Вы здесь
Література:
Павла Іванівна Рогова - вчений-бібліотекознавець, педагог, директор Державної науково-педагогічної бібліотеки України імені В. О. Сухомлинського : біобібліогр. покажч. / НАПН України, ДНПБ ім. В. О. Сухомлинського ; [упоряд.: Пономаренко Л. О., Ніколюк Л. І., Стельмах Н. А., Білоцерківець І. П. ; наук. ред. Пономаренко Л. О. ; наук. консультант Добко Т. В. ; рецензент Ківшар Т. І. ; літ. ред. Білоцерківець І. П.]. - К. : Нілан-ЛТД, 2012. - 264 с. - (Ювіляри НАПН України ; вип. 1).
Українські бібліографи : біографічні відомості, професійна діяльність, бібліографія. Вип. 2 / М-во культури і туризму України, Держ. заклад "Нац. парламентська б-ка України" ; [авт.-уклад. : Р. С. Жданова (заг. ред.), Н. І. Абдуллаєва, В. О. Кононенко]. – К. : НПБ України, 2010. – 240 с. – Із змісту : Рогова Павла Іванівна. - С. 124-126.
Пономаренко, Л. Життя, як творчість / Лариса Пономаренко // Бібл. вісн. - 2014. - № 6. - С. 49-50.
Талановитий педагог, науковець і бібліотекар // Освіта України. - 2002. - 8 листоп.
У сиву давнину, за три тисячі років до н.е. біля річки Берда жили люди. Перші писемні джерела, де згадка є згадка про цей край, козацькі хроніки 1575-1576 років. Офіційною датою народження міста є 3 листопада1827 року, коли був оформлений акт про відмежування земель для спорудження міста.
Економічні зиски змусили вирішувати питання транспортування великої кількості зерна, що вирощувалося в Приазов’ї. Спочатку для будівництва порту було обрано місце в гирлі р. Обіточна (зараз там розташоване м. Приморськ), але згодом увагу привернула місцевість неподалік, яка мала більше переваг. На весні 1825 року розпочалося будівництво пристані, що продовжувалося п’ять років. Підрядчиком будівництва був Кобозев Н. С., якого згодом бердянці оберуть першим міським головою.
Разом з портом будувалося й місто. Вже у 1841 році порт і поселення отримали права і привілеї міста. 17 жовтня 1844 року був затверджений його герб.
Все економічне життя Бердянська вирувало навколо порту. Стрімко ріс товарообмін, залучався іноземний капітал. У 1859 році подовжили причал, у 1866 році збудували мол. Для захисту міста і порту спорудили хвилеріз, у 1840 році запалив сигнальні вогні Нижньобердянський 23 метровий маяк, у 1883 році запрацював і другий Верхньобердянський маяк.
До середини ХІХ сторіччя Бердянськ як осередок торгівлі відбувся.
Новий поштовх для економічного розвитку місто отримало завдяки реформі 1861 року. Великий ринок збуту продукції, наявність робочої сили сприяли перетворенню із торговельного в промислово-торговельний осередок. Місто розвивалося, виникали освітянські та фінансові установи, пошта, телеграф, а в 1899 році пасажирам відчинила двері залізниця.
Наприкінці ХІХ століття Бердянськ стає відомим ще й як курорт, його грязелікарні набули популярності.
Роки Першої світової та громадянської війн початку ХХ століття принесли важкі втрати, але місто і його мешканці вистояли і пристосувалися до нових економічних часів.
Але прийшов 1941 рік. Майже два роки місто було окуповане, розстріляли 6 тисяч мирних жителів, більше 3 тисяч відправлено до Німеччини, на теренах міста було декілька таборів для полонених. Бердянськ було визволено 17 вересня 1943 року. Майже все місто лежало руїною.
З плином часу бердянці перетворили своє місто на квітуче, промислове з сучасною індустрією лікування.
190 років для міста - це ще юність. Відтак у міста-порту, міста-курорту є всі перспективи для розвитку і процвітання.
Література:
Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1 : А-Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Издат. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Бердянск. - С. 85-102.
Йосип Каленикович Бойко народився в родині колезького асесора. Після закінчення гімназії (1893) та Ніжинського історико-філологічного інституту (1897) 5 років працював вчителем історії у Преславській вчительській семінарії Бердянського повіту Таврійської губернії. У Бердянську в 1898 році він одружився, у шлюбі мав п’ятеро дітей.
У 1902 році Йосипа Калениковича переводять до Маріупольської чоловічої гімназії викладачем російської мови, а пізніше історії та географії. Саме там він почав займатися збором гербарію, який склав основу майбутньої колекції. З 1906 року Й. К. Бойко займає посаду директора в Ногайському реальному училищі, в якому одночасно викладає географію та займається ботанікою.
1905-1933 рр. Йосип Каленикович ретельно досліджує флористичні багатства Бердянського повіту, найбільше – в межах Ногайська, узбережжя Азовського моря, та кількох сіл нинішнього Приморського району. Ці гербарії нараховують кілька тисяч листів, більше 650 видів рослин, які він згодом частково передав в Таврійський природно-історичний музей, гербарії частково зберігалися і у власному помешканні господаря. Здобутки молодого педагога та природолюба гідно оцінили його сучасники, зокрема у 1909 році його обрали дійсним членом Товариства природодослідників при Новоросійському університеті (Одеса).
Після встановлення Радянської влади він викладав у Ногайському сільськогосподарському технікумі, який певний час і очолював. Саме під час його директорства у Ногайську (нині – Приморськ) утворився регіональний центр рослинництва, садівництва та овочівництва. Восени 1920 року Ногайське реальне училище було реорганізоване у трудову школу, а в січні 1921 року – Ногайський сільськогосподарський технікум, і вже в ньому досвідчений фахівець викладав ботаніку, географію, а також рослинництво з контролем насіння і селекцією. Результатом праці Йосипа Калениковича на плантаціях баштанних культур стало виведення столового кавуна „Ногайський”, насіння якого було передане для вирощування в господарствах півдня України.
Йосип Каленикович – автор наукового посібника „Визначник кавунів”, надрукованого у 1934 році в кількості 3000 екземплярів. Він широко використовувався у сільськогосподарських навчальних закладах і на виробництві.
Помер Й. К. Бойко у роки Другої світової війни.
Гербарій Й. К. Бойка є цінною регіональною колекцією, яка має велике значення у пізнанні походження, сучасного стану, зв’язків та динаміки флори Північного Приазов’я. Найбільша її частина знаходиться у гербарії Інституту ботаніки імені М. Г. Холодного НАН України, частина – в Запорізькому краєзнавчому музеї. Ця колекція є джерелом нових наукових відкриттів.
Література:
Корнієнко, В. Флорою зачарований / Володимир Корнієнко // Примор. степь. - 2014. - 8 нояб. (№ 46). - С. 4.
Коломійчук, В. П. Ботанічна колекція Йосипа Бойка у Запорізькому краєзнавчому музеї / В. П. Коломійчук, В. С. Чорноморець, С. Ю. Мальцева // Мелитоп. краевед. журн. - 2013. - № 1. - С. 67.
Черноморец, В. С. И. К. Бойко и его гербарий // Музейний вісник. - 2004. - № 4. - С. 95-97.
Література:
Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2011 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради ; [відп. за вип. : ред. І. Степаненко, уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – 200 с. – Із змісту : 4.11 - 55 років (1956) від дня заснування академічного симфонічного оркестру Запорізької обласної філармонії. - С. 127-129.
Комунальний заклад «Запорізька обласна філармонія» Запорізької обласної ради. - [Запоріжжя, 2009?. - 18 с.].
Енциклопедія Сучасної України. Т. 10 : З - Зор / гол. редкол. : Дзюба І. М. [та ін.] / НАН України, Наук. тов. ім. Шевченка, Ін-т енцикл. досліджень НАН України. – К. : [Поліграфкнига], 2010. – 712 с. : іл. – Із змісту : Гринько, Ю. С. Запорізька обласна філармонія : [в т. ч. про акад. симф. оркестр]. - С. 284-285.
Надзвичайною подією в житті міста і заводу було відкриття 4листопада 1977 року заводського палацу культури, який спочатку мав назву «Жовтневий», але з часом ця назва змінилась, і нині це Палац культури «Дніпроспецсталь». Палац збудований за особистої ініціативи та безпосередньої участі директора Костянтина Сергійовича Єльцова. Проектували Палац харківські архітектори. Палац належить до найкращих технічно оснащених концертних майданчиків країни. Звукова і світлова апаратура, механічне обладнання сцени дозволяють охопити широкий спектр масових заходів:естрадні концерти, фестивалі, конкурси, шоу-вистави, оперні, балетні, драматичні вистави, семінари, конференції, з'їзди. Великий концертний зал на 1000 та малий зал на 270 посадкових місць відкривають двері для меломанів і театралів міста та області. Просторе фойє Палацу дає можливість для проведення різних виставок та презентаційних заходів.
Література та інтернет-ресурси:
Как это было : очерки истории Запорожского края. – Запорожье : [Изд. дом «Керамист»], 2009. – 136 с. – На обл. 1948-2009. Суббота плюс: гл. газета Запорожья. – Из содерж. : 1977 : ДК «Октябрьский». - С. 65.
Это наша с тобой биография : очерки истории ОАО «Днепроспецсталь» / авт. кол. : В. А. Лейбензон, В. Н. Кренделев, Е. И. Жало. – Запорожье : Тандем-У, 2000. – 303 с. – Из содерж. : [ДК ОАО «Днепроспецсталь»]. - С. 169-176, 192-193 (фото).
Палац культури «Дніпроспецсталь» - Запорiжжя [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://zptravel.com.ua/
Палац культури «Дніпроспецсталь» – Запоріжжя [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://wikimapia.org/
Палац культури «Дніпроспецсталь» г. Запорожье [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://geoola.com/
Література:
Михаил Всеволожский в воспоминаниях современников / [редкол.: А. Н. Горлов (пред.) и др.]. – К. : [б. и.], 2012. – 204 с. : ил. – На облож.: У каждого свой Днепрогэс.
Шиханов, Р. Б. Керівники Запорізької області (1939-2000 рр.) : біогр. довід. / Руслан Шиханов. – Запоріжжя : Тандем-У, 2000. – 71 с. – Із змісту : Всеволожський Михайло Миколайович. - С. 52-53.
Весною 1965 року в смт Якимівка було розпочато будівництво стадіону, ініційоване головою колгоспу «Прапор Леніна» Михайлом Андрійовичем Горлачем. Молодь селища підтримала ініціативу і відпрацювала певну кількість годин на будівництві стадіону.
Відкривали стадіон уже через два роки – 7 листопада 1967 року. Під звуки духового оркестру керівники Якимівського району та колгоспу «Прапор Леніна» перерізали червону стрічку. На святковому мітингу були названі активні учасники будівельних робіт. Серед них інженер будівельник К. Н. Яценко, маляри Бухтіярова Л., О. І. Дагунов, Г. Т. Глотов, а також добровільні працівники-спортсмени Григорій Чуйкін, Любов Шилкіна, Олександр Блохін.
Новий стадіон «Колос» був збудований на гроші колгоспу «Прапор Леніна». На будівництво стадіону було витрачено близько 16 тис. карбованців, що могло дозволити собі не кожне господарство. На стадіоні було 8 тис. місць, розташувалося кілька спортивних майданчиків.
Поряд зі стадіоном знаходився готель та їдальня для спортсменів на 30 місць. Ця подія знайшла відгук у СМІ: надруковано кілька статей в спортивних українських та державних виданнях, видано книгу, за якою знятий фільм «Епіцентр - стадіон» (кіносценарист М. Коростишевський).
Першим директором нового стадіону «Колос» призначили спортсмена-першорозрядника Миколу Вавілова, у колгоспі «Прапор Леніна» була введена нова штатна одиниця – заступник голови колгоспу із спортивно-оборонної роботи. На цю посаду призначили випускника Львівського інституту фізкультури Віталія Цигілу, учасника літньої Олімпіади в Мехіко 1968 року.
На стадіоні «Колос» уже в листопаді 1967 року був розіграний перший фінал Кубку СРСР – «Золотий колос-67». За кубок змагалися команди з Казахстану, Туркменістану, Російської Федерації, Білорусі, Вірменії, України. У тому числі була команда з Якимівки. І вона отримала допуск для участі в змаганнях у класі «Б».
На стадіоні «Колос» в різні часи працювали український тренер Анатолій Андрійович Сучков та відомий воротар Станіслав Іванович Басюк.
В Якимівці з того часу виросла плеяда загальновідомих спортсменів: Микола Артемович Кармазін, Віктор Іванович Бачурін, Микола Давидович Григор’єв, уславлена спортивна родина Бабових, Володимир Семенович Кононіхін, Григорій Іванович Ярцев, Микола Федорович Желєзов, Геннадій Петрович Богатирьов, Петро Іванович Безуглий, Василь Геннадійович Чайкін та ін.
Спортсмени стадіону «Колос» і зараз мають добрі результати в різних змаганнях.
У 2012 році на честь 100-річчя від дня народження М. А. Горлача стадіону «Колос» присвоєно ім’я засновника закладу і встановлена меморіальна дошка.
(Гнєдашев В. М.)
Література:
Якимівка : від сивої давнини до сьогодення : (1833-2008) : (бібліогр. покаж.) / [уклад. І. Шершньова] ; КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» Запоріз. обл. ради. – Запоріжжя : [б. в.], 2008. – 60 с. – (Міста і села Запоріз. обл. ; вип. 1). – Із змісту : Стадіон «Колос» імені М. А. Горлача. - С. 5-6, 49.
Коростышевский, М.Эпицентр — стадион. - М. : ФиС, 1971. - 72 с.
Павленко, В. Якимівські Лужники : [репортаж про відкриття стадіону] // Запоріз. правда. - 1967. - 11 трав.
***
Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2012 рік : календар і короткі довідки з бібліограф. списками / КЗ «ОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова ; ред. І. Степаненко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2011. – 224 с. – Із змісту : 8.11 - 100 років від дня народження М. А. Горлача (1912-1976), колишнього голови колгоспу «Прапор Леніна» (смт Якимівка). - С. 172-174.
Хаустов Павло Прокопович народився 14 листопада 1892 року у селі Шарипівське Томської губернії — помер 11 вересня 1949 року у Києві. Український архітектор,педагог, один з перших професорів з містобудівництва. В 1916 році закінчив Костянтинівський межовий інститут. В 1935 році закінчив Київський будівельний інститут.
Період 30-х років ХХ століття відзначився активацією містобудування. Саме тоді відбувався «генеральний поєдинок» між урбаністами і дезурбаністами. Група фахівців під керівництвом Павла Прокоповича Хаустова створила проект міста Велике Запоріжжя. Вперше у вітчизняній містобудівельній практиці була втілена в життя концепція паралельного розвитку міста. Нове місто проектувалося окремо від старого Олександрівська, що ставав при цьому не головною, а лише автономною одиницею суцільного містобудівельного утворення.
У вересні 1930 року був створений Державний інститут проектування міст України (Депроміст). Протягом низки років Павло Прокопович Хаустов обіймає у ньому ключові посади. Під його керівництвом виконувались проекти планування Кадіївки, Костянтинівки, Дніпродзержинська та інших міст республіки. У 1934 році столиця України була переведена до Києва. Населення міста складало 650 тис.мешканців і питання його реконструкції було актуальним. Протягом двох років в архітектурно-планувальній майстерні, очолюваній П. П. Хаустовим, розробляється і в 1938 році затверджується план реконструкції Києва, один з перших, після генплану Москви, науково-обгрунтованих документів комплексної перебудови міста. П. П. Хаустову було майже 50 років, коли він вирішив поповнити свої теоретичні знання з архітектури і закінчив інженерно-будівельний інститут у Києві з архітектурного фаху. До самого початку Другої світової війни Павло Прокопович був пов'язаний з реалізацією генплану Києва, керував детальним проектуванням окремих його частин. Згідно з цим проектом зводилися нові житлові квартали, прокладалися нові вулиці, здійснювались озеленення і благоустрій міста. Навіть будучі важко хворим, він не припиняв роботу: консультував студентів,писав книги, проектував.Сучасники називали його першопрохідцем у реконструкції міст України. Погляди та ідеї видатного українського містобудівника не втратили своєї цінності і в наш час.
Література та інтернет-ресурси:
Мистецтво України : біограф. довід. / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – С. 613-614.
Алёшин, В. Э. П. П. Хаустов: градостроитель, ученый, педагог // Строительство и архитектура. - 1983. - № 11. - С. 28-29.
Павел Прокофьевич Хаустов. Биография, цитаты Хаустова...[Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.people.su
Публикации. Вадим Алешин. П. П. Хаустов: градостроитель...[Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.alyoshin.ru/
Киевский календарь [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://calendar.interesniy.kiev.ua
Література:
КнигаПошани. Кавалери державних нагород Запорізької області / [авт. ідеї В. Фоменко]. – [Запоріжжя : Мрія-Нова, 2012]. – 54 с. : іл., фото. – Із змісту : Юдович Симон Захарович(1907-1999), доц., канд. техн. наук, лауреат Державної премії УРСР (1971)., викладач ЗМІ [нині - ЗНТУ]. - С. 50.
Клименко, Н. Его гордость - ученики / Николай Клименко // Индустр. Запорожье. - 1996. - 24 дек.
Був розстріляний 22 листопада 1921 р. в м. Базар Житомирської області. Реабілітований 27 квітня 1998 року. Його ім`я вибите серед інших на Меморіалі Героїв Базару;
Література:
Щур, Ю. Запоріжжя й запорожці у боротьбі за незалежність України: героїчне XX сторіччя / Ю. Щур ; Юрій Щур ; Департамент культури, туризму, національностей та релігій ЗОДА [та ін.]. – Запоріжжя : [б. в.], 2016. – 276 с. : іл. – Із змісту : Вони не зрадили присязі: запоріжці, розстріляні під Базаром : [в т. ч. про Т. Н. Корнієнка]. - С. 204-214.
Тинченко, Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917-1921). Кн. ІІ / Я. Тинченко ; Ярослав Тинченко. – К. : Темпора, 2011. – 424 с. : фото.
Проводив розкопки на території Запорізької області; в т. ч. царський курган в м. Мелітополь. Лауреат Державної премії УРСР(1977), заслужений діяч науки УРСР (1977).
Перше покоління радянських археологів починало свій шлях в науці з краєзнавства, позицій мікрорегіонального дослідження. Ранні дослідження О. І. Тереножкіна і сьогодні використовуються як джереловий базис при розробці різних наукових проблем.
Олексій Іванович Тереножкін народився і виріс в м. Ніколаєвськ Самарської губернії, яке після революції 1917 року стало називатися м. Пугачовим. У сім'ї майбутнього вченого було четверо дітей.З раннього дитинства він любив збирати різні предмети - ґудзики, друзки фаянсового посуду. Дитяче захоплення переросло у напрям його діяльності - перші знахідки артефактів О. І Тереножкін зробив у 1919-1920 рр., коли йому було 12-13 років. У 1919 році в м. Пугачові був відкритий краєзнавчий музей, і Тереножкін разом із співробітниками проводив дослідження археологічних пам'ятників. В 1921 році заняття у школі були припинені (на Поволжжі почався голод), і сім'я переїхала в Україну, де прожила два роки. В 1926 році Олексій Іванович закінчив школуі взяв участь в археологічних дослідженнях р. Самари та її притоків. Це перша експедиція, де він працював з фаховими археологами. Восени цього ж року вчений був зарахований до археолого-етнографічного відділення вищих курсів при Самарському товаристві краєзнавців, де навчався два роки.
У 1928 році Тереножкін окрім поселень, досліджував кургани у трьох групах на правому березі р. Мокра. Методика досліджень курганів у нього була у всіх випадках однакова.
У 1928 році Тереножкін став студентом МДУ, де його зацікавив новий науковий напрям - археологія Середньої Азії, вивчати яку він почав з 1929 року..
Найбільшу увагу молодого дослідника в цей період привертали пам'ятки епохи бронзи. Головним результатом пошуків і розвідок стала "Карта поселень зрубної культури".
Період 1920-х років відіграв важливу роль у становленні Олексія Івановича Тереножкіна як польового дослідника. В межах краєзнавчого вивчення він ознайомився з головними методами проведення розвідок і розкопок. Він працював з матеріалами різних часових епох, вчився організації музейної справи. Перша наукова проблема, якою він займався, - це життя носіїв зрубної культури. Ранній етап діяльності дослідника пов'язаний з Пугачовським краєзнавчим музеєм. Саме в цей період сформувалось захоплення археологією Олексія Івановича, яке стало фундаментом його фахової діяльності.
У 1948 році вчений повернувся в Україну. Він заснував Київський інститут скіфології. У1954 році керував розкопками мелітопольського «царського» кургану. Це були нові методи вивчення і дослідження скіфських поховань, що сприяли створенню Музею історичних дорогоцінностей України. Під час розкопок кургану археологи знайшли три з половиною тисячі різних золотих предметів, в тому числі і прикрас, 11 амфор і бронзовий котел, золоту обкладинку горита (ящика для зберігання лука і стріл) яка стала однією з найвідоміших знахідок мелітопольського кургану. Музей історичних дорогоцінностей України зобов'язаний своєю появою Олексію Івановичу і знахідкам з мелітопольського кургану. Постанову про створення музею було прийнято в 1963 році.
Праці:
Мелитопольский курган / А. И. Тереножкин, Б. Н. Мозолевский ; [предисл. Б. Мозолевского] ; АН УССР ; Ин-т археологии. – К. : Наук. думка, 1988. – 260 с. : іл.
Скифия VII-IV вв. до н. э. [Електронний ресурс] / Ильинская В.А., Тереножкин А.И. - Режим доступа : http://kronk.spb.ru/library/illinskaya-terenozhkin-1983.htm
Література та інтернет-ресурси:
Скорый, С. А. О скифологах: учителях и коллегах / С. А. Скорый ; Сергей Скорый ; НАН Украины, Ин-т археологии. – К. : [Изд. Олег Филюк], 2014. – 152 с. : фото. – Из содерж. : Скорый, А. С.Выдающийся археолог Алексей Иванович Тереножкин : к 100-летию со дня рождения : [(1907-1981)]. - С. 6-42.
Саєнко, В. М. Археологічно-краєзнавча і музейна діяльність О. І. Тереножкіна у 1920-ті роки та її вплив на його подальший науковий шлях // Музейний вісник. - 2012. - № 12. - С. 184-196.
Мурзін, В. Ю. О. І. Тереножкін — видатний дослідник скіфської культури // Археология. - 1996. - № 4. - С. 4-9.
Тереножкин, Алексей Иванович [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://kounb.kurganobl.ru
Тереножкин, Алексей Иванович [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://turbo-aspect.ru
Література:
Кушніренко, І. К. Люди Гуляйпільщини : біогр.-довід. видання / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – С. 113-116.
Кушніренко, І. К. На благословенній землі Добропільській : сторінки історії Добропільської сільської ради (с. Варварівки та с. Добропілля) й ТОВ «Перемога» Гуляйпільського району Запорізької області / І. К. Кушніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя : Дике Поле, 2003. – 192 с. : іл. – Із змісту : [В. Горпинич]. - С. 174-177.
Література:
150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть / [авт. Валерий Фоменко]. – [Запорожье : б. и., 2011]. – 126 с. - Из содерж. : Усадьба Миклашевского. - С. 18.
Література:
150 чудес Запорожского края, которые необходимо увидеть / [авт. Валерий Фоменко]. – [Запорожье : б. и., 2011]. – Из содерж. : Еврейские места Запорожья. - С. 22-23.
Література:
Енциклопедія Сучасної України. Т. 2 : Б - Біо / редкол.: Дзюба І. М. (співголова) [та ін.; НАН України, Наук. т-во ім. Шевченка, Координаційне бюро Енциклопедії Сучасної України]. – К. : [Поліграфкнига], 2003. – 872 с. : іл. – Із змісту : Зарва, В. А. Бердянський державний педагогічний університет. - С. 477.