Минулого незабутні сторінки : про співробітників Бібліотеки – ветеранів Вел. Вітч. війни / ЗОУНБ ім. О. М. Горького ; авт.-уклад.: П. Бойко, І. Степаненко. – Запоріжжя : Поліграф, 2005. – С. 26, 28.

(Василів. ЦРБ)

Василівський професійний ліцей засновано 4 жовтня 1954 року (Постанова Ради Міністрів УРСР № 1345 від 04.09.1954 р.) як Василівське училище механізації сільського господарства для підготовки робітничих кадрів, які працювали на цілинних землях Казахстану і півдні України. За часів існування в навчальному закладі підготовлено близько 15 тисяч кваліфікованих робітників за професіями «Тракторист-машиніст», «Механік-комбайнер», «Механік меліоративних робіт», «Водій», «Машиніст автокранів», «Бухгалтер», «Кухар», «Продавець» та ін. У 60-ті роки на базі Василівського ПТУ проводилася підготовка бригадирів рільничих бригад.

З 01.09.1979 року тут розпочато підготовку робітничих кадрів з наданням повної середньої освіти.

В 1980 році введено в дію новий навчальний комплекс.Статус ліцею навчальний заклад отримав у 90-і роки.

На сьогодні Василівський професійний ліцей – це училище сільськогосподарського профілю, яке пишається своїми вихованцями, бо його випускники це робітники з високим рівнем кваліфікації, це депутати, керівники сільськогосподарських і промислових підприємств.

Студенти регулярно беруть участь у різноманітних спортивних змаганнях. Працює художня самодіяльність.

Випускники Василівського професійного ліцею продовжують навчання у Василівському аграрному коледжі, Мелітопольській аграрній академії, ЗНТУ. Керівництво приділяє велику увагу працевлаштуванню випускників. З цією метою ведеться тісна співпраця як з керівниками підприємств, так із районним центром зайнятості. Значна кількість учнів працевлаштовується за місцем проходження виробничої практики, частина є замовлення від роботодавців та ЦЗ.

Педагогічний колектив ліцею в умовах активного пошуку новаторських ідей, методів і форм виховання каже: «Ми віримо в учнів, відмовляємося від принципу прямого натиску, бачимо у кожному особистість, намагаємося дати їм відчуття радості від успіхів в навчанні та вдосконаленні себе».

Література

Тут готують професіоналів // Нова Таврія. – 2013. – 16 лют. (№ 18-19). – С. 4-5.

Робітничі професії Василівського профліцею у пошані! // Нова Таврія. – 2012. – 5 трав. (№ 42-43). – С. 2, 5.

Василівський професійний ліцей відчиняє двері // Нова Таврія. – 2011. – 14 трав. (№ 49-50). – С. 3.

Запрошує Василівський професійний ліцей // Нова Таврія. – 2008. – 29 берез. (№ 34-35). – С. 5.

(Бичева І. М.)

Фриган Любов Іванівна народилася 8 жовтня 1954 року в с. Свобода Берегівського району Закарпатської області. В 1976 р. закінчила Київський державний інститут театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. З 1981 року її професія і творче життя пов’язане із запорізьким обласним ТЮГом. Сьогодні Любов Іванівна відома актриса, призерка різних фестивалів, має визнання серед колег, вірних прихильників свого таланту не тільки у Запоріжжі та області, але й далеко за її межами. За тридцять два роки плідної, самовідданої творчої праці їй пощастило зіграти багато різноманітних ролей, які стали значними подіями у театральному житті не лише нашого краю. Високий професіоналізм, багаторічна сценічна практика забезпечили актрисі провідне положення у театрі та значний авторитет у творчих колах.

Кожна роль у виконанні актриси Л. І. Фриган відзначається яскравим драматизмом, повним перевтілюванням, глибоким проникненням у життя образу, художньою переконливістю, натхненною грою та силою почуттів. Актриса багато працює над кожною роллю, шукаючи, насамперед, правду почуттів, обмірковуючи кожне слово п’єси, перевіряючи кожну інтонацію і крок образа, життя якого вона відтворює на сцені. Ця ретельна робота поєднується з доброю акторською інтуїцією, що й дозволяє актрисі створювати живі, складні та багатогранні характери. Актриса має сильний драматичний голос, спроможний відтворювати на сцені будь-які відтінки почуттів. Любов Іванівна не лише досконало володіє акторською технікою, чудовим почуттям міри та художнього смаку. Вона має неймовірну енергетику, яка захоплює глядачів силою і правдою почуттів, не залишаючи в театральній залі нікого байдужим.

Діапазон сценічної майстерності Л. І. Фриган достатньо широкий. Маючи чудове почуття жанру, творчу фантазію, актриса з успіхом виконує комедійні та ліричні ролі, грає в дитячих виставах. Але ж найбільш повно талановитість актриси розкривається у ролях лірико-героїчного, психологічного та трагедійного плану. У таких образах актриса досягає найвищих висот.

Серед відзнак творчих досягнень актриси – нагороди за кращі жіночі ролі міжнародного фестивалю „Добрий театр” (м. Енергодар), 1992 року (за виконання ролі Марі у виставі „Блез”), 1994 року (за роль Луїзи у виставі „4-й стілець”), 2002 року (за роль Жінки у виставі „Вальс випадку”), приз „Срібні струни” за роль Хрисотеміди в однойменній виставі (1998 р.). На регіональному фестивалі за вищу нагороду Придніпров’я „Січеславна” тричі робота Л. І. Фриган була визнана найкращою: у 1992 році за роль Марі („Блез”), у 1999 році за роль Хрисотеміди („Хрисотеміда”) і у 2002 році за роль Жінки („Вальс випадку”). За останню роль актриса також одержала премію Запорізького обласного фонду культури ім. І. Паторжинського. У 1998 році актриса стала лауреатом премії ім. М. Заньковецької Національної спілки театральних діячів. 2006 року Любові Фриган присвоєне звання «Заслужена артистка України», нагороджена Почесною грамотою Міністерства культури та мистецтв України.

Любов Іванівна Фриган ніколи не спиняється, постійно займаючись саморозвитком, самовдосконаленням, завжди перебуваючи у активній творчій та добрій фізичній формі.

Актриса має постійний успіх, повагу та шану у широких колах міста. З 2001 року вона працює другим викладачем акторської майстерності на театральному курсі Запорізького національного університету.

Сценографія Л. І. Фриган

Лисиця – С. Маршак, ”Терем-теремок”; Королівна – О. Школьник, ”Яношик та Королівна”; Василиса – С. Прокоф’єв, Г. Сап гир, ”Василиса Прекрасна”; Гостя – В. Катаєв, ”Квадратура кола” (1981). Наталка – В. Нестайко, ”Засідання комісії у справах неповнолітніх”; Масова сцена – В. Маяковський, ”Баня”; Ірина – О. Дударев, ”Вибір”; Уідертон – В. Маяковський, ”Баня”; Лоліта – Г. Левін, В. Фотеєв, ”Королівський цирульник” (1982). Класний керівник – В. Нестайко, ”Засідання комісії у справах неповнолітніх”; Жабеня Ані – І. та Я. Златопольскі ”Весняна круговерть” (1983). Ірма – М. Рощин, ”Дівчина, де ти живеш?”; Ніна Семенівна – В. Тендряков, ”Ніч після випуску”; Зв’язківець – Г. Бакланов, ”Навіки 19-річні”; Плуфт – М.-К. Машаду, ”Плуфт, або Маленький привід”; Жінка з дітьми – Г. Бакланов, ”Навіки 19-річні” (1984). Марюка – О. Штейн, ”Півучі піски”; Мати – Я. Стельмах, ”Привіт, синичко!” (1985). Курка – С. Маршак, ”Кішки дім”; Надія – Я. Верещак, ”Банка згущеного молока”; Масова сцена – В. Шекспір, ”Ромео та Джульєтта”; Оленка – Л. Устинов, ”Жива музика” (1986). Маша – Я. Верещак.

Література про життя та діяльність

Архипова Н. Вони служать народу України / Н. Архіпова // Запоріз. правда. – 2006. – 11 лют. (№ 21). – С. 2.

Героїні Любові Фриган // Запоріз. правда. – 2005. – 5 берез. – С. 4-5.

Фриган Любов Іванівна [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : htpp://sites.znu.edu.ua/news_details/news_id=7743&lang=ukr

(Крилов М. В.)

Народився Валерій Михайлович Тимофеєв у м. Запоріжжя 11 жовтня 1954 року. Після закінчення СШ № 50 обласного центру, навчався на історичному факультеті Запорізького державного педагогічного інституту (1972-1976 рр.).

Трудовий шлях розпочав вчителем історії та суспільствознавства Томаківської середньої школи (Дніпропетровська область). Звідти ж навесні 1977 року був призваний на строкову службу до Збройних Сил СРСР. Після демобілізації працював у Державному історико-культурному заповіднику на о. Хортиця (1978-1988) на посадах художника-реставратора, наукового співробітника, завідувача відділу історії дорадянського періоду, головного зберігача фондів, заступника директора.

Без перебільшення головною подією цього періоду його життя стала участь у колективній праці над створенням першої експозиції музею-заповідника, яка була урочисто відкрита тут в жовтні 1983 року до 40-річчя визволення м. Запоріжжя від німецьких фашистів.

З 1988 року його життя пов`язане з Мелітополь та Мелітопольським міським краєзнавчим музеєм: обіймає посаду завідувача відділом історії. Коло його наукових інтересів обмежується, насамперед, проблематикою, пов’язаною з масовими політичними репресіями 30-х-50-х рр. ХХ ст. на теренах краю і голодомором 1932-1933 рр.

Результатом праці дослідника була спочатку публікація статті про голод на Мелітопольщині у збірці праць Мелітопольського краєзнавчого музею (1991), а потім вихід у світ книги «Неоголошена війна» (1993), яка стала первістком серед подібного роду досліджень в Запорізькій області.

Валерій Михайлович ініціював спорудження одного з перших в Запорізькій області пам’ятних знаків жертвам Голодомору на місці масового поховання в с. Костянтинівка Мелітопольського району (1992).

У 1993-2005 роках Валерій Михайлович плідно працював на ниві журналістики: в Мелітопольській міськрайонній газеті «Новий день», приватному виданні – газеті «Шанс». Його статті завжди привертали увагу читачів своєю актуальністю, достовірністю викладених фактів.

2007 року він повертається в Мелітопольський краєзнавчий музей. За вагомий особистий внесок у вшанування пам’яті жертв геноциду українського народу та у зв’язку з 75-ми роковинами Голодомору 1932-1933 років в Україні, В. М. Тимофеєв був відзначений державною нагородою країни – орденом «За заслуги» III ступеня (2008).

Впродовж останніх кількох років в наукових виданнях та друкованих засобах масової інформації продовжують з’являтися його авторські розвідки про відомих краян, з історії краю, виходять праці у співавторстві з іншими вченими. Як і колись, він завжди в пошуку цікавих предметів музейного значення, ділиться своїми знаннями про мелітопольців і Мелітопольщину під час проведення екскурсій по музею, передає досвід молоді, що робить свої перші кроки на захоплюючій музейній ниві.

Праці

Коли катом був голод. Голодомор 1932-1933 років на Мелітопольщині / [керів. редкол. : Баша О. М. ; редкол. та упоряд. : Кудусова Д. Л., Тимофеєв В. М. та ін.]. – Запоріжжя : Запоріжжя, 2008. – 208 с.

Неоголошена війна : (спогади свідків, архівні документи та роздуми сучасника про голодомор 1932-1933 років) / авт.-упоряд. В. Тимофеєв. – Тернопіль : Збруч, 1993. – 134 с.

Листая прошлого страницы… : (сб. статей науч. сотрудников музея и краеведов) / Мелитоп. гор. краевед. музей. – Мелитополь : [б. и.], 1991. – 111 с. – Из содерж. : Тимофеев В. Голод на Мелитопольщине 1932-1933 годов / В. М. Тимофеев. – С. 62-74.

«Золотые» яйца из Константиновки / Тимофеев В. М. // Мелитоп. краев. журн. – 2013. - № 1. – С. 32-33.

Література про життя та діяльність

Ігнатуша О. Тимофєєв Валерій Михайлович / О. М. Ігнатуша [Електронний ресурс] // Славетні запоріжці. – Режим доступу до статті : http://sites.znu.edu.ua/news_details.php?news_id=27&lang=ukr

12 - 90 років від дня народження О. І. Свечкарьова (1924-2001), Героя Радянського Союзу (1944), професора Харківського юридичного інституту (нині – Національна юридична академія ім. Я. Мудрого), члена-кореспондента Академії правових наук України (1994). Помічник командира взводу розвідки мотострілецького батальйону 5-ї гвардійської окремої мотострілецької бригади 4-го Українського фронту старший сержант Свечкарьов відзначився в боях за визволення Камянсько-Дніпровського району та при форсуванні р. Дніпро в районі м. Нікополь (Дніпропетровська область) в лютому 1944 р.;

(Бичева І. М.)

Народився Олексій Федорович 14 жовтня 1924 року на Дніпропетровщині.

Після закінчення школи, в 17 років був призваний в діючу армію. 5 місяців навчався у піхотному училищі і був відправлений на фронт під Сталінград, де в бою отримав поранення. Війна для нього завершилась у Берлині.

Після демобілізації Олексій Федорович поступає до Харківського художнього училища, куди його привела любов до мистецтва, зокрема, до малювання, яку привила мати, яка добре зналася на живописі, дуже гарно співала. Любов до музики залишилась у нього назавжди.

В 1953 році Олексій Федорович закінчує училище, нетривалий час трудиться в Сорочинському художньому училищі, а потім переїжджає до Запоріжжя, де працює в місцевому товаристві художників.

У вільний час художник малює картини. Більшість робіт митця написані під Полтавою, біля Миргорода, Диканьки, Санжар. Майстер у своїх роботах ніколи не згадував війну, тому що для Олексія Федоровича це тяжкі спогади.

О. Ф. Матюшенко - член Спілки художників України з 1970 року. Учасник численних виставок (обласних, республіканських). Його роботи зберігаються в Запорізькому художньому музеї, а також у приватних колекціях України та за кордоном.

Живе художник у Запоріжжі.

Література про життя та діяльність

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя : Привоз Принт, 2007. – 226 с. – Із змісту : Матюшенко О. Ф. – С. 112-113.

Художники Запоріжжя. – Запоріжжя, 1978. – 12 с. – Із змісту : Матюшенко О. Ф. – С. ?.

***

Юрик П. У кожній картині частина його душі : [про запоріз. художника О. Матюшенка] / П. Юрик ; Пилип Юрик // Запороз. Січ. – 2004. – 20 січ. – С. 6.

Миланова Я. Солдат войны : художник, который никогда не нарисует войну : [о запорож. художнике А. Матюшенко] // Правда и ничего, кроме правды. – 2008. – 16 окт. (№12). – С. 12-13.

14 жовтня 1974 року на перехресті бул. Шевченка (Жданова) і вул. Перемоги міста Запоріжжя відкрили пам`ятник радянським льотчикам. На п`ятиметровому постаменті, облицьованому гранітом, – напис: «Воинам-лётчикам, защищавшим Запорожье в августе-сентябре 1941 года и освобождавшим его от фашистських захватчиков в октябре 1943 года». Автор пам`ятника В. Г. Федоренко. На бетонному трапецієвидному постаменті встановлено муляж літака МіГ-19. На лицьовій стороні постаменту закріплена чавунна дошка з написом і барельєфом ордена Великої Вітчизняної війни над нею, виготовленого теж із чавуну. По обидва боки пам`ятника встановлені бетонні стели, обкладені гранітними полірованими плитами, до них із зовнішньої сторони прикріплено 36 силумінових меморіальних дошок з написом 225 імен полеглих льотчиків. Територія навколо пам`ятника викладена полірованими гранітними і бетонними плитами.

У серпні-вересні 1941 року активну участь в обороні Запоріжжя брали авіатори 5-го ближньобомбардувального авіаполку змішаної авіадивізії 4-ї повітряної армії Південного фронту.

У ніч на 14 жовтня 1943 року в ході нічного штурму від німецько-фашистських загарбників була звільнена лівобережна частина міста Запоріжжя. У боях за місто льотчики здійснили 2217 вильотів, знищили 35 літаків, 70 танків, близько 3000 автомашин, 180 гармат та іншу боцову техніку ворога. Командував 17-тою армією Південно-Західного фронту запорожець В. А. Судець Володимир Олександрович. Закінчивши Запорізьку механіко-технічну школу, працював на заводі «Комунар». Потім служив в лавах Червоної Армії, навчався у Військово-технічній школі ВПС, Військовій академії імені М. В. Фрунзе. Війна застала його на посаді командира 4-го авіаційного корпусу, який розташовувався в місті Запоріжжі. Згодом він став маршалом авіації та Героєм Радянського Союзу.

У день Перемоги біля пам`ятника за традицією збираються колишні військові льотчики.

Романів Н. В.

Література

Запорожский край для гостей: путеводитель. – [Запорожье : Авантаж-Медиа, 201_?]. – С. 80.

Весна Победы нашей / [авт. кол. : Короленко В. Д. (рук. проекта) и др.; Шевченко В. И. (рук. авт. кол.)]. – Запорожье : АА Тандем, 2010. – С. 142.

Ради жизни родного города : к 65-летию освобождения Запорожья / рук. проекта В. Д. Короленко; ред. группа: В. И. Шевченко [и др.]. – Запорожье: Дикое Поле, [2008]. – С. 20.

У пам`яті нащадків: Запорізька область : іл. зб., присвяченний увічненню пам`яті жертв Другої світової та локальних війн XX століття / гол. ред. і упоряд. В. П. Сльота. – Запоріжжя : Дике Поле, 2005. – С. 40. – (Книга Пам`яті України : До 60-річчя Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років).

Память жива: Правда о Вел. Отеч. войне глазами участников обороны и освобождения Запорожья / Запорож. гор. совет; Запорож. гор. совет ветеранов ; ред. кол. : В. Д. Короленко (рук.) и др. ; ред.-сост. Н. В. Клименко. – Запорожье : Дикое Поле, 2003. – С. 359-360.

Памятник советским лётчикам в Запорожье : [Буклет]. – Запорожье, 1983. – [4 с.]

Стек О. Вдячні запоріжці – воїнам-визволителям : [фото] // Комсомолець Запоріжжя. - 1974. – 18 жовт.

Знаменні та пам’ятні дати Запоріжжя на 2009 рік : (календар і короткі довідки з бібліогр. списками) / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад. І. Шершньова]. – Запоріжжя : Дике Поле, 2008. – С. 124-125.

(Степаненко І. П.)

Доля пов’язала Володимира Олександровича Судця (народився 23 жовтня 1904 р. в Нижньодніпровську на Дніпропетровщині у робітничій родині) із Запоріжжям ще задовго до його кар’єри воєначальника. Тут він разом з рідними мешкав з 1917 року, закінчив семирічку, механіко-технічну школу, працював на заводі "Комунар". У лавах Червоної Армії перебував з 1925 року. Закінчив військово-технічну школу ВПС (1927), військову авіаційну школу льотчиків (1929), курси удосконалення командного складу при Військово-повітряній інженерній академії імені М. Жуковського (1933), Військову академію імені М. Фрунзе (1938), Військову академію Генерального штабу.

В 1933-1937 рр. служив у Монгольській Народній Республіці, був інструктором-радником командира авіаційної бригади, командував авіагрупою радянських ВПС.

В.Судець – учасник боїв на річці Халхін-Гол (1939), радянсько-фінської війни (1939-1940).

Велика Вітчизняна війна застала його на посаді командира 4-го авіаційного корпусу, який дислокувався у Запоріжжі. У серпні-жовтні 1941 року командував ВПС 51-ої армії, потім його призначають командувачем ВПС Приволзького військового округу, Першого бомбардувального авіакорпусу, 17-ої повітряної армії (з березня 1943 р. і до кінця війни). Під його керівництвом авіаційні війська брали участь у боях на багатьох фронтах: Південному, Західному, Волховському, Ленінградському, Південно-Західному, 3-му Українському, стратегічних операціях на Курській дузі і Донбасі, при визволенні рідного Запоріжжя та інших міст Півдня України, а також в Молдавії, Румунії, Болгарії, Югославії, Угорщіні, Австрії, Чехословаччини. В роки Великої Вітчизняної війни Верховний головнокомандувач 34 рази оголошував подяку частинам, які знаходилися у військах генерала Судця. За вміле керівництво повітряною армією в операціях радянських військ 1943-1945 рр. і особисту мужність та героїзм генералу-полковнику авіації В. О. Судцю 28.04.1945 року присвоєно звання Героя Радянського Союзу.

У повоєнний період В. О. Судець обіймає посаду начальника Генерального штабу, заступника Главкома ВПС (1946-1949), командуючого Дальньою авіацією (1955-1962), главкома військ ППО країни, заступника міністра оборони СРСР (1962-1966), Групи генеральних інструкторів МО СРСР.

Маршал авіації (1955), учасник Параду Перемоги у черні 1945 року, проживав у Москві, де і похований на Новодівочому цвинтарі (1981).

Володимир Олександрович удостоєний звання Народного Героя Югославії (1964), Героя МНР (1971), нагороджений 4 орденами Леніна, орденом Жовтневої революції, 5 орденами Червоного Прапора, орденом Суворова 1 і 2 ступеня, Кутузова 1 ступеня, Червоної Зірки, численними медалями, в т.ч. іноземними. Він почесний громадянин міст Запоріжжя і Тирасполь. Ім’я нашого славного земляка присвоєно Ставропольському військовому училищу льотчиків і штурманів, вулиці в Хортицькому районі м. Запоріжжя.

Література про життя та діяльність

Владимир Александрович Судец // Героев славых имена : 65-летию Великой Победы посвящается / [авт.-сост. и ред. Н. Кузьменко ; авт. кол. : В. Чернолуцкий и др.]. – Запорожье, 2010. – С. 74-75.

Судец Владимир Александрович // Герои Советского Союза. Их именами названы улицы Запорожья. – Запорожье, 2010. – С. 99-100.

Улица маршала Судца [в г. Запорожье] // Весна Победы нашей / [авт. кол.: Короленко В. Д. (рук. проекта) и др. ; Шевченко В. И. (рук. авт. кол.)]. – Запорожье, 2010. – С. 191.

Судец В. А. : [почетный гражданин г. Запорожья (1970)] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 305.

Память жива : Правда о Вел. Отеч. войне глазами участников обороны и освобождения Запорожья / Запорож. гор. совет ; Запорож. гор. совет ветеранов ; ред. кол.: В. Д. Короленко (рук.) [и др.] ; ред.-сост. Н. В. Клименко. – Запорожье : Дикое Поле, 2003. – 480 с. : ил. – Из содерж. : Реквием из…камня : [в т. ч. об участии В. А. Судца в открытии памятника боевым летчикам в г. Запорожье]. – С. 359.

Герой Радянського Союзу Судець Володимир Олексійович // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня / А. І. Голдобін ; Анатолій Голдобін. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 427-439.

Лукаш И. Земля у нас одна // Лукаш И. Навеки в памяти народной. – Днепропетровск, 1995. – С. 186-187.

Шевельов М. За рідну землю / М. М. Шевельов // Через роки і відстані : розповіді із заводського життя. – Дніпропетровськ, 1993. – С. 56-57.

Командарм 17-й воздушной // И генерал, и рядовой. – Днепропетровск, 1983. – С. 456-460.

17-я воздушная армия в бояхот Сталинграда до Вены : воен.-ист. очерк о боевом пути 17-й воздуш. армии в годы Вел. Отеч. войны / [Н. М. Скоморохов, Н. Н. Бурляй, В. М. Гучок и др.]. - М. : Воениздат, 1977. – 261 с. : ил.

Бездольный Б. Запорожье мое, Запорожье. – Днепропетровск, 1969. – С. 96-97.

Славный путь // Подвигом славны твои земляки. – Запорожье, 1962. – С. 283-285.

***

Дмитренко И. Наш легендарный земляк / И. Дмитренко // АвтоЗАЗ вісті. – 1993. – 13 жовт.

Гончаров Г. Зустріч з маршалом Судцем : [у м. Миколаєві спустили на воду океан. суховантаж «Маршал Судець»] / Г. Гончаров // Запоріз. правда. - 1987. - 6 черв.

Скоморохов Н. Боевыми маршрутами : к 70-летию маршала авиации В. А. Судец / Н. Скоморохов // Красная звезда. – 1974. – 23 окт.

Наш славний земляк // Запоріз. правда. – 1974. – 23 жовт.

Семко О. Маршал в гостях у красных следопытов / О. Семко // Индустр. Запорожье. - 1967. - 28 февр.

Станіславський А. Слідами подвигів : [маршал авіації В. О. Судець в гостях у запоріжців] / А. Станіславський // Запоріз. правда. - 1967. - 28 лют.

Маршал [В. О. Судець] і герой [О. Маресьєв] вітають запорожців [з Днем Перемоги] // Запоріз. правда. - 1967. - 9 трав.

Славний шлях // Комсомолець Запоріжжя. – 1963. – 15 берез.

(Макєєва І. В. )

Надьожкін Герасим Мартем’янович народився 25 жовтня 1914 року в селі Лемдяй нині Старошайговського району Мордовії в сім’ї селянина. Закінчив 8 класів Краснотуранської школи колгоспної молоді (Красноярський край). З 1932 року працював першим секретарем Краснотуранського райкому комсомолу.

В 1935 -1937 рр. Г. М. Надьожкін служив у лавах Червоної Армії. Він – учасник радянсько-фінської війни 1939-1940 рр. У 1941 році закінчив військово-політичне училище. На фронті Великої Вітчизняної війни – з серпня 1941 року. Командир мотострілецького батальйона 5-ї гвардійської Краматорської окремої мотострілецької бригади 3-ї гвардійської армії 4-го Українського фронту гвардії майор Надьожкін відзначився 6-8 лютого 1944 року при форсуванні Дніпра в районі м. Нікополь (Дніпропетровська обл.). Батальйону вдалося досягти берега ріки, знищивши при цьму 3 тисячі ворожих солдатів і офіцерів. Велику кількість гітлерівців було узято у полон, захоплено понад 150 гармат і мінометів, кілька десятків танків противника. Не чекаючи повного очищення плацдарму, механізований батальйон майора Надьожкіна навальним кидком захопив 138 човнів, підготованих ворогом для переправи своїх військ і під вогнем форсував Дніпро. А наступної ночі вся бригада вже зав’язала бій за місто. Вона у числі перших увірвалася в Нікополь.

Г. М. Надьожкін брав участь в боях за визволення Кам’янсько-Дніпровського району в Запорізькій області і форсуванні р. Конка.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 березня 1944 року за зразкове виконання завдань командування і проявлені при цьому мужнісь і героїзм гвардії майору Надьожкіну Г. М. присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№3479).

У 1948 р. Герасим Мартем’янович закінчив Військову академію бронетанкових і механізованих військ. З 1964 р. полковник Надьожкін – у запасі. Мешкав у м. Махачкала (Дагестан). Працював у тресті «Дагнафтогазрозвідка». Пізніше переїхав до Волгограду, де працював у Волгоградському облвиконкомі. Нагороджений орденами Леніна, Червоного Прапора, Б. Хмельницького 3 ступеня, О. Невського, двома орденами Червоної Зірки, медалями. Помер 21 серпня 1974 року. Похований у Волгограді. У Нікополі одна з вулиць носить його ім’я.

Література про життя та діяльність

Герои Советского Союза : крат. биогр. словарь : [в 2 т.] [Т.] 2 : Любов – Ящук / М-во обороны СССР ; пред. ред. кол. И. Н. Шкадов. – М. : Воениздат, 1988. – С. 137.

Днепр – река героев : Свидетельства всенародного подвига / [авт. - сост. Н. И. Луцев и др.] – 2-е изд., доп. – К. : Политиздат Украины, 1988.- С. 237.

Лелюшенко Д. Москва – Сталинград - Берлин – Прага : Записки командарма / Д. Д. Лелюшенко. – М. : Наука, 1987. – С. 210-212.

***

[Електронний ресурс]. - Режим доступу : http://librari.kspu.ru/files/kzd2009/95.pdf

(Савкіна О. А.)

Антоніна Миколаївна Самсонова (у заміжжі Беспалова) народилася 27 жовтня 1944 року в м. Свердловську, де перебували в евакуації її батьки. Голодне повоєнне дитинство, яке пройшло у суворих краях Магаданського краю, Владивостока і потім – переїзд на теплу гостинну Україну, до Запоріжжя з його степом, чудовим Дніпром, смачними вишнями та абрикосами. Дівчинка любила малювати, ліпити з пластиліну, глини, але по закінченні школи ще не визначилася куди піти вчитися, тому рік відпрацювала швачкою на фабриці індпошиву. У 1961-1965 роках її прийняли на запорізький метисний завод на посаду художника-оформлювача. З 1966 року працювала на одному із львівських заводів на тій же посаді, аж поки не наважилася вступити у 1968 році до Львівського державного інституту декоративно-прикладного мистецтва, який закінчила у 1973 році за спеціальністю „художник декоративно-прикладного мистецтва”.

З 1973 року мисткиня живе і працює в Запоріжжі: викладачем в Запорізькій дитячій художній школі (1974-1977), Запорізькому художньо-виробничому комбінаті художником декоративно-прикладного мистецтва.

У своїй творчості Л. М. Самсонова шукає глибоких філософських узагальнень, відтворюючи світле та трагічне сприйняття світу. Багато працюючи у галузі декоративно-прикладного мистецтва, художниця не створює суто функціональних речей. В її творах простежується інтерес до історії людства, речей, пов’язаних з часом, буттям особистості.

Належність до декоративно-прикладного мистецтва надає художниці можливість говорити особливою, надзвичайно асоціативною та символічною мовою, котру можна трактувати власним світобаченням, домислювати, привносити щось своє в задуми майстрині.

А. М. Самсонова творчо працює у склі, емалі, кераміці, звертається до станкової графіки. Її графічні аркуші – це найчастіше акварелі, котрі немов перетворені з витворів із гутного скла чи емалі. Мисткиня тонко відчуває внутрішню природу людини, її філософський склад, тому її портрети такі зворушливі й чутні.

Основні твори художниці: композиція із ваз „Святковий травень” та „Тюльпан” (1982), композиція „Ірис”, „Розп’ятий світ”, „Деревце”, „Верба”, „Сльози”, „Синя птаха”, „Море” (всі 1989 рік).

Є у А. Самсонової і багато світлих, пронизаних любов’ю композицій, наприклад „Сонце, два птаха кохання”, де на фоні сонця і синього неба милуються – кохаються два птаха...

З 1977 року художниця бере участь у всеукраїнських, всесоюзних та обласних виставках. А. М. Самсонова автор персональної виставки в Будинку преси (Запоріжжя, 1989), учасниця творчих груп у Будинку творчості у Седневі та у Львові.

Член НСХУ з 1989 року.

Твори художниці зберігаються в Запорізькому обласному художньому музеї та багатьох приватних колекціях.

Література про життя та діяльність

Запорізька організація Національної спілки художників України / ред. І. Гресик. – Запоріжжя, 2007. – 226 с. – Із змісту : Беспалова А. М. – С. 14-15.

Медове місто : до 225-річчя м. Мелітополя : бібліогр. покаж. / КЗ «ЗОУНБ ім. Горького» ЗОР ; [уклад.: Г. Нагорна, І. Шершнева]. – Запоріжжя : АА Тандем, 2009. – С. 127-129. – (Міста і села Запоріз. обл.).