Павлик Н.М. Пілігрими у пошуках Істини / Переяславська рада». – 2010. – 14 січня. – С. 4.

Наталія Павлик,

член Національної спілки письменників України

Пілігрими у пошуках Істини

Наприкінці 2010 року вийшла з друку збірка поезій і прози творчої «трійці» – Ольги Будугай, Андрія Будугая та Сергія Литвиненка.

Цікавість до книги виникає відразу по прочитанню назви: «Слова – світи», яку можна інтерпретувати по-різному: слова – світи (всесвіти), або ж слова – світи (як спонукальне речення). Будь-яка варіація назви відображає духовну сутність творчих імперативів авторів. Трьох поетів в одній книзі поєднало «Братерство Духа», надчутливості до бід і звитяг як окремої особистості, так і всього українського народу.

Першою в книзі презентувала свій доробок Ольга Будугай. Поетеса складає величальну Україні, коханому, першій вчительці... і всьому сущому й животрепетному в цьому світі. Батьківщина – то родина для поетеси, пером якої водить сумління:

Лиш той, хто крила духу не складає,

Як сивий голуб здійметься увись.

Віршованим рядком Ольги Будугай володіє просвітленість, віра в Бога не позірна, а глибинна, поставлена в земному житті на паперть совісті. У вірші «Вчасно сказане слово» – як рятівне коло, як усвідомлення ваги сказано:

Вчасно сказане слово –

Як влучний в ворога спис,

Як рука допомоги

Тому, хто над прірвою звис.

Поетеса розпросторюється словом, ним же розсіває проміння любові й довіри до цього таки складного й часто жорстокого світу.

Крізь товщу рядків проступає залюбленість у людей, звідси багато посвят конкретним людям. О. Будугай усвідомлює високу лінію слова:

Ціную вірші, як ікони, що несуть

Для душ згорьованих в безсмертя віру.

У вірші – промінь неба, вище суть,

І тільки вгору прагне кликать ліра.

Поетеса віддала дань любому серцю Приазов’ю в циклі віршів, де викарбувано словом любов і прихильність до історії краю, його чарівної природи.

У циклі гуморесок авторці притаманне почуття м’якої, лагідної іронії, адже то замальовки здебільшого на родинно-побутові теми. Осібно ютяться прозові твори О. Будугай, вони потребують окремого розгляду.

У книзі «Слова – світи» образно найпотужніший Андрій Будугай, і пояснюється це тим, що він поезію переплавляє в авторську пісню під супровід гітари. Відповідно посилюється емоційність, адже мелодія і музика відкривають канали глибинного проникнення в душу слухача. Бардівська наснаженість поєднується з філософською заглибленістю, ускладненістю тем. При виконанні пісень А. Будугай висікає слова з душі, які ще довго вібрують і тривожать слухача. Тематичне осердя співаних поезій А. Будугая – дружба, героїка військових, слов’янська єдність.

Твори пронизані драматизмом, тонально експресивні, ритмічні, а при виконанні збагачені авторською сповіддю бентежної душі з просвітком надії й віри в Світло Господнє. Це – болісно-правдивий діалог ліричного героя з навколишнім світом. Відрадно, що А. Будугай ніколи не культивує демонічних тем, хоч людська душа таїть їх багато у своїх закутках. Поет протистоїть темним силам, відганяє їх світлоносною мелодикою. Образ Орлиці – то вимріяна надія на оновлення, перемогу добра:

Вїї словах – вогонь надії

На те, що буде кращим світ,

Її душа жадає дії,

Нас надихнувши на політ.

Свій поетичний голос вигранює і Сергій Литвиненко. Просто, легким складом митець збирає з поверхні життя події, дати, імена і римує. Треба віддати належне – це вже не літературні вправи, а осмислене й чуттєво збагачене віршування, що в зародку багато обіцяє на майбутнє. Підсилений співавторством А. Будугая Сергій «сильнішає», постає врівень старшого й досвідченішого побратима.

У спільній творчості А. Будугая й С. Литвиненка проглядається закономірність: майже всі їхні вірші мають присвяту і беруть свої витоки з конкретики чиєїсь долі, але примітно, що автори «підіймають» буденність до філософського осмислення, літературно-вправно одухотворяють буття і людину в ньому. Крізь рядки просочується авторська любов і повага до тих, кому офіровані поезії: Григорій Верба, Марія Кияшко, Тарас Нагайко, Сергій Вовкодав і багато інших. І це не якийсь прагматичний розрахунок, а вияв глибокої чистоти бачити у людях духовну красу, цінувати чесноти й благородство ближнього. Це – християнська всеохопна любов, поезія без будь-яких заземлень.

Дивовижно, але А. Будугай і С. Литвиненко здатні бачити харизму не в зовнішності, а виписують образ внутрішній, незримий при спогляданні. І не важливо для авторів – археолог то, вчений якоїсь іншої галузі чи просто робітник. Мистецький дует А. Будугая та С. Литвиненка гармонійний спільними моральними переконаннями, творчою дружбою, безкорисливою турботою про майбутнє молоді – дитячу літстудію при школі № 5 та студентську літстудію «Дитинець». Обидва автори – духовні провідники у поезії, їхнім же рядком можна означити художню вартісність і дієвість поезії, що «... розлогим духом огортає нас». Вони не просто видрукувалися під спільною обкладинкою, вони увійшли в духовну спільноту, «знайшлися» в життєвому огромі.

Книга «Слова – світи» важлива і потрібна насамперед прихованою, а вірніше вміло художньо оформленою дидактикою, де виховання душі витончене-ненав’язливе, немов би відсторонене повчання доброті, повазі, справедливості, самопожертві... Декларувати духовність уміло – то почесно й дано достойним.

Творчій «трійці» вдалося багато: привідкрити слова-світи не сахаючись життєвих бід та негараздів, закарбувати у серцях і часі імена дорогих і достойних людей, подарувати читачам утіху поетичного спілкування.

Щось у книзі нерівномірне, «врозсип» вірші українською і російською мовою, нагромадження тем, але все це пересилює явлена міць духу, нелукава одкровенність авторів. Пересіклись шляхи трьох пілігримів, що шукають істину, їх лірика притишена, але талановита майже безпорадною відвертістю, прихильністю до друзів, родини, співгромадян... Проглядається оте внутрішнє співавторство, що зветься – честь.

Поезія трьох здружених словом митців пливе на світлих образних вітрилах, не заангажовується таємничістю ускладнених метафор. Спільною рисою їх поезії є негроміздкі, добрі й енергетично світлі вірші. Свята простота вислову притаманна кожному віршованому вияву: чи то йдеться про козацьку славу, чи матір – святу, як ікона, чи про друга, що плече підставить у біді...

Авторам збірки «Слова – світи» підйомні серйозні теми, але трапляються й «утечі» в лагідні, елегійні напівтони: спів душі про кохання, природу, творчість. «Співтворчості злиття» – рядок з вірша А. Будугая. І це найточніше означення досліджуваного видання.