Знаменні та пам'ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліогр. списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя : Поліграф, 2004. – С. 37-38

(Руденкова І. Б.)

6 жовтня 1965 р. було засновано перший на Україні філіал Запорізького державного науково-дослідного інституту з промислового та санітарного очищення газів (НДІОГАЗ). На колектив філіалу покладено виконання науково-дослідних і дослідницьких робіт, пов'язаних з розробленнями методів і апаратів пиловловлювания і газоочищення промислових викидів. Інститут надає технічну допомогу підприємствам і організаціям у створенні й налагодженні газоочисних споруд, координує роботи по газоочищенню, які проводяться організаціями й лабораторіями пиловловлювання в усіх промислових районах України. В інституті працює кілька лабораторій: механічних методів очищення, хімічних методів очищення і електричних методів очищення пилу й газів, відділ наладки і технічної допомоги підприємствам, лабораторія по проектуванню і конструюванню дослідних і промислових установок.

В області механічного очищення газу інститутом розроблена і застосована широка номенклатура пиловловлювачів різних типів. В області хімічного методу очищення газів розроблені і впроваджені в промисловому обсязі: миш'яково-содовий метод очищення газів від сірководню, який застосовують на коксохімічних заводах, вапняний метод (Північно-Донецька ТЕЦ та ін.) . В області електричного методу очищення газів спеціалістами інституту створено кілька поколінь різноманітних типів електрофільтрів , починаючи від малогабаритних для санітарного очищення газа і закінчуючи типорозмірним рядом сучасного електрофільтру промислового застосування.

З проголошенням незалежності України (1991) НДІОГАЗ працює як самостійна організація.

Сьогодні Запорізький державний науково-дослідний інститут з промислового та санітарного очищення газів - єдина організація в Україні, яка вирішує завдання технологічного очищення газів і захисту повітряного басейну від викиду шкідливих речовин з метою доведення їх до санітарних норм. Зараз співробітники інституту працюють над розробленням регламентів з проектування сучасних приладів очищення газів від сірководню, сірковуглецю, парів неорганічних речовин, фтористого водню, ціаністих з'єднань та ін.

Увесь час інститут приймав участь в конференціях, симпозіумах, виставках, які проводилися в Україні та за кордоном, проводив активну роботу по публікації результатів досліджень. Наукові праці інституту захищені патентами та авторськими свідоцтвами, відзначені медалями і дипломами.

Література

УкрНИИОГаз. Комплексное решение вопросов промышленной экологии. – [Запорожье? : б. и., 2013?]. – 9 с. : фото.

***

Фортунин В. Наука и практика на страже экологии / В. Фортунин // Металл бюллетень. Украина. - 2006. - № 8. - С. 93-102.

“Альматея” может многое : [в Запорож. НИИ очистки газов открылся аэрокосмич. центр, который занимается обработкой снимков, сделанных со спутников Земли] // Индустр. Запорожье. - 1994. - 4 окт.

Мусиенко Ф. Навеки 18-летний? / Ф. Мусиенко // Запороз. Січ. - 1993. - 1 квіт.

Андрусенко Е. Что дает НИИОГаз? / Е. Н. Андрусенко] // Индустр. Запорожье. - 1989. - 20 мая.

Дворниченко Ю. Рикошетом по главной цели // Индустр. Запорожье. - 1989. - 8 февр.

Кириченко А. Так очищают газы / А. Кириченко // Рабоч. газ. – 1981. – 7 авг.

Філіал інституту газів у Запоріжжі // Запоріз. правда. – 1965. – 20 листоп.

 (Шершньова І. В.)

Іван Васильович Солодовник народився 7 жовтня 1935 року в с. Попівка (нині - Смирново) Куйбишевського району. Дитинство прийшлося на роки воєнного лихоліття та фашистської окупації, на голодні роки та поневіряння та поневіряння, коли діти війни разом зі своїми рідними і сільчанами працювали на сільськогосподарських роботах, допомагаючи у міру своїх сил відбудові зруйнованого фашистами місцевого господарства.

Закінчивши семирічку (1950 р.), І. В. Солодовник далі навчався в районному центрі - селищі Куйбишеве (за 22 км від рідного села). Сільська середня школа на той час не працювала, бо вона, як і хата його батьків, була спалена фашистами у вересні 1943 року. Після одержання середньої освіти проходив строкову службу на Чорноморському флоті в ранзі механіка-електрика бойового літака морської авіації.

Після демобілізації (1957 р.) працював в радгоспі «40 років Жовтня» (с. Смирново Куйбишевського району) різноробочим, радіомонтером, радіотехніком радіовузла, редактором і диктором місцевого радіомовлення, редактором багатотиражної газети «Радгоспне життя».

В 1958 рокі комсомольці радгоспу (а їх нараховувалося майже 900 осіб), обирають І. В. Солодовника секретарем комсомольської організації. Радгосп на той час мав у своєму розпорядженні 25, 6 тис. га сільськогосподарських угідь, в тому числі 19, 9 тис. га орної землі і відчував дефіцит кваліфікованих кадрів. Зважаючи на це, Іван Васильович запропонував дирекції радгоспу створити на його базі заочний факультет Мелітопольського інституту механізації сільського господарства (нині ТДАТУ). Завдяки практичній реалізації даної поради, загально технічний факультет інституту закінчили 12 молодих виробничників. Про цю неординарну подію в той час розповідала на своїх сторінках Всесоюзна газета ЦК ВЛКСМ «Комсомольская правда». Крім цього, в радгоспі були створені і успішно працювали комсомольсько-молодіжні молочно-товарні ферми, комбайнові агрегати і автомобілі по збиранню і відвозу на зберігання зерна, автомобільно-тракторні бригади по заготівлі кормів для громадської худоби, комсомольсько-молодіжні ланки по вирощуванню кукурудзи. Значні роботи були проведені і по насадженню радгоспного фруктового та плодово-ягідного саду, озелененню та впорядкуванню території чотирьох сіл радгоспу.

З 1959 по 1962 роки І. В. Солодовник працював другим та першим секретарем Куйбишевського райкому комсомолу, а з 1962 по 1965 роки – інструктор, завідуючий організаційним відділом Запорізького обкому комсомолу. До багатьох добрих справ був причетний І. В. Солодовник, коли він працював у райкомі та обкомі комсомолу – це організація обласного соціалістичного змагання серед молодіжних молочно-товарних ферм, молодих кролиководів, металургів та машинобудівників, робота по залученню комсомольців м. Запоріжжя до будівництва насипної дамби, яка з`єднала стару та нову частини обласного центру і багато іншого.

В 1965-1970 рр. Іван Васильович працює в апараті Запорізького обкому партії: спочатку інструктором, потім завідуючим сектором керівних кадрів відділу організаційно-партійної роботи. В 1970-1973 рр. навчався в аспірантурі Академії суспільних наук при ЦК КПРС в м. Москві. Повернувшись в область, в грудні 1973 року обирається другим секретарем Жовтневого райкому партії м. Запоріжжя. Перебуваючи на цій посаді, Іван Васильович з високою відповідальністю відносився до питань, пов’язаних з нарощуванням обсягів промислового виробництва, підвищенням якості продукції, розширенням потужностей і технічним переоснащенням промислових підприємств району.

Особлива увага приділялася наданню шефської допомоги селу.

На підприємствах району було налагоджено виробництво запасних частин для зернових комбайнів, тракторів і автомобілів.

І. В. Солодовник особисто доклав багато зусиль і до створення на базі промислових підприємств, тоді ще не роз’єднаного Жовтневого району, 6 громадських пунктів міліції з охорони громадського порядку (одних із перших в області).

Очолюючи майже 22 роки управління у справах видавницт, поліграфії та книжкової торгівлі облвиконкому (з 1979 р.), а потім – комітет у справах преси та інформації ЗОДА, Іван Васильович багато зробив для розширення інформаційного простору, зміцнення матеріально-технічної бази редакцій міських і районних газет, соціального захисту журналістів. Саме тоді були побудовані нові поліграфічні підприємства в містах Запоріжжя, Бердянськ, смт Чернігівка, реконструйовані Гуляйпільська, Новомиколаївська, Якимівська та інші районні друкарні, сучасний адміністративний корпус і книжкова база Запорізького облкниготоргу.

Після виходу на пенсію (з 2000 р.) І. В. Солодовник очолює Запорізьку обласну організацію ветеранів України, у складі якої сьогодні налічується майже 500 тисяч ветеранів війни, праці, Збройних Сил України та інших силових структур. За ці роки зроблено чимало добрих справ. І. В. Солодовник ініціював проведення обласного телемарафону «Пам`ять», присвяченого Дню Перемоги, та залучення благодійних коштів для надання відповідної допомоги фронтовикам Великої Вітчизняної війни. За його ініціативи засновано обласний госпіталь для інвалідів війни (функціонує з 2002 р.), на стаціонарі якого цілорічно лікується біля 100 ветеранів терміном 18 днів. Різнопланові обласні акції «Милосердя», «Відкрий себе добру», «Повір у себе», «Хвала рукам солдатських вдів», «Ми 1945-й пам’ятаємо, нам 1941-й не забути», «Від села до села», обласний благодійний телемарафон «Пам`ять» сприяли зростанню соціальної підтримки ветеранів, придбанню необхідного медичного обладнання, холодильників, телевізорів, кондиціонерів, комфортних спальних ліжок для обласного госпіталю інвалідів, відремонтовано маніпуляційний кабінет на суму більше 550 тис. грв.

Обласна організація ветеранів одна з перших в Україні стала ініціатором використання колективних договорів для соціального захисту непрацюючих ветеранів праці. Сьогодні в більшості колективних договорів є розділ «Соціальний захист ветеранів праці».

Взаємопорозуміння і спільна робота органів влади та обласної ради ветеранів сприяє також розвитку волонтерського руху. В області діє 1239 волонтерських структур, майже 9 тис. ветеранів-волонтерів та 3, 5 тис. волонтерів-дітей і молоді, які опікуються 39 тис. немічних людей похилого віку.

При безпосередній організаторській роботі голови Ради ветеранів в містах і районах області вже тричі проходила Всеукраїнська естафета «Слава визволителям України», в ході якої вшановувався подвиг ветеранів війни і праці, писався літопис звільнення населених пунктів області, увічнювалися спогади визволителів України та Запорізького краю, відкривалися нові пам`ятники, меморіали та музеї.

І. В. Солодовник – добросовісний та ініціативний працівник, неодноразово обирався депутатом Жовтневої районної (1974-1981) та обласної (1985-1989, 2006-2010) ради народних депутатів. Кандидат економічних наук.

Його внесок у розвиток журналістської та ветеранської справи відзначено нагородами: орденом «За заслуги» ІІІ (2005), та ІІ (2009) ступенів, орденом «За заслуги перед Запорізьким краєм» І ступеня (2010), медалями «За розвиток Запорізького краю» (2011), «Ветеран праці» (1985), «За доблестный труд» (1970); присвоєне звання «Почесний ветеран України».

Література про життя та діяльність

Пером і словом / Нац. спілка журналістів України, Запоріз. обл. орг.-ція ; [редкол. : Кучмій Ж. А. (гол. ред.-упоряд.) та ін.]. – [2-ге вид., перероб. і доп.]. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2010. – 328 с. – Із змісту : Солодовник Іван Васильович. – С. 213.

Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и гл. ред. Наталья Кузьменко ; авт. кол. : Валерий Чернолуцкий и др.]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 224 с. : ил. – Из содерж. : Запорожская областная организация ветеранов Украины [И. В. Солодовник]. – С. 152-157.

Вони слави не шукали / ред. Клименко М. В. (керів.)[та ін.]. – Запоріжжя : [Паритет-прес], 2002. – 199 с. : іл. – Із змісту : Солодовник Іван Васильович. – С. 136.

 (Руденкова І. Б.)

Карпо Трифонович Конотоп народився 10 жовтня 1895 р. в с. Миколаївка Таганрозького району Ростовської області в селянській родині. Як відомо з біографії, у 1917-1920 рр. - він боєць Червоної Армії, був поранений.

Життєвий період 1920-1926 рр. К.Т. Конотопа пов’язаний з партійною діяльністю та роботою у виконавчих органах влади в містах Таганрог, Матвіїв Курган, Біла Калитва, Шахти, на залізничній гілці Краснодар – Новоросійськ.

У 1926-1928 рр. він працював ваговим майстром металевого заводу у м. Таганрог. По закінченні у 1933 році Новочеркаського політехнічного інституту зі спеціальності ”Інженер” життєвий шлях К. Т. Конотопа міцно переплітається із Запоріжжям. Тут він обіймає посади змінного майстра, майстра, начальника виробництва, начальника автоматно-револьверного цеху моторобудівного заводу (нині - ВАТ “Мотор Січ”).

З початку Великої Вітчизняної війни Карпо Трифонович бере участь у демонтажу та евакуації рідного заводу до Сибіру і до визволення України від фашистів трудиться на підприємстві.

Повернувшися до Запоріжжя (1944 р.), активно займається відродженням заводу, працює начальником виробництва з ремонту моторів, начальником відділу Запорізького моторобудівного конструкторського бюро “Прогрес”.

У 1967 р. К. Т. Конотопу за трудові досягнення, особистий внесок у розвиток м. Запоріжжя присвоєне звання “Почесний громадянин”.

Література

Запорожье и запорожцы / Н. Кузьменко, Н. Михайлов (текст); А. Антонов, В. Биченко, О. Бурбовский [и др.] (фото). – Запорожье : Тандем-У, 2005. – 336 с. : ил. – Из содерж. : Конотоп Карп Трифонович. – С. 303.

Почетный гражданин Запорожья // Индустр. Запорожье. – 1967. – 28 окт.

Перепадя В. Славный путь / В. Перепадя // Индустр. Запорожье. – 1975. – 22 окт.

Чернігівці – 125 років : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. О. М. Горького» ЗОР ; [відп. за вип. : І. П. Степаненко (ред.), Романів Н. В. (уклад.)]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2013. – С. 10, 63. – (Міста та села Запорізької області ; вип. 6).

19 жовтня 1990 року при Запорізькому державному університеті (тепер
ЗНУ) було відкрито загальноосвітній середній учбовий заклад нового типу
– класичний ліцей. Мета нової школи - надання найбільш здібним і обдаро-
ваним дітям оптимальних можливостей для отримання глибокої всебічної
освіти, допомога у розвитку індивідуальних здібностей кожного учня, фа-
хова підготувка до вступу у вищі навчальні заклади.
Ліцей має гуманітарно–естетичний профіль. До учбового процесу вве-
дені нові предмети і спецкурси: краєзнавство, історія світової культури,
психологія, логіка, релігієзнавство, історія і теорія держави і права, лінгво
- літературознавчий аналіз художнього тексту та ін.
Учні ліцею навчаються на базі Запорізького національного університету
за лекційно –семінарською системою занять. В класі не більше 25 учнів.
Конкурсний набір починається з першого класу через систему тестування,
співбесід і екзаменів.
З цим завданням педагогічний колектив всі ці роки успішно справляєть-
ся. В стінах закладу панує творча і доброзичлива атмосфера, а вихованці
ліцею регулярно стають переможцями різноманітних олімпіад, конкурсів.
У витоків заснування ліцею була його перший директор, заслужений
вчитель України Неля Савеліївна Козачук (1949-1996).

Классический лицей при ЗГУ №79 // Учебные заведения нового типа г.
Запорожья.-Запорожье, 1993. - С.4.
Єрмаков И. Классический лицей // Суббота плюс. - 2003. - 30 окт.
Єрмаков И. Счастливый возраст // Верже. - 2003. - 30 окт.; МИГ. - 2003.
– 30 окт.
Чуприна А. “Друзья мои, прекрасен наш союз!”// МИГ. - 2002. - №43.
 Малыш З. Лицейская неделя // Наш город. - 1996. - 12 нояб.
Орлова Л. Благослови, ликующая муза! // Запороз. Січ. – 1995. - 19
жовт.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 39.

(Бичева І. М.)

Народився Євген Петрович Компанійченко 27 листопада 1945 року в м. Кремс (Австрія). Потім його родина переїхала в Євпаторію (Крим).

В 1977 році у Євгена починається новий етап у житті, він переїжджає до Запоріжжя, щоб зв’язати свою творчу долю з легендарним фотоклубом «Запоріжжя». Потім буде Москва, навчання в МДІК, на кафедрі кіно-майстерності. В 1988 році він одержує диплом режисера і перебуває у статусі вільного художника, згодом (з 1998 року) працює у Видавничому будинку «Комерсант» у Москві.

Нині Євген Компанійченко - один із найвідоміших запорізьких фотографів. Його творчість поліфонічна, досить складна. Він однаково добре працює у будь-якому із жанрів творчої фотографії, чи то постановка, чи репортаж або колаж. Як правило в експозиціях подає різні жанри та напрямки «Комо-фотографії». Роботи Євгена Петровича дуже життєві, і є виключно документальними кадрами. Іронічні постановки, філософські портрети, графічні «стріти» (“порядок” з англ. мови) та ін. У його роботах не побачити ні субтильних моделей, ні гламурного антуражу. Він творить наперекір моді та загальноприйнятим канонам краси.

Євген Петрович Компанійченко одночасно член Національних Спілок фотохудожників України (1991) та Росії (1998). Він учасник і призер більш 200 міжнародних та вітчизняних фотовиставок, лауреат та переможець фестивалів і конкурсів в Португалії, Данії, Естонії, Білорусі, Угорщини, Кореї, Іспанії, Югославії, Болгарії, Росії, України.

Євген Компанійченко – людина неординарна, невгамовна і неоднозначна. Колеги називають його самим найактивнішим фотохудожником України. А ще майстер пише вірші, малює, знімає кіно, створює інсталяції.

Він також проводить майстер-класи і це також подія у творчому житті Євгена Петровича. Сюди приходять не тільки досвідчені глядачі, але й фотографи-фахівці, аматори, новаки у цьому мистецтві.

Нині фотохудожник більше займається документальною фотографією.

Література про життя та діяльність

Очень абстрактный документ : [о персонал. выставке Е. Компанийченко «Документально-образная фотография»] // Запороз. Січ. - 2012. - 1 листоп. (№ 220-222). - С. 12.

Эстеркина И. Мир после нас / Инга Эстеркина // Афиша Запорожья. - 2012. - 11 нояб. (№ 19). - С. 64.

Евгений Компанийченко // Афиша Запорожья. - 2010. - № 21 (15-28 нояб.). - С. 36.

Запорожский фотограф — лучший в Украине : [на всеукр. конкурсе фоторабот «Природа» (Ивано-Франковск) Е. Компанийченко получил высшую награду] // Портмоне. - 2008. - 27 мая (№ 19). - С. 15.

Компанейченко Е. "Красота постоянно спасает мир!" : [беседу записали Ю. Бурда и О. Барлиг] // МИГ по выходным. - 2007. - 30 марта (№ 12). - С. 4.

Москалев А. В поиске правды / А. Москалев // Здесь живем. - 2006. - 30 марта (№ 12). - С. 9.

Поддубная Е. Черно-бело-пестрый мир / Е. Поддубная // Запороз. Січ. - 2005. - 10 листоп. - С. 20.

Кузьменко И. Фотохудожник Евгений Компанейченко : "Живу в мастерской уже десятый год, деньги в основном уходят на творчество и возвращаются только моральным удовлетворением..." // Подробности. - 2004. - 14 окт. - С. 19-20.

Абліцов О. Для тих, у кого є почуття гумору / О. Абліцов // Голос України. - 2003. - 4 листоп. (№ 208).

Дорошенко В. Пират в красной косынке / В. Дорошенко // Суббота-нова. - 2000. - 9 нояб. (№ 38). - С. 11.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2005 рік : (календар і короткі бібліографічні списки) / упоряд. І. Шершньова. – Запоріжжя, 2004. – С. 40-42

(Бичева І. М.)

Народився 24 жовтня 1940 року в Запоріжжі. В 1961 році Г. Тишкевич закінчив Одеське художнє училище де вчителями його були М. Божій та М. Павлюк. Намагаючись підвищити професійну освіту вступає в 1967 році до Харківського художнього інституту. Його вчителем з фаху С. Бесєдін та О. Хмельницький.

З 1970 року Григорій Антонович Тишкевич член НСХУ. Він багато працює в галузі станкового живопису. Основні твори: «Донбас. Жовтень» (1970), «Колоски» (1975), триптих «Момент істини» (1990); серія пейзажів України та Донбасу, «Кульбабки», «Рідна земля», «Туман, туман долиною...», цикл робіт філософського спрямування: «Жах», «Подвиг», «Любов», «Боягузство» та ін.

Художник - учасник більш ніж 150 республіканських, всесоюзних, міжнародних та персональних виставках. В 1995 році йому присвоїли звання «Заслужений художник України». Він – лауреат премій М. Андросова, М. Островського та А. Куїнджі.

З 2005 року Григорій Антонович – керівник Всеукраїнського пленеру «Святогорье».

Роботи майстра зберігаються в музеях України та приватних зібраннях закордоном.

Література про життя та діяльність

Реалізм та соціалістичний реалізм в українському живопису радянського часу: Історія. Колекція. Експеримент. - К., 1998. - 319 с. - Із змісту : Тишкевич Г. - С. 273.

***

За его плечами 100 выставок : [о засл. художнике Украины Г. А. Тышкевиче] // Индустр. Запорожье. - 2000. - 24 окт