Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 31-32.

 (Бичева І. М.)

Народився Юрій Олександрович 3 липня 1925 року в Харкові. Спеціальну освіту дістав у Харківському художньому училищі. Після війни він вступає до Харківського художнього інституту на історико-батальний факультет. Його педагогами були М. Г. Дерегус та П. І. Котов.

Закінчивши інститут (1951), Смирнов працює в галузі станкового живопису і графіки. Одна з перших робіт Ю. Смирнова – «Перші кроки електрифікації 1918 рік».

Художник був закоханий у красу й велич індустріального Запоріжжя. Він шукає героїв для своїх картин, портретів, і знаходить їх на заводах серед робітників, ветеранів Вітчизняної війни. Такі його картини як «Доменщик», «Перша плавка», «Електрозварник», «Герой Радянського Союзу Г. А. Лущенко», «Підполковник І. Л. Дубовський», «Герой Радянського Союзу льотчик М. С. Щербина» говорять самі за себе.

Юрій Олександрович брав участь у створенні діорам для Мелітопольського і Сумського краєзнавчих музеїв.

Ю. О. Смирнов – учасник обласних і республіканських художніх виставок, член Спілки художників в СРСР з 1964 року.

Література про життя та діяльність

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик Запоріжжя, 2007. - 226 с. - Із змісту : Смірнов Ю. О. - С. 212.

Смирнов Ю. О. Персональна виставка : каталог. - Запоріжжя, 1977. - 4 с.

Українські радянські художники : довід. / Спілка художників України. - К. : Мистецтво, 1972. - 564 с. - Із змісту : Смирнов Юрій Олександрович. - С. 429.

***

Памяти художника : [некролог] // Индустр. Запорожье. - 1998. - 31 окт.

Латанський С. Тема велична і благородна / С. Латанський // Запоріз. правда. - 1984. - 22 квіт.

(Буша Д. О.)

Він вітер, що наскрізь

пронизує душу…

Г. Лютий

Михайло Михайлович Буряк народився 3 липня 1965 року у с. Совєтка Неклинівського району Ростовської області в багатодітній селянській родині. З 1979 року мешкає в смт Комишуваха Оріхівського району Запорізької області.

У 1983 закінчив Гуляйпільське профтехучилище. Саме там почав писати вірші, які потрібно сприймати в контексті його долі (в 1998 році майже втратив зір). За фахом він тесля. Перші вірші друкуються в гуляйпільській районній «Калиновій сопілці».

У 1999 році у видавництві «Хортиця» вийшла перша книга поета «Криниця, що відлунює слова». Згодом він активно друкується в колективних збірках «Передзвін», «Великий Луг», альманах «Хортиця», «Весела Січ», районних і обласних газетах. Поетичний світ Михайла Буряка дуже органічний і рідний, той хто так відчуває, здатен відкривати не тільки нам свою, а й наші душі.

З грудня 2001 року Михайло Буряк - член Національної Спілки письменників України.

Твори

Вибране : поезії / М. Буряк ; Михайло Буряк. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 164 с. : портр.

Обрус : антологія творів літераторів Запорізького краю / [упоряд.: Г. І. Лютий та ін.]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2008. – 600 с. : іл. – Із змісту : Буряк М. [Добірка віршів] / М. Буряк ; Михайло Буряк. - С. 243-248.

Весела Січ : альманах Міжнар. асоціації гумористів і сатириків. №7. – Запоріжжя : Хортиця, 2000. – 171 с. – Із змісту : Буряк М. (Первак) Схованка : [гумореска] / М. Буряк ; Михайло Буряк. - С. 119.

Передзвін : літ. альманах поетів Оріхівщини / упоряд. і худож. ред. Сумароков П.І. – Оріхів : [б. в.], 1993. – 188 с. – Із змісту : Буряк М. [Добірка віршів] / М. М. Буряк ; Михайло Михайлович Буряк. - С. 16-19.

Великий Луг : поезії / упоряд. П.П. Ребро. – Запоріжжя : Видавець - Берегиня, 1992. – 148 с. – (додаток до альманаху "Хортиця"). - Із змісту : Буряк М. 1937-й : [вірш] / М. Буряк ; Михайло Буряк. - С. 82.

Хортиця : альманах Запоріз. орг-ції спілки письменників України. №2. – Запоріжжя : Видавець, 1992. – 200 с. – Із змісту : Буряк М. "Обрій кинуло в жар..." : [вірш] / М. Буряк ; Михайло Буряк. - С. 45.

***

Твоє кохання врятувало... : [вірш ] / М. Буряк // Хортиця. - 2011. - № 2. - С. 53-55.

Життя, немов запалений сірник : [вірш] / М. Буряк // Хортиця. - 2011. - № 1. - С. 32.

Я навчився бути самим собою: [вірш ] / М. Буряк // Хортиця. - 2009. - № 2. - С. 3-6.

Література про життя та діяльність

Михайло Буряк // Письменники України : бібліогр. довід. - К., 2006. - С. 46.

Лютий Г. Вибране / Г. І. Лютий. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2005. – 700 с. – Із змісту : Лютий Г. Його життя - немов запалений сірник / Г. Лютий ; Григорій Лютий. - С. 438-445.

Буряк М. Вибране : поезії / М. Буряк ; Михайло Буряк. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 164 с. : портр. - Із змісту : Лютий Г. Його життя - немов запалений сірник / Г. Лютий ; Григорій Лютий. - С. 5-14.

Енциклопедія Сучасної України. Т. 3 : Біо-Бя / НАН України ; Наук. т-во ім. Т. Г. Шевченка; Ін-т енцикл. досліджень НАН України ; ред. кол. : І. М. Дзюба (гол.) [та ін.]. -К. : [Поліграфкнига], 2004. - 796 с. : Із змісту : Лютий Г. Буряк Михайло Михайлович / Г.І. Лютий. - С. 638.

Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки XX століття) / упоряд. І. Т. Купріянов. – Запоріжжя : Хортиця, Дніпров. металург, 2002. – 579 с. – Із змісту : Лютий Г. Михайло Буряк / Г. Лютий ; Григорій Лютий. - С. 532-535.

Рекубрацький А. Михайло Буряк : "Про нас іще напише вірш травневий дощ онукам на вікні..." / А. Рекубрацький ; Анатолій Рекубрацький // Запоріз. правда. - 2005. - 24 верес. С. 11

 (Бичева І. М.)

Фомін Анатолій Никифоровичнародився 4 липня 1925 року в селі Степанівка Актюбінської області (Казахстан) в сім’ї військовослужбовця. Через два роки його батьки переїздять до Запоріжжя на будівництво Дніпрогесу. Малювати Анатолій почав рано, але в житті його не все складалось так, як хотілося, бо шлях до мистецтва виявився довгим і важким. Шлях цей був через війну, через фашистські концтабори. Тому вчитися хлопцеві так і не довелося. Але випадок вирішив його майбутню долю. Йому пощастило зустріти художника Г. С. Колосовського, який став для молодого художника дбайливим учителем і вихователем, котрий відкрив для нього красу запорізького краю, природи запорізької землі.

У творчості А. Фоміна пейзаж поступово стає головним напрямком. Одночасно він шукає свою індивідуальну манеру, коло своїх улюблених тем.

З 1965 року Анатолій Никифорович бере участь в обласних, республіканських художніх виставках. Він багато працює подорожуючи по країні. Під впливом побаченого художник створює серії пейзажів: «Космач», «Карпати», «Далі полтавські», «На півночі» та ін.

Найголовніше в творчості Анатолія Фоміна – це те, що він завжди залишається самим собою, його живописна основа – результат тривалих пошуків. Багато часу художник здебільшого присвячує у своїй творчості Славутичу, Борисфену – Дніпру: «Острів Байди», «Дніпровські далі», «Дніпровський вітер».

Картини А. Фоміна експонуються в багатьох музеях країн СНД, їх можна знайти також у приватних колекціях Канади, Англії, Франції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Німеччини, Фінляндії, Польщі, США. В Україні роботи митця знаходяться у Запорізькому, Мелітопольському, Лубенському та інших музеях.

Література про життя та діяльність

Подвиг за порогами : 70-летию обороны Запорожья посвящается / [рук. проекта Короленко В. Д. ; гл. редкол., авт. и сост. Шевченко В. И.]. – Запорожье : АА Тандем, 2011. – 224 с. : ил., фото. – Из содерж. : Фомин А. Блестящий портсигар : [воспоминания художника, ветерана войны и труда]. - С. 99-100.

Запорозька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. - Запоріжжя, 2007. - 226 с. - Із змісту : Фомін А. Н. - С. 168-169.

Промис GALLERY : [альбом-каталог "Галерея Проміс"] : з зібрань картинної галереї концерну "Проміс" / [дизайн, макет. компютер. набір та ред. творч. групи С. О. Мозгового]. – К. : [DiPoR, 1993]. – 78 с. : іл. – Із змісту : Фомін Анатолій - С. 64-65.

Українські радянські художники : довідник / Спілка художників України. - К. : Мистецтво, 1972. - 564 с. - Із змісту : Фомін Анатолій Никифорович. - С. 562.

***

Середа В. Джерело натхнення й краси Анатолія Фоміна — у природі / В. Середа // Запоріз. правда. - 2010. - 21 верес. (№ 140). - С. 4.

Томко С. Директор музея Борисова : "Фомина должно быть много!" : [о персональной выставке мастера запорож. пейзаж. школы А. Фомина] / С. Томко //МИГ. - 2010. - 5 авг. (№ 31). - С. 15.

Фомін Анатолій // Художники України. - 2007. - 9 серп. (№ 32). - С. 3-31.

Латанский С. Торжество света и цвета / С. Латанский // Индустр. Запорожье. - 1999. - 23 февр.

Дорошенко В. ...А походка у каждого своя / В. Дорошенко // Наш город. - 1996. - 28 мая.

Латанський С. Пейзажі рідного краю / С. Латанський // Запоріз. правда. - 1984. - 29 квіт.

Богуславская С. Пейзажи моей Родины / С. Богуславская // Индустр. Запорожье. - 1978. - 2 июня.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.)., Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2009. – С. 40.

 (Чубенко Л. М.)

Протягом багатьох років одне з улюблених місць відпочинку запоріжсталівців - санаторій-профілакторій комбінату „Запоріжсталь”, навпроти острова Байди, розташований у мальовничому куточку легендарної Хортиці, серед хвойно-листяного лісу, на схилі Дніпра, де росли колись вікові дуби і шуміла козацька вольниця.

Почалося будівництво дому відпочинку навесні 1935 року, коли „Запоріжсталь”, відділилась від „Дніпросталі”. Будували швидко: всього за 42 дні виросло 7 котеджів. Це були красиві та зручні споруди з соляріями наверху, вікнами до сонця. Спорудили також 6 особняків – окремих кімнат для відпочинку, та столову.

6 липня 1935 року дім відпочинку металургів відкрив двері першим відвідувачам - доменщикам, що приїздили на вихідні бригадами за путівками, які передбачали чотирьохразове харчування. З запуском в експлуатацію мартенівського цеху тут у свої вихідні стали відпочивати і бригади сталеварів. Сотням запоріжсталівців, які зводили промисловий гігант, а згодом і працювали на ньому, профілакторій допомагав вистояти і окріпнути після важкої праці.

У Велику Вітчизняну війну профілакторій був зруйнований під час запеклих боїв в районі острова Хортиця. Відновлювали його працівники власними силами на суботниках та після роботи, і в 1959 році установа знову відкрила свої двері.

Спочатку заклад був Будинком творчості, потім Будинком відпочинку металургів Півдня України і тільки 10 червня 1965 року „Запоріжсталь” знову стала господарем санаторію. Працівники називають його цехом здоров’я. З грудня 2001 року комбінат офіціально включив оздоровчий заклад у свою структуру та присвоїв йому порядковий номер 72.

До санаторного комплексу входять спальний та медико-діагностичний корпуси, розраховані на декілька сот відпочиваючих. Санаторій спеціалізується на лікуванні та профілактиці захворювань опорно-рухового апарату, хронічних хвороб органів дихання, органів травлення, системи кровообігу в стадії ремісії на сучасному медичному обладнанні. До послуг гостей профілакторію номера категорії стандарт та люкс з ванною кімнатою, телевізором та холодильником.

Сьогодні лікувальна база профілакторію стала різноманітнішою та сучаснішою. Вона складається з фізіотерапевтичного відділення, інгаляторія, кабінетів функціональної діагностики, масажу та лікувальної фізкультури. Гідромасаж, перлинні ванни, бальнеотерапія, грязелікування, стоматологічна допомога, апарат колонотерапії – все до послуг металургів. З 1995 року тут працює унікальна камера штучного гірського клімату, яка забезпечує антибактеріальне, гіпоалергенне газоповітряне середовище з регулярними параметрами кисню, температури, вологи, аеронізації.

Якщо просто прогулятися доріжками серед реліктових рослин, швидко відчуєш прилив сил та енергії, вдихаючи цілюще повітря і насолоджуючись природою. Милує око і будівля незвичної архітектури, і височенні сріблясті ялинки, і альтанка – „ластівчине гніздо”, і квітники, і сад з фонтаном.

Важливим для працівників є реальна можливість скористуватися послугами профілакторію і під час відпустки, і без відриву від виробництва. На роботу та з роботи відпочиваючих привозить спеціальний автобус.

Головне завдання для профілакторію нині - оздоровлення запоріжсталівців, зайнятих на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, відпочинок і лікування людей, які знаходяться на диспансерному обліку, інвалідів війни і праці. Розумне співвідношення праці, відпочинку, лікування, раціонального харчування позитивно діє на відпочиваючих та призводить до зниження захворюваності на комбінаті.

Література

Запорожсталь. Симфония Металла : [70 лет. Годы. События. Люди] / авт.-сост. Н. Кузьменко, Н. Михайлов. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – [448 с.] : ил. - Из содерж. : Здесь и воздух лечит. - С. 378-381.

С людьми и для людей : профсоюзной организации ОАО "Запорожсталь" - 70 лет! / авт. кол. : А.Ф. Чехарин, К.А. Арсеничев, Л.А. Безлепкин, В.Н. Манжура. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – 256 с. : фото. - Из содерж. : Цех здоровья № 72. - С. 166-169.

Цех здоровья № 72 // Вестник профсоюза. – 2013. - № 6-7. – С. 9.

Бруй Н. Санаторий-профилакторий: взгляд с нескольких ракурсов // Днепров. металлург. – 2011. – 25 марта. 

 (Маркова Л. В.)

Герой Соціалістичної Праці Євдокія Опанасівна Гречана народилася 9 липня 1925 року в селі Топило Томаківського району Дніпропетровської області в родині селян. Після звільнення села від німецьких окупантів Євдокія Опанасівна працювала в колгоспі.

У 1945 році поступила до Дніпропетровського медичного інституту, по закінченні якого у 1950 р. почала медичну кар’єру працюючи дитячим лікарем в Тернопільській області. До міста Запоріжжя Є. О. Гречана переїхала у 1955 році, де працювала педіатром 6-ї міської дитячої лікарні до 2001 року.

За трудову доблесть Євдокія Опанасівна нагороджена орденами Леніна, Трудового Червоного Прапора і медалями. Указом Президії Верховної Ради СРСР від 23 жовтня 1978 року Є.О. Гречаній присвоєне високе звання Героя Соціалістичної Праці. Вона три скликання обиралася депутатом Запорізької міської ради.

Нині Є. О. Гречана мешкає у Москві.

Література про життя та діяльність

Голдобін А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня : [нариси та документи про Героїв Рад. Союзу, Героїв України та Героїв Соц. Праці] / А. І. Голдобін ; під загал. ред. І.Р. Щербахи ; пер.: С.М. Кириченко, М.О. Сидоренко. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 776 с. : фото. - Із змісту : Гречана Євдокія Опанасівна. - С. 557.

Люди ленінської доблесті : нариси [про людей праці]. – Дніпропетровськ : Промінь, 1980. – 142 с. : іл. – Із змісту : Бездольний Б. “Віддаю дітям серце” / Б. Бездольний. - С. 120-142.

Дупак В. “Героєм себе не почуваю” / В. Дупак // Голос України. - 1996. - 12 листоп.

Коломієць Н. Заради життя / Н. Коломієць // Запоріз. правда. - 1983. - 19 квіт.

Дерев`янко І. Авторитет депутата / І. Дерев`янко // Запоріз. правда. - 1982. - 1 трав.

Бездольний Б. Доброта / Б. Бездольний // Дніпро. - 1980. - № 12. - С. 83-89.

Дерев`янко І. Дитячий лікар / І. Дерев`янко // Запоріз. правда. - 1978. - 25 жовт.

Золота зірка лікаря // Робіт. газ. - 1978. - 26 жовт.

***

Гречана Євдокія Опанасівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=5695&lang=ukr

 (Нагорна Г. М.)

Я - плоть от плоти и кровь от крови

украинского народа

П. Тронько

Петро Тимофійович Тронько народився 12 липня 1915 р. у с. Заброди

Богодухівського району Харківської області в бідній селянській родині. Там пройшло його дитинство, настало змужніння. Трудову діяльність розпочав в 1932 р. Сімнадцятирічний юнак був змушений податися до м. Дзержинська Донецької області, де на шахті важкою працею заробляв собі на шматок хліба. Згодом повернувся на Богодухівщину. Вчителював у с. Кленове, працював помічником директора Кленівського училища механізаторських кадрів. Керував школою сільськогосподарського учнівства у м. Лебедині, директором дитячого будинку, секретарем Лебединського райкому комсомолу, Сумського й Станіславського обкомів ЛКСМУ.

З перших днів Великої Вітчизняної війни Петро Тимофійович воював у складі військ Південно-Західного, Сталінградського, Південного, 4-го Українського фронтів. Після звільнення Києва його відкликали з фронту й затвердили першим секретарем Київського обкому та міськкому ЛКСМУ (1943-1946 рр.) В 1948 р. він закінчив Київський університет, аспірантуру Академії суспільних наук (Москва), згодом у 1951 р. захистив кандидатську дисертацію, в 1968 - докторську.

Петро Тимофійович не мислив себе без України. Вболівання за рідну мову, культуру. Багатовікові народні традиції не полишали П.Т. Тронька і на високих посадах . Тому не раз він , посилаючись на об’єктивні, і на вигадані причини, відмовлявся від високих посад в апараті ЦК КПРС, союзному уряді, престижної дипломатичної роботи.

Державні функції заступника голови Ради Міністрів України (цю посаду обіймав протягом 1961-1978 рр.) П. Т. Тронько завжди поєднував з науковою роботою. Зокрема, ним було опубліковано ряд монографій, присвячених історії молодіжного руху, подвигам наших співвітчизників у другій світовій війні.

Це з його ініціативи, за його безпосередньої участі народилася низка важливих починань, які знайшли широкий резонанс у колах української інтелігенції. Він взяв на себе керівництво роботою з увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією українського козацтва, став ініціатором спорудження музею козацтва на о. Хортиця. Завдяки його зусиллям було прийнято постанову Ради Міністрів України від 31 вересня 1965 р. "Про увічнення пам’ятних місць, пов’язаних з історією запорозького козацтва". Її вагомість неможливо недооцінити. За цією постановою в Запоріжжі територія о. Хортиця оголошувалася Державним історико-культурним заповідником, на якому планувалося закластися садово-декоративний парк історії запорозького козацтва, спорудження пам’ятних знаків.

По-справжньому талант П.Т. Тронька як вченого і організатора науки розкрився в процесі підготовки багатотомного видання "Історії міст і сіл України", підготовка якого стала могутнім імпульсом подальшого розвитку українського краєзнавства, сприяла згуртуванню дослідників рідного краю, поклала початок їхньому організаційному об`єднанню. У 1991 році він відродив Всеукраїнську спілку краєзнавців, засновану ще в 1925 році. Сьогодні ця громадська організація налічує кілька тисяч членів, має свої відділення в усіх областях.

За його безпосередньої участі було започатковано ряд таких фундаментальних робіт як "Звід пам`яток історії та культури України", науково-документальна серія книг "Реабілітовані історією", багатотомна енциклопедія історії України та багато інших. Внесок ученого у збереження спадщини України є неоціненним.

Петро Тимофійович удостоєний багатьох високих урядових нагород (14 орденів, 20 медалей). Він лауреат Державної премії СРСР та премії Ленінського комсомолу.

Окремі видання

Навічно в пам'яті народній : з історії боротьби молоді України проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни / П. Т. Тронько. – К. : Молодь, 1995. – 159 с. – (До 50-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні).

Краєзнавство у відродженні духовності та культури. Досвід. Проблеми. Перспективи / П. Т. Тронько. – К. : Рідний край, 1994. – 108 с.

Увічнена історія України / П. Т. Тронько, В. А. Войналович ; АН України, Ін-т історії України.– К. : Наук. думка, 1992. – 273, [2] с. : [20] арк. іл.

Бессмертие подвига : из истории борьбы комсомольцев и молодежи Сов. Украины против нем.-фашист. захватчиков в период Вел. Отеч. войны 1941-1945 / П. Т. Тронько. – К. : Молодь, 1985. – 240 с.

Защищая Советскую Родину : из истории борьбы комсомольцев и молодежи Сов. Украины против нем.-фашист. захватчиков в период Великой Отечественной войны 1941-1945 / П. Т. Тронько. – М. : Молодая гвардия, 1979. – 336 с. : 8 л. ил.

Подвиг твоих отцов : из истории борьбы комсомольцев и молодежи Сов. Украины против нем.-фашистских захватчиков в период Великой Отечеств. войны 1941-1945 / П. Т. Тронько. – М. : Молодая гвардия, 1970. – 446 с. : 24 л. ил.

В боях за Вітчизну / П. Тронько. – К. : Молодь, 1959. – 146 с.

Публікації в збірках та періодиці

До питання про статус історичного міста / П. Т. Тронько // Історія України : маловідомі імена, події, факти (збірник статей) / НАН України [та ін.] ; [ред.кол. : П. Т. Тронько та ін.]. – К. : [б. в.], 1996. – С. 3-11.

***

Внесок народу України в перемогу над гітлерівськими загарбниками / П. Т. Тронько // Укр. іст. журн. – 2005.– № 3. – С. 95-100.

Сохраним былую славу : Хортица как зеркало нац. разрухи / П. Т. Тронько // Суббота. – 1999. – 23 сент. – С. 11.

Краєзнавство на межі тисячоліть: [в т. ч. про Нац. заповідник «Хортиця»] / П. Т. Тронько // Культура і життя. – 1999. – 18 верес.

Література про життя та діяльність

Навічно в пам`яті народній : з історії боротьби молоді України проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни / П. Тронько. - К.: Молодь, 1995. - 159 с.

Краєзнавство у відродженні духовності та культури : Досвід. Проблеми, Перспективи / П. Тронько. - К. : Рідний край, 1994. - 108 с.

Бессмертие подвига : из истории борьбы комсомольцев и молодежи Советской Украины против немецко-фашистських захватчиков в период Великой Отечественной войны 1941-1945 гг. / П. Тронько. - К. : Молодь,1985. - 240 с. - Из содерж. : [материалы по обл.]. - С. 57, 58, 60, 80, 105, 106, 191-192, 214-215.

Летопись дружбы и братства : из опыта создания "История городов и сел. УССР" в 26-ти т. / П. Тронько . - К. : Наук. думка, 1981. - 127 с., ил., 1 л. схем.

Защищая Советскую Родину / П. Тронько. - М. : Мол. гвардия, 1979. - 336 с.

Подвиг отцов : из истории борьбы комсомольцев и молодежи советской Украины против немецко-фашистских захватчиков в период Великой Отчественной войны 1941-1945 гг / П. Тронько. - М. : Мол. гвардия, 1970. - 446 с. - Из содерж. : [материал по обл.]. - С. 12, 181-182, 215-216, 430, 433, 361-362, 404-406, 434.

Народу сила незборима : з історії боротьби трудящих Радянської України проти німецько-фашистських загарбників у роки Великої Вітчизняної війни / П. Тронько. - К. : 1969. - 64 с.

В боях за Вітчизну / П. Тронько. - К. : Молодь, 1959. - 146 с. - Із змісту : [матеріали по обл.]. - С. 40, 88, 130-133.

Бессмертие юных : из истории борьбы комсомольского подполья Украины в годы Великой Отечественной войны / П. Тронько. - К. : Молодь, 1958. - 168 с.

В чому увічнить себе душа : [участь у обговоренні проекту мосту і швидкісної траси через о. Хортицю] / П. Тронько // Людина і світ. - 1988. - № 5. - С. 33.

***

Збережемо тую славу : зб. док. - К. : Рідний край, 1997. - 474 с. - Із змісту : [про діяльність П.Т. Тронька по увічненню історії козацтва в Запоріжжі]. - С. 4, 10, 11, 12, 13, 16, 19, 20, 22, 38-43, 320, 353, 369.

Сокульський А. Козацька Хортиця : іст.-культур. значення в процесі виникнення і становлення запороз. козацтва : монографія. - Запоріжжя : [КПУ], 2008. - 764 с. - Із змісту : [про діяльність П.Т. Тронька по увічненню історії козацтва в Запоріжжі]. - С. 554, 555, 556, 557, 564, 567, 568, 574.

Киценко М. Хортиця в героїці і легендах : іст.-краєзнав. нарис. - [2-ге вид., доп.]. - Дніпропетровськ : Січ, 1991. - 151 с. - Із змісту : [про діяльність П.Т. Тронька по увічненню історії козацтва в Запоріжжі]. - С. 134.

Реєнт О. Патріарх українського краєзнавства : (до 85-річчя акад. НАН України П. Т. Тронька) / О. Реєнт // Освіта. - 2000. - 21-28 черв. - С. 10.

Петро Тимофійович Тронько : біобібліогр. покажчик / НАН України, Нац. б-ка України ім. В.І. Вернадського ; уклад. Л.І. Тіманова. - К. : НБУВ, 2005. - 192 с. - (Біобібліографія вчених України).

(Руденкова І. Б.)

Вадим Петрович Гетьман народився 12 липня 1935 р. в селі Снітин Лубенського району Полтавської області в родині сільського вчителя. Закінчив Київський фінансово-економічний інститут. З 1969 р. по 1975 р. працював у банківських, фінансових та планових структурах Запорізького облвиконкому. У 1975 р. Гетьмана В.П. призначають першим заступником голови Держкомітету України з цін. З 1987 р. доля його пов’язана з банківськими установами. Він очолює акціонерний комерційний агропромисловий банк „Україна” (з1990 р.), згодом у 1992 року В.П. Гетьмана обирають головою правління Національного банку України. З великими труднощами довелося налагоджувати роботу банківської системи: добирати кадри формувати організаційну структуру, нарешті запустити друкування довгоочікуваної гривні. На українській гривні підпис В.П. Гетьмана – перший.

У 1993 р. з групою однодумців Вадим Петрович створює Українську міжбанківську валютну біржу (УМВБ), стає її головою і перебуває на цій посаді до вбивства.

Гетьмана В.П. двічі обирали народним депутатом Верховної Ради України від Уманського (1990 р.) та Тальнівського (1994 р.) виборчих округів (Черкаська область). Він плідно працював у Комітеті Верховної Ради України з питань фінансів і банківської діяльності, очолював депутатську групу „Незалежні” (з 1993 р.), виступав автором і співавтором законів України „Про банки і банківську діяльність”, Конституції України.

Активна законотворча, професійна діяльність В.П. Гетьмана відзначена преміями „Парламентарій 1996-го року”, „Фінансист 1997-го року”.

22 квітня 1998 р. Вадим Петрович був убитий у ліфті київського будинку, в якому він проживав.

Йому посмертно присуджено звання Героя України. На фасаді будинку, в якому мешкав і був убитий Гетьман, встановлено меморіальну дошку на його честь. Іменем Вадима Петровича названо Київський національний економічний університет, Індустріальну вулицю міста Києва, кубок вітрильної регати. У 2005 року в м. Запоріжжя на будинку по вул. Горького, де у 1969-1975 рр. проживав В. П. Гетьман, встановлено меморіальну дошку.

Література

Шаров І. 100 особистостей України, 1991-2011 / І. Ф. Шаров ; Ігор Шаров. – К. : Арт Економі, 2011. – 472 с. : фото. – Із змісту : Батько української гривні : Вадим Гетьман. – С. 78-81.

Авдєєнко С. Тисяча й одна смерть : український рахунок / С. І. Авдєєнко. – Запоріжжя : Дике Поле, 2006. – 632 с. – Із змісту : Гетьман Вадим Петрович. – С. 186-190.

Запоріжці – Вадиму Гетьману : [в м. Запоріжжі на будинку по вул. Горького урочисто відкрито меморіал. дошку (авт. О. Башкатов) Герою України В. Гетьману, який жив тут у 1969-1975 рр.] // Уряд. кур’єр. – 2005. – 19 лип. (№ 131).

 (Даниленко А. В.)

Олексій Валерійович Критевич – запорізький письменник і художник, який малює сни. Малювати Олексій Критевич навчався в художній школі. Після служби в армії працював художником-декоратором і оформлювачем на Запорізькому моторобудівному заводі (нині - ПАТ «Мотор-Січ»).Змінив багато професій, займався різною діяльністю. Найвдалішою і найулюбленішою роботою вважає співпрацю з відомою запорізькою командою КВВ «Запоріжжя – Кривий Ріг – Транзит». З 1988 року він – член літературного об'єднання ім. М. Гайдабури обласного відділення Спілки письменників України. Періодично публікувався у місцевій пресі. Перша книга «Избранное» побачила світ у 1999 році.

Наступна книга («Ночные похождения злобного карлика») присвячена батькові, який прожив на світі всього тридцять років, опублікована 2004 року. Книга містить оповідання, нариси і притчі.

В 2008 році у виставковій залі міського фотоклубу відбулася виставка полотен Олексія Критевича. Його роботи – не портрети і не пейзажі, в них немає сюжету, але є велика кількість знаків, неймовірних персонажів,образів, різних символів. Чимось ці праці нагадують творчість Ієроніма Босха, улюбленого художника автора. Зустрічаються у роботах Олексія Критевича як універсальні символи (годинник, сходи, шахівниця), так і власні, зрозумілі лише автору, наприклад, соняшник. «Для мене це щось дуже домашнє, тепле», - говорить він. Мабуть, це вплив іншого улюбленого художника – Ван Гога. Свої картини Олексій називає снами, бо образи приходять йому у сні. Потім включається уява. Працює автор в змішаній техніці. Це туш і акварель, графіка і живопис. На відкритті своєї художньої виставки Критевич презентував свою чергову книгу – «Записки КВН-щика». Для транзітовців Олексій писав тексти.

Твори

Ночные похождения злобного карлика: Рассказы. Очерки. Притчи / А. Критевич ; худож. А. Соловьев. – Запорожье: [б. и.], 2004. – 152 с.

Избранное / А. В. Критевич. – Запорожье : Выдавэць, 1999. – 160 с.

Література про життя та діяльність

Середмістя : літ. альманах / уклад. Н. В. Звініна (Крезі), М. А. Брацило. – Запоріжжя : Просвіта, 1999. – 63 с. - Із змісту : Критевич Алексей. - С. 20-23.

***

Побывать на «Ярмарке снов» могут запорожцы, посетившие выставочный зал городского фотоклуба [Электронный ресурс]. – Режим доступа:http://www.e.zp.ua/news8008.html

 (Савкіна О. А.)

Олександр Сергійович Смородін народився 14 липня 1955 року в м. Пологи Запорізької області. З раннього дитинства хлопчик полюбляв малювати, особливо простим олівцем все, що бачив навкруги: безкраїй степ, соняшники в полі, квіти в бабусиному городі.

Тому ніхто не здивувався, коли юнак поступив до Харківського художньо-промислового інституту, де навчався на протязі 1982-1987 роках на факультеті промислового мистецтва.

Закінчивши вуз, молодий художник повернувся до рідного Запоріжжя та одразу ж включився до творчого життя, намагаючись виставляти свої графічні роботи в багатьох виставках в Україні, Росії, країнах далекого зарубіжжя. Згодом художник освоїв інші технічні гравюри (офорт, ліногравюра, ксилографія), працював у досить рідкій техніці декоративно-прикладного мистецтва - інтарсії (інкрустація деревом по дереву). Привертає увагу робота в цій техніці "Біля озера", де за допомогою різних порід дерев різних відтінків деревини передані тиша та спокій водної гладі озера.

У 2000 році Олександр Смородін став членом Національної Спілки художників України як графік. З дня відкриття відділення дизайну в ЗНТУ працює тут викладачем. Згодом О. Смородіна приймають і до Спілки дизайнерів України.

Роботи митця зберігаються в музеях України, Росії, інших країн, у приватних колекціях в Україні, Росії, Канаді, США, Болгарії, Іспанії, Німеччини.

Художник мав багато персональних виставок: у Запоріжжі (2003, 2005, 2010), Енергодарі (2007), Москві (2006), Києві (2006), Петрозаводську (2010).

Запорізька виставка (2010) показала, що графіка Олександра Сергійовича поза прагматизмом повсякдення. Зі слів мистецтвознавців вона є відображенням духа у всіх світлих та високих проявах, який, за думкою художника, є першопричиною шляху людини на землі. Особливе враження справляють такі роботи митця, як: "Філігрань умовності", "Степове привітання", "Двері у загадковий світ" тощо.

О. Смородін - активний учасник пленерів "Хортиця крізь віки" (2006, 2006, 2009, 2012). Скрізь всі графічні роботи, написані тут ("Віковічний пейзаж", "Скелясті образи Хортиці", "Мереживо Хортиці", "Старий Дніпро") - художник проніс своє небайдуже відношення до рідної природи, гордість за сувору красу скель та порогів. Рука майстра впізнається одразу - її відрізняють філігранна техніка та точність малюнка. Займається майстер і книжковою графікою. Так, у травні 2012 р. п'ять його творів були представлені на Харківській виставці книжкової графіки. Роботи "Першоцвіт", "Весіння мелодія" були відібрані для Київської виставки "Мальовнича Україна" (2012).

У тому ж 2012 році в Барселоні (Іспанія) на щорічній виставці-конкурсі "Міні-Принт" демонструвалася його серія офортів, присвячених весні, а на Київській триєнале мистецтв - три графічні роботи.

Майстер завжди в творчих пошуках, сповнений цікавих ідей, тому сподіваємось ще на багато цікавих зустрічей з його творчістю.

Література про життя та діяльність

X Міжнародний мистецький пленер "Хортиця крізь віки". - Запоріжжя : Привоз Принт, 2012. - 84 c. : іл. - Із змісту : Смородін О. С. - С. 72-73.

VII Міжнародний мистецький пленер "Хортиця крізь віки - 2009". - Запоріжжя, 2009. - 68 с. : іл. - Із змісту : Смородін О. С. - С. 64-65.

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. - Запоріжжя, 2007. - 225 с. - Із змісту : Смородін О. С. - С. 148-149.

V Всеукраїнський мистецький пленер "Хортиця крізь віки". - Запоріжжя, 2007. - 71 с. - Із змісту : Смородін О. С. - С. 58-59.

IV Всеукраїнський пленер-виставка "Хортиця крізь віки". - Запоріжжя, 2006. - 71 с. - Із змісту : Смородін О. С. - С. 56-57.

 (Маркова Л. В.)

Протягом багатьох років одне з улюблених місць відпочинку запоріжсталівців - санаторій-профілакторій комбінату „Запоріжсталь”, навпроти острова Байди, розташований у мальовничому куточку легендарної Хортиці, серед хвойно-листяного лісу, на схилі Дніпра, де росли колись вікові дуби і шуміла козацька вольниця.

Почалося будівництво дому відпочинку навесні 1935 року, коли „Запоріжсталь” відділилась від „Дніпросталі”. Будували швидко: всього за 42 дні виросло 7 котеджів. Це були красиві та зручні споруди з соляріями зверху, вікнами до сонця. Спорудили також 6 особняків – окремих кімнат для відпочинку, та столову.

16 липня 1935 року дім відпочинку металургів відкрив двері першим відвідувачам - доменщикам, що приїздили на вихідні бригадами за путівками, які передбачали чотирьохразове харчування. Зі запуском в експлуатацію мартенівського цеху тут у свої вихідні стали відпочивати і бригади сталеварів. Сотням запоріжсталівців, які зводили промисловий гігант, а згодом і працювали на ньому, профілакторій допомагав вистояти і окріпнути після важкої праці.

У Велику Вітчизняну війну профілакторій був зруйнований під час запеклих боїв в районі острова Хортиця. Відновлювали його працівники власними силами на суботниках та після роботи, і в 1959 році установа знову відкрила свої двері.

Спочатку заклад був Будинком творчості, потім Будинком відпочинку металургів Півдня України і тільки 10 червня 1965 року „Запоріжсталь” знову стала господарем санаторію. Працівники називають його цехом здоров’я. З грудня 2001 року комбінат офіціально включив оздоровчий заклад у свою структуру та присвоїв йому порядковий номер 72.

До санаторного комплексу входять спальний та медико-діагностичний корпуси, розраховані на декілька сотень відпочиваючих. Санаторій спеціалізується на лікуванні та профілактиці захворювань опорно-рухового апарату, хронічних хвороб органів дихання, органів травлення, системи кровообігу в стадії ремісії на сучасному медичному обладнанні. До послуг гостей профілакторію номера категорії “стандарт” та “люкс” з ванною кімнатою, телевізором та холодильником.

Сьогодні лікувальна база профілакторію стала різноманітнішою та сучаснішою. Вона складається з фізіотерапевтичного відділення, інгаляторія, кабінетів функціональної діагностики, масажу та лікувальної фізкультури. Гідромасаж, перлинні ванни, бальнеотерапія, грязелікування, стоматологічна допомога, апарат колонотерапії – все до послуг металургів. З 1995 року тут працює унікальна камера штучного гірського клімату, яка забезпечує антибактеріальне, гіпоалергенне газоповітряне середовище з регулярними параметрами кисню, температури, вологи, аеронізації.

Якщо просто прогулятися доріжками серед реліктових рослин, швидко відчуєш прилив сил та енергії, вдихаючи цілюще повітря і насолоджуючись природою. Милує око і будівля незвичної архітектури, і височенні сріблясті ялинки, і альтанка – „ластівчине гніздо”, і квітники, і сад з фонтаном.

Важливим для працівників є реальна можливість скористуватися послугами профілакторію і під час відпустки, і без відриву від виробництва. На роботу та з роботи відпочиваючих привозить спеціальний автобус.

Головне завдання для профілакторію нині - оздоровлення запоріжсталівців, зайнятих на роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, відпочинок і лікування людей, які знаходяться на диспансерному обліку, інвалідів війни та праці. Розумне співвідношення праці, відпочинку, лікування, раціонального харчування позитивно діє на відпочиваючих та призводить до зниження захворюваності на комбінаті.

Література

Запорожсталь. Симфония Металла : [70 лет. Годы. События. Люди] / авт.-сост. Н. Кузьменко, Н. Михайлов. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – [448 с.] : ил. - Из содерж. : Здесь и воздух лечит. - С. 378-381.

С людьми и для людей : Профсоюзной организации ОАО "Запорожсталь" - 70 лет! / авт. кол. : А.Ф. Чехарин, К.А. Арсеничев, Л.А. Безлепкин, В.Н. Манжура. – Запорожье : Тандем-У, 2003. – 256 с. : фото. - Из содерж. : Цех здоровья № 72. - С. 166-169.

Цех здоровья № 72 // Вестник профсоюза. – 2013. - № 6-7. – С. 9.

Бруй Н. Санаторий-профилакторий: взгляд с нескольких ракурсов / Н. Бруй // Днепров. металлург. – 2011. – 25 марта.  

 (Шершньова І. В.)

Царькова (Волобуєва) МаріяІванівнанародилася 17 липня 1925 року в м. Донецьку в шахтарській родині . В 1932 р. у складі 25-тисячників її батько приїхав на будівництво ДніпроГЕСу, тоді ж до Запоріжжя перебралася і сім`я. Марія пішла до школи (на 14-му селищі). 1938 року батьки переїхали до Верхньої Хортиці, бо працювали на заводі імені Енгельса. Напередодні Марійка закінчила 8-й клас 62-ої середньої школи.

Почалася війна. П`ятеро її братів разом з батьком пішли на фронт, а Марійка з сімома меншими братами евакуювалися з колгоспом ім. Леніна до Сталінградської (нині — Волгоградської) області. Тут у Гмелинському (нині у складі Старополтавського) районі цієї області дівчина продовжила навчання в 9-му класі, одночасно закінчила курси механізаторів, отримавши спеціальність “тракторист-комбайнер”.

Навесні 1942 року Марія Волобуєва вже працювала на посівній, а влітку - на жнивах. 12 вересня вона прийшла до Гмелинського військкомату та записалася добровольцем на фронт. Саме тут, у військкоматі, вона і познайомилася із Людмилою Федорівною Андреєвою, з якою стали подругами на все життя. Разом вони опинилися в 149-му запасному стрілецькомц полку 62-ої армії під командуванням В. І. Чуйкова. Тут вони отримали спеціальність “телефоніст-радіотелеграфіст”. Після прийняття присяги були переведені до 23-ої окремої армійської роти Військ повітряного спостереження, сповіщення та зв`язку Протиповітряної оборони (ВССЗ ППО). Виконували роботу як багатоверстатники: одну зміну — телефоністка-комутатор, другу — радист, третю — спостерігач повітряного спостереження.

Разом із подругою приймала участь в обороні Сталінграда, визволенні населених пунктів України, в т. ч. Запоріжжя; Молдавії; Польщі; Німеччини.

За бойові заслуги М. Царькова нагороджена орденами (Вітчизняної війни ІІ ступ., “За мужність” ІІІ ступ. ; медалями: “За оборону Сталінграду”, “За відвагу”, “За взяття Берліну”, “За перемогу над Нимеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”, “Захисник Вітчизни”).

Марія Іванівна Царькова демобілізувалася 26 лютого 1946 року і повернулася до мирного життя: працювала податковим агентом Якимівського районного фінансового відділу, начальником Охримівського відділку зв`язку, старшою піонервожатою Якимівської середньої школи, а потім директором Будинку піонерів, відповідальним секретарем товариства “Знання”, вчителем Якимівської середньої школи № 2.

Нині Марія Іванівна перебуває на заслуженому відпочинку, але продовжує приймати активну участь в роботі районної ради ветеранів (член ради та президії), волонтерському русі, очолює клуб “Фронтовичка”.

За доблесну працю та патріотичне виховання молоді нагороджена орденом “За заслуги перед Запорізьким краєм” І ступ., медаллю “Ветеран праці”, знаками “Почесний громадянин смт Якимівка”, “За активну роботу” (в товаристві “Знання”), “За активну участь в охороні пам`ятників Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.”.

Література про життя та діяльність

Гнедашев В. Акимовка. История. Люди. Судьбы / В. Н. Гнедашев ; Виктор Гнедашев. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 316 с. : фото. – Из содерж. : Победители : [в т. ч. об М. И. Царьковой]. - С. 99.

Єрмолова К. Автопробіг місцями бойової слави : [в т. ч. про М. І. Царькову] / К. Єрмолова // Слово трудівника. - 2013. - 4 трав. - С. 3.

Зустрілися у грізному 1942 році...: [фронтові подруги Л. Ф. Андрєєва та М. І. Царькова] // Слово трудівника. - 2001. - 8 трав. (№ 37). - С. 2.

Войткова В. Фронтові подруги / В. Войткова // Слово трудівника. - 2003. - 8 лют. - С. 1, 2.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2010 рік : (календар і короткі довідки з бібліографічними списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред._., Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2009. – С. 43-44.

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста міста (1840-2010) : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Шершньова І. (уклад.)]. – Запоріжжя, 2010. – С. 77.

 (Макєєва І. В.)

Горб Юрій Іванович народився 21 липня 1965 року у м. Запоріжжя. У 1980 році після закінчення 8-ми класів СШ №74 вступив до Томаківського СПТУ №8 (Дніпропетровська область). З 1983 р. працював слюсарем на електродному заводі у Запоріжжі. 23 вересня 1983 року був призваний до лав РА. Службу проходив у Афганістані, пп 39676. Брав участь у 14 бойових операціях і 23 рейдах, більше 40 разів супроводжував колони з матеріальними засобами, проводив розвідку. 13 липпня 1985 р. в ущелині Панджшер діяв у складі десанту. Під час десантування взвод потрапив під потужний вогонь противника. У сутичці, що зав'язалася, рядовий Горб Ю. І. атакував у перших рядах і вів безперервний автоматний вогонь. У цьому бою він був смертельно поранений. Посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований на Капустяному кладовищі у Запоріжжі.

Література про життя та діяльність

Евтушенко Ю. М. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных войнах / Ю. М. Евтушенко. - Запорожье : Выдавэць, 1994. - С. 26.

Книга пам'яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 [і] / [голов. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. - Запоріжжя : Дике Поле, 2012. - С. 31.

***

Горб Юрий Иванович [Электронный ресурс] // Память о павших. - Режим доступа : http://191polk.ucoz.ru/publ/gorb_iurij_ivanovich/1-1-0-142

(Гнєдашев В. М.)

Анатолій Іванович Подвигін народився 23 липня 1935 року в смт. Якимівка. По закінченні Кримського державного медичного інституту (1959 р., спеціальність «лікарська справа») розпочав трудову діяльність хірургом Терпіннівської районної лікарні на Мелітопольщині; потім працював головним лікарем Мелітопольської ЦРБ (1962-1972); хірургом (1973-1976) та головним лікарем (1977-1979) Мелітопольської міської лікарні № 1. 17 років (1979-1996) очолював Мелітопольський міський відділ охорони здоров`я. За часи його роботи на цій посаді були побудовані три поліклініки, дитячий санаторій, молочна кухня для дітей Мелітопольського, Приазовського та Якимівського районів, кардіологічне відділення, а також було розпочато будівництво онкодиспансера.

Після виходу на пенсію, працював у Мелітопольській міській лікарні № 2.

За свій внесок у розвиток медичної справи м. Мелітополя Анатолія Івановича нагороджено урядовими медалями, значком “Відмінник охорони здоров`я”, присвоєне звання “Заслужений лікар України” (1984).

Анатолій Іванович - засновник медичної династії Подвигіних. Його дружина - Подвигіна Тамара Георгіївна, лікар-окуліст Мелітопольської ЦРБ, “Відмінник охорони здоров`я”, переможниця конкурсу в номінації “Кращий лікар Мелітопольського району” (2012). Їх донька — Олена Анатоліївна, лікар-офтальмолог очного відділення центру мікрохірургії ока Запорізької обласної клінічної лікарні, лікар найвищої кваліфікаційної категорії. Наймолодший член династії — онука А. І. Подвигіна, Карпова Наталія Олегівна, студентка Запорізького державного університету (з 2011 року) .

Помер Анатолій Іванович Подвигін в ніч з 17 на 18 листопада 2008 року.

Література про життя та діяльність

Медицинские династии Запорожской области / [сост.: Татаринова Л. С., Кривохатько С. С.]. – [Запоріжжя : Друкарський світ, 2013]. – 148 с. : ил. – Из содерж. : Династия Подвигиных. - С. - С. 104-105.

Гнедашев В. Акимовка. История. Люди. Судьбы / В. Н. Гнедашев. – Мелитополь : Издат. дом МГТ, 2013. – 316 с. – Из содерж. : [А. И. Подвигин, засл. врач Украины]. – С. 242.

Кто есть кто на Мелитопольщине : информ.-биогр. сб. / ред. кол. : Н.Н. Ефименко (пред.) [и др.]. – Х. : Факт, 2004. – 520 с. : ил. – Из содерж. : Подвигин Анатолий Иванович. - С. 384-385.

Умер Анатолий Подвигин // Мелитоп. ведомости. – 2008. – 18 нояб.

Чередниченко В. История болезни : [о Мелитоп. специализоров. доме ребенка ; в т. ч. об А. И. Подвигине] / В. Чередниченко ; Владимир Чередниченко // Юность. – 1989. - № 12 (дек.). – С. 51-52. - (Час милосердия).

Подвигін Анатолій Іванович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6879&lang=ukr

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 32-33.

 (Макєєва І. В.)

Михайло Парфентійович Конкін народився 25 липня 1915 року в м. Бердянськ. Закінчив 7 класів міської школи № 2. Трудову діяльність розпочав у 1930 році учнем школи ФЗН. Потім працював слюсарем на Першотравневому заводі і механіком-судобудівником у порту. В 1935 році закінчив Ворошиловградську військову школу пілотів. Був учасником іспанської та радянсько-фінської воєн.

Німецько-фашистських загарбників 22 червня 1941 року лейтенант Конкін М. П. зустрів у повітряному бою, знаходячись у 16-му ближньобомбардувальному авіаполку на посаді заступника командира розвідувальної ескадрильї. Під час війни мужній льотчик виконував бойові та розвідувальні польоти на літаках ПЕ-2 і ПЕ-3. Надавав в Генштаб цінну інформацію що до розташування баз, аеродромів і пересування військ противника, яка супроводжувалася фотоматеріалами. М. П. Конкін здійснив більше 200 вильотів у складі 4-го авіаполку дальньої розвідки, відзняв 80000 кілометрів фотоплівки, знищив 100 воєнних машин з піхотою, 83 танки, кілька мостів, переправ і залізничних ешелонів, особисто підбив 3 німецьких літаки. Сам був 4 рази підбитим, двічі горів у літаку і отримав дві контузії. Особливо відзначився 7 квітня 1942 року під час Харківської операції. У небі над містом був атакований чотирма фашистськими винищувачами ХЕ-113. Рятуючи плівку з відзнятими розвідданими, він прийняв нерівний бій і вийшов з нього переможцем.

23 листопада 1942 року старшому лейтенанту М. П. Конкіну було присвоєне високе звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна та медалі "Золота Зірка" (№762). Пізніше був нагороджений ще одним орденом Леніна і медалями "За відвагу", "За оборону Ленінграда", "За оборону Москви", "За бойові заслуги", "За взяття Кенігсберга", "За перемогу над Німеччиною".

По закінченні війни, у складі авіаційного полку передислокований у м. Єреван (Вірменія) до аеродрому Нораговіт. Після демобілізації в 1948 р. М. П. Конкін очолював Ворошиловградський (Луганський) обласний комітет ДТСААФ. Брав активну участь у воєнно-патріотичній роботі. З 1958 р. працював старшим інженером БТІ. 15 травня 1960 року Михайло Парфентійович раптово помер від воєнних ран. Похований в с. Луначарське Бердянського району.

На честь героя названі вулиці в Луганську і Бердянську. На будівлі бердянської середньої школи № 2 встановлена меморіальна дошка. В музеї Першотравневого заводу відкрито окрему експозицію М. П. Конкіну. Його ім'я увічнює пам'ятний знак "Героям-землякам".

Література про життя та діяльність

Авиация и космонавтика СССР / рук. авт. кол. С. А. Красовский. - М. : Воениздат, 1968. - С. 535.

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь : [в 2 т.]. [Т.] 1 : Абаев - Любичев / М-во обороны СССР; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. - М. : Воениздат, 1987. - С. 715.

История городов и сел Украинской ССР : в 26 т. Запорожская область / Ин-т истории АН УССР; пред. ред. кол. П. Т. Тронько. - К. : Глав. ред. УСЭ, 1981. - С. 159.

Книга пам'яті України. Переможці. Запорізька область. Т. 22 (1) / гол. ред. і упоряд. В. П. Сльота. - [Запоріжжя : Дике Поле, 2010]. - С. 238.

Лукаш И. Солдаты славы не искали : очерки о Героях Сов. Союза - уроженцах Запорож. обл. / И. М. Лукаш . - Днепропетровск : Промінь, 1984. - С. 123-126.

Подвигом славны твои земляки : рассказы о Героях Сов. Союза. - Запорожье : Кн.-газ. изд-во, 1962. - С. 109-111.

Энциклопедия Бердянска : в 2 т. Т. 1. А - Л / [авт. идеи, рук. творч. группы В. И. Михайличенко]. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2013. – 880 с. : фото, портр. – Из содерж. : Конкин Михаил Парфентьевич. - С. 718.

***

Иванюта Т. Знаете, каким он парнем был…/ Татьяна Иванюта // Півден. зоря. - 2013. - 12 верес. (№ 101). - С. 8.

Короткий М. Всем смертям назло / М. Короткий // Півден. зоря. - 2012. - 8 трав. (№ 51). - С. 3.

Клименко М. Герой вернувся на завод / М. Клименко // Запоріз. правда. - 1984. - 30 жовт. (№ 208). - С. 3.

Десняк М. Навічно в рідному місті / М. Десняк // Запоріз. правда. - 1983. - 26 жовт. (№ 205). - С. 4.

Баханова Л. Вогневого гарту / Л. Баханова // Півден. зоря. - 1976. - 29 верес. (№ 156). - С. 3.

***

Конкін Михайло Парфентійович [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=6184&lang=ukr

Конкин Михаил Парфентьевич [Электронный ресурс]. - Режим доступа : http://www.warheroes.ru/hero/hero.asp?Hero_id=6064

 (Макєєва І. В.)

Писаренко Микола Хомич народився 26 липня 1915 року в с. Царицин Кут (нині с. Приморське Василівського району Запорізької області). 15-річним підлітком приїхав до Запоріжжя. За три роки навчання у школі ФЗН набув дві професії — коваля і слюсаря. До початку війни працював на заводі “Комунар” (з перервою на строкову службу в артилерії).

У квітні 1944 року М. Х. Писаренко був призваний до лав Червоної Армії. Із серпня того ж року — на фронтах Великої Вітчизняної війни. Служив навідником 57-міліметрового гармати 44-ї мотострілецької Полоцької бригади, 1-го Прибалтійського фронту. Відзначився під час звільнення від фашистів Литви.

18 червня 1944 р. в складі свого розрахунку рядовий Писаренко брав участь у відбитті німецької контратаки в районі станції Кужяй біля м. Шауляй, під час якої противник зазнав великих втрат в живій силі та бойовій техніці. А 19 серпня він особисто знищив 4 фашистські танки і, не дивлячись на поранення, продовжував вести вогонь, підбивши ще 3 штурмові гармати.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 24.03.1945 р. за мужність, відвагу і героїзм, проявлені в боротьбі з німецькими загарбниками М. Х. Писаренко був удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі “Золота Зірка” (№ 5025).

Демобілізувавшись у жовтні 1945 р., оселився в м. Запоріжжя. Брав участь у відродженні промислового комплексу Придніпров`я, потім працював на заводі “Комунар”.

Помер герой 20 січня 1974 року. Похований на Алеї Слави Капустяного кладовища в Запоріжжі. У рідному селі його іменем названо вулицю.

Література про життя та діяльність

Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Наталья Кузьменко ; авт. кол. : Валерий Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Писаренко Николай Фомич. - С. 132.

Герои Советского Союза : крат. биогр. слов. : [в 2 т.]. [Т.] 2 : Любов - Ящук / ред. кол. : И. Н. Шкадов (пред.) [и др.] ; М-во обороны СССР, Гл. упр. кадров [и др. ; авт. кол. А. А. Бабаков и др.]. – М. : Воениздат, 1988. – 862 с. : портр. – Из содерж. : Писаренко Николай Фомич. - С. 272-273.

Голдобін, А. Запорізька Алея слави - народна святиня = Запорожская Аллея славы - народная святыня : [нариси та документи про Героїв Рад. Союзу, Героїв України та Героїв Соц. Праці] / А. І. Голдобін ; під загал. ред. І.Р. Щербахи ; пер. : С.М. Кириченко, М.О. Сидоренко. – Дніпропетровськ : Січ, 2002. – 776 с. : фото. – Із змісту : Писаренко Микола Хомич. - С. 394-395.

История городов и сел Украинской ССР : в 26 т. Запорожская область / ред. кол. : В.И. Петрыкин [и др.] / Ин-т истории АН УССР ; гл. ред. кол. : Тронько П. Т. (пред.) [и др.]. – К. : Глав. ред. УСЭ, 1981. – 726 с. – Из содерж. : Писаренко Николай Фомич. - С. 237.

Писаренко Николай Фомич [Электронный ресурс] // Википедия. - Режим доступа : http://ru.wikipedia.org/w/index.php?title=Писаренко,_Николай_Фомич&oldid=63813819

 (Романів Н. В.)

Кіяшко Володимир Іванович народився 26 липня 1965 року в смт Куйбишеве Запорізької області. Після закінчення загальноосвітньої школи навчався в ДТСААФ та отримав спеціальність водія. Працював на заводі "Електроприлад" (смт Куйбишеве). 24 вересня 1983 року був призваний до лав Радянської Армії, і з лютого 1984 року службу проходив у складі обмеженого контингенту військ у Афганістані, пп 39626. Брав участь у 18 бойових операціях і більше 30 разів супроводжував колони з боєприпасами і військовим майном. 26 листопада 1985 року під час бойових дій в районі населеного пункту Шейхабат (провінція Вардак) керована ним БМП, що знаходилася у складі колони підрозділу, підірвалася на міні. Рядовий, механік-водій БМП Володимир Кіяшко загинув, посмертно нагороджений орденом Червоної Зірки. Похований у смт Куйбишеве. Пам`ять про Володимира Кіяшка жива. Його ім`я носить вулиця у смт Куйбишеве.

Література

Книга пам`яті України. Інтернаціоналісти. Запорізька область. Т. 23 [і] / [гол. ред. і упоряд. Сльота В. П.]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2012. – С. 44.

Евтушенко Ю. Книга-мемориал памяти воинов-запорожцев, погибших в Афганистане и других локальных воинах / Ю. М. Евтушенко. – Запорожье : Выдавэць, 1994. – С. 35.

Причиненко К. Назвали іменем солдата : [вулицю в Куйбишевому] / Костянтин Причиненко // Прапор комунізму. – 1990. – 8 трав.

Причиненко К. Навіки двадцятилітній / Костянтин Причиненко // Прапор комунізму. – 1990. – 26 лип.

наменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліогр. списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 34-35.

 (Фоміна О. О.)

Ян Петрович Табачник народився 31 липня 1945 року в Чернівцях. Вперше взяв до рук акордеон у 10 років. Подальша його доля пов`язана з цим інструментом. В естрадній музиці - з шістнадцятирічного віку. У 1964-1966 роках був артистом Астраханської обласної філармонії, працював в естрадних оркестрах при Тбіліській філармонії, Ялтинській філармонії (1967-1968), в Чернівцях, Аджарії.

У 1970 р. закінчив Чернівецьке культурно-освітнє училище. З Мелітополем його пов`язуєнавчання у місцевому державному педагогічному інституті за спеціальністю «Народні інструменти та вокал» (1985-1990).

В 1973-1994 роках був акомпаніатором, музичним керівником фольклорних ансамблів української народної музики «Сурми» (Будинок культури залізничників) та «Новий день» (обласна філармонія) у Запоріжжі. 1994 року Яну Петровичу Табачнику присвоєне почесне звання “Народний артист України”.

У 1995-2000 роках керував Одеським муніципальним театром музики Яна Табачника. За сумісництвом, - професор кафедри народних інструментів Київського національного університету культури та мистецтв (1997-1998).

З 2000 року живе в Києві. Працював заступником генерального директора з соціальних питань Підприємства з іноземними інвестиціями ТОВ “Стіл Трек” (2000-2006).

З квітня 2000 року — заступник голови опікунської ради Всеукраїнського Фонду “Надії і Добра”.

Народний депутат України кількох скликань. У Верховній Раді V скликання (2006) обіймав посаду першого заступника голови комітету ВРУ з питань культури і духовності. В парламенті VI (2007) і VII (2012) скликань Ян Петрович працює в комітеті з питань боротьби з організованою злочинністю, очолює підкомісію з питань контролю, координації, інформаційно-аналітичного та науково-дослідного забезпечення боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

Я. П. Табачник написав і обробив понад 100 творів. Виступав із концертами в США, Канаді, Німеччині, Австралії, Ізраїлі, Австрії, Польщі та інших країнах. Він - володар титулів “Золотий акордеон Європи”, “Гранд-маестро”, лауреат Всеросійської премії “Овація”; організатор щорічного міжнародного конкурсу акордеоністів AccoHoliday (Київ), телевізійних зустрічей «Честь маю запросити».

Нагороджений орденами України : повний кавалер ордену “За заслуги” (1999, 2002, 2004) та князя Ярослава Мудрого V ступ. (2011), Російської Федерації, Грузії та інших країн.

28 серпня 2009 року Яну Петровичу Табачнику присвоєно звання "Почесний громадянин міста Мелітополь".

Література про життя та діяльність

Кумок В. Евреи Мелитополя. Т. 1 / В. Н. Кумок, С. В. Воловник ; Виктор Кумок, Семён Воловник. – Мелитополь : Изд. дом МГТ, 2012. – 816 с. : ил., фото. – Из содерж. : [Я. Табачник]. - С. 495, 682.

Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі : біогр. довідник. 2008 рік / Р. Б. Шиханов ; Руслан Шиханов. – Запоріжжя : Тандем Арт Студія, 2009. – 212 с. – Із змісту : Табачник Яків Піневич. - С. 175.

Кто есть кто в Верховной Раде : откуда, с кем, когда. - К., 2006. - 284 с. - Из содерж. : Табачник Ян Петрович. - С. 22.

Коротич В. Доигрался : страницы жизни Яна Табачника / В. А. Коротич. – К. : Мистецтво, 2005.– 208 с. : ил.

Мистецтво України : біогр. довідник / за ред. А. В. Кудрицького. – К. : Укр. енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1997. – 700 с. – Із змісту : Табачник Ян Петрович. - С.572.

***

Слава, хвала и почет! // Наш город Мелитополь. - 2009. - 3 сент. - С. 4.

Кумок М. И если ты в душе аид, она болит... : [еврейские мотивы в творчестве Я. Табачника] / М. Кумок // Мелитоп. ведомости. - 1995. - 27 апр.

Яну Табачнику — пятьдесят // Запороз. Січ. - 1995. - 5 серп.

Ботнер Ю. Концерт, достойный большого мастера : [о муз. шоу, посвящен. присвоению звания нар. артиста Украины и 30-летию артистич. деятельности аккордеониста Я. Табачника] / Ю. Ботнер // Индустр. Запорожье. - 1994. - 30 апр.

Надеева И. И завтра будет «Новый день»... : [о группе «Новый день» и ее руководителе Я. Табачнике] / И. Надеева // Наш город (Суббота). - 1994. - 9 апр. - С. 8.

Токарєв Ю. Здрастуй, акордеон! / Ю. Токарєв // Культура і життя. - 1986. - 7 верес.

***

Офіційний сайт Яна Табачника http://yan-tabachnik.com.ua/Час доступу 13.06.2014.

Горбач Н. ТабачникЯн Петрович (Яків Піневич) [Електронний ресурс] / Н. В. Горбач // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7282&lang=ukr

(Руденкова І. Б.)

Історія Запорізької торгово-промислової палати поринає корінням у довоєнні часи - 1939-1940 рр., до утворення Бюро товарних експертиз. В подальші роки його функції розширювались, впроваджувались консалтингові, інформаційні послуги, практика проведення семінарів, тренінгів та ін. У 1963-1964 рр. Бюро перевели у підпорядкування Українському відділенню Всесоюзної торгової палати. З'явились штатні експерти, почала формуватися система дійсного членства. З розширенням міжнародних зв'язків були створені підрозділи з консультативних послуг, правових аспектів зовнішньоекономічної діяльності, оформлення митних документів і сертифікації товарів

У 1989 р. Запорізьке відділення ТПП України перейменували у виробничу госпрозрахункову фірму "Запоріжзовнішсервіс".

У 1995 р. Запорізька торгово-промислова палата набула своє теперішнє ім'я та статус. Протягом наступних десяти років ЗТПП пройшла великий шлях розвитку. В експертизі впроваджувались нові послуги : радіаційний контроль, контроль металобрухту на вибухобезпеку,розробка і реєстрація товарних знаків підприємств та ін. Значно розширився спектр юридичних послуг, почав свою роботу Юрклуб. Значущими етапами в розвитку Запорізької палати стали: заснування Всеукраїнського інформаційно-аналітичного журналу "Хортицький Бізнес-Клуб", створення при ЗТПП Третейського суду, регіонального Центру якості та Клубу якості, видання журналу "Содружество". У 2002 р. послуги Палати сертифіковані у відповідності до міжнародних стандартів ISO 9001 версії 2000 р., їх якість підтверджена провідними органамиз сертифікації TUV CERT УкрСЕПРО.

Сьогодні ЗТПП - це 14 структурних підрозділів, включаючи дві філії в Мелітополі та Бердянську експертну групу в Токмаку, представництва у Розівському, Приазовському, Михайлівському, Веселівському,Якимівському й Приморському районах. Неухильно зростає членська база Палати, у складі ЗТПП майже 700 провідних підприємств та організацій області, які представляютьпрактично всі галузі економіки.

У значній мірі розвитку економічних відносин сприяє інтенсивна виставкова діяльність ЗТПП. Вона є членом Виставкової федерації України і проводить на рік близько 60 виставок, презентацій, конференцій, конкурсів. Із введенням в експлуатацію нового виставкового комплексу "Козак-палац" (2009 р.)ця діяльність отримала новий потужний ресурс і можливості для подальшого розвитку.

При ЗТПП створено обласний Центр міжнародного співробітництва, котрий сприяє міжнародній діяльності підприємств області і надає їм усебічну інформаційну допомогу.

Все більше підприємців вважають, що в умовах ринкової економіки членство у торгово-промисловій палаті є ознакою гарного ділового тону, показником стабільності бізнесу.

Література

Видатні запоріжці : альманах / [гол. ред. Наталія Кузьменко]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – 80 с. : іл. – Із змісту : Запорожская торгово-промышленная палата. – С. 55.

Наука і вища освіта : тези доповідей ХХ міжнар. наук. конф. студентів і молодих учених [6 квіт. 2012 р., м. Запоріжжя]: у 3 т. Т. 2 / Класич. приват. ун-т ; [редкол. : Огаренко В. М. (гол. ред.) та ін.]. – Запоріжжя, 2012. – 410 с. – Із змісту : Плахотник Ю. Роль Запорізької торгово-промислової палати в розвитку економіки Запорізького регіону / Ю. Плахотник. – С. 156.

Запорожжя індустріальне : історія і сьогодення / [авт. тексту Федір Турченко та ін.]. – [Запоріжжя] : Дике Поле, 2009. – 368 с. : фото. – Із змісту : Запорізька торгово-промислова палата. – С. 179-180.

Запорізька область : ілюстров. енциклопедія. Т. 2 : Архітектура і містобудування. Культура. Економіка. Райони області / К. С. Карафін, О. І. Красюк. – Запоріжжя : Дике Поле, 2004. – 293 с. : іл. – Із змісту : Запорізька торгово-промислова палата. – С. 198-199.

(Руденкова І. Б. )

У 1965 р. в Запоріжжі було завершено будівництво гідролізно-дріжджового заводу. Підприємство споруджено з врахуванням останніх досягнень будівельної техніки, відзначається компактністю цехів. На підприємстві переробляють лузгу насіння соняшника та кукурудзяні качани. Вони є сировиною для одержання сусла, на якому вирощують білкові вітамінізовані кормові дріжджі для тваринництва. За вмістом білку тонна дріжджів заміняє три тонни вівса або 80 тонн силосу. Річне виробництво дріжджів на підприємстві сягає 10600 тонн. У 1988 р. підприємство, враховуючи екологічну шкідливість, тимчасово (до введення в дію нового очисного обладнання) припинило роботу. З 1989 р. підприємство ввійшло до складу об’єднання „Кременчукбіохім” і повністю відновило свою роботу. Перепрофілювавши свою діяльність, підприємство почало випускати кормові добавки для сільського господарства – екологічно чисту продукцію.

У 2012 р. на підприємстві була розроблена технологія перероблення лігніну. Обсяг перероблення – 300 тонн на рік. Брикети з відходів з успіхом були використовані при опаленні шкіл Запорізької області.

Література

Прядун Р. Энергоэффективность по-запорожски: проекты есть, движения нет : [в т. ч. о Запорож. гидролиз.-дрожжев. з-де] / Роман Прядун // Запороз. Січ. – 2012. – 28 черв. (№ 129-131). – С. 4.

Боярский Л. Гидролизно-дрожжевой завод в Запорожье / Л. Боярский, А. Розенблат, Г. Блинов // Пром. строительство и инж. сооружения. – 1966. - № 1. – С. 16-19.

Колноокий Н. В строй входит гидролизно-дрожжевой / Н. Колноокий // Индустр. Запорожье. - 1965. - 31 июля (№ 149). - С. 1.