ПОРАДИ

Живімо там усім єством,

де родились тілом і зросли умом,

бо саме там усе для життя знаходим,

бо саме там ми усім є в нагоді.

 

У ходьбі, як і в житті

подивляймося під ноги –

якщо гроші не знайдемо,

то хоча би носа не розіб’ємо.

 

Не маймо одразу

по кілька бажань великих,

бо чогось водночасі

долають одну вершину лише.

 

Не пливімо проти течії,

не витрачаймо сили марно,

коли відчуваємо,

що все проти нас.

 

Розуміймо, що це не наш час,

тому краще перечекати,

бо хто йде проти обставин,

то сам стає їх рабом.

 

Не біймося обставин,

занадто тих,

які від нас не залежать,

а живімо в житті

розмірено й спокійно.

 

Часто Творець рятує нас

від нещасть великих,

лишаючи декілька дрібних

здобутків, чи неприємностей.

 

Вони для науки і терпіння,

бо в житті так ведеться,

що від помилки і лиха

нас завжди

попередить чиєсь слово, дія.

 

Тільки будьмо в бдінні

і зуміймо вчасно зупинитись,

навчаючись постійно

в проблемах суть розпізнавати.

 

Не плодімо гарячку в діях,

бо туди,

куди нам прийти належить,

прийдемо завжди вчасно.

 

Знаймо також всі,

що зустрічають часто

за обличчям

і за певний макіяж,

та все ж зустрітися в житті

бажають всі,

без виключення,

за щирість чисту

і Душу світлу,

проводжаючи не раз,

зодягаючисть теж у маски.

 

Злом зло не погасити,

бо тільки доброта

може злого ізлічити,

а людям для цього треба

смиренність гідна,

жертовність і терпіння.

 

Хтось плаче за нереалізовану дію,

а інший в цей час радіє,

бо в житті

чергуються завжди

каяття, чи помилки.

 

Часто спішимо, бо нетерплячі,

а досвіду власного нема,

нема і навичок-умінь,

а коли спіткають нас невдачі,

то ми в злобі горим.

 

То починаймо вчитися

з цього часу у справі будь якій:

чи то шукати чоловіка,

а чи дружину собі,

то уже свідомо –

і серцем, і для Душі,

бо інше будується разом.

 

Справжня любов може все

і саме тому, хто дійсно любить

і що б не сталося, попри все,

він не здатен погасить її в собі.

 

Він буде жити у надії,

маючи радість з того,

а інколи терзатиме себе і тих,

хто рядом живе з ним.

 

А мучаться часто ті,

хто створює сім’ю

з користі і вигод,

чи прив’язуються умом

до ситуацій зручних...

 

Так, однозначно,

Творець дає таку ношу,

що деколи нам здається важко,

але він знає,

що вона посильною для нас є

і саме такою якраз,

яка спонукає нас

до пошуків варіантів

нашим умом свідомим,

які при завершенні

були би приємними.

 

Ось так ми

через помилки

спізнаємо сіль життя,

то приймімо все,

як повчання,

щоб слід лишати

на землі так,

як ниву доброти

і радості стяг.

 

***

Ой, дона Жура,

все кидаймо –

і прозу, вірші читаймо

у цих книгах і на сайті,

бо їх не буде тут

і сайт закриють за несплату.

 

КРАЩЕ НЕ ЗАВЖДИ Є КРАЩЕ

Життя - це рух у творчих діях.

Тільки хтось мізками ворушить в ньому,

а хтось хлопає вухами,

живучи просто так, чи в надіях.

 

Ось так чогось ведеться,

що кожному своє дається

і в цьому хаосі життєвім

кожен місію свою несе.

 

Та кожен має устремління на краще,

а здаватися не хочемо нізащо,

хоча обставини тиснуть нас

подеколи нещадно,

то і відшуковувати те краще,

мабуть і не потрібно,

а вдовольнитися слід тим, що є,

або бажано знайти саме своє.

 

Хтось з емоціями справлятись вміє,

хтось змагається з труднощами вдало,

той є, ніби то, господарем життя,

а іншого конають негаразди і невдачі,

бо завжди чогось усім не вистача

і в кожного із нас бажання різні,

як і та мораль суспільна.

 

Ми спішимо завжди

заволодіти таким,

яке в інших є уже,

хоча наяву

й живем незгірше,

як уся більшість.

 

Чогось не вистачає нам –

багатші все шукаємо краї,

то мабуть вся ця суєта

від хворого нашого ума.

 

Не витрачаймо сил дарма,

бо слабинок не пробачає нам життя,

а цей парадокс зрозуміти слід,

що те краще і не стане нашим,

коли у помислах до нього

виникають перешкоди.

 

То так і на духовній ниві,

коли шукаємо спокою чи щастя,

то неминучими є втрати

і слід спокійно хватку відпускати,

а то в жертовності такій

іще щось і віддати.

 

На себе надіймося і на родину теж,

будьмо відповідальним за себе завжди

і такою ж опорою будьмо і для рідних.

Також знаймо істину просту,

що все те, що є,

то воно і є все наше,

як найкраще

для аури своєї

і для карми родової.

 

Ми такої ж думки

і такі ж у дії,

бо радість інших

будить і в нас надії,

бо радість має здатність

притягати позитив

і в життя наше.

 

Знаймо люди, знаймо всі,

що так напружуючись взяти краще,

то часто отримуємо болячки,

чи скорочуємо життя наше.

 

***

Доброго дня, шановні друзі!

Ви, нашої сторінки читачі

і є одними із активних

вподобувачів дописів наших.

 

Спасибі за поширення їх

і за мудрі коментарі,

і за поширення часті,

то дією такою

ми іншу Душу зігріємо,

окрилимо когось в житті

на дерзання нові,

чи допоможемо гуртом

вийти із горя, чи біди.

 

Нам радість приносять такі дії

і вам приємно на Душі,

бо так просто кліпнути курсором,

а дії отакі теж несуть позитив, духовність,

як от любов, щастя і доброта,

благо, милосердя,

то це відкриває вас

для прийняття

цих якостей у свої життя.

Знаймо люди, знаймо це.

 

Не можна в щасті жити

серед зависті і зла,

тому даваймо всім і вся

всі зерна любові і добра.

 

Даруймо хліб і до нього,

даруймо життя і радість в нім,

бо ми прийшли життям на Землю

саме задля цього.

 

ВАГА

Так, по-вагу можна заслужити,

чи купити в житті цьому,

але шанують чомусь люди

за справедливість і доброту.

 

По-вага енергія важка,

бо її придбати треба.

Скільки сил, хитрощів і грошей

положить кожен на вагу,

щоб добитися по-ваги.

 

За по-вагу боротись треба,

бо така повага приносить славу.

Та слава є марнота суспільна,

бо визнання приходить до людини

за її мудрість.

 

Добрі справи вирощують довіру,

мудрість- визнання,

тому люди таких

шанують при житті

і їх потомків на віки.

 

Створив умови для пошани,

чи здобувши славу,

то вони й ідуть за нами –

шана всім дає,

а повагу підгодовувати слід.

 

БІДНИЙ ДУХОМ

Коли бідний духом

до такого ж горнеться,

то сенс життя вони не знають,

вони його й не шукають.

 

Коли бідний бідного навчає,

то жоден з них

багатством не обзаведеться,

бо з богатою Душею завжди

ходять статки царські.

 

Тому Творець так

нас розселяє і в житті –

до пари підбирає,

щоб одне іншого повчало,

а розумніший завжди

до джерел духовних путі знає.

 

Гармонія життя

ніколи не зника,

як і істини не заховати,

бо її і не можна вбити.

 

Вбивши носія –

вона знову й знову ожива,

бо вбивши одного отрока

і цим помилку зробивши,

то істина в іншому буде жити.

 

Тому слова правди

ніхто ще не здолав,

бо її несе уже інший

першому подібний...

 

Гармонія й правда

жила, жива і жити буде,

бо кожен їх в житті шука,

допоки у собі їх не здобуде.

 

СМИСЛ КЛАДЕ

Життя не має сенсу взагалі –

сказав одного разу Жан-Поль-Сартр.

Ми цілком згідні з висловом таким

і цим висновком невтішним.

 

Не людина

собі життя створила

і не вона у повній мірі

формує його складники.

 

Хіба трошки,

або хтось більше,

чи хтось менше

і лишень одиниці

на матінці Землі

все таки можливість мають

і вони цей сенс міняють.

 

Сенсу життя нема,

але коли воно є,

то людина його шукає

і це є щастя, радість.

 

Тоді уже в житті

людина заради щастя

формує свою поведінку

і визначає стиль свого життя.

 

У природі також так:

живе до живого пнеться,

то й людина має розуміти,

що саме ми й живі,

поки присутніми є в житті.

 

Так що не все так просто

і не все таке складне,

але людина істота свідома є

і вона розумом своїм

цей смисл в життя кладе.

 

ВОРОГ

Ворог посів на землях наших

і так щільно навкруги,

що тепер живе в мізках

і є господарем в нашій хаті.

 

Його вже стільки є,

як трави у полі,

серед якого де не де

той хлібний повний колос.

 

Так, люди чезнуть Духом,

ламаються психічно,

втрачаючи силу фізичну,

а деякі тікають,

побачивши безлад в Україні.

 

Та не заховаєшся ніде,

то той ворог ми,

бо ми в житті

плодимо зло і біди,

плодимо гнів-обмани,

а це ж вони

найбільші наші вороги.

 

Ми ховаємо сіркові очі,

ми неспокійні є умами,

у нас Душа страждає,

болить тіло,

бо нами рухає вигода і користь

і поїдають сущність нашу і єство

в усьому обманів хробаки

вкорочуючи життя на роки.

 

***

Ми мали у місії своїй

людям принести слова оці

і ми їх принесли,

а в іншому ми слабак

і тому – «На все воля Твоя, Отче!»

 

НЕ МАЙ СТРАХУ

Вони кричали про біду,

вони лякали світ увесь,

що соціалізм, то є зло,

але виявилося, що і капіталізм,

як і будь який суспільний устрій

є однаковим у собі

тільки назви мають різні.

 

Однак не в них справа

і не в тих назвах зовсім,

а те, що кагал хотів і хоче

керувати світом всім.

 

А людині для Душі

потрібен спокій

і лад в собі

і у взаєминах з людьми.

 

Портібен їм і правитель гідний,

щоб справедливим був,

щоби за підданих дбав

і сам святого Духа шанував.

 

Тоді біда, кризи

оминатимуть такі держави,

тоді не буде і страху,

бо з ними світлі духи житимуть.

 

Не май страху ні в чому,

лиш справедливим будь,

то енергії такі

кожного вбережуть

 

Не біймося тих,

хто керує нами,

не біймося слів попів,

а взявшись за роботу,

то зробімо її сумлінно.

 

Живімо з усім в ладу

і відповідальність маймо

перед одним Всевишнім,

бо саме тут

ми відповідальними є

за життя своє

і за життя тих,

хто живе навкруг.

 

ПРАЦЯ

Питання часто чути про те,

чи працювати людина має,

або іще хитріше ум його задає –

у якому все таки віці.

 

У суть людині воно

взагалі не може виникати,

бо праця – це її ріст

Душі, ума і тіла.

 

Бо у будь якому віці

вона потрібна,

як і вода, і як їжа,

бо всохне мозок, мязи тіла,

та і серцю недовго зупинитись.

 

Щоб розвиватися, рости,

то всіляку працю потрібно чергувати –

ум трошки потренувати,

а при нагоді структуру м’язову

усю поштовхати

без напружень великих,

щоб вона собою в кінці

проявилась усмішкою на лиці.

 

А праця творча проявляється тоді,

коли любов’ю насичені ми,

то вона насичує не тільки нас,

а й усе те, над чим ми ворожили.

 

Праця є умова нашого життя

і ототожнюється вона,

як їжа, чи вода

у кожнім живім тілі.

 

Перестанемо їсти, пити, то помрем,

перестанем працювати, то теж фінал такий.

Хіба що тільки в часі і є різниця,

тому це питання є пустим по суті.

 

Праця – це завжди енергій рух –

чи то думкою покоряємо простори,

чи то словом кличем інших до молитви,

чи то вертимо кермо велосипеда.

 

Думка творить слово, образ дії

і, аж дивно буває інколи –

де ж зразу появляється енергія і завзяття

для реалізації дії із суті думки.

 

Це ж дія ума, мозку, м’язів тіла,

а це ж процес технологічний,

який людина назива –

моя праця.

І нею в радості ожива,

бо і вона свідома того,

що і вона цей світ міня.

 

Вона чує, бачить, відчува

процес праці й результат

і розуміє її місце

у житті своєму.

Розвивається ум при ділі,

тіло росте, і в дії…

Душа ж, споглядаючи на це,

щаслива і з радості цвіте.

 

Праця є рух всього єства,

яке присутністю своєю

в інших вчиться навиків і знань,

як і інших спонукає до змін-діянь.

 

Тоді ж чого дитина реагує

на всі подразники нові,

чого вона не лежить,

як камінь, хоча і він живий.

 

Не може людина жодна,

щоб не рухатися собою і в собі

думками, чи діями різними,

а рух – це зусилля,

це праця у навиках і вчинках.

 

Вона є невіддільна від нашого життя

і є одним цілим з усім єством,

а ми є живі

допоки працювати спроможні.

 

То працюймо

і пізнаваймо з праці радість,

бо й праця різна є

і по різному людину красить.

 

ДУМКИ

Думки, думки,

які різні між собою ви,

та й ще приходите до нас

із джерел достатньо різних.

 

Одне джерело їх –

наша Душа безсмертна

з каталогом всесвітніх знань,

які і наповнюють нас

саме з неї, чи через неї.

 

Іншим джерелом думок –

є проявлений навколишній світ,

де ми їх вибираємо з метою,

чи вперто в книгах і людей шукаємо,

формуючи певний результат.

 

Вони течуть у нас образами невпинно –

перші на джерело водяне подібні,

а другі вже формують простір,

як озеро животворне.

 

Других із роками більшає у нас.

Вже ми й маємо книжку свою із ними,

яку пам’яттю назвали.

Маємо і стартові знання,

які ми в каталоги досвіду склали.

 

В моменти визначальні, однак,

чи в ситуаціях непростих,

ми готові є і діємо деколи так,

що просимо помочі у Творця, чи святих.

 

Якщо ми чисті і благодіяльні самі,

то ми іще й не думали,

а відповідь Творець прислав

для нас уже, бо для цих дій

Він і нас сюди послав.

 

Думка має образний формат,

бо маленькими ми

ще не знаємо слів,

а образи сприймаємо

й приймаємо начебто свої.

 

Та і в роки зрілі у нас завжди

визрівають плани, мрії

в тих чи інших образах

предметних, чи дійових

уже із нашого суспільного ума.

 

Тут він великий оптиміст,

або й нещасний песиміст,

хоча думки й не родяться в мізках –

вони ідуть із душі, чи з довкілля

готовими образами,

чи ледь проявленими контурами.

 

Бо навіть не працюючі мізки,

не зупиняють життєвий ритм,

а тіло діє в напрямку тому,

який визначено єству.

 

ЗНАННЯ

Потреба у Знаннях,

як і у інформації взагалі

виникає у людини тоді,

коли вона для цього є дозріла.

 

Ця потреба виникає,

як би нізвідкіля,

бо ми не знаємо путі свого,

бо по ньому нас

Дух святий водить

і це є промислом його.

 

А всі дії в основному

спрямовані для потреб Душі

і в хороших умовах ми

в радості єством цвітемо,

а в поганих умовах

ми в іспитах товчемось.

 

Ми маємо день при дні

проявляти цю жертовність

життям своїм,

а якщо ми не свідомі цього,

то ми стаждаємо ним.

 

Якщо в достатках ми,

то жертвуємо ними,

допомагаючи тим,

у кого взагалі умов нема.

 

Коли ми пізнали блага суть,

то несімо його між люди,

бо його вони від нас і ждуть

сущністю своєю.

 

Коли ми в проблемах,

то шукаймо їх в собі,

і смиренням, каяттям

відповідь надійде нам.

 

Бо труднощі в житті є у нас

тимчасово, або й протягом життя,

за помилки лихі

і саме з гідністю прийнявши їх,

ми здатні очиститись від них.

 

З подяками Всевишньому

приймаємо обмеження усі,

не дивлячись на успіхи інших,

бо без жертовності своєї,

яка виливається солоним потом

і гіркими сльозами,

і тими подячними словами,

що сили іще є

ці труднощі долати.

 

Тому і до нас ідуть знання різні –

одним, щоб мирний атом розділити,

а іншим для пошуків путі,

на якому можна виправити помилки.

 

Знання так чи інак

до кожного із нас ідуть,

щоб ми розвивалися, росли

і діями своїми

радість в небеса несли.

 

Вони, як їжа, чи вода

і ми їх тоді й шукаємо,

коли потреби виникають,

або так ніби хочеться творити,

ніби хочеться поїсти , чи попити –

і кожен відчуває таку потребу,

то реалізована дія

і насичує сповна

душу, ум і тіло.

 

ПОДІБНІ

Ми не шукаємо визнання.

Ми загублнені людьми

і в цьому нема новини,

бо ми всі такі.

 

Та Всесвіт просить, спонука

писати в книги ці слова

і ми відчуваємо єством,

коли приймають люди

ці слова - їх суть і зміст.

 

Благословив нас Дух святий

і ми благословляємо від імені Його

усіх і вся,

хто ці Знання

сприймає і приймає

у свої шукаючі життя.

 

Наша місія тут, на Землі,

збирати подібних собі

у ті потічки, річки

енергіями любові й доброти,

щоб тепер і день наперед

кожен на Землі зміг

напитися із них –

чи то у цих потічках-книжках,

чи то з росою, чи тим туманом

що дає кожному єству

наповнюватися всеціло

цими якостями позитиву.

 

У СОБІ

Біблія – суть: книга і я.

Я – моє життя

Бог – це все, що є;

це всеціло світове життя і є.

 

Ви хочете усі,

щоб ми відповіли,

то це лиш бачення моє

і то настільки,

наскільки відкрилося мені.

 

А відповідь давно людьми дана,

особливо у тих спогадах святих,

а дещо в книгах святих,

але вони всеціло підпорядковані сатані.

 

Бо ка-нон службова книга

і по змісту давно вже вийшла з круга,

а суть її рабство і покору блюде,

хоча чоловік людиною вже став,

а можливо й статус біоробота здобуде.

 

Втім це повчання звучить

у всіх канонах традицій релігійних,

у всіх кодексах моралі

і кожен так і живе,

а то іще й гірше.

 

Людина сьогодні до життя байдужа,

замулилося джерело духовне

і нема де спрагу погамувати тим,

в кого ще свіча в Душі тліє.

 

А ви питаєте про

добро і зло,

про любов і байдужість,

про Господа і Сатану,

про Бога і Диявола,

про святого Духа і людину,

то як я кину

зерно духовності святої

на суху глину.

 

Досить добре описане життя

праведника світу цього

і Йова його звали,

який жив у країні Уц.

 

Хоча і йому прийшлося непереливки

і для людей посміховиськом став,

та у суті своїй зізнавсь,

що Богу ревносно служив

і цим тщеславно дорожив,

а служба й слава

гординею у ньому постала.

 

Та в повчання життєпис слід читати

і собі для розуміння взяти,

той стрижень духовний,

який він приніс

у цей світ користі і спокус.

 

Якщо ж маєте відчуття потреб Душі

у поступах праведних і благих,

то і бачення маєте те з глибин

і відповідь знайдете в поемі цій.

 

Бо духовний стан такий

отримає підказку,

де праведник спотикнувсь

і поміняти схоче лиш фразу,

коли читати буде знов і знов

її до кінця спочатку.

 

Бо тут появляється Господь,

як начальник зла

в суспільстві і у всьому,

що є живим і животіє.

 

Тому і книга ця тепер

несе ту суть і зміст,

який потрібен тим,

хто Господом є для всіх,

бо тільки праведник святий

її очистить від плевел.

 

Не все так просто у житті,

та Творець настанови дав усім

і ми хочемо, чи ні,

та все ж Душа виводить на путі,

де стяжаємо якості духовні ми.

 

Чи можемо ми, живі,

своє життя згадати

від народження до смерті,

бо кожен у життях проходить путь,

який описаний в житті Йови –

хтось в одному епізоді,

а хтось проходить це сповна.

 

Та чи здатними ми є,

щоб не виправдовувати себе,

чи то з розумінням

йти до прощі і каяття.

 

Тому сьогодні не служімо,

а ввіряймося Духові святому всеціло.

Дух святий не бере і не просить,

а дає і приймає

з любові і добра,

як житній пагін із зерна

життями у коловраті

знов, знов дає.

 

Йому дає і Він бере,

щоб знов і знову

давати тим,

хто потребу має.

 

Бо той лиш прийде у лоно Духа,

хто постирав у взутті підошви,

хто не раз падав і вставав,

хто, пізнавши зло й добро,

яке «плодив» сам;

хто пізнав брехню й користь

до тих пір,

коли зумів

каятись і прощати

і з відома святого Духа

очищення пройти

умом і тілом.

 

Тоді і вуха чисті хтось почав носити

і зір глибинний відродив;

і все те, що в миру носив

думками, словами і ділами,

відторгнувши подалі,

бо умом просвітлів

і своє єство Духові довірив.

 

Бо Господь людьми керує,

та і Бог нам попускає все,

чого лиш ми забажаємо,

бо ми з бажань, чи з невідання свого

вибираємо той путь,

який веде до них –

чи то до Господа,

а чи до Бога світу.

 

Тому, пройшовши у життях все це,

чоловік тоді лиш здатен

нести свою Душу,

як свічу,

яка й освітлює той путь,

яку кожен мостить

день при дні, роки, життя

якостями доброти

творчо і з любов’ю.

 

Тому знаймо всі,

що Творець світ творив

своїм світлим чистим Духом

і нам це заповів,

щоб ми йшли

до Нього гідно і свідомо,

прийнявши любов і доброту

за основу в путі цьому,

який кожного веде

в кімнати Його

з розумінням того,

що ми лишень черевики

усім життям своїм,

а одяг наш є лиш,

як ум для сущності святої.

 

Хоча й Душа, допоки в тілі

є лиш гість в кімнатах цих.

Та саме гості отакі

і є тим джерелом істини,

якою живиться Творець,

бо це і є той хліб насущний,

який Він у радості роздає

і гріє сущністю з любові.

 

Бо все живе у світі розуміє,

чи відчуває своїм єством

теплоту й доброту,

а з ними щастя і любов земну.

 

Лишень довіра до Творця

дає кожному відчути

ту доброту безкорисну,

ту любов до всього

і відповідальність ту велику,

з якою ми приймаємо всеціло

ці якості духовні.

 

Чогось, майже, усі

хочуть отримати відповіді собі

із різних книг, чи від інших,

а відповіді завжди

є у нашому житті,

у нашому нутрі-Душі

і кожен їх там знаходить,

коли в пошуках своїх

і бдінні почує чи побачить

той фрагмент підказки,

який і буде лиш елементом

відповіді в цілому.

 

ДОБРО І ЗЛО

Чи помічаємо ми

суть доброти,

якої ми творимо чимало,

а коли ж більше,

то уже свідомо.

 

Ми їмо у міру,

дбаючи про храм-тіло;

ми народжуємо дитину,

дбаючи про неї;

ми в сім’ї своїй

про затишок в турботі;

ми взаємини хороші

шукаємо з сусідами і на роботі.

 

І це все так, ніби, мимохідь

творимо у радості своїй

за день прожитий,

за життя усе.

 

А скільки у дії ці

ми вкладаємо якостей духовних,

що читаючи ці рядки тепер,

то не просто й згадати

окремі епізоди із життя свого,

в яких ми творимо із любові й доброти,

щоб нас радість наповняла,

бо, нібито, ми йшли до мети,

а то є орієнтир Душі,

то є та путь,

якою всі ідуть,

хоча по окремості,

та кожен.

 

Тепер же для повчання

напишемо й цього рядка:

скільки ми плодимо брехні, зла…?

І все це в умі плетемо

планами, способами підлими…

А ще гірше те,

що ми їх пам’ятаємо і досі.

 

Коли ж ми живемо у страху,

то ум «працює» краще,

щоб зберегти життя тіла

і себе у ньому.

 

Тоді й пам'ять у нас краща,

бо ми сконцентровуємося у діях,

а Душа в турботах дбає

і вижити допомогає.

 

Тепер же страх за все…

Він ум і Душу паралізує.

Тому і враження таке,

що ніби, ми й живі,

та все ж сплячі

у байдужості своїй

і у відмові від життя.

 

Бо наш ум живе суспільством

і ідеологією його,

то він по суті є дияволом,

який нам «допомогає» плодити зло.

 

То чи не краще зрозуміти

у ситуаціях життєвих –

ми із добрих намірів, чи злих

діємо у них.

 

Бо здається, що винні всі,

окрім самого себе,

що навіть зустріч з людиною лихою

зовсім не є випадковою,

бо наше зло, яке в нас є

«притягло» людину цю

на «зустріч» отаку.

 

Тому просимо усіх:

будьмо в бдінні

і шукаймо можливості завжди,

щоб із ситуацій лихих,

чи з конфліктів вийти так,

щоб не нарощувати зла.

 

А бдіння і є зупинка

перед вибором рішення, чи дії –

щоб свідомо подивитися у себе

і там побачити підказки

для дій подальших.

 

Бо коли ми «закипіли»,

то в умі «шарики» й дають

такі поради і такі слова,

щоб свою сестру, чи брата

ними знищити найбільше.

 

Ось у цьому і різниця,

що для нейтралізації зла,

або творення добра

потрібно кожному навчитись

подивитися у себе, в Душу

і вона нам відповідь пришле.

 

Тому ми і творимо доброту

по велінню серця і Душі,

а до наплодження зла

тренуємося в ума.

 

Тому він і пам’ятає свої дії

на протязі життя,

а доброта душевна

з нами тихесенько живе,

чи при нагоді до інших йде.

 

Ось із роздумів таких

питання це постало,

щоб ми у житті

творили більше доброти,

бо сьогодні на Землі

біда велика зріє.

 

Єднаймося молитвами

і добрими ділами,

щоб не допустити всеціло

диявола лихого у свої дії,

бо він вже в нас,

він сидить на нас

і нами керує

через президентів і міністрів,

бо він підкупив їх іще раніше.

 

То у нас іще шанс є,

бо не такі ми вже й погані,

але тривога світова

і Дух святий просить:

побільше доброти творіте.

 

Доброта легенька

і завдяки їй

ми в радості летим,

а зло важке

і давить все,

затоптуючи у нім життя,

чи зменшуючи роки його.

 

То є над чим нам поміркувати

і зрозуміти суть добра і зла

і те, що і як краще нам

у цьому світі вибирати.

 

МУДРІСТЬ

Питає син у тата:

“Що ж воно означа тая мудрість

і де ж її можна взяти?

Бо уже усі питають мене,

коли мудрішим вже я стану?”

“Це є якість в позитивних діях

і щоб зрозуміти її суть,

то потрібно знати,

що коли ми

починаємо багато забувати,

то забувається й усе погане;

коли ж повипадають з рота зуби,

то приходить розуміння того,

що їжа у житті

не є заняттям основним;

біль в суглобах і спині

теж дає розуміння,

що наша суєта і біготня

за всім і вся

до такого стану і привела;

а поступова втрата слуху

спонукає у розмовах до мовчання

і того неоднозначного голови кивання.

Ось так приходить з віком

ця якість із розуміння,

проявляючись у діях,

а людям зі сторони здається,

що це і є та життєва мудрість

і тому така поведінка

означена ними цим словом – мудрість.

А чи правильним є це, чи ні,

то для себе не можу я збагнути.

Бо так міркуючи не раз,

то через раз воно буває й добре,

а деколи і шкодить,

та статус мудрого заставля

притворятись і мене,

старого дурня.”

 

МИ НЕ Є ПРОРОК

Ми не є пророк

і не ясновидець там якийсь…

 

Ми є месія,

як і кожен з нас,

хто є живим

і дише.

 

Бо ми живі

і кожен має у собі

те, що із життям дається.

А це частинка Духу світового,

яка Душею людьми зветься.

 

І кожен у місії своїй

стяжає якості духовні,

які і є тим джерелом,

де ми черпаємо усі

зерна доброти любові й радості.

 

І так з покоління в покоління

ми наповнюємо ядро Душі

і свій життєвий простір позитивом

із років молодих до старості.

 

Тому ми кожен є месія –

хто більш, а хто менш,

бо саме це і є суть життя

і зміст нашого покликання

тут, на Землі,

і у Всесвіті великім.

 

СПОВІДЬ

Сповідаємося словами

перед Отцем-Творцем-святим Духом

і перед Вами,

сестрами й братами,

посилаючи енергію движиму,

яка дає можливість нам чути

своє щире каяття,

чи затухання збуджуючих емоцій.

 

Слова лилися у рядки,

а ми знаходили у них

той спокій,

який нас підносив,

засвідчуючи про готовність нашу

свідомо йти в чистоту духовну.

 

Два тижні плакала Душа…

Внутрішні сльози давили груди

за свою гординю, чванство,

яке відкрилося у нас

тією збільшеною кількістю

відгуків і листів в інтернеті,

сколихнувши умом все єство.

 

Почались розмови спільні

в каяттях-прощеннях

з Отцем-Творцем-святим Духом,

з Іісусом, з Матір’ю всього світу

і тими світлими і чистими людьми,

які мудрістю своєю

несуть в життя якості духовні.

 

Прийшло прощення

і ми раді,

бо все й почалося спільно:

для них с-відомо,

а ми пройшли іспити

на твердість істини.

 

Дух святий благословив

і підтримку отримали від Іісуса,

коли Вони відкрили нам

ці істинні слова всесвітніх Знань

про людину, її суть, задля її ж блага,

задля природи, планети й далі.

 

І ми цю місію легко прийняли.

Бо й народилися й жили ми для неї.

Писали прозу, а потім і вірші.

І вони лягали словом кожним у рядки,

та так, що рука

з олівцем не встигала

записати усе те,

що думка фориувала.

 

Ми устремління чисте мали,

щоб людям ці Знання донести

цими от книжками –

і ми слова у книги клали.

 

Не було у нас взагалі мети,

не було мети письменником стати,

не бачили ми в цьому і вигод,

а одні лиш витрати.

 

На запрошення суспільні

для обговорень, презентацій

відразу ж відмови слали

і авторство приховали.

 

В письменницьку спілку відмову дали,

дали відмову й університетам,

які пропонували роботу й зарплату.

Книги роздали, розіслали тим,

хто просив, або тим,

кому за потрібне вважали.

Можливо, книг три,

чи п’ять магазини й продали,

а може й всі, які ми їм дали,

бо звітів ми не шукали.

 

Тому ми чисті перед Вами, люди,

чесні перед Творцем і Іісусом.

А ми ще просимо в Творця прощення

за гріх-помилку свою,

бо ми негідник і брехун,

що захотіли активніше

до людей ці слова донести,

роблячи дії в інтернеті,

за які нам соромно тепер.

 

Хоча серйозних бесід ждали,

щоб глибше й ширше

розкрити суть досліджень,

а для цього

по всьому світу книги слали,

бо потребу людства

в покращенні Духовності відчували.

 

Заявили про себе публічно

місяців зо два тому,

хоча книги розсилали

вже з років зотри тому,

надіючись, що людям

потрібне слово,

а хтось з колег по перу

підніме питання

про державне фінансування

а виявилось, що ні –

їм потрібен портрет,

де живе цей поет,

скільки йому років,

чи дає книжки

і чи гарні обкладинки на них.

І цех письменницький мовчить,

та й грошовиті дядьки,

котрі гроші більше люблять

ніж оці «байки».

 

А це ж не байки,

це правди глас,

який совість будить,

будить зве

до змін на краще світу

і себе.

 

Ми невіглас в роботі з ПК

і робили означені помилки,

хоча ці відгуки і коментарі

давали сміливі люди,

бо ці крупиці Знань

можуть внести неспокій

в суспільні інститути

в наш час розгулу Диявола лихого,

який у кожному із нас сидить.

 

У нас страху перед ним нема,

та знаємо заборону одну –

не потривож ума людини.

І в цьому ми бачимо відповідальність свою

і частинку помилки своєї.

 

Бо в середовищі людськім

ці Знання є споконвіку

і вони відповідають,

бо вони теж їх мають,

а інших спільно ми будили

словами цими

до пошуків себе

і істини в житті.

 

Хтось прочитав і злякався,

хтось нищечком затих,

хтось возрадів душею і умом

від звісточок таких,

а хтось у гніві й злі

при агонії прикінцевій

нарощував зло у брехні і війнах

через обмани суспільства,

через доведення до зубожіння,

де людина втрачала

свій образ і подобу

заради звичайного виживання.

 

За ці місяці втомились дуже

від знемоги і печалі,

зрозумівши у тривозі,

що люди не шукають слова,

не шукають вони

і добрих справ свідомо.

 

Тепер свідомі того,

що віддавали все,

що належало нам,

немічному людському,

у місії своїй,

а в іншому ввірилися сповна

Отцю-Творцю-святому Духу –

і «буде воля Твоя!»

 

Зміни великі грядуть –

ще більшатиме зла, обманів,

допоки окремі люди,

як той міфічний Ной,

не ввіряться всеціло

Творцю-Отцю-святому Духу.

 

А ми, люди,

пишемо ці слова

не для настрахання,

чи побутового осуду,

а для розуміння й прийняття

у рішеннях своїх вибору.

 

Починаймо всі

з дій найпростіших:

нікому не мішаймо жити,

стримуймо себе від поганих слів і дій,

а далі починаймо

очищувати все єство

прощеннями й каяттями за те зло,

яке було в житті днів минулих.

 

Згадаймо всі і те,

як усіх Диявол мучить, ріже,

а ми молимося Богу,

бо БОГ –це все, що є: і добре й зле.

 

Сьогодні злого є багато

і ми молимося цьому злу,

йдучи несвідомо в прірву ту,

бо молячись такому Богу,

то він і дає нам саме те,

що у нього на сьогодні є.

 

Не застосовуймо в молитвах

слова «господи» всує,

бо господь є господин,

є начальник суспільний злий.

 

Тому такими словами:

бог, господь

ми і приймаємо їх такими,

якими є у суті самі;

так даємо клятву-обіцянку ми

служити й далі сатані.

 

Він і сьогодні водить нас

нашими корисливими умами,

бо куди не повернись,

до кого не звернись,

то, майже, кожен

незадоволений життям таким –

і тому краде, бреше, відмовляє,

хамить і грубіянить,

аби із гіркоти

болючіше комусь зробить.

 

Тотальне зло заволоділо світом,

а люди бачать і біжать

за мамоною грошей і статків,

погубивши ними душ своїх остатки.

 

Молімося святому Духу,

тій радості у Житті і Руху

і Його сподвижникам святим,

то і самі будемо світлими

і будемо благодіяльними

повсякчас і всюди.

 

Ми отримали ці слова

і вони трималися у нас роки,

а тепер дозріли люди Духом

і здатні прийняти їх

в істинні всесвітній.

 

Хто злякається,

то Хрест живодайний хай прийме

у рівносторонності крил,

якому вже мільярди літ,

а не цей символ нам нав’язаний

у хресті повішальнім,

не в цьому символі смерті,

на якому розп’ятим був і Іісус,

і не один праведник світу.

 

Саме таким хрестом ложать

на кожного печатку

з народження і до сметрі тіла,

відрізаючи свою Душу від Творця.

 

Шукаймо люди істину самі,

самі на собі і перевіряймо

і приймаймо ту істину життя,

яка дарує радість, бо все інше суєта.

 

Тоді ми побачимо в житті своїм,

що суть покликання людини

знаходиться у розвитку Душі,

бо саме вона в своїй личині

опинилася на вершині

у стяжанні якостей духовних

і вона є те дитя,

яке собою в тілі

носить Душі

в лоно Духа

Всесвіту цього.

 

Тоді ми прозріємо усі,

що путь до Нього

слід починати всім

зі справ хороших.

 

Починаймо з доброти,

бо доброта є той поріг,

що перед дверима любові лежить

і кожному через нього

пройти належить,

щоб відкрити двері.

 

Хто на нього ступить,

то тому й відкриються ті двері-душі

і ми опиняємося в кімнатах

Отця-Творця-святого Духа.

 

Багатьох ми звемо словами-ділами,

та мало поки прийшло на «весілля» це,

щоб пізнати у радості життя,

щоб зберегти планету і себе.

 

Ми свідомі й того, що за ці слова

знайдеться серед спільноти той «іуда»,

знайдуться й ті майстри-кати,

які забажають нас убити.

 

Слова безсмертні енергіями Духа

і Душа їх далі понесе,

бо тому прийша та пора і час,

щоб зміни відбулися в нас,

бо це і є та суть людська,

і хліб той насущний,

яким наповнене усе живе,

бо воно всесвітній коловрат береже.

 

Тіло заберуть,

то так тому і бути –

із тліна проявленим був

і тлін по собі лишив.

 

А ми єством при житті

ввірілися всеціло

Отцю-Творцю-святому Духу,

а Він зна,

як потрібно поступити,

бо вірішальне слово

все ж за ним…

 

Нам ще рік у тілі бути

і смерть його сколихне

людей чистих світлих.

І вони активно молитись будуть.

Тоді й почнуться реальні пошуки путі,

які ведуть до правди й доброти.

 

ГЕНІЙ, ЧИ НЕ ГЕНІЙ

Ми генієм не є,

бо не генами

до цього стану дожили.

Ми є те єство,

яке знає місію свою

і ми несемо той хрест,

якого бояться часто всі.

 

Бо ж не так просто

серед людей

істинну правду нести,

проповідувати милість і доброту.

 

Так угодно було

Отцю-Творцю-святому Духу,

що ми взялися за перо,

бо Знань про людину

і спонукань до написання їх

в середовищі людськім

визрівшими є на часі.

 

Ми писали, ми цвіли

і у радості Знання ці несли,

та помочі не мали

із середовища таких,

якими ми є самі.

 

Ми малість є,

то, можливо, Духом

нема сильних,

бо і квітка кожна зацвіта

і плід тоді від неї є,

коли для запилення її

комаха приліта.

 

Так і ми – зробили те,

на що умом

і можливостями здатні,

а в іншому ввірилися Творцю –

на Його волю й поміч.

 

Та не дочекалися…,

бо іще Земля не зацвіла,

одним широким лугом

і нема квіточок-любові,

щоб ці Знання

були бджолою отією,

яка запилює собою

на зміни кращі

в середовищі людськім.

 

А ми писати не маємо мочі –

втомилися фізично

і ті страждання Душі

у безсилості обізвалися в умі

тим розчаруванням

до збайдужіння повного.

 

Є той період-час,

коли рослина має квітку,

коли для запліднення вона готова,

то це і є той час.

 

А квітка не дочекалась

комахи чи жучка

і не отримала поміч,

не пізнавши мить

у зачатті на новий плід,

як результату продовження життя.

 

То так і ми перецвіли,

не отримавши помочі,

коли цвіли,

тому пустоцвітом лишаємося у житті

доживати ті роки

у тілі бреннім.

 

Допоки відійде Душа пуста

в той же не дозрівший простір,

бо не лишивши плід,

не лишивши слід,

ми лишаємо свою Душу

на нові митарства.

 

Тому, поки життя іще теплиться,

нам треба ум свій усмирити,

щоб обиди і гіркоти

Душа з собою не понесла туди,

куди вона полетить,

бо це нас сумом наповняє.

 

Тепер ще ми бачим вихід –

німота в собі,

як той сірий попіл,

що лишився з буйного життя

у творінні-тліні

тих вуглин

і спалахів голубих.

Ото тільки й згадки, що про них.

 

Бо, мабуть, нікого ці слова,

цей вогонь із цих джерел

теплом не зігріли,

не дали надії

на життя щасливе,

на те миле благо,

якого хочуть так багато.

 

Тому читайте ці слова,

усі, кому вони для Душі,

і згадуйте Творця,

Богородицю життя

бо Вони відкривають

нам ці Знання,

щоб кожен їх спізнав,

зрозумів і відчув

і ними своє життя степлив,

чиюсь Душу та зігрів.

 

НЕМА МОЧІ

Нема мочі

в душі, умі і тілі,

то страждає усе єство,

страждає і Творець,

бо ламається життя,

а без нього й коловрат

теж дає збої

і не твориться молитва,

якою все життя

творить благе джерело.

 

Тому будьмо свідомі

і гідними дітьми Його,

коли ми відчуваємо втому,

то зупиняймо усі дії у собі,

щоб відпочити і узріти,

повертаючись додому,

до Душі своєї;

щоб з’єднатися в молитві

зі Всесвітом могутнім,

бо там і є те джерело,

яке Знання і міць кожному дає.

 

Тому просимо й благаємо усіх,

хто тут читає,

то хай і іншим розповідає –

шукаймо у собі ті ниточки,

що з Творцем нас єднають.

 

Творімо молитви

раненько на зорі,

хай очі дивляться у небо

і слова несуть енергію благу

до усього й уся,

що одухотворене життям.

 

Бо тільки так, ми, люди,

які відчули міць молитви,

наповнюють простори

радістю для Отця,

щоб підняти всіх до розмови,

до молитви простої

в подяках джерелу,

бо там ми всі черпаєм силу,

щоб щасливо жити,

щоб істинно любити.

 

ВАЖКІ ЗМІНИ

Людина завжди до змін не вхожа,

бо сприймає їх вороже

і в своє життя приймати їх не хоче.

Кардинальні зміни

відбуваються з людьми

серед малої кількості.

 

Бо змінюємося ми лиш тоді,

коли відчуваємо у них

затребуваність спільноти

і те піднесення в собі

тих позитивних відчуттів.

 

Саме такий стан

ці відчуття народжує у нас,

як, нібито, нізвідки,

а вони ідуть з Душі,

з тієї матриці людини,

з якою життями ми приходимо сюди.

 

КІНЕЦЬ

Людство йде до кінця

і цей хід почався вже.

Важко буде всім

ці років п’ять вижити усім.

 

І то не факт,

якщо люди не почнуть будувати

ковчег Ноя у собі,

щоб спастись.

 

Хай там що…

і це повсюдне зло,

але починаймо всі

з добродіянь і милості.

 

Не надіймося на держави і церкви,

а самі творімо молитви,

бо доброта – це молитва,

бо чесність й справедливість

теж Творцю до вподоби є,

та і стримування від брехні, гніву, зла,

то це теж молитва чимала.

 

Ми не пророк

і не є святий,

а такий же грішник,

який робить помилки.

 

Та слова про кінець

донести всім

доручив Творець

нашими руками.

 

Так ніхто ж не хоче чути…

і не почують, однозначно,

хоча це ж не буде мить,

а строк означений вище.

 

Бо і Ной будував корабль

не один рік

і у всіх на виду,

попереджуючи про біду.

 

Та людство в цивілізації тій,

як і в теперішній цій,

не чують Творця

і себе не чують

і в байдужості ідуть

німі совістю своєю

з умом грайливим

шляхом мнимих втіх

до прірви,

де кінець,

майже, всім настане.

 

Ми просили років п’ять тому,

почавши з книг і дописів тут,

щоб всі до розмови йшли

з Творцем-Отцем-святим Духом

і в діях не відставали,

творячи якості духовні,

бо вони і є той ковчег,

який допоможе нам

залишитися живим.

 

Так, тим, хто виживе,

не легко фізично буде,

та легкота в Душі

і поміч святого Духа

дозволить їм

бути першими людьми

у цивілізації новій.

 

ВЕСЕЛКА

Є такі місця,

де кольори усі єднаються.

І це місце у кожному є –

воно Душею у нас присутнє.

 

А ми чогось так категорично

тільки чорне й біле бачимо

у наших результатах дій

і в тому, що є навколо.

 

Хоча це епізодично,

а в основному люди бачать

це поєднання в сірих буднях

свого життя у стані виживання.

 

Приймаючи його таким,

похнюпивши буйні голови свої,

бо ум влаштовує така сірість,

в байдужість повну впавши.

 

Але ж різні кольори у веселки,

як у нашій радості, в єднанні

так виграють, іскряться,

бо ми ж на небі, як та веселка.

 

А інше є єднання у тому спектрі –

де є кольори усі, то так і в житті.

А для цього потрібно брати пензля

і творити ці пейзажі свого довкілля,

свій життєвий простір,

починаючи наносити грунт в собі.

 

Хай то буде красивим кожен день,

як на картині пейзажній,

де ми присутні діями своїми,

а ми на ній лиш гості.

 

Яка спокійно споглядає

і з нами розмовляє,

висячи на стіні,

а ми у спокої душевнім

діла інші творим.

 

Тому є й такі,

що різними кольорами

вимальовують життя свої

для себе, а не так, як всі.

 

А ми в такому стані,

як та веселка в небі

на всьому кругозорі

грає з нами.

 

І ми в захопленні своїм

шлемо компліменти їй

і усмішки свої дитячі,

даруючи радість у простори...

 

ДОВІРА

Нема довіри керівництву,

нема правителя у нації воістину,

а люд тривожиться,

притягаючи негатив на Вкраїну.

 

Мабуть прийшов той час,

коли потрібно зупинити каганат.

Зброєю тут уже не вдієш,

а потрібно свої життя спасать

і душеньки леліять.

 

Ми самі маємо хазяїном бути

на цій прабатьківській землі,

бо ми своїми душами

є істинним джерелом влади.

 

Трагедія нації і її Духу,

коли в чужі краї їдуть люди,

не маючи прихистку

в рідній стороні.

 

Починаймо творити всі

лад в собі і у взаєминах з людьми,

то спокій прийде в сім'ї

і пошириться в усьому світі.

 

Ми у своїй країні-хаті

свої порядки маєм встановляти,

караючи злодюг проклятих,

навчаючись у інших господарювати,

та свого не цуратись.

 

Ми маємо довіритись президенту

і захищати у єднанні

ті обіцянки його,

які проголошені привселюдно.

 

Довіра має в нас рости,

а ми маємо бути грунтом

у відповідальності і правді

кожен у собі.

 

Бо не може батько

бути для всіх жандармом,

а ми, як його діти,

маєм діяти спільно.

 

Доброту між себе сіймо,

у кожнім злі позитив шукаймо

і очиститься Душа українця,

то розквітне й нація.

 

Довіру плекаймо люди,

бо без неї ніщо у світі

не було і не може бути,

а вона фундамент, стіни й криша

для розквіту нашої країни.

 

ЖИТТЄВІ НОШІ

Є й легкі шляхи для тих,

хто чує й бачить свічу Творця,

а то не зовсім є важким

іти до стану щастя.

 

Бо ноша від Творця

є по силі кожному.

І то не вся вага,

яка мучить совість,

і не та вага,

що муляє плече.

 

Бо приємність, радість покрива

тією легкотою,

коли Душа життям цвіте

і в кожнім вчинку в ногу йде.

 

Це так добре,

що ми правди глас

пишемо людям,

а вони чекають нас

з дописами на сторінці.

 

Бо мудрість потрібна всім,

а особливо тим,

хто зібрався у місії своїй

людей словом навчати.

 

Словом людей лікувати,

словом людям допомогати,

а то все чогось кабачні вірші пишуть,

для тих завсігдателів таких.

 

Та потрібно знати всім,

коли людська спілнота вся

підходить до смертельного кінця,

то раду треба шукати спільно,

а не розводити мнимі дифірамби,

порушуючи Дух людський.

 

Саме собою щось та станеться,

але ми всі чекаємо на краще,

то для кращого слід творити,

щоб у радості всім жити.

 

УРОК НА РОКИ

Доброго ранку, доброго дня! –

і так щодня на все життя

несімо ці слова,

щоб окрилювалася кожна Душа.

 

Щасливого дня і тим усім,

хто такого дня бажає,

і тим усім,

кому такий день потрібен...

 

Щаслива та людина,

яка бажає завтра,

бо вона сповна живе

і радіє сьогодні вже,

і цю радість дня

в завтра понесе.

 

Сонце зранку

у віконце посміхнулось,

а по дорозі файна пані стрілась,

то і настрій до роботи десь узявся.

 

Ось така мала дещиця треба,

щоб радість приходила щодня

до кожної людини і сім’ї,

щоб вона ширилася по всій Землі.

 

ДЕ Ж ТОЙ ВЧИТЕЛЬ?

Де ж той вчитель,

який би нас навчив

прощення у всіх просити

і самим прощати,

а потім екзамени здати,

щоб ці помилки не повторяти.

 

Творець нам все простив

і про це свідчить те,

що ми живі іще,

хоча і не живем, а влачем.

 

Сьогодні й далі

всім за все прощаємо,

і інших до цього долучаємо,

хоча сьогодні іще згадалося.

 

Простіть і нам усі,

можливо чимось принесли

неспокій у ваші дні:

усе, що іще пам’ятаємо,

і за все те,

що в собі тримаєте.

 

Щоб кожен з нас

так діяв день при дні,

то Творець на Землі

збудував би рай.

 

Мабуть ми не такі іще,

бо серед нас негатив живе.

А життя здається зовсім тяжке

і таке геть не радісне.

 

Коли би ми жили у радості,

то ми б жили, як першолюди

у тих роках і при здоров’ї,

співаючи пісні подячні.

 

Не вміємо ми жити,

коли замість пісень,

ми спини тяжко гнем,

та навчатися все ж не хочем.

 

Запрошуємо вчитися усіх

і вчитель є у кожного свій –

то його Душа,

а нам вуха слід

лиш почистить,

очі вмить,

щоб почути і узріть.

 

ДОПОМОГА

Ми не підемо поріг топтати

в НСПУ, чи інші преміальні комітети…,

та й для чого туди книги направляти,

якщо вони там незрячі,

бо навіть не диляться на поле творче

через вигідну близорукість.

Бо творці натури тонкі

і не кожен здатен,

чи й можливостей нема,

щоб туди ходити і просити,

задля популярності

і заспокоєння свого его.

Та багато з них

пишуть для Душі

і для життя,

маючи благо

з усього того

і не топчучи поріг

напишуть слів зі стіг.

Коли дивишся на сторінках ФБ,

в періодичних виданнях,

що люди все ж читають книги,

беруть участь в обговоренні їх,

то це свідчить лиш одне,

що дана тема для розмови

визріла в суспільстві нашім.

Хай ми нездара у письмі,

та які шедеври в Шостацької Людмили…

і таких чимало є,

хто пише просто у мішки,

а нація й держава

ці енергії позитиву втрачає.

Є й молодих талановитих багато,

то чого їх не стимулювати,

чого їм не допомогти

свої творіння видавати,

чи хоча би ті

презентації не організувати,

бо інституції для цього ж і є,

щоб вони відчували,

що бажаними є і затребувані.

То це радістю їх повнить

і творити краще спонукає.

А митці Творцем і дані для того,

щоб Дух людський формували.

То для чого ті спілки,

бібліотеки і комітети,

видавництва й ЗМІ,

коли вони таланти

до себе не залучають?

Не вишуковують, а ждуть,

що митці до них самі прийдуть.

Та істиний має гідність

і не піде топтать поріг,

бо вони не ходаки,

а творці полотен,

музики, романів і віршів.

Тож означені інституції

задля блага націй,

задля інтересів держав

самі шукати мають

ті твори і митців,

які струн Душі торкають.

І вони мають ініціативу проявляти,

вони ж мають представляти

цих митців на форумах різних,

щоб преміями гідними

їх працю ощедрити.

Ні, мабуть ні,

на коліна митцю треба стати,

щоб рабом його зробити,

щоб таланти затоптати

і стрижень той духовний

у митця зламати!

Хай пише оди, дифірамби,

вітання до днів народжень,

про лобзання і зітхання…,

бо держава і політики

народ самі будуть «вчити»

і як йому у щасті жити.

А в цей час не простий,

занепаду духовності світлої і чистої,

для націй і держав

підтримка потрібна вкрай

митцям талановитим,

які Дух націй чистять.

 

СИМВОЛИ ДЕРЖАВИ

Прапор, гімн і герб країни

є лицем нації, народу і держави.

Прапор є лицем її,

гімн – це мова-звук,

а герб, як печатка офіційна.

 

Три символи держави

у всі віки символізували

Дух нації і її стан економічний,

а сусідам звітували

про наміри хороші.

 

Вони були відкриті

і відкрито про це повідомляли

в цих символах сакральних,

які й несли в собі

цю суть і зміст для всіх.

 

Тому, коли ми заявляємо про зміни

в політичних і економічних курсах,

то і в символах має це змінитись,

щоб на Землі кожен міг

їм з довірою вклонитись.

 

Нація Духом занепала,

збайдужіли люди до себе

і до всіх навколо,

не бажаючи йти до змін

добродіяльністю єдино.

 

Тому й правителя не зродили,

а керувати ними злодюги пруться,

руйнують економіку нувориші свої

і заграничні «хазяї»;

невизначений зовнішній курс.

 

Хоча нація-народ зріє

і зміни відбудуться так чи інак

за цих років п’ять,

то тепер уже нам слід

новий гімн і герб готувать.

 

Тому ці три символи державні

мають собою свідчити

одну суть і зміст в поєднанні –

щоб прапор, гімн і герб

не мали суперечень.

 

То краще залишити цей символ України

в прапорі жовто блакитнім,

чим повертатися до тих часів,

коли українці у війнах

звитягу несли в малиновім.

 

Прапор жовто-блакитний

поєднує в собі колір нив

і ту чистоту,

яку ототожнюють небеса –

то тут і істина свята.

 

А цей гімн

давно бажає змін,

хочаби до такого змісту,

який пропонований вже нами.

 

Тому відкриваймо націю й державу

для енергій позитиву,

де творча праця і радісне життя,

як стан, як умова

дозволяють духовно їм рости.

 

Коли ми читаємо гімн,

то там все гнів, війна

і возвеличення мниме,

які нищать зерна

духовності нації

й життя в основі.

 

Та й герб пора возвести

із малого у великий,

бо цей тризуб

символьно свідчить

про зброю-піку, а чи вила.

 

Хай він буде у тому слові

«ВОЛЯ» на голубім фоні,

що свідчить про мирні наміри держави

в обрамленні з колосків пшениці,

як символ гостинності святої,

а той серп і молот під тризубом

свідчив би про народ працьовитий,

а не войовничий.

 

Хай герб Вкраїни свідчить

про наміри держави позитивні

у взаєминах добросусідських,

про гідність нації такої,

яка здатна себе захистити.

 

Бо герб, як тіло,

за все в отвіті

і несе в собі Розум, Дух

і той прагматичний ум,

які об’єднані енергіями

в устремлінні жити.

 

Хай прапор над усім гуляє

і буде лицем держави,

щоб її так сприймали,

що вона жива і жити хоче

рівною серед рівних в усьому світі.

 

Хай тріпоче в усмішці привітній

у тій висоті небесній

і як жовтий колір сонця,

що дарує тепло і світло

усім і вся невпинно.

 

Хай гімн собою свідчить

розвиток постійний

радісним співом з музикою;

хай слова милозвучні

налаштовують нас і сусідів

на мирнії розмови, спокійні.

 

Це все нам творити слід гуртом

із любов’ю вже тепер,

а матеріальне прийде за ним,

хоча для реформ-змін

в економиці й політиці

розрахунки і постанови потрібні.

 

НЕМА ДОВІРИ

Нема довіри президенту,

бо він повірив не народу,

який його обирав,

а тій купці політиків,

які завжди із партії однієї

до іншої бігали й біжать

заради здійснення мрій –

брехати, красти, війни плодити,

як і попередники їх.

 

Бо політика сьогодні

найкращим бізнесом є,

де брехня брехню поганяє,

а з неї політики мільйони мають.

 

Він печеться про олігархів,

як магнатів із грошима,

шукаючи для них інвесторів

під гарантії держави,

програючи двічі –

один раз, коли ці гроші

вкрадуть ці ж магнати,

щоб потім кабмін пікетувати,

щоб бляшкам було що дати,

щоб і далі через ЗМІ муть-суєта

в суспільстві людськім росла,

дискредитуючи президента

і його молоду команду;

а другий полягає в тому,

що вкрадуть інвестори

з казни держави

за, нібито, нереалізовані «наші» плани.

 

Вони уже не раз

на ці гарантії чхали

і тільки підло й тихо

свої рахунки поповняли.

 

Бізнес сьогодні зв’язки скрізь має

і він спроможний сам собі

шукати ніші –

куди і який товар постачати.

 

Ці магнати, нувориші погані,

й так народ ограбували,

а ще хочуть своїм КМУ і ВРУ

до кінця перекусити курку ту,

яка яйця їм же золотенькі носить.

 

Нема Розуму, нема й ума,

бо двійки мали за навчання,

а дипломів по декілька купили,

та «східняками» рулили,

бо показав досвід минулих літ,

що діючі підприємства

вони перетворили на пустирі.

 

Не здатні вони управляти

підприємствами прибутково

і лиш так, на бігу,

збирать жирнії вершки у банці,

а за банку ложка брязь,

бо там пустота

і в банці лиш кисляк.

 

Не може злодій хазяїном бути.

Він вміє красти і з цього сито жити.

Двірник не може оператором стати,

щоб на АЕС кнопки натискати …,

бо у кожній справі й до діла,

як і до всього в світі

талант має бути.

 

А сьогодні ж можна мати механізми,

щоб вони накрадене пустили

во благо й розвиток Вкраїни

і чартерами золото не везли на Мальдиви.

 

Податки мали би платити у казну,

як і всі у світі,

та не платять вони до бюджету,

бо касири з партій уже взяли…,

забрали з них мзду

під обіцянки дати посади

кумам, дітям, невісткам…

 

Та і враження таке,

що не патріоти там,

а державою для усіх спільною

керує певний клан

і у всьому «правлять» бал

не розрахунки, перспектива, план,

а звичайні взятки через блат .

 

Кого б ми не вибирали,

то все ж фігури одні і ті.

 

Тому великий бізнес не платив

й не платить податки,

а ще так, по кумівськи,

розкрадають казну

під паперові бізнесінноваційні,

чи, так звані, пілотні програми.

 

Державний кум державному куму

дає для таких пілотів гроші на

п’ять років, а то і більше,

звільняючи постановами КуМа

від податків і ревізій,

та і звітів не потрібно,

бо уже вони місцями помінялись.

 

Ось такі схеми потрібно

розламати нам самим.

Таке було і в країнах інших,

то чого ж нам не єднатись

для захисту гідного життя

і для гідних умов

дітям і онукам працювати.

 

Візмімо для прикладу Індію,

природою теж богатою,

і нею керували

англійські окупанти двісті літ.

 

Та нація народила Ганді

і вони, сидячі протестанти,

змусили покинути без зброї

англійців «рідную» колонію.

 

Не ждімо месії,

а самі позитивне творімо,

тоді й енергії світу

до нас будуть схильні.

 

Єднаймося сестри й брати,

природу і матінку землю бережімо,

бо вони годують нас,

а не долари і гривни

в тяжкий сутужний час.

 

Нема довіри,

бо тільки заяви

лунають із великих залів.

Та й не рейтинги їх страшать,

бо попередники сиділи

у тих же кріслах,

маючи по три, чи п’ять

процентів тієї довіри,

позичивши в Сірка очі й пасть,

щоб соромно не було

і продовжували брехать.

 

Однак природа у таких сірків у тому,

що вони таким були і є,

приходячи отарами керувать:

пастух дає харчі,

а там ягня здохне,

чи й з живого шкіру здерти можна…

 

Тому в таких собак,

свобода бігати у горах,

ситим бути день і ніч

і шерсть блищить

у них цілий рік.

 

Тому так ми

спокушаємося на брехню

і не бажаємо дозволяти

Душею керівників вибирати.

 

Тому і підгавкуємо здаля,

а захищати землю нікого і нема.

 

РОЗ - РАДА

Скільки б не було нам років,

то із цього не сумуймо,

бо у кожному віці є

чудові миті –

лиш узріймо і приймімо.

 

Нас, старих, не люблять…

ну й нехай.

Уваги не звертаймо,

а в себе ці докори не впускаймо,

бо гнів і злість

останки Душі і совісті з’їсть.

 

Відпускаймо ситуації такі

і шукаймо заняття для Душі.

Частіше на небо, ліс

очима споглядаймо,

бо неба чистота

і істина у ній;

бо ліс наука тиха,

яка в ладу навчає всіх:

пити воду по потребі,

рости, цвісти, плоди нести

і листям до сонечка тягнутись,

а потребуючого при бурі прихистити,

чи то у спеку тінню охолодити.

 

Не гордімося літньою красою,

манерами, чи станом,

бо це з роками того не вартує.

Здоровими навчаймося бути,

бо здоров’я дає змогу

вільно жити

і ця свобода радість нам дає.

 

Тепер і завжди краса Душі

і є той духовний стрижень,

який тримає кожного із нас

і світ увесь,

бо її краса

всі чесноти несе.

 

Буває не ладнаються діла,

то зупинімо подальші дії,

бо і сил молодечих у нас нема,

а роздуми відповідь нам дадуть –

як нам далі буть.

 

Не рівняймося кроками з молодими,

коли ходимо до магазинів;

не біжімо під червоний світлофор,

бо біг остався лиш в умі

і він уже не управляє бігом,

бо в ногах нема сил,

нема там зерен правди,

бо правда в Душі,

а вона говорить:

не спіши…

 

Будьмо в бдінні,

бо в дорозі з нами йдуть,

гусінь чи павук,

то не зробімо смерті їм.

 

Не ламаймо деревця,

бо й воно прийшло

життям сюди,

так як і ми.

 

Треба каліці, бідному, сироті допомога,

то відкладімо все і допоможімо,

бо тут бережливість уже скупістю є,

а з нею ми завжди у прогаші.

 

Бо даючому додається,

а скупому віднімається.

Навіть, якщо у цей момент

зовсім нічого дати,

то просто тихо помолімося

за свою нездатність, біль.

 

Та все ж знайдімо нагоду,

щоб надати таку допомогу,

повідомивши рішення таке

страждущому брату.

 

Чуже ніколи не беріть,

навіть, якщо вкрай тяжко…

сил нема і Душа болить,

то сядьмо і відпочиньмо,

а за цей час і по цій дорозі

саме той прийде,

кого Сущий в поміч шле.

 

Однак і в спогади неприємні

умом не влізаймо в них,

а прощення попросімо,

чи у помилці своїй

щиросердно помолімось.

 

Якщо ж надії-мрії не збулися,

то це свідчить лиш про те,

що ми забагато чекали від інших,

бо сил нам Творець стільки дає,

що для потреб в житті

їх вистачало собі на ті діла,

які нам були потрібні.

 

Та знаймо люди, знаймо,

що за зимою у життя

завжди приходить весна,

бо тільки мудрий

від людей своє щастя ховає,

а святий і чистий

його всім розсилає.

 

Зла на інших не тримаймо,

а просто так живімо,

бо воно гнилий і непосильний вантаж,

з яким у наше єство приходить рак.

 

Якщо нас і не люблять,

то це не вся біда,

бо та відмова в спільній участі

є лиш турботою про нас,

щоб ми на старості відпочили

і душами прозріли.

 

А ми любімо всіх і вся

кожну мить свого життя

і ця енергія любові

пошириться й на тих,

кому ми при здоров’ї

і при можливостях своїх

її не додали, чи не долюбили,

коли молодими іще були.

 

ПРО СЕБЕ

Популярності і слави не шукаємо,

а тільки словами в книгах просимо

Вас, люди, - будьмо добрі у собі

і у взаєминах з людьми.

 

Сіймо, сіймо навкруги

радістю і милістю

і творімо все з любов’ю,

то забуяє нива доброти.

 

І дощ, і сніг,

і гнів, і поспіх,

і біда, і сльози –

все воно минеться.

 

От тільки щастя

так хочеться душі,

бо тепер вона

узріла мудрість

в наших ділах і думах.

 

А сама себе чує молодою

і тільку ум вже дещо забува,

і тіло в сторони хита –

то це старість до нас

скоро так приходить,

а молодість же з нами

так довго йшла…

 

Старість, то зима життя

і все ж вона жива.

Зима, зима –

це ж не самота…

 

Бо й сніжинка летить укупі

зі світів далеких

і не згубила друзів,

то так і старість людська

збира до купи

цих дідусів, бабусь на лавки.

 

Чого люди,

старіючи, так часто

починають шукати

джерела духовні

у собі і в інших?

 

Бо це є екзамен

у кожному житті

і ми маємо складати його самі

в цьому колективі,

що є навколо

і для нього –

за свої думки, слова і дії…

 

Добра дія така,

коли дехто загодя

готується до нього,

щоб дійсно й гідно

знову піти в світи…

 

Скоро слова не лягатимуть в рядки,

світ зупиниться на якійсь хвилинці,

тільки той слід й залишиться у житті,

що вилився у книги, як ісповідь Душі…

 

ОДА МАМІ

Боляче, воістину боляче,

коли хочеш обійняти маму,

а її уже нема,

бо пішла навік уже

за життєве коло.

 

Обнімаймо їх при житті,

заходьмо для розмов,

чи для потиску руки,

коли вони іще живі,

несучи часточку любові.

 

Чомусь так облаштований світ,

що це ми починаємо розуміти,

як потребу, як реалії,

коли виростаємо в ті роки,

в яких нас чекали мами.

 

Бо саме в такому віці,

ми починаємо їх чути –

і повчання ті мудрі,

і їх дії тихі

таких наших добрих мам.

 

ВІДЬМАРСЬКЕ ДЗЕРКАЛО

Наша бабця при житті

розказувала байку отаку:

"Одного разу старенька бабка

зібралася піти в ліс,

щоб назбирати суниць.

 

Ковиляючою ходою,

ловила дрюка

із рук вислизаючого –

аж тут щось в очі блись,

то вона й візьми та й зупинись.

 

Розгорнула дрюком пісок і мох

і предстала перед очі

скалка дзеркала чималого –

підняла, обтерла,

зазирнула і отерпла…

 

В ті часи далекі

дзеркал майже не було

і лиш в деяких хатах

жінки вмонтовували біля печі

сякі, такі дзеркальні скалки.

 

Щоби при нагоді

зазирати на свою красу,

поплескати по щоці,

щоб освіжились румянці,

чи поправити косу.

 

Підняла… і ще раз подивилася,

покрутила головою сяк і так –

та й бубнить собі під ніс –

хто ж це в дзеркалі…

і так прямо в очі дивиться?

 

Якась страшна жінка,

мабуть мавка лісова,

а чи відьма світова?

І тоді з розмаху

кинула дзеркалце під густий кущ.

 

Ах ти дзеркало відьмарське -

і скоріше перехрестилась: -

чуть мене не перелякало.

Ось чого тебе, прокляте,

люди викинули в ліс.”

 

НАВЧАЛЬНА ШКОЛА

Кожен здатен бачити глибинно,

але таке трапляється в людей

при біді і на межі, зазвичай,

хоча цього можна вчитися свідомо,

почавши дивитися в себе,

і слово, діло, думку кожне

звіряючи з совістю в собі.

 

Тоді і саме так кожна людина світу

починає зі своєю Душею розмовляти.

Тоді і ми у всьому починаємо мінятись,

бо зрозуміємо вкінець,

що у всьому треба до Душі прислухатись.

А цим ми відкриваємося для інших

і ми теж побачимо собі подібних,

що й вони по іншому дивляться на нас.

 

Прийшла уже пора,

настав вже той час,

коли вже кожен з нас

має приступати в усьому й скрізь

до вивчення себе всеціло.

 

А наука ця проста:

живи й нікому не мішай,

працюй творчо

і з добрих помислів дій,

май гідність не брехати і не вбивати,

а по можливості собі подібному допомогати.

 

Це є екзаменом вступним,

а далі ми пізнаємо усі

благо нашого життя,

яке відкриється нам

джерелом начал

в Отці-Творці-святому Дусі –

зникнуть всі релігії світу,

пропадуть і партії людські

і заживемо ми сімє’ю однією

при цьому джерелі,

з розуміння брата і сестри.

 

В МОЛИТВІ СИЛА

Як праведно природа помирає,

коли зрубали дерево,

то й трава під ним горить,

а то так людина їх і губить,

аби собі вижить.

 

Та дерево й трава кричать,

сльозами-соком виливають біль

та людина їх не здатна вже почути,

вона й себе воістинно не чує,

та все кудись

в бажаннях тих біжить.

 

І чхала вона на президента,

і на нувориша свіженького,

бо сама вже чахне

від ганьби й несправедливості,

бо і бог, і життя у нім

їм уже не миле.

 

Та встаньмо люди до молитви

добрим словом, а чи ділом,

щоб відчути свою малість

у спасінні світу,

бо в молитві спасенні ми

і все спасіння Духа.

 

Не очікуймо месію

і не ждімо чуда,

а навчаймось захищати

свою гідність,

а з нею і все навколо.

 

Бо в цій землі, траві

коріння наше рідне;

бо ми з цією рікою і повітрям

є одним цілим колоритним.

 

Кожен обирає свій життєвий путь,

світ людський і богів у нім,

та без молитви і творіння

ми лишень примари й тлін.

 

Справжню чуттєвість має той,

хто чує крик Душі,

чи шепіт її;

хто чує її спів

і бачить ті широти

у повній тиші

при творенні молитви.

 

Думці, слову, мрії у молитві

доріг не треба взагалі,

хоча їх знайти

допомагають саме вони.

 

ТРАКТ І АКТ

"Апріорі, життя не має сенсу.

Це ми створюємо йому сенс"

Жан-Поль Сартр

_ _ _

Це розповідь про життя,

його зміст і суть,

про пошуки і певні дії,

чи про відсутність сенсу в нім…

 

Куди ведуть нас погости на цім путі,

який ми життям назвали

і чи дійсно є у цьому смисл,

щоб ми руки не опускали

і рух думок не зупиняли в нім.

 

В чистому розумінні суть життя,

якщо відсторонено на нього подивитись,

то сенсу в ньому ні капельки нема,

однак, якщо є життя,

то воно і створює сенс,

то появляється і гра –

спочатку несвідома,

а далі ми

уже є членом спільноти

і тієї гри,

яку грає усе живе на Землі:

з усім живим і тим,

що є допоміжним

в постановці всіх видовищ –

милих і прийнятних,

а чи не зовсім.

 

Але ж як ми

появилися в житті?

Бо батьки,

як і все живе

є лиш прохід,

є лиш знаряддя

для продукування життя.

 

…і от починається життя,

і ми продовжуємо в ньому

дорослими встановлену гру –

змагальність у всьому,

якісь права на людей, на речі, дії.

Ура! Ми в боротьбі.

З ким?

Зі всім живим…!

 

Хоча ми лишень частина природи,

та якої ж наносимо їй шкоди,

як ні один індивід із живого,

що є на Землі, у ній і у висотах.

 

Є інші енергетичні ніші,

такі, як сонце, вітер, вода…,

але таке буває рідко,

а от людина,

маючи свідомість і мислення логічне

нищить постійно й усе,

без будь якої потреби,

бо все інше

енергії бере тільки із потреби жити,

а людина готова зверх усього брати,

створюючи ідеологію-мораль

організаційну і ту

для вигод сильних,

хитрих і свавільних.

А слабші є господом для іще

слабших умом, чи по силі.

Тому для гармонії-рівноваги

кожен живий індивід

отримує те ядро атомарне

у життя своє,

яке й створює

певний паритет.

 

Хочемо жити краще і без війн,

то маємо цей текст для роздумів,

що усвідомлена кожна дія

дає шанс на лад у всіх діях і на мир.

Бо навіть той чіп є ніщо,

бо він не страшить траву, чи пісок,

ні вітер, ні зірок,

то чого людину проймає страх –

бо не хоче себе вивчати

і можливостей своїх,

покладаючись на інстинкти,

як менший у роду ссавець.

 

То що ж є творцем життя?

Явно що не той бог,

якого придумали люди,

а може цей сценарій теж

із того ж джерела,

що і саме життя.

 

То хто цим керує і так вміло,

управляє конкретизовано і вдало –

від зрушення енергій наймогутніших

до думки коротенької.

 

Ніби все під контролем

і випадковостей нема нікчемних,

бо вони як певний ланцюг

невизначених дій.

 

Нема сенсу у житті,

та де ж береться

проявлена за-кон-о-мірність

в цьому русі сонця, зірок, планет,

вод океанічних, людини,

комара і клітини

в організмі,

чи бактерії активної.

 

І так в усьому,

навіть у тій видимій частині всесвіту,

чи цієї галактики, або й галактик інших,

сонячних систем і ту серединність

плоскої Землі,

на якій ми

життям присутні.

 

То мабуть життя і є енергія та,

яка продукує енергію світла і тепла.

То тоді людина, як і все живе,

лиш іграшка в чиїйсь грі,

як частинка цих енергій вібраційних

в будь якому проявленому й непроявленому виді –

тіло, слово, думка, криця і водиця...

 

То який сенс іграшкою бути?

А ніякого нема,

бо те ядро,

як основа життя,

яке ми обумовили словом “душа” –

рухається незалежно від нас,

перебуваючи в живих тілах

в безначальності і до безкінечності

у часі, просторі і русі,

як прояв життя людини.

 

То хто ж творець?

Цих різних змішаних енергій

і в тій певній стабільності форм і дій,

навіть неусвідомлюваних часто?

 

Людина назвала цей рух, як основу,

як ознаку прояву життя

і обумовила енергією творящою

назвавши її дух, як образність руху.

 

Чому різні люди на планеті

мислять одинаковими образами,

а слова мають звучання різне,

хоча дії є однаковими?

 

Що збуджує в чоловіка член

при спогляданні голої жінки...?

То дозвольте знову запитати:

чи ж то є людина іграшкою,

чи так багато знає,

що і, маючи знання певні,

не здатна їх передати далі

і лиш вони приходять нізвідки

лиш окремим індивідам

без розуміння їх джерел

в образних діях?

 

Чого не створено стабільно

в організації життя для потреб

тих іграшок комплект

від камяної сокири і до телевізора,

чи підняття ними

багатоонника корабля на орбіту?

 

То хто питання задає,

той відповідь має знати...

 

Все правильно,

окрім того,

що ми, нібито,

для всесвіту ніщо.

 

Ніщо так не буває

і тиша, чи непроявленість образна

для когось не є фактом

існування і присутності

у кожнім метрі кубічнім,

а то і у меній одиниці

енергій всесвітнього організму.

 

Тому і наш організм вкупі

з усім, і тим ядром-душею,

яке дається при зачатті життя

є малесенька мікрокопія його.

 

А коли людина виростає

у розвитку ума до самоусвідомлення,

до розумінння подібності –

а це і є плід еволюції життів

у цім ядрі атомарнім.

 

Для розуміння напишем,

що то і є той плід,

заради якого

і твориться життя для когось,

а ми до нього лишень

розхідний матеріал

у цьому круговороті,

у цих потоках енергій

у цій грі-життях мільйонних

з цим ядром самі собі

і творимо той сенс,

коли уже свідомими цього є,

бо то все була і є боротьба –

і за певний інтерес,

і щоб вижити, обманюючи, крадучи,

або й силою забираючи,

щоб, доростаючи

до стану цього

і капельку позитиву

життями залишати

для всесвіту кожен раз.

 

Усвідомлення не звільняє остаточно

від боротьби і інтересу,

але вони уже не є у тих

формах змагальницьких,

бо ми знаходимо глибинним баченням

той орієнтир близкий і завершальний.

 

Саме цими пізнаннями

ми є плід і є той ділакетес їжі-енергії

в завершальних життях

уже як атом всесвітньої будови.

 

І тому ми вже є ігрок,

хоча й не індивідуальний,

а не іграшка,

перегодя втрачаючи і тілесну оболонку,

а той свідомий ум уже є

монолітом розуму всесвітнього.

 

Тому про якийсь смисл

у індивідуальній пісчині,

чи в дереві, або в людини,

ми не можемо сказати,

бо ці життя ідуть,

як програма світова,

а той проміжок незначний,

при свідомому умі

і дає те райське відчуття,

те благо в діях і постійно,

які ми деколи в певних ситуаціях стрічали,

як поміч всесвіту в нагороду

і теж як певний стимул-інтерес

в путі-пізнанні цього стану –

жити і радіти кожній миті

свого життя і тих,

хто є в нашій орбіті взаємин-дій.

 

А смислу і у всесвітньому організмі

нема і там потреби такі не зріють,

бо і там іде ж та боротьба

і напруження за впливи,

за вишуковуваня методів і знарядь

у вирощуванні енергій позитиву,

чи іншого протилежного ядра –

всесвітнього негативу-зла.

Бо і воно енергію черпає

в усьому живому, включаючи й людину.

 

Така боротьба ведеться

і в інших просторах космічних.

Тому свідома людина завжди бачить

ту рівновагу і баланс

і здатна свідомо її сама в собі,

а також в інших регулювати.

 

Ось така місія людини

і її життів у тілі,

і її ума у людському стаді,

як і того ядра,

навколо якого крутяться-живуть

протони й електрони,

які воно тримає вкупі-єстві,

єднаючись в потоки однорідні.

 

Так, без заперечень,

смислу життя взагалі нема.

Так, заперечимо ми,

що смислом все ж наповнене життя.

 

ПЕРЕД ЛЮДИ

Ми писали книги-тези

з надією в своїм умі,

що світ попросить

розкрити ширше і глибоко

ці пізнання про бога й чорта,

та ми пізнали в цьому одинокість.

 

Бояться люди правди,

бояться вони зла і смерті,

однак із дня у день

тихенько служити хочуть

на їх добрий день,

чи іншим насолити в рану біль,

щоб посміятися в кулак утіхи.

 

Дволикі люди в словах і діях,

як і сам Бог-Життя –

коли вже зовсім тяжко,

то шукають святого Духа;

коли діла у них їх веселять,

то їм тоді і чорт дітей колише,

а вони усе спішать,

щоб в собі подібного

побільше, а то й усе забрать.

 

Не біймося Творця-святого Духа,

бо ми прийшли сюди

по його милості і думці,

а страх, біль і смерть

ми в життя свої привносимо самі.

***

Писали вірші-сирець,

щоб на окремих деталях

життя земного і небес

достукатись до людських сердець.

 

Ми все жили в подяках світлих,

Тобі, Дух святий і чистий,

за цей талант,

що роками в нас дрімав,

за покликання у світ,

за ту місію у нім,

щоб ці слова могли читати всі.

 

Щоб читаючий міг у них

себе пізнати і те ,

що є навкруг;

щоб себе почав міняти

з великого й дрібниць –

у помилках бачити поради

і добротою рід увесь із ним

ріс для всіх зерням елітним.

 

Ми в тяжкості взялись

за поширення між люди

цих знань-повчань,

що відкрились неспроста:

видавали живі книги,

створили простенький сайт

і сторінки в інеті.

 

Та відскакували слова

від кожного читача:

то страхом суцільним,

то словом обережним –

і ми зрозуміли,

що Творець байдужий їм.

 

Ось так у цьому завзятті

попалися і ми

на гачок рогатому,

почавши прислухатися:

що ж говорять люди

про вірші оці.

 

А хіба ми не самодостатні,

щоб їх писати,

бо ці знання-слова не наші –

ми є лиш олівець і рука

в устремліннях Творця.

 

То якщо у них є більше правди

від Творця-святого Духа,

то чого люди у собі мають здатність

гнівом-злом на Нього плюватись.

 

Люди більше служать чорту,

бо він допомагає їм

у бажаннях їх

мати все і без обмежень,

закривши Душу ними так,

щоб не мучили докори сумління.

 

І лиш горе, чи біда

кличе їх до олтаря

свічку поставити на нім,

попросити щось злидарськи,

а то й поторгуватись із Творцем,

як навчились цього з Богом-живцем.

 

Вони й не надіються на Творця,

як начало із начал,

та нема у них довіри

до самого Бога-життя,

бо наша мірка до них така ,

яку ми маємо тепер майже всі

до кожного собі подібного.

 

Бояться люди правди,

глибоко, десь у собі,

бо правда гола;

бояться себе міняти,

бо прийдеться те забувати

до чого вже у житті звикли.

 

Правда невідома,

Дух святий далеко,

а смачна їжа уже тут,

та і в іншому без обмежень,

бо ми по суті є втілення лихого.

 

Та знаймо люди, знаймо всі,

що у кожному із нас

є той центр духовний,

який веде життями нас

в простори вселенські.

 

У кожному із нас

є ум житейський,

яким ми молимося всім,

аби вижити в житті оцім.

 

Отак людина в невіданні своїм,

знаючи про чесноти і любов,

часто й досить часто

пропускає через себе

гнів, обман і зло –

і як не парадоксально,

та в кожнім слові-дії

за нами є цей вибір.

 

Так, людино, так, чоловік із начал

у тебе той ключ і замок

і вибір той теж в тобі –

куди тобі життям іти:

добротою радість життя пізнавати,

чи в злорадстві і брехні

вік свій доживати.

 

Так, життя складне

і воно у нас одне,

але покликані ми сюди,

щоб кращі зміни

в нього ним принести,

щоб і потомкам нашим

все ж жилося краще.

 

Ця невидима нитка нашого буття

тримає кожного із нас життям

для цих маленьких змін,

якими ми усі є тим

джерелом живильним,

як дитина, перш за все, Творця.

 

Усе в житті проходить занадто швидко –

і час, і ми у ньому лиш експеримент.

А це тоді буває,

коли очікування маєш,

коли повагу, чи користь шукаєш.

 

Тому і швидкоплинність часу відчуваєш,

а з ним і свою людську гідність втрачаєш,

бо сам біжиш без душі і свідомого ума

і ногами топчеш інших.

 

А очі шукають далі горизонт,

хоча поряд любі батько й мати,

поряд доброта в сестри і брата,

та те замилуване око у ту даль,

яке побільш не бачить в суєті

любові свого чада,

забираючи у них любов

тільки для свого блага.

 

Людина, як і все живе,

лиш себе саму береже,

шукаючи по-вагу й визнання,

а завтра не може вилізти з того дна,

куди її вага і мнимі знання

кинули головою сторчма.

 

Навчаймося жити, чоловіче,

і маймо наміри хороші,

бо спокійного Дух святий

виведе на простори широкі,

а там радість в травах-квітах польових,

там ласка сонця і вітрів

і там любов у взаєминах зріє…

 

Там і нас Творець узріє,

і мудрість в нас засіє,

і вершника побачимо здаля,

що путь торує до Творця,

і ми за ним поспішим

з дітками й родом всім.

 

А рід людський великим є

на всьому планетному безмежжі

і кожен хоче гідно жити,

то приймаймо у свої дії

доброту і правду

в кожнім поступі своїм,

бо вони любов

у життя приносять.

***

Після снів пророчих,

ми понесли ці слова Творця

на листки книг,

на дописи в інтернеті

в усі кутки нашої планети,

бо всі люди на Землі –

родинонька одна.

 

Була спішка від невміння,

писалися й слова далекими від суті,

аби зацікавити людей

з різних традицій релігійних

до розуміння, що Творець

є начало всьому і кінець.

 

Він один на всіх і вся,

чим населена Земля і Всесвіт,

а ми тут, на Землі,

наплодили купи кумирів собі –

богів і боженят,

і чорта придумали для оправдання

дій своїх лихих.

 

А в них і енергія та зла

теж злилася у потоки

і живиться вона

саме енергіями тих,

хто обманом, злом

ступає по кістках ними вбитих …

 

…і от з чотирнадцятого року при кінці

ми винесли слова-знання ці

в прелюдії перед люди,

бо слова-свіча має багатьох навернути

до сприйняття і прийняття цих слів

і дій в пошуках істини.

 

Можливо, по суті ми й не поет,

а пишемо поеми про життя-буття,

аби означити духовні орієнтири,

аби передати досвід віковий

у пізнаванні якостей духовних.

 

Так, можливо, ми не поет,

і є невіглас, і бездарність

у складанні творінь писемних,

але пишемо ми про те,

на чому тримається життя земне.

 

Часто люди пишуть:

«Чого пишем такий бред

про містику і без рими?»

Так, бракує рим,

та несемо ми суть і зміст

взаємин життєвих нових,

тому й не шліфували поетики хист.

 

То не своє Творець ніс,

і не моє, тим паче,

то є набір слів, руїна

відносин звичних від лихого,

то чого ми тривожим ними

«осучаснену» людину.

 

Коли йшов до Іісуса,

як до брата по пораду

і благословення просив,

то він лиш засмучено подививсь…

тому ми пішли з наміром оцим

до святого Духа.

 

Ми укріпились духом,

бо зрозуміли той людства зов

і місію свою від Нього –

щоб поширити слово-послання

про Його, про Отця-Творця-святого Духа,

як єдиного джерела енергій позитивних.

 

Думали, що приєднаються друзі,

які теж до змін готові і в напрузі.

Так, ціль-орієнтир у нас один,

тільки путь кожен має різний.

 

Чекали ми, що споріднені по Духу

подадуть нам слово й руку.

Та не відчули ми проявів Духа

і в нас поселилася втома і задуха.

***

Не може сьогодні Дух святий

навести порядок у Всесвіті і на Землі.

Нема і Йому кому

посилати енергії в позитив,

бо досить сильно і активно

стали люди-юди

лихому вже служити.

 

А служба та в надуманих бажаннях,

які здійснити людина може лиш,

застосовуючи брехню, обман, чи силу,

спалюючи в собі любов і доброту.

 

А скільки на планеті тих,

які до всього збайдужіли?

А скільки таких байдужих

пластами вугілля стануть…

і потомства від них не буде

на цьому дереві життя.

 

Також скажемо й про те,

що не надходять в джерело творяще

енергії краси з дерев, кущів,

якими вони творять позитив.

 

Хворіють, чахнуть і вони,

а це ж тільки негатив.

Звіра в лісі вже нема,

як і лісу буйного і при здоров’ї.

 

А як хворіє повітря і вода

в річках, морях і океанах,

куди людина корислива

нечистоти різні викида.

 

То тепер спитаємо ми всіх

від імені Творця, чи Богів:

чи істинно ми дбаємо за них,

чи істинні є всі ці молитви,

які ми сотворяємо діями такими;

чи має він достатньо сил,

щоб лихого до справ мирських

так глибоко і широко

не попускати, а зупиняти?

 

Чи ми, люди-юди,

вже зовсім здуріли,

що нищимо енергії життя

своїм злом і у гніві.

Або байдужістю страшною –

нищимо повітря, воду, ліс,

а з ними і плоди їстівні?

 

То коли ми вже схаменемось,

коли зупинимо бажання свої дурні,

щоб жити, нібито, так розкішно,

як показують в телевізорах,

а для цього калічимо здоров’я і тіла

гемофікованою брудною їжею

і тими хімікатами, що в ній,

в тих кремах, таблетках і помадах,

то чи не краще жити вже без них,

зберігаючи спокій і здоров’я,

а також роки життя свого.

 

Розмилася доброта і милість

і затребуваності в них нема.

Кругом обмани, зло й ненависть.

Доживаємо ми, люди-юди,

свої роки останні на землі.

 

Так, роки, а не століття,

бо ми в байдужості своїй

готові йти в одиночку і гуртом

до кінцевого лихоліття.

 

Нема довіри поміж нами,

нема й віри до тих богів,

яких наплодили віками

наші прабатьки і ми із ними.

 

Не думаймо, люди,

що на цьому закінчаться страждання й муки.

Ні і ні! Бо ще більші ждуть нас біди.

Бо страджає в суті Душа і Дух,

але ніяк не наше тіло й ум.

 

Вони частково відійдуть у тлін,

та все ж понесуть енергію живу –

таку понівечену, страшну

на Землю голу, нову

і в космос той холодний…

 

Там і відчуємо сповна

той скрежіт зубів на віка

і той вогонь пекельний,

що висушить життя у малість,

бо ми тут і сьогодні

життєві енергії не бережемо

і можливістю такою нехтуємо.

 

То чого нам усім тепер

не відкинути з життя свідомо

марнотратство й зло

і почати наповняти

кожен поступ свій

добротою-щастям

і цим земним братством.

 

Ця різність і єднала нас в основі –

ті маленькі потічки в річки

і ми у них рівнялись і єднались у місії одній,

щоб людство об’єдналось душами своїми,

а потім наповнились розумінням їх уми,

бо тілом вже споріднені вони.

 

Ми всі є сестри і брати:

мурашки, повітря і дуби…

То не знищуймо їх без потреби.

Бо ми в Природі не були і не є зверху.

Ми лиш частиночка мала в при-роді…

 

Змінюймо себе і поведінку,

хоч на трошечки, щодня,

то так відродимо ми правду

і знову Раєм зацвіте Земля.

 

СОН

І сниться сон цей віщий,

і уже не раз, не два,

щоб ми написали людям ці слова,

і що, нібито, нас послав для цього Сущий.

 

Ми пишемо дописи великі і нудні

і їх прочитали до кінця людини дві,

хоча у друзях віртуальних

з тисяч двадцять записались,

бо нас все таки пошуки духовного єднали.

 

Ми, по правді, писали лиш собі

і тим, хто би свічу для себе запалив,

і сам для себе нові слова і дії дописав,

чи окреслив орієнтири нові, нові…

із думок і слів цих спільних.

 

Так, це поема про життя

не містить конкретики для дій,

бо вона створена для майбуття

і кожен між рядками

має знайти путь свій.

 

Не можуть обставини життєві

водити за руку кожного із нас,

бо ми усі є Творця діти

і маємо свідомо

вибір свій робити.

 

Хоча і кожен, ніби, вільний в діях…

Та в тому й річ, що ми і є єдині,

бо кожен у Всесвіті великім

займає в цей час і в цьому місці

лиш йому притаманну нішу.

 

То чого ж розуму нема…

Чи так сильно облінились…

Чи збайдужіли до всього…?

Та все одно не буде так просто й легко,

як ми, нібито, дотепер надіялись.

 

Є час схаменутись і прозріти,

щоб кожному себе змінити,

бо той кінець страшний,

який не можна в болях описати,

як і ту любов, яку, нібито, ми знали.

 

Ми ще будемо проситись

до цих умов цього життя

і клятви посилати будемо,

щоб мінятися на краще,

що для цього у нас вже є Знання…

 

Та пізно буде сестри і братове,

бо вибір ми вже усі зробили

сьогодні, вчора.

Хоча Творець про це знав

і все ж нас завжди ждав,

щоб ми до Нього навернулись;

щоб забули Єгову, Вишну і Сварога,

Будду, Іісуса, Мухамеда;

щоб славословили лиш Його одного

і щоб молитва летіла до Нього

в думках-словах подяки із любові,

в діях добрих і справедливих

одне до одного.

 

КАЯТТЯ

Каюсь люди, каюсь

з того часу, з того дня,

коли прийшли до нас ці знання

і ми зробили цей несвідомий вбір.

 

Мабуть, не ми цей вибір прийняли,

а його до нас нам нарекли.

Ми не зовсім без помилок і зла

торували свій путь життя.

Однак через роки усвідомили,

що до змін була готова вже Душа,

до змін в собі, в своєму умі і діях.

 

Тому тут пишемо усім,

хто читати не боїться,

що ми нікчема,

а то ще й гіршими були

ніж наше бачення сьогодні.

 

Тому так кажемо напевно,

що кожен може діяти взаємно

і в кожного можливість є

змінити себе й оточення своє.

 

Так зміни ж зразу не узріємо

у всіх відомих величинах,

бо їх не виміряєш, не зважиш,

не доторкнешся й не побачиш.

 

Каяття є свідома дія

і молитва не є вірш біблійний,

а доброта і милість в діях

і слова-думки правдиві.

 

Бо поки ми живі,

то і сенс життя визначити зуміли,

що такі дії із любові

міняють нас тепер

і нащадкам будують долі.

 

Тому, якщо ми бажаєм дітям,

внукам, правнукам, усім

жити в радості й леліяти любов,

то для цього час уже прийшов.

 

ШУКАЙМО

Шукаймо змін на краще

і не біймося невдачі,

бо кожна дія в самому началі

є оберігаєма Духом творящим.

 

Є результати позитивні,

то посилаймо відчуття у щасті;

є помилки, чи невдачі,

то і там позитив шукаймо.

 

Бо навіть розуміння помилок

уже є суть підказки,

що сьогодні ми діятимемо інакше

ніж то було в роках, чи днях раніше.

 

Зарубцювалось тіло в рані,

нашарувалась помилка в пам'яті,

то вже вона не так кровоточить,

як це було в минулому.

 

Однак це не заспокоювати має нас,

а, згадуючи в думках своїх про них,

маємо так взаємини ладнати,

щоб нікому шкоди не завдати.

 

То це і є істинне каяття,

коли твориться дія з розуміння

мудра, зважена, чутлива,

яка нам ці дні життя дарує,

наповнені щастям-радістю,

як зерно елітне для нащадків.

 

СЛАВА І БЛАГО

Славословімо Творця

за свої позитивні емоції-відчуття,

за ту радість нашого життя,

яке нам дароване для цього.

 

Ми писали з самого початку

не для слави, втіхи, чи багатства,

хоча спокуси посилав лукавий

і намагався втягнути в боротьбу…

 

- то вірші підримувати,

то прозу конкретизувати,

то допомогу надати,

а ми за це гроші мали давати.

 

Грошей для цього не було,

але небезпека змагальна затягла б

у цю суєтливу біготню,

щоб не писав про істину,

а думав щомиті про грошву.

 

Нам було во благо

лишати ці слова людям

і нам за це була плата благом

і визрілим життєвим сенсом.

 

Коли ми говорили,

щоб працювати разом

на кінцевий результат

і тоді лиш маємо ділити

можливий грошей шмат.

 

То пропозиції зникали

і вже допомогати не бажали,

а ми іще навздогін

писали їм духовний гімн.

 

«Мудрий Отця не попросить,

мудрий Творцю допоможе

і тоді матимуть втіху всі

на нашій матінці Землі.

 

Бо то велике благо-радість,

коли щасливі ми

і все живе, яке є навкруги,

а життя ті гроші дасть усім з потреби.

 

Кому в подарунок книгу,

кому думку-слово мудре,

кому життя щасливе,

кому за допомогу дачу.

 

Бо за творіння і любов ціни нема,

хоча людина в страсті чіпляє ярлички,

та то лиш жадібні подачки,

а Творець посилає королівські статки.

 

Тому творімо і любімо

наскільки допуска Творець,

наскільки вистача сили-вміння.

Та знаймо й те,

що і король в житті

голісіньким буває,

коли спатоньки лягає.»

 

Тому земне є умова для творіння,

тому тут і любов цвіте,

коли ми не бажаємо слави,

а дбаємо заради забави.

 

Бо життя, то гра

і ми лиш іграшки у нім.

Ми граємось на листку віршами,

як іграшками, що лишають слід,

а космос грається вже нами,

нашими думками, умами і тілами.

 

ЇЖА

Наші пошуки істини

у формуваннях цих

традицій релігійних,

побутових, чи партійних,

чи у пошуках тих знань,

які покращують життя,

що є ґрунтом і поживою,

повітрям і водою

для розвитку ума свідомого,

який у підсумку є плід

для тих енергій світових,

які його смакують,

як певний делікатес.

 

Ми, люди, найкращий делікатес

своїм умом свідомим,

який і є частиночка мала

розуму світового.

Ми лиш розхідний матеріал

у цій грі-житті.

 

Так і в усьому живому:

один їсть гімно

і має задоволення,

другий їсть того ж червяка,

що зріс і живе на такому ж,

або гімном дозрів, як делікатес,

а хтось маслюка поїдає

і від задоволення очі закриває,

а ще інший хімікати їсть

і добавки різні, відчуваючи повний фарт.

 

Мораль, закони, заборони

встановлюють сильніші,

а слабші є господом для слабіших ще.

Саме у слабкості отій

ми можемо пізнавати,

хто і яке ядро атомарне

отримує в життя своє

на певній стадії еволюції

із життя в життя.

 

Чи ми маємо усе приймати так,

як воно у реаліях є?

Мабуть так,

якщо Творець це допустив…

То чого ж наш

ум супротив творить

пакостями різними

із життя в життя

не бажаючи бути свідомим.

 

Так, без заперечень –

смислу жити взагалі нема.

Так, заперечимо усі,

що смислом все ж

наповнене життя…

і смислом наповнюємо його ми…

 

То хто є ми…,

а хто є Він???

У приземленості нашій

і у цій їжі без сенсу.

Що вони нам дають?

Суцільну суєту

без права на ниткову мету.

Та Він такий же, як і ми,

тільки можливостей побільше.

То яка їжа звабніша:

та, що на гімні зросла,

чи та,

що духом названа?

 

Шукаймо відповідь в собі,

в наземному червяку,

бо іншого стверджувати не можем,

а лиш гіпотези тут пишем.

 

НЕ КАЖИ

Не кажи, що нема здоров’я, сил,

бо це неправдою є зовсім…

Так, є відчуття, що малувато їх,

то шукаймо джерела духовні

і енергіями чистими й святими

наповнюймо себе і простір свій,

то появиться устремління, настрій;

появиться сила, міць

і та велика радість жить.

 

А так неміч, хвороба, біль…,

то це ж Душі підказки,

що ми маємо змінити стиль

свого життя у словах і діях…

і то чим скоріш і на краще.

 

Тільки тоді можемо сказати

про людину кожну,

що нема у неї здоров’я, сили,

коли вона уже лежить біля могили,

чи коли іще лежить на лаві

з простягнутими руками

і шкіра на лиці

має відтінки сині.

 

МОЛИТВИ

«Праця без молитви – рабство,

молитва без праці – жебрацтво».

Д.Хадсон

Знаймо люди, знаймо всі,

що думки, слова і дії наші

творимі в позитиві

виводять кожного із нас

на путі світлі і щасливі,

бо вони і є молитви суть.

 

Бо праця без любові

не є стан молитви,

як і слово «любов» без дії

не творить щастя і надії.

Тому скажемо усім,

що праця, слово кожне

має нести у життя всім

лиш любові позитив.

 

Словесна молитва-розмова

не свідчить істини святої,

коли ділом чистим, світлим

ми їх не єднаєм в одне ціле.

 

Бо слово до Творця

родиться тоді,

коли ми радість маємо

від діянь свідомих.

***

Не осудімо словом віру іншу,

бо це є свідченням того,

що ми у суті уже не є

прихильником, чи членом самі

того віросповідання,

до якого причисляємо себе.

 

Ворожість до вірувань інших

вказує напряму,

що ми загубилися самі

у цьому суєтливому житті,

загубили ниточку святу,

яка єднала нас віками

із Духом святим і чистим.

 

Не вивищуймо себе,

не вивищуймо надій своїх,

бо це є свідчення пряме,

що ми занепадаємо духом,

що ми опускаємося на дно,

та все ж іще бажаємо

словами заявляти іншим,

що ми найкращі в світі

і є розумними й мудріші,

чи є вибраними Богом.

 

Так насправді вже нема,

коли ум наш словами

про подібне заявля,

бо єство наше вже пізнало

ті якості духовно гідні,

коли ми відчували Творця дітьми,

чи є іще такими…,

та ум уже не погоджується із цим,

тому скрізь і всюди

кричить про свою вищість.

 

Вивищування таке лиш свідчить

про втрату культури поведінки,

а натомність у нас росте гординя,

як зле насіння,

яке дасть стебла у житті

гіркі й смердючі.

 

Тоді заплаче ум

і Душа щемом одізветься…

А такий наш ум,

то уже є біда

і біда велика…,

а ми кинемось шукати

способів порятунку.

 

Та шукати завжди важче,

чим берегти й леліяти наявне

щастя, лад в собі

і у взаєминах з людьми,

і те вміння щастю порадіти.

 

Не спокушаймося у помилках,

які часто ваблять око, вухо,

бо втратимо ум і розум…

та й чого вмирати передчасно –

так написано у цій молитві.

 

То вирушаймо до науки,

до пізнання джерел духовних

очищувати себе від заздрощів і скверни,

від жадібності й осуду –

то це і є той чистий світлий путь,

що нас кожного приводить

до Отця-Творця-святого Духа.

 

Бо для Отця всі люди рівні, рідні

і всіх він любить одинаково,

то і ми навчаймося у Нього

так любити своїх братів,

сестер і своїх ближніх.

 

Це не тільки є слова,

це є реальність та,

якою ми відкриваємо в собі

ті якості духовні

для пошуків яких

життями прибули

саме сюди.

 

ЧУТТЯ

Чогось так уже ведеться,

що щасливий у житті

до кожного ключик вміє підібрати,

а ключик той простий

і добротою зветься.

 

Бути добрим чоловіком

не є так важенько зовсім.

Деколи достатньо

лиш мило усміхнутись,

коли проходиш побіля когось,

хто голову на груди звісив.

 

Добрі слова і милість,

а ще дії біля них

перетворювати здатність мають

печаль-біду на спокій-радість,

а потім на цьому

виростає доброта,

любов і ніжність.

 

Бо часто після такого злому

серце жадає-просить

музики щастя іще більше,

а такий активний стан

творить щастя сам.

 

В стані щастя-радості

благо дарувати хочеться завжди,

бо саме так приходить розуміння

теж і тоді,

коли за все у житті

хочеться дякувати.

 

Ось так проростає у людині кожній

ця прекрасна якість – чуття,

а воно відкриває цим ключем

усі замки у дверях,

за якими можна брати

всі якості духовні.

 

Хай сміються діти,

хай радіє земля-мати,

хай кожен буде у молитві

творчою працею своєю,

хай буде мир на всій планеті.

 

БЛАГО

Якби ми знали, люди,

наскільки на благо ми богаті

у цім єднанні на Землі

з усім і вся живим,

що дихає духом святим.

 

То й продовжуймо його плекати,

не ховаючи в собі,

щоб при нагоді різній

інший зміг його взяти

і на радість Творцю цвісти.

 

Бо ми є творцями благ,

ми є надбавачами Духа,

ми є сподвижниками його

із життя в життя ідучи

у цьому саду-природі.

 

Шукаємо наосліп часто

любові й щастя хвіст,

починаючи з пізань приємних

якостей духовних,

викладаючи добротою

поступи перші

у цьому нашому раю.

 

Цей рай земний

є відомим всесвіту всьому,

бо споконвіків його посланці

до нас літали і літають

і собі подібних в нас лишають.

 

Або й часто посилають

в тіла наші душі тих,

хто втратив Духа

світлого і чистого в собі,

нібито для виправлення.

 

НОВОРІЧНЕ

А ми у ці зимові празники

бажаємо всім і вся

від друзів шани,

від людей доброти,

від рідних любові,

у взаєминах справедливості.

З душі хай благо ллється,

а ми з умом здоров’я тчімо

та не забуваймо,

що всім оцим

із іншими ділитись слід.

 

Запрошуємо всіх і вся,

перш за все, до творіння

для родини і себе,

і у життєвому просторі своєму –

а потім сподобається професія така

і ми усі почнемо засівати щастя

у цю зимову днину тут,

а хтось і в літню,

бо Земля і Всесвіт великі

і ми дозріваємо до сівача

теж у строки різні.

Тому зумій

життя так прожити,

щоб прийти в кінець

і не забруднитись.

 

ЛЮБІМО

Любімо, любімо

і любимими будьмо,

то любов до нас і приведе

того, хто істинно любить тебе.

 

І ти це помітиш оком,

відчуєш всіма фібрами душі,

і поведе вона до школи,

до школи спільного життя.

 

Ти зустрінеш ту, того,

кого посилає наш Бог

і дасть нам в подарунок

купу милих діточок.

 

Ось така любов всеціла

і до всього в неї діло,

бо так вона виводить мудро

кожного на свої вершини.

 

Тому й благодаруймо всім,

бо не знаємо ми,

хто є посланцем її

на нашому життєвому путі.

 

То так і ми

вирощуймо її

у своєму гнізді,

несучи її тим,

хто до неї йде назустріч.

 

ПОДЯКА

Читайте книги наші

і побільше між рядками,

бо саме там і є те,

що ви шукаєте,

як і те, що вже знаєте.

 

А в нас догоряє его,

сили покидають тіло,

та поки енергія життя

дає дописати цього вірша,

то ми і цій дії раді.

 

Бо була радість, щастя

у собі й для себе,

коли писалися слова

від самого Творця,

а ми могли донести їх

нашим любим читачам.

 

Так і сталось, як бажалось,

що слова дійшли лиш до тих,

хто шукав істину у них,

а ми, у цій суєті земній,

бажали їх донести всім.

 

Хоча і це, нереалізоване,

нас не зламало духом,

хоча відули всім єством

незатребуваність цим віршом.

 

Є певна розгубленість у діях,

безпорадність у людській гущі

і відчуття одинокості присутнє,

бо соромно пустоцвітом жити

при бажанні слід по собі лишити.

 

Водночасі просимо простити

за ці свої надії марні

і послання нереальні,

які ми посилали читачам

і, любі друзі, вам.

 

Бо бажали показати методи відомі,

щоб усі могли себе міняти

у всьому і всюди на краще,

щоб нація зажила в ладу і мирі,

бо саме у цьому всьому і є

для кожного із нас і людства

його перспектива і майбутнє.

 

Тому дякую усім тепер,

і дяка ця живою буде у віках,

для всіх, усіх у світі,

хто тримає ці книги у руках

і життя своє змінює на краще.

 

ПЛИН ЖИТТЯ

Дійсно, життя пливе

днями і роками,

та чогось про це ми

говоримо в роки зрілі,

що воно лиш мить,

бо саме так

ми відчуваємо його

при завершенні

життєвої стезі.

 

Мить, подія, чи життя,

які уже спливли…,

а відчуття їх малості такої

із-за малості добрих, щирих

і милосердних дій…

А скільки ми їх не зробили

при можливостях своїх.

 

Так, можна втратити життя –

і це фактично назавжди,

бо все інше можна знайти і виправити,

будучи живими.

Не буває пізно себе міняти.

Буває, що у змінах ми

уже не при ділі,

бо інші прийшли

на цю лінію життя,

щоб нашу помилку виправити,

а ми надламані бредем

на ті очікувані погости.

 

Не забуваймо ні на мить

у всіх ситуаціях життєвих,

що життя у нас не для того,

щоб визначати між собою –

хто правий, а хто винуват,

чи змагатись у тому,

хто з нас кращий, чи вправніший,

або тупо намагатись

силою, чи умом перевиховати.

 

Бо по факту ми живемо у сім’ї

з мужем, чи жоною,

і такий у нас сусід,

колега по роботі,

друзі й наші речі у житті,

щоб ми одне одного доповняли.

 

Ми прийшли життями всі сюди,

щоб воно безперервним було,

щоб протягом життів

духовні якості збирали,

знайшовши спосіб й путь

на якому ним

вибудовувати нам

лад, щастя і любов,

які у всіх роках

мають разом йти.

 

ДУХОВНІСТЬ

І то є чиста правда,

що якості духовні

визначають у кожному із нас

вміння культурно жити.

 

Так, її складники

і є те прекрасне,

до якого кожен прагне

кожного життя й віки.

 

Це є любов, радість, доброта,

якими ми і здатні викладати

ті манівці-дороги,

якими йдемо до святого Бога

 

РОЗМОВА ДВОХ

Розмова із Творцем.

Рух і Дух.

Тіло, Ум і Мова.

Безперервний зв'язок.

Розмова Єства з Творцем

не є кінцем,

бо це Молитва,

якої Він чекає,

а вибір робимо ми

свідомо, але більшість ні.

Тому й страждаємо в житті.

 

Нема у нас молитви –

ні з Творцем енергій в русі,

ні з братом, чи сестрою,

що тими ж енергіями дишуть,

незалежно від того

в яку форму облачені.

А молитва, то є розмова,

то є здатність спілкуватись

на всі теми нашого буття,

пізнаючи кожного дня

суть основ нашого життя.

У цих розмовах-молитвах

ми єднаємо себе щодня

з енергіями позитиву,

або з енергіями негативу

всю свою енергію свого єства.

 

Тому читач, наш любий,

коли ти прочитав ці книги,

то отримав цим Знання і змогу

змінювати уже свідомо

своє ставлення до себе,

всіх і джерел творящих.

 

Навчаймося усі

культурі спілкування,

підбираючи слова,

які відповідають суті й духу

у своїх поступах духовних.

Бо розмови із собі подібним,

з рослиною, хмариною,

вітром, або сонцем,

то це і є молитвою істинною

з самим Творцем-Отцем-святим Духом.

 

НЕ БАЙДУЖИЙ

Негатив поглинув Україну –

нація в більшості байдужа,

а менша її частина кипить у гніві

і серед них політики прокляті,

які при будь якому розкладі

роблять все страшне у своїй же хаті,

аби грошима кишені напхати,

не боячись й того,

що в гробу із сорому

перевертається їх мати.

 

Продали лихому свої душі,

обрізавши своїм потомкам путь,

та все ж умом своїм

нездатні вони збагнуть,

що це фінал у їх роду,

бо розрушили карму родову.

А все таки був вибір…

 

Тепер це не залежить від кількості грошей,

не залежить тепер і від нації, чи раси,

бо для енергій світових на часі

таких посад нема й у запасі,

що зраджують братів і нації.

 

Хмари сірі сонце хочуть заступить,

все зло зі всього світу

ми тягнемо на Вкраїну милу

своїм негативом, як магнітом –

і ті хвороби іноземні,

і ці бур’яни на поля вкраїнські,

і ці змії кусючі,

і ці технології брудні у виробництво

і в соціальні взаємини спільноти...

 

А людина розум-душу має,

та не розкриває.

Все чогось чекає

і мохом байдужості обростає.

А байдужість енергія страшна,

страшна вона для здоров’я і любові,

страшніша за пожежі й повені.

 

Тому зрозуміти потрібно нам усім,

що настав той час і пора,

коли ми змінювати кожен у житті,

почати маємо зі своїх дій, слів і думки

на добродіяльність і милість.

Бо це є ґрунт і здоба,

де виростає із родів

гідний доброти правитель.

 

Ніхто нам не допоможе в цьому,

бо і Творець ходить лиш до тих,

хто доброту творить і милість.

Не допоможуть нам сусіди,

не допоможуть і релігії різні,

допоки ми самі не візьмемося творити

у бажанні і з любов’ю гідно жити

 

Ось так уміло в поетичнім слові

висміяно нації байдужість,

бо саме нею ми чорту й служим.

Анумо, хлопці возрадіймо життю

і його засіймо діями хорошими,

то тоді й чорт не страшний,

бо доброти не здолав іще ніхто у світі.

 

Так, сумно і сором за цих істот,

яких Творець чоловіком нарік,

давши їм волю і свідомість,

щоб навчались вірний путь шукати,

а не захмарного бажати

і вуха до чорта направляти.

Бо мудрість давно нас вчить:

«Кому служиш, той тобі й хазяїн».

То починаймо чортів гнати

із своїх умів, домівок і садків...

і нумо браття життя нове будувати,

щоб по всій землі дитячий сміх дзвенів.

 

Не можна осторонь стояти

від життя спільноти.

Тому ми й пишемо ці слова

у книги і на сайті

і хай вони говорять

вашими вустами

во ім’я ладу в собі

і у взаєминах з людьми;

хай вони будуть помічними

у творенні доброти й любові

у життях людських, в лісі і на полі,

якщо вони свідомі

вибору свого –

жити так у правді,

щоб і потомки могли жити,

але не виживати.

Однак так різко

відмовитися публічно

від культури жити,

то це не життя,

а жахіття.

 

Ми, люди,

лишень кукли

в чиїйсь грі

у Всесвіті і на Землі.

Така думка часто приходить

нам в пошуках істини.

Ми уже не раз, не два

над цим питанням міркували.

 

Досвід говорить,

що збайдужіли люди

до життя свого

і ця байдужість так жорстоко

проявлена до своїх дітей:

кидь в садок, кидь в школу,

кидь в життя, аби подалі –

і ходять ніби сонні.

 

Умови здавалось би

уже визріли

для змін в собі

і в цьому енергетичному полі,

яке ми обумовили словом Україна.

Сьогодні це хвороба всього людства.

 

Ще один день над Вкраїною пролетить

у місії своїй,

щоб люди добрішіми були,

щоб радість у справи несли,

щоб лад леліяли в собі і у державі,

то і земля вкраїнська

житом-просом заполовіє

і покриється в любові

радістю людською.

 

Не будь байдужим,

легіню вкраїнський,

до жони, батьків, дитини,

до своєї долі й щастя

на батьківській землі.

 

Хороший гімн життю

і по суті прекрасний путь

отримав кожен чоловік,

а тут іще однодумців є багато

під хоругви підійти,

щоб націю до щася й доброти вести.

 

ПРИРОДА І МИ У НІЙ

Благий чоловік собою,

який зумів

природу побачить

і себе у ній.

 

Дощ потрібен землі,

рослинності і людям.

Тепло і світло від сонечка

і взаємини добросусідські

через океани й материки.

Так незвично бачити усе

зі сторони і із себе,

що ми, люди,

лиш частина нашої природи.

 

І хоч туман холодний накриває,

і ранком від холоду трясе,

та квітка ружи пишно зацвітає

і так у небо голову піднімає,

відкривши Душу всім і вся.

Хай кожен візьме з неї саме те,

чого в собі не вистачає. От і все…

 

Чогось у рокі зрілі

хочеться самості

і такі умови просять самі:

повернімося обличчям до лісу,

щоб відчути єдність світу.

 

А хіба ми всі живемо істинно?

Мабуть у єдності з природою

ми є Богу подобою.

Тому спасибі всім

за цей позитив.

 

Хай він кореня пускає

межи люди у всі їх дії

в тиждень на сім днів,

а далі й далі у роки,

щоб ми щасливими були.

 

Тому й просимо усіх

ступити крок і далі,

щоб ці дарунки доброти,

правди і любові

в свої сім’ї донести,

а звідтіля сусіду по квартирі-дому

і колегам на роботу,

та й не забудьмо про друзів ФБшних.

 

Ми всі віртуальні друзі

і вже частково обмінялися думками,

то мабуть краще буде,

коли ми замість лайків

писатимемо свої слова

про своє розуміння

суті допису друга,

чи бачення його змісту

з позиції суспільного ума.

 

Можна і коротенько –

словом, чи двома.

Бо соромно і якось незручно,

що спілкування між нами є німе.

 

Звук має ворушити,

щоб ми вчилися чисто жити.

Суть спілкування в єднанні,

бо рідко мова обману, зла

людей єднає на розмови.

 

Тому й кличемо усіх –

пишіть, пішіть…

хай слово ворухне

думку, емоцію, ілюзію,

бо цим і очистимо себе

і нам хтось допоможе

зрозуміти світ й себе.

 

І якби хто там не говорив,

то всі наші помисли і дії –

щоб щасливо жити

і цьому життю радіти.

 

ГАРМОНІЯ ЛЮБОВІ

Розлука й спільна близькість…

Любові притаманні ці прояви обидва,

бо в життях по різному буває,

аби ця якість Духа

була між нас присутня.

 

Ось так леліється ця якість –

і важко й прекрасно,

та в цілому хороший слід

лишає по собі…

 

Ах, як приємно у житті

на крилах любові летіти.

Ох…, як не мило на душі

у житті без любові жити…

 

Ой, то може ум так співає

і серце калатати заставляє,

а тіло йому під гармонію грає,

бо стан закоханості

і взаємини передбачає,

то в такім спогляданні

в кохання переростає.

 

Далі шана, допомога,

досвід мудрий

у такі життя

любов приносить.

 

Добре, дуже добре,

коли радість і любов у нас квітує,

то і янголи несуть світами,

а коли журу даремну плодим ми,

то вони тихенько стоять у стороні.

 

СЛІД ЧИ ПОПІЛ

Чотири папірці

люди лишають по собі –

про факт народження,

про шлюб чи його розторгнення,

а там і смерть зафіксована у них.

 

Та чи кожен з нас сказати здатен,

що слід хороший залишив по собі,

або хтось у радості згадає

за підтримку, за потиск руки теплий,

за погляд чистий і щиру мову,

за поміч у скрутну хвилину

і за ту радість за дітей дорослих,

які гідно і правдиво

живуть поміж людьми…

 

То мабуть краще залишати слід

і в памяті людській діла хороші,

ніж ті папірці в шухлядах,

з яких колись нащадки зроблять попіл.

 

ЗАДУМА

Ми знаємо тепер усі,

що спокій і мир сьогодні в світі

аж ніяк не відсутність хаосу,

бо це присутність святого Духа,

як шанс, як підказка,

як орієнтир-дорога

до кращого життя

через зміни у собі.

 

Сьогодні маємо замислитися ми

над ситуаціями драматичними,

які спричинені конфліктами,

екологічними проблемами

та крайньою бідністю.

 

А також над марнотратством тим,

яке ми часто бачимо повсяк час й скрізь,

малих і великих матеріальних статків,

які сподобив Бог до наших кишень покласти

і тим вседозволеним блюзнірством

і поширюваною ницістю міжполових зв’язків,

які не несуть в життя ніяких зисків,

які не є творчим набуттям суспільства,

бо то є технічний процес творення життя,

якому передує культура поведінки.

 

Марнотратство в капельці води,

викинутому шматку ковбаси,

або віддавати останні гроші,

щоб бути одягнутим по моді…

То яка ж ціна сьогодні прісної води,

то як дивитися на той шмат ковбаси,

коли у світі так багато є голодних…

 

Природа й суть матеріальних статків –

роздавати саме тим,

хто живе поряд із багатим,

бо йому Творець їх довірив,

довіряючи дбав,

щоб той свою місію чесно виконав.

 

В словах цих істина велика

і дію її перевірити кожен може,

бо той, хто у житті марнотратить,

досить скоро майже усе втратить.

 

То просимо усіх людей усього світу:

якщо є надлишки, якщо можливість є,

то знайдіть хвилину, чи годину

і завезіть сім’ї збіднілій,

сиротині, чи вдові,

бо вони від вас давно цього ждуть.

 

Вони уже молилися,

вони просили Бога і людей,

та і Бог розпорядився саме так,

що дав можливість збагатитись вам

і щоб подеколи ви їм возили машину дров,

півмішка цукру і свою поношену шубу,

або малій дитині куклу новокуплену.

 

Тоді, отримавши допомогу гідну,

вони молитимуться за вас,

за здоров’я й лад

у ваших справах, сім’ях,

бо саме часто це спонукає вас

завезти допомогу таку повторно

тим людям бездомним.

 

Ми пишемо ці книги

в посланнях і повчаннях духовних,

та поширювати їх іще важче

ніж формувати ці думки в книжки,

бо всі ЗМІ наповнюють ефір,

життєвий простір

і мозок кожної людини

суцільним негативом.

 

Слова бруднющі за суттю й змістом,

аварії, обмани, кражі, вбивства

і сценарії по знищенню сім’ї,

як суспільного інституту.

Гульки, чванство, п’янство,

грабіж, ґвалт, розпуста

поширюється нашими ЗМІ

прямо, чи з тим підтекстом,

що ці факти є реальними в житті,

а тут ще й умисел лихий,

щоб цим займалися усі –

тут і методи і способи наяву,

та й читають, дивляться цю пустоту

саме ті, які поки ще не є

персонажами новин і фільмів.

 

Сюди примкнули кіно, книжки

і майже все мистецтво,

які вміло поширюють це мило.

Є для цього й кошти.

Публіка вже майже збайдужіла,

та тільки алкоголь і наркота

їх уявлення розширя,

збуджуючи до проявів противних.

 

На книги, що несуть якості духовні,

то вони не мають підтримки :

ні в держав, ні в цих нуворишів нових,

жадібних на гроші.

 

Конкурсні і преміальні фонди

беруть на вивищені ступені

саме ті «творіння»,

які знищують залишки людської подоби,

та такими лобами їх туди і пхають,

які самі живуть без культури,

та і очолюють ці культури.

 

Слова доброти, любові, милості

і наповнені ними дії

не мають змоги знайти читача,

глядача, бо вони усі у безгрошів’ї.

Таким творцям не притаманна боротьба,

а лиш творіння спокійне, тихе,

бо ними святий Дух пише.

 

Сьогодні важко зупинити ту

машину пропаганди проявів негативу,

бо сьогодні політики будь якого штибу

фінансуються програмами із фондів

так званих «протоколів… «мудрагелів».

 

Розділили людей на два табори,

а то і на більше,

опорочили святу чутливість,

відавши перевагу атрофованому уму,

якому й думати ліньки…

 

Не можна в цьому хаосі загубити

класику культури й традицій,

не можна вікинути напрацювання релігій

при допомозі прогресуючої науки,

бо там і там є однобокість

і згадаймо, як сказав Іісус:

я не заперечую старий завіт…

 

Тому то тут мають мати місце

здоровий глузд,

простота без амбіцій

і істині цінності одвічні.

Ми маємо навчитися усі

творити світ людських взаємин

на правді, доброті й красі,

бо вони формують

стан радості щастя і любові,

починаючи з кожного малого

і аж до старого…

 

Ніщо так не потребує змін

в культурі поведінки,

в суспільній цій моралі,

як політики, їх кагал

і система політичного устрою

в часі і повсюди,

в яких народи прискорено деградують,

повертаючись у своїй поведінці

до дій тварин диких,

хоча і там є чого повчитись.

 

ВІЙНИ

Допоки є зашкалювальне зло,

обман, гнів, брехня,

то завжди попит буде

на смертельне знаряддя.

 

Збайдужіли люди,

і ми в тому числі,

а це помилка велика,

бо саме так гине

Душа в людини

і Дух нації із нами

нашими ж тілами.

 

Тому все це

умовами є

для криз і війн,

які у всі віки

були і є

вигідними для цих

князьків-крівників,

як те решето на кухні,

для пересіювання

націй і народів,

а заодно й вбивати

чирі суспільства

і поряд тих,

хто жити і творити вмів.

 

Нам не потрібні

зброя, війни у житті,

бо ми всі

хочемо жити.

 

Щоб зменшувати

енергії зла

дома і в суспільстві,

то нам вкрай потрібна

у всіх діях доброта,

любов і співчуття.

 

А тому так потрібно

духом нам міцніти

і ввірити себе,

і свій життєвий простір

в думках своїх свідомо

на нашого Творця-Отця,

який допомогає тим,

хто допомогає іншим.

 

Тому нам краще

в передчасі лихім

потрібно все зробити,

щоб ці війни не допустити.

Тому так значимо

доброту й любов творити

у спілкуванні,

у єднанні

наших позитивних устремлінь.

 

Саме так ми маємо

сіяти зерна любові і добра.

Світ же створений з любові

і ми в ньому для Любові,

але ніяк не для зла

і, тим паче, не для війн.

Любов і краса врятує Світ.

 

Тож ми маємо усі

зерна любові

і доброти

сіяти

межи люди

по всьому світу.

 

Так, краще словом,

простими й мирними ділами

керівництво держав заставляти

методи роботи міняти,

ніж у війнах-революціях

гинуло майно і люди.

Других можливостей

в простих людей нема…

 

Хтось прочитає ці рядки,

чи мовчки

послухає про це

і в ніч, чи дні

мучитимуться

в докорах сумління:

що могли

до гурту приєднатись,

та байдужістю прикрившись,

підло і не гідно відійшовши,

чим собі й нащадкам путь

до миру перекривши

цим ігноруванням проклятим.

 

А хтось розширить путь

і друзів покличе в поміч

для єднання слів і дій,

а ще інший буде

бігати й кричати,

проклинаючи війну,

чи тих,

хто кличе доброту творити –

то такі і є

найбільшими поширювачами у світі

нових думок, ідей,

як ці задуми лихі

все ж гуртом та зупинити.

 

Навчаймось бачити майбуття,

зменшуючи відстані між людьми

простотою й добротою

на ті чутливі відстані,

яких так буває,

що Душа шукає,

бо оціночний ум

завжди оцінки різні

і відстані встановляє

у залежності від того,

які ми окуляри

своїй гордині надіваєм.

 

Відкиньмо зло і гнів

і сядьмо так гуртом

для розмови за стіл,

обговорімо причини їх,

подивімося в коріння…,

а його ж не видно,

бо воно у віках землі,

то піднімімо зір

на крону життя

нашого майбуття

і на ті плоди,

які і зріють

там і для того,

щоб біля нас

щастям–радістю рости.

 

САКРАЛЬНЕ

Чого так влаштоване єство,

що споглядаючи вишиванки,

в одязі, рушниках...,

слухаючи народні піснеспіви,

або звичайні задивляння

на первозданність природи

в лісі, полі, воді і небі

і на ту маленьку дитину,

чи на стару людину,

то щость так торкає

струн кожної Душі –

ну прямо до сльози.

 

Це є зв’язок із сакральним,

між минулим в предках наших

і тим вічним майбуттям,

що додає довіри нам

у вічності нашого буття.

 

Хоча в нашому житті

по різному буває –

то спокій й лад,

то заштормить у злі,

а то й тишина штильова.

А в душі теж це є,

та ніхто не чує і не бачить,

лишень ми чуємо її.

Тому так важко

зовні оцінити нас:

ми щасливі і самодостатні,

чи зрадливі і тихенько плачем?

 

Перевірити потрібно

і спитати:

чи дійсно цікаві

й добрі люди

мають важкі долі,

чи вони щасливі днями

і своїми життями?

Вони ж свідомі

місії своєї

і не замикаються в собі,

а йдуть у люди,

несучи красу і доброту

у кожнім русі

своєю присутністю

сліпого скрипаля.

Тому кожен може

зупинитися на мить,

закривши до щему очі

і в себе подивитись...

 

Нема випадковостей у світі

і кожен свою місію несе,

доповнюючи гуртом

один одного тим

з чим

сюди приходить кожен пілігрим,

створюючи цей сакральний організм.

 

Чарівна сила підтягує до неба,

до сонця пробираємося ми,

бо дух життя витає біля них,

а ми духовно укріпившись

схиляємо голови до ніг.

 

Міркування вірні в суті,

коли ми дивимося на рози,

на хмаринки, чи болотяні лози,

то не бачимо різниці,

бо та сакральність вся

і є наше гармонійне життя.

 

Таким же чином дивимося на Африку,

на ту віддалену людську масу,

і сміло можемо сказати,

що вони живуть без смилу.

А який же він у нас?

Це ми самі його зіткали

у вишиванках тих…

 

Прийняти життя нам слід

таким, як воно є

і цей стан ми помилково звемо,

як життя без смислу,

а якщо поміркувати,

то в красоті троянди,

хмарині, річці

і в співі птахів

і є той смисл,

і він називається –

прийняте життя таким

реальним, добрим і плохим.

 

Не можна думати,

що ці названі об’єкти

є бездушними –

у них теж є певні негаразди,

болі й біди;

є радості і щасливий гомін:

прислухаймося і відчуймо…

Там сакральне шепче

вустами віків,

а ми в деталях

і є нащадки їх.

 

ПОЄТ

Такі незрозумілі ці поети

З маленькими секретами в душі.

ІРИНА ІВАНЕНКО

 

Мабуть ніхто не здатен

пройти поруч красивого,

добротного творіння

природи, чи людини.

 

А поети

мають особливу здатність

сприймати, відчувати,

щоб потім вірші

для всіх писати.

 

Куди б доля, чи фатум

не завели поета –

в поле, ліс,

чи спортзал,

то думка в ньому

римами говорить.

 

І так завжди і всюди,

бо, мабуть, вони

і в сні такі,

бо їх душа

широтами літає…

 

Вони не такі,

як всі…

У них і життєві дії,

ніби в диваків.

 

Писана поетика –

то спляча думка автора,

а читач почав читати

і вона починає оживати.

 

Хай слова із них

летять між люди,

бо добре слово, дія

потрібні всюди.

 

Ось так поєт

слово до слова додає

і збірочка росте,

а читач потім їх читає,

то й собі крила

духовні вирощає.

 

Один від Творця

ці думки в слова приніс,

а другий прочитав

і їх думками оживля.

 

Ось так ці два,

чи більше магів

розносять слова

із книг поєтів.

 

Пускайте, пускайте

добре слово людям…

А поет тільки й здатен

писати із себе,

тоді він і знаходить

собі подібних,

бо капля скоро досить

на сонці висихає,

а так потічок несе її

і в інші світи,

несучи ці слова чисті

Вони людей піднесуть,

а вони співців візьмуть

з собою туди,

де живуть лиш боги.

 

ЗНОВУ ДО ОСНОВ

Ми знову й знов

повертаємося до життя основ,

а воно ж начало має,

та й кінця в собі не має,

рухаючись в природнім колі,

бо рух в ньому не зника ніколи.

 

Тому бог і є життя

вічністю і безперервністю своєю

і Бог є все, що життям дише,

але й є іще щось, напевне,

що поштовх той дало, дає

рухатися в окремому житті

і близько, чи далеко поза ним.

 

Це той рух-дух космічний,

який людина не пізнала ще,

який був, є і буде таємницею

у житті її земнім.

Бо думка й кораблі тут безсилі,

а пізнати вона зможе

своєю лиш присутністю.

 

Людина ж у життях

більше думає приземлено,

хоча Душею тягнеться в небеса

та для суть життя

потрібна приземленість така,

як незамінна ланка коловрата.

 

Людина є лише частина

природи і всесвіту всього,

але природа є ближчою

до основ її єства,

бо вона нею і є жива

зі своїми інстинктами звіра

і інтелектом свідомого ума.

 

Бог - є життя

і в житті твориться любов,

а з неї і до неї йдуть гуртом

радість, правда й доброта.

 

Доброта є поріг

перед дверима щастя,

а за ними кімнати

всенаповнюючої любові.

 

Цей же дім в цілому

і є все життя наше,

в якому

людина має здатність

свідомо вибирати

в діях ці

якості прекрасні.

 

Деколи в погодженні ума

через совість із душею

творить дії чудові вона,

а деколи у впертій боротьбі

робить страшні помилки…

 

Ось так поперемінно,

або с-відомо вибираючи за краще

у всі свої діла й слова те,

що приносить їй щастя.

 

Набираючись в роках

досвіду свого

і вже діючи уміло й мудро,

осягаючи умом навколо й далі.

 

Відходячи поведінкою своєю

від стану тварі

до стану щастя і любові,

бачачи свій путь

і місію свою у ньому,

що є самотні й одинокі в цьому.

 

Та опорою щомиті і щодня

нам є розум і рука Творця

і ті пізнання,

якими ми в житті

збираємося в потічки,

щоб в одному із життів

увійти в той стан любові,

який і є в основі

наших устремлінь

в пізнанні джерел руху в суті.