ЗАМАЛЬОВКА З ЮНОСТІ

Тиха лагідна травнева ніч. Духмяно пахне прохолодою, а від ставків долинає пристрасне жаб'яче кумкання. Десь далеко - далеко перегукуються собаки. Зрідка пролітають хрущі...
Сиджу на лавці під тином рідної домівки, вслухаючись у потаємні звуки весняної сільської вулиці, та милуюся голубуватим місячним сяйвом, яскравими мерехтливими зірками. Здається, весь світ прикрив мрійливо і зачаровано очі в очікуванні чогось надзвичайного і прекрасного.
Раптом до мене долинають швидкі кроки і мимо не проходить, а пролітає дівчина. Я проводжаю поглядом її зникаючу світлу фігурку і знову чую відлуння кроків. За дівчиною навздогін поспішає юнак. А-а-а, зрозуміло. Хмаринкою напливли давні спогади.
... Була весна, була така ж чудова ніч, я мав стільки ж літ, як оцей юнак, і від мене теж отак утікала наймиліша серцю дівчина. Утікала від свого щастя, як говорила вона через багато літ. Не зуміла юна розпізнати долю у закоханому ровесникові, марячи про казкове майбутнє та Принца. Минули роки, та Принц її так і не відшукав. Але ж він приходив: було це саме тої весняної ночі.
Мені захотілося наздогнати дівчину, зупинити, попередити. Та пізно: юнак і дівчина зникли з поля зору.

1968 р..

РОМАШКИ

Широкою стрічкою пшеничне поле уквітчали ромашки. Вони привітно кивали мені своїми білявими голівками, жовтуваті очі їх сонячно, радісно посміхалися і здалося, що хтось шепоче ніжно, лагідно, схвильовано: "Любить?.. Не любить?.. Любить." І вже голосніше й голосніше лунає околицею: "Любить! Любить!"

1969 р.