Зміст

Організація в бібліотеці центру освіти для дорослих: від ідеї до історій успіху

 

М. Адаменко, головний бібліотекар

Національної бібліотеки України імені Ярослава Мудрого

Як відзначає автор, сьогодні навчатися може людина абсолютно будь-якого віку, незалежно від часу та місця.

Юнеско розглядає освітній потенціал суспільства як сукупність усіх освітніх впливів через формальні, неформальні та інформальні джерела. За результатами проведених досліджень, члени Європейської асоціації освіти дорослих дійшли висновку, що освіта дорослих може впливати на різні сфери діяльності людини і суспільства. Це зокрема:

• Активне громадянство, демократія та участь. Люди, які беруть участь в освіті дорослих, схильні до прояву більшої довіри до політичної системи та громадської активності через голосування, волонтерство, суспільно-громадську діяльність.
• Навички, необхідні для життя. Дорослі учні почувають себе більш здоровими, ведуть активний спосіб життя, покращують якість життя.
• Соціальна єдність, рівність та справедливість. Освіта дорослих пропонує достатньо можливостей для зрівняння прав і статусу різних груп населення, створення умов для економічного розвитку.
• Зайнятість та розповсюдження цифрової інформації. Навчання на робочому місці є одним із основних способів участі дорослих у неперервному навчанні. В епоху високих цифрових технологій освіта дорослих також допомагає усунути прогалини в цифрових знаннях населення.
• Міграція та демографічні зміни. Громадянська освіта сприяє покращенню інтеграції. Курси базових навичок дають змогу мігрантам максимально успішно соціалізуватися. Навчання у більш літньому віці має сприятливий вплив: люди стають активнішими і довше залишаються здоровими.
• Сталість. Європейська спільнота потребує значного обсягу інформації та умов для формування нових життєвих принципів та підходів.  Освіта дорослих може сприяти наданню інформації, а також майданчиків для дискусій та простору.

Освіта дорослих спроможна забезпечити для особи навички та навчальний досвід, які несуть у собі низку переваг та слугують різним цілям: від базових навичок до вивчення мови, від курсів у вільний час до професійної підготовки, від сімейного навчання до охорони здоров’я. Освіта дорослих може забезпечити шляхи підтримання особи протягом її кар’єри та життя, запропонувати нові можливості для працевлаштування, допомоги людям, які свого часу не закінчили навчання, продовжити його, допомогти батькам у виконанні покладених на них завдань.

Уже сьогодні ми спостерігаємо, як одні професії з’являються, а інші – поступово зникають. Робототехніка суттєво змінить ринок праці та систему підвищення кваліфікації, адже поява роботів надихатиме людей цікавитися іншими видами діяльності, які потребуватимуть інженерної освіти.

Освіту дорослих можна вважати соціально-культурним явищем світового рівня.  Саме тому серед пріоритетних напрямів у вищий освіті на 2018-2019 рр. Міністерство освіти і науки України вбачає «визначення неформальної та /або інформальної освіти». Таке декларування намірів дуже важливе для термінологічної складової освітнього середовища.

В Україні великі міста переважно мають можливості для навчання дорослих. Можна відвідувати різноманітні курси та семінари, якщо є мотивація та кошти для оплати. Але в невеликих містечках та селах пропозицій з освіти для дорослих надзвичайно мало або взагалі немає. І тут важливу роль можуть відігравати бібліотеки, адже вони завжди були, є та будуть середовищем для навчання. Тому важливо, щоб в місцевих громадах розуміли значення цих закладів та знали про ресурси і програми, які вони пропонують.

До сфери впливу бібліотек відноситься навчання, яке відбувається поза межами стандартного освітнього середовища. Це й індивідуальна пізнавальна діяльність, що супроводжує повсякденне життя та реалізується за рахунок власної активності індивідів у навколишньому культурно-освітньому середовищі, і спілкування, читання, відвідування установ культури, подорожі тощо. При цьому людина перетворює освітні потенціали суспільства в дієві фактори свого розвитку.

Однією з умов успішної реалізації освітніх програм бібліотеками є їх грамотне позиціонування себе як життєво важливого елемента в розвитку сучасного суспільства, заснованого на культурі знань.

У результаті опитування, що було проведене навесні 2015 року американським дослідницьким центром Pew Research, з’ясувалося, що 73% дорослого населення США вважають себе «учнями протягом всього життя». Переважна більшість активних користувачів також зарахували себе до цієї категорії: 97% опитаних, які протягом останнього року відвідували стаціонарні або мобільні бібліотеки, запевнили, що термін «учень, який навчається протягом усього життя» дуже підходить. Аналогічні заяви зробили і користувачі бібліотечних сайтів – 98 % респондентів. Більшість американців (76%) вважають, що бібліотеки служать освітнім і навчальним потребам своїх громад, оцінку «дуже добре» поставили 37%, «досить добре» - 39% опитаних.

Перед тим, як започаткувати в українських бібліотеках дружній простір, що сприятиме розвитку дорослих, потрібно вивчити потреби громади. Коли культурна установа починає запитувати людей про те, чого вони хочуть, а люди починають розуміти, що заклад готовий іти їм назустріч, тоді відбувається діалог. Залучення мешканців на етапі формулювання проблем і визначення цілей збільшує кількість ідей для спільної реалізації.

Як приклад можна навести інформаційну кампанію, проведену в бібліотеках м. Мелітополя (Запорізька область). Було поставлено амбітну мету – щоб Мелітополь увійшов до Глобальної мережі ЮНЕСКО міст, що навчаються.

Міська влада виявила велику зацікавленість у впровадженні та реалізації в Мелітополі стратегії навчання впродовж усього життя. Саме тому наприкінці жовтня 2017 р. в чотирьох бібліотеках міста одночасно відбулися засідання фокус-груп, учасники яких- молоді люди віком від 25 до 35 років – виявляли пріоритетні напрями розвитку «освітніх послуг упродовж життя для всіх». Службовці, робітники, приватні підприємці, домогосподарки, молоді матусі, волонтери ділилися досвідом підвищення своєї професійної компетентності, розповідали, послугами яких закладів та установ вони користуються або користувалися для здобуття додаткових знань. Усі разом оцінювали якість наданих послуг, відзначали на мапі міста різнокольоровими стікерами заклади, що задовольнили або не задовольнили очікування та потреби в навчанні.

Згодом провели засідання другої фокус-групи. Цього разу до участі в заході були запрошені мелітопольці віком 55+. Люди передпенсійного і пенсійного віку виявили зацікавленість у відвідуванні комп’ютерних курсів, бажання вивчати українську мову, займатися флористикою, садівництвом, ветеринарією, або допомагати бездомним тваринам,  відвідувати курси першої медичної допомоги та різноманітні майстер-класи, тренінги для особистісного зростання.

Всі свої побажання учасники відобразили на мапі додаткових освітніх послуг упродовж життя. На початку листопада минулого року свої пропозиції щодо організації в місті освіти впродовж життя мали змогу висловити мелітопольці віком 35-55 років.

Отже, бібліотекарі мають навчатися знаходити не загальні, а цілком конкретні освітні ніші для власної проектної діяльності. Пропонувати потрібно ті навчальні курси, які допоможуть в успішній соціалізації. І тут важливо не займатися імітаційними освітніми тренінгами для дорослого населення, а мати комплексну інтегровану програму і постійно моніторити її вплив на розвиток громади загалом.

Колеги з Центральної бібліотеки ім. М.Л. Кропивницького м. Миколаєва в рамках Всеукраїнської науково-практичної конференції «Тенденції розвитку освітянських бібліотек в інформаційному суспільстві», презентуючи свій досвід, наголошували на тому, що тематична спрямованість навчання може бути такою:

• цифрова (у т. ч. комп’ютерна, мультимедійна, мобільна);
• інформаційна ( у т. ч. медійна);
• економічна (у т. ч. фінансова);
• мовна (курси, засідання клубів, дискусії, обговорення, інтерактивні сесії);
• домедична (практикуми, тренінги, симуляційні ігри);
• правова;
• екологічна (майстерні, квести, екскурсії, воркшопи, акції, лекторії, читання);
• громадянська (лекторії, міні-тренінги, зустрічі з фахівцями).

Вивчаючи можливості бібліотек, насамперед потрібно дати відповідь на запитання: «Яка унікальна пропозиція бібліотеки, зроблена для своїх відвідувачів, дасть змогу закладу культури зайняти гідне місце в культурно-освітньому просторі громади?». Безумовно, унікальною пропозицією бібліотеки є саме її середовище. Це місце для безперервного навчання: споживання і засвоєння інформації, обміну новими знаннями. Це місце, де розвивається та просувається мультиграмотність. Це динамічний, трансформаційний навчальний центр, що пробуджує допитливість і прагнення до дослідження. Саме в бібліотеці можна зануритись у живе та культурно-інклюзивне середовище.

Що можна порадити бібліотекарям для того, аби проект зі створення освітнього середовища для дорослих мав дієвий інструментарій? Експерти тренерської групи громадської організації «Інша Освіта», яка працює над альтернативними освітніми розробками та займається менеджментом якості неформальної освіти, радять дотримуватися низки важливих засад, які мають поєднуватися в кожному освітньому заході.

Вчитися в дії – набуття навичок під час практичної діяльності. Як цей принцип реалізується на практиці в неформальній освіті? Насамперед через велику кількість практичних вправ та обов’язкове опрацювання теоретичного матеріалу на практичному ґрунті (наприклад, через роботу в малих групах чи в рольових іграх).

Вчитися взаємодіяти – навчання роботи в команді та спонукання до співпраці з оточенням.

Вчитися вчитися – набуття навичок пошуку та оброблення інформації, а також умінь аналізувати власний досвід.

Вдалих прикладів успішної стратегії реалізації освітніх програм освіти дорослих у бібліотеках України багато. Приміром, у посібнику DVV International в Україні «Замінимо мури відчиненими вікнами» йдеться про бібліотеку с. Семенівка Мелітопольського району, яка в рамках проекту «Співпраця бібліотек і музеїв Мелітопольщини як ресурс розвитку освіти дорослих» відкрила українсько-польський культурний центр Moya rodzina.  Його організатори прагнули виявити в селах свого району людей з польським корінням, а також тих, хто цікавиться польською мовою та культурою і має прагнення її відроджувати й розвивати. І от 18 листопада цього року в Семенівській сільській бібліотеці відбулося урочисте відкриття центру. Вже сформовано дві групи «учнів», які вивчають польську мову, придбано навчальну літературу, а також є ще дві групи відвідувачів, які відроджують польські традиції декоративно-прикладного та вокального мистецтва. Відвідувачі центру мають на меті створити громадську організацію для подальшого розвитку своєї діяльності.

Свою історію успіху має й проект «Соціально-освітній центр відповідальних батьків: розвиваємо простір діалогу та творчості разом», який реалізується Центральною бібліотекою ім. М.Л. Кропивницького м. Миколаєва. Можна завітати до майстерні «Батьківський лікбез», в якій викладають статеве виховання, основи психосоматики, ораторське мистецтво, соціальне проектування. Або до «Клубу відповідальних батьків», де проводяться заняття для майбутніх батьків.

Під час написання «Стратегії розвитку навчання дорослих у Яворницькому районі на 2014-2020рр.» (Львівська область) найефективнішими провайдерами освітніх послуг було визнано бібліотеки. Тому навчання бібліотекарів, вважають розробники «Стратегії», як координаторів роботи з навчання дорослих є завданням «підводної частини айсберга».

Оскільки освіта дорослих – це інструмент, який допомагає розвивати потенціал і окремої людини, і громади, треба навчитися бачити її в контексті соціальних сервісів.

Створення навчального середовища в бібліотеках, сприйняття діяльності установ культури як провайдерів освітніх послуг у місцевих громадах сприятиме перетворенню бібліотек на суб’єктів інноваційної освітньої діяльності у сфері неформальної освіти. Сьогодні, в час реформування системи місцевого самоврядування, утворення об’єднаних територіальних громад, бібліотекам як ніколи важливо демонструвати свою спроможність впливати на освітній розвиток членів громад.

Інвестування в людський капітал – це завжди крок у майбутнє. Ці капіталовкладення ніколи не втратять своєї актуальності. Є чудовий вислів Генрі Форда: «Кожен, хто перестає вчитися, старіє, - не важливо у 20 або 80 років, - а той, хто продовжує вчитися, залишається молодим. Найголовніше в житті – це підтримувати молодість мозку». У будь-якому віці потрібно продовжувати розвиток, постійно навчатися, бути в тонусі та адаптуватися до обставин.

// Бібліотечна планета. ― 2018.― №4. С. 15-18.

 

Краєзнавчий медіаосвітній проект «Флешбук «Усна оповідь колишнього запорожця Микити Коржа»

 

Т. Глоба, головний бібліотекар Дніпропетровської ОУНБ

імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія

На думку автора сучасний українець велику кількість свого часу проводить у соціальних мережах. За даними міжнародного агентства We are social, що спеціалізується на дослідженнях у сфері медіа, зокрема, за звітом Digital in 2018, соціальними мережами користуються 29% жителів України, або 13 млн. осіб. З них за допомогою мобільного телефону в соцмережі виходять 9,5 млн., тобто 22% населення. У більшості випадків, як зазначають соціологи, соціальні мережі використовуються для читання новин, отримання інформації, спілкування в групах за інтересами або друзями.

Залишаючись популярним засобом комунікації, соціальні мережі використовуються там і тоді, коли це зручно користувачеві: за допомогою комп’ютера або мобільного телефону, в будь-якому місці та незалежно від часу доби.

Після стрімкого зростання популярності флешбуку «Усна оповідь колишнього запорожця Микита Коржа», для нього 25 лютого 2019р. спеціально було зроблено сторінку у Facebook (https://www.facebook.com/Флешбук-Усна-оповідь-колишнього-запорожця-Микити-Коржа- 415159952621942/?modal=admin_todo_tour).

Флешбук (від англ. flash-спалах, book-книга)- це інноваційна форма бібліотечної роботи, яка передбачає активну популяризацію певної книги в соціальних мережах протягом одного місяця. Досвід його проведення із застосуванням ілюстрацій, цитат, статей за основною темою, відеоматеріалів тощо у Дніпропетровської ОУНБ імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія вже був. Цього разу фахівці краєзнавчого відділу книгозбірні обрали для флешбуку «Усну оповідь колишнього запорожця, мешканця Катеринославської губернії і повіту селища Михайлівки Микити Леонтійовича Коржа». Свідчення козака-старожила про козацьки звичаї та обряди, заснування м. Катеринослава, заселення Катеринославщини є унікальним джерелом для вивчення історії рідного краю.

Флешбук розпочався козацькими піснями - культурним надбанням нашого краю. Було створено відео презентацію, в котрій зазначалося, за якими темами, відповідно до розділів книги, подаватиметься інформація (відео презентація мала близько 800 переглядів).

Спочатку ми подали інформацію про те, як створювалася книга, хто записував свідчення колишнього запорожця, а також фотографії та біографічні дані авторів, письмові спогади їх учасників. Біографію головного героя М. Коржа та майже кожну його цитату було проілюстровано відповідними історичними матеріалами, дослідженнями істориків, старовинними картами. Використовувалися також науково-популярні фільми, історичні реконструкції подій, добірки рідкісних старовинних фотографій. Колекція світлин запорозьких хуторів та зимівників, котра збиралася задовго до початку флешбуку з різних джерел, викликала надзвичайний інтерес (3532 перегляди). Крім того, було представлено старовинні фотографії та карту дніпровських порогів. Темою Дніпровських порогів зацікавилися близько 1800 осіб.

Розповіді доповнювалися детальнішими дослідженнями відомих істориків і краєзнавців. Використання статей про Запорозьку Січ істориків з інших регіонів також віталося, отримувало багато лайків, підписники їх добре знають, адже флешбук читають у Запоріжжі, Києві, Херсоні, Миколаєві, Львові, Нікополі.

У своїй «Усній оповіді…» М. Корж згадував лише про 17 козацьких поселень. Тож читачі просили дати інформацію про історію своїх селищ, наприклад, Обухівки, Дмухайлівки, Логойдівки. Ми знайшли цікаві світлини з видами цих населених пунктів, подали відповідні матеріали з Вікіпедії, «Історії міст і сіл Дніпропетровської області», сайтів з історичними публікаціями, інформацію закладів вищої освіти, спогади старожилів. Читачі просили відповісти на запитання «Якою була доля запорозького козацтва після зруйнування Запорозької Січі?», «Хто володів землями Катеринославщини?», а також розповісти про козаків-характерників та козацьких ватажків. І жодне запитання не залишилося без відповіді.

У стрічці флешбуку активно поширювалися публікації порталу Дніпропетровської ОУНБ «ДніпроКультура»: про Івана Сірка, Адріяна Кащенка, козаків-характерників, їх традиції і кухню, про історію Катеринослава та інших населених пунктів, про музеї, храми, унікальні природні ландшафти краю тощо. Використовувались історичні світлини, матеріали з оцифрованого фонду книгозбірні. Пропонувалися публікації із сайтів Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д.І. Яворницького, Національного музею «Хортиця», Нікопольського краєзнавчого музею. Як супровідна інформація використовувалися відео, радіопередачі, фото з космосу, аерозйомка, карти, схеми, наприклад, креслення козацької чайки або як будувався козацький кіш. Таблиця типів козацьких кораблів зацікавила 2279 осіб (39 репостів). До публікацій додавалися відеоролики з YouTube для тих, хто віддає перевагу декільком хвилинам відео перед будь-якими науковими текстами. Вивчати історію, дізнаватися про різні цікавинки стало можливим будь-де і будь-коли, наприклад, просто в транспорті чи вдома на дивані.

Для закріплення матеріалу читачам флешбуку пропонувалося відповісти на запитання тестів «Цікаві факти з історії козацького краю», «Що, де, коли в Катеринославі та підготовленої спеціально для флешбуку фотовікторини «Чи зможете ви, не роздумуючи, назвати автора цих картин?».

Активним поширювачем матеріалів флешбуку стала директор народного Музею-садиби Микити Коржа в с. Сурсько-Михайлівка Н. Семенова. Вона ділилася публікаціями на сторінках видань «Дніпрові пороги», «Солоне/Солонянський район» та “Микита Леонтійович Корж. Велика родина”.

Більшість публікацій флешбуку в перший тиждень охоплювали майже тисячні аудиторії. Серед активних підписників було багато чоловіків , які «цінують свій час, не гають його на будь-що», «зголодніли за справжнім», «довіряють науковій бібліотеці» і «діляться інформацією, якій довіряють».

Окремими публікаціями флешбуку ділилися також у себе в групах: Запорізьке Військо Низове «Запорізька Січ»; Школа рукопашу «Спас» імені козака Мамая; Штаб військово-спортивної патріотичної гри українського козацтва «Сокіл-Джура» Дніпро-Січеслав; Федерація військово-спортивного хортингу; КЗО «Центр допризовної підготовки» Дніпровської міської ради; альманах «Українське патріотичне козацтво», екскурсійний клуб «Дніпро» та інш.

Найбільшу аудиторію становили підписники старші 40 років, які із задоволенням читали кожну публікацію, історичні дослідження та коментарі. Вони не соромилися залишати свої емоційні відгуки, в яких відчувалося велике прагнення до самоосвіти, постійного поповнення знань.

Читачами флешбуку стали й письменники, наприклад, Е. Заржицька з Дніпра, О. Гром з Маріуполя, П. Браницький із Києва.

Отже, великий інтерес користувачів Facebook до нашого флешбуку став підтвердженням того, що цей захід пройшов вдало, знайшов відгук в умах і серцях користувачів, спонукав їх до вивчення першоджерел з історії краю, вітчизняної історії загалом.

Сподіваємося, матеріали флешбуку стануть у пригоді також освітянам, бібліотечним працівникам, краєзнавцям.

// Бібліотечна планета. ― 2019.― №3. ― С. 16-17.

 

 

 

 

Ігрофікація: гра як форма залучення користувачів до бібліотеки

 

О. Скаченко, завідувач сектору наукової бібліотеки

Київського національного університету культури і мистецтв

Сьогодні одним із способів розширення та вдосконалення форматів бібліотечної діяльності є впровадження розважальної, цікавої та пізнавальної ігрової механіки.

Ігрофікація (від англ. Gamification) – це застосування підходів, характерних для комп’ютерних ігор, у неігрових процесах з метою залучення користувачів і споживачів, підвищення їхньої взаємодії у вирішенні практичних завдань, використанні продуктів та послуг. Ігрофікація базується не на самій грі, а на ігрових механізмах чи формі, через яку користувач отримує заклик до гри. Інакше кажучи, це нематеріальне повідомлення, що формує інакший спосіб спілкування, внутрішню мотивацію, наприклад, відвідання бібліотеки, поєднуючи ігрову реальність з потребами і цінностями гравця. Процеси ігрофікації поступово інтегруються в бібліотечну діяльність.

З 2007 р. у бібліотеках США проходить Національний день ігор (National Games Day). Започаткували його Д. Лівайн та С. Ніколсон. Головною метою було встановити  світовий рекорд за кількістю людей, які одночасно грають в одну гру в бібліотеках усього світу. У 2008 р. такий рекорд було встановлено: впродовж одного ігрового дня одночасно  в настільну гру Pictureka зіграло 5548 осіб; учасниками гри Dungeons &Dragons or Magic: The Gathering одночасно стали 1137 осіб. Були представлені публічні, шкільні, академічні, військові бібліотеки.

Акцію підтримала Американська бібліотечна асоціація (American Library Association), і у 2012 р. захід став міжнародним. А з 2017 р. проводиться Міжнародний тиждень ігор (International Games week, IGW), головною метою якого є популяризація в бібліотеках інтелектуальних, освітніх та розвивальних ігор.

За вісім років в IGW взяли участь 10407 бібліотек із 54 країн світу. Щороку близько 2000 бібліотек беруть участь в акції.

За правилами, користувачі бібліотек з усього світу впродовж тижня грають в ігри заради співробітництва. На всіх континентах у книгозбірнях проводяться турніри одночасної гри в Rock Band Contest, Super Smash Brothers Brawl, Mario Kart tournaments, Minecraft Hunger Games. У 2012 р. у Global Gossip Game зіграли 2073 особи в 174 бібліотеках. У цій грі певна фаза передається від бібліотеки до бібліотеки. Традиційно гра починається в St. Kilda Library в Мельбурні (Австралія), потім проходить у бібліотеках на семи континентах, а закінчується у Ноmer Publik Library (Гомер, Аляска).

Щороку видавці ігор дарують настільні ігри та безкоштовний доступ до відеоігор сотням бібліотекам-учасницям IGW.

З 2014 р. в акції бере активну участь Британська бібліотека – друга за обсягом фондів книгозбірня світу. Її куратори розглядають IGW як спосіб презентації бібліотеки, формування її іміджу як доступного середовища для освіти і спілкування; формат залучення нової аудиторії, в тому числі молоді. Беручі участь в IGW, Британська бібліотека має можливість презентувати спільні проекти цифрових досліджень бібліотек, проводити конкурс зі створення відеоігор Off the Maр, організувати презентації і тренінги з розроблення ігор, демонструвати нові ігрові платформи і методики. Загалом бібліотеки зарубіжних країн набули великого досвіду щодо ігрофікації своєї діяльності. Він не обмежується тільки участю в IGW.

Можна виділити три основні моделі ігрофікації в публічних бібліотеках США:

• формування колекції ігор (настільні, карткові, відео) поряд із книжковими фондами чи періодичними виданнями; створення можливостей для апробації гри в бібліотеці, видача гри для домашнього використання;
• проведення ігрових подій, під час яких учасники грають в ігри у бібліотеці у спеціально відведені години щоденно чи в певні дні тижня;
• модель At-Will Gaming, котра передбачає гру в завжди доступні ігри в будь-який час (шахмати, комп’ютерні ігри).

Четверта модель, що нині активно формується, має на меті створення та участь бібліотек у процесі створення ігор через проведення майстер-класів з їхнього розроблення та дизайну. Так, співробітник публічної бібліотеки Wilmette (Wilmette Public Library) Б. Маєрс розробив Game Maker Academy – програму, що навчає молодь створювати власні комп’ютерні ігри. Академія пропонує міждисциплінарне освітнє середовище, що об’єднує комп’ютерне програмування, написання історії, графічне та аудіо редагування, анімацію, аналітичне мислення та ін. Використовуючи безкоштовні додатки з відкритим кодом, учасники Академії навчаються створювати власні платформи, скролінг, рольові та спортивні ігри, розвиваючи при цьому медійну грамотність і базові навички програмування. З моменту створення учасниками Академії стали понад 300 підлітків. Game Maker Academy у 2008 р. отримала нагороду президента американської бібліотечної асоціації за ігри в бібліотеках.

При виборі моделі ігрофікації найважливішою є мета гри в бібліотеці. Якщо вона полягає в навчанні чи підвищенні рівня грамотності, то ігри мають бути доступні завжди. Якщо ж завданням є створення дружнього комунікаційного простору й розширення бібліотечних послуг, то доцільною буде модель проведення регулярних ігрових подій.  

Відомі приклади створення в бібліотеках спеціального ігрового простору, що відповідає типу аудиторії, якій пропонується гра та ігрові колекції:

• ігровий майданчик для найменших учасників з іграми-конструкторами, вправами, символічними завданнями;
• зона ігор за правилами, що охоплює настільні ігри (окремо для дорослих і дітей);
• мультимедійний простір з комп’ютерними іграми і консолями, орієнтований на всі вікові групи.

Публічна бібліотека Фремонта ( Fremont Public library, США) встановила правило, що участь в ігрових заходах можуть брати лише зареєстровані користувачі, які не мають штрафів. Це сприяло зростанню кількості користувачів-підлітків. Бібліотека має велику колекцію відеоігор (близько 90), котра постійно використовується. Щомісяця в книгозбірні проводиться турнір із відеоігор.

Ігри і програми Maker Space забезпечили позиціонування Публічної бібліотеки Майнота в Північній Дакоті, США, як соціального центру для підлітків. Нині бібліотека має два Xbox 360, Nintendo Wii, Wii U та два iPad Air 2, оснащені іграми та програмним забезпеченням для малювання та дизайну. Частину ігор з ігрової колекції, що нараховує 110 назв, подарували місцеві жителі та активісти ігрової індустрії. Двічі на місяць бібліотека відводить для ігор кілька годин. Ігрові дні стали важливою частиною громадського життя підлітків, для деяких хардкорних геймерів – соціальним успіхом, життєвою потребою. Бібліотека в цьому випадку сприяла соціалізації дітей, створивши простір для зустрічей і товаришування за інтересами.

У 2018 році ідея навчання через ігри була реалізована в багатьох університетських бібліотеках світу. Першим і єдиним університетом Близького Сходу, який став учасником IGW, був Американський університет в Каїрі (AUC).  Під час заходів студенти вишу ознайомлювалися із досягненнями в робототехніці, ігрофікації навчання, демонстрували навушники віртуальної реальності, грали в ігри, навчаючись взаємодіяти з віртуальним тривимірним простором.

Українські бібліотеки та музеї роблять перші кроки на шляху своєї діяльності. У листопаді 2018 р. Харківський літературний музей презентував настільну гру «Будинок «Слово» про письменницький будинок на околиці Харкова, в якому мешкали українські митці 1920-х рр.  Саме з цього будинку починається історія Розстріляного Відродження. Над розробленням пілотної версії гри працівники музею працювали близько року. Візуальний образ створила дизайнерська група Grafprom. Специфічних знань для гри не потрібно. Випадковим чином гравці потрапляють у різні квартири будинку. Збирають там ігрові елементи (книги, ілюстрації, автографи, фотокартки) і таким чином здобувають знання. Можна почитати історії про письменників, дізнатись, як вони виглядали, якими були їхні книжки. У грі є різні місії, наприклад, «фотоколекціонер», «графолог», «сексот». Роль обирається за допомогою жеребкування, так само як письменники свого часу обирали собі квартири в будинку. Для візуалізації інформації про історію Харкова періоду 1920-1930-х рр., створення атмосфери достовірності у грі були використані предмети з музейної колекції.

Досвід проведення просвітницьких заходів з елементами ігрової механіки має наукова бібліотека Київського національного університету культури і мистецтв. Ігрофікація соціокультурної діяльності (КНУКіМ) стала можливою завдяки інтерактивній платформі Kahoot зі створення вікторин, опитувань, дискусій тощо. Так, до 50-річчя заснування університету було підготовлено вікторину «50 відтінків КНУКіМ». До 205-ї річниці від дня народження Тараса Шевченка для студентів трьох факультетів університету проведено веб вікторину «Шевченко. Бажання жити», а до Міжнародного дня пам’яток та визначних місць – вікторину «Світ - це книга. І хто не подорожував по ньому - прочитав тільки одну сторінку». Питання цієї вікторини були розроблені таким чином, щоби в ігровій формі перевірити знання з дисципліни «Країнознавство».

На запитання, що демонструвалися на великому екрані, учасники відповідали зі своїх смартфонів, підключених до Wi-Fi бібліотеки. Сервіс Kahoot пропонує різні налаштування для підвищення азарту гри та визначення переможців. Так, при оцінюванні правильних відповідей для заохочення гравців тим із них, які відповідали швидше, нараховувалися додаткові бали.  Після висвітлення запитання на екрані демонструвався поточний рейтинг гри (кількість учасників, які відповіли вірно/невірно, прізвища гравців-лідерів). Переможці визначалися автоматично, їхні nicknames та підсумкові бали відображалися на екрані.

Українські бібліотеки, які відважаться взяти участь у IGW-2019, крім іміджу першовідкривачів, матимуть можливість об’єднатися з іншими бібліотеками світу для проведення глобальних міжбібліотечних заходів: Global Gossip Game International Minecraft Hunger Games та International Minecraft Hunger Games.

Отже, ігрофікація є перспективною формою інтенсифікації соціокультурної діяльності українських бібліотек. Залежно від поставлених цілей публічні та академічні бібліотеки стають ігровими майданчиками, місцями комунікації та дозвілля, де гра пропонується як привабливий продукт, доступний усім.

// Бібліотечна планета. ― 2019. ― №3. ― С. 11-14.

 

Сховище книг чи центр спільнот: куди рухаються українські бібліотеки

 

Марія Грищенко, аналітикиня CEDOS у сфері міського розвитку

Публічні бібліотеки в містах завжди відігравали важливу соціальну, освітню та культурну функцію. Сьогодні бібліотеки і як інституції, і як простір переживають трансформації, пов’язані з викликами часу: відтік користувачів, зміна характеру та носіїв знання, зміна цінностей і стилів життя. Бібліотеки мають адаптуватися до сучасних умов. Більш того, стратегії трансформації бібліотек повинні стати важливою складовою міських стратегій та політик. Під час навчання на освітній програмі з Інтегрованого розвитку від CANactions у Вільнюсі, ми з колегами досліджували трансформацію бібліотек в Литві та Україні. Деякі знахідки з цього досвіду будуть корисними для наших бібліотек.

Мультифункціональність — бібліотеки мають стати суспільним простором. Тут мають відбуватися заходи для різної аудиторії, починаючи від звичних освітніх подій до вечірок і виставок сучасного мистецтва. Корисною практикою є проведення подій у міському просторі поза бібліотекою. В нагоді стануть партнерства з іншими організаціями, освітніми центрами, громадськими організаціями або спільнотами мешканців, наприклад, ОСББ.

Простір має бути відкритим і доступним. Відвідувачам має бути зручно. Це стосується освітлення, меблів, робочих годин і, особливо, неформальності атмосфери. Необхідно відштовхуватися від того, що люди мають різні потреби для роботи — одним приємніше працювати в тиші, інших надихає жвава дискусія навколо. Особливо доступними бібліотеки мають бути для вразливих категорій — людей з інвалідністю, маломобільних.

Менше контролю — більше свободи самовираження. Зміна стилів життя і цінностей відвідувачів потребує зміни правил. Наприклад, можна дозволити приходити зі своїми напоями чи розширити можливості брати книги додому. Позитивно вплине на діяльність бібліотеки і можливість користуватися читальною залою без офіційних процедур. Запропонувати зареєструватись відвідувачам можна і потім — дайте їм можливість «призвичаїтися до місця». Розуміння потреб аудиторії та відповідь на них.

Моніторинг потреб наявної, а також потенційної аудиторії дасть можливість зрозуміти, чого хочуть відвідувачі. Однак, важливо зберігати баланс між бажанням привабити нову аудиторію через створенням привабливого, сучасного, «молодіжного» дизайну і можливістю втратити наявну. Простір бібліотеки має «не відлякати» звичних відвідувачів — їм теж має бути тут затишно.

Зонування простору. Багатофункціональність простору має відповідати і його зонуванню. Для різних сценаріїв використання мають бути облаштовані відповідні простори. Наприклад, можливість зарезервувати кімнату для самостійної чи колективної роботи або організувати меблі так, щоби була можливість і для роботи поодинці (для тих, хто потребує індивідуального простору), для роботи в групі. Окремо варто мати і простір для дозвілля, відпочинку, спілкування, перекусу чи кави.

Мережевість. Передбачає розбудову зв’язків та налагодження дистанційного доступу до ресурсів бібліотеки. Важливим є і створення єдиного реєстру користувачів, щоби реєстрація в одній бібліотеці давала можливість доступу та роботи і в інших бібліотеках мережі без реєстрації.

            Я розумію, що деякі рекомендації можуть суперечити існуючим юридичним підставам і нормам, тому питання трансформації бібліотек має бути вирішено на рівні стратегій та політик.

В малих і середніх містах України я часто стикаюся з відкритими до співпраці бібліотеками. Вони надають приміщення для проведення освітніх заходів, тренінгів, громадських обговорень. У них відбуваються покази фільмів та дискусії, зустрічі з цікавими людьми.

Більш того, такі бібліотеки є і свого роду коворкінгами, наприклад, у бібліотеці міста Червоноград місцева юристка консультує клієнтів. Хорошим прикладом «виходу» бібліотеки в міській простір є ініціатива бібліотеки Дарницького району Києва створити бібліотеку просто неба в парку «Позняки». Акція мала як освітній, так і рекламний характер.

Простір бібліотеки має бути відкритим та доступним для всіх. Сьогодні літні люди є частими відвідувачами бібліотек. Для них мають бути створені зручні умови як для читання періодики, так і для спілкування. Можливо, варто запропонувати простір для гуртків для них. Відвідувачами бібліотек потенційно є і молоді батьки, тому треба створювати умови не лише для батьків, а й для дітей, навіть тих, хто ще не читає.

 

Люсьєна Шум, виконавча директорка благодійного фонду

«Бібліотечна країна»

Міжнародний досвід демонструє, що майбутнє бібліотек за їхнім перетворенням в культурно-інформаційні центри, які будуть надавати широкий спектр послуг для різних цільових груп. Для цього треба провести системні зміни в бібліотечній галузі, які включатимуть перегляд застарілих законодавчих актів і нормативів, інформатизацію бібліотек та оновлення матеріально-технічної бази, оновлення книжкових фондів, перенавчання бібліотечних працівників з фокусом на сучасні компетенції. Бібліотека перестає бути читальнею та книгосховищем, а має крокувати в ногу з часом.

В рамках проекту «Трансформація бібліотек в сучасні центри розвитку громад», який впроваджував Благодійний фонд «Бібліотечна країна» у пілотних громадах Тернопільської області за підтримки Посольства Великобританії, ми ознайомилися з досвідом Теребовлянської громади. Там реформували бібліотечну мережу і створили Центри культури та дозвілля у чотирьох селах. Вони повністю відремонтовані та модернізовані, мають сучасну інформаційну техніку, нові книги, зручний графік роботи для відвідувачів. Як результат, з початку роботи центрів кількість відвідувачів збільшилася на 85%.

Обов’язковим для бібліотек має бути наявність комп’ютерів, доступу до інтернету. Актуальною буде дитяча зона з книгами і розвиваючими іграми. Дуже популярною є послуга «бібліоняня», коли батьки можуть залишити дітей на певний час під наглядом бібліотекарів. Молодь можуть зацікавити різні тренінги, курси з програмування та робототехніки, тематичні вечірки. Для дорослих це консультації спеціалістів: юриста, психолога, з питань пенсій, субсидій; навчальні курси з комп’ютерної грамотності, підприємництва; вивчення мов. Бібліотеки також можуть залучати волонтерів, які будуть допомагати в організації заходів, вести сторінку в соціальних мережах, генерувати креативні ідеї. Майже кожна бібліотека Великобританії має «друзів бібліотек»: волонтерські осередки, які беруть активну участь в її роботі.

В бібліотеці мають бути сучасні книги для заохочення користувачів. Для цього можна залучати меценатів, адже книжкова благодійність набуває популярності. «Бібліотечна країна» впроваджує акцію «Подаруй книги рідній бібліотеці», яка пропонує зручний механізм для поповнення книжкових фондів бібліотек.

Бібліотека — це місце, де кожен може отримати послугу безкоштовно або за дуже невеликі кошти. І тут при нагоді стануть різнопланові послуги саме для різних верств населення. Для дітей — пізнавальні заходи, для людей похилого віку — клуби спілкування або навчання сучасним знанням та навичкам, безробітним — місце, де допоможуть скласти резюме або пройти навчальні курси.

 

Ольга Пацеля, завідувачка філії

Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки

 імені Заболотного

Для трансформації українських бібліотек в центри громад, насамперед, необхідне усвідомлення змін та готовність змінюватись самих працівників бібліотек, необхідності виходити із зони особистого комфорту та за межі приміщення бібліотеки. Не просто декларувати зміни, а системно їх впроваджувати, вивчати та реагувати на запити суспільства.

Сьогодні є велика потреба в спілкуванні в безпечних, комфортних місцях. Бібліотека може і має стати «третім місцем» в громадському просторі, де навчання проходить поруч із цікавим дозвіллям, є рівний доступ до інформації, зручні та сучасні сервіси. Бібліотека — дружнє середовище для людей різних соціальних верств, простір без бар’єрів для людей з інвалідністю, з дитячою кімнатою та кав’ярнею. Приміщення з сучасними кліматичними системами, просторі і світлі, електронний каталог, електронне замовлення книг. 

Необхідно працювати з користувачами, реагувати інноваційними і суспільно значимими пропозиціями, орієнтованими на потреби читачів. Бібліотека Заболотного стала обслуговувати користувачів на годину довше у вечірній час. Соціальний проект «Історія малих міст України» дає змогу громадам малих міст вивчати свою історію та ставати інвестиційно привабливими. Проект «Бібліотечні будівлі» ставить питання про проектування та облаштування бібліотечних будівель, демонструє світовий досвід з цього питання.

Дуже важливо налагоджувати ефективну комунікацію, знати громадську думку про роботу бібліотеки і спільно обговорювати, як трансформувати бібліотеку, щоби вона стала частиною їхнього життя. З 13 по 17 березня 2018 року пройшов воркшоп Archintegration 2018 зі створення дизайн-проектів публічного простору бібліотеки Заболотного. Молоді архітектори та студенти говорили про брендування бібліотеки, самоорієнтацію користувача, вільний доступ до книг, розташування меблів та кольорову гаму, демонстрували приклади використання терас та простору поруч з бібліотекою. Все має значення. Бібліотека повинна давати більше, ніж очікують користувачі, та викликати у них приємні емоції і захоплення. Сьогодні успіх приносять насамперед нові ідеї; мислення не проблемами, а можливостями. Коли віє вітер, потрібно зводити не мури, а вітряки.

 

Вероніка Селега, кураторка проекту змін

публічних бібліотек Києва

Центр спільнот, місце соціалізації, публічний простір — це ті поняття, які включає в себе велике слово Бібліотека. Бібліотека — це коворкінг. І публічні бібліотеки не стають коворкінгами, вони завжди ними і були. Новий інтер’єр — це умова номер один. Умова номер два — достойний сервіс, який базується на зрозумілих послугах, таких як комфортний графік роботи, хороший інтернет, доступ до комп’ютера, принтери, сканери, розетки, зарядні пристрої. Безліч інших простих, актуальних сервісів. Умова номер три — це найголовніше — сучасна література, актуальні книги. Вони мають стати нормою публічної бібліотеки у кожному районі міста.

Окрім книг, відвідувачів можна зацікавити додатковими заняття, спрямованими на дітей і підлітків. Наприклад, у бібліотеці Григоровича-Барського (імені Валі Котика) вже 4 місяці триває експеримент з безкоштовною програмою додаткових занять. Для дорослих також є заняття, лекції у вечірній час.

Бібліотека — це безбар’єрний простір, який враховує потреби абсолютно всіх людей. Людям похилого віку має бути зручно підійматися сходами, довго сидіти у кріслах. Людям з інвалідністю мають бути доступні всі зали і бібліотечні простори, навіть якщо вони розташовані на даху. Мама з немовлям не повинна просити дозволу змінити підгузки, просто має бути спеціальне місце для цієї потреби. Важливо усвідомлювати, що публічна бібліотека належить кожному з нас, це міський простір, який розвивається за рахунок участі громади, а не лише бібліотекарів.

 

Сховище книг чи центр спільнот: куди рухаються українські бібліотеки [Електронний ресурс]. ― Режим доступу: https://mistosite.org.ua/articles/skhovyshche-knyh-chy-tsentr-spilnot-kudy-rukhaiutsia-ukrainski-biblioteky?locale=ru&fbclid=IwAR2h8vH6wzb-g6nhRKNi1Z8pEE58PY-w6ZptiDD5AA-28sdu--yNUtH8SZs . Мова укр. ― Назва з екрану.