: [Буклет]. – Запоріжжя: РІА „Орбіта-Ю.Г.”, 1996. – 5 с.
Лютий А., Варяник О. Очерки истории Северной Таврии. – Запорожье: Издатель Глазунов С.А., 2005. – 512 с.: ил.- Из содерж.: [История рода дворян Поповых и их усадьбы в Васильевке]. – С.5-214.
Кучеренко А.Ю., Козырев В. Очерки истории Васильевки.- Запорожье: РА «Тандем-У», 1998.- 170 с.
Винниченко А. Усадьба Попова: головная боль или жемчужина туризма? // МИГ. – 2006. – 3 авг.
Кузьменко Н. Дворянський вулик благає про порятунок // Запоріз. правда. – 2006. – 17 черв. – С.4.
Мєшков В. Мета музею – нові експозиції // Нова Таврія. – 2006. - № 2. – С. 2.
Романова К. Легенды старого замка // Место встречи. – 2006. - № 32. – С. 1,6.
Мєшков В.В. Василівський державний історико-архітектурний музей – заповідник „Садиба Попова” // Музеї України. – 2005. - № 5. – С. 10-11.

Січень - 10 років (1998) жіночому монастиреві (с. Жовтневе Токмацького району)  
 


У січні 1998 р. в 6 км від м.Токмак у с. Жовтневому відкрився жіночий монастир Святої преподобномучениці великої княгині Єлисавети. Із Свято-Успенського монастиря сюди перейшли п’ять насельниць на чолі з матушкою ігуменею Іриною. На той час це був звичайний добротний сільський будинок, який до того був чоловічим скитом, а до скита – власністю ієрея с.Луньова. Сюди зразу ж почали їхати не тільки віруючі з області,але й з усієї України. Монастир допомагає багатодітним сім’ям, людям похилого віку. В дитсадку служниці ведуть недільну школу.

Жителі села користуються монастирською духовною бібліотекою. Ідуть в монастир люди за утішаннями. Деякі залишаються пожити, помолитися, інші просять послужити літургії на всякі потреби. На подвір’ї жіночої обителі розташована невеличка будівля храму святої мучениці Варвари. Він має багато святинь з Єрусалима та інших святих місць. В 2000 р. обласний краєзнавчий музей передав монастирю Плащаницю Ісуса Христа, яку в 1968 р. останній отримав при закритті Токмацької церкви.

Література

Монастыри: Энц. справ. – М.: Изд-во Москов. Патриархии „Республика”, 2000. – С. – Из содерж.: [О Свято-Елизаветинском монастыре]. – С. 338.
Васильченко В. Все вопросы обо всем.: [В. т.ч. о жен. монастырях в обл.] // МИГ. – 2001. – 1 февр. – С.21.
Блощаненко В. Монашество – удел немногих: [Открыт жен. монастырь] // Время и мы. – 1998. – 16 мая.
Кузьменко Н. Добру – высокое служение: [Открыт монастырь св. мученицы Елизаветы] // Индустр. Запорожье. – 1999. – 19 февр.
Глянь В. Жіночий монастир // Суботній Токмак. – 1999. – 31 лип.
Вернули святыню в монастырь: (Обл. краев. музей передал плащаницу в монастырь) // Мрія. – 2000. – 11 мая. – С.2.


ЛЮТИЙ
7 лютого – 85 років (1923) Л.С.Кравець, Герою Радянського Союзу, санінструктору, уродженці селища Кушугум Запорізького району
 


Кравець Людмила Степанівна народилася в селищі Кушугум Запорізького району 7 лютого 1923 р. у сім’ї службовців. В 1941 р. закінчила Запорізьке медичне училище і була направлена в військовий шпиталь. В лавах Радянської Армії – з липня 1941 р. Воювала на Північно-Західному і 1-му Білоруському фронтах. Тричі була поранена. 17 квітня 1945 р. в боях на підступах до Берліну замінила пораненого командира роти і повела за собою бійців на виконання бойових завдань, поставлених перед підрозділом. Приймала участь у вуличних боях у Берліні і під шквальним вогнем ворогів виносила з поля бою поранених. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 31.05.1945 р. Нагороджена орденом Леніна, Вітчизняної війни І ступеня, трьома орденами Червоної Зірки, медалями. Після війни жила у м. Запоріжжі, пізніше переїхала до м. Києва, де проводила велику роботу по військово-патріотичному вихованню молоді.

Література

Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. -774 с. – Із змісту: Л.С.Кравець. – С.318-325.
Лукаш І. Велике бачиться на відстані: Докум. повісті, нариси.- Дніпропетровськ: Січ, 1998.- 1135 с.- Із змісту: Живая легенда.- С.620 – 625.
Прощаков В. Маленький командир Люся // Мати, воїн, трудівниця. – К., 1986. – С. 7-10. Стенін А. Подвиг санінструктора // Урядов. кур’єр. – 2005. – 16 груд.
Яременко Н. Гранату тримала для себе // Голос України. – 2001. – 16 трав.
Бєляєва Л. Перший пам’ятник медичним працівникам // Запоріз. Січ. – 1999. – 21 серп.


18 лютого – 75 років (1933) Т.К.Мірошниченко, народній артистці України, актрисі Запорізького академічного обласного музично-драматичного театру імені В.Магара
 

    
Тетяна Кузьмівна Мірошниченко народилася у с. Другому Пашкові на Харківщині у 1933 році. Батько помер, коли Тетянці було 10 років. Восени 1946 року вона з матір’ю та братом переїздить до м. Ізюм. Згодом помирає й мати, залишивши дітей сиротами.

Родичі знов забирають їх у с. Друге Пашкове.

У 1952 році Тетяна закінчила Гусарівську середню школу Барвінківського району Харківської області. А потім був театральний інститут у Харкові (1952-1956). Їй поталанило займатися у великих майстрів українського театру народних артистів СРСР І.О.Мар’яненка (зав. кафедрою), Л.І. Сердюка (керівника курсу), заслуженого артиста СРСР Р.А.Черкашина (сценічна мова), Л.І.Шамеш (вокал), Л.І.Гай(танок).

Далі - робота в Запорізькому театрі імені Щорса під керівництвом В.Г.Магара. Тетяна Кузьмівна Мірошниченко була зайнята в усіх головних режисерів. В. Магар, К.Сміян, М.Равицький, В.Грипич та О.Король дали їй можливість проявити себе в кращих творах світової драматургії. Вона переграла майже увесь класичний репертуар українського театру: Наталку („Наталка-Полтавка” І.Котляревського), Марусю („Маруся Богуславка” та „Ой, не ходи, Грицю...” М.Старицького), Харитину („Наймичка” І.Карпенка-Карого), Азу („Циганка Аза” М. Старицького), Мавру („У неділю рано зілля копала...”О.Кобилянської), а К.Сміян дав їй роль Джемми у спектаклі Лесі Українки „Кассандра”, В.Грипич – Юнони в „Енеїді” І.Котляревського, Васси – в „Вассе Железновой” М.Горького, О.Король – Уляни в „Потомках запорожців” О.Довженка, княгині Вишневецької у „Байді, князі Вишневецькому” П.Куліша, Бернарди в „Домі Бернарди Альби” Г.Лорки.

Звання народної артистки України Т.К.Мірошниченко отримала у 1979 році, вона також нагороджена орденом „Знак пошани” (1971), медалями „За трудову доблесть” (1960) та „За доблесний труд” (1970).

Література

О присвоении артистам Запорожского областного Украинского музыкально-драматического театра имени Н.Щорса почетных званий Украинской ССР: [Звание нар. арт. УССР – Т.Мирошниченко]: Указ Президиума Верховного Совета УССР. – Индустр. Запорожье. – 1979. – 30 марта.

* * *

Шифрина А.И. Мірошниченко Тетяна Кузьмівна // Герои и судьбы: Интеллект. потенциал Запорожья на рубеже веков. – Запорожье, 2002. – Кн.. 2.– С.268-272.
Середа В. Народна артистка України Тетяна Мірошниченко: „Мені пощастило в житті – поруч завжди були гарні люди...” // Подробности. – 2004. – 20 мая. – С.16-18.
Бакум Ю. Народна артистка Тетяна Мірошниченко // Запороз. Січ. – 2003. – 8 лют. – С.7.
Соловйова Г. Сцена – її любов: [Про Т.Мірошніченко] // Запоріз. правда. – 2003. – 7 берез. – С.5.
Соловйова Г. Кружка, полная вина: юбилярша – пей до дна! // МИГ. – 2003. – 27 февр.(№9). – С.16.

25 лютого – 90 років (1918) В.А.Бурмаці, Герою Радянського Союзу, почесному громадянину м.Запоріжжя
 


Бурмака Василь Антонович народився 25 лютого 1918 року в селі Нове Мажарове Зачепилівського району Харківської області в селянській сім’ї. Працював слюсарем вагоноремонтного заводу в м. Дніпропетровську і навчався в аероклубі.

В Радянській Армії з 1938 року. Учасник визвольного походу Радянських військ в Західну Білорусію 1939 року. Льотчик-штурмовик

Свій перший бойовий політ здійснив у складі Воронезького фронту 23 липня 1943 року під час Бєлгородської наступальної операції на Курській дузі. Визволяв Харків, Київ, учасник Корсунь-Шевченківської битви. Громив ворога, визволяючи Житомир, Кам’янець-Подільський, Львів, Сандомир, брав участь у бойових діях за звільнення Румунії, Угорщини, Австрії, Словаччини, Чехії та Польщі. Останній бойовий виліт провів у травні 1945 року. За період з липня 1943 року по травень 1945 року здійснив 130 бойових вильотів, знищив 3 літаки, багато танків, автомашин, 3 переправи, сотні фашистів. Високе звання Героя йому було присвоєно 15 травня 1946 року. З 1959 року майор Бурмака В.А. – в запасі.

Проживає в м. Запоріжжі, працював на електровозоремонтному заводі. Почесний громадянин міста Запоріжжя (1988), підполковник В.А.Бурмака нині на пенсії.

З 1989 по 1999 рр. Василь Антонович очолював Запорізьку міську раду ветеранів війни, праці і військової служби.

Література

Бурмака В.А. // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 301.
Дикань О. Бурмака Василь Антонович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т.3; Біо-бя. – С.625 .
Бурмака В.А. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави –народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 214-221, 702.
Лукаш І. Велике бачиться на відстані: Докум. повісті, нариси. – Дніпропетровськ: Січ, 1998. – 1135 с. – Із змісту: Воскреслий з мертвих. – С.656-658.

* * *

Кузьменко І. У Корсунь-Шевченківському „котлі” засвітилася зірка Василя Бурмаки // Запоріз. правда. – 2006. – 6 трав. (№66). – С. 2.
Бурмака Василий Антонович // Верже. – 2005. – 5 мая. – С.7.
Соловов В. Армейская закалка // Верже. – 2004. – 22 июля. – С.4.
Науменко И. Братья Бурмаки – настоящие полковники, воздушные асы, наводившие ужасы на противника // Досье. – 2003. – 20 февр. – С.14.
Самура Я. Звезда Героя нашла уже после войны: [В.А.Бурмака] // Запороз. Січ. – 2001. – 15 трав.
Герой Советского Союза Василий Антонович Бурмака – почетный гражданин Запорожья // Индустр. Запорожье. – 1998. – 22 авг.

БЕРЕЗЕНЬ
1 березня – 70 років (1938) від дня заснування будівельно-монтажного тресту «Запоріжбуд»
 


Будівельно-монтажний комбінат «Запоріжбуд» - підприємство, що здійснює будівництво промислових, житлових, комунальних об’єктів та споруд культурно-соціального призначення в Запорізькій області.

„Запоріжбуд” розвиває і удосконалює будівельно-реконструкційне обслуговування металургійного комбінату „Запоріжсталь”, заводу „Дніпроспецсталь”, підприємств машинобудування, харчової та електротехнічної промисловості.

Література

Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом: Інформ. альбом. – Запоріжжя: Дике Поле, 2000. – 160 с. – Із змісту: [Про „Запоріжбуд”]. – С. 72.

Антоненко А. Трест, который не лопнул: [«Запорожстрой»] // Содружество. – 2004. -№10. – С.30-31.

Караваева Л. Предприятия банкроты хотят передать городу свой жилой фонд: [В т.ч. и ЗАО «Запорожстрой»] // Ул. Заречная. – 2004. – 2 дек. (№ 49). – С.2.

Кузьменко Е., Антоненко А. «Запорожстрой» снова стал трестом // Досье. – 2003. – 10 апр. – С.6.

Сорока В. Акционер – это звучит гордо или горько?: [ЗАО»Запорожстрой»] // Наше время плюс. – 2001. – 9 мая (№ 19). – С.4.

* * *

Колонна строителей треста «Запорожстрой». 7 ноября 1957 г.: [Фото] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 156.

10 березня – 70 років (1938) запорізькому поетові О.М.Бродецькому

Народився Олександр Михайлович Бродецький 10 березня 1938 року в с. Нижні Сірогози Херсонської області. Там пройшло його дитинство.

Закінчив в 1956 р. школу, поринув у вир життя: будував шахти, Кременчуцьку ГЕС. З 1965 р., після закінчення Київського інженерно-будівельного інституту, живе у м. Запоріжжі. Займаючись проектуванням будівельних об’єктів, Олександр Бродецький закінчує Запорізький машинобудівний інститут ім. В.Чубаря, стає заступником головного інженера „Гіпроелектро”. Бере участь у проектуванні заводів, цехів, інститутів, лікарень, православних храмів. Та з ранніх літ була в нього іще одна пристрасть – любов до поезії. Перші свої вірші почав писати ще в школі, пізніше його твори друкувалися у запорізькій пресі. В 1995 р. вийшли з друку дві перші поетичні збірки „Половодье души” і „Покаяние”. Відтоді, автор видав більше 20 поетичних книг російською та українською мовами. У його ліричних рядках звучить любов до рідної землі, роздуми про вічне, про високе покликання людини у цьому світі . Багато віршів присвячено мозаїці буденного життя, в них оспівуються кохання, жіноча краса.

Сучасність у творах О.М.Бродецького перегукується з минувшиною. Він відчуває ті незримі ниті, що пов’язують нас із предками, бережуть пам’ять по їхню звитягу й доблесть.

Олександр Михайлович є дійсним членом Асоціації „Весела Січ” (за козацьким реєстром – Бродяга).

Окремі твори

Вибране: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2005. – 256 с.
Избранное: Поэзии. – Запорожье: Полиграф, 2005. – 240 с.
Віщий знак: Позії. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 127 с.
На вершине: Поезии. – Запорожье: Полиграф, 2004. – 140 с.
Загнузданий віками степ: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2003. – 91 с.
Поміж гір пасуться хмари: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2003. – 55 с.
Застигла осені сльоза: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2002. – 64 с.
Незлатний дух: Поезії. – Запорожье: Полиграф, 2002. – 64 с.
Голос із колиски слов’ян: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2001. – 76 с.
Славянский клюс: Стихи. – Запорожье: Полиграф, 2001. – 76 с.
Золоті тенета: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2000. – 60 с.
Покаяння: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 2000. -55 с.
Водопілля душі: Поезії. – Запоріжжя: Поліграф, 1999. – 58 с.
Чарівна райдуга: Поезії. – Запоріжжя: РВК „Запоріжжя”, 1999. – 64 с.

Література про життя та діяльність

Лобач М. Кожен рядок – „душі намисто” // Запоріз. правда. – 2005. – 23 квіт.
Стан його душі // Запоріз. правда. – 2003. – 13 берез. – С. 8.
Шак В. Дорога к храму Александра Бродецкого // МИГ. – 2001. – 18 янв. (№3). – С.6.
Иванов Н. Александру Бродецкому есть что сказать своему читателю // Индустр. Запорожье. – 1998. – 10 марта.


13 березня – 90 років від дня народження Героя Радянського Союзу льотчиці Є.І.Носаль (1918-1943), уродженки с. Бурчак Михайлівського району
 


Носаль Євдокія Іванівна народилась 13 березня 1918 року в с. Бурчак Михайлівського району Запорізької області в родині селянина.

Закінчила сім класів Михайлівської СШ № 1, а потім Нікопольський педагогічний технікум. Працювала вчителькою молодших класів у Великій Білозерці, потім переїхала до Миколаєва, де вчителювала і навчалася в аероклубі. У 1940 році закінчила Херсонську льотну школу.

Війну 23-річна Є.Носаль зустріла на самому кордоні, у Бресті. В армії – з жовтня 1941 року. В боях з німецько-фашистськими загарбниками – з травня 1942 року – пілот, командир ланки, заступник командира ескадрильї 46-го гвардійського авіаполку нічних бомбардувальників. Вже до кінця 1943 року у Євдокії Носаль було 354 бойових вильоти вночі, бойовий наліт – 489 годин. Вона скинула на ворожі позиції 47957 кілограмів бомб різного калібру.

Воювала на Україні, на Південному і Північно-Кавказькому фронтах. Нагороджена орденами Червоного Прапора, Червоної Зірки, Суворова 3-го ступеня.

Загинула Є.І.Носаль 23 квітня 1943 року при виконанні бойового завдання по знищенню військ противника в районі Новоросійська. Похована в Братській могилі в селищі Пашковському біля Краснодара. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 24 травня 1943 року посмертно. Вона була першою, кому в 46-му Таманському авіаційному полку присвоєне це високе звання.

Література

Запорізькі героїні // Голдобін А.І Запорізька Алея слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 84-85.

Лукаш И. Приазовские чайки // Лукаш І. Велике бачиться на відстані. – Дніпропетровськ, 1998. – С.381-386.

Сільченко З.О. Перша в полку // Звитяжниці: Жінки – Герої Радянського Союзу в боях за Україну в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1995. – С. 123-126.

Лукаш И. Приазовские чайки // Лукаш И. Навеки в памяти народной. – Днепропетровск, 1995.- С.343-347.

Калугіна О. Ім’я їм – герої // Михайлів. новини. – 2004. – 26 черв. – С.2.

Доліна М. Подвиг за протекцією не здійсниш: [Спогади про бойову подругу – Є.Носаль] // Запоріз. правда. – 1998. – 9 жовт.

Кутчева И. В небесах вы летали одни // Индустр. Запорожье. – 1998. – 6 окт.

Митюров Б. Згадаймо поіменно: (Учителі-учасники війни, Герої Рад. Союзу) : [Серед інших Носаль Є.І.] // Рід. шк. – 1995. - №5. – С.62-66. (Почат. див. у №№2-3,4)

* * *

Славные боевые летчицы: (Рек. библиогр. список) / ЗОУНБ им. Горького; Сост. И.Шершнева. – Запорожье, 1990. – 9с. – (Сер.: Герои Советского Союза – наши земляки). – Из содерж.: Носаль Е.И. – С.5-6.


15 березня – 90 років (1918) від дня заснування сміттєзбирального обозу (зараз – КП „Комунсантрансекологія”) (м. Запоріжжя)
 


Будь - який організм продукує рештки життєдіяльності. Не виключення і організми соціальні: чи то мільйонні мегаполіси, чм то невеличкі містечка – всі вони, а точніше – їх жителі, лишають після себе купи побутового сміття. І якщо не буде "чистильників", які займатимуться вивозом відходів – це може призвести до сумних наслідків. Не треба забувати, що через відсутність каналізації та служб вивозу і знищення сміття в середньовічній Європі регулярно спалахували епідемії, зокрема, чуми, які знищували до 50-60 % населення окремих західноєвропейських країн.

Саме усвідомлення запорізькою громадою необхідності дотримання гігієни на вулицях рідного міста, спонукало до створення комунального автотранспортного підприємства 082801 "Комунсантрансекологія". Сталося це 15 березня 1918 року, коли на засіданні Олександрівської міської думи було прийнято рішення про створення сміттєасенізаторського обозу.

На сьогодні "Комунсантрансекологія" займається вивезенням і утилізацією твердих відходів та рідких нечистот, знищенням та захороненням бродячих тварин. Тут працюює 246 чоловік.

За словами начальника КП "Комунсантрансекологія" А.Козака, проблема прибирання та вивезення сміття в м.Запоріжжі практично вирішена. За останні 2 роки підприємство придбало 55 нових автомобілів (до цього було 80 машин).

Література

«Мусорный ветер, дым из трубы...» // МИГ. – 2007. – 5 апр. (№14). – С.16,37. Полку мусоропроводов прибыло // МИГ.- 2007. – 22 февр. (№8). – С. 2.

Выговская Н. Деньги – в мусор, или зачем Запорожью завод за 250 миллионов евро? // МИГ.- 2004. - 16 сент. (№ 38). – С.15.
Европейцы предлогают Запорожью новейшие технологии переработки мусора // Курьер. – 2004. – 2 сент. – С.3.

Бондаренко О. „Комунсантрансекологія” – 85 років на службі місту // Запороз. Січ. – 2003. – 15 берез. – С.5.

Динец П. Мусорный город // Комс. правда. – 2003. – 18 апр.
Сотников В. Сжигать или перерабатывать: [О проблеме утилизации отходов в Запорожье] // Хортиц. бизнес – клуб. – 2000. - №5. – С. 14-15.

24 березня – 60 років (1948) Г.О. Рекалову, генеральному директорові АТЗТ «Телерадіокомпанія «Алекс»
 
Рекалов Геннадій Олександрович народився 24 березня 1948 року . Працював директором малого підприємства „Біопрол”, заступником голови з питань торгівлі Запорізької міської ради, головою правління ТРК „Контакт”, з 1999 року – генеральний директор АТЗТ „Телерадіокомпанія „Алекс”.

Лідер виборчого блоку "Запоріжжя – наше місто", автор однойменної програми на ТРК "Алекс".

Література


Рекалов Г.О. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001р. – К. – Запоріжжя, 2002. – С.49.

* * *

Куда б пристроить стадион?: [В т.ч. о депутате Запорож. горсовета Г.Рекалове и его автор.
программе «Запорожье – наш город» (ТРК «Алекс»)] // МИГ. – 2007. – 8 февр. (№ 6). – С.44.
Геннадій Рекалов: "В Запорожье царит неконституционная монархия"//Комс. правда.-2006.-№107.
Рекалов Г. "Проблема не в людях, а в системе управления городом": [Беседа с запорож. медиа-бизнесменом, лидером блока "Запорожье – наш город" Г.Рекаловым; Записала К.Зенина] // МИГ.- 2006.- 16 марта (№11).- С.6.
Рекалов Г.А. „Алекс”: 2 года без А.Кузнецова: [Беседа с дир. ТРК «Алекс»; записал В.Сорока] // Наше время плюс. – 2000. – 9 нояб. – С.14.
Рекалов Г. А из нашего окна башня «Алекса» видна: [Беседа с ген. дир. ТРК «Алекс» Г. Рекаловым; Записала О.Боглевская] // МИГ. – 2000. - № 3 (20 янв.). –С.6.
Стицина Г. А Рекалов – против! // МИГ. – 2000. - № 24. – С.2.
Геннадий Рекалов – главный редактор «Алекса» // МИГ. – 1999. - № 22 (июнь). – С.2.
Огнев А. Четверта влада об’єднується // Запоріз. правда. – 1999. – 21 квіт.
Боглевская О. На телевізор нечемо пенять // МИГ.- 1999.-16 дек.- С.6.
Огнів А. Четверта влада об`єднається: [Головою ради регіонал. Орг-ції обраний керівник телерадіокомпанії "Контакт" Г.Рекалов] // Запоріз. правда.- 1999.- 21 квіт.

 
28 березня – 70 років (1938) О.М. Якушенку, художнику, члену Спілки художників України
 
Олексій Михайлович Якушенко народився 28 березня 1938 року в м. Макіївці. В роки Великої Вітчизняної війни з матір’ю переїхав до Гуляйполя, де пройшли його дитинство і юність. В 1953-1954 роках відвідував ізостудію, якою керував місцевий художник В.П.Григорчук.

Одержавши кваліфікацію дизайнера в Харківському художньому промисловому інституті, працює на заводі „Запоріжсталь” спочатку художником – конструктором, згодом – начальником бюро художнього конструювання.

З 1972 року О.М. Якушенко бере активну участь в обласних і республіканських виставках. Вже перша персональна виставка Олексія Михайловича (1978 р.) отримала високу оцінку художньої критики.

В 1980 році він став членом Спілки художників України. У 1982- 1986 рр. – відповідальний секретар правління обласної організації Спілки художників України.

Олексій Михайлович багато їздив по країні і за кордоном, його картини прикрашають художні музеї багатьох міст України і держав СНД. Роботи художника експонуються також в музеях світу – США, Фінляндії, Польщі, Швеції, Югославії. Олексія Якушенка прийняли в члени Спілки художників Югославії. За вагомий особистий внесок у розвиток мистецтва сербського народу та духовне збагачення югославського і українського народів його відзначено бронзовою медаллю.

Персональна виставка художника в 2000 році в Белграді, Вишнеграді, Бані Ковеля, Лозниці, Щабаці, Драгниці стала визначною подією в культурному житті краю.

Основна тема творчості - рідна земля і люди, які на ній живуть, особливо мила серцю Гуляйпільщина, якій присвячені роботи: „Околиця Гуляйполя”, „Річка Гайчур”, „Осінь в Гуляйполі”, „На хуторі Зеленому”; портрети відомих земляків: Героя Соціалістичної Праці Г.К.Коровки та повного Кавалера ордена Слави Ф.В. Зінзінова.

У 2003 році О.М.Якушенка нагороджено іменним годинником „За заслуги перед Гуляйпільським краєм”.

Література

Якушенко А: Каталог выставки акварелей. – Запорожье: РИО «Издатель», 1990. – [16 с.]
А.М.Якушенко: Персональная художественная выставка: Каталог. акварелей. – Запорожье, 1984. – [9 с.]
Олексій Якушенко // Кушніренко І.К., Жилінський В.І. Люди Гуляйпільщини. – Запоріжжя, 2004. – С.12-13.

* * *

Александрова К. Судьба художника: [О выставке картин Запорож. художника А.Якушенко в Мелитополе] // Наш город Мелитополь. – 2006. - № 6. – 9 февр. – С.13.

Алексеева О. Алексей Якушенко: С любовью к миру и человеку // МИГ по вых. – 2006. – 3 марта (№9). – С.9.

Голева З.В. За правду и красоту!: [О Запорож. худож. А.М.Якушенко и его творчестве] // Компас. – 2006. – 25 мая (№21). – С.4.

Латанський С. Оспівує рідний край: [Про персональну виставку акварелей худож. О.Якушенка] // Земля і власність. – 2003. – 23 черв. – С.12.

Нежижим І. Співець сонячної Сербії // Голос Гуляйпілля. – 2000. – 27 черв.

Певец промышленного гигинта: Он же лирик, нежнейший акварелист // Индустр. Запорожье. – 1998.- 22 окт.

КВІТЕНЬ
17 квітня – 80 років(1928) Г.І.Соколенку, художникові, першому директорові Запорізького художнього музею
 
Народився Григорій Олександрович Соколенко 17 квітня 1928 року в с.Веселий Кут на Миколаївщині. Пізніше сім`я переїхала у Запоріжжя, де батьки працювали на будівництві металургійного комплексу "Запоріжсталь". Г.Соколенко навчався в середній школі та ізостудії Будинку культури металургів. Був заочно прийнятий разом з братом Миколою до Київської заочної художньої школи. Потім була Велика Вітчизняна війна, окупація. Закінчивши у 1949 році Дніпропетровське художнє училище, він вступив до Ризької академії мистецтв. За роки навчання у такому насиченому культурному середовищі сформувався як художник з широким світоглядним діапазоном. Був відкритий до іншої національної культури, традицій, до латиської мови і звичаїв, народного і професійного мистецтва.

На студентську практику відпрошувався на Україну. Проходив її на будівництві Нової Каховки. Щасливий випадок звів його з Олександром Довженком, який там працював над "Поемою про море". Великий кіномитець збудив у своєму раптовому знайомому величезну цікавість до витоків українського мистецтва, історії краю і народу, вболівання за стан культурних цінностей.

Повернувшисьу Запоріжжя (1955), Г.Соколенко активно вклю-чився у роботу Товариства художників (очолив творчу секцію). В 1956 році разом із запорізькими художниками Г.С.Колосовським, М.О.Паш-канісом і О.Серіковим мандрували по Дніпру на човнах. Враження від цієї поїздки лягли в основу пейзажів на дніпровські мотиви.

1957 року Г.Соколенко обирається головою Товариства худож-ників. Починає брати участь у різних виставках. Одночасно його все більше притягує монументально-декоративне мистецтво, робота, пов`язана з архітектурою, і, зокрема, вітраж. В 1963 році був прийнятий до Спілки художників України.

Вперше думку про створення у цитаделі металургів та енергетиків художницького вогнища надав Григорію Олександровичу його двоюрідний брат Микола Щербина. Соколенку не треба було казати двічі: на початку 70-х років почалася його атака на владні структури. Там підійшли з розумінням: довічна шана тодішньому владнику від культури, поціновувачу історії М.П.Киценку (заповідник Хортиця постав теж його зусиллями). Приміщення для музею збудували за рік (1971).

Кому бути директором створюваного музею? Звичайно ж, Григо-рію Соколенку! Григорій Олександрович мріяв, що до взірців народного побутового мистецтва в музеї постане відділ дитячого мистецтва, і окремий розділ ікон, і ще багацько чого. Проте 1973 року він залишив посаду директора художнього музею."З боку я більше вам зможу допомогти", - казав він на умовляння співробітників не кидати їх напризволяще. Григорій Олександрович Соколенко і справді багато допомагав музею. І продовжує допомагати. Як не порадою, то своїм авторитетом, котрий непохитний від часів його юності.

Література

Г. Соколенко :Каталог виставки: Запоріз. худож. музей. – Запоріжжя, 1998. – [28 с.]
Г.О.Соколенко: Персональна художня виставка: Каталог. – Запоріжжя,1977. – [8 с.]

* * *

С любовью к родному городу: Фотоочерк о праздновании 235-летия города Запорожья. – Запорожье: Тандем-У, 2006. – 112 с. – Из содерж.: [Соколенко Г.И.: Фото]. – С. 79
Художники Запоріжжя: Каталог / Запоріз. худож. музей. – Запоріжжя 2002. – 43 с. – Із змісту: [Г.О.Соколенко]. – С.26-28, 41; Соколенко Г.О. Автопортрет (1973): [Іл.]
Запорізький художній музей: 1971-2001: Виставки. – Запоріжжя, 2001. – 26 с. – Із змісту: [В т. ч. про виставку Г.О.Соколенка (До 70-річчя першого директора музею). 1998 р.]. – С. 16,24.

* * *

Солонина Е. Дарить красоту и гармонию: [О сыне Г.Соколенко – А.Г.Соколенко, члене Нац. Союза худож. Укр., худож.- портретисте, мастере по изготовлению витражей] // Суббота плюс. – 2006.- № 19 (11-21 мая). – С.36.
Чуприна А. Отец художественного музея: [Перв. дир. Запорож. худож. музея, живописец и монументалист Г.Соколенко] // МИГ. – 2003. - №16 (17 апр.). – С.16.
Горська Г. Григорій Соколенко: Людина. Митець. Директор // Запороз. Січ. – 2001. – 19 черв.
Гаврик А. Где ты, счастье кобзарское?: [О запорож. кобзаре Г.А.Соколенко] // МИГ. – 2000. - № 34 (авг.). – С.23.
Латанский С. С благословения Александра Довженко: [О первом дир. Запорож. худож. музея Г.А. Соколенко] // Наше время плюс. – 1999. – 22 июля (№6). – С.22.
Чуприна Г. Виставка першого директора художнього музею // Запороз. Січ. – 1998. – 21 квіт.

22 квітня – 70 років від дня народження краєзнавця, доктора історичних наук, професора ЗНУ А.І.Карагодіна (1938-2003)
 


...Историческое краеведение –
основа исторических знаний.
Помни, люби, чти, изучай, исследуй...
(А.Карагодин)

Народився Анатолій Іванович 22 квітня 1938 р. у м. Пологи Запорізької області. По закінченні державного університету в м. Ростов-на-Дону за спеціальністю історик (1967), працював учителем історії у середній школі с. Караванне Литанського району Астраханської області. В 1970-1971 рр. навчався в аспрантурі Ростовського-на-Дону державного університету, потім обіймав посаду старшого викладача кафедри історії Калмицького державного університету у м. Еліста. В 1972 р. захистив кандидатську дисертацію „Астраханский край в конце XVIII –первой половине ХІХ вв.: К вопросу о генезисе капитализма. На южных окраинах России”. У 1973 р. йому було присвоєне звання кандидата історичних наук .

З 1975 р. почав працювати в Запорізькому державному університеті на кафедрі історії СРСР. Після захисту докторської дисертації на тему „Хозяйство и общественно-политический строй приволжских калмыков в последней трети XVIII – первой половине ХІХ вв.” (1988) йому була присвоєна наукова ступінь доктора історичних наук, а в 1990 – звання професора. Тоді ж він очолює кафедру історії СРСР дожовтневого періоду, а з 1991 р. – кафедри історичного краєзнавства. Як бачимо, куди б не посилала Анатолія Івановича доля, скрізь він починав вивчати історію того краю, де він знаходився в даний час. Та ніде він не забував про Запоріжжя, і паралельно збирав матеріали про рідні місця.

А.І.Карагодін багато працював в архівах Москви, Санкт-Петербурга, Одеси, Донецька, Криму. Результатом цих досліджень стало опублікування більше 80 наукових робіт. Зокрема монографії "История Запорожского края. 1770-1917" (Запорожье, 1998. – 285 с.); "История Запорожского края: 1770-1917: Документы и материалы" (Запорожье, 2002. – 458 с.); "Александр Первый: (Последнее путешествие)" (Запорожье, 2000. – 244 с.) та інших публікацій у наукових збірниках та періодичних виданнях.

Помер А. І. Карагодін 19 березня 2003 року.

Праці А.І.Карагодіна


Александровск – Запорожье: этапы городской власти / Составитель А.Емец. – Пологи: б.и., 2006. – 82 с.
История Запорожского края: 1770-1917: Док. и м-лы. – Запорожье: ЗГУ, 2002. – 458 с.
История запорожского края (1770-1917). – Запорожье: ЗГУ, 1998. – 285 с., 6 карт.
Александр Первый: (Последнее путешествие). – Запорожье: ЛІПС, 2000. – 244 с.

* * *

К вопросу о названиях крепостей Новой Днепровской линии // Матеріали перших Новицьких читань 24 жовтня 2002 року м. Запоріжжя. – Запоріжжя, 2002. – C.82-88.

Запорізьке село на калмицьких землях (перша половина ХІХ ст.) // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Запоріжжя, 2001. – Вип. 10. – С.44-48.
Так когда же возник Мелитополь? // Культурологічний вісник. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 4. – С.32-36.
Кафедра історичного краєзнавства // Наукові праці історичного факультету. – Дніпропетровськ, 1997. – Вип. 2. – С.21-26.
Кокошинский А. (соавт.) Земельные проблемы немецкой колонизации на юге Украины (XVIII - ХІХ века) // Культурологічний вісник. – Запоріжжя, 1996. – Вип.3.- С.5-13.
Александровск (1770 – 1917 гг.) // Из прошлого Запорожья.- Запорожье, 1996. – Вып. 3. – С. 3-21.
Поэтическими курсами...: (О заметке М.Шевелёва с науч.- практ. конф.) // Из прошлого Запорожья. – 1996. – Вып. 3. – С.37-39.
В огороде бузина, а в Киеве дядька? // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1996. – Вып. 3. – С.22-28.
Административно-территориальное оформление Запорожского края (дооктябрьский период) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1996. – Вып. 3. – С. 53-65.
Хочу тишины...: (Еще раз об одной концепции происхождения города Александровска – Запорожья) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1996. – Вып. 3. – С.40-52.
Создание Новой Днепровской линии крепостей. К 225 –летию основания г. Александровска // Культурологічний вісник. – Запоріжжя, 1995. – Вип.2. – С.3-9.
Крестьянское движение в Запорожском крае (1861-1863 гг.) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 2. – С.23-42.
Очерки истории сельского хозяйства Запорожского края во ІІ половине ХІХ века // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 2. – С.43-81.
Крестьянская реформа на Запорожье: (Подготовка) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 2. – С.14-22.
Из истории заселения юга Украины немецкими колонистами (XVIII – ХІХ вв.) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 1. – С.17-47.
Немецкие колонии на юге Украины (этнографические заметки) // Из прошлого Запорожья. – Запорожье, 1992. – Вып. 1. – С. 48-72.
К проблеме крестьянских переселений как форме развития производственных сил. // Вестник краеведа. – Запорожье, 1990. – Вып.1. – С.28-30.
Чабаненко В.А. (соавт.). Александровск во второй половине ХІХ века (Экон. развитие) // Вестник краеведа. – Запорожье, 1990. – Вып. 1. – С. 30-31.
Степаненко Д.И. (соавт.) Черниговка // История городов и сел Украинской ССР. – Запорожская обл. - К., 1981. – С. 647 – 734.
Крестьянское освоение Астраханского края в первой половине ХІХ в. // Материалы по истории сельского хозяйства и крестьянства СССР. – М., 1980. – Вып.9. – С. 131-148.

* * *

«Захолустнейший городок»: [Александровск] // Запороз. Січ. – 2003. – 25 берез. – С.6.
«Обвиняется в совершении покушения ... на царя»: [А. Желябов] // Запороз. Січ.- 2003. – 8 лип. – С.6.
Здание ратуши – символ городской власти // Запороз. Січ. – 2002. – 3 серп. Картина Репина, или Что пишут некоторые современные запорожцы // Запороз. Січ. – 2002. – 5 верес.
Первый телеграф в Александровске // Запороз. Січ. – 2002. – 17 груд. "Строения деревянные...": [В г. Александровске] // Запороз. Січ. – 2002. – 23 лип.
Мозги и розги: Как учили в дореволюционном Александровске // Запороз. Січ. – 2001. – 14 серп.
Александровск - Запорожье: этапы развития городской власти // Запороз. Січ. – 2000. – 30 трав.; 1 лип.; 3,4 жовт.; 18 листоп.; 26 груд.

* * *

Овсяникова Т. Анатолий Карагодин – краевед по жизни // Наш город. – 1988. – 2, 5, 9 июня.


ЧЕРВЕНЬ
12 червня – 75 років (1933) від дня заснування ВАТ „Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” (до 1994 р. – Дніпровський алюмінієвий завод)
 
Відкрите акціонерне товариство „Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат” є нащадком побудованого у 1933 році Дніпровського алюмінієвого комбінату (з 1940-го – Дніпровський алюмінієвий завод), від 1994 р. – ЗАлК. Комбінат сьогодні – це сучасне підприємство з кваліфікованим персоналом і великим технологічним досвідом. ЗАлК має цілісний металургійний цикл та потужну власну теплоелектроцентраль, що також обслуговує такі великі компанії як „Укрграфіт” і Запорізький феросплавний завод.

ЗАлК – єдиний в Україні виробник алюмінію первинного, легованих сплавів на його основі та технічного кремнію. Основні напрямки підприємства – виробництво металургійного глинозему і його спеціальних марок; легованих алюмінієво-кремнієвих сплавів для автомобільного й сільськогосподарського машинобудування; кремнію технічного для папівпровідникової й кремнійорганічної промисловості; товарів народного споживання. У 1999 році комбінат спільно з ВАТ „Запоріжтрансформатор” побудував Завод алюмінієвої катанки – ЗАКАЛ.

ЗАлК має партнерів у країнах Європи, Азії, Америки. Серед вітчизняних покупців продукції комбінату – „Дніпроспецсталь”, „Південкабель”, ТОВ „Крок ГТ”, „АвтоЗАЗ”, „Укрелектроапарат”, „Кремнійполімер” тощо. Вся товарна продукція підприємства атесто-вана за міжнароднім стандартом ISO 9001.

Література

Запорізька область: Архітектура, культура, економіка, райони області: Іл. енц. – Запоріжжя: Дике Поле, 2004. – 304 с. – Із змісту: [Про ВАТ ЗАлК] . – С.222.
Днєпров Є. Інвестиції в ЗАлК: вимагати чи забороняти? // Робіт. газ. – 2005. – 9 черв. Дроздовський Є. Найгірші варіанти для ЗАлКу: [Про проблеми і перспективи комб.] // Запоріз. правда. – 2005. - 10 берез. – С.4.
ЗАлК – краще підприємство Заводського району // Запоріз. правда. – 2005. – 17 берез. – С.1.
Федотов А. «Юбилей ЗАлКа – праздник алюминщиков всего СНГ, всех запорожцев»: [Беседу с пред. правления, ген. дир. ОАО «ЗАлК» записала Г.Зайцева] // МИГ. – 2003. – 5 июня (№23). – С.6.

17 червня – 80 років від дня народження О.М.Поради (1928-2001), колишнього генерального директора Запорізького абразивного комбінату, Почесного громадянина м.Запоріжжя (1998)
 
Порада Олексій Миколайович народився 17 червня 1928 року в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області в родині службовців.

Після закінчення в 1951 році Дніпропетровського металургійного інституту Олексій Миколайович розпочав трудову діяльність на заводі „Дніпроспецсталь”, де працював майстром, начальником зміни, заступником начальника і начальником цеху. У 1964 році О.Порада був призначений директором Запорізького абразивного комбінату. І наступ-ні 33 роки Олексій Миколайович віддавав всі свої сили, енергію рідному колективу.

Свого часу О.Порада очолював раду акціонерів банку „Таврида”. Олексій Миколайович– автор ряду наукових праць. лауреат Державної премії України. Професор, доктор технічних наук, академік, обирався членом партійного комітету комбінату, депутатом районної й обласної рад народних депутатів, народним депутатом України 12-го скликання (1990-1999 рр.)

За доблесну працю Олексій Миколайович був удостоєний звання "Герой Соціалістичної праці", нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Трудового Червоного Прапора, трьома золотими медалями ВДНГ СРСР. О. Пораді одному з перших присвоєне звання почесного члена Запорізького Союзу промисловців і підприємців „Потенціал”, він почесний член Нью-Йоркської академії наук, дійсний член Академії інженерних наук України.

Рішенням міської ради від 29.01.1998 року Олексію Миколайовичу присвоєно звання „Почесний громадянин Запоріжжя”.

Помер О.М.Порада 10 лютого 2001 року.

Література

Кузьменко Н. Алексей Порада. Очерки жизни. – Запорожье: Дикое Поле, 1999. – 73 с.

* * *

Порада А.Н. // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 304.

Порада М.О. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави. – Дніпропетровськ, 2002. – С.706, 636-637.

Порада О.М. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001 р. – К. – Запоріжжя, 2002. – С.47.

Лукаш И. Каков отец – такова и семья // Лукаш И. Большая родня. – Днепропетровск, 1995. – С.683.

Червень – 70 років (1938) Орджонікідзевському району м.Запоріжжя
 
Район утворений у червні 1938 р. Його площа – 50,78 га; населення – 105 тис. жителів. Район є адміністративно-діловим, культурним і торговельним центром міста . Економічна структура його формується 11426 підприємствами різних форм власності, в т.ч. ВАТ „Запорізький алюмінієвий комбінат”, ВАТ „Український графіт”, промислові підприємства загальноміського і регіонального значення: „Запоріжобленерго”, ВАТ ”Укртелеком”, „Укрпошта” та ін. Тут знаходиться і легендарний острів Хортиця.

Як показав проведений в Запоріжжі інвестиційний форум, Орджонікідзевський район - найперспективніший у плані забудови. В найближчі роки інвестори готові вкласти великі кошти в 18 великих об’єктів. Особливо привабливий він для будівництва ділових, туристи-них, спортивних, оздоровчих комплексів, житлових забудов. Впровад-ження цих планів дозволить жителям поліпшити свої житлові умови, урізноманітніти дозвілля, посприяє зміцненню статусу міста як культурного і туристичного центру.

Література

Касьян О. „Один в поле – не воин”: [Пред райгосадминистрации об итогах работы р-на в 2006г. ] // За алюминий. – 2007. – 2 марта. – С.3. - № 8.
Орджоникидзевский район – самый перспективный // Верже. – 2006. – 12 окт. – С.4.
Касьян О. Главная задача – забота о жителях // Запорож. санитар. вестник. – 2006. - № 11. – С.4.
Будилка О. Орджонікідзевський район – головний майданчик міста // Запоріз. Січ. – 2006. – 7 жовт. – С.3.
Орджонікідзевський район: [Добірка матеріалів] // Запороз. Січ. – 2003. – 16 груд. – С.5.