«Життя проживають не для принципів, а для того, щоб бути щасливим»

Орхан Памук

Народився перший турецький Нобелівський лауреат, прозаїк Орхан Ферит Памук (Pamuk) 7 червня 1952 р. у м. Стамбулі, в досить заможній родині. Сам письменник стверджує, що його рід, переселившись із Кавказу до Туреччини, був «білолицим», от і з'явилось у них таке прізвище. Його дід розбагатів на будівництві залізниць. У роду майже всі чоловіки були «технарями», зокрема, батько працював інженером.

Навчання майбутній письменник розпочав у престижному американському коледжі Robert Colledge (м. Стамбул). Після закінчення коледжу вступив до технічного університету Стамбула (батьки хотіли, щоб він став інженером-будівельником), де три роки вивчав архітектуру. Але потяг до письменства переміг. У 1977 році Памук закінчив факультет журналістики Стамбульського університету. Між 1985 та 1988 роками мешкав у США, працюючи в Колумбійському університеті (м. Нью-Йорк). Згодом повернувся до Туреччини, але у 2007 році, після вбивства турецьким екстремістом відомого правозахисника вірменського походження Гранта Дінка, виїхав назад до Нью-Йорка.

У 22 роки Орхан розпочав працювати над першим романом. Але то було лише літературне навчання. Тільки третій роман «Джевдет-бей і його сини» (1979) став першим кроком до світової слави. Це сімейна сага в стилі Томаса Манна. У цьому романі вирізнилася риса, яка надалі стала домінуючою в усій творчості О. Памука, - унікальне історико-філософське мислення. У всій його творчості немає зрізу сьогодення - він пише по вертикалі історії. Чи це сім'я, чи місто, чи країна - у нього простежуються зв'язки з давниною. Все це має свою основу - на рівні побуту, «коли горище твого будинку - модерне, перший поверх збудований при Сулеймані, а підвал викладений візантійською кладкою».

Роман «Тихий дім» (1984) і особливо роман з далекої історії Туреччини «Біла фортеця» (1985) стали виходом його творчості на європейські простори. Навіть «New York Times» писала тоді: «Нова зірка зійшла на сході - турецький письменник Орхан Памук». У «Білій фортеці» використано традиційний хід у літературі: знаходження і публікація рукопису. У О. Памука не лише майстерно виписаний сюжет - він прекрасний наратор, одночасно твір полонить своєю таємничністю, котра межує з детективною лінією. У «Білій фортеці» використано прийом двійництва: викуплений з рабства полонений італієць, абсолютно схожий на свого господаря турка Ходжі, стає його другим «Я», навчає його всіх премудростей (а він справжній енциклопедист свого часу!), і того призначають радником спочатку паші, а потім і самого падишаха. Неочікуваний фінал твору: полонений став радником падишаха, а турок Ходжа вирушив до Венеції і через 25 років одружився з колишньою нареченою італійця, що вже мала сім'ю.

Потім були романи: «Чорна книга» (1990), «Таємне обличчя» (1992), «Нове життя» (1994), «Мене звати Червоний» (1998), «Інші кольори» (1999), «Сніг» (2002), «Стамбул. Місто спогадів» (2003), «Музей невинності» (2008) та ін.

Існує місто, навічно зафіксоване в літературі. Це - Дублін у романі «Улліс» Д. Джойса. Щось подібне можна сказати і про творчість О. Памука - дії майже всіх творів відбуваються в Стамбулі.

Одним із таких творів є роман «Чорна книжка» (1990), в якому найвиразніше проявився самобутній стиль О. Памука. Турецький письменник мав своє надзавдання - спробувати гармонізувати Схід і Захід. Саме у цьому він бачив феномен Стамбула. І недаремно критики називали Памука письменником, котрий стоїть на найвищому мінареті Стамбула і вдивляється в Європу. Але щоб зрозуміти й мати повагу до інших, треба добре усвідомити своє. А знати його потрібно глибинно. І Орхан Памук читає історію свого міста як давній палімпсест, розглядаючи його шар за шаром. Зримо це постає в розділі «Коли відступили води Боспору», де автор у газетному матеріалі одного з героїв твору робить екскурс в історію: він ніби заглиблюється в давнину, знаходячи матеріальні ознаки часу - від скелетів ворогів султана в мішках до прикутих рабів на галерах, рицарів-хрестоносців, візантійських і римських монет. А ще важливіше - це відобразити історію жителів цього міста. Тут автор поєднав історію і сучасність, східну та західну культуру, суфійську поезію і детективну інтригу, політику та романтику.

У «Чорній книжці» О. Памука Стамбул - це своєрідна історія міста, навіть варіанти історії, свого роду «казки про історію» у свідомості різних людей. Як зазначив автор, «я уявляв собі людей, котрі носять по Стамбулу в своїх головах тисячі різних історій, а не Історію з великої літери». І ще - оттоманський період історії, який був під своєрідною забороною через те, що турки хотіли бачити себе сучасниками Ататюрка, а не спадкоємцями Оттоманської імперії.

У творі «Стамбул. Місто спогадів» (2003) місто являє собою сумні руїни колишньої величі, місто-привид, яке своєю таємничністю стає ріднішим і ближчим. До речі, автор засудив поверховий погляд Й. Бродського в його відомому есе про Стамбул: «Нічого схожого з реальним станом речей, з атмосферою, з духом цього міста це есе не має».

У романі «Сніг» (2002), який критики нарекли політичним, Памук також пише про місто, відрізане від світу величезним снігопадом, і про те, що відбувається там.

Основні теми творчості письменника – конфлікт та протистояння між Сходом та Заходом, ісламом та християнством, традиціями та сучасністю.

Політична складова творчості лауреата Нобелівської премії також відчутно домінує. Адже О. Памук розробляє тематику, яка є політично надважливою. Це, за С. Хантінгтоном, проблеми співіснування і зіткнення цивілізацій. О. Памук подає цю проблему в «Чорній книзі» так: «Періоди зіткнень Сходу і Заходу не випадкові, вони закономірні. У таких зіткненнях перемагає той із світів, який саме в цей історичний момент бачить світ повним таємниць і загадок з подвійним змістом. А ті, хто бачить світ простим, однозначним, який не має таємниць, приречені на поразку». Але сам він - за співіснування і взаєморозуміння.

Часто його позиція відрізняється від загальноприйнятої у Туреччині. Дехто захоплюється його мужністю та стійкістю, інші вважають зрадником батьківщини. У 2005 році турецька влада навіть подала позов до суду, приводом якого стало висловлювання Памука в інтерв'ю швейцарському журналу «Das Magazin». Він заявив, що «на цій землі було вбито 30 тисяч курдів і мільйон вірмен, але ніхто, окрім мене, не насмілюється про це говорити». Офіційна влада Туреччини заперечувала цей факт, і О. Памуку за такі одкровення «світило» до трьох років тюрми за образу «турецької національної самосвідомості». Але судовий процес так і не відбувся - Орхана Памука підтримала організація «Міжнародна Амністія» і письменники світу. Особливо вагомим був лист-заява таких письменників, як Жозе Сарамаго, Ґабріеля Ґарсії Маркеса, Ґюнтера Ґрасса, Умберто Еко, Карлоса Фуентеса, Xуана Гойтисоло, Джона Апдайка і Маріо Варгаса Льоси. Врешті, звинувачення було зняте, адже, як писала преса, «справа О. Памука - то ключ Туреччини до вступу в Європейський Союз».

Але через три дні після оголошення лауреатів премії Нобеля турецькі націоналісти подали в суд на Шведську академію і Нобелівський комітет за присудження премії турецькому письменнику у зв'язку з політичними мотивами. Вони не звернули уваги на той факт, що твори О. Памука на той час вже були перекладені сорока мовами, в усьому світі його книги вийшли друком мільйонними тиражами, автор має десять найвищих світових премій, включаючи Премію миру 2005 року, - це для новоявлених нігілістів не стало аргументом. Та й саме рішення Комітету, що премію присуджено за те, що О. Памук «у пошуках меланхолійної душі свого рідного міста знайшов нові символи зіткнення і переплетення культур» - аж ніяк не втискувалося в політичні причини.

Турецька література раніше була маловідомою у світі. Заслуга О. Памука в тому, що, за словами українського перекладача творів письменника О. Кульчинського, «знайшовши місце турків і Туреччини в глобальному часовому та географічному просторі, він тим самим виводить власну літературу за межі периферійності. Озираючись на наш літературний процес, йому можна тільки по-доброму позаздрити». Надзвичайно слушна думка, до якої варто лише приєднатися. Та й думка світових гуманітаріїв-авторитетів щодо загальної оцінки творчості О. Памука одностайна: прихід у літературу письменника - найяскравіший дебют у всій світовій літературі 90-х років XX століття.

1 У перекладі з турецької означає «бавовна»