Вы здесь

Відомий український композитор, народний артист України, лауреат
премії ім. М. В. Лисенка, професор Національної музичної академії України
ім. П. І. Чайковського Геннадій Іванович Ляшенко народився 1 червня 1938
у с. Ногайське (нині м. Приморськ).
    Із-за частих переїздів сім’ї Г. Ляшенку довелося вчитися у школах Дні-
пропетровщини (м. П’ятихатки), Молдови (м. Кишинів), Львівщини. Саме
у Дрогобичу він закінчує музичну школу по класу акордеону та фортепіа-
но. Тут з’явилися і перші композиторські спроби: п’єси для акордеона та
фортепіано. Після закінчення школи Г. Ляшенко поступає у Львівське му-
зичне училище на теоретичне відділення (в Дрогобицькому теоретичного
тоді не було). Студента-випускника Г. Ляшенка композитор-симфоніст
Р. А. Симонович рекомендує для навчання до Львівської консерваторії.
Закінчивши 1963 року композиторський факультет по класу композицій
А. Солтиса, Геннадій Іванович кілька років (1963–1966) викладає тео-
рію музики і композиції в рідній Альма-Матер. Потім аспірантура при
Київський консерваторії і блискучий захист кандидатської дисертації.
Робота професора (з 1988 р.) – старшого викладача кафедри теорії му-
зики, доцента кафедри композиції та інструментування Київської кон-
серваторії.
    Творчість Геннадія Ляшенка, який належить до яскравої плеяди
композиторів-шестидесятників, є невід’ємною складовою художнього
розвитку сучасного українського мистецтва. Він автор п’яти симфоній,
чотирьох кантат, балету, двох симфонієт та двох сюїт для симфонічного
оркестру, концертів для фортепіано, віолончелі, контрабаса, арфи, чис-
ленних камерних та хорових творів, музики до кінофільмів.             Генна-
дій Іванович лауреат премій ім. М. Лисенка (1999) та ім. Б. Лятошинсько-
го, номінант Національної премії України імені Т. Шевченка (2007), член
президії НСКУ, член правління Київської міської організації НСКУ.
    Любов до рідної землі, як би патетично це не звучало, насправді на-
дихає твори Г. Ляшенка, проявляючись прямо або опосередковано. І земля
Запоріжжя, де він народився, і Львов, де вчився, і Київ, з яким пов’язана
більша частина життя, однаково дорогі композитору. Тому й повернення
до теми України – а вона вже в назвах його опусів („Карпатські повені”,
„Дніпровські райдуги” та інші), – і увага до текстів вітчизняних поетів
та письменників (Т. Шевченка, В. Стефаника, П. Тичини, Б. І. Антонича).
    В музиці Геннадія Ляшенка відчувається індивідуальна інтонація, яка
визначає самобутність автора. В більшості творів присутні опосеред-
ковані інтонаційні зв’язки з українським пісенним чи інструментальним
фольклором, з його виконавськими традиціями.
Література про життя та діяльність
    Українське музикознавство : наук.-метод. зб. Вип. 35. – К., 2006. – 410
с. – Із змісту : Булаш О. П’ята симфонія Геннадія Ляшенка у контексті
еволюції симфонічної творчості митця / О. Булаш. – С. 272–282.
    Мистецтво України : біогр. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр.
енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Ляшенко Генна-
дій Іванович. – С. 382.
    Митці України. – К., 1992. – 848 с. – Із змісту : Ляшенко Г. І. – С. 377.
    Столярчук Б. Контрабасисти України : біогр. словник. – Рівне, 1992. –
38 с. – Із змісту : Ляшенко Геннадій Іванович. – С. 67.
    Союз композиторов Украины : справ. – К., 1984. – 321 с. – Из содержа-
ния : Ляшенко Г. И. – С. 143.
***
   Сюта Б. Музичний світ Геннадія Ляшенка / Б. Сюта // Укр. муз. газета.
– 2007. – No 2. – С. 10.
   Степанченко Г. Музика його життя / Г. Степанченко // Культура і
життя. – 2007. – No 7. – С. 4.
   Булаш О. Мистецькі висоти Геннадія Ляшенка / О. Булаш // Музика. –
2004. – No 4–5. – С. 20.
   Шурова Н. От народных традиций / Н. Шурова // Правда Украины. –
1980. – 20 февр.

Лунина, А. Геннадий Ляшенко // Лунина, А. Композитор – ма­ленькая планета / А. Лунина ; Анна Лунина. — [К., 2013]. — С. 499–525.

[Ляшенко Г.] // Історія української культури : у 5 т. / [НАН України]. К., 2011.  Т. 5 : Українська культура ХХ – початку ХХІ століть. Кн. 2.  С. 354, 356, 359, 360, 362–364, 367, 375, 446, 459, 460, 466, 470.

Муха А. І. Ляшенко Геннадій Іванович // Муха, А. Композитори України та української діаспори : довідник / А. Муха, Антон Муха.  К., 2004.  С. 190–191.

Ляшенко Геннадій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/­news_details/news_id=6457&lang=ukr

Командир роти 185-го гв. стрілецького полку (60-та гв. сд, 6-та армія, 3-й Український фронт). Гвардії лейтенант Парамонов відзначився 25 листопада 1943 року в бою за розши­рення плацдарму при форсуванні р. Дніпро в районі с. Розумівка Запорізького району. Його ім’ям названа вулиця в м. Запоріжжі.

 

Література та інтернет-ресурс:

Князьков, Ю. П. [Вулиця] Парамонова // Князьков, Ю. П. Вулиці міста Запоріжжя : короткий довідник.  Запоріжжя, 2015.  С. 166.

Парамонов Костянтин Юхимович [Електронний ресурс] // Сла­ветні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.­edu.ua/news_details/news_id=6811&lang=ukr

Література:

 

Стіна, Н. Герой Соціалістичної Праці Віра Потась // Червоний промінь.  2009.  30 верес. (№ 76).  С. 1.

Працював у жанрі хронікально-навчальних та наукових фільмів. Брат відомої української актриси  Катерини Петрівни Хом’як.

Василь ПетровичТаряник народився поблизу м. Олександ­рівська (Запоріжжя) на станції Софіївка (нині м. Вільнянськ). Сім’я:Батько – Тар’яник Петро Семенович (1884–1945) – майстер-мета­ліст, родом з Харківщини,мати – Тар’яник (у дівоцтві Кравченко) Настя Сергіївна (1888–1959), родом із с. Кривобокове (нині – Покровського району Дніпропетровської області), домогосподарка, нагороджена орденом як мати-героїня(мала 8 дітей).

Початкову школу закінчив у Софіївці. У 1925 році вирішив поїхати до Москви на навчання. Навчався режисерської справи. Залишився там працювати. Створив серію навчальних та наукових фільмів. Зйомки провадив у багатьох містах СРСР, зокрема на Кам­чатці, у Середній Азії, наПамірі, в Україні, у Москві, а також в інших країнах, зокремаІндіїта ін.

Учасник Другої світової війни (у 1941–1945 рр.). Зокрема, вою­вав на Ленінградському фронті. Має нагороди.

У фільмі «Хочу жить» (режисер:Олександр Литвинов, вироб­ництво «Москінокомбінат», 1934 р.) Василь Тар’яник зіграв роль Рищука, ветеринара. Фільм – про класову боротьбу на Чукотці.

Основний доробок Василя Тарʼяника – навчальні і науково-пізнавальні фільми кіностудії «Школфільм». Фільмотека В. П. Тарья­ника включає близько 20 фільмів. Зокрема: «Крестьянская война под предводительством Степана Разина» – «Школфільм» 1966 р., «Из истории письменности» – «Школфільм» 1967 р. Багато з них і зараз доступні в мережі Інтернет.

(В. С. Білецький)

 

Література та інтернет-ресурс:

Хом’як Катерина Петрівна // Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840–2010) : бібліогр. покажч. / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради ; [уклад. І. Шершньова ; ред. І. Степаненко].  Запоріжжя, 2010.  С. 44–46.  (Міста і села Запорізької області ; вип. 3).

 

Тар’яник Василь Петрович [Електронний ресурс]. — Режим доступу до статті : http://ru.wikipedia.org/Тар’яник,_Василь_Петрович

Загинув у Афганістані. Похований на Ко­чубеївському кладовищі м. Запоріжжя.

Література:

 

Муравйов Сергій Анатолійович // Книга пам’яті України. За­порізька область.  Запоріжжя, 2012.  Т. 23 [і] : Інтернаціоналіс­ти.  С. 59.

Археологическоенаследие: проблемы учета некоторых видов памятников / И. Р. Тихомолова, А. Г. Плешивенко // Культурна спад­щина Запорізького краю : зб. наук. статей та документів з охорони культ. спадщини / Упр. культ. і туризму ЗОДА, Запоріз. обл. центр охорони культ. спадщини.  Запоріжжя, 2010.  Вип. 2.  С. 41–93.

Курганный могильник «Солоха» – памятник национального зна­чения / А. Г. Плешивенко, О. В. Тубольцев // Культурна спадщина Запо­різького краю : зб. наук. ст. та док. з охорони культурної спад­щини.  Запоріжжя, 2009.  Вип. 1.  С. 17–24.

Скифский могильник в г. Васильевка Запорожской области / Плешивенко А. Г. // Киммерийцы и скифы : тезисы докладов Междунар. науч. конф., посвящ. памяти А. И. Тереножкина (25–28 мая 1992 г.). — Мелитополь, 1992.  С. 75–76.

Скифские курганы у Белозерского кургана / А. Г. Плешивенко // Курганы степной Скифии : сб. науч. тр. / АН УССР, Ин-т археоло­гии.  К., 1991.  С. 53–72.

Катакомбный памятник на Лысой горе Васильевского района / А. Г. Плешивенко, О. А. Шмакова // Проблемы изучения катакомбной культурно-исторической общности : тезисы докладов Всесоюз. семи­нара / Ин-т археологии АН УССР ; Запорож. гос. ун-т ; Запорож. обл. краевед. музей ; Об-во охраны памятников истории и культуры.  Запорожье : [б. и.], 1990.  С. 84–86.

Защитный доспех из кургана у с. Новое Запорожье / А. Г. Плеши­венко // Музейний вісник.  2015.  № 15.  С. 128–144.  Библиогр. : 49 назв.

Граков Б. Н. и Каменское городище : письма, документы / А. Г. Пле­шивенко // Музейний вісник.  2014.  № 14.  С. 225–236.  Биб­лиогр. : 16 назв.

 

Античный шлем из Конских Раздоров : [Пологов. р-н, Запорож. обл.] / А. К. Плешивенко // Музейний вісник.  2013. № 13.  С. 54–61.  Бібліогр. : 33 назв.

Література:

Шиханов,  Р.  Б. Порада Олексій Миколайович // Шиханов, Р. Б. Почесні громадяни міста Запоріжжя : біограф. нариси / Р. Б. Шиха­нов ; Руслан Шиханов.  Запоріжжя, 2015.  С. 55–56.

 

Шиханов, Р.  Б. Порада Олексій Миколайович [Електронний ре­сурс] // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6916&lang=ukr

Олена Миколаївна Сиваш народилася в м. Запоріжжі, у родині вчителів. У 1980 році з медаллю закінчила запорізьку СШ № 73. У 1985 році з відзнакою закінчила історичний факультет Запорізь­кого державного (нині – національного) університету. Викладала історію, право, суспільствознавство у СШ № 89 м. Запоріжжя.

З квітня 1993 року працює в Запорізькій обласній державній телерадіокомпанії. Незмінна ведуча прямих ефірів з першими осо­бами міста, області, держави, депутатами Верховної Ради, автор чис­ленних програм різної тематики, які є «золотим фондом» обласного телебачення.

Пріоритети в роботі – конструктив, позитив, об’єктивність.

За цикл програм «Сяйво віри» визнана найкращим журналістом року серед електронних ЗМІ. Нагороджена найвищою регіональною телевізійною премією імені А. Путінцева (2013). Має орден «Золота Зірка журналістики».

Авторська програма Олени Сиваш «Відкрита студія» у прямо­му ефірі щосереди піднімає найбільш актуальні питання, аналізує резонансні події.

В авторському циклі «Герої» розповідає про тих людей, які відстоюють цілісність, свободу і незалежність України: ветерани АТО, добровольці, волонтери.

У всеукраїнському проекті «Час змін» разом з експертами ана­лізує реформи, зміни і новації, покликані полегшити життя най­більш вразливих верств населення.

(Г. М. Нагорна)

 

Література:

 

Сиваш, О. Скриня, обкована золотом / телеінтерв’ю з письменни­ком П. П. Ребром // Співець Запорізького краю.  Запоріжжя, 2007.  С. 331–336.

У місті Запоріжжі, на батьківщині художників, упродовж 10 ро­ків діє музей-галерея прикладної кераміки та живописної твор­чості Іллі та Олексія Бурлай. Працівники музею-галереї з трепет­ною любов’ю розповідають про художні роботи братів Бурлай, проводять виставки, творчі зустрічі, працюють із школярами і сту­дентами, намагаючись прищепити їм любов до образотворчого мистецтва, музики й науки. 18 червня 2008 р. до 90-ї річниці від дня народження художника Олексія Бурлай тематичною виставкою був відкритий в історичній частині міста Запоріжжя музей-галерея. Це сталося вже після смерті художників, але Ілля й Олексій Бурлай зберегли і передали наступним поколінням пам’ятку світового значення – цегельне склепіння наукової лабораторії з обстеження глини, у якій працювали німецькі інженери-дослідники напере­додні переселення німців-менонітів на Запорізькі землі у ХVІІІ–ХІХ ст. згідно з Маніфестом Катерини ІІ від 22 липня 1763 року.

Представлена музейна експозиція архітектурно-будівельної кераміки, що налічує більше тисячі примірників, має клейма і штам­пи, які дають можливість розглядати колекцію не тільки за харак­тером матеріалу чи технологією виробництва, але й за способом відтворення етно-мистецької дійсності минулих епох. У вистав­кових залах Запорізького музею-галереї кераміки та живопису Іллі й Олексія Бурлай, який розташований на глибині 5 метрів в архі­тектурних забудовах історичної частини міста Запоріжжя, поряд із архітектурно-будівельною керамікою експонуються твори декора­тивно-прикладного мистецтва, портрети, світлини.

Музейні експозиції творів образотворчого мистецтва та скульптури завжди були приводом для роздумів, дискусій, поле­міки. Мета демонстраційних колекцій науково-технічних музеїв – сприяти естетичному вихованню і, по можливості, представляти найкращі твори образотворчого мистецтва і скульптури, які прис­вячені історії заснування музею та його профілю. Як зазначають відвідувачі (вісім рукописних «Книг відгуків» зберігаються в архі­вах музею), музей-галерея вирізняється оригінальністю експону­вання творів образотворчого мистецтва. У виставкових залах поряд зі скульптурами, архітектурно-будівельною керамікою, артефак­тами, бюстами, портретами експонуються репродукції картин маловідомих в Україні художників, чиїм ім’ям названо музей  Іллі й Олексія Бурлай. Дякуючи новітнім технологіям у поліграфії, нас­тала можливість виставляти кольорові репродукції картин роздру­кованих із слайдів та друкованих видань з архіву художників та представляти їх на екрані.

Важливу роль для сприйняття відвідувачем творів образотвор­чого мистецтва в музейних експозиціях науково-технічних музеїв відіграє сучасний дизайн в автентичному склепінні. Завдяки дизайну цегельного склепіння, що відповідає за оточуюче середовище, а отже, має безпосереднє відношення до стилю, зображення національних традицій, різних аспектів художнього вираження та формоутворення, великі витвори мистецтва долають тяжіння свого часу, стають надбанням наступних поколінь.

(В. І. Баталкіна)

 

Література:

Баталкіна, В. І. Музей і школа. Запорізький музей-галерея прик­ладної кераміки та живописної творчості Іллі та Олексія Бур­лай / В. І. Баталкіна.  Дніпропетровськ ; Запоріжжя : АРТ-Пресс, 2012.  96 с.  Парал. тит. арк., та текст нім.

Баталкіна, В. І. Запорізький музей-галерея прикладної кераміки та живописної творчості Іллі та Олексія Бурлай / В. І. Баталкіна.  Дніпропетровськ ; Запоріжжя : АРТ-ПРЕС, 2011.  96 с. : іл., фото.  Парал. тит. арк., та текст нім.

***

Карнацька, М. В. Культурні надбання Півдня України та Таврії. Погляд крізь віки // М. В. Карнацька, Н. В. Криклива // Минуле і сучас­ність: Херсонщина. Таврія. Каховка : 16–17 верес. : зб. матеріалів Всеукр. наук.-практ. краєзнав. конф. — Каховка ; Херсон, 2016. — С. 63–65.

Баталкіна, В. І. Образотворче мистецтво в музеї технічного профілю : зб. наук. праць // Актуальні проблеми історії, теорії та прак­тики художньої культури / М-во культури України, Нац. академія ке­рівних кадрів культури і мистецтв.  К., 2015.  Вип. XXXV.  С. 218–225.

 

Баталкіна, В. І. Особливості дизайну сучасного музею / Батал­кіна В. І. // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв : зб. наук. праць. Х., 2017.  С. 4–10.

Народилась Лариса Борисівна 19 червня 1938 року в м. Запоріжжя. За-
кінчила загальноосвітню школу No 30 та ДМШ No 2 з відзнакою, потім було
музичне училище при Московській консерваторії. Московська консерваторія
(клас професора Л. Ройзмана, народного артиста СРСР). Через рік (1959)
змінила місце проживання, переїхавши до Болгарії, де навчалася в Софіїв-
ській академії музики у професорів Т. Янкової і Л. Атанасової, а по компо-
зиції – у професорів Д. Райчева, П. Владичерова і А. Стоянова, народних
артистів Болгарії. Закінчивши Академію, вчилася 2 роки в майстер-класі
(аспірантура) і одночасно працювала в цьому ж навчальному закладі.
    Її твори виконувалися болгарськими музикантами.
    З 1965 року Лариса Борисівна живе у Запоріжжі і працює педагогом в
Запорізькому державному музичному училищі за спеціальністю фортепіа-
но. Вона – педагог вищої категорії.
    Випустила понад 150 спеціалістів, з яких біля 60 осіб закінчили консер-
ваторії і працюють в консерваторіях, музичних училищах України і Росії,
багато з них стали лауреатами і дипломантами різних конкурсів. У доробку
Л. Б. Лазаровой твори для фортепіано, хору, солістів, інструментальні тво-
ри, призначені для ДМШ, вальс, присвячений Запоріжжю, та багато інших
робіт, котрі успішно виконують учні та студенти у різних концертах.
Література про життя та діяльність
         Композиторы Запорожья : информ. справ. – Запорожье, 2005. – 42
с. – Из содержания : Лазарова Л. Б. – С. 18.
 

Лазарова Лариса Борисовна // Композиторы Запорожья : информ. справочник / Запорож. гор. отделение композиторов.  Запорожье, 2005.  С. 18.

Твори:

Гак, А. (Мартин Задека) Від Гуляй-Поля до Нью-Йорку : спогади / Анатоль Гак. — Новий Ульм ; Філадельфія : Українські вісті, 1973. — 328 с.

Гак, А. (Мартин Задека) На двох трибунах : оповідання та фейлетони / Анатоль Гак.  Новий Ульм ; Філядельфія : [Українські вісті], 1966.  320 с.

***

Гак, А.Правда про Гуляй-Поле : спогад ; Як Сталін зробив совєтську людину : [фейлетон] // Література Гуляйпільського краю / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко.  Запоріжжя, 2015.  С. 45–55, 211–212.

 

Література:

Гак Анатоль (Антипенко Іван Якович) // Гуляйполе – столиця Запорізьких степів : бібліографічний покажчик / КЗ «Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека» Запорізької обласної ра­ди.  Запоріжжя, 2016.  С. 56–57.  (Міста і села Запорізької облас­ті ; вип. 8).

Анатоль Гак (1893–1980) // Література Гуляйпільського краю / О. І. Горпинич, І. К. Кушніренко ; Оксана Горпинич, Іван Кушніренко.  Запоріжжя, 2015.  С. 211–212.

Біляїв, В. І. «На неокраянім крилі...» (Штрихи до літературних портретів західної діаспори) / В. І. Біляїв.  Донецьк : Східний видавничий дім, 2003.  348 с.

Славутич, Я. Спогади Анатоля Гака // Славутич, Я. Українська література в Канаді : вибрані дослідження, статті й рецензії / Я. Славутич.  Едмонтон, 1992.  С. 263–264.

 

Костюк, Г. [Анатоль Гак] // Костюк, Г. З літопису літератур­ного життя в діяспорі / Г. Костюк.  Мюнхен, 1971.  С. 24.

У 2006 р. – директор дитячого госпіталю з реабілітації дітей після Чорнобильської аварії (Республіка Куба). З квітня 2009 року очолює кафедру соціальної медицини, організації і управлін­ня охороною здоров’я та медико-соціальної експертизи Запорізь­кої медичної академії післядипломної освіти.

 

Література та інтернет-ресурс:

 

Шиханов, Р. Лашкул Зінаїда Василівна [Електронний ресурс] / Руслан Шиханов // Славетні запоріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6565&lang=ukr

20.06 - 45 років тому (1973) Запоріжжя стало побратимом міста Бірмінгем (Англія).
Народився Борис Іванович в м. Запоріжжі. Закінчив Київський політехніч-
ний інститут у 1960 році. З 1961 працює в Інституті газу НАН України, де
він пройшов шлях від молодого фахівця до директора інституту. Наш земляк
– лауреат премії Національної АН України імені М. М. Доброхотова (2004),
член-кореспондент НАН України (1992), академік НАН України (2006).
    Головний напрям діяльності вченого – вивчення фізико-хімічних основ
взаємодії металів та їхніх оксидів зі складними газовими системами. До-
сліджуючи ці проблеми, він зробив значний внесок у теорію і технологію
процесів безкоксової та порошкової металургії спеціальної кераміки, вуг-
лецевих матеріалів і графіту, хіміко-термічного оброблення металів і
сплавів, створив наукову школу. Широко відомі роботи Б. І. Бондаренка з
термодинаміки високотемпературних процесів і складних газових систем.
Він автор методу узагальненого параметричного опису й аналізу складних
систем, що ввійшов до навчальних посібників. Значний вклад Б. І. Бондарен-
ко зробив у теорію печей. Учений створив наукові основи спеціальних печей
для відновлення оксидів металів і випалення виробів у водневому середови-
щі. Ці результати були використані під час розроблення перших у світі
печей безперервної дії.
    Він розробив газокисневі пальники конверсії природного газу для шах-
тної печі і реактора киплячого шару комплексу отримання губчастого за-
ліза на заводі “Запоріжсталь”, спеціальні пальники для найбільшої у світі
печі металізації, що обертається, на Північному ГОК у Кривому Розі. Під
його керівництвом розроблено технології та термічне устаткування для
виробництва губчастого заліза, високоякісного залізного порошку, хімічно
активного нікелевого порошку на комбінаті в Моа-Бей (Куба), у Нориль-
ську (РФ). Створено виробництво високоякісного залізного порошку на Су-
лінському металургійному заводі (Індія), виробництво терморозщепленого
графіту. Обладнання, створене колективом, очолюваним Б. Бондаренком,
працює в Болгарії, Німеччині, Росії.
   Б. І. Бондаренко є членом бюро відділення фізико-технічних проблем
енергетики, очолює комісію НАН України з науково-технічної співпраці
з Індією, є дійсним членом міжнародних асоціацій ASM-Thermal Society
та AIST (США), а також заступником головного редактора журналу
“Экотехнологии и ресурсосбережение”.
Література про життя та діяльність
   Бондаренко Борис Іванович // Шаромова В. Українські фізики та астро-
номи / В. Р. Шаромова. – Тернопіль, 2007. – С. 18.
   Семенюк Н. Бондаренко Борис Іванович / Н. І. Семенюк // Енциклопедія
сучасної України. – К., 2010. – Т.3 : Бо-Бя. – С. 256.

Твори:

Волчьи стаи : роман-эссе : (трилогия) / В. А. Товстик ; Василий Товстик.  Макеевка : Вебер, 2007.  714 с.

Волчьи стаи : роман-эссе : (трилогия) / В. А. Товстик ; Василий Товстик // Хортиця.  2006.  № 2.  С. 29–67 ; № 3, № 4, № 5.

 

Література:

Кушніренко, І. К. Василь Товстик // Кушніренко, І. Люди Гуляй­піль­щини / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. — Запоріжжя, 2004. — С. 14–17.

Муха, О. Василь Товстик: «Мета життя: все, що задумав  до­сягнути, чого забажав – здійснити» / Олена Муха // Голос Гуляй­пілля. 2009.  27 серп. (№ 66).  С. 2.

Дашевський, П. Автор роману – наш земляк // Голос Гуляй­пілля.  2008.  3 січ. (№ 1). — С. 2.

Балюк, В. Крізь терни до істини // Голос Гуляйпілля. – 2007.  18 квіт.  С. 2.

 

Хапланов, Н. Эту правду когда-то скрывали // Хортиця.  2006.  № 2.  С. 27–28.

26.06 - 60 років Сергію В’ячеславовичу Бадещенкову (псевдонім – Сергій Бадей) (26.06.1958, м. Запоріжжя), українському та російському письменнику-фантасту.

Лілія Зінченко – художниця, яка володіє вражаючими здібнос­тями не тільки самій відчувати багатобарвний світ навкруги нас, але й дарувати тепло та світло своїми яскравими роботами. У якос­ті живописця вона відрізняється особливою творчою індивідуаль­ністю та яскравими, соковитими фарбами творчості.

Народилася Лілія Зінченко в маленькому містечку Слатине Дергачівського району Харківської області. Як багато дітей, дуже полюбляла малювати і мріяла стати художником. По закінченні школи мрія дівчини здійснилася – вона вступила до славетного Харківсь­кого художньо-промислового інституту, і в 1981 році отримала диплом художника декоративно-прикладного мистецтва. Художниця почала працювати у станковому живопису: у жанрі портрету, пейзажу, натюрморту. Пише ікони, займається книжковою графікою.

Особлива любов Лілії Зінченко – море! Багато років вона жила в Бердянську, тому ця любов зрозуміла. Художниця каже: «Моє го­ловне натхнення – це наше море! Я дуже люблю малювати море, ма­лювати біля моря. Робота на природі ні з чим не зрівняється! Дві-три години я стою на березі і малюю, у такі хвилини море віддає мені свою енергію, і я встигаю насичуватись цією енергією про запас».

Художниця обожнює пленерні роботи, тому намагається вико­ристати весь вільний час: від ранньої весни, коли все навкруги пос­тупово розквітає, до самої пізньої осені, коли природа застигає, готуючись до зими.

Мисткиня бере участь у виставках, як колективних, так і авторсь­ких, фестивалях, пленерах, що проходять як в Україні, так і за кордоном. Лілії Зінченко довелося працювати на пленерах у Бол­гарії, на Кіпрі, у Франції, Норвегії.

З 1994 року Лілія Іванівна – член Національної спілки худож­ників України. Неодноразово виставки її робіт відкривалися в рід­ному Бердянську. Наприклад, у 2013 році у Бердянському міському ху­дожньому музеї імені Бродського експонувалась її персональна виставка «Діалог між живописом і оточуючим нас світом». На ній Лілія Зінченко запрошує зануритись у створене нею мистецтво, і тим самим ділиться з нами часткою своєї душі, яка живе в кожно­му її творі. Вона пропонує помилуватися красою квітучих троянд, дзвіночків, польових ромашок, тендітністю білих лілій. Квіти завжди приваблювали художницю, а особливу цінність мало те, що з їх допомогою можна висловити особливий настрій, створити потрібну атмосферу...

Лілії Зінченко дуже подобається мандрувати, тому в її колек­ції є багато картин та етюдів, що зберегли спогади про перебу­вання в Болгарії, Норвегії, Греції, Великій Британії, Криму.

З любов’ю та вдячністю намальовані куточки рідного Бердянсь­ка, Азовське море, і ця тема з роками дарує все нові та нові відкриття.

Можна сказати, що гармонія у живопису художниці співзвучна гар­монії у душі глядачів, що бачать її картини. Полотна Л. Зінченко ку­пують художні галереї, виставкові зали та приватні колекціонери Ук­раїни, Великої Британії, Норвегії, Німеччини, Японії та інших країн.

Як патріот своєї країни художниця бере участь у благодійних аукціонах на підтримку української армії, ціль яких – зібрати кош­ти для допомоги українським бійцям, що захищають Батьківщину, а також показати мистецтво як засіб об’єднання України.

Лілія Зінченко так говорить про свою працю: «Концепція моєї творчості – створити діалог між живописом та оточуючим нас світом.

(О. А. Савкіна)

Література:

Зинченко Лилия Ивановна // Энциклопедия Бердянска : в 2 т.  Мелитополь, 2013.  Т. 1 : А–Л.  С. 584.

Зінченко Лілія Іванівна // Запорізька організація Національної спілки художників України.  Запоріжжя, 2007.  С. 64–65.

Латанський, С. В. Зінченко Лілія Іванівна // Енциклопедія сучас­ної України.  К., 2010.  Т. 10 : З  Зор. С. 599.

Стариков, А. Полку художников прибыло : [бердян. художницу Л. Зин­ченко приняли в ряды членов НСХУ] // Азов. вестник. — 1995. — 28 янв.

 

Персональная выставка Лилии Зинченко: «Диалог между живо­писью и окружающим нас миром» [Електронний ресурс] // Бердянсь­кий міський художній музей ім. І. І. Бродського.  Режим доступу : http://muzey-brodskogo.azov.org/page13

Література та інтернет-ресурс:

Лыман, И. И. Камбербэтч Генри Альфред / И. И. Лыман, В. Н. Конс­тантинова // Энциклопедия Бердянска. Мелитополь, 2015.  Т. 3 : С  Я.  С. 825.

 

Олейник, С. Прадед звезды «Шерлока» родился в Бердянске [Электронный ресурс / Светлана Олейник // Индустриалка.  Режим доступа к статье : http://iz.com.ua/zaporoje/114416-praded-zvezdy-cherloka-rodilsya-v-berdyanske.html

Віктор Антонович Дженков – хоровий диригент, професор, заслужений
діяч мистецтв України народився 28 червня 1938 року в с. Радолівка При-
морського району Запорізької області.
   У 1965 році закінчив Київську консерваторію (нині Національна музич-
на академія) і став її викладачем. З 1981 року завідував кафедрою хорового
диригування, згодом (1983) Віктора Антоновича призначають проректо-
ром вузу. В 1985 В. А. Дженков отримує звання професора. Та не лише ви-
кладацька і наукова діяльність полонить його душу, він залишається са-
мобутнім майстром хорового мистецтва і водночас керує самодіяльною
капелою Жовтневого палацу культури Києва (нині міжнародний центр
культури і мистецтв).
    Серед його учнів Бітаєв Віталій Анатольович – професор та заслуже-
ний діяч мистецтв України.
    25 жовтня 2002 помер у Швейцарії, похований у Києві.
Література про життя та діяльність
    Енциклопедія сучасної України. Т.7 : Г-Ді / гол. редкол. Дзюба І. М. (спів-
голова). НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Ін-т енциклоп. досліджень
НАН України. – К. : [Поліграфкнига], 2007. – 708 с. – Із змісту : Дженков
В. А. – С. 518.
    Мистецтво України : біогр. довід – К., 1997. – 700 с. – Із змісту : Джен-
ков В. А. – С. 202.

Дженков Віктор Антонович [Електронний ресурс] // Славетні за­поріжці.  Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_­details/news_id=7047&lang=ukr

В громадах планов, мудрости идей,
                                      “Верже” свой отмечает юбилей.
                                      Желаем ей прекрасных долгих лет –
                                      Одной из лучших в городе газет!
                                                       В. Стефановский
   Нове російськомовне видання з`явилося в Запоріжжі на злеті встанов-
лення державності в Україні 29 червня 1993 року. Це щотижнева газета,
засновниками якої виступили міська громадська організація “Гласність,
спільне підприємство “Верже ЛТД”, газети “Индустриальное Запоро-
жье” та “Наш город”.
   Саме слово “верже” в перекладі з французької означає – “папір вищої
якості з водяними знаками”, а колектив СП “Верже” займався поставкою
паперу, тому и обрав цю назву. Спочатку газета виходила як безкоштов-
ний 4-сторінковий додаток для часопису “Индустриального Запорожья”,
“Нашего города” і була ніби дублером газети “Аргументы и факты”. У
жовтні 1994 року засновник газети – ТОВ “Верже, ЛТД” Кузенко Володи-
мир Васильович – вирішив дати своєму дітищу нове життя. В результаті
обсяг газети виріс вчетверо – до 16 сторінок, формату А3 з випуском у
світ кожну п`ятницю (з травня 1997 року – щочетверга), загальним ти-
ражем 6000 прим. Таким чином, в Запоріжжі з`явився незалежний тижне-
вик, розрахований на найширше коло читачів. Процес становлення газети
проходив на фоні різнопланової комерційної та виробничої діяльності ко-
лективу СП, в т. ч. і будівництва. Так, 1996 року в центрі міста Запоріж-
жя було завершено будівництво торговельного ряду “Верже”. У цей час
газета стає самостійною, самодостатньою, прагне донести до читача
не тільки найсвіжішу інформацію, але і свій аналіз подій минулого і сьо-
годення, спроби вирішити деякі найбільш гострі проблеми, що хвилюють
нині жителів міста і області. Будучи стійкою виробничою структурою,
ТОВ “Верже” надає значну допомогу на благодійних акціях. Головна задача
щотижневика – бути корисною людині. Девіз газети “Мира и добра всем
вам !” по можливості втілюється у життя. На сьогодні тираж газети
“Верже” сягає понад 15000 тис. примірників, що свідчить про підтримку
улюбленого видання його передплатниками і покупцями в кіосках “Преса
України”, де вона ніколи не залежується.
Література
   Герои и судьбы: Интеллектуал. потенциал Запорожья на рубеже веков.
Шестьдесят монологов. Кн. 2 / Шифрина А. И. – Запорожье : Дикое Поле,
2002. – 28 с. – Из содерж. : Кузенко Владимир Васильевич. – С. 226-232.
   Семь лет у руля // Ваш партнер. – 1998. – No 1–2. – С. 28.
   Шилин Д. Народная газета с не очень народным названием – “Верже” /
Дмитрий Шилин // Запороз. Січ. – 1994. – 5 жовт. (No 187). – С. 2.
   Уже є й “Верже” // Запоріз. правда. – 1993. – 2 лип.
 
Цього місяця виповнюється:

Література:

 

Токмацький механічний технікум Запорізького національного тех­нічного університету // Токмак на перехресті доріг та віків : до 230-річчя від дня заснування міста : бібліограф. покажчик / КЗ «Запоріз. обл. універс. наук. б-ка ім. О. М. Горького» ЗОР.  Запоріжжя, 2015.  С. 127–128.  (Міста і села Запорізької області ; вип. 7).

60 років тому (1958) у м. Запоріжжі почав надходити шебе-линський газ.
50 років тому (1968) Бердянська міська рада започаткувала звання «Почесний громадянин міста Бердянська».