(Педак Л. І.)

Євреї мають чи не найдавніші історичні корені громадської самоорганізації. Можна сказати, єврейські общини існують в Україні стільки, скільки тут живуть євреї.

В умовах розбудови незалежної України розгорнувся процес національно-культурного відродження численних етносів, що проживають в Україні, в тому числі євреїв. Цьому сприяв прийнятий у червні 1992 р. Верховною Радою України Закон «Про національні меншини в Україні», що гарантував всім національним меншинам права на національно-культурну автономію: навчання рідною мовою в державних учбових закладах чи через національно-культурні товариства, розвиток національних культурних традицій. Так почали створюватися національні культурні товариства, які зараз діють в 96 містах України.

В кінці 80-х років минулого століття в Запоріжжі склалися сприятливі умови для заснування єврейського товариства. Вирішальну роль в цьому відіграло єврейське національне об’єднання, на зборах якого 1 березня 1989 року і було започатковано обласне товариство єврейської культури. Першим керівником товариства обрали доцента Запорізького державного університету Семена Литвака, а з січня 1993 р. товариство очолює єврейська рада Запорізької області.

Показовим є те, що єврейське об’єднання виникло слідом за «Просвітою» і саме відомі люди українського Запоріжжя брали найактивнішу участь у відродженні єврейської культури, гідності, самосвідомості.

Одним із організаторів єврейського національно-культурного відродження в місті є Борис Естеркін - філолог, журналіст, який володіє широкими і різносторонніми знаннями в галузі політики і культури. Саме він доклав чимало зусиль до справи реконструкції будівлі синагоги по вул. Тургенєва, 22 та її відкриття, у відродження релігійної общини міста. Почесними членами правління товариства було обрано П. П. Ребра, В. А. Чабаненка, С. Ф. Орлянського, Ф. Г. Турченка.

Своїм першочерговим завданням новостворене товариство єврейської культури вважало заснування національної школи. І вже в 1992 році пролунав перший шкільний дзвоник у школі-гімназії «Алеф» (пр. Маяковського , 14). Першим її директором став Марк Каменський, а з 1994 року школою керує Долина Шальміна. Пізніше було організовано кілька неформальних учбових закладів з вивчення івриту та ідішу. За цей період підготовлено і видано понад 20 збірок наукових праць з історії єврейства, монографій, буклетів, брошур тощо.

Сьогодні єврейська громада Запоріжжя - це розгалужена національна інфраструктура: 2 середні школи (у 2000 р. зареєстрована школа «Хабад», директор Анатолій Ривкін), дитячий садок (директор Ілля Фурман), недільна школа духовного відродження - община «Яхад». Члени громади отримали можливість приймати участь у проведенні свят, благодійних і культурних програм.

Значну допомогу в відродженні єврейської культури на Запоріжжі всі ці роки надавало правління Запорізького міського відділення товариства «Україна - Ізраїль» (голова – Герой України, колишній директор заводу «Запоріжсталь» Віталій Сацький, відповідальний секретар – Борис Естеркін).

Таким чином, діяльність обласного товариства єврейської культури протягом всіх років - це реальне підтвердження національно-культурного відродження єврейського народу. А це, в свою чергу, веде до взаємозбагачення культур, зміцнення міжнаціональної злагоди і в Запорізькій області, і в державі в цілому.

Література

Лойко Л. Громадські організації етнічних меншин України: природа, легітимність, діяльність : монографія / Лойко Л. Г. - К. : ФОЛІАТ, 2005. - С. 283.

Національно- культурні товариства Запорізької області. - Запоріжжя, 2001. - С. 4.

 Орлянский С. История евреев Запорожья : пособие для изучающих историю еврейских общин Украины / Орлянский С. Ф. - Запорожье : Премьер, 2000. - С. 27-30.

(Тюркеджи І. В.)

Олександр Мойсейович Ломоносов народився 3 березня 1914 року в Бердянську. Закінчив семирічку в 1929 році. В 1929-1935 рр. працював в Маріуполі Донецької області.

В 1935-1940 рр. працював на Бердянському дослідному нафтомаслозаводі (тепер АТ «Азмол»).

В 1941-1968 рр. жив і працював в Бердську Новосибірської області і Орську Оренбурзької області. З 1968 року жив в Бердянську і до пенсії працював на заводі «Південгідромаш» (нині – ВАТ «Азовгідромаш») та тресті «Бердянськбуд».

Майже 60 років займався історією рідного краю.

З величезним інтересом читачі «Південки» і «Азовського вісника» стежили за його публікаціями про минуле Бердянська, про його історичні пам`ятки, зниклі і збережені, про людей, які залишили яскравий слід в історії міста.

У славній когорті бердянських краєзнавців Олександр Мойсейович Ломоносов займав особливе місце. Зібрана ним унікальна колекція листівок старого Бердянська надавала рідкісну можливість побачити своє рідне місто таким, яким воно було багато років тому. Але, крім листівок старого Бердянська, відомий філокартист-краєзнавець зібрав колекцію радянських і зарубіжних листівок, репродукцій картин художників, всього близько 50 тисяч примірників, що дозволяло його вважати одним з великих колекціонерів-філокартистів України.

Помер О.М.Ломоносов в 1997 році.

Публікації в періодиці

Вспомним основателей нашего города: [основатель Бердянска – генерал-губернатор Новороссии князь М. С. Воронцов] / Александр Ломоносов // Азов. вестник. – 1992. – 29 окт. - 4 нояб. (№ 44). – С. 1, 3.

Железнодорожные ворота Бердянска: страницы истории / Александр Ломоносов // Азов. вестник. – 1993. – 21-27 янв. (№ 3). – С. 1, 3.

Электрификация Бердянска: страницы истории / Александр Ломоносов // Азов. вестник. – 1994. – 10-16 марта ( № 10). – С. 1, 3 ; 17-23 марта (№11). – С. 3.

Бердянск торговый: страницы истории / Александр Ломоносов // Азов. вестник. – 1994. – 13-19 окт. ( № 41). – С. 1-2.

Бердянск в 1914 году / Александр Ломоносов, Евгений Денисов // Азов. вестник. – 1995. – 6-12 июля (№ 27). – С. 1-2.

Бердянские мэры царских времен: страницы истории / Евгений Денисов, Александр Ломоносов / Азов. вестн. – 1996. – 20-26 июня (№ 24). – С.1, 3.

Бердянск театральный : страницы истории / Александр Ломоносов, Евгений Денисов // Азов. вестник. – 1996. – 24-30 окт. (№ 42). – С.1-2.

Література про життя і творчість

Ломоносов Александр Моисеевич // Энциклопедия Бердянска. – Мелитополь, 2013. – Т. 1 : А-Л. – С. 839-840.

***

Памяти Александра Ломоносова // Півден. зоря. – 2009. – 7 берез. (№ 27). – С. 3.

Войцеховская О. Наш город – родной Бердянск: история города в архивах краеведов А. М. Ломоносова и А. Л. Третьякова (по материалам беседы с краеведом Е. Денисовым ) / Ольга Войцеховская // Азов. вестник. – 1998. – 18 мая (№ 30). – С.1-2

Денисов Е. Чтобы помнили…: [воспоминание о бердян. краеведе – исследователе А.М.Ломоносове ] / Евгений Денисов // Азов. вестник. – 1997. – 29 сент. (№ 47). – С.1, 2.

Ленкова А. На «ты» с историей : рассказ об Александре Ломоносове / Антонина Ленкова // Азов. вестник. – 1994. – 16-22 июня (№ 24). – С.1,2

Михайличенко В. Філокартія – це цікаво : [бесіда з місцевим краєзнавцем, філокартистом О. М. Ломоносовим] / Віктор Михайличенко // Півден. зоря. – 1989. – 15 квіт. (№ 60). – С. 1.

(Грабко А. І.)

Рогачевський Ісаак Захарович народився 6 березня 1894 р. в м. Миргороді в сім’ї залізничника. З 12 років розпочав свій трудовий шлях. Після строкової служби в Червоній Армії закінчив робітфак Харківського інституту народного господарства. Працював помічником головного інженера на Макіївському металокомбінаті. Всерйоз зацікавившись металургією, закінчив Сталінський (Донецький) металургійний інститут та отримав посаду заступника, а потім і директора Сталінського металургійного комбінату.

У 1930 році молодого директора направляють в Німеччину для вивчення передових методів металургійного виробництва та закупівлі обладнання. Повернувшись, працював директором Дніпропетровського заводу ім. Петровського та керуючим трестом «Трубосталь» у Харкові.

1927 року розпочалося спорудження Дніпровської гідроелектростанції в Запоріжжі і навколо неї розгорнулося будівництво цілої низки промислових підприємств.23 травня 1934 р. наркомом важкої промисловості С. Орджонікідзе був підписаний наказ про об’єднання «Запоріжсталі», феросплавного, шамотного, ремонтного заводів і заводу інструментальної сталі в єдиний комбінат «Запоріжсталь». Директором комбінату і начальником його будівництва було призначено Ісаака Захаровича Рогачевського. Він одним із перших в країні довів необхідність будівництва на комбінаті безперервного стану гарячої прокатки листа, тому вже восени 1934 р. отримує відрядження до США для вивчення листопрокатних станів. І вже 29 червня 1935 р. розпочалося будівництво першого радянського і єдиного на той час в Європі слябінга. Він почав працювати 1 квітня 1937 р.

Ісаак Рогачевський керував комбінатом у найскладніший для нього час – час будівництва, освєвання, налагодження виробництва. Саме завдяки його інженерному таланту та організаторським здібностям вдалося в найкоротший термін запустити унікальне виробництво. За часів керівництва Рогачевського побудовані 4 мартенівські печі, почали працювати 2 електропечі, з’явилися шихтовий двір і будівля слябінга, розпочато спорудження третьої доменної печі. Для металургів будувалося житло, на о. Хортиця відкрився перший серед промислових підприємств Радянського Союзу санаторій – профілакторій .

14 серпня 1937 р. Ісаака Захаровича було заарештовано і звинувачено у шпигунсько-диверсійній діяльності на комбінаті «Запоріжсталь». 14 жовтня він був засуджений до розстрілу, а вже 15 жовтня вирок було виконано. Реабілітований Верховним Судом СРСР 25 квітня 1956 р.

Вдячні запоріжсталівці на честь вшанування пам’яті свого першого директора 27 грудня 1999 р. встановили пам’ятник І. З. Рогачевському біля заводоуправління комбінату «Запоріжсталь».

Література про життя та діяльність

Комановський А. Трагедія першого директора «Запоріжсталі» / А. З. Комановський // Реабілітовані історією. Запорізька область. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – Кн. 1. - С. 187-191.

Красный директор // Запорожсталь. Симфония металла. – Запорожье : Тандем –У, 2003. – С. 46-47.

Багнюк А. Вийшли усі і сказали: «Шпигун!» : Сімдесят років тому до Запоріжжя приїхав перший директор «Запоріжсталі» / А. Багнюк // Україна молода. – 2004. – 13 трав.

Ребро П. Не полишай нас, почуття провини : [в т. ч. про І. Рогачевського] / Петро Ребро // Запоріз. правда. – 2004. – 24 січ. – С. 5.

***

[електронний ресурс]: [веб-сайт].- Електронні дані. – Режим доступу: www.zaporizhstal.com/off-line/about/issues/zstall75.pdf

Вільнянськ : до 170-річчя від дня заснування міста (1840-2010) : бібліогр. покажчик / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2010. – С. 43-44. – (Міста і села Запоріз. краю ; вип. 3).

(Чубенко Л. М.)

З 23 лютого по 2 березня 1954 року відбувся Пленум ЦК КПРС, на якому приймається рішення про освоєння цілинних земель. Посіви хліба вирішили збільшити за рахунок Казахстану та Сибіру. ЦК ВЛКСМ і місцеві комсомольські комітети організували відбір добровольців.

Патріотичний рух за освоєння цілинних земель охопив і наших земляків. Молодь Запорізької області, як і тисячі комсомольців всієї країни, гаряче відгукнулася на цей заклик. В суботу 6 березня 1954 року з вокзалу «Запоріжжя-1» проводжають до Казахстану першу групу комсомольців. Їх чекав поїзд № 96 „Запоріжжя - Кустанай”. Разом з сотнями комсомольців, що відбувають на освоєння цілинних і перелогових земель, на привокзальну площу прийшли тисячі трудящих міста, щоб провести молодих патріотів у далеку дорогу, побажати їм щасливої путі. На мітингу проводжаючі говорять про славні традиції запорізьких комсомольців, активних учасників боротьби за побудову і відродження рідного міста, заводів, Дніпрогесу. Звучали урочисті марші, вагони прикрашали плакати: „В добру путь, дорогі друзі!”.

Біля 600 комсомольців сіли в поїзд. Серед них 223 трактористи, 70 шоферів, 76 слюсарів, 41 токар, 4 дипломованих механіки, комбайнери, причіплювачі та інші спеціалісти сільського господарства. Міцне й надійне поповнення послав запорізький комсомол на підняття цілини. Запорізькі залізничники подбали, щоб тривала дорога не була стомливою для молоді. В спеціально сформованому поїзді було все для культурного дозвілля – шашки, шахи, доміно, музичні інструменти. До послуг добровольців - чай, цукор, печиво.

У грандіозній боротьбі за освоєння цілинних земель радянські люди проявили масовий героїзм і самовідданість. У нелегких умовах, в необжитих степах доводилося освоювати нові землі і запорізька молодь зробила вагомий внесок в загальнодержавну справу.

Література

Как это было: очерки истории Запорожского края.– Запорожье: [Издат. дом "Керамист"], 2009.– С. 19.

Ардашова Л. Щасливої дороги, молоді ентузіасти // Червоне Запоріжжя. - 1954. – 9 берез.

Остапкевич В. В добрый путь // Запорож. правда. – 1954. – 9 марта.

Літературне Запоріжжя : біобібліогр. довід. Вип. 2 / ЗОУНБ ім. Горького ; [уклад. : Г. Нагорна та ін.]. – С. 25-26.

(Вілінов Ю. А.)

Володимир Миколайович Шовкун народився 17 березня 1939 року на Слобожанщині. На його найніжніші дитячі роки припала війна. В розпачі евакуації хлопчик загубився і пройшов через голодні жахи дитячого будинку десь в нетрях Середньої Азії. А коли трошки підріс, втік звідти і поневірявся серед людей. За розповідями Шовкуна навіть потрапив в зону Британської окупації Ірану. Можна вірити, а можна і не вірити, але «пан Шовкун» непогано знає перську і ще кілька східних мов…

Врешті-решт мати його таки знайшла. Отроцтво Володимира пройшло з бабусею і дідусем у райцентрі Дергачі в кількох кілометрах від Харкова. Дергачі знані старшим поколінням за книгами видатного радянського педагога А.С.Макаренка. Поблизу них в селищі Новий Харків розташовувалася його відома дитяча колонія «Комуна ім. Ф.Е.Дзержинського». Оскільки іншої школи поблизу не було, то батько Володимира Шовкуна колись ходив до школи Макаренкової комуни.

Володимир Шовкун почав навчання на історичному факультеті Харківського державного університету і був вигнаний звідти, як він розповідає, «за політику» і незгоду з офіційною історією. Отже, історичну освіту довелося одержувати самотужки.

В 1964 році Володимир з молодою родиною переїхав у Запоріжжя, поближче до Хортиці і інших пам’яток півдня України. Зокрема, його внесок неоцінений в розвідках пам’яток берегів Каховського водосховища – Василівська Лиса Гора, Мамай-Сурка, Кучугури… Поки ще був час і гниле штучне море не остаточно поглинуло культурні шари Золотоординських міст на островах Малі Кучугури, Шовкун зібрав там велику колекцію ординських монет, якою потім за символічну ціну поступився обласному краєзнавчому музею.

Володимир Шовкун спілкувався з усіма запорозькими краєзнавцями, але своїми вчителями вважає таких протилежних людей як історик В.Г.Фоменко і археолог О.В.Бодянський. В далекі вже 70-і роки великий суспільний авторитет мало Географічне товариство СРСР. В.М.Шовкун був його дійсним членом, а для цього треба було скласти принаймні дві значущих історичні розвідки.

Одна з розвідок Шовкуна – свій погляд на походження слова «козак, казак»: від слов’янського «казати, казання, казка». Перші «казаки» - то вільні воїни, понівечені боями та старістю, яки вбачали продовження свого служіння справі, коли в селах і містах України «казали про казкове вільне життя» за Порогами. Потім їх стали прозивати кобзарі та лірники.

Завдяки самоосвіті Володимир Шовкун має не загнаний в шори погляд на історичні події, чим часто-густо шокує «правильну» публіку. Тридцять років тому В.Шовкун разом з архітектором Б.Архіпкиним опублікували версію місця сумно відомої битви на Калці: Калкою за часів Київської Русі звалася річка Кінські Води, а «місце кам’янисте» - це пагорб Савур-Могили. Там знайдені багато десятків наконечників стріл відповідного часу, чого немає біля Кам’яних Могил, що понині офіційно вважаються місцем битви. Спрощуються маршрути сторін на підході до місця битви, легко вирішується багато незрозумілостей.

Тему стародавнього міста на Савур-Могилі Шовкун та інші краєзнавці підіймали весь цей час. Але тільки нині, через тридцять років на безумовно підритий людьми пагорб її вапнякового останця нарешті звернули увагу археологи.

Аби мати право на пенсію з п’ятдесяти років, а з нею більше вільного часу для мандрів і досліджень, Володимир Шовкун полишив досить легку працю телефоніста та пішов у гарячий цех заводу Коксохім. Та вийшло так, що коли він відробив десять років гарячого стажу, ослабіла комуністична влада і всі люди одержали можливість не обов’язково робити на державу, а заробляти на хліб де захочуть і зможуть.

За радянських часів «пан Шовкун» мав великі неприємності з «конторою», яка зветься КДБ. Та він природжений опозиціонер і нині, коли «український буржуазний націоналізм» не є злочином супроти держави, пропагандує ідеї, що більшість козацьких ватажків були мусульманами, або ж тісно співробітничали з ісламом. Нестандартні теорії Володимира Шовкуна нині виглядають зовсім пристойно на фоні загальної вакханалії «московських» альтернативних хронологій, історій і такого іншого.

Нині «дід» Шовкун інколи проводить екскурсії Хортицєю, і ті хто був на них, запам’ятовують це дійство надовго, якщо не назавжди!..

Публікації

Таємнича Калка / Шовкун В. - Запоріжжя : Видавництво А. Кащенка, 2000. – 45 с.

За 10 днів влада в місті помінялась п`ять разів /Шовкун В. ; записав П. Вольвач // Країна. - 2013. - №18. - С.40 - 44.

Було колись - запорожці вміли панувати.../ Шовкун В. ; записала І. Атаманчук // Просто. - 2007. - 23 серп. (№ 24). - С.18. ; 30 серп.(№ 25). - С. 20 -21.

Справжня Калка на двісті кілометрів ближче до Запоріжжя, ніж Кальміус // Запороз. Січ. - 2003. - 12 лип.

Література про життя та діяльність

Шилов Ю. Истоки славянской цивилизации. - К. : МАУП, 2004. – 704 с. - Из содерж. : [есть упоминание о В. Шовкуне]. - С.694.

Вілінов Ю. На шляхах від порогів до синіх морів / Ю. Вілінов. - Запоріжжя : Видавець Глазунов С., 2005. – 352 с. - Із змісту : [В. М. Шовкун та Г. Д. Власенко біля багатовікового гльоду : фото 1984 р.] . - С. 108 ; [ в т.ч. фото В. Шовкуна]. – С. 30.

Вілінов Ю. Хортиця - острів у філіграні епох і шляхів : (Хортицький колаж) / Ю. Вілінов. – Запоріжжя : Поліграф, 2005. – 208 с. : іл. - Із змісту : [про В. М. Шовкуна]. - С. 139.

Полюшко В. В лесопосадке под Запорожьем историк и коллекционер начал жечь свою уникальную библиотеку / В. Полюшко, Н. Зубашенко // Белая стрела. - 2008. - 6 марта (№ 9). - С. 6.

Юрик П. Що в назві твоїй, Україно? / П. Юрик // Запороз. Січ. - 2006. - 13 трав. (№ 98). - С. 5.

Багнюк А. Скарби на смітнику : [запоріз. краєзнавець знайшов на звалищі "Буквар" І. Федорова] // Україна молода. - 2004. - 12 жовт.

Мусафирова О. 32000 книг, собранных на помойке / О. Мусафирова // Комс. правда. - 2003. - 26 нояб.

Сушко К. Человек на свалке : Лучшая библиотека Запорожья собрана из... выброшенных книг / К. Сушко // Суббота плюс. - 2003. - 20 марта (№ 12). - С. 34.

Юрик П. Колишній кандидат у в’язні ГУЛАГУ / П. Юрик // Запороз. Січ. - 2001. - 13 листоп.

Жаров В. Наступил его праздник / В. Жаров // Наш город. - 1991. - 7 июня.

Михайлюта О. У бункері Шовкуна / О. Михайлюта // Голос України. - 1991. - 23 берез.

Пологи – столиця запорізької кераміки : до 125-річчя від дня заснування міста : бібліогр. покаж. / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2012. – С. 59-61. - (Міста та села Запоріз. обл. ; вип. 5).

(Грабко А. І.)

Зібров Борис Григорович народився 19березня 1939 р. в м. Запоріжжі в сім’ї робітників. Батько загинув на війні, мама сама ростила чотирьох дітей, тож одразу після закінчення школи в 1959 р. він іде працювати щоб допомогти родині. Через два роки його призвали на Чорноморський флот. В 1962 р. після служби повертається на «Днепроспецсталь» і працює підручним сталевара, сталеваром, а потім бригадиром третього сталеплавильного цеху. Його бригада була завжди кращою, а Бориса Григоровича називали сталеваром від бога, завдяки високій майстерності та чіткій організації праці він у 1986 р. мав на своєму рахунку 2000 т понадпланової сталі. В тому ж році він стає повним кавалером ордена Трудової Слави.

Бориса Григоровича завод неодноразово відправляв за кордон у відрядження для обміну досвідом роботи у Чехію, Болгарію, Угорщину. Він Почесний металург СРСР і почесний громадянин м. Запоріжжя, неодноразово обирався членом Центрального комітету профспілки металургійної промисловості, депутатом обласної ради. З 1997 р. перебуває на заслуженому відпочинку.

Література

Поддубная Е. Металлург Борис Зибров «Чтобы варить сталь, нужен особый талант» // Запороз. Січ – 2009. – 26 берез. – С. 11.

Зібров Борис Григорович // Переправа в майбутнє. – Запоріжжя : Дике Поле, 2009. – С. 48.

***

Бритченко Є. І. Від босоногого дитинства до «Трудової Слави» // Кичкас – 2011. - №2. – С. 2.

Педак В. Если есть завод // Индустр. Запорожье – 1986. – 10 авг. – С.1.

Візнюк О. Зірка сталевара Зіброва // Запороз. Січ – 2002. – 28 трав. – С. 6.

(Синьов В. А.)

Віктор Дмитрович Короленко народився 24 березня 1939 року в м. Овруч Житомирської області. Після закінчення технічного училища (1956) працював токарем на заводі в м. Одеса, звідки був призваний до лав Збройних Сил в м. Запоріжжя (1958). Після закінчення Одеського артилерійського училища проходив службу на офіцерській посаді в артдивізії, яка дислокувалася м. Запоріжжя.

Згідно з рішенням командування Одеського війського округу в 1965-1968 рр. очолював команду по суцільному розмінуванню території Запорізької області. Зокрема, особисто виніс і знищив біля 1200 вибухонебезпечних снарядів, авіабомб і протитанкових мін. В с. Магдалинівка Гуляйпільського району запобіг підриву дітей на мінному полі, в результаті рішучих дій евакуював трактор з трактористом з мінного поля. У складі команди приймав участь в розмінуванні залізничного полотна, по якому рухалися пасажирські поїзди в районі ст. Янцево.

За успішні дії по размінуванню та успіхи в бойовій підготовці достроково був представлений до чергового військового звання і підвищений на посаді.

В 1973 році закінчив Ленінградську військову артилерійську академію ім. М. І. Калініна, служив в ракетних військах та артилерії сухопутних військ на посадах командира полку; начальник РВіА ( дивізії, армії, Західної групи військ). У 1987 році йому присвоєно звання «генерал-майор».

За період військової служби в лавах Радянської Армії був нагороджений орденами: Червоної Зірки (1976, 1982), «За службу Батьківщині» ІІІ ступеня. Після звільнення із Збройних сил (1995) очолював первинну ветеранську організацію, а з 1999 р. обраний головою ради Запорізької міської організації ветеранів України.

Під керівництвом Віктора Дмитровича організація приймає активну участь у громадському житті м. Запоріжжя. Його ефективна взаємодія з міською владою, ініціативність і наполегливість сприяли підвищенню авторитету ветеранської організації у справі соціального захисту ветеранів, їх медичного забезпечення, розбудові і реконструкції пам’ятних місць бойової та трудової слави.

Міська рада ветеранів, очолювана В. Д. Короленком, одна з перших в Україні запровадила в практику соціальний захист непрацюючих пенсіонерів через колдоговори підприємств і організацій. Сьогодні в місті з урахуванням підприємств малого бізнесу діє 2000 колдоговорів, виконання яких контролюється ветеранським активом.

Важливе місце в діяльності Запорізької міської організації ветеранів займає патріотичне виховання молоді: у навчальних закладах всіх рівнів створені музеї Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр., тимурівські команди, молодіжні секції, художні колективи, в роботі яких беруть участь ветерани війни. Цій меті підпорядкована і друковані видання, співавтором яких виступає Віктор Дмитрович, а саме: «Память жива» (до 60-річчя звільнення м. Запоріжжя); «Время выбрало нас» (до 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні); «Ради жизни родного города» (до 65-річчя визволення Запоріжжя) ; «Весна Победы нашей» (до 65-річчя Перемоги), «Подвиг за порогами».

До 70-річчя героїчної 45-денної оборони м. Запоріжжя в 1941 році в місті за ініціативи голови ветеранської організації встановлено пам’ятник воїнам 3-ї зенітної батареї, яка не впустила ворога на Дніпрогес, а також проведена естафета Памяті на всіх промислових підприємствах, які були евакуйовані на Схід, а до 60-річчя та 65-річчя звільнення м. Запоріжжя від фашистів, а також до 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні виготовлені пам’ятні знаки, які були вручені ветеранам війни, визволителям міста, ветеранському активу, молоді.

За безпосередньої участі В. Д. Короленка установлені пам’ятники: Перемоги у Великій Вітчизняній війні; на Алеї Слави запалено «Вогонь памяті»; відремонтовано пам’ятник «Солдат на Переправі», встановлені меморіальні стели Героям Радянського Союзу, Героям праці; реставровано парк Перемоги (2012).

Передовий досвід роботи Запорізької організації ветеранів з соціального захисту ветеранів узагальнений Організацією ветеранів України і рекомендований до розповсюдження в інших областях України.

За плідну роботу Запорізької міської організації ветеранів В. Д. Короленко нагороджений Почесними грамотами Кабінету Міністрів України (2004) та Верховної Ради України (2009), 2012 року йому присвоєне звання «Почесний ветеран України»

Короленко нагороджений орденами Богдана Хмельницького ІІІ (2003) та ІІ (2009) ступенів. 2012 року Віктору Дмитровичу Короленку присвоєне звання «Почесний ветеран України»

У 2006-2010 рр. він обирався депутатом Запорізької міської ради.

Література

Летопись добрых дел : 25 лет Запорож. гор. орг-ции ветеранов Украины / [Короленко В. Д. (рук. проекта) ; Шевченко В. И. (сост.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2012. – 112 с. – Из содерж. : Шевченко В. Генерал добрых дел / Виталий Шевченко. – С. 20-25.

Подвиг за порогами : 70-летию обороны Запорожья посвящается / [Короленко В. Д. (рук. проекта) ; Шевченко В. И. (гл. ред., авт-сост.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2011. – 224 с. : ил., фото.

Весна Победы нашей / [авт. кол.: Короленко В. Д. (рук. проекта) и др. ; Шевченко В. И. (рук. авт. кол.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – 288 с. : ил. – Из содерж. : Короленко В. Заботиться каждодневно, помнить вечно. – С. 207-208 ; Нестандартный генерал : [В. Д. Короленко, генерал-майор, пред. горсовета ветеранов войны, труда и воен. службы]. – С. 234-237.

Ради жизни родного города : к 65-летию освобождения Запорожья / рук. проекта В. Д. Короленко ; ред. группа : В. И. Шевченко[ и др.]. – Запорожье : Дикое Поле, [2008]. – 71 с. : фото. – Из содерж. : Короленко В. Хроника освобождения Запорожья. – С. 8-12.

Время выбрало нас: Запорожцы на фронтах Великой Отечественной войны / В. Д. Короленко (рук. проекта) ; ред.-сост. И. В. Веретельник ; авт. кол.: К. А. Арсеничев, Н. И. Зубашенко [и др.]. – Запорожье : Дикое Поле, 2005. – 384 с. : ил. – Из содерж. : Короленко В. Хроника освобождения Запорожья. – С. 228-233.

Память жива : Правда о Вел. Отеч. войне глазами участников обороны и освобождения Запорожья / Запорож. гор. совет ; Запорож. гор. совет ветеранов ; ред. кол.: В. Д. Короленко (рук.) [и др.] ; ред.-сост. Н. В. Клименко. – Запорожье : Дикое Поле, 2003. – 480 с. : ил. – Из содерж. : Короленко В. Мы в ответе за фронтовиков…/ В. Д. Короленко ; Виктор Короленко. – С. 403-407.

***

Шилин Д. Великолепный генерал / Дмитрий Шилин // Индустр. Запорожье. – 2009. – 27 марта (№ 45). – С. 3.

Пелешко В. А у генерала честь своя и слава / В. Пелешко // Запороз. Січ. – 2004. – 25 берез. – С. 11.

***

 Короленко В. Д. // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites/znu/edu.ua/news_details.php?news_id=6201&lang=ukr

 Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2004 рік : календар і короткі бібліогр. списки / ЗОУНБ ім. Горького ; [уклад. І. Шершньова, Г. Нагорна]. – Запоріжжя : Поліграф, 2003. – С. 26-27.

 Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 77-79.