РОЗДІЛ І

Жваві археологічні розшуки і відкриття в другій половині минулого століття цілком змінили наші уявлення про життя первісної людини в районі Наддніпров'я і чорноморських степів.

Саме в ті роки був покладений початок вивченню стоянок первісної людини по Дніпру, проведені розкопи похованих в курганах скіфських царів, широко розгорнуті дослідження давньогрецьких колоній на узбережжі Чорного моря і т. д.

Нарешті, тоді ж на Наддніпров'ї була вперше відкрита нова своєрідна культура, яка на довгі роки притягла до себе увагу як російських, так і західноєвропейських учених і стала відомою під назвою трипільської.

Всі ці відкриття дали змогу вченим виступити на археологічних з'їздах, що відбулися тоді в Києві, Харкові і Катеринославі, з доповідями, спеціально присвяченими стародавній історії півдня нашої країни.

Особливу увагу притягли до себе роботи археолога В. В. Хвойки, який, починаючи з 1893 року, провадив розкопи в самому Києві на Кирилівській вулиці, на місці палеолітичної¹ стоянки людини. Розкопи так званої Кирилівської стоянки були величезною подією в археології XIX століття; вони вказували на існування людини кам'яного віку на території Наддніпров'я.

Одночасно Хвойка тут же на Кирилівській вулиці, № 59—61, а також на території сусідньої садиби Святославського, але вже в інших, ніж стоянка кам'яного віку, геологічних умовах, вперше виявив на верху гори в чорноземі стулки черепашок, фрагменти кераміки з розписом, глиняну обмазку, кістки тварин. Зроблені ним тут знахідки, помітно відмінні від відомих до того часу по Дніпру, викликали загальний інтерес серед археологів. Але тільки пізніше, після кількох років розкопок у Києві і в Київській губернії, Хвойка говорить про них у цілому як про належні до нової, невідомої до того часу культури.

Незабаром виявилось, що не тільки в Києві, а й в інших районах, як, наприклад, коло с. Трипілля, селяни, орючи свої поля, постійно виорювали плугом шматки подібного ж характеру глиняної обмазки, черепки посуду з своєрідним розписним орнаментом, глиняні фігурки, кремінні і рогові знаряддя. Багато з них були представлені селянами в Київський музей і, звичайно, не могли не притягти уваги археолога Хвойки, який працював там. У 1896 році Хвойка проводить свої перші розкопи в с. Трипіллі і виявляє тут пам'ятку тої ж культури, до якої належали й знайдені ним раніш у Києві.

Все це дало підставу Хвойці на XI археологічному з'їзді в Києві зробити свою відому доповідь — "Кам'яний вік в середньому Наддніпров'ї". За ним, відкриті пам'ятки належали до особливої, на його думку, неолітичної² культури, за якою й закріпилася пізніше назва трипільської.

Величезна заслуга Хвойки була в тому, що він перший порівняв відомі в різних місцях України знахідки, виділивши їх в спеціальну тему для наукового дослідження і визначивши величезне значення трипілля серед інших стародавностей у Східній Європі.

Провадячи протягом ряду років розкопи в Київській і Подільській губерніях, Хвойка приходить до певних висновків щодо нововідкритих ним пам'яток, і висновки ці в багатьох частинах лишались пануючими аж до відкрить останніх років. Хвойка вважав, що глиняна обмазка належить загадкового типу глиняним "площадкам", які "по їх змісту, влаштуванню і обстановці" ніяк не можна визнати рештками жител стародавньої людини, що ці пам'ятки "замість життя матеріального переносять нас скоріше в галузь життя духовного": Вибір місцевостей на підвищеннях, де розташовуються по системі кола трипільські площадки, огляд знайдених у них речей — все це приводить Хвойку до висновків, що площадки не є житлами, а що їх треба розуміти як місця "священного призначення, святилища", зв'язані з поховним культом.

Площадки за його описом являють собою глиняні шари обмазки, згладжені і пофарбовані, часто з відбитками пруття. Це — залишки завалених стін, стель і, можливо, покрівель глинобитних будівель (нерідко двоповерхових), в яких стояли численні посудини з рештками спалення. Кожна з таких площадок являла, на думку Хвойки, усипальницю одної родини. Поступово до одної споруди прибудовувались інші і таким чином ми бачимо ці будівлі різних розмірів і форм. Обряд поховання відбувався з допомогою спалення, яке могли робити або тут же в самій будівлі, або десь в Іншому місці. Рештки повного чи часткового спалення — кістки, попіл — лишалися на площадці і клались у посудину — урну. За Хвойкою, такого типу могильні пам'ятки часто відвідували родичі померлих, ремонтували їх, і в них же в певні дні відбувались релігійні обряди.

Відмінною ознакою площадок як пам'яток поховного, а не житлового характеру, є, на думку Хвойки, невелика кількість кісток тварин, черепашок і майже повна відсутність масового скупчення харчових покидів, вугілля, попелу, які звичайно знаходять у процесі розкопування. Крім того, в площадках Хвойка не знайшов "решток печей, або вогнищ, які становлять головну і характерну ознаку всякого житла".

Проте найважливішою ознакою, що відрізняла площадки від жител, є, за Хвойкою, наявність у площадках великої кількості посудин — урн, наповнених перепаленими кістками людини, а також цілі напівобпалені кістяки, що лежали просто на площадках. Цікаво, що, роблячи такі висновки, Хвойка сам деякий час вагався і між іншим писав: "Я довго вагався визначити їх (тобто "площадок" — Т. П.) початкове призначення і не міг дати позитивної відповіді на питання, що саме являють собою досліджувані місця".

Висунуті Хвойкою в кінці XIX століття визначення трипільських пам'яток-площадок як "решток давніх обрядових споруджень поховного характеру" знаходять підтримку і в інших археологів того часу, насамперед у Е. Р. Штерна, який в 1901— 1902 роках розкопав пам'ятки аналогічного характеру. Слідом за Хвойкою він на чергових археологічних з'їздах — XII в Харкові і XIII в Катеринославі — визначив площадки в Петренах (коло м. Більці, кол. Бесарабської губернії) як належні до епохи трипілля і поставив питання про їх призначення. Штерн приходить насамперед до висновку, що ці будівлі служили для збереження урн з попелом і разом з тим були місцями, де приносили жертви.¹ В петренських глинобитних будівлях він описує наповнені попелом і рештками кісток тварин посудини, які стояли на площадках, і пише, що навіть "грунт навколо урн містив у собі ясно помітний шар попелу і, очевидно, цей попіл переховується в урнах".

Відсутність печі-вогнища, наявність попелу в посудинах — ось знову ті ознаки, за якими й Штерн, слідом за Хвойкою, вважав площадки "домами мертвих". Він докладно розбирає конструкцію цих глиняних будівель з плоскими, на його думку, покрівлями, які порівнює з плоскими покрівлями в єгипетських гробницях, при чому відзначає, що покійників спалювали або поза будівлею, або всередині її, де приносили також жертви і де відбувались релігійні обряди. Трипільська площадка —"дом мертвих", за Штерном, — це ціла родова усипальниця.

Провадячи розкопи в багатьох пунктах на Київщині, Хвойка вивчає і другий тип пам'яток трипілля. Так, розкопи в Києві та його околицях, коло с. Щученки під Ржищевом дали змогу Хвойці вважати, що він відкрив, у протилежність площадкам, житла первісної людини, близькі своїм типом до землянок. Він пише, що вони були викопані в лесі до 1—2 м глибиною, овальні або чотирикутні, з закругленими кутами, в середньому 2—4 м довжини і 2 м ширини, з ямою посередині, яка служила вогнищним заглибленням (0,8 м — 1 м). З одного боку був вхід уступами, з другого виділялася піч у вигляді склепистої пічурки з невеликим отвором для виходу диму. Іноді кругле вогнище робили з глини, а вхід відгороджували вбитим у землю кіллям у вигляді частоколу або обмазаної глиною ліси, що утворювали невисокі стіни, на яких лежала покрівля. Покрівля підтримувалась також і зсередини одним або кількома стовпами і вкривалася лозою і дерном. На дні ями при розкопах, відмінно від площадок, звичайно знаходили багато кухонних решток, черепків, вугілля, попелу, обмазки.

Житло коло Ржищева являло собою, на думку Хвойки, прямокутне, трохи менш заглиблене в землю приміщення — напівземлянку, що складалася звичайно з двох різної висоти частин. Верхня, вища, що мала 0,35—0,65 м глибини, 3—6 м довжини і 3 — 4 м ширини, служила для житла; нижня, менша, до 2 і глибини, була місцем для вогнища. В усіх житлах такого типу Хвойка виявив багато знарядь з кістки і кременю, глиняний посуд, кістки домашніх і диких тварин.

Величезний інтерес до знахідок цих двох типів пам'яток — трипільських землянок і площадок викликав тоді серед учених цікаву полеміку.) Так, два авторитетних учених того часу — В. Б. Антонович і Хв. Вовк одразу висловили думку, що висновок Хвойки недосить обґрунтований і що землянки "далеко не мають скільки небудь виявлених країв, щоб можна було вважати їх спеціально викопаними заглибленнями". Вони вказували, що ці заглиблення-ями являють собою заповнені кухонними рештками і черепашками вогнища. Наявність же в деяких з них великої кількості обпаленої глини і фарби схилила Вовка до думки, що це були обпалювальні керамічні печі.

Протилежні думки були висловлені рядом учених і з приводу даної Хвойкою і Штерном характеристики площадок як пам'яток поховного характеру. Треба згадати таких дослідників, як М. Ф. Біляшівський, Х. Вовк, В. О. Городцов, О. А. Спіцин, С. С. Гамченко та ін., які в процесі розкопів трипільських площадок прийшли до інших результатів і вважали їх рештками наземних глинобитних жител. Цікаво, що Спіцин, який найчіткіше обґрунтував свою думку з цього приводу і провадив розкопи багатьох десятків найрізноманітнішого характеру археологічних пам'яток, написав після своїх відкрить у с. Колоди-стому, Звенигородського повіту: "Мушу признатись, що труднішої археологічної роботи, ніж розкопи пам'яток трипілля, мені не доводилось провадити. Але я сміливо можу твердити, що відкриті мною пам'ятки (тобто площадки - Т.П.) є житлами, а не поховними спорудженнями, як про це не раз писав нам Хвойка".

І Біляшівський, і Спіцин, провадячи свої розкопи, дають плани трипільських поселень, вказують розміри трипільських жилих будинків і докладно спиняються на деталях їх конструкції. Спіцин один з перших звертає увагу на різноманітні глинобитні шари площадок, існування яких на площадках до нього заперечували. Трохи пізніше думка Спіцина була цілком підтверджена Гамченком, Гімнером та ін. Таким чином майже одночасно з думкою Хвойки ряд учених намітив Інший шлях вивчення трипільських пам'яток. І хоч дослідження трипілля з самого початку розвивалося в цих двох напрямках, проте роботи Хвойки і Штерна були основними, і до останнього часу погляди їх на площадки як на пам'ятки поховного характеру переважали, а протилежні думки інших учених не завжди бралися в достатній мірі на увагу.

Радянські археологи, критично переглянувши концепції Хвойки і Штерна, своїми великими систематичними розкопами назавжди спростували погляд учених на загадкові глиняні площадки як на "дома мертвих" І цілком підтвердили іншу думку (Спіцина та ін.) про них як про наземні глинобитні житла первісної людини. В зв'язку з цим одним з основних завдань в останні роки було провести повні розкопи трипільського житла і родового трипільського поселення для остаточного з'ясування їх характеру. Цьому новому матеріалові і будуть присвячені кілька розділів нашого нарису³.