Валерій  Кирилович  Козирєв  народився  5  лютого
1952 року у м. Барнаул Алтайського краю. Після за-
кінчення   Запорізького   державного   педінституту
(1976) за спеціальністю вчитель історії та суспіль-
ствознавства  працював  на  комсомольській  та  пар-
тійній  роботі.  Розпочав  свою  трудову  діяльність  з
посади  секретаря  Жовтневого  райкому  комсомолу
(м. Запоріжжя). Згодом працював інструктором об-
кому,  завідуючим  відділом  пропаганди  Запорізького
міського  комітету  компартії  України.  У  1987  році
отримав другу освіту у Вищій партійній школі.
1991 року він організовує та очолює Культурний центр “Хортиця”, а
невдовзі фольклорно-етнографічний кінний театр “Запорозькі козаки”, ді-
яльність яких спрямована на відродження історичних, патріотичних та
культурних традицій Запорозького козацтва.
У  1994  році  В.  К.  Козирєв  ініціює  створення  обласного  благодійного
фонду підтримки працівників карного розшуку, основним завданням якого
стало сприяння поліпшенню матеріального забезпечення та соціальної ре-
абілітації малозабезпечених працівників органів внутрішніх справ, їх сімей,
ветеранів МВС.
1998 року він став одним із співзасновників Запорізького наукового то-
вариства  ім.  Я.  П.    Новицького,  організатором  понад  70  археографічно-
етнографічних  польових  експедицій  в  240  населених  пунктах  Південної
України, за матеріалами яких видається багатотомний цикл книг “Усна
історія Степової України”. Бере участь в організації наукових конферен-
цій, знімає науково-популярні фільми.
Серед  найулюбленіших  дітищ  В.  Козирєва-організатора  –  Національ-
ний проект “Запорозька чайка” та громадська організація “Бригантина”,
головна мета яких пошук, підйом із дна Дніпра стародавніх козацьких чов-
нів та збереження цих історичних реліквій.
Він  також  засновник  та  голова  громадської  організації  випускників
ЗНУ “Інтелект”, а з 2000 р. – співголова громадської ради Національного
заповідника “Хортиця” (2007).
Після захисту кандидатської дисертації (2002) за темою “Запорозька
спадщина Південної України останньої чверті ХVІІІ – початку ХІХ сто-
ліття”  його  обирають  почесним  доктором  Запорізького  національного
університету.
Валерій Кирилович – людина, якій не байдужі  просвітництво, благо-
дійність. У рідному селі Широке Василівського району він створює народ-
ний музей (2003) та першим у незалежній Україні відновлює таку освітню
форму, як народна бібліотека  (2004), книжковий фонд останньої налічує
біля 15 тис. примірників. Ці заклади стали справжніми духовними осеред-
ками місцевої громади.   
З 2007 року Валерій Кирилович обирається головою ради Запорізької об-
ласної організації Українського товариства охорони пам`яток історії та
культури. 
Запорізька  спадщина  Південної  України  останньої  чверті  ХVІІІ  –  по-
чатку ХІХ століття : [монографія] / Козирєв В. К. ; Запоріз. наук. т-во ім.
Я. П. Новицького. – Запоріжжя: Тандем–У, 2006. – 416 с.
Матеріали  до  історії  адміністративного  устрою  Південної  України
(друга половина ХVІІІ – ХІХ століття) / Козирєв В. К. ; Запоріз. наук. т-во
ім. Я. П. Новицького. – Запоріжжя, 1999. – 528 с.
Очерки истории Васильевки / А. Ю. Кучеренко, В. К. Козырев; Культурный
центр “Хортица”. – Запорожье : Тандем-У, 1998. – 169 с.
Споемте, друзья : пісенник : до 90-річчя комсомолу / упоряд. В. К. Кози-
рєв. – Запоріжжя : РАХХІ, 2008. – 254 с.
Споемте, друзья : [песенник]. – Запорожье : Запоріжжя, 1999. – 246 с.
Козирєв Валерій Кирилович // Гордість Запорізького краю : Альманах.  –
Запоріжжя: АА Тандем, 2010. – С. 49.
Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2008 рік / Р. Б. Шиханов; Руслан
Шиханов. – Запоріжжя : Тандем Арт Студія, 2009. – 211 с. – Із змісту :
Козирєв Валерій Кирилович. – С .85.
Запорізька  пектораль  :  Культура  і  мистецтво  Запоріз.  краю.  –  Запо-
ріжжя, 2004. – 57 с. – Із змісту : Культурний центр “Хортиця” : [в т. ч.
про його керівника – В. К. Козирєва]. – С. 51.
Лютий Г. Глибини світяться небом // Лютий Г. Вибране. – Запоріжжя,
2005. – С. 425–427.

Іван Васильович народився у 1922 році в селі Качмалик на Полтавщині
в сім’ї селянина. 1933 року родина переїздить до Запоріжжя. Після закін-
чення  Свердловського  піхотного  училища  він  пройшов  фронтовими  шля-
хами  від  Підмосков’я  до  Східної  Прусії.  Все  бачене,  пережите  залишило
глибокий слід у його душі, а згодом і у творчості. Демобілізувавшись з армії
(1947), Іван Васильович вступає до Казанського художнього училища.
У  1959  році  художник  І.  В.  Василенко  повертається  у  рідні  краї,  до
Запоріжжя.  Деякий  час  керує  студією  при  обласному  Будинку  народної
творчості, згодом – викладає у дитячій художній школі. З 1965 року Іван
Васильович працює у Запорізькому відділенні Художнього фонду, виставля-
ється на обласних і республіканських художніх виставках. 1971 року май-
стра приймають у Спілку художників СРСР. Особливий потяг художник
відчуває до монументально-декоративного мистецтва.
У своїй творчості художник часто звертався до невичерпних джерел
народного мистецтва. Про це, зокрема, свідчить мозаїка „Дума про трьох
братів Азовських”. В центрі композиції – фігури двох козаків-братів зі спи-
сами і шаблями в руках. Замикають композицію ліворуч – дівчина з банду-
рою і праворуч – поранений третій брат.
Образний  зміст,  мудрість  народних  пісень,  дум  і  легенд  допомагали
художникові І. В. Василенку і у роботі над композицією „Пісня” і фризом
„Образи народні” для міського будинку культури „Орбіта”. Особливо ціка-
вий останній, просякнутий лукавим, але доброзичливим народним гумором.
Серед  кращих  робіт  70–80-х  років  минулого  століття  І.  В.  Василен-
ка слід назвати: композиції „Славутич” (у співавторстві з художником Г.
Ю. Марченком) та „Запорозька Січ” (у співавторстві з художником Л. М.
Орленком), а також декоративний фриз з кованого алюмінію „Мистецтво
належить народу”, виконаний для Будинку культури „Орбіта”.
І. В. Василенко також плідно працював і у мистецтві графіки. Це се-
рія  „Дніпрогес-2”,  ряд  портретів  ветеранів  Великої  Вітчизняної  війни  і
ветеранів  Дніпробуду.  Малюнки  його  лаконічні  і  виразні.  Художник  умів
помітити і майстерно, реалістично передати найхарактерніше в об’єкті
зображення.
В останні роки митець звернув свою увагу на станковий живопис, осо-
бливо  його  цікавили  теми  історичного  минулого  українського  народу,  за-
порозького козацтва. Таким картинам, як „Хортиця. Козача переправа”,
„Дружина князя Олега на о. Хортиця” притаманні соковиті, яскраві фар-
би, сувора стриманість, навіть схематичність зображення.
Творчий неспокій, громадська активність, любов до рідної землі – най-
характерніші риси художника І. В. Василенка, який пішов із життя 2009
року, до останнього тримаючи пензля в руках.
Василенко Іван Васильович // Запорізька організація Національної спілки
художників України. 1962–2007. – Запоріжжя, 2007. – С. 22–23.
Василенко  Іван  :  Живопис.  Графіка.  Мистецтво  :  [каталог].  –  Запо-
ріжжя, [2002]. – [21 с.]
Василенко І. В. Персональна художня виставка // Художники Запоріж-
жя. – Запоріжжя, 1978. – 8 с.

Великою подією для василівців став вихід 12 лютого 1932 року першо-
го  номера  Василівської  районної  газети  “Колгоспна  бригада”.  Головним
її  завданням  тоді  була  організація  широких  колгоспних  та  бідняцько-
середняцьких мас навколо реалізації чергових завдань соціалістичного бу-
дівництва. Перший редактор видання – Р. Н. Науменко, секретар редакції
– журналістка Г. А. Чуб.
Газета складалася з двох сторінок, тираж – три тисячі примірників,
мова – українська. На сторінках часопису виступали комуністи і безпар-
тійні, спеціалісти і рядові колгоспники. Всього в першому номері вміщено
близько п`ятнадцяти матеріалів. За роки свого існування газета виходила
під різними назвами: “Колгоспна бригада” (1932–1939), “Ленінець” (1940–
1961; з перервою 1941–1943), а з 1961-го до цього часу – “Нова Таврія”.
“Ленінець”  –  бойовий  орган  райкому  Компартії  України  та  районної
ради  депутатів  трудящих.  У  воєнні  роки  випуск  газети  було  припинено
і  відновлено  відразу  після  визволення  району.  Разом  з  відродженням  усіх
галузей  народного  господарства  три  рази  на  тиждень  почала  виходити
і районна. Писала газета про перемоги Червоної Армії у роки Великої Ві-
тчизнянної війни, про відновлення повоєнного народного господарства, про
успіхи колгоспного будівництва.
У 1962 році “Нова Таврія” друкувалася українською і російською мова-
ми, а з 1965 року – українською мовою. На її сторінках розповідалося про
роботу трудових колективів сільськогосподарського і промислового вироб-
ництва, друкувалися замальовки, інформації, тематичні сторінки. У 1967
в газеті з`явилися малюнки-карикатури, рубрика “Колючі рядочки Грицька
Примочки”. В 70-ті почалося регулярне публікування програм телебачення 
– центрального і українського ТБ. Поряд з виробничою тематикою в газеті
з`являється більше інформації про школи, культосвітні заходи, спортивне
життя, яка супроводжується ілюстраціями. З 1984 року на сторінках га-
зети розгортається активна рекламна робота.
Та в усі періоди газета виконувала своє основне покликання – інформу-
вати людей про останні події, багатьом допомагала вирішувати проблеми
як загальні, так і особисті.
Свого часу газету редагували І. І. Молодан, Ф. П. Глущенко, М. І. Коваль,
Ю. В. Сушко, Є. Г. Кущ. Матеріали із підписами: Ж. Кучмій, І. Науменко, Л.
Борисенко, С. Пікалов, В. Рукас, Р. Ліфантій, М. Пепель, фоторепортажа-
ми Б. Захарова і Л. Коби зачитувалися сотні жителів району.   
Сьогодні  Василівська  районка  видається  двома  мовами  (українською
та російською), тираж її скалдає 3500 примірників, виходить два рази на
тиждень. Нинішній головний редактор видання – Тетяна Руденко.
Руденко  Т.  75  років  разом  з  читачем  /  Т.  Руденко;  Тетяна  Руденко  //
Нова Таврія. – 2007. – 10 лют. – С. 1–2.
Кущ Є. Погляд у газетне вчора..: [службов. нарис] / Є. Кущ; Євген Кущ
// Нова Таврія. – 2007. – 10 лют. (№ 14–15). – С. 4–5.
Півстоліття  на  передньому  краї  життя  //  Нова  Таврія.  –  1982.  –  12
лют. (№ 19). – С. 1–4.
Науменко І. Творися, поема нова : [вірш]/ І. Науменко; Іван Науменко //
Нова Таврія. – 1982. – 12 лют. – С. 1.

Запорізька школа образотворчого мистецтва – один із молодих регіо-
нальних українських мистецьких осередків.
Початком її стало засноване 1948 року Товариство художників, і лише
у 1962 році створюється Запорізьке відділення Спілки художників України
(ЗОНСХУ). Ядро організації склали перші десять її членів: Георгій Колосов-
ський, Микола Крюков, Петро Коломенський, Володимир Коробов, Петро
Вольський, Павло Редін, Євген Чуйков, Федір Шевченко, Станіслав Шинкаренко.
Першим головою Запорізького осередку став Є. В. Чуйков, він головував
(з деякими перервами) з 1962 до 1980 року. Довіру очолювати Запорізьке
відділення спілки художників в різні роки отримували Ф. Ф. Шевченко, О.
В. Троценко, В. Ф. Форостецький, М. М. Іолоп, О. І. Демиденко, Л. Г. Криво-
пуст. З 2002 року почесну місію очолювати запорізьких художників дові-
рили чудовому митцю, мініатюрній жінці з чоловічим характером Гресик
Ірині Станіславівні.
Початок  історії  ЗОНСХУ  збігається  у  часі  з  другою  хвилею  україн-
ського  культурного  відродження.  Етап  її  становлення,  що  відбувався  в
60–70-ті рр. ХХ ст., – це боротьба з консерватизмом, пошук нових тем
та  освоєння  нових  технік.  У  той  час  уже  досить  виразно  виявилися  ха-
рактерні  риси  запорізької  школи  –  романтичність,  перевага  динамічних
просторово-колористичних  та  пластичних  рішень,  емоційне  розуміння
матеріалу. Запорізькі художники плідно використовували прийоми, сфор-
мовані  українською  монументальною  школою  М.  Бойчука  у  1920-ті  рр.;
пагіння українського монументалізму знаходимо у творчості І. Василенка,
Г. Соколенка, Л. Орленка, А. Заярченка та А. Скрипки. В їхніх творах відро-
джено й сучасно осмислено давні техніки мозаїки, вітража та барельєфа.
Особливістю Запорізького краю є живий зв’язок з багатьма важливими по-
діями історії, починаючи з найдавніших часів. Національно-романтичного,
героїчного звучання, не завжди збігаючись з офіційною версією, набула іс-
торична тема у творчості запорізьких митців В. Дубініна, В. Коробова, С.
Шинкаренка та А. Скрипки. Краса і неозорність степових пейзажів, непо-
вторна драматична пластика колиски козацької слави – острова Хортиця
– сприяли плідному розвиткові на запорізькому ґрунті пейзажного жанру.
Можна говорити про формування в Запоріжжі в 1960–1980-х рр. пей-
зажної традиції. Пейзажі В. Коробова, І. Маляренка, О. Матюшенка, М.
Акіньшина та М. Пашканіса відроджують традиції вітчизняного реаліс-
тичного живопису.
Наприкінці 1970-х рр. запорізькі митці С. Бондаренко, В. Герценок, Г.
Добринін, Л. Точилін, Г. Марченко, Г. Нестеренко, В. Форостецький заявили
про себе в різних техніках оригінальної та друкованої графіки.
На  цей  час  сформувався  численний  гурт  запорізьких  скульпторів,  до
якого  увійшли  В.  В’ялий,  А.  Дикий,  В.  Дубінін,  Ф.  Зайцев,  Г.  Крапивко,  Е.
Низова, І. та Н. Носенки, Б. Рапопорт, М. Соболь та М. Худас.
У 80-ті роки минулого століття ЗОНСХУ поповнилася молодими мит-
цями, котрі утворили генерацію, яка визначає мистецьку ситуацію Запо-
ріжжя останніх двох десятиліть. У цьому поколінні визначились яскраві
творчі особистості: М. Колядко, Н. Коробова, А. Грабчильов, І. Гресик, Т.
Дружина, О. Демиденко, В. Заруба, М. Іолоп, В. Луньов, Н. та В. Луценки,
М. Лемешко, Г. Сапегіна, А. Тарабанов, В. Форостецький, Б. Чудновський.
З проголошенням незалежності України розпочався новий етап розви-
тку  культури.  Головним  змістом  означеного  періоду  є  повернення  до  за-
гальнолюдських цінностей та надбань української культури.
Творча свобода, нарешті отримана художниками, мала подвійне зна-
чення. По-перше, вона дала так довго очікуване право мистецького вибору.
По-друге, художники віч-на-віч опинились із несформованим ринком твор-
чості. У цій складній ситуації консолідуючу роль відіграла Запорізька орга-
нізація НСХУ завдяки діяльності її нинішнього правління на чолі з головою
Іриною Гресик. Процес “збирання художніх сил” в останні роки в Запоріж-
жі має цілеспрямований характер.
Головним і майже єдиним чинником професійного мистецького життя
регіону залишається виставкова, методична та організаційна діяльність
ЗОНСХУ. Ядро організації складає генерація 1980-х, хоча слід наголосити
на активній творчій позиції представників старшого покоління.
Графіка  як  мистецтво  знакового  образу  розвивається  у  творчості  І.
Гресик  та  Ю.  Калашникова;  образи  І.  Гресик  –  це  перевтілення  архети-
пів української міфоепічної традиції, лінійно і колірно довершені, єдиного
ритму,  а  авангардові  тенденції  Ю.  Калашникова  в  останні  роки  мають
несподівано-класичне забарвлення.
Через  сприйняття  філософських  і  формальних  надбань  українського
бароко  відбулася  еволюція  творчих  методів  Г.  Сапегіної  та  Т.  Дружини.
Ускладнилися духовні та міфологічні витоки творчості Н. Коробової, що
працює  у  кількох  стилістичних  напрямах.  Своєрідне  поєднання  реалізму,
імпресіоністичних вражень та лірично-філософського погляду на натуру
знаходимо у творчості О. Демиденка та М. Іолопа.
Нині  ЗОНСХУ  –  це  громадська  неприбуткова  творча  організація,  яка
об’єднує за професійними інтересами художників, мистецтвознавців, на-
родних майстрів Запорізького краю і входить до складу Національної спіл-
ки художників України. Сьогодні членами організації є 93 митці, які працю-
ють у творчих секціях живопису, графіки, скульптури, монументального
та  декоративно-прикладного  мистецтва.  Щорічно  ЗОНСХУ  організовує
понад 20 виставок творів мистецтва, пересувні мистецькі виставки по об-
ласті та Україні. Митці, члени ЗОНСХУ беруть участь у Всеукраїнських,
регіональних  та  міжнародних  виставках,  пленерах,  інших  культурно-
мистецьких заходах. Запорізький осередок організовує та здійснює видав-
ничу  діяльність,  піклується  про  збереження  та  дослідження  художньої
спадщини, сприяє розвитку художньої освіти та художнього виховання,
творчому розвитку молодих талантів. У 2003 р. в Запоріжжі народилися
всеукраїнські мистецькі пленери “Хортиця крізь віки”. Їхня мета – відро-
дження в українському мистецтві історичного жанру – є тим завданням,
котре зумовлене всією логікою розвитку сучасної національної культури.                                        
Запорізька організація Національної спілки художників України. 1962–
2007. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 224 с.
Обласна  організація  Національної  спілки  художників  України  //  Запо-
різька пектораль : Культура і мистецтво Запорізького краю. – Запоріж-
жя, 2003. – С. 28–29.
Алексєєва  О.  Професійне  мистецтво  Запоріжжя:  на  зламі  часів  /  О.
Алексєєва; Оксана Алексєєва // Образотворче мистецтво. – 2008. – № 3. –
С. 23–25.
Алексєєва О. На зламі часів : [до 45-річчя Запоріз. обл. організації Нац.
спілки художників України] / О. Алексєєва; Оксана Алексєєва // Укр. куль-
тура. – 2008. – № 4. – С. 14–15.
Алексєєва О. На зламі часів : [до 45-річчя Запоріз. обл. орг. Нац. спілки
художників України] / О. Алексєєва; Оксана Алексєєва // Запор. Січ. – 2008.
– 19 січ. – С. 4.

Микола  Володимирович  Гомон  народився  23  лютого  1942  року  в  селі
Вільна  Україна  Голопристаньського  району  на  Херсонщині  в  селянській
сім’ї.
Закінчив факультет журналістики Київського державного університе-
ту ім. Т. Г. Шевченка (1970) і Вищу партійну школу (1984).
У  1959–1961  рр.  працював  трактористом,  потім  служив  в  армії.  З
1965 року – на журналістській роботі. Був завідуючим відділом Голоприс-
таньської  районної  газети  “Південна  комуна”,  заступником  редактора
Нижньосірогозької  районної  газети  “Червоний  промінь”  на  Херсонщині,
заступником  редактора  Чернігівської  районної  газети  “Колгоспна  нива”
Запорізької області. У 1974 році був призначений редактором токмацької
газети “Таврія” (попередня назва – “Комуністичним шляхом”). З усіх її ре-
дакторів найдовше працював Гомон – понад тридцять два роки! Він своїм
гострим пером, схвильованим, інколи аж надто різкуватим словом прагнув
добиватися правди в житті і усунення недоліків, дуже часто виходив пере-
можцем у поєдинку з затискувачами критики. Такий вже характер, такий
вже у нього стиль і такий талант, яким Бог наділяє далеко не кожного.
Член  Національної  спілки  журналістів  України,  член  Спілки  письмен-
ників  України,  почесний  громадянин  Токмацького  району.  Микола  Воло-
димирович  –  автор  книг  прози  “Тендра”,  “Чорноморські  криниці”,  “Мо-
ряна”,  “Ягорлицький  Кут”,  “Віхола  над  Балатоном”,  “Над  Кінбургном
чайка плаче”, “Соловейкове дерево”, “Цвіте кермек”, “Мій хліб солоний”,
а також двох документальних. Вони побачили світ у видавництвах Києва,
Дніпропетровська, Запоріжжя. Окремим виданням вийшов його історико-
публіцистичний нарис “Край Токмацький”. Пише про непересічні людські
долі та характери, змальовує їх реалістично, у динаміці.
Відзначений медаллю “Ветеран праці”, дипломом “Золоте перо” (м. За-
поріжжя), дипломом Спілки журналістів України. Газета, очолювана М.
Гомоном, удостоєна Грамоти Президії Верховної Ради України.
М. В. Гомон – лауреат Запорізької обласної літературної премії ім. М. На-
гнибіди,  лауреат  Запорізької  обласної  літературної  премії  ім.  М.  Андросова.
Ім’я автора Миколи Володимировича Гомона як письменника занесено до “Укра-
їнської літературної енциклопедії” та “Енциклопедії сучасної України”.
Край  Токмацький  :  докум.  іст.-краєзнав.  розповідь  про  міста  Токмак,
Молочанськ і села Токмацького району Запоріз. обл. – Токмак, 2002. – 185 с.
Віхола  над  Балатоном  :  повість,  новели,  оповідання.  -    Запоріжжя  :
Хортиця, 1996. – 128 с.
Ягорлицький кут : повісті. – Токмак, 1996. – 148 с.
Моряна : повісті, оповідання. – К.: Рад. письменник, 1985. – 240 с.
Чорноморські  криниці  :  повісті,  оповідання.  –  К.:  Рад.  письменник,
1981. – 168 с.
Тендра : оповідання. – Дніпропетровськ : Промінь, 1976. – 118 с.
Пером і словом / Нац. спілка журналістів України; Запоріз. обл. орг-ція.
– Запоріжжя : Дніпров. металург, 2010. – 326 с. – Із змісту : Гомон Микола
Володимирович. – С.61, 279.
Гомон  Микола  Володимирович  //  Енциклопедія  сучасної  України.  Т  6  :
Го-Гю. – К., 2006. – С. 135.
Гомон  Микола  Володимирович  //  Вони  слави  не  шукали  /  Запоріз.  обл.
орг-ція Нац. спілки журналістів України. – Запоріжжя, 2002. – С. 73.
Кучмій Ж. Співець Таврійського краю і Причорномор’я // Вісті Токмач-
чини. – 2011. – 24 берез.(№ 12). – С. 8.
Голод. В. Солоний хліб Миколи Гомона // Запоріз. правда. – 2011. – 22
лют. (№ 27). – С. 4.
Вітаємо!  :  [головному  редактору  газети  “Таврія”  присвоєно  почесне
звання “Заслужений журналіст України”] // Запоріз. правда. – 2003. – 24
черв. – С. 3.
Наш редактор і старший товариш : 25 років тому М. В. Гомон став
редактором газети “ Комуністичним шляхом” (нині “Таврія”) // Таврія. –
1999. – 19 берез. (№ 23). – С. 1
Двадцять років на посаді редактора // Таврія. – 1984. – 26 берез.

Народний  артист  України,  провідний  актор  Запорізького  обласного
музично-драматичного  театру  ім.  В.  Магара  Юрій  Павлович  Бакум  на-
родився  26  лютого  1952  року  у  місті  Комсомольськ-на-Амурі  у  Хабаров-
ському краї. Так сталося, що Бакум-старший служив на Далекому Сході
надстрокову службу, тому саме там з`явився на світ його молодший син
Юрій. У 1955 році сім`я повернулася на Черкащину, у рідне село. У Мат-
віївці пройшло його дитинство, там він вперше вийшов на сцену, взявши
участь у сільській художній самодіяльності.
У 1969 році, після закінчення Дмитрівської середньої школи (незважа-
ючи  на  те,  що  у  мріях  він  бачив  себе  геологом)  вступив  на  режисерське
відділення  Харківського  культосвітнього  училища
(1969–1975). Під час навчання був призваний на Бал-
тійський флот, де прослужив три роки (1971–1974).
Не раз виходив в море, а коли приставали до берега,
то грав у виставах місцевого Будинку офіцерів.
Після  закінченння  служби  повернувся  до  Харко-
ва, закінчив навчання і став працювати директором
одного з харківських будинків культури. Однак про-
працював там лише кілька тижнів, бо головний ре-
жиссер  Черкаського  лялькового  театру  В.  Бугайов
запросив його працювати до свого театру. Так роз-
почалася кар`єра артиста Ю. Бакума. Лялькарем пропрацював недовго, бо
у тому ж році вступив до Харківського інституту мистецтв ім. Котля-
ревського, який закінчив у 1979 році.
Після закінчення інституту приїхав працювати до Запорізького облас-
ного  музично-драматичного  театру  ім.  В.  Магара,  який  на  той  час  був
одним з найкращих театрів України, де працює і сьогодні.
У Юрія Павловича щаслива театральна доля. Він зіграв сотні ролей.
Серед них: Голохвастов (“За двома зайцями”), Шаргаєв (“Поріг”), Богдан
Хмельницький , Дон Кіхот, Степан (“Безталанна”), Кирило (“Аморальна
історія”) та багато інших. В 1994 році йому присвоїли звання “Заслуже-
ний артист України”, в 2009 – “Народний артист України”.
Окрім театру був і невеликий кінодосвід – зіграв епізодичну роль у ди-
тячому кінофільмі “Канікули Кроша”.
А ще він – великий майстер  художнього читання. Разом з дочкою На-
дією підготували концертні програми, з якими неодноразово виступають
зі  сцени  ,  на  телебаченні,  у  школах,  на  підприємствах.  Серед  них:  Шев-
ченківська композиція “Думи мої”, програми за творчістю І. Франка, М.
Коцюбинського, О. Пушкіна, С. Єсеніна, В. Маяковського. При цьому актор
сам собі акомпанує на гітарі. Майже усі музичні вистави у театрі йдуть
за його участю. Прекрасний баритон актора звучить у опереті І. Кальма-
на “Королева чардашу”, “Принцеса цирку”, де він співає пісні, українські
тексти яких написав сам.
Є у Юрія Бакума і літературний хист, та ще й у такому непростому
жанрі, як гумор. З-під його пера з`являються гуморески, епіграми, створює
він і творчі портрети колег до ювілеїв, друкується у альманахах “Хорти-
ця”, “Весела Січ”, періодичних виданнях.
Нагороджений ювілейною медаллю “За розвиток Запорізького краю”
(2004) та Дипломом Національної спілки театральних діячів України “За
значний внесок у розвиток театрального мистецтва України” (2009); ла-
уреат  обласної  премії  “За  досягнення  у  розвитку  культури  Запорізького 
краю”  (2005),  вищої  театральної  нагороди  Придніпров`я  “Січеславна”
(2008), премії ім. І. Паторжинського (2010).

 “Щоб воскресла наша слава”: [Петро Ребро-пісняр] / Ю. Бакум  // Спі-
вець Запорізького краю. – Запоріжжя, 2007. – С. 236–240.
Ліки : [вірш] / Ю. Бакум  // Весела Січ. – Запоріжжя, 2004. – № 10. – С.
20.
Марш “Веселої Січі” (муз. Ю. Бакума; сл. П. Ребра) // Весела Січ. – За-
поріжжя, 2002. – № 9. – С. 145 : [обкладинка].
Протокол № 1 / Ю. Бакум  // Весела Січ. – Запоріжжя, 2001. –  № 8. – С.
18.
Мій дебют / Ю. Бакум  // Весела Січ. – Запоріжжя, 2000. – № 7. – С.
14–15.
Гроші  славі  не  завадять  /  Ю.  Бакум  //  Запоріз.  правда.  –  2008.  –  27
жовт.
Поема про Григорія Антоненка / Ю. Бакум // Запороз. Січ. – 1994. – 25 січ.

Про відзначення державними нагородами України працівників підпри-
ємств, установ та організацій : Указ Президента України № 619 від 18
серп.  2009  р.  :  [  серед  ін.  –  Бакуму  Ю.  П.  –  арт.  театру  ім.  В.  Магара
присвоєно звання “Народний артист України”] // Офіц. вісн. Президента
України. – 2009. – № 26. – С. 22.
Нещерет Т. Бакум Юрій Павлович / Т. Нещерет // Енциклопедія сучас-
ної  України. – К., 2003. – Т. 2 : Б-Біо. – С. 120–121.
Нещерет Т. ,,Их звездный час” : [о присвоении звания “Заслуженный
артист Украины” Ю. П. Бакуму] / Т. Нещерет // Индустр. Запорожье. –
1994. – 2 авг.
Середа В. Від скромного вартового до козака Мамая / В. Середа // Запо-
різ. правда. – 2008. – 15 трав. – С. 10.
Гривцова  О.  Дон  Кихот  на  сцені  і  в  житті  /  О.  Гривцова  //  Запоріз.
правда. – 2004. – 30 квіт.
Романовичов Л. Інтерв`ю біля новорічної ялинки / Л. Романовичов // За-
поріз. правда. –2001. – 29 груд.
Соловьева Г. Жизни моей звезда будет со мной всегда! / Г. Соловьева //
Запороз. Січ. –2001. – 26 черв.
Московцева В. Дон Кихот, который не любит праздники / В. Московце-
ва // Улица Заречная. – 2002. – 28 февр. – С. 12.
Московцева В. Мой друг Дон Кихот / В. Московцева // Улица Культур-
ная. – 2002. – 25 марта.
Рыцаря печального образа поздравляли грустными песнями // Запороз.
Січ. – 2002. – 21 берез.
Соловьева Г. Грустный клоун в зеркале сцены : сегодня у артиста укр.
муздрамы Юрия Бакума – бенефис / Г. Соловьева // Индустр. Запорожье.
– 2002. – 15 марта. 
Соловьева Г. Я вас люблю, к чему лукавить? / Г. Соловьева //  Суббота.
– 1999. – № 26. – С. 6.
Нещерет Т. Сценічна Богданіана : [в т. ч. є відомості про Ю. Бакума] /
Т. Нещерет // Хортиця. – 1996. – № 5. – С. 200.
Проскуров А. Судна ніч Богдана // Запоріз. правда. – 1995. – 16 серп.
Кліковка Г. Веде нас ота велика любов / Г. Кліковка // Запоріз. правда. –
1994. – 16 лип.