Тоненька, граціозна, доброзичлива. Тихий, спокійний голос, досконала українська мова. А ось у віршах постає зовсім інша людина - сильна, пристрасна, палка.

* * *

Ветер нежности обнял меня за плечи,
Ласковый, задумчивый такой.
Мне ответить ветру было нечем -
Просто отвела его рукой.

Люб мне ветер грозный и ревущий,
Чтобы сгреб в охапку и понес,
Чтобы знала - ветер всемогущий:
Захочу - помчит меня до звезд!

Пусть порвет он паутину серых,
Безысходных, близнецовых дней.
Я хочу, чтобы открыл он двери,
Где смогу я стать еще живей.

Пусть крушится мир, привычный, старый
Пусть волнует нас шальная новь,
Пусть сотру я сердце в кровь и раны, -
Этот ветер есть моя любовь.

* * *

Лезо гармонії - тонке і звабне.
Не оступитись, бо втратиш усе.
Лезом кохання прокраяв ти навпіл
Дні мерехтливих надій і мене.

Я не слабка, але йду обережно,
Ноги душі розбиваючи в кров.
Шлях до кохання - який він безмежний!-
Лезом гармонії міряю знов.

Звідки у мене оця відчайдушність -
Йти, не хитаючись, просто в пітьму.
Мабуть, кохання - це невмирущість,
Віра, що тебе я знову знайду.