Зміст

Ми всі писали хоч потроху

Текстові компоненти поста. Структура повідомлення

Секрети вдалого посту

Практичні вправи

 

Передмова

Соціальні мережі стали популярним сервісом, який активно використовують книгозбірні. Ще б пак: активно і всебічно рекламувати свої продукти і послуги, створити свій неповторний образ, стиль, імідж сучасної технологічної бібліотеки, здатної зацікавити сучасного користувача та задовольнити його потреби; можливість миттєво повідомити великій аудиторії про нові видання, конкурси чи події - хіба це не класно?

Але робити це варто зі знанням справи. Для бібліотекарів важливими стають навички писати цікаво, лаконічно, захопливо, швидко доносити зміст, «зачепити». Дедалі ціннішими стають люди, які вміють пояснити доступно, оригінально, яскраво. Писати так, щоб читач не зміг відірватися від тексту.

Гарні тексти часто сприймаються як мистецтво. Уміння писати передбачає певні правила, це свого роду наука. Які ж правила слід знати, щоб писати тексти, які адресат зрозуміє найкраще? Спробуємо надати вам кілька порад.

Звичайно, ми не можемо гарантувати, що прочитавши цей текст, ви відразу станете авторами класних постів з тисячами підписників. Навіть журналіст-початківець, який щодня пише статті, набиває руку за 2 - 3 роки, не раніше. Не чекайте, що в цьому матеріалі є вся теорія, яка вам потрібна. Наведена лише загальна інформація, яку має знати кожен, хто прагне писати. Більш поглиблено треба шукати в інших джерелах. І це не дивно, адже для того, щоб писати сильно, потрібно багато читати і ще більше писати.

Наша мета – звернути вашу увагу на ключові моменти, головні проблеми в написанні текстів, дати поради і надихнути.

 

Ми всі писали хоч потроху

Кожен з нас пише тексти – плани, звіти, інформації, довідки, прес-релізи, статті, пости… Мабуть, ви вже зрозуміли, що тут не може бути однакового підходу – щоразу це буде інший текст. Що добре для офіційних установ – неприйнятне для ЗМІ та соціальних мереж.

Порівняймо три тексти.

1. «На виконання розпорядження голови облдержадміністрації №3 від 20.01.2020 «Про відзначення 206 річниці від Дня народження Т. Г. Шевченка» бібліотеками району було проведено флешмоб «Читаємо Шевченка».

2. «Зранку 9 березня жителі Іванівки поспішали до бібліотеки. Тут, на площі поруч з пам’ятником Кобзареві, проходив поетичний марафон «Читаємо Шевченка». Кожен міг прочитати улюблений вірш поета…».

3. “Привіт! Маєш чудову нагоду взяти участь у поетичному батлі. Прийди 9 березня на площу поблизу бібліотеки і прочитай улюблений вірш Т. Шевченка. Відкриємо секрет: підібраний музичний супровід збільшить твої шанси на перемогу».

Відчули різницю?

У написанні інформацій ви тренуєтеся майже щодня (їх потік не можуть зупинити ні природні катаклізми, ні епідемії), пресрелізи ми вчилися писати вже кілька разів (наша вдячність - О. Костриці). Настав час поговорити про пости.

Пост — це інформаційний блок, розміщений в соціальній мережі, блозі, мікроблозі, форумі. Наголошуємо: варто розрізняти особисті сторінки бібліотекарів і офіційні сторінки книгозбірень. Ми говоримо про представництво у мережі книгозбірень як установ (або їх структурних підрозділів) з відповідними назвами сторінок, що дають змогу ідентифікувати бібліотеку: «Харьковская библиотека имени Л. Толстого», «Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека». Бо «Бібліотека-філія №4» - це ні про що, вона може бути в будь-якому районі чи області. А ”КЗ ЦКДМС”, КЗ “Районний центр культури МРР ЗО” взагалі неможливо ідентифікувати. Якщо ви представляєте відділ чи себе улюблену як бібліотекаря, - обов’язкова прив’язка до книгозбірні або до групи: Ганна Медвідь ► Приазовська публічна бібліотека; Неллі Крамаренко ►ЦБС для дітей м. Запоріжжя, Олена Король ►Бібліотечні будні Комишуваської громади.

Далі. Чи все у нас безхмарно з контентом? Перш за все, варто розрізняти особисті сторінки і офіційні сторінки книгозбірень, структурних підрозділів чи професійних груп. Фото своїх дітей, тварин, рослин, вітання розміщуємо тільки на власних сторінках.

Щодо публікацій професійного характеру, то ось якого висновку дійшла завідувачка сектором Національної бібліотеки України для дітей О. П. Кислова: «Бібліотекарі розміщують довгі пости звітно-репортажного характеру, які лайкають здебільшого колеги та партнери». Це нікого вам не нагадує?

Свого часу у ДБІЛ проаналізували бурхливу творчість бібліотекарів і назвали найневдаліші, з їх точки зору, теми для публікацій. Зокрема, це: звіти про заходи, бібліотека і бібліотечна справа, історія книгозбірні, наукові дослідження, бібліотечні дати, розповіді про співробітників, вітання співробітників, некрологи, безкінечні афоризми і плакати про користь читання, як добре в зарубіжних бібліотеках, особисте життя.

Ви можете погоджуватися чи ні, але візьміть до уваги ось що. Наші блоги, сторінки в соцмережах, перш за все, – для аудиторії. Наша аудиторія - прості люди, яким не так вже й цікаво дізнаватися про тонкощі бібліотечної справи, про заходи, що вже відбулися, про день народження чоловіка Ганни Іванівни або особливості класифікації документів. Для професійних питань існують професійні групи, а для особистих — власні сторінки.

Прискіпливе вивчення публікацій - і маємо цілий ряд вад в подачі матеріалу:

- багато репостів і мало оригінальної інформації;

- багато звітів про заходи і мало анонсів;

- багато довгих текстів і мало абзаців;

- багато фото і мало відео; - багато “води” і мало ;

- багато канцеляризмів і мало «живої» мови;

- багато «спецій» і мало «курки».

Окремо хочу сказати про так званий закон «спецій і курки». Коли господиня хоче приготувати гарну страву, вона використовує курку і спеції. Без спецій курка буде не такою ароматною і смачною. Але спеції без курки – це лише приправи, які ви не будете вживати. Тобто, головне - дбати про основу, якість. У нашому випадку – це івент – нестандартна виставка, бомбезний захід, розкішна презентація. «Спеціями» - повідомленнями стануть наші прес-релізи, пости, статті, відгуки. Коли ви красиво описуєте поганючий івент – шкодите своїй репутації й іміджу бібліотеки.

Наприклад, в обох випадках, представлених на світлинах, автори назвали результати своєї праці інсталяцією, хоча різницю ви бачите самі.

Пам’ятаймо: запрошуємо читачів на круті (підготовлені, продумані, виношені і навіть вистраждані) заходи, рекомендуємо книги, від яких самі у захваті, рекламуємо дійсно корисні і якісні послуги.

Текстові компоненти поста. Структура повідомлення.

Кожен пост має текстові і зорові складові. Текстові компоненти – це те, як ми пишемо: обсяг публікації, її побудова, стилістика, граматика, фразеологія. Зорові – це прийоми, за допомогою яких ми привертаємо зорову увагу аудиторії – картинки, фото, відео.

Поговорімо детальніше про текстові складові поста. Структурно кожен пост складається із заголовка, ліда і тіла.

Заголовок. Гарний заголовок – питання життя і смерті в контент-маркетинзі. Інтернет все більше стає киплячим казаном хаосу і в авторів залишається все менше часу, щоб завоювати увагу своєї аудиторії. Цікавий факт: більш ніж 90% людей вибирають статтю для читання, виходячи з її заголовка.

Що потрібно пам’ятати про заголовок? Він має бути! Багато авторів роблять катастрофічну помилку, починаючи пост безпосередньо із самого тексту. Вибравши правильну назву матеріалу, ви миттєво отримаєте відгук читача. Заголовок допоможе людині швидко визначити, чи потрібна їй ваша стаття, чому вона повинна відкрити сторінку з вашим контентом, та яку користь отримає, клікаючи на відповідне посилання. Вибираючи невдалу, сіру, невиразну назву, ви робите свій контент невидимим та непомітним для переважної частини аудиторії. Довжина заголовка не має перевищувати довжини ліда. Максимум, що ви можете написати – 8 слів. Використовуйте активні дієслова. Це зробить заголовок більш персоналізованим та цікавим.

Отже, заголовок - це головний меседж, основний гачок, найважливіша частина поста, оскільки читач по ньому приймає рішення про подальше читання. Він має бути інформативним, ємним, яскравим, зачіпати, інтригувати, привертати увагу, вказувати на користь для читача. Для того, щоб він кидався в очі, можна набрати його великими буквами або іншим шрифтом.

Гарних і поганих заголовків не буває. Є ефективні і неефективні. Адже що має зробити заголовок? Заінтригувати та змусити дочитати текст до кінця. Сформулювати вірусний заголовок насправді складно, але можливо. Це не вища математика, яку вивчають роками. Але постаратися прийдеться. Можливий варіант, коли на заголовок ви витратите більше часу, ніж на написання статті ( і це нормально).

Є давній трюк, до якого вдаються редактори новинних інформагентств. Коли потрібно допомогти автору сформулювати сутність повідомлення, йому пропонують уявити, що зміст тексту слід повідомити приятелю, який живе високо в горах. Ви біжите до нього щодуху, деретеся скелями, падаєте, встаєте і знову біжите. Гора висока, вам тяжко, ви виснажилися. На останньому подиху заповзаєте на вершину, бачите свого приятеля, щоб розповісти йому свою новину, але сил вистачає на те, щоб вимовити одне-єдине речення… Ось саме це речення і буде ключовою думкою всього матеріалу.

Бібліотекарям зрозумілішим буде приклад з літератури. Пам’ятаєте сороку з казки Сельми Лангерлеф «Дивовижні мандри Нільса з дикими гусьми»? Вона закричала: «Розбій серед білого дня!». Оце й була назва її повідомлення: коротка та інтригуюча.

Існує багато шаблонів і порад для створення заголовків, ними переповнений інтернет. Ось один з них.

Таблиця «Шаблон для створення заголовка

Мотив (суть, причина, мета) заголовка / варіанти написання	Мотив (суть, причина, мета) заголовка / варіанти написання
1. Питання / чому, як, скільки...	5. Цифри / 10 книг, 7 правил, 5 причин...
2. Вирішення проблеми, досягнення мети / як, де, # способів…, це те, що…	6. Навіювання страху / Ви втрачаєте, Ви перестаєте...
3. Особистий досвід / як я..., ось як…	7. Гарантії / Ви забудете; Ви не зможете відірватися
4. Таємниця, секрет, інтрига	8. Сіль на рану / Набридло чекати?...

 

Приклади.

1. “Що почитати тому, хто не любить читати?”, “Чому варто прийти в бібліотеку 30 вересня?”, “Хочете вивчити польську мову?”.

2. “Польська мова за три місяці”. “Список книг, які навчать вас мислити ширше”. “Всім! Всім! Всім! Книга, яка допоможе стати підприємцем”. Ці заголовки дають обіцянку наперед. Читач розуміє конкретну вигоду, усвідомлює, що потрібно прочитати до кінця.

3. “Бібліотеки майбутнього: як у Вашингтоні ламають стереотипи”, “Закриття бібліотек — вбивство культури: як в Херсоні бібліотекарі протестували”.

4. “Що приховав І. Бунін у циклі “Темні алеї”, “Історія Д’Артаньяна: вся правда про королівських мушкетерів”, “Життя без шлюбу: відомі письменники-холостяки”, “Запоріжжя може втратити ще одну бібліотеку. Хто зацікавлений?”.

5.”100 книг, які змінили історію людства”, “15 книг, які можна прочитати по дорозі додому”, “10 причин читати книги….” Такі назви свідчать про магію чисел в заголовках. Люди дійсно люблять конкретику. Це пояснює, чому заголовки з цифрами привертають більше уваги. Причому іноді в одному реченні може бути до 3-х чисел, що вже занадто. Дослідники BuzzSumo вивчили, які цифри справляють найбільший вплив. Це - 10; 5; 15; 7; 20; 6; 9; 12.

6. “Люди перестають мислити, коли перестають читати” (Ф. Бекон).

7. “З цією книгою ви забудете про усі неприємності”, “Книги, які надихнуть вас на нове життя”, “Ви це зможете. Вчимося вишивати стрічками”, “Ми навчимо вас сплачувати рахунки онлайн”.

8. “Набридло сидіти на карантині?”, “Вас дратують черги?”, “Ви не можете закінчити ремонт?”.

Крім того, в мережі інтернет пропонують вже готові фрази для створення заголовків: “…зробить вас…”, “...ось чому…”, “...це причина…”, “...що відбувається…”, “...змусить вас…”, “..тільки Х – це…”, “ТОП …книг…,” «... це те, що …»,

Зверніть увагу! З цих словосполучень НЕ починається і ними НЕ закінчується заголовок. Використовуйте їх в довільній формі, вставляйте в ту частину фрази, де це найбільш вигідно.

Емоційні фрази в заголовках. Дослідження свідчать, що аудиторія добре реагує на такі емоційні словосполучення: “сльози радості”, “будете в шоці”, “розтопить ваше серце”, “ не зможете припинити сміятися”… Проте майте на увазі, що контент з сильним перебільшенням не усіма сприймається (мені особисто такі прийоми не до смаку) і може бути заблокований.

Перший абзац статті («лід»). Вріз або лід – це початок статті, у якому зібрана квінтесенція того, про що йтиметься у тексті, або ж найцікавіша частина тексту. Зазвичай відповідає на питання «Хто?», «Що?», «Де?», «Коли?», «Чому?» Розмір: 350-400 знаків.

Лід має зачепити читача і змусити його дочитати статтю. Тому в ліді варто розміщувати основну інформацію поста, зацікавлюючи людину в подальшому читанні усієї статті. Якщо Ви цим знехтували, то відвідувач сторінки може залишити її в надії отримати відповідь на інших сторінках. Якщо йому сподобається, читатиме далі. Поясніть коротко про що стаття чи дослідження, наведіть відразу головний висновок.

Згадаймо сороку з «Дивовижних мандрів Нільса з дикими гусьми». Вона побудувала своє повідомлення за всіма правилами. Заголовок був таким: “Разбой среди бела дня!” Далі лід розшифрував цю новину: “У белки Сирле похитили бельчонка». А далі сорока додала емоцій: «Несчастная мать!». Чим не вдалий пост?

Тіло. Це основний зміст вашого повідомлення. Тут варто згадати про принцип піраміди. Він більше підходить до новин, але можна застосувати і до статей. Часто автори роблять так: «головну думку» пишуть наприкінці, неначе підводячи до неї читача. Проблема в тому, що читач може й не дійти до цієї думки, покинувши статтю посередині. Написання ж за принципом піраміди гарантує, що, принаймні, головну думку прочитають. На початку пишеться найголовніше, потім менш головне, те чим можна пожертвувати. Принцип зародився під час механічної верстки, коли треба було коротити в гранках відкиданням речень.

Тіло складається з проблеми і точки зору автора. Ви можете навести різні точки зору на вирішення проблеми і вибрати найбільш прийнятні рішення. Радимо використовувати принцип імерсивності — не просто надавати інформацію, а створювати враження і викликати емоції від прочитаного. Після такого занурення у контент наша аудиторія може сказати: ”Я побачив”, “Я пережив”. Саме завдяки цьому ефекту стають успішними і наші проекти, і публікації про них.

Зміст роблять цікавішим приклади з особистої практики, коментарі, цитати, історії.

Сторітелінг (story – історія; telling – розповідати) - розповідання смішних, зворушливих або повчальних історій. Дозволяє ефективно донести інформацію до аудиторії, мотивувати її на певні вчинки і отримати максимально високі результати.

Ключові принципи сторітелінгу:

1. Персонаж: має бути якомога ближчим до аудиторії, щоб слухачі співпереживали йому.

2. Інтрига: дозволяє утримати увагу аудиторії, змушує послухати всю історію, з нетерпінням чекаючи, чим все скінчиться.

3. Сюжет: зав'язка, розвиток, кульмінація і розв'язка.

Приклад (мовою оригіналу).

“Сирийская тайная библиотека

В 2013 году группа читателей в Дарайе, городе в восьми километрах к юго-западу от Дамаска (Сирия), собрала тысячи книг из разрушенных домов, завернула их в одеяла, точно так же, как если бы они были живыми, и принесли книги в подвал здания, верхние этажи которого были разрушены бомбами. В подвальном помещении они создали библиотеку.

Самопровозглашённый главный библиотекарь, 14-летний мальчик по имени Амджад, сказал своим друзьям: "Сейчас у вас все равно нет телевизора, так почему бы вам не ходить сюда и не заниматься самообразованием?" В библиотеке был организован еженедельный Книжный клуб, а также занятия по английскому языку, математике и мировой истории, устраивались дебаты по литературе и религии.

Эта подземная коллекция книг, окруженная мешками с песком, функционировала, как выразился один пользователь, как “оазис здравого смысла в этом море разрушения”¹.

Пам’ятаймо! Переповідання біографії видатної людини — це НЕ сторітелінг. Знайдіть цікавий епізод з її життя, історію кохання, невідомий факт — і напишіть так, щоб захотілося відразу бігти до книгозбірні і перечитати все, що там є, про цю персону.

 

Секрети вдалого посту

Пишіть просто і доступно. Доступно і просто. Це основоположний принцип, котрий приносить успіх продукту скрізь: у журналістських матеріалах, кінофільмах, художній літературі. Найпопулярнішими стають тексти, написані дуже просто. Чим простішим буде ваш текст для сприйняття, тим краще. Не варто мудрувати. Навіть книги нобелівських лауреатів стають бестселерами, якщо вони написані за цим принципом.

До речі, Генрі Форд взяв двох найбільш тупих менеджерів і зробив їх «групою контролю»: всі інструкції для працівників давали перш за все прочитати цим двом. Якщо обидва розуміли написане однаково, інструкцію запроваджували.

Важливо розмовляти з аудиторією. Пишіть так, наче ви розповідаєте свою історію зацікавленому співрозмовнику. Уявіть, що близький товариш запитує: «Над чим зараз працюєш?»

- «Пишу статтю»

- «Круто, а про що?»

І ви починаєте розповідати йому свою історію так, щоб зацікавити, пояснити, надихнути, чому це важливо для вас. Наводите приклади, малюєте картинки, починаєте речення зі слова «Уяви…». Пост – це спілкування з людьми.

Ніколи не пишіть нічого, що не сказали б під час звичайної розмови. Якщо ви з тих людей, які говорять «безперечно» чи «на додачу» або називають людей «особами», будь ласка, не пишіть так. Обов’язково прочитайте готовий текст вголос — якщо він звучить неприродно, відредагуйте ще раз.

Проте розмовна мова — не обов’язково простецька. Не варто намагатися стати «своїм у дошку», це виглядає фальшиво і відштовхує читача.

Уявляйте свого читача. Візуально уявіть представника своєї цільової аудиторії. Люди зрілого віку - дорослі — юнацтво — діти; чоловіки — жінки; здорові — люди з вадами здоров'я, городники — фермери; зайняті — безробітні... Які видання читають, які фільми дивляться, з якими проблемами стикаються.

Тримайте в голові цей образ, коли починаєте писати. Тоді ви будете підбирати слова і конструкції, які найкраще підходять цьому «ідеальному читачу». В одній із студій Бі-Бі-Сі стіни ньюс-руму обклеїли величезними фотографіями простих людей, щоб журналісти не забували для кого працюють.Підготувала: Л. Мажара

Виберіть правильну форму звертання. Хочу поділитися з вами роздумами блогера Neko-nya з посту «О плохих словах, или Как написать текст, не сделав из него какашку»: «Наче гидкі поганки після ласкавого радіоактивного дощу, на просторах інтернету, рекламних плакатах, листівках, а останнім часом – взагалі скрізь почали проростати вони. Займенники «Ви» великої букви.Підготувала: Підготувала: Л. Мажара Л. Мажара

Звідкись… вилізло цікаве правило, згідно з яким «ви» зараз пишеться з великої букви, якщо звертання йде до однієї людини, і з малої - якщо до декількох. Запам’ятайте: «Ви» пишеться тільки (чуєте, ТІЛЬКИ!) в особистому офіційному листуванні, в анкетах. І, звичайно, «Ви» неприпустиме при безособовому знеособленому звертанні – а таких абсолютна більшість: всі книги, статті, блоги, плакати, банери і так далі. Повторю для ясності – ніколи ні за яких обставин не пишіть «ви» з великої букви, якщо воно не стоїть на початку речення” ².

В соцмережах абсолютно недоречний формальний стиль спілкування. Такий стиль віддаляє співрозмовників один від одного.

Гарно працює особисте звернення до молодого читача на «ти». Воно створює відчуття довіри, робить пост живим, схожим на дружню бесіду. У таких текстах варто слідкувати за закінченнями чоловічого і жіночого роду: «ти повинен (повинна) це прочитати» - «тобі корисно це прочитати». Проте пам'ятаймо: звертання на “ти” зближує, а не відштовхує, тільки тоді, коли вибрано правильний тон (без фамільярності).

Не використовуйте абревіатур. ЦБС, ЦБ, ЦРБ, ЦКДМС ОТГ, КЗ “ЦКД”, ВКО, КСОБФ, КУ “ЦКДСМСТ ” - ось кілька прикладів, які нічого не скажуть аудиторії. До речі ЦРБ дуже часто розуміють як центральна районна лікарня (больница).

Ні — канцеляритам. Існують деякі стилістичні «косяки», які надають текстам похмурого канцелярського стилю. Їх присутність псує будь який текст, зводячи його до рівня казенного контенту. Про канцелярит вперше заговорив Корній Чуковський у книзі «Живой как жизнь”. Він вигадав це слово за аналогією з назвами хвороб (менінгіт, коліт) і вважав, що канцелярит також хвороба, але страждає на неї жива мова, яка витісняється бюрократичними зворотами.

Канцелярит доречний лише в офіційно-діловому мовленні: для законів, заяв та інших документів. Він переобтяжує мову, заважає нам розуміти один одного. І зовсім неприйнятний для мови соціальних мереж. На жаль, саме такий стиль домінує в публікаціях бібліотекарів. Мабуть, це відбувається тому, що, написавши інформацію для відділу культури, ми автоматично переносимо написаний текст у соціальні мережі.

Ось кілька прикладів слів і словосполучень, від яких варто відмовитися.

«Даний» - є прекрасний замінник «цей», «ця» і т. д. Більше того, можна взагалі обійтися без займенника. Даний захід – цей захід, захід.

Дієслово «Є» вживається як аналог англійського to be, в українській мові воно не потрібне. “Він є визначним письменником сучасності” - “Він – визначний письменник сучасності”. «Відомим фактом є те, що»… - «Відомо, що…».

Словосполучення “Такий як» - можна не вживати. “Книгозбірня надає багато послуг, таких як подовження терміну користування книгами, попереднє замовлення літератури” - “Ми залюбки подовжимо термін користування книгами, приймемо попереднє замовлення на літературу” .

“Надали допомогу” - ”Допомогли”.

“З метою підвищення якості” - “Для того, щоб вам було зручно”.

“В даний момент” – “Зараз”.

Як боротися з канцеляристом? Написати N текстів, не вживаючи поганих слів, взяти вже готові тексти (свої або чужі), видалити з них ці слова і переписати нормальною мовою.

Обмежено вживайте пасивну форму дієслова, прислівники й прикметники.

Пасивні дієслова (буде проведено, було організовано) утруднюють читання, роблять мову кострубатою, гальмують динаміку тексту. І підсвідомо складається враження, що автор невпевнений. «Пасивні дієслова нагадують невпевнених коханців», - стверджує Стівен Кінг у своїй знаменитій роботі “Про письмо”. Кінг наводить приклад: тільки сором’язливий автор пише: «Зустріч буде проведено о 13.00». Він так пише, бо це звучить більш розумно. Але хибне враження. Пишіть впевнено і рішуче: «Зустріч о 13.00». Викидайте слово «буде». Не «має шанси бути проваленим», а «провалиться». Не «буде поданий відділом, а «відділ подасть». Це слово, як пирій на городі, скільки не виполюй - все одно залишається. Старайтеся виполоти по максимуму. До речі, усі редакції користуються правилом заборони пасивних дієслів.

Використовуючи прислівник, ми начебто підсилюємо якісь дії, але насправді у читача складається враження, що ми боїмося висловитися недостатньо зрозуміло. «Експертна рада рішуче відхилила законопроект». Але чи потрібно тут слово рішуче? Ні, воно тільки привносить нотку істеричності. «Прискіпливо вивчив законопроект». «Прискіпливо» нічого не каже. Якщо ми пишемо, що вивчили законопроект, то само собою зрозуміло, що прискіпливо.

Відомий письменник. Тривожний факт. Необхідна умова. Детальний аналіз. Страшне занепокоєння. Зайві прикметники. Якщо факт тривожний, він сам про це каже, будь-яка умова є необхідною, якщо письменник відомий, то він не потребує, щоб його представляли як «відомого», не детальний аналіз не заслуговує на згадку у статті.

Жорстоко боріться зі словами: «тому, що», «оскільки», «отже», «позаяк», «водночас», «між тим». Їх вживають усі. Але вони навіюють нудьгу.

Слідкуйте, щоб слова, котрі стоять у реченні поряд, не починалися з однієї букви. «Фількина грамота Феміди» - окрім певної «лубочності», це речення звучить негарно через збіг двох ФФ. Так само, як і «принцип підбору персоналу по переносу продукції», “працівники працюють”.

Надзвичайно ретельно добирайте слова. Якщо фраза далася легко, придивіться до неї прискіпливіше: імовірно, це одне з безлічі кліше, які настільки міцно вп’ялися, що треба докладати зусиль, аби уникнути їх.

Також намагайтеся не вживати надто ліричних фраз. У кращому разі, це звучатиме штучно, а в гіршому – пафосно. «Ще з дитинства художник відчув божественне покликання до створення художніх образів… Кожна його виставка – це неосяжний світ, у якому живуть його історія та його герої, неосяжна природа і пейзажі, квіти. Й коли відвідувачі виставок висловлюють свої сердечні, відверті й щирі слова про його роботи – художник відчуває в душі себе справжнім професійним майстром».

Що не так? Що ріже вухо? Пафос? Фальш? Але які слова його виражають? Епітети, прикметники. Якщо людям подобається, то слова завжди щирі. Навіщо це вказувати? Ніколи не пишіть цих зайвих слів³.

Порівнюйте. Дані самі по собі нічого не говорять. Цифра про те, що уряд планує забрати 125 млн гривень з бюджету Українського інституту книги для Стабілізаційного фонду, ще нічого не говорить. Тому директорка Українського інституту Олександра Коваль показала це за допомогою цифр.

“• Для бібліотек не буде закуплено більше 500 тис. книг, які могли б прочитати 3 млн. людей.

• Більше 100 видавців не отримають кошти за ці книги (вже видані), завдяки яким вони могли б утримувати персонал своїх видавництв.

• Більше 500 авторів і перекладачів не отримають гонорарів.

• Буде скасовано 15 книжкових фестивалів і ярмарків, які могли б відвідати більше 300 тис. осіб. Це означає втрату доходів, орієнтовно 70 млн грн для 200+ видавців, які могли б продавати там книги.

• Не будуть реалізовані проекти популяризації читання для дітей, зокрема, «Живі письменники», «365 казок на ніч».

• Не буде запущена програма просування читання, рівень якого перебуває в Україні зараз на критичній відмітці (більше 60% населення ніколи не читає) невблаганно наблизиться до позначки «нижче критичного».

• Загроза безробіття і втрати доходів для більше 20 тис. людей, що працюють у сфері книговидання, книгорозповсюдження, літературного івент- менеджменту…

Крім того, додатковий негативний вплив буде мати закриття книжкових магазинів і бібліотек на карантин. Але поки ми не можемо оцінити“⁴.

Робіть пости зручними для читання. Ви пробували читати довгі неструктуровані тексти? І на скільки вас вистачило? Є кілька прийомів, які варто використовувати.

Речення. Інтернет-статті часто порівнюють з радіотекстами. Новини на радіо складаються з коротких речень (до 12 слів), які легко сприймаються на слух. Якщо ви використовуєте довгі, короткі та середні речення, вони мають чергуватися і доповнювати одне одного. Так текст звучить краще.

Абзаци. Пам’ятаймо: розмір абзаців у друці і в інтернеті різний. У статтях для інтернету абзаци повинні бути якомога коротшими. У вас є декілька секунд, щоб зацікавити читача. Не більше. Якщо вдасться, читатиме, ні – піде далі. На іншу сторінку або блог. Андрій Захарян у своєму курсі “Бронебійний копірайтинг” рекомендує чергувати «легкі» і «важкі» абзаци. Легкі складаються з одного-двох коротких речень, важкі - максимум з чотирьох. Таке чергування робить ритм тексту живим, динамічним. До того ж легкі абзаци - вдалий аналог підзаголовків

Останній абзац. Кінець поста завжди запам’ятовуться оскільки його прочитають останнім. Тому цей абзац має бути яскравим завершенням статті — закликом, спонуканням до обговорення чи дії, афоризмом, риторичним питанням: “Ви ще сумніваєтеся, чи йти в бібліотеку?”, “Покинь все і читай!”, “Тримайте руку на ПУЛЬСі”, “Приводь друга!”, “Творіть бібліотеку своєї мрії”, “Поспішіть до бібліотеки!” “Прочитайте цю книгу — не пошкодуєте!”, “Не пропустіть!”, “Дізнавайся про ...” , “Підтримай”, “Записуйся”, “Нумо ...”, “Якщо було корисно — став лайк”, “А що ви думаєте з цього приводу?”, “Чи траплялося з вами щось схоже?”, “Як ви вирішуєте схожі проблеми?..”.

Пост-рубрика. Придумайте рубрику, яка підходитиме тематиці спільноти і робіть регулярні пости. Наприклад: