маленька поема

                   -1-

... і вже не дивно що  життя

єднає тісно несумісне

що не придумати й навмисно

таке мереживо сплетінь

як не дивує те що кат

рибалка блазень митар в’язень

в хвилини жаху чи любові

слова однакові кричать

стає з роками звичним  те

що вбивці шахраї злодюги

не знають ні  жалю ні туги

квітчасто мріють міцно сплять

та тоскно того друже мій

що це стає помалу звичним

події постаті обличчя

і серце так зрослося з болем

що вже й не відчува його...

            - 2-

 ...поринаю у сни

у безодню їх і далечінь

поринаю в краї

де ні болю ні смутку ні горя

місяць в небі

ставків волоока блакить

до зірок піднялися

смереки і срібні тополі

тиша в світі

колискою трави в яру

обіцяють розвіяти вітри

хвороби і втому

я пливу над землею

спокійно й самотньо пливу

чий це голос повторює

хочу до дому додому...    

-3-

                        ...та завдяки пітьмі

                         знаю що світло є

                        тому і терпить ніч

                        зранене серце моє......

                                    -4 -                                 

дякувати Богу за оцю дорогу

вигнання поеми море самоту

добре для поета жити просто неба

лише щире слово мати за мету

сонце й вітер разом видубили трави

посивіле море почорнілий  шлях

як винагорода самоти нагода

має римський кесар бездоганний смак...           

            -5-

 ...як стежина в дикім полі

пролягло життя моє

світе милий світе згубний

дякую за все що є