—О, це Ви? - запитав Уолтер Стрітер у поліцейського, який щойно зайшов. Той тільки мовчки кивнув.

—Ви, напевно, дуже замерзли там, на вулиці. А я і не знав, що пішов сніг.- Додав він, побачивши сніжинки на одязі та сумці поліцейського. - Заходьте і погрійтеся.

—Дякую, як Ви знаєте, я тут по справі.

—Так звичайно ... Стійте. По якій справі?

—А Ви що, не впізнали мене?

—Але, хіба ми бачилися раніше?

—Так, можна сказати навіть колегами були.

—Ви, напевно, мене з кимось плутаєте. Я все життя працюю самотнім письменником.

—Ви ж Уолтер Стрітер?

—Т-так ...

—Ну тоді я вас точно ні з ким не переплутав.

—А В-ви власне хто?

—Я? Вільям Стейнсфорт.

—Уільям Стейнсфорт !?

—Так. Ти вилив на мене всю неприязнь до цього світу та до оточуючих тебе людей. Ти мене ненавидів. Правильно? А тепер я хочу помститись тобі. Я поставлю тебе на моє місце, і ти зрозумієш, що я відчував всі ці роки до того, як ти мене відправив на шибеницю!

—Але я-як ..? Ти ж всього лише персонаж моєї книги! Ти не можеш бути живим!

—Ти правий. Як я бачу, ти не дуже радий мені. Я піду, але ти відповіси мені на одне питання.

—Ні! Це якесь безглуздя! Це сон! Зараз я прокинуся і… Стривайте, в мене ідея! —Сказав Уолтер та взяв настільну лампу з довгим шнуром. —Зараз я маю прокинутися!

Поліцейські знайшли Уолтера Стрітер висячим в петлі. Його тіло ще не охололо, але він був мертвий. Нападник не залишив ніяких слідів. Яким чином на його тілі виявилися сніжинки, так і залишилося загадкою, тому що в день його вбивства в жодному з районів міста не було снігу.

Аріна Дундукова