Г

ГАВРИЛОВА – к

Гаврилов Іван Андрійович (1886-1940) -революціонер (з 1903); з 1913 р. на підпільній партійній роботі у м. Олександрівськ; голова Олександрівської профспілки будівельників (1917), голова Олександрівського підпільного парткому (1918), голова Олександрівського ревкому (1919), голова Запорізької ради профспілок (1922), нарком державного комітету України.

* * *
347. О наименовании улиц в городе: [В Коммунар. р-не на жилмассиве «Южный» улицу, проходящую от просп. 40-летия Победы до ул. Новокузнецкой между кварталами І и ІІ, наименовать ул. И. А. Гаврилова]: Решение исполкома Запорож. горсовета нар. деп. от 23 марта 1989 г. // ДАЗО, ф. Р-75, оп.10, спр.64, арк.85-86.

ГАГАРІНА – о

Гагарін Юрій Олексійович (1934-1968) – перший у світі космонавт, льотчик-космонавт СРСР, полковник, Герой Радянського Союзу (1961).
12 квітня 1961 р. здійснив перший в історії людства політ навколо Землі на космічному кораблі „Восток”. Політ тривав (1 год. 48 хв.) і відкрив нову еру в космічних дослідженнях.
Загинув у авіаційній катастрофі під час виконання тренувального польоту.

* * *
348. Глушко А. В. Юрий Алексеевич Гагарин // Земля и Вселенная. – 2004. - №2. – С. 42-51.
349. Головачев В. Первый навсегда. Неизвестные эпизоды из жизни Юрия Гагарина, который погиб 36 лет назад // Труд. – 2004. – 26 марта. – С. 5.
350. Губарев В. Ложь и правда о Юрие Гагарине // Свет=Природа и человек. – 2004. - №5. – С. 62-63.
351. Самоделова С. Юрий [Гагарин] Первый // Моск. комсомолец. – 2004. –
5 марта.

Див. також №4, С.302; №41, С.295; №54, С.439; №80, С.608-611.

ГАЗЕТНИЙ ПРОВ. – л
ГАРАЖНА – з
ГАРНІЗОННА – ш
ГАСТЕЛЛО – о

Гастелло Микола Францович (1907-1941) – радянський військовий льотчик, капітан, Герой Радянського Союзу (1941, посмертно). При бомбардуванні колони німецько-фашистських військ, літак Гастелло був підбитий, а він сам, спрямувавши охоплений полум’ям літак на скупчення ворожої бойової техніки, героїчно загинув.

* * *
352. Ильин С. Последний полет Николая Гастелло: [В Запорожье имя героя носит улица в Орджоник. р-не] // Позиция. – 2006. – 31 авг. (№35). – С. 14. – (Имена на карте города).
353. Гастелло В. Н. Капитанская повязка капитана [Н.] Гастелло // Спорт. жизнь России. – 2005. - №5. – С. 2-5.
354. Мозаика войны: [О Н. Гастелло и его брате Викторе] // Наш современник. – 2003. - №6. – С. 115-127.
355. Гастелло В. Начало: [О подвиге Н. Гастелло вспоминает его сын]
// Семья и шк. – 1989. - №6. – С. 1-3.
356. Алимамедова Л. Пять дней и вся жизнь // Труд. – 1977. – 8 мая.
357. Лановенко М. Бессмертие // Красная Звезла. – 1977. – 23 апр.

Див. також №4, С.315; №54, С.488.

ГАЯ ПРОВ. – л

Гай
Гая Дмитрович (Бжишкян Гайк) (1887-1937) – герой громадянської війни, комкор (1935).

* * *
358. Акопян Г. Комдив Железной // Красная звезда. – 1987. – 18 февр.
359. Вавилин О. Шли полки на прорыв …// Сов. Россия. – 1987. – 19 февр.
360. Дайнес В. Комдив Железной // Соц. индустрия. – 1987. – 19 февр.
361. Шевченко В. Переулок Гая [героя гражд. войны в г. Запорожье] // Индустр. Запорожье. – 1987. – 5 сент.
362. Дунаевский А. Легендарный Гай // Знамя. – 1977. – Кн. 2. – С. 215-221.

Див. також №54, С.450; №1769, С.11.

ГВАРДІЙСЬКИЙ БУЛЬВАР – о
ГЕНЕРАТОРНА – л
ГЕНІЧЕСЬКИЙ ПРОВ. – ш

363. Про найменування вулиць новобудов на Зеленому Яру та на проїзді Широкому: [пров. Генічеський]: Рішення виконкому Запоріз. міськради деп. трудящих від 21 груд. 1960 р. №642 (протокол №24)// ДАЗО, ф. Р-75, оп.5, спр.909, арк.87.

ГЕОЛОГІЧНА – к

364. Про найменування вулиць селища Мирне: [2-у поперечну вулицю назвати вул. Геологічна]: Рішення виконкому Запоріз. міськради деп. трудящих від 1 верес. 1960 р. № 458 (протокол №18)// ДАЗО, ф. Р-75, оп.5, спр.903, арк.118.

ГЕОРГІЯ САПОЖНІКОВА – х


Сапожніков Георгій Степанович (1896-1920) - Герой громадянської війни; військовий льотчик; учасник боїв проти білогвардійців та інтервентів Східного, Південного та Західного фронтів. Загинув 8 вересня 1920 р. під час одного з тренувальних польотів на військовому параді у м. Олександрівськ.

* * *
365. О наименовании улиц в Хортицком жилом массиве Ленинского района: [Улицу, проходящую от трассы Запорожье-Днепропетровск до с. Слободка в р-не ж.д. станции Днепрострой-II, наименовать ул. Георгия Сапожникова]: Решение исполкома Запорож. горсоветва деп. трудящихся от 25 марта 1975 г. №131 (протокол №6) // ДАЗО, ф. Р-75, оп.9, спр.14, арк.43-44.

ГЕРОЇВ СТАЛІНГРАДУ – ж

366. Об изменении названии улицы Школьной: [на ул. Героев Сталинграда]: Решение исполкома Запорож. горсовета нар. деп. от 9 дек. 1982 г. №378 (протокол №14) // ДАЗО, ф. Р-75, оп.9, спр.691, арк.188.
367. Гришутин П. Улица Героев Сталинграда: [Стих.]// Индустр. Запорожье. – 1983. – 30 янв.
368. Петрович В. Вулиця Героїв Сталінграда // Запоріз. правда. – 1983. – 29 січ.
369. Улица Героев Сталинграда: [О переименовании ул. Школьная] // Индустр. Запорожье. – 1983. – 19 янв.; Запоріз. правда. – 1983. – 21 січ.

ГЕРОЇЧНИЙ ПРОВ. – ш
ГЕРЦЕНА ПРОВ. – ш


Герцен Олександр Іванович (1812-1870) – російський революційний демократ, філософ-матеріаліст, письменник, публіцист.
В його художніх творах – романі „Хто винен?” (1847), повістях „Лікар Крупов” (1847), „Сорока – злодійка” (1848), „З того берега” (1850) реалістично відображено життя Росії та країн Європи, висловлено протести проти кріпосництва, соціальної нерівності. Епопея „Минуле і думи” (1852-1868) – художньо-публіцистична енциклопедія духовного життя Росії і Західної Європи 30-60-х рр.

* * *
370. Горелов А. Между двух миров // Горелов А. Очерки о русских писателях.- Л., 1984. – С. 229-255.
371. Лебедев Ю. В. Духовные скитания А. И. Герцена // Л-ра в шк. – 2002. - №4. – С. 2-8.
372. Громова Н. Герцен: биография и судьба // Первое сент. – 1993. –6 февр.
373. Шубравський В. Герцен і Україна // Слово і час. – 1992. - №4. – С. 14-15.
374. Дементьев В. Бурь порыв мятежный //Дон. – 1987. - №6. – С. 161-164.

Див. також №41, С.322; №59, С.9-10; №1769, С.11-12.

ГІМАЛАЙСЬКИЙ ПРОВ. – л
ГЛАДКОВА – л

Гладков Федір Васильович (1883-1958) – російський радянський письменник, учасник революційного руху в Росії. Друкуватися почав 1900 р. (оповідання „Досвітла”). Далі: роман „Цемент” (1925), серія нарисів „Листи про Дніпробуд” (1931) та роман „Енергія” (1933-1939) присвячені подвигу будівників Дніпрогесу. Федір Васильович лауреат Державної премії СРСР (1950,1951).

* * *
375. Кирпотин В. Несколько страниц о Федоре Гладкове // Кирпотин В. Начало. – М., 1986. – С. 99-114.
376. Васильин Г. Писатель-большевик // Красная звезда. – 1983. – 21 июня.
377. Пухов Ю. Вдохновленный революцией // Правда. – 1983. – 25 окт.
378. Пухов Ю. Певец труда и борьбы // Огонек. – 1983. - №25.
379. Челышев Б. Открывший свой мир // Учит. газ. – 1983. – 18 июня.

Див. також №59, С.56; №1769, С.12; №1813.

ГЛАЗУНОВА – з


Глазунов Олександр Костянтинович (1865-1936) – російський композитор, диригент, педагог, музично-громадський діяч, народний артист Республіки (1922). Видатний представник російського симфонізму. Автор 8 симфоній, симфонічних поем (у т. ч. „Стєнька Разін”, 1885), фантазій, сюїт, 3 балетів (зокрема „Раймонда”, 1897), камерно-інструментальних і вокальних творів.

* * *
380. Коган П. Встречи с Глазуновым // Коган П. Вместе с музыкантами. – М., 1986. – С. 29-43.
381. Владимирова О. А. К. Глазунов глазами современников и потомков // Муз. акад. – 2006. - №1. – С. 165-169.
382. Владимирова А. Феномен творческой личности композитора
А. К. Глазунова // Музыка и время. – 2006. - №10. – С. 49-51.
383. Крюков А. Силуэт музыканта: [Творческий портрет комп. А. К. Глазунова] // Искусство Ленинграда. – 1991. - №7. – С. 8-11.
384. Волков Б. Закон сохранения таланта: [А. К. Глазунова] // Учит. газ. – 1990. – июль (№31). – С. 12.

Див. також №59, С.57.

ГЛЄБОВА – к


Глєбов [Глібов] Леонід Іванович (1827-1893) – український поет, байкар і лірик. Перша збірка віршів опублікована російською мовою (1847). На початку 50-х рр. ХІХ ст. почав писати українською мовою. Волелюбні мотиви прозвучали в поезіях „У степу”, „Над Дніпром” та ін. Глібов започаткував жанр віршованого фейлетону, а також звертався до жанру вірша-роздуму. Пробував сили у прозі і драматургії. В 1863 р. у Києві видав першу збірку байок. Друга й третя (1872 і 1882) закріпили за ним славу видатного байкаря.

* * *
385. Ходанич Л. Феномен Леоніда Глібова // Укр. л-ра в загальноосвіт. шк. - 2002. - №1. – С. 48-50.
386. Сваричевський А. Леонід Глібов – байкар і педагог // Урок укр. – 1999. - №6. – С. 37-44.
387. Франко О., Шандра В. Байкар, видавець, педагог // Архіви України. – 1977. - №2. – С. 56-62.
388. Яковенко Г. Леонід Глібов – видатний український байкар і лірик // Укр. мова і л-ра в шк. – 1977. - №3. – С. 86-90.
389. Л. И. Глибов // Радуга. – 1968. - №11. – С. 188.

Див. також №41, С.332; №59, С.61.

ГЛИБОКИЙ ПРОВ. – ш
ГЛИНОЦЕМЕНТНА – к
ГЛІНКИ ПРОВ. – к

Глінка [Глинка] Михайло Іванович (1804-1857) – видатний композитор, родоначальник російської класичної музики. Найвідоміші опери „Іван Сусанін”, „Руслан і Людмила”. Заклав основи російського симфонізму. Перший класик російського романсу („Грузинська пісня” (на вірші Пушкіна), „Скажи, навіщо” (сл. Голіцина), „Гори, гори, моя зоря” (сл. Дельвіга)). Композитор добре знав Україну, її культуру. Був на Харківщині, Полтавщині, Чернігівщині, Київщині.

* * *
390. Великий композитор: (До 200-річчя від дня народження М. Г. Глинки) // Знаменні дати: Календар – 2004. – К.: Україна, 2004. – С. 129-134.
391. Отмечая 200-летие со дня рождения М. И. Глинки: (Ряд статей о жизни и творчестве комп.) // Муз. акад. – 2004. - №3. – С. 167-195.
392. Цуккерман В. Солнце русской музики // Муз. жизнь. – 2004. - №1. – С. 2-6.
393. Кошмина И. Основоположник русской музыкальной класики // Дошк. воспитание. – 2003. - №1. – С. 92-96.
394. Гупало С. Украинская симфония и личная трагедия Михаила Глинки // Зеркало недели. – 2001. - №46.

Див. також №41, С,332; №59, С.60-61; №80, С.439-443.

ГЛІСЕРНА – ж
ГНАРОВСЬКОЇ – к

Гнаровська Валерія Йосипівна (1923-1943) – Герой Радянського Союзу (1944, посмертно). Санінструктор 907-го стрілецького полку (244-а стрілецька дивізія, 12-а армія, Південно-Західний фронт) рядова Гнаровська врятувала життя багатьом бійцям та офіцерам. Захищаючи поранених, знищила більш 20 солдатів та офіцерів противника. 23 вересня 1943 р. у районі с. Іваненки (нині с. Гнаровське Вільнянського р-ну Запорізької обл.) з в’язкою гранат кинулась під танк і підірвала його. Похована в с. Гнаровське.

* * *
395. Савичев М. П. Найхоробріші з хоробрих. – К.: Знання, 1974. – Із змісту: [Про В. Гнаровську]. – С. 36.
396. Кузьмин М. К. Гнаровская Валерия Иосифовна – санинструктор стрелковой роты // Кузьмин М. К. Медики – Геои Советского Союза. – М., 1965. – С. 40-44.
397. Подвиг Валерии Гнаровской бессмертен // Компас. – 2004. – 19 февр. (№8). – С.5.
398. Воловоденко В. Безсмертя [В. Гнаровської] // Дніпр. вогні. – 2003. –
20 верес. – С. 2.
399. Дончик Т. Пам’ятаємо Ластівку // Дніпр. вогні. – 1988. – 3 листопада.
400. Кіпря М. Навічно в пам’яті народній // Дніпр. вогні. – 1988. – 24 верес.

Див. також №4, С.330; №448, С.118-126; №1769, С.13; №1788; №1814.

ГОГОЛЯ – ж


Період формування - злам ХІХ – ХХ ст. Розташована вздовж течії Дніпра, на північний схід від головної магістралі міста. З’єднує вулицю Жовтневу на південному сході з вулицею Першотравневою на північному заході. Первісна назва Садова. 14 лютого 1902 р. на засіданні міської управи було обговорено і прийнято ряд пропозицій міського голови Ф. Мовчановського стосовно заходів на відзначення 50-річчя з дня смерті письменника М. Гоголя, зокрема вирішено перейменувати вул. Садову на Гоголівську (з 1921-вулиця Гоголя).
Гоголь Микола Васильович (1809-1852) – геніальний письменник і мислитель, історик, класик літератури, який відкрив світові Україну. Найбільший романтик „української школи” в російській літературі першої половини ХІХ ст. Своїми „малоросійськими повістями” – „Вечори на хуторі біля Диканьки” – прославився як яскравий український письменник. Етапною в історії театру стала його п’єса „Ревізор”, а вершиною творчості – поема-роман „Мертві душі”.

* * *
401. Золота книга української еліти: Інформ. – імідж.альманах у 6-ти т.- Т. 1. - К.: Євроімідж, 2001. – 575 с. – Із змісту: [М. В. Гоголь]. – С. 436.
402. Смирнова Р. Секрет биографии Гоголя // Зеркало недели. – 2004. - №3.
403. Самусенкова Е. Николай Васильович Гоголь (1809-1852) // Вести. – 1995. – 2 дек. – С. 14.
404. Морозюк В. Вулиця Гоголя: (мистецька топоніміка) // Запоріз. правда. – 1990. – 2 груд. (№230).
405. Великий художник слова // Лит. газ. – 1984. – 4 апр. – С. 2.
406. Жулинский М. Талант яскравий і невичерпний // Під прапором ленінізму. – 1984. - №5. – С. 71-72.
407. Ребро П. Улица имени Гоголя // Индустр. Запорожье. – 1984 – 1 апр.
Див. також №41, С,336; №59, С.75-76; №1769, С.14.

ГОЛЯДКІНА – л

Голядкін Петро (1922-1943) – старший сержант, комсорг батальйону, який у роки Великої Вітчизняної війни захищав наш край від німецько-фашистських загарбників. 26 листопада 1943 р. на Лівому березі Дніпра під смертоносним вогнем фашистських кулеметів, старший сержант Голядкін підняв бійців і повів їх на штурм укріпленого будинку в с. Розумовка, із вікна якого нещадно стріляв кулемет. З гранатою у руках він підповз до будівлі і знищив вогневу точку ворога, чим звільнив дорогу нашим атакуючим бійцям, а сам загинув.

Див. також №1769, С.14; №1788; №1815.

ГОМЕЛЬСЬКИЙ ПРОВ. – ш
ГОНЧАРА – з

Гончар Микола Григорович (1908-1943) – керівник підпільної організації (1942-1943), на заводі „Запоріжсталь”
У червні 1943 підпільна група на чолі з керівником була розкрита і всі її учасники після жорстоких катувань розстріляні гітлерівцями 14 вересня 1943 р. – за
місяць до визволення міста від загарбників.


* * *
408. О переименовании улицы Карбидной: [на ул. Гончара Н. Г.]: Решение исполкома Запорож. горсовета деп. трудящихся от 17 авг. 1967 г. №411 (протокол №22) // ДАЗО, ф. Р-75, оп.6, спр.245, арк.200.
409. Герои подполья: О подпольной борьбе сов. патриотов в тылу нем.-фашистских захватчиков в годы ВОв. – М.: Политиздат, 1968. – 559 с.- Из содерж.: [О Н. Г. Гончаре и подпольной орг. города, которую он возглавлял]. –
С. 226-232.
410. Ласков М. Повесть о вечном огне: [Докум. рассказ о славных делах запорож. подпольщиков и о Н. Г. Гончаре]. – Днепропетровск: Промінь, 1965. – 136 с.
411. Врагу не покорились: [подпольщики под руков. Н. Гончара]// Запоріз. Січ. – 2001. – 13 жовт.
412. Футорович С. Нескорені // Комс. Запоріжжя. – 1989. – 14 жовт. – С.8.
413. В памяти и сердце народном: [О запорож. гр. подпольщиков под руков.
Н. Гончара] // Индустр. Запорожье. – 1975. – 4 нояб. – Летопись Запорожья №2 (Архив Адельберга).

Див. також №1758, С.105-112; №1769, С.14-15; №1788; №1814.

ГОНЧАРОВА – ж

Гончаров Іван Олександрович (1812-1891) – російський письменник. Написав три романи з життя Росії 40-60 рр. „Звичайна історія” (1847) – один з перших реалістичних творів російської літератури; „Обломов” (1859), де зображено глибоку кризу феодально-кріпосницького ладу; „Обрив” (1869) в якому правдиво відтворив картини життя російської дореформеної провінції.
З жовтня 1852 по серпень 1854 як секретар адмірала Є. В. Путятіна брав участь в експедиції на військовому фрегаті „Паллада”. Враження від подорожей відобразив у книзі „Фрегат Паллада” (1858).

* * *
414. Сергеев-Ценский С. Н. Гончаров И. А. // Сергеев-Ценский С. Н. Трудитесь много и радостно. – М.: Мол. гвардия, 1975. – С. 174-192.
415. Строганов М. Странствователь и домосед // Л-ра. – 2002. - №16 (апр.).
416. Бельчиков Ю. А. «Я … увлекаюсь больше всего… «своей способностью рисовать...» »// Рус. яз. в шк. – 1991. - №4. – С. 48-55.
417. Рабкина Н. И. А. Гончаров и декабристы // Вопр. Л-ры – 1989. - №3. – С. 247 – 254.
418. Елизаветина Т. Великий мастер слова // Мол. гвардия. – 1987. - №6. - С. 255-263.
419. Краснов А. П. И. А. Гончаров // Сред. спец. образование. – 1987. - №4. – С. 46-47.
420. Пустовойт П. Мастер русского реализма // Сел. жизнь. – 1987. – 18 июня.
Див. також №41, С.344.

ГОРЛІВСЬКА – з
ГОРНА – ш
ГОРОБИНОВА – з
ГОРОДНЯ – к
ГОРЬКОГО – ж

Час започаткування кінець ХІХ – початок ХХ ст. Знаходиться в старій частині міста, паралельно проспекту Леніна, з’єднує площу Пушкіна, майдан Волі і Транспортну площу, зливається поблизу останньої з вулицею Артема. Колишня назва – Катеринославська. З 1922р. - Т. Міхеловича, з 1928р. – М. Горького (у цьому ж році письменник побував у Запоріжжі).
Напрямок вулиці співпадає з напрямком Великого трактового шляху у м. Новомосковськ. Маючи важливий напрямок вона поєднувала функції житлової і магістральної вулиці, по якій тепер розташована лінія громадського транспорту (трамвая).
Характерна забудова періоду формування вулиці зберегла 18 об’єктів, які представляють історико-архітектурну цінність.
Горький Максим (Пєшков Олексій Максимович) (1868-1936) – російський радянський письменник, основоположник літератури соціалістичного реалізму, родоначальник радянської літератури. Ініціатор створення і перший голова спілки письменників СРСР (з 1934). Серед найвідоміших його творів романи „Мати”(1906), „Діло Артамонових” (1925), епопея „Життя Клима Самгіна”(1925-1936), п’єси „На дні”(1902), „Єгор Буличов та інші”(1933), „Васса Желєзнова” (1910).
Життя і творчість Горького пов`язані й з Україною. Побував він і на новобудовах та одним з перших написав про трудівників Дніпрогесу.

* * *
421. Ребро П. Над синім Дніпром. – Буревісник: (О. М. Горький на Запоріжжі). – К., Знання, 1973. – 48 с.
422. Ломонос Н. Блиск та убогість поруч крокують: [Про вул. Горького]
// Запоріз. правда. – 2006. – 25 листоп. (№178). – С.1.
423. Баранов В. Много Горького: [Из жизни М. Горького] // Лит. газ. – 2003. - №49.
424. Беляева Л. В названиях улиц дыхание нашей истории: [Об ул. Горького]
// Ул. Заречная. – 2003. – 9 янв. (№1). – С. 6.

Див. також №41, С.349; №59, С.123-124; №80, С.391-399; №1755; №1769, С.15-16; №1813.

ГОСПОДАРСЬКА – ш
ГОСПОДАРЧА – к
ГОСТИННА – з
ГОТВАЛЬДА – з

Готвальд Клемент (1896-1953) – діяч чехословацького й міжнародного комуністичного руху. Один із засновників КП Чехословатчини. Президент Чехословтчини (1946-1948).

* * *
425. Большая Советская Энциклопедия в 30-ти т./ Гл. ред. А. М. Порохов. –
Т. 7/ Гоголь – Дебит. – М., 1972. – 608 с. – Из содерж.: [Готвальд К.] – С. 181.
426. Мосолов В. Г. С Советским Союзом – на вечные времена // Вопр. истории КПСС. – 1987. – №1. – С. 141-146.

Див. також №59, С.130; №302, С.203.

ГРАБОВСЬКОГО – л

Грабовський Павло Арсенович (1864-1902) – поет-лірик, перекладач, громадський діяч, яскравий представник української інтелігенції, яка в умовах самодержавної Російської імперії боротьбу за національну волю України тісно пов’язувала з рухом за соціальне визволення. Серед відомих творів-вірші „До українців”, „Прийде день великої відради”, „Україна приснилась мені”, „Народові українському”. Поетичні збірники „З чужого поля”, „Доля”, „Хвиля” складають у сукупності своєрідну антологію поетичних перекладів з літератур двадцяти п’яти народів світу.
У своїх творах Грабовський створив привабливий образ ліричного героя – борця за утвердження справедливого суспільно-політичного ладу.

* * *
427. Бондар М. П. Павло Грабовський // Історія української літератури ХІХ ст. – Кн. 3.- К., 1997. – С.272-297.
428. Гомон П. „... В мені завжди жив перш над усе українець”: (Спроба сучасного осмислення життєпису П. А. Грабовського) // Укр. л-ра в загально освіт. шк. – 2000. - №1. – С. 37-43.
429. Нестеренко П. Співець свободи // Уряд. кур’єр. – 1999. – 11 верес. (№170).
430. Базилевський В. „Я людина, що завжди жила серцем... ” Павло Грабовський як наш сучасник // Час. – 1997. - №24 (черв.). – С. 11.
431. Дятчук В. З піснею вірності: [Про П. Грабовського] // Наука і суспільство. – 1989. - №9. – С. 29-30.
432. Таран В. Он страстно звал к борьбе // Радуга. – 1989. - №9. – С. 145-146.
433. Поважна В. Сторінка життя: [ П. А. Грабовського. За архів. матеріалами]
// Дніпро. – 1964. - №9. – С. 136-140.
Див. також №41, С.351; №59, С. 136-137; №401, С.458.

ГРАНІТНА – ш
ГРЕБЕЛЬНА – л

434. Кириленко В. Плотинную расширят вдвое: (О реконструкции ул. Плотинной на Правом берегу Запорожья) // Индустр. Запорожье. – 2006. – 5 авг. (№117). – С. 1,2.
435. Похватилова А. Плотинную расширяют вдвое // Комс. правда. – 2006. – 11 июля.

ГРЕБІНКИ – л

Гребінка Євген Павлович (1812-1848) –український і російський письменник, поет-романтик, байкар, один із творців нового українського письменництва, які зверталися до життя народу, сприяли поглибленню ідейного й художнього змісту, розширювали тематичні обрії літератури, сміливо впроваджували живу народну мову, збагачували її, видавець альманаху „Ластівка”.

* * *
436. Сюндюков І. На стику двох культур. Шлях Євгена Гребінки // День. – 2005. – 4 лют. – С. 8.
437. Ковалець Л. У Петербурзі він був українцем: (Є. Гребінка у пошуках свого хреста і своєї слави) // Дивослово. – 2000. - №6. – С. 7-8.
438. Кудрявцев Л. …И спел ему жаворонок песню в родном краю
// Независимость. – 1998. – 2 дек.
439. Демиденко П. „Байки його пречудові ...”// Армія Украйни. – 1997. –
30 січ.
440. Литвин М. С. З кагорти класиків // Укр. мова і л-ра в шк.. – 1982. - №2. – С. 66-68.
Див. також №41, С.353; №59, С.149; №401, С.462.

ГРЕКОВА – (див. Акад. Грекова) - ш
ГРИБОЄДОВА – л

Грибоєдов Олександр Сергійович (1795-1829) – російський письменник, дипломат. Його реалістична комедія „Горе з розуму” стала класикою російської літератури. Загинув О. С. Грибоєдов у Тегерані в наслідок політичних провокацій.

* * *
441. Хечинов Ю. По следам Александра Грибоєдова // Эхо планеты. – 2004. - №5. – С. 34-37.
442. Хечинов Ю. Жизнь и смерть А. Грибоєдова // Наука и жизнь. – 2003. - №9,10,11.
443. Берже А. Смерть А. С. Грибоєдова // Юность. – 1996. - №11. – С. 70-77.
444. Пономарева Г. Грибоєдов // Мол. гвардия. – 1996. - №2. – С. 220-247.
445. Мещеряков В. П. Новое о Грибоедове// Рус. л-ра. – 1985. - №1. –
С. 195. – 205.

Див. також №59, С.163.

ГРИЗОДУБОВОЇ – ш

Гризодубова Валентина Степанівна (1910 – 1993) – радянська льотчиця, полковник, Герой Радянського Союзу (1938); Герой Соціалістичної праці (1986).
24-25 вересня 1938 р. разом з П. Осипенко та М. Расковою на літаку АНТ-37 здійснила безпосадочний переліт з Москви на Далекий Схід, встановивши жіночій міжнародний рекорд дальності. Учасниця Великої Вітчизняної війни. 3 березня 1942 р. командувала 101-м авіаційним полком далекосяжної дії (пізніше – 31-м гвардійським бомбардувальним авіаційним полком), здійснила біля 200 бойових вильотів.

* * *
446. Галаган В. Я. Гризодубова Валентина Степанівна: З кагорти перших льотчиць – героїнь // Звитяжниці: Жінки – Герої Радянського Союзу в боях за Україну в роки Великої Вітчизняної війни/ Є. В. Сафонова та ін. – К., 1995. – С. 51-54.
447. Подвиги во имя Отчизны: Докум. очерки о Героях Сов. Союза – урож. Харькова и Харьк. обл./ А. Апальков, Ф. Атакин, К.Багрянова и др. – Харьков, 1985. – 710 с. – Из содержания: [Гризодубова В. С.]. – С. 171-178.
448. Верхозин А. Командир полка // Героини: Очерки о женщинах. – Героях Сов. Союза. – М., 1969. – С. 118-126.

Див. також №4, С.374; №59, С.166; №302, С.211; №425, С.332; №1782.

ГРІЗНИЙ ПРОВ. – о
ГРОДНЕНСЬКА – ш
ГРОМАДЯНСЬКА – ш
ГРОМОВОЇ – л

Громова Уляна Матвіївна (1924-1943) – комсомолка-підпільниця, Герой Радянського Союзу (1943, посмертно). Одна з керівників та організаторів боротьби молоді проти німецько-фашистських окупантів у Красно доні (підпільна організація „Молода гвардія”).

* * *
449. Подвигом уславлені: Герої Радянського Союзу – партизани і підпільники України в роки Великої Вітчизняної війни. – К., 1978. – 352 с. – Із змісту: [Громова У. М.]. – С. 119-121.
450. Булкин С. П. Герои Отечества. – Донецк, 1975. – 352 с. – Из содерж.: [Громова У. М.]. – С. 103.

Див. також №4, С.380; №59, С.183; №446, С.55-57; №448, С.143-156; №1791.

ГРУДНЕВА – о
ГРУЗИНСЬКА – к
ГРУШЕВА – к
ГРЯЗНОВА – ш, ж Грязнов
Іван Кенсаріонович
(1897-1937)
–радянський воєначальник, комкор, командир 30-ї стрілецької дивізії, яка у вересні 1920 р. була перекинута на врангелівський фронт і брала участь у боях на Запоріжжі та в Криму.
І. К. Грязнов загинув під час автомобільної катастрофи 21 серпня 1937 року.

* * *
451. Іван Кенсаріонович Грязнов // Жовтень на Запоріжжі.- Дніпропетровськ, 1996.- С.135-138.
452. Ильин С. Соратник Блюхера: (Последние дни И. Грязнова) // Позиція.- 2006.- 6 апр.(№14).- С.11.- (Имена на карте города).
453. Клименко Н. Сибиряки в степях Таврии: (Об ул. Грязнова) // Запоріз. Січ. – 2001. – 20 лют.
454. Иван Кенсарионович Грязнов // Наше время. – 1999. – 29 апр. – С. 5.
455. Чебаненко П. Легендарный начдив // Комсомолець Запоріжжя. – 1967. –
7 трав. – (Їхніми іменами названі вулиці).

Див. також №1764, С.79-87; №1766, С.42-46; №1769, С.16-17; №1781; №1819.

ГУДИМЕНКА – х Гудименко
Іван Євгенович
(1898-1941)
– учасник громадянської війни, активний будівник Радянської влади на Україні. До Великої Вітчизняної війни працював заступником начальника ЖКВ заводу „Дніпроспецсталь”.
Старший політрук І. Гудименко у складі 157 полку охороняв у серпні 1941 року важливі промислові об’єкти Запоріжжя.
18 серпня 1941 р. пав смертю хоробрих і похований на о. Хортиця. Після закінчення війни його тіло було перенесено до братської могили на правому березі Дніпра.

* * *
456. О переименовании улиц и переулков в Ленинском районе: [Переименовать
ул. Эстафетную в Хортиц. жилмассиве на ул. Гудименко]: Решение исполкома
Запорож. горсовета деп. трудящихся от 8 янв. 1973 г. №5 (протокол №1) //ДАЗО,
ф. Р-75, оп.6, спр.824, арк.14-15.
457. Подвиг Гудыменко не забыт // МИГ. – 2000. – 18 авг. – С. 2.
458. Хто такий Іван Гудименко // Запоріз. Січ. – 2000. – 14 жовт. – С. 5.
459. Дубровин И. Улица Гудыменко [в Запорожье] // Индустр. Запорожье. – 1987. – 10 февр. – (Нашей истории строки).
460. Бичук И. Никто не забыт // Индустр. Запорожье.- 1974. – 16 янв.

Див. також №5, С.266-267, 269-270; №1769, С.17; №1788; №1792; №1803; №1809; №1814.

ГУРЗУФСЬКИЙ ПРОВ. – ш

 
назад