Запорізька медична академія післядипломної освіти

Кафедра медицини катастроф

д.м.н. І.В. Кочін, к.м.н. О.М. Акулова, Д.В. Ількаєв, 

І.Ф. Шило, О.О. Гайволя

Кіровоградський базовий медичний коледж ім. Є.Й. Мухіна

к.м.н. П.І. Сидоренко, Т.М. Гут

Ефективність державного системного регулювання безпеки доведена позитивним досвідом країн Європи, де розпочате два десятиліття тому впровадження превентивних заходів, значно знизило кількість техногенних надзвичайних ситуацій та зменшило втрати від стихійних лих. Аналіз процесу трансформації системи управління суспільством передових країн світу свідчить, що екзистенціальні потреби буття людини –безпека власного існування, стабільність життєзабезпечення, впевненість у завтрашньому дні, прагнення уникнути несправедливості, гарантія зайнятості, страхування від нещасних випадків становлять базовий зміст сучасної системи державного управління. Безпека людини є базовою складовою сталого людського розвитку, що широко використовується ООН як основна характеристика гуманітарного поступу світового суспільства. У системі наук про безпеку людини особливе місце посідають науки з ризику, адже ризик є невід'ємним супутником суспільства і окремої людини зокрема.

Виконання цілком реалістичних завдань, досягнення привабливої мети –докорінного поліпшення стану соціально-екологічної безпеки шляхом розв’язання проблем системних міждисциплінарних багатофакторних досліджень, які були покладені на МНС, МОН, МОЗ, Мінекології, НАН України.  Держнаглядохоронпраці також визнав нагальну необхідність гармонізувати систему управління охороною праці (СУОП) в Україні на засадах стандартів західноєвропейської цивілізації, а тому в державі необхідно докорінно переглянути підходи до формування нормативно-правової бази щоб: по-перше, система управління охороною праці (СУОП) була підсистемою в системі управління виробництвом; по-друге, планування заходів щодо поліпшення рівня безпеки виробництва будувалось не на підставі 100 % відповідності стану умов та безпеки праці вимогам нормативно-правових актів з охорони праці, а на підставі управління ризиками виникнення аварій, нещасних випадків та професійних захворювань за допомогою методики їх виявлення і оцінки для усунення неприпустимих ризиків. Таким чином, основними суб'єктами забезпечення соціально-екологічної безпеки визначена міжгалузева проблема ідентифікації джерел небезпек та побудови захисних бар'єрів на основі технологій розрахунку рівнів ризику.

Ідентифікація складних соціально-екологічних систем і систем "суспільство-людина-техніка-природа" потребує відповідного кадрового та науково-методичного забезпечення. Практика свідчить, що питання управління ризиками і безпекою не стали невідкладними, мають стихійний характер і залишені ентузіастам. Саме ця обставина пояснює мляве виконання, а точніше, невиконання законодавчих та нормативних актів, значення яких для безпеки держави переоцінити неможливо. Паспортизація об'єктів підвищеної небезпеки як і раніше здійснюється без розрахунку ризиків, тобто за інтуїтивним принципом. Активізувати процес переходу цивільного захисту на аналіз систем і управління ризиками можуть освітяни, перш за все навчальні та наукові заклади МНС, Держнаглядохоронпраці, Мінекобезпеки, МОЗ України.

Досвід передових країн вказує на недостатню ефективність нарощування технічних та організаційних заходів. Підготовка сучасних професіоналів з безпеки – це наукомістка галузь високих технологій. Термін підготовки фахівця-аналітика  у західноєвропейських країнах (Франція, Німеччина) складає 7-10 років. Закон України "Про вищу освіту" визначає, що змістом вищої освіти є обумовлена цілями та потребами суспільства система знань, умінь і навичок, професійних, світоглядних і громадянських якостей, що має бути сформована в процесі навчання з урахуванням перспектив розвитку суспільства, науки, техніки, технологій, культури та мистецтва (ст.1); післядипломна освіта – спеціалізоване  вдосконалення освіти та професійної підготовки особи шляхом поглиблення, розширення і оновлення її професійних знань, умінь і навичок; підвищення кваліфікації – набуття особою здатності виконувати додаткові завдання та обов'язки в межах спеціальності (ст. 10).

Таким чином, уся система сучасної освіти має бути функціональною, діяльною, спрямованою на підготовку фахівця, здатного виконувати конкретні виробничі функції. Програмне забезпечення навчання, перед усім підвищення кваліфікації, має строго відповідати визначеним посадовою інструкцією функціональним обов'язкам керівних кадрів і фахівців у галузі соціально-екологічної безпеки. Відповідно до урядових постанов, усі фахівці, на яких поширюється дія законодавчо-нормативних актів з соціально-екологічної безпеки, мають набути професійних знань, умінь і навичок щодо методів комп'ютерного розрахунку рівнів ризику як основу регулювання безпеки населення і територій, забезпечення гарантованого рівня безпеки громадянина і суспільства.

Особливістю сучасної освіти є те, що конкретні функції службовців "сховані" під переліком обов'язків, повноважень і завдань. Для формулювання навчальних цілей та визначення змісту навчання необхідно вичленити і розмежувати поняття "завдання" і "функція". Під завданням слід розуміти виражені в узагальненому вигляді вимоги до однієї з кінцевих цілей предмета діяльності суб'єкта управління певного ієрархічного рівня. В застосуванні до предмета діяльності службовця  функція – це управлінська операція, яка є складовою адміністративної діяльності й спрямована на об'єкт управління для забезпечення виконання суб'єктом певного завдання (планування, організація, координація, регулювання, контроль тощо).

В основу освіти фахівця має бути покладений ризик-орієнтований підхід (РОП). Суспільне значення ризик-орієнтованого підходу можна порівняти із відкриттям мікроскопа, який дозволив деталізувати макросвіт, визначити його складові. Ризик-орієнтований підхід висвітлює таємний світ небезпек, робить запобіжні заходи більш осмисленими і цілеспрямованими. Основними завданнями ризик-орієнтованого підходу є створення реальних наукових основ організації безпеки складних технічних систем, людей і довкілля, розроблення методів оцінки небезпеки промислових об'єктів та наукових засад концепції прийнятного рівня ризику стосовно умов функціонування системи "людина-техніка-середовище". За оцінками експертів його впровадження дозволяє за рахунок підвищення ефективності заходів на порядок скоротити витрати на створення безпечних систем. Перехід до аналізу та управління ризиками повинен забезпечити подолання негативної тенденції до збільшення кількості надзвичайних ситуацій техногенного і природного походження.

Вже більше 20 років у розвинених країнах при прийнятті рішень використовуються різні методи розрахунку ризику. Насамперед, це стосується рішень відносно об'єктів підвищеної небезпеки, в першу чергу, атомних електростанцій. Із деякими уточненнями підходи до питань ядерної безпеки можуть застосовуватись до потенційно небезпечних промислових установок і, в більш загальному плані, для управління багатьма видами ризиків в основних життєвих контекстах: особистому, економічному, виробничому, екологічному, фізичному (здоров'я), інформаційному, суспільному і політичному вимірах. Розвинуті країни Європи, США і Канада досвід та практику забезпечення безпеки високих технологій (ядерна енергетика, авіація) екстраполювали і перенесли з необхідними уточненнями та корективами на основні сфери життя і діяльності суспільства. При цьому було враховано, що випадки та інциденти, надзвичайні ситуації в авіації та на трасах газопроводів, атомній енергетиці і кондитерській промисловості, на воді і суші, в побуті і виробництві, попри галузеве розмаїття, мають тотожний теоретичний базис ідентифікації джерел небезпек та побудови захисних бар'єрів. Використання оцінки ризику в процесі забезпечення безпеки було засвоєно протягом декількох десятиріч і доведена їх вигода та ефективність у різних сферах застосування. Оцінка ризику відіграє роль інструмента для надання допомоги при прийнятті рішень як тими, хто регулює охоронні заходи, так і тими, хто має реалізовувати, виконувати ці рішення, а також як засіб підтримання зв'язків між ними. Методологія ризик-орієнтованого підходу застосовується як в стратегічному плануванні, так і в повсякденній оперативній діяльності. Для України доцільно запозичити досвід потужної національної галузі, безпека якої в цей час перебуває на рівні світових стандартів – ядерної енергетики. Забезпечення ефективності управління на основі визначення рівнів ризику пов'язано з вирішенням проблеми компетентності та професіоналізму керівних кадрів і фахівців у галузі соціально-екологічної безпеки.