Бібліографічні ідеї та технології

(IV квартал 2011 р.)

 

Аналітичний огляд

Список використаних джерел

 

Матеріали, вміщені у третьому за 2011 рік випуску аналітичного огляду, присвячені перспективам сучасного етапу розвитку бібліографії як сфери діяльності, довідково-бібліографічному обслуговуванню в електронному середовищі, зростаючому значенню електронних довідкових служб у задоволенні інформаційних потреб віддалених користувачів. Окремо звертаємо вашу увагу на методику бібліографічного опису електронних ресурсів.

* * *

Ресурси Інтернету стають повноцінною частиною ресурсної бази автоматизованого довідково-бібліографічного обслуговування. У зв’язку з тим зростає роль довідкових підрозділів бібліотек, особливо, на етапах відбору та каталогізації матеріалів глобальних мереж.

З досвідом створення каталогу ресурсів Інтернету в Самарській обласній універсальній науковій бібліотеці знайомить нас публікація О. В. Кузьміної «Формирование ресурсной базы справочно-библиографического обслуживания в электронной среде» (Библиотечное дело. – 2011. - № 9).

Протягом багатьох років довідково-інформаційний відділ СОУНБ послідовно та регулярно здійснював моніторинг інформаційного простору, розробляв власні системи впорядкування Інтернет-адресів (закладки в браузерах, путівники). У 2008 році для більш функціональної системи організації мережевих ресурсів було розроблено проект «Поліресурсна онлайнова інформаційна підтримка у сферах культури, освіти та здоров’я нації». Завданням проекту було створення та розміщення на сайті СОУНБ каталогу ресурсів Інтернета зі спеціальною програмою для контролю актуальності Інтернет-адресів. Для опису мережевих ресурсів було вирішено застосувати традиційні принципи каталогізації, що дозволило забезпечити багатоаспектний пошук ресурсів. Для створення каталогу в якості стандарту опису було вибрано формат MARC, який надав можливість детально каталогізувати електронний документ аналогічно друкованому виданню та забезпечив високу результативність пошуку. Зміст сайтів розкривається за допомогою ключових слів, анотацій, предметних рубрик та індексів ББК.

Зараз база налічує понад 1000 описів потенційно корисних для онлайнового ДБО ресурсів. Це - веб-сайти бібліотек та інформаційних центрів, книжкових видань, журналів, урядових установ, наукових центрів тощо. Каталог розрахований на бібліотечних спеціалістів, а також на користувачів, які здійснюють самостійний пошук інформації в Інтернеті.

При створенні бази даних спеціалісти зіткнулися з низкою проблем. Це, насамперед, надлишковість поданих в Інтернеті ресурсів, труднощі з їхніми формальними характеристиками (відсутність особи, яка несе відповідальність за публікацію, заголовок, місце та дату видання тощо). Наступна група проблем була пов’язана із застосуванням існуючих стандартів каталогізації для опису ресурсів Інтернету.

Таким чином, каталогізація онлайнових ресурсів створює безліч додаткових труднощів для бібліографів, але одночасно відкриває цікаві перспективи та великі можливості.

 Т. Добко у статті «Довідково-бібліографічне обслуговування в електронному середовищі: віртуальне чи реальне» (Бібліотечний вісник. – 2011. - № 4) розкриває сутність і перспективи розвитку довідково-бібліографічного обслуговування в електронному середовищі, досліджує термінологію, що використовується для позначення сучасної бібліографічної діяльності, демонструє дедалі зростаючу роль електронних довідкових служб у задоволенні інформаційних потреб віддалених користувачів бібліотек.

Перевагами електронних довідкових служб, на думку автора, є: можливість звернутися будь-кому з будь-якої точки, у будь-який час; оперативність отримання кваліфікованої відповіді провідних фахівців бібліотеки. За часом одержання відповіді на запит тут практикується асинхронне та синхронне обслуговування. Ці види обслуговування доповнюють один одного, дають змогу бібліографові відповідати одразу, або ж підготувати грунтовнішу відповідь за відведений для послуги час. У практиці роботи бібліотек України застосовується переважно асинхронне довідково-бібліографічне обслуговування.

Як традиційні моделі ДБО, так і довідкові служби, що діють в електронному середовищі, свою роботу вибудовують на таких основних принципах: загальнодоступність та безкоштовність; оперативність виконання запитів; обов’язковість надання відповідей користувачам; надання об’єктивної та достовірної інформації тощо.

Бібліографи довідкових служб, які діють в електронному середовищі, перебувають у вигіднішому становищі порівняно з працівниками традиційних довідкових відділів, адже у разі надходження від користувача більш, ніж  одного питання протягом доби, вони мають право (згідно зі встановленими правилами) надавати відповідь лише на одне з них і за власним вибором.

Якість обслуговування конкретного користувача, майбутнє «віртуального» сервісу значною мірою залежить від бібліографів, їхньої кваліфікації, бажання допомогти у пошуку інформації. При задоволенні запитів користувачів сучасні довідкові служби дедалі частіше надають перевагу ресурсам Інтернету: пошуковим системам, онлайновим довідникам, енциклопедіям, електронним каталогам та бібліотекам, сайтам органів державної і виконавчої влади тощо.

Отже, бібліотечна довідкова служба, аби максимально задовольняти інформаційні запити сучасних користувачів, повинна постійно вдосконалювати свою роботу. Бібліотекам усіх рівнів, починаючи з дитячих та шкільних, необхідно виховувати інформаційну культуру персоналу та користувачів, розвивати навігаторську, прогностично-аналітичну функції, організовувати інформаційну діяльність та ДБО в упереджувальному режимі.

Перспектива розвитку довідково-бібліографічних служб – в їх об’єднанні, координації їхньої діяльності, а також у взаємодії бібліотек певних відомчих систем, регіонів, насамперед щодо формування зведеного довідково-пошукового апарату довідково-бібліографічних фондів, узгодженої передплати доступу до зарубіжних реферативних, бібліографічно-повнотекстових БД, орієнтації на комплексне та оперативне обслуговування користувачів. Прикладом може бути «Віртуальна бібліографічна довідка» - онлайнова довідкова служба добровільного об’єднання бібліотек України, започаткована Національною бібліотекою України для дітей.

Можна зробити висновок, що онлайнове довідкове обслуговування є логічним продовженням традиційного ДБО. Поява нових видів інформаційних послуг не спричиняє відмирання раніше існуючих, а доповнює їх, спонукає до часткового перерозподілу аудиторії користувачів електронних довідкових служб й надалі буде тісно пов’язана з дотриманням вироблених ще системою традиційного ДБО і перевірених часом, принципів – доступність, оперативність; професійний, кваліфікований пошук інформації; орієнтування користувача у світових інформаційних ресурсах; релевантність, повнота, об’ктивність інформації; висока загальнолюдська і бібліографічна культура обслуговування; взаємна повага.

І, нарешті, щоб послуги реальних бібліотек у системі електронних комунікацій користувалися попитом, вони повинні постійно удосконалюватися, тобто бути конкурентоспроможними, адже прогрес інформаційних технологій невпинний.

Знайомий нам за попередніми публікаціями В. П. Леонов в статті «Технобиблиография – новый этап развития библиографии» (Библиография. – 2011. - № 11) обосновує використання терміну «технобібліографія» для визначення сучасного етапу розвитку бібліографії та шляхах найбільш ефективного та економічного використання бібліографічного знання. На тлі футуристичних прогнозів виникає питання: або книга та бібліографія залишаться носіями інформації, які призначені для читання та пізнання, а бібліотека (зібрання книг) місцем їхнього зберігання та використання, або виникне певне нове фомування , яке віддзеркалюватиме та трансформуватиме їхні риси.

Автор поділяє точку зору дослідників, які стверджують, що бібліографія у сучасній науці забезпечує тісний зв’язок з інформатикою, соціологією, лінгвістикою, літературознавством, психологію, історією, філософією.

Сьогодні можна говорити, що нові технології не втручаються у бібліографічну діяльність, а займають заздалегідь визначену «чарунку». Так виникає технобібліографія, тобто таке об’єднання бібліографії та технологій, в якому одне невіддільне від іншого.

Технобібліографія сьогодні пропонує послуги, які зорієнтовані на масовий попит, а саме без цієї масовості було б неможливо забезпечити її ефективність. В свою чергу, наявність такого попиту стає потужним стимулом розвитку технобібліографії: спочатку створюється технологія, а потім виявляються можливості її реалізації. В результаті технобібліографія та рядовий користувач об’єднуються в єдине інформаційне середовище.

Термін «технобібліографія» - похідний від «технонауки». Його введення в науковий оберт можна розглядати як прояв якісних змін в бібліографії. Якщо завданням  бібліографії є вивчення природи бібліографічних процесів у суспільстві з метою отримання бібліографічного знання та надання його у звернутому вигляді читачеві, тоді як технобібліографія визначає найбільш ефективні та економічні шляхи використання цього знання за наявністю масового попиту.

В. П. Леонов порівнює технобібліографію з будівництвом нових бібліографічних шляхів, які дозволяють об’єднати у науковому спілкуванні користувачів (читачів) самих віддалених куточків країни. Звичайно, тут чимало складних проблем, але вирішити їх можна тільки спільними зусиллями, – об’єднавши зусилля бібліографів та спеціалістів у сфері інформаційних технологій.

В сучасному інформаційному суспільстві  при проведенні наукових досліджень, написанні навчальних матеріалів все активніше використовуються різноманітні електронні ресурси. Практика доводить, - бібліографічний опис електронних джерел має значну кількість помилок, що заважає ідентифікувати документ та інформувати споживачів інформації про його зміст.

Така ситуація пояснюється відсутністю стандарту, який би визнав методику бібліографічного опису електронних документів, адже міждержавний ГОСТ 7.82-2001 «СИБИД. Библиографическая запись. Библиографическое описание электронных ресурсов. Общие требования и правила» на території нашої держави, як національний, досі не набув чинності. Чинний же ДСТУ ГОСТ 7.1:2006 «СІБВС. Бібліографічний запис. Бібліографічний опис. Загальні вимоги та правила складання» містить лише один приклад бібліографічного опису електронного ресурсу. Три приклади наведено у рекомендаціях ВАК України щодо оформлення списків використаних джерел до наукових робіт.

Проте, навіть ця малість прикладів, переважно описують ресурси локального доступу (з інформацією, зафіксованою на окремому фізичному носії  (диску), який користувач має помістити у комп’ютер), або ж цілісні ресурси віддаленого доступу (з інформацією, розміщеною в Інтернеті) – бази даних, електронні журнали. Поза увагою лишилися бібліографічні описи окремих порталів, сайтів, веб-сторінок, розділів і частин електронних документів, статей у мережевих періодичних виданнях або мережевих версіях друкованих видань, документів із повнотекстових баз даних тощо.

Отже, метою статті М. Женченко «Бібліографічний опис електронних ресурсів» (Вісник Книжкової палати. – 2011. - № 4), - визначення методики складання бібліографічних описів електронних ресурсів різних видів на основі вивчення вимог чинних стандартів та світової практики бібліографування.[1]

Створення бібліографічних посібників – одне з важливих напрямків роботи бібліотеки, яке сприяє реалізації її інформаційної та виховної функцій. Використання сучасних інформаційних технологій дозволяє створювати бібліографічні посібники якісно нового рівня. Саме  технології створення таких посібників  присвячена стаття О. В. Панкової «Электронное библиографическое пособие: этапы и методика создания» (Библиотечное дело. – 2011. - № 8).

Автор виділяє такі бібліографічні посібники за формою подання: традиційний бібліографічний посібник у відцифрованому (відсканованому) вигляді, (наприклад, у форматі pdf або djvu). В цьому випадку йдеться про бібліографічний посібник на електронному носієві. Автоматизовані бібліографічно-інформаційні системи формують такі посібники автоматично (як вихідний документ у форматі doc.); електронний бібліографічний посібник, який має ознаки гіпертекстового документа, (наприклад, зміст та гіперпосилання, засоби навігації по сторінках). Основні ознаки такого посібника: цифрова форма подання, інтерактивність, наглядність (мультимедійність), розширюваність (можливість підключення зовнішніх об’єктів), доступність (можливість віддаленого доступу).

                Етапи створення традиційного та електронного посібників співпадають:  

• підготовчий (вивчення теми, створення плану-проспекту);
• основний (відбір та групування документів, уточнення бібліографічних описів, анотування тощо);
• заключний (підготовка довідкового апарату, редагування, оформлення).

                Для прикладу автор статті наводить методику створення допоміжних покажчиків з використанням автоматизованих інформаційних технологій, зокрема, формування вихідної форми з АБІС.

                Сучасному стану рекомендаційної бібліографії дитячої літератури в Росії присвячено матеріал О. М. Томашевої «Рекомендательная библиография детской литературы в России сегодня» (Библиография. – 2011. - № 3). На наш погляд, проблеми цієї галузі в Україні не відрізняються від російських.

Складність вирішення проблем рекомендаційної бібліографії дитячої літератури в умовах сучасного суспільства багато в чому пов’язана зі станом дитячої літератури. Поширення ринкової книжкової стихії сприяє масовому виданню дитячої літератури невисокої якості. Сучасна російська дитяча література робить тільки перші кроки, якісних дитячих книжок недостатньо, а письменникам-початківцям нелегко пробитися в ринкових умовах. Видавці надмірно захоплюються випуском перекладних західних видань для дітей, але ці книги часто-густо несуть сторонній нам стиль життя та поведінки. Дитячі бібліотеки наповнені книжками про вампірів, коміксами, любовними романами для дівчат, дитячими детективами, жанру фентезі тощо. Усе це на догоду тимчасовим, ще не сформованим інтересам дитини, так званої свободи читання. Не може не викликати стурбованість розповсюдження сьогодні комп’ютерних ігор з їхньою жорстокістю, війнами, ядерними ударами.

У зв’язку з цим зростає відповідальність бібліографа як професіонала перед своїми читачами, батьками, майбутнім своєї країни. Рекомендаційна бібліографія дитячої літератури сьогодні повинна не тільки активно впливати на всі аспекти роботи бібліотек та дитячого читання, але й допомагати видавцям орієнтуватися у формуванні репертуару дитячих книг, які видаються.

Цікавих рекомендаційних бібліографічних посібників для дітей та бібліотекарів поки недостатньо, низька забезпеченість ними шкільних та дитячих бібліотек. Їхня проблематика замало пов’язана з залученням до читання дітей різного віку, інформаційними сподіваннями, розширенням читацького горизонту, формуванням літературного смаку дитячої аудиторії. Саме в цьому виявляється і недостатній професіоналізм бібліографів-укладачів і недостатність матеріальної бази дитячих бібліотек.

Серед цікавих рекомендаційних посібників автор наводить такі: довідник у трьох томах «Писатели нашего детства» (М., 1998-2000), праця І. М. Тимофеєвої для батьків та дитячих бібліотек «Что и как читать вашему ребенку от года до десяти» (СПб., 2000), бібліографічний довідник для дітей Г. М. Тубельської «Зарубежные детские писатели. Сто имен» у двох частинах (М., 2005-2006) та «Детские писатели России. Сто тридцать имен» (М., 2007), «Круг чтения. Что читать дошкольникам и младшим школьникам» (Школьная библиотека. 2008. № 10. Вкладка. 48 с.), альманах про книги для дітей «Библиогид» у двох випусках (М., 2004-2005) за сторінками Інтернет-сайта bibliogid.ru.  Актуальним та корисним для керівників дитячого читання можна назвати науково-практичний посібник І. М. Тимофеєвої «Дети. Время. Книга» (М., 2009), який вміщує цікаві публіцистичні та методико-бібліографічні матеріали, пов’язані з патріотичним та громадянським вихованням дітей тощо.

Активно працюють регіональні дитячі бібліотеки, які тяжіють до «малих» бібліографічних форм. Це, наприклад, цикли пам’яток «Государственные символы России» (2005-2006), «Путешествие вокруг света» про країни Європи (2000, 2002, 2004), бібліографічні посібники для старшокласників з профорієнтації, різноманітні дайджести: «Архитектурные памятники Отечества» (1998), «Легенды о городах», «О реках» (2000), рекомендаційні списки «Классные книжки о вас, мальчишки» (2009), «Да здравствуют девчонки!» (2009), путівник електронними ресурсами «2008 – Год семьи» тощо.

В сучасній рекомендаційній бібліографії дитячої літератури йде пошук нових форм, приділяється значно більше уваги темам, які викликають зацікавленість у дітей, - все це вселяє оптимізм та надію щодо її відродження  найближчим часом.

Додаток № 1

Марина Женченко

Бібліографічний опис електронних ресурсів

             Зважаючи на те, що приклади бібліографічного опису електронних ресурсів, наведені у ДСТУ ГОСТ 7.1:2006, й приклади, запропоновані як зразок Вищою атестаційною комісією України та вже відомі серед наукового загалу, розроблені на основі міждержавного стандарту ГОСТ 7.82-2001, у наших рекомендаціях щодо оформлення бібліографічних описів електронних ресурсів різних видів ми будемо використовувати положення цього стандарту, а також методичні рекомендації російських біб­ліографів та розроблені фахівцями Книжкової палати України.

             Електронні ресурси - це інформаційні ресурси, яки­ми управляє комп'ютер, у тому числі ті, що потребують ви­користання периферійного пристрою, підключеного до ком­п'ютера. За видом інформації, призначеної для сприйняття, електронні ресурси поділяють на:

• електронні дані (інформація у вигляді чисел, букв, символів, зображень, включаючи графічну інформацію, відеоінформацію тощо або їхні комбінації);
• електронні програми (набори операторів чи під­програм, які забезпечують виконання певних завдань, включаючи опрацювання даних);
• комбінацію (об'єднання) електронних даних і програм в одному ресурсі (мультимедіа, відеоігри).

             Для складання бібліографічного опису електронного ресурсу інформацію беруть з певних елементів вихідних відомостей: про назву, відповідальність, перевидання, місце та рік видання, серію - із внутрішніх (титульний екран, основне меню, відомості про програму, головна сторінка сайта, порталу) або зовнішніх (етикетка чи маркування на фізичному носії, технічна документація, інший супровідний матеріал або контейнер, коробка, конверт, папка) джерел. Зазначені джерела називають приписаними джерелами ін­формації. Відомості, взяті не з приписаних джерел, беруть у квадратні дужки.

             Бібліографічний опис електронного ресурсу має таку схему:

Основна назва [Загальне позначення матеріалу] = Пара­лельна назва : відомості, що належать до назви / перші відомості про авторство чи відповідальність ; наступні відомості про відповідальність. - Відомості про повтор­ність видання / відповідальність за повторне видання. - Позначення виду ресурсу (обсяг ресурсу). - Назва (ім'я) видавця, рік видання. - Кількість фізичних одиниць та специфічне позначення матеріалу. - (Основна назва се­рії чи підсерії ; №, т.). - Системні вимоги (для ресурсів локального доступу) або режим доступу (для ресурсів віддаленого доступу). - Інформація про джерело основ­ної назви. - Стандартний номер = Ключова назва : умо­ви доступності і (чи) ціна.

             У бібліографічних списках можна використовувати розширений бібліографічний опис з усіма обов'язковими та лише частиною факультативних елементів. Зважаючи на це, спрощена схема, яку можуть застосовувати студенти, аспі­ранти, науковці, редактори при складанні списків джерел до курсових, дипломних, магістерських робіт, дисертаційних досліджень, прикнижкових і пристатейних списків рекомен­дованої літератури у навчальних виданнях тощо матиме такий вигляд:

             Ресурси локального доступу:

Основна назва [Загальне позначення матеріалу] : відомо­сті, що належать до назви / перші відомості про автор­ство чи відповідальність ; відомості про інших осіб чи установи, які несуть інтелектуальну відповідальність. - Відомості про повторність видання. - Вид ресурсу. -  Місце видання : Назва (ім'я) видавця, рік видання. -  Кіль­кість фізичних одиниць та специфічне позначення мате­ріалу. - (Основна назва серії чи підсерії; №, т.). - Сис­темні вимоги. -  Джерело основної назви.

Наприклад:

Інтегрована лексикографічна система "Словники України" [Електронний ресурс]: словозміна, транскрипція, фразеологія, синонімія, антонімія / В. А. Широков [та ін.] ; НАН України, Укр.  мовно-інформ. фонд. - Версія 3.0. - Дані і прогр. - [К.] : Довіра, 2006. - 1 електрон, опт. диск (СР-ГСОМ). -  (Абв...). - Систем. вимоги: Репtiom-ІІ/300 ; 64Мb RАМ ; Місrosoft Windows  ХР ; 60 Мb вільного дискового простору ; NET Framework 2.0. - Назва з етикетки диска.

             Ресурси віддаленого доступу:

Основна назва [Загальне позначення матеріалу] : відомо­сті, що належать до назви / перші відомості про автор­ство чи відповідальність. - Відомості про повторність видання.  - Вид ресурсу. - Місце видання : Назва (ім'я) видавця, рік видання. - (Основна назва серії чи підсерії; №, т.). - Режим доступу. - Інформація про джерело основної назви.

Наприклад:

Бібліотечному фахівцю [Електронний ресурс] : сайт "Бібліоте­кар України" / відділ наук. аналізу та розвитку бібл. справи ДЗ "Нац. парламент. б-ка Украї­ни". - Текст. дані. - К. : НПБ України, 2004-    . - Режим доступу: httр://рrofу.прlи.оrg (дата звернення: 17.05.10). - Назва з екрана.

             Розглянемо загальні вимоги до окремих елементів біб­ліографічного опису електронних ресурсів.

             Відомості для складання основної назви беруть з приписаного джерела інформації. Якщо у джерелі немає основної назви, як основну назву зазначають перші рядки тексту або весь текст, виведений на титульний екран. Якщо це неможливо, то назву формулюють на підставі аналізу електронного ресурсу й беруть її у квадратні дужки.

             Загальне позначення матеріалу - це факультатив­ний елемент, який наводять лише для інформаційних маси­вів, що вміщують відомості про документи різних видів. Наприклад, якщо при проведенні наукового дослідження використовувалися друковані видання й електронні ресурси, то у бібліографічному описі електронних ресурсів треба обов'язково подавати загальне позначення матеріалу [Елек­тронний ресурс].

             Відомості, що належать до назви, містять інформа­цію, яка розкриває і пояснює основну назву. Хоча цей еле­мент є факультативним, його, на нашу думку, варто зазнача­ти, оскільки він важливий для правильної ідентифікації елект­ронного ресурсу.

             Відомості про відповідальність інформують про осіб та організації, відповідальні за інтелектуальний чи ху­дожній зміст документа, вміщеного в об'єкті опису. Ці відо­мості беруть з етикетки фізичного носія ресурсів локального доступу або головної сторінки ресурсів віддаленого доступу.

             Вид ресурсу визначається видом уміщеної в ньому інформації, призначеної для сприйняття людиною. Виділя­ють такі види: електрон. дані; електрон. прогр.; електрон. дані і прогр. Відомості про вид ресурсу беруть з приписаних джерел або формулюють самостійно на основі його аналізу та подають без квадратних дужок.

             У виді ресурсу можна наводити інформацію про кон­кретний вид електронних даних чи програм, наприклад: електрон. текст. дані; електрон. граф. дані; електрон. журн.; електрон. картогр. дані; електрон. прикладна прогр.; електрон. пошукова прогр. тощо.

             Слово "електронні" в інформації про вид ресурсу до­зволяється опускати, якщо в описі є загальне позначення матеріалу - "Електронний ресурс", наприклад:

Главред [Електронний ресурс] : [сайт] : укр. версія / медіа-холдинг "Главред". – Електрон. текст. і граф. дані. - К. : Главред, 2002-   . - Режим доступу: пttр://glavred.info/ (дата звернення: 19.12.2009). - Назва з екрана.

або

Главред [Електронний ресурс] : [сайт] : укр. версія / медіа-холдинг "Главред". - Текст. і граф. дані. - К. : Главред, 2002-   . - Режим доступу: : пttр://glavred.info/ (дата звернен­ня: 19.12.2009). - Назва з екрана.

             Місцем видання вважається юридична адреса офі­ційного видавця або дистриб'ютора електронних докумен­тів. Для документів, створених в Україні чи Росії за ліцен­зійною угодою із зарубіжним власником авторських прав, зазначають лише місцезнаходження та назву українського або російського видавця. Назви зарубіжної фірми не наводять.

             Кількість фізичних одиниць та специфічне позна­чення матеріалу наводять лише в описі електронних ресур­сів локального доступу (на змінному фізичному носії). Якщо один і той самий ресурс доступний на різних фізичних но­сіях і призначений для використання в одній і тій самій сис­темі, рекомендується складати окремий опис для кожного фізичного носія.

             Кількість фізичних одиниць наводять арабськими цифрами перед специфічним позначенням матеріалу. Для специфічного позначення матеріалу, до якого належить фі­зичний носій, використовують такі терміни:

Електронний диск

Електронний магнітний диск

Жорсткий магнітний диск

Гнучкий магнітний диск (дискета)

Електронний оптичний диск

             За неможливості вжити жоден із запропонованих тер­мінів, подають відповідний спеціальний термін із визначен­ням "електронний". Слово "електронний" можна не писати, якщо використовується загальне позначення матеріалу "Елект­ронний ресурс". Конкретний вид оптичного диска (CD-R, DVD-R, BD-R тощо) записують у круглих дужках після спе­цифічного позначення матеріалу, наприклад:

Англійська мова для дітей [Електронний ресурс] : [навч. посіб.] / компанія "Атлантік". - Дані і прогр. - К. : Атлантік, 2008. - 1 опт. диск (CD-R). - (Дитяча колекція). - Систем. вимоги: Pentium 1200 МГц ; 128 МЬ RAM  ; Місrosoft Windows XP  ; інтегроване відео. - Назва з етикетки диска.

             У примітці про системні вимоги (для ресурсів ло­кального доступу) подають інформацію про обладнання і/чи програмне забезпечення для локальних електронних ресурсів, які мають фізичний носій. Після слів "Систем. вимоги" ставлять двокрапку та зазначають такі відомості, відділяючи їх крапкою з комою:

• тип процесора;
• обсяг оперативної пам'яті;
• ім'я операційної системи (Windows, Linux та інші);
• необхідний обсяг вільного простору на жорсткому диску;
• периферійний засіб (тип дисководу, відеокарта, мишка).

Наприклад:

Зібрання законодавства України [Електронний ресурс] : ста­ном на 1 серпня 2001 р. / Укр. інформ.-прав. центр. - Тект. дані. - К. : [б. в.], 2001. - 1 опт. диск (CD-R). - (Ком­п'ютерна правова система ; [вип. 14]). - Систем. вимоги: Pentium 1200 МГц ; 20 Мb RAM ; Windows 95/98/NT. - Назва з етикетки диска.

             У примітці про режим доступу (для ресурсів від­даленого доступу) після слів "Режим доступу" ставиться двокрапка та зазначається адреса (URL) електронного ресур­су. Після адреси сайта рекомендується подавати дату звер­нення до документа. У ГОСТ 7.82-2001 ця позиція обумов­лена як факультативна. Проте відомості про дату звернення до документа дуже важливі, оскільки Інтернет характеризу­ється мінливістю. Документ може бути видалений чи пере­несений, через що кожен користувач регулярно стикається з таким поняттям, як "мертве посилання". До того ж, за кор­доном дата звернення до електронного документа є обов'яз­ковим елементом. Зазначати її рекомендують і російські фахівці. Дату звернення можна подавати у дужках після адреси електронного ресурсу (зі словами "дата звернення" чи без них) або як окрему примітку після інформації про джерело назви, наприклад:

Читомо [Електронний ресурс] : культурно-читацький проект / ідея Іри Батуревич та Оксани Хмельовської. - Текст. і граф. дані. - К., 2009-    . - Режим доступу: http://www.chytomo.com (16.09.10). - Назва з екрана.

або

Читомо [Електронний ресурс] : культурно-читацький проект / ідея Іри Батуревич та Оксани Хмельовської. - Текст. і граф. дані. - К., 2009-    . - Режим доступу: http://www.chytomo.com (дата звернення: 16.09.10). - Назва з екрана.

або

Читомо [Електронний ресурс] : культурно-читацький проект / ідея Іри Батуревич та Оксани Хмельовської. - Текст. і граф. дані. - К., 2009-    . - Режим доступу: http://www.chytomo.com. - Назва з екрана.  - Дата звернення: 16.09.10.

             Джерело основної назви. Оскільки електронний ре­сурс не має титульного аркуша, то в описі обов'язково за­значається джерело, з якого взято назву, зокрема: назва з етикетки диска; назва з контейнера; назва з екрана.

             На окрему увагу заслуговує аналітичний опис елект­ронних ресурсів, адже у практичній науковій діяльності дуже часто виникає потреба бібліографічного опису частини електронного ресурсу (статті з інформаційного порталу, електронного журналу, сторінки сайта тощо), для ідентифі­кації та пошуку якої потрібні відомості про електронний ресурс, де вона розміщена. Аналітичний бібліографічний опис електронного ресурсу має дві частини, розділені двома скісними рисками //:

1. опис частини електронного ресурсу;
2. опис електронного ресурсу, де розміщено частину ідентифікованого документа.

             Загальне позначення матеріалу дозволяється не зазна­чати у відомостях про ідентифікований електронний до­кумент. Його потрібно наводити лише у випадках, коли воно відрізняється від загального позначення матеріалу частини електронного ресурсу.

             Поширеними помилками є:

1. оформлення бібліографічного опису частини елек­тронного ресурсу як опису цілісного електронного ресурсу;
2. наведення  замість  адреси  частини  електронного ресурсу, яка є об'єктом опису, адреси ідентифікованого документа, в якому цю частину розміщено.

             Наприклад, у списку використаної літератури до статті Ольги Литвиненко "Криза дитячого читання в контексті на­ціонального книговидання" подано такі описи електронних ресурсів:

Тихомирова И. И. Читают ли наши читатели? [Электронный ре­сурс] / И. И. Тихомирова.  - Режим доступа: http://schoollibrary.ioso.ru/.  - Загл. с экрана.

Чернышева Л. В. Кризис детского чтения - общемировая тенденция [Электронный ресурс] / Л. В. Чернышева. - Режим доступа: http://www.den-za-dnem.ru. - Загл. с экрана.

             За вказаними електронними адресами знаходяться го­ловні сторінки офіційного сайта Всеросійської шкільної бібліотечної асоціації "Шкільна бібліотека" та педагогічного альманаху "Школа: день за днем", відповідно, на яких відсут­ні праці зазначених авторів. Отже, основна функція бібліо­графічного опису - ідентифікація документа, фактично залишилася невиконаною. Під час аналізу названих сайтів з'ясовано, що роботи І. Тихомирової та Л. Чернишевої, які описано як цілісні видання, є статтями, розміщеними на окремих сторінках сайтів. Отже, їх потрібно було б описува­ти за правилами аналітичного опису з поданням адреси сто­рінки, на якій розмішено статтю, а не адреси сайта загалом. Наведемо правильний опис:

Тихомирова И. И. Мотивация чтения: стимулы, мотивы, потребности [Электронный ресурс] // Школьная библиотека : официальный сайт Всероссийской школьной библиотечной ассоциации. - Текст. дан. - М., 2001-   . - Режим доступа: http://schoollibrary.ioso.ru.index.php?news_id=86 (дата обращения: 15.09.10). - Загл. с экрана.

Чернышева Л. В. Кризис детского чтения - общемировая тенденция [Электронный ресурс] // Школа: день за днем. Педагогический альманах : официальный сайт Центрального филиала городского центра развития образования г. Новосибирска. - Текст. дан. - Новосибирск, 2006-    . - Режим доступа: http://www.den-za-dnem.ru/pade.php?article=198 (дата обращения: 15.09.10). - Загл. с экрана.

             Такі помилки пояснюються, по-перше, нестабільністю мережних ресурсів, по-друге, відсутністю уніфікації в оформ­ленні поданих у мережі документів, на відміну від традиційних ресурсів; по-третє, недостатньою орієнтованістю ГОСТ 7.82-2001 на бібліографічний опис мережних ресур­сів, і нарешті, недостатнім володінням авторами та бібліо­графами навичками роботи в мережі.

             Для того, щоб розібратися, що являє собою електрон­ний ресурс, на якому сайті він розміщений і що, власне, є ідентифікованим документом, потрібно знати не лише правила бібліографічного опису, а й структуру електронної адреси, розуміти, як використовувати відсікання електрон­ної адреси для навігації по сайту, оскільки опис ідентифікованого документа передбачає зазначення назви головної сторінки сайта і відомостей, розміщених на цій сторінці. Наприклад, розділ "Библиографическая запись. Библиографические списки" з каталогу виконаних запитів віртуальної довідкової служби "Запитай бібліографа" Російської націо­нальної бібліотеки, на який потрібно послатися, розміщено за ад­ресою: http://vss.nir.ru/archive_catalog.php?project_ID=40&rid=2053. Щоб описати ідентифікований документ (електронний ре­сурс, частиною якого є потрібний нам запит), треба перейти на головну сторінку сайта, використавши гіперпосилання "На го­ловну (першу) сторінку" або видаливши в адресному рядку браузера всі символи, розташовані до імені домена першого рівня. В адресі http://vss.nir.ru/archive_catalog.php?project_ID=40&rid=2053 домен першого рівня позначений літерами ru, відповідно, видаляти потрібно все, що за ним. Отже, адреса головної сторінки буде: http://vss.nir.ru, а опис окремого розділу з ка­талогу запитів матиме такий вигляд:

Библиографическая запись. Библиографические списки [Электронный ресурс] : каталог выполненных запросов // Виртуальная справочная служба "Спроси библиографа" : [сайт] / Рос. нац. б-ка. - Текст. дан. - СПб., 2010. - Режим доступа: http://vss.nir.ru/archive_catalog.php?project_ID=40&rid=2053 (дата обращения: 15.09.10). - Загл. с экрана.

             Набагато простішим є опис статей із документів, що мають друкований аналог, в якому є усі потрібні для опису вихідні відомості. Загалом у наукових роботах краще циту­вати друковане джерело, а в примітках зазначати наявність електронної версії, наприклад:

Недогибченко І. Ю. Книга для дітей в Україні: до проблем якості // Наукові записки Інституту журналістики. - Т. 19. - С. 20-25.   -  Відомості   доступні   також з Інтернету: http://journlib.univ.kiev.ua/index.php?act=book.index&book=180.

             Якщо  все ж таки потрібно дати посилання саме на електронний варіант, то бібліографічний опис частини дру­кованого видання доповнюють інформацією про загальне позначення матеріалу ([Електронний ресурс]), а опис ідентифікованого документа - відомостями про режим до­ступу, дату звернення до електронної версії та джерело на­зви, наприклад:

Мірошник О. Л. Поняття "толерантність" у сучасному науково­му дискурсі [Електронний ресурс] // Освіта Донбасу. - 2009. - № 2. - С. 5-10. - Режим доступу:  http://almamater.luguniv.edu.ua/magazines/osvita-donbas/osvita22009.pdf (дата звернення: 15.09.10). - Назва з екрана.

             Висновки. Бібліографічний опис електронних ресурсів містить ті самі зони й елементи, що й опис друкованих ви­дань. Єдиною відмінністю є інформація про позначення виду ресурсу та обов'язковість подання системних вимог або режиму доступу у зоні приміток, яка є загалом факультатив­ною. Найбільше помилок виникає при складанні аналітич­них описів електронних ресурсів, що пояснюється відсутніс­тю прикладів у нормативних документах.

Запропоновані рекомендації є лише спробою від­повіді на проблемні питання бібліографічного опису електронних ресурсів. Проте власне вирішення проблеми мож­ливе лише за умови подолання українськими фахівцями внутрішніх і міжвідомчих суперечностей та прийняття національного стандарту, який чітко визначав би вимоги до бібліографічного опису електронних ресурсів різних видів у бібліографічних каталогах, покажчиках, списках, посиланнях.

Вісн. Кн. палати. – 2011. - № 4. – С. 15-18.  

 

Список використаних джерел

1. Добко Т. Довідково-бібліографічне обслуговування в електронному середовищі: віртуальне чи реальне / Тетяна Добко // Бібл. вісн. – 2011. - № 4. – С. 11-23.

2. Женченко М. Бібліографічний опис електронних ресурсів / Марина Женченко // Вісн. Кн. палати. – 2011. - № 4. – С. 15-18.

3. Кузьмина О. В. Формирование ресурсной базы справочно-библиографического обслуживания в электронной среде / Ольга Валентиновна Кузьмина // Библ. дело. – 2011. - № 9. – С. 23-24.

4. Леонов В. П. Технобиблиография – новый этап развития библиографии / В. П. Леонов // Библиография. – 2011. - № 3. – С. 14-18.

5. Панкова Е. В. Электронное библиографическое пособие: этапы и методика создания / Елена Валериевна Панкова // Библ. дело. – 2011. - № 8. – С. 21-22.

6. Томашева Е. Н. Рекомендательная библиография детской литературы в России сегодня / Е. Н. Томашева // Библиография. – 2011. - № 3. – С. 64-70.