До книжки Валентина Тарнавського (1951-2008) "Порцеляновий острів" увійшли повісті "Дисертація", "Нуль", оповідання "Дерево життя", "Супермен", "Алібаба", "Народжена з піни", які залишили яскравий слід в історії української прози 80-х років ХХ століття. Це вибране кращих творів письменника, що зробили значний вплив на естетичні пошуки знакових прозаїків з багатої на імена когорти вісімдесятників.

    Сьогодні покоління вісімдесятників перебуває в зеніті творчої активності, зрілості й слави. Але перше літературне покоління, що відсікло радянську традицію і заявило про інший тип літератури, у вісімдесяті лише дозволяло собі обережну іронію чи несмілий голос проти державного офіціозу. Весь свій жовчний потенціал вісімдесятники використали у дев'яності роки минулого століття, коли захитався і під їхнє гигикання і свист розвалився Радянський Союз.

     Якщо зачинателями покоління іронічного бунтарства стали Володимир Діброва, Богдан Жолдак і Юрій Винничук, авангардом - "Бу-Ба-Бу", "Пропала грамота", Володимир Цибулько, Оксана Забужко, за якими на літературну сцену вийшли більш стримані й поважні письменники,то предтечами були Галина Пагутяк і Валентин Тарнавський.

    Валентин Тарнавський був розвідником прийдешнього для української літератури : яскравий, талановитий, невизнаний за життя і забутий після смерті, тому для сучасної літературної кон'юктури з її поверховістю, цинізмом та вторинністю в світовому літературному процесі він залишається зайвою людиною, диваком, що закликав до совісті і моралі.

    На сьогодні творчість Валентина Тарнавського, що заклав сучасну прозову урбаністичну естетику, з якої виросли покоління 80-90-х років, недооцінена в Україні і потребує вдумливого прочитання та введення в історію української літератури.

    Від цинізму та духовної порожнечі, які заклали канонізовані маргінальні письменники, українська проза має повернутися до традицій лицарського роману, на яких вихована європейська література з ідеями служиння християнським цінностям, країні і близкій людині. І серед прози українських вісімдесятників творчість Валентина Тарнавського найбільше відповідає цим високим і простим ідеалам.