Гуляйполе – місто Запорізької області, райцентр. Розташоване на р. Гайчур (притока Вовчої, басейн Дніпра), за 8 км від залізничної станції Гуляйполе.
Територія Гуляйполя заселена ще з давніх часів. Тут виявлено кургани та залишки поселень доби бронзи (ІІ-І тисячоліття до н.е.).
Сучасне місто виникло після спорудження Дніпровської укріпленої лінії. Під захистом її фортець на річці Гайчур оселялися втікачі з кріпацької неволі та повстанці-гайдамаки. В 1785 році на правому березі річки засновано військову слободу Гуляйполе, названу так першими поселенцями із села Гуляйполе (нині – Златопіль Кіровоградської області). Поряд з українцями тут оселилися ще й „зайшлі люди” – поляки, а також волохи з Молдавії. 1794 року в слободі проживало 1289 мешканців. У зв’язку з військовим характером поселення воно поділялося не на вулиці, а на сотні, які поступово перетворилися на адміністративні одиниці – громади на чолі з виборними старостами. Пізніше назва „сотня” зберігалася вже за традицією. Наприклад, 1863 року, після розгрому повстання у Польщі, район мешкання переселених сюди 117 польських сімей назвали Польською сотнею. В 1798 році Гуляйполе стало волосним центром.
У селі розвивалася торгівля. В її інтенсивному розвиткові чималу роль відіграли чумаки, шляхи яких пролягали через село та поблизу нього. 1859 року в Гуляйполі відбувся перший ярмарок. Згодом їх влаштовували тричі на рік. Торгівля сприяла припливу населення. 1858 року в селі проживало 2733 чоловіки.
У пореформений період у Гуляйполі одне за одним виникали промислові підприємства. 1882 року почав працювати завод сільськогосподарських машин, що належав підприємцеві Кригеру. Через 10 років ще один такий завод і паровий млин відкрив капіталіст Кернер. На обох заводах вироблялися жниварки, кінні молотарки, соломорізки тощо. Великий паровий млин мав і поміщик Шредер. У наступні роки стали до ладу обозний і винокурний заводи, кілька олійниць, торговельні склади. В селі працювали 18 крамниць, торгівлею займалося близько трьох десятків купців.
В 1898 році неподалік Гуляйполя пролягла залізниця Чаплине - Бердянськ. Це сприятливо позначилося на економічному розвиткові села. На той час тут уже функціонувало 76 торговельно-промислових підприємств.
Зараз у Гуляйполі мешкає 17077 осіб (за матеріалами першого Всеукраїнського перепису населення 2001 р.). Діють заводи: дослідно-експериментальний сільсько-господарських машин, лакофарбових виробів, побутових товарів, будматеріалів, ремонтний, сироробний; взуттєва та харчосмакова фабрики; ПТУ №28, історичний музей.

* * *

Отголоски и впечатления Гуляйполя // Вестник Екатеринославского земства за 1904 год. - Екатеринослав, 1904.- №16.- С.483-485.
Гуляйполе // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область.- К., 1981.- С.290-300.
Слобода Гуляйполе // Макаревский Ф. Матеріали для історико-статистичного опису Катеринославської єпархії: Церкви та приходи минулого століття .- Дніпропетровськ, 2000.- С.983-988.
Богомаз М.С. Гуляйполе // Богомаз М.С. Станція називається.- Дніпропетровськ, 1993.- С.89-90.
Гуляйполе // Ковтун В.В., Степаненко А.В. Города Украины: Эк.-геогр. справ.- К., 1990.- С.102.
Гуляйполе // Населення Запорізької області: Стат. довід.: За даними Всеукр. перепису населення 2001 року.- Запоріжжя, 2003.- С.5, 13, 31, 86.
Гуляйполе // Географічна енциклопедія України.- К., 1989.- Т.1: А-Ж.- С.304.
Гуляйполе // Большой энциклопедический словарь: В 2 т.- М., 1991.- Т.1.- С.349.
Культура малих міст: Місто Гуляйполе Запорізької області: [Буклет].-Запоріжжя, 2003.- [8 с.].
Киселев М.В. Годы огневые. - М.: Мол. гвардия, 1988. - 125 с. - Из содерж.: [Граждан. война в Гуляйполе]. - С.75-90.
Історичний феномен Гуляйполя: Політ. і військ. діяльність Нестора Махна: Матеріали наук. - теор. конф.; Запоріжжя-Гуляйполе, 12-13 листоп. 1998 р. Ч.1.-Запоріжжя: Просвіта, 1998.-152 с.- Із змісту: Махно Н.І. Гуляй-Поле в російській революції.- С.3-5.

* * *
Ємець О. Запоріжжя в особах: Гуляйпільський район: [м.Гуляйполе – батьківщина укр. письменників Р.Іванченко, М.Тардова, Г.Кернеренка, В.Косовцової, Є.Карпенка, драматурга Л.Юхвіда, поетів Г.Лютого і В.Діденка, театрознавця В.Гайдабури] // Хортиця.- 2003.- №3.- С.109.
Заєць В. „А у Гуляйполі журяться вишні...”: [Про участь мистецьких колективів Гуляйполя у Днях культури Запоріз. обл. в Києві, присвяч. Рокові культури в Україні] // Культура і життя.- 2003.- 23 лип.- С.3.

* * *

Серьогін С. „Гуляй-Поле” // Голос Гуляйпілля.- 2000.- 15, 23 листоп.; 9 груд.
Откуда название?: [Гуляйполе] // Запороз. Січ.- 1998.- 28 трав.
В Гуляйполе зажжен факел надежды: [Сдан в эксплуатацию газопровод] // Индустр. Запорожье.-1999.- 5 янв.
Багряний І. З камери смертників; Гуляполе: Поеми.- Львів: Сполох, 2000.- 160 с.
Кабыш И. Гуляйполе: Поэма // Дружба народов.- 2002.- №2.- С.113-118.

Заснували Кирилівку 1805 року сектанти-духобори, примусово переселені сюди з Тамбовської та Воронезької губерній. Назву вона дістала від імені Кирила Капустіна, який оселився тут перший. Духоборам виділяли по 15 десятин землі на ревізьку душу і давали грошову позичку в розмірі 100 крб. на родину. 1838 року в селі налічувалося 130 жителів, із них 72 – чоловіки.
На вимогу православного духовенства, яке побоювалося впливу сектантів на навколишні села, уряд протягом 1841-1843 рр. знову переселив духоборів, тепер уже до „іновірців”, на Кавказ. Тривалий час у селі залишалося кілька родин, які зреклися сектантства. Під час Кримської війни для охорони морського узбережжя поблизу села був утворений невеликий кордон, на якому несли варту козаки з Азовського війська. Після 1864 р., звільнившись із військової служби, частина їх оселилася в Кирилівці.
У наступні роки до села прибували родини та окремі втікачі-рекрути, колишні кріпаки і державні селяни з різних губерній. 1864 року тут налічувалося 50 дворів – 330 мешканців, із них 170 чоловіків.
Кирилівка, завдяки своєму розташуванню, посідала провідне місце по тваринництву, яке через віддаленість від ринків збуту мало натуральний характер, даючи селянинові не лише харчі, а й одяг і взуття. Поступово кирилівці починають займатися хліборобством.
У 90-х рр. ХІХ ст. кирилівський селянин Ф.Наливайко відбував військову службу в кримському місті Саках. Тут допитливий солдат ознайомився з грязелікуванням. Повернувшись додому, він відібрав зразки місцевих лиманних мулових грязей і повіз їх до губернських лікарів. Підтвердилося, що грязі мають лікувальні властивості. Ф.Наливайко збудував на Молочному лимані примітивну грязелікарню і почав лікувати хворих на ревматизм. Однак приватно лікувати селянинові заборонили. Перша офіційна грязе-лікарня з’явилася тільки в середині 20-х років ХХ ст.
Зараз Кирилівський курорт, окрім санаторію „Кирилівка”, налічує біля 200 баз відпочинку та дитячих оздоровчих таборів. Значна частина території курорту – це заказники та пам’ятники садово-паркового мистецтва. Серед них – ландшафтний заказник „Федотова коса” (1910 га), гідрологічний заказник „Молочний лиман” (1900 га). На території санаторію „Кирилівка” знаходиться державний пам’ятник садово-паркового мистецтва площею 20 га.
Унікальність Кирилівського курорту полягає в великій протяжності неглибокого, яке швидко зігрівається сонцем, теплого узбережжя Азовського моря та лиманів, в багатстві природних чинників, в лікувальному впливі мінеральних вод, грязей, які благотворно впливають при різних захворюваннях.
Незабаром в Кирилівці з’явиться велика та красива набережна довжиною 1,5 км. Крім того, в подальшому буде створено єдину систему каналізації, а також протягнуть на Федотову косу газ. Очікується, що це дозволить привернути на Азовське узбережжя туристів з Німеччини, Франції, Польщі та інших країн далекого зарубіжжя.

Івченко А.С. Містечка України: Довід.- К.: НВП „Картографія”, 2000.- 184 с.- Із змісту: [Кирилівка].- С.23, 60, 87.
Критика религиозного сектанства: (Опыт изучения религиозного сектантства в 20-х -начале 30-х годов).-М.: Мысль, 1974.- 263 с.- Из содерж.: [Об основании Кирилловки переселенцами - духоборами].- С.152-153.
Кирилівка // Населення Запорізької області: Стат. довід.: За даними Всеукр. перепису населення 2001 року. - Запоріжжя, 2003.- С.14, 56, 110.
Супруненко Н.И. Очерки истории гражданской войны и иностранной интервенции на Украине (1918-1920).- М.: Наука, 1966.- 455 с.- Из содерж.: [О боях под Кирилловкой].-С.398.
Гайчур Л. Ми на таланти й на любов багаті: [с.м.т.Кирилівка] // Хортиця.- 2003.-№4.- С.111-112.
Кирилловка // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская область.- К., 1981.- С.134-140.
Кирилловка // Ларичев Л.С., Караев Р.Г. Курорты Украины.- К., 1959.- С.83.
Кирилловка: дни прошлые и настоящие.- Х., 1999.- 86 с.
Каніболоцька В.П. Курорт Кирилівка.- К.: Здоров`я, 1973.- 109 с.
Постановления ХХХІІ очередного Мелитопольского уездного земского собрания. 1897 г. – Мелитополь: Типография Г.И.Лифшица, 1898.- 400 с. – Из содерж.: [Кирилловка].- С.347.
Гнєдашев В. Якимівка та Кирилівка у датах // Гнєдашев В. Якимівський район на тлі Запорізької області.- Мелітополь, 1998.- С.80-84.
Кирилівка // Географічна енциклопедія України.- К., 1990.- Т.2: З-О.- С.151.
Кирилловка: [Ефремов. волость, Мелитоп. уезд] // Статистический справочник Таврической губернии. Вып.3: Мелитопольский уезд.- Симферополь, 1915.- С.46-47.
Кирилловка // Гермоген. Таврическая епархия.- Псков, 1887.- С.229.
Кирилловка // Список населенных мест по сведениям 1864 года. Таврическая губерния.- СПб, 1865.- С.62.
Калинин И.М. Под знаменем Врангеля: Заметки бывшего воен. прокурора. - Ростов-на-Дону, 1991.-351 с. – Из содерж.: [О событиях в Кирилловке Акимов. р-на].-С.198.
Кирилловка // Разгром черного барона. – Днепропетровск, 1935.- С.113-117.
* * *
Наумов А., Лой Н. Кирилловка – «бриллиант» Запорожской области, огранкой которого занимается только поссовет. А где наши госслужбы ? // Подробности.-2004.-10 июня.- С.10.
Воронцов И. В Кирилловке построят набережную // Мрія.- 2003.- 30 окт. (№44).-С.2.
Малышко М. Кирилловку ожидает большая реконструкция и обновление: [Беседа с пред. Кириллов. поссовета; Записали В.Николаев, Н.Бестужева] // Досье.-2003.-22 мая.-С.13.
Романішен А.В. Цілюща Кирилівка: [Пробл. одноймен. санаторію: Бесіда з голов. лікарем, дир. оздоровниці А.В.Романішеним; Записав О.Костенко] // Робіт. газ.- 2000.- 28 верес.
* * *
Кудиевский К.И. Водоросли цветут в глубинах: Повесть [о Кирилловке].- К.: Рад. письменник, 1959.- 212 с.: ил.

Семеренко С.В. Запорізький район // Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. - Запоріжжя, 2004.- Т.2.- С.262-263.
Гоменюк І.А. Запорізький район: Соціально-економічна характеристика // Запорожье - 2003: Обл. ежегод. информ. - телефон. справ.- Запорожье, 2003.- С.15-16 (Цветная вклейка).
Запорізький район // Географічна енциклопедія України: В 3-х т. – К., 1990.-Т.2.: З-О.- С.32.
Євтух В.Б., Чирко Б.В. Німці в Україні: (1920-1990).- К.: Інтел, 1994.-182 с.- Із змісту: [Запоріз. р-н].- С.11, 32, 38, 61, 119, 121, 126, 150, 151, 173.
* * *
Програма соціально-економічного та культурного розвитку Запорізького району на 2004 рік // Червоний промінь.- 2003.- 20 груд.- С.2, 5.
Зростання очевидне, але головна робота попереду: [ Програма соц.- екон. розвитку Запоріз. р-ну на 2002 р.] // Червоний промінь.- 2002.- 10 січ.- С.2.
Сельский час для Запорожского района: [Соц.- эк. положение] // МИГ.- 2001.- 29 нояб.
Якименко О. Тваринництво району : сьогоднішній стан та перспективи: [Запоріз. р-н] // Червоний промінь.- 2001.- 24 лют.
До зірок шляхи починались із хліба: Запоріз. р-н // Комсомолець Запоріжжя.- 1977.- 17 трав.
Бабій А. Поруч з обласним центром: [Проблеми малих сіл Запоріз. р-ну: с.Долинське, с.Нове Запоріжжя, с.Новослобідка] // Червоний промінь.- 1989.- 9 верес.
Ємець О. Запоріжжя в особах: Запорізький район: [с.Біленьке, батьківщина укр. бібліографа Ф.Максименка] // Хортиця.- 2003.- №3.- С.110.

Сластіон (Сластьон) Опанас Георгійович (14.01.1855 – 24.09.1933) – український художник, архітектор, мистецтвознавець і етнограф. Народився у Бердянську. Перші уроки малярства отримав у свого батька – іконописця.
В 1874-1882 рр. навчався у Петербурзькій Академії мистецтв. Протягом 1883-1886 рр. створив серію ілюстрацій до „Гайдамаків” Т.Шевченка, а згодом до поем „Гамалія” (1888 і 1897), „Катерина” (1905 і 1925), „Наймичка”, „Сліпий” та низки поезій. У середині 1890-х працював над літографіями до альбому „Старовина українська і запорозька” (не збереглися).
Як живописець відомий полотнами „Маруська” (1878), „Миргород” (1901), „Вечір. Село” (1904), „Весна” (1904), „Зима на Чернігівщині” та ін.
Глибоко вивчав українське кобзарське мистецтво, записував на фонограму спів і гру кобзарів. Протягом 1875-1928 рр. створив галерею портретів кобзарів. 1920 р. організував Миргородський краєзнавчий музей, а в 1928 р. першу селянську Капелу бандуристів. Був одним із засновників українського архітектурного стилю.
Є автором статей з українського народного мистецтва і кустарних промислів, які публікував під псевдонімами „Гончар” та „Опішнянський гончар” у журналах „Киевская старина”, „Рідний край”, в газеті „Рада”.

Довідник з історії України (А-Я) / За загал. ред. І.Підкови, Р.Шуста.- 2-ге вид., доопрацьов. і доп. – К.: Генеза, 2002.-1136 с.- Із змісту: [Про О.Г.Сластіона].- С.774.
Сластіон О.Г. // Мистецтво України: Біогр. довід.- К., 1997.- С.545.
Ханко В. Опанас Сластьон: (До 140-х роковин народження класика укр. мистецтва) // Артанія.-1996.- №2.- С.40-41.
Сластьон О.Г. // Універсальний словник-енциклопедія.-2-ге вид., доп. - К., 2001.-С.1249.
Аббасов А.М. Опанас Сластьон. Життя і творчість: Нарис. - К.: Мистецтво, 1973. - 71 с.
Живопись. А.Г.Сластион // Карагодин А.И. История запорожского края: (1770-1917).-Запорожье: ЗГУ, 1998.- С.243.
Ханко В.М. Земські школи за проектами Опанаса Сластьона // Українське мистецтво та архітектура кінця ХІХ – початку ХХ ст.- К.: Наук. думка, 2000.- С.198-209.
Тарасенко І. Товариш козацього батька: [Про листування відомого укр. худож. з Бердянська О.Г.Сластьона з Д.І.Яворницьким] // Київ. старовина.- 1996.- №1.- С.10-18.

Раппопорт Б.І. // Українські радянські художники : Довід.- К., 1972.- С.386.
Раппопорт Б.І. Персональна художня виставка: Каталог / Обл. орг. Спілки худож. УРСР.- Запоріжжя, 1977.- 4 с.
Запорізький Бабин Яр: [21 черв. 2002 р. у Запоріжжі відбулося відкриття мемо-ріалу „Жертвам фашизму”. Його автори – скульптор Б.Раппопорт та архітектор Ю.Бірюков] // Сидоренко М. Пам’ять не вкриють сніги.- Запоріжжя, 2003.- С.85-87.
Клименко Н. Под руками камень оживает : [О Б.Раппопорте и его работах] // Верже.-1995.- №47.- С.4.
Ботнер Ю. Побеждает талант: [О Б.Раппопорте] // Индустр. Запорожье. - 1993. - 29 мая.
Ботнер Ю. Зов школьного звонка: [Об открытии памятника детям, погибшим во время войны в с.Орлово Мелитоп. р-на; Скульптор – Б.Раппопорт] // Индустр. Запорожье.-1994.-14 мая.
Володимиров М. Увічнено у камені: [Про творчий доробок Б. Раппопорта] // Комсомолець Запоріжжя.-1984.- 22 груд.
Колінько М. Тема творчості – героїзм: [У творчості запоріз. художника Б.Раппопорта] // Запоріз. правда.- 1983.- 18 груд.

ЗМКБ „Івченко - „Прогрес” – лідер серед авіадвигунних фірм світу – має 60-літній досвід конструювання авіаційних двигунів і понад 40 років провадить активну діяльність у галузі створення газотурбінних двигунів індустріального застосування для газоперекачувальних агрегатів, електростанцій, бурових установок, морських та річкових суден тощо.
Двигуни конструкторського бюро „Івченко - „Прогрес” високонадійні, довговічні, прості в експлуатації. Якість, надійність і право ремонту авіадвигунів схвалені сертифікатами бюро Верітас, АРМАК і АРГДАТ України. Виробництво працює на найпрогресивніших технологіях.
За пройдений період роботи на підприємстві створений широкий спектр двигунів різного класу і серед них – двигун Д-18Т, широко відомий у світі, для транспортного літака АН-124 „Руслан”. Величезний парк літаків Як-42, АН-72, АН-74 оснащений двигуном Д-36. На базі Д-36 у КБ розроблено найпотужніший у світі турбовальний Д-136 для гелікоптерів Мі-26 і 26Т.
Сьогодні підприємство вишукує можливості для розробки нових типів двигунів.
Першим у світі та гордістю колективу став турбогвинтовий двигун Д-27, паливна ефективність якого на 25-30 відсотків вища, а ніж у сучасних турбореактивних двоконтурних двигунів, вони встановлюються на військово - транспортних АН-70 короткого злету і посадки. Літак брав участь у тендері на кращий європейський літак, претендуючи на перше місце в програмі „Транспортний літак майбутнього”.
Сьогодні ЗМКБ „Івченко - „Прогрес” – це об’єднаний однією метою колектив висококваліфікованих конструкторів, інженерів, технологів, виробничників і дослідників, яким під силу створювати авіаційну техніку найвищого рівня.

Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. Т.1: Архітектура. Культура. Економіка. Райони області.- Запоріжжя: Дике Поле,2004.-304 с.: іл.- Із змісту: Муравченко Ф. КБ „Івченко – „Прогрес”.- С.224-225.
Золоті торгові марки: Офіційний каталог переможців та учасників .- К.: Преса України, 2001.-302 с.- Із змісту: Торгова марка державного підприємства „Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес” ім. акад. О.Г.Івченка”.- С.170-173, 310-311.
Корниєнко О.О. Путь к прогрессу .- Запорожье: ВПК „Запоріжжя”, 2000.- 176 с.
***
Зоряний шлях `98: Перша запоріз. регіон. програма .- Запоріжжя: ВПК „Запоріжжя”, 1999.- 38 с. – Із змісту: [Переможець в номінації „Наукова розробка року - „ЗМКБ „Прогрес”].- С.15.
Муравченко Ф. У повітрі і на землі – з двигунами „Івченко – „Прогрес” // Запоріз. правда.- 2000.- 19 трав.
Муравченко Ф. Запорожское машиностроительное конструкторское бюро „Прогресс” им. академика А.Г.Ивченко // Союз авиационного двигателестроения: [Каталог].-[Б. в. д.].- С.9.
Абліцов О. У „Чорної акули” запорізьке „серце”: [ЗМКБ „Прогрес”, ВАТ „Мотор Січ” на виставці „МАКС-2003”] // Голос України.- 2003.- 19 серп.
Малиенко А., Приходько П. Пламенное сердце „Прогресса”: [ЗМКБ им. А.Г.Ивченко] // Правда Украины.- 2003.- 11 дек.
Муравченко Ф.М. „Ивченко - „Прогресс” сегодня // Крылья Родины.-2003.-№10.-С.30-32.
Про відзначення державними нагородами України працівників державного підприємства „Запорізьке машинобудівне конструкторське бюро „Прогрес” ім. академіка О.Г.Івченка: Указ Президента України від 19 груд. 2003 р. // Уряд. кур`єр.- 2003.- 27 груд. (№246).
ГП ЗМКБ «Прогресс» им. академика А.Г.Ивченко: [Запорож. конструкт. бюро создает двигатели для многих типов самолетов и вертолетов: Статьи] // Лідери ХХІ століття.- 2002.- №7.- С.3-22.
Демьянов Е. „Прогресс” осыпали наградами// Индустр. Запорожье.- 2002.-6 авг. (№168).- С.2.
Муравченко Ф. В новое тысячелетие в воздухе и на земле с двигателями „Ивченко – «Прогресс»! // Союз авиационного двигателестроения. 1991-2001.- М., 2002.- С.100.
Муравченко Ф. Главная награда – это возможность видеть, как процветает твое детище: [ГП ЗМКБ „Прогресс” им. академика А.Г.Ивченко] // Лидер.-2001.- № 1 .- С.4-5.
Про державну підтримку літакобудівної промисловості в Україні: Закон України від 12 лип. 2001 р.: [У т. ч. про держ. підприємство ЗМКБ „Прогрес” та ВАТ „Мотор Січ”] // Зб. поточн. законодавства...- 2001.- №33.- С12-13.
Андреев А. «Прогресс» - ровесник Победы: [Запорож. машиностроит. конструктор. бюро – 55 лет] // Верже.- 2000.- 11 мая.- С.6.
Пусть летают самолеты: [О ЗМКБ «Прогресс»] // Созвездие.- 2000.- №1.- С.18-21.
Фоменко В. ЗМКБ «Прогресс» : пятьдесят пять лет в авиации… // Индустр. Запорожье.- 2000.- 5 мая.
Григорьев Ю. Запорожская формула неба: [О ЗМКБ «Прогресс»] // Киев. новости.-1999.- 26 мая.
Муравченко Ф.М. Государственное предприятие – не значит бюджетное: [Беседа с ген. конструктором ЗМКБ, акад., д-ром техн. наук; Записал С.Иванов] // Ваш партнер.-1999.– №3. – С.4
Корниенко О. «Прогрессу» выдан международный сертификат качества // МИГ.- 1998.- №50 (дек.).- С.2.

Катерининські залізничні майстерні засновані в Олександрівську 7 травня 1905 р. Спочатку було споруджено одинадцять корпусів, де розташувалися службові приміщення та у два паралельні ряди виробничі цехи. Між ними рухався електричний візок-трамвай, який із цеху в цех переміщував паровози, котли, великі запасні частини та різні матеріали.
З одного боку канави були розташовані паровозозбірний, котельний та малярний цехи, з другого – механічний, колісний, ковальський, ливарний цехи та центральна комора.
Майстерні на той час були обладнані за останнім словом техніки, споряджені новим обладнанням. Для обробки деталей паровозів у цехах було установлено 90 різних станків. Виробниче завдання майстерень було – випускати з капітального ремонту 38 товарних паравозів за рік.
У період пуску в майстернях працювало біля 300 чоловік, потім кількість робітників збільшувалася і до кінця року складала 692 чоловіки. За перший рік у майстернях було відремонтовано 4 паровози. У тому ж 1905 р. в майстерню надійшло ще 13 паровозів. Перші паровози ремонтувалися дуже довго – від 154 до 219 днів (в наші часи електровози, конструкція яких набагато разів складніша, ремонтуються десь за 15-16 днів). Умови праці в майстернях були дуже тяжкі, робочий день – 13-14 годин, а платня за працю – низька. Усі роботи в основному проводилися вручну, не було ні газорізки, ні електрозварки.
Пройдений період позначений численними подіями і здобутками. І зараз колектив ЗЕРЗ працює ритмічно, головну увагу приділяючи підвищенню ефективності і якості роботи, поліпшенню організації виробництва.
Восстановление Приднепровья (1946-1950): Документы и материалы / Под ред. И. Ф. Кураса .- К.: Политиздат Украины, 1988.- 534 с. - Из содерж. : [История ЗЭРЗ].-
С. 14, 199, 299, 428, 435, 491.
Сатановский Б., Кириллова Л. Запорожский электровозоремонтный: Очерк истории завода. - Днепропетровск: Промінь, 1995.- 139 с.
* * *
Кулагін Л. Є що „запрягати”. Отже, будемо їздити...: [Кап. ремонт з модернізацією електровозів у ЧС-4 освоєно на ЗЕРЗ] // Запоріз. правда.- 1999.- 15 черв.
Плясовица А. ЗЭРЗ становится на колеса // Верже.- 1999.- 17 июня.
Фортунин В. «Именины» на ЗЭРЗ: Отремонтирован первый локомотив // МИГ.-1999.- №24 (июнь).- С.7.
Мартыненко А.П. «Мы сохранили коллектив – и это главное»: Юбилей: [Интервью с дир. з-да записал А.Коваленко] // Запороз. Січ.- 1995.- 4 трав.
Клименко Н. Забота у них такая: [Об опыте и пробл. ЗЭРЗ] // Выбор.- 1993.- 23 янв.
Мирошниченко В. И традиционное, и новые производства: [О работе ЗЭРЗ в новых условиях] // Запороз. Січ.- 1993.- 27 жовт.
Ткаченко А. Герої живуть: [Навічно до складу труд. колективу ЗЕРЗ занесено 16 героїв Великої Вітчизняної війни] // Молодь України.- 1987.- 27 жовт.
Фомченков М. Наша с тобой биография: [ЗЭРЗ – 75 лет] // Правда Украины.- 1980.-4 июня.

Кащенко Микола Феофанович народився 17 травня 1855 р. на хуторі Веселий Олександрійського повіту Катеринославської губернії (тепер – Запорізька область). Закінчив Харківський університет (1880). Після його закінчення працював асистентом в ембріологічному кабінеті, потім приват-доцентом медичного факультету Харківського університету. Завідував кафедрою зоології та порівняльної анатомії Томського університету (1888-1912), професор (1888). З 1913 р. до 1921 р. працював завідуючим кафедрою Сільськогосподарського відділення Київського політехнічного інституту. Брав активну участь у створенні Української Академії наук, був одним із перших академіків УАН. Організатор і директор Зоологічного музею ВУАН (1919-1926), засновник і директор (1919-1935) акліматизаційного розсадника у Києві.
Наукові дослідження М.Ф.Кащенка присвячені проблемам патологічної ембрі-ології, акліматизації і селекції лікарських і південних плодових рослин на Україні. Автор понад 200 наукових праць.
Помер 29 березня 1935 року, поховано в Києві.

Кащенко М. На допомогу Київському акліматизаційному садові.- К., 1925.- 36 с.
Кащенко М. Огляд діяльності Київського акліматизаційного саду у відділі лікарських рослин за перший період його існування (з року 1915 по 1921).- К., 1927.- 112 с.: іл.
Кащенко М. Перетворення живої природи.- К., 1928.- 48 с.
Кащенко М. Заходи Київського саду щодо підняття добробуту українського народу // Заходи.- К., 1928.- 48 с.- (ВУАН. Київ. акліматсад. №3).
* * *
Кащенко М.Ф. // Універсальний словник-енциклопедія.- К.- Л., 2001.- С.627.
Кащенко М.Ф. // Видатні вчені Національної Академії наук України (1918-1998).-К., 1998.- С.153-156.
Конотопець Н. Брати Кащенки // Цимбалюк В. Українська література: Підручник для 7 кл.- 2-ге вид.- К.,1997.- С.306-309.
Кащенко М.Ф. // УСЭС.- К., 1988.- Т.2.- С.28.
Збереження пам’яток науки і техніки в музеях: історія, досвід, перспектива: Зб. ст.-К., 2001.- 117 с.- Із змісту: Руда С., Романець О. Внесок академіка М.Ф.Кащенка у розвиток музейної справи в Україні.- С.103-107; Павлюк Б. Ботанічний музей Інституту ботаніки ім. М.Г.Холодного АН України та його фундатори: [У т.ч. згадується про М.Ф.Кащенка].- С.108-112.
Романець О. Яблука братерства: [З біографії укр. вченого-біолога М.Кащенка] // Україна мол.- 2000.- 6 лип. (№120).- С.14.
Гельфенбейн Л.Л. Николай Феофанович Кащенко как эмбриолог // Вестн. Харьков. ун-та.- 1974.- №105.- С.145-147.- (Биология, вып.6).
Квитницкий-Рыжов Ю.Н. Выдающийся медик-эмбриолог Н.Ф.Кащенко // Врачебное дело.- 1951.- №3.- С.269-272.
Борисоглебский А.Д. Описание сортов яблонь, выведенных академиком Н.Ф.Кащенко ; Дрига И.Е. Из работ академика Н.Ф.Кащенко по акклиматизации новых растений // Праці Центр. респ. бот. саду. Акліматизація рослин.- К ., 1953.- С.23-38.
Гришко Н.Н. Творец новых форм растений Н.Ф.Кащенко // Известия АН СССР.-1951.- №4.- С.3-13.
Гришко М.М. Видатний представник творчого дарвінізму М.Ф.Кащенко // Доповіді Відділу біологічних наук.- К., 1947.- С.114-126.

27 червня – 60 років (1945) директорові Запорізького обласного краєзнавчого музею Г. І. Шаповалову.

Георгій Іванович Шаповалов народився 27 червня 1945 р. у с. Гуровка Козятинського району Вінницької області в сім`ї службовця. У тому ж році його батьки переїхали на постійне місце проживання до м. Запоріжжя.
В 1969-1975 рр. заочно навчався на історичному факультеті Дніпропетровського державного університету.
В 1972 р. за запрошенням дирекції Державного історико-культурного заповідника Запорозького козацтва на о. Хортиця стає старшим науковим співробітником цього закладу. В 1974 р. перейшов працювати до Запорізького обласного краєзнавчого музею, де в лютому 1976 р. був призначений директором.
Завдяки його наполегливості було створено заповідну територію „Старий Олександрівськ” і взято під охорону держави як комплексний пам’ятник історії й археології річку Дніпро на всій території області.
З 1976 до 1992 року викладав на історичному факультеті ЗДУ. Бере участь у організації всіх археологічних та історичних конференцій та семінарів, які відбуваються на Запоріжжі.
В 1984 році, закінчивши аспірантуру при Дніпропетровському державному університеті, захистив кандидатську дисертацію, а в 1991 р. Вченою радою ЗДУ йому було присвоєно звання доцента.
Є автором більш ніж 70 наукових праць, багатьох журнальних і газетних публікацій з давньої історії краю, розвитку судноплавства на території України.
В 1997 р. видав монографію „Кораблі віри: Судноплавство у духовному житті давньої України”.
В 1996 р. Георгій Іванович за конкурсом був обраний начальником управління культури Запорізької обласної державної адміністрації. Наприкінці 1998 р. він повертається на посаду директора Запорізького державного обласного краєзнавчого музею, де і працює зараз.

Шаповалов Г. Судноплавство у духовності давньої України. - К.- Запоріжжя, 2001.-162 с.
Шаповалов Г.И. Корабли веры : Судоходство в духовной жизни древней Укра-ины .- Запорожье : Дикое поле, 1997.- 156 с.
Шаповалов Г. Походження українського тризуба.-Запоріжжя, 1992.-19 с.
* * *
Шаповалов Г.И. О случайной находке средневекового судна у острова Хортица // Музейн. вісн.- 2002.- №2.- С.70-71.
Шаповалов Г.І. Про дві корабельні гармати з довоєнної колекції Запорізького краєзнавчого музею // Музейн. вісн. - 2001.- №1.- С.51-65.
* * *
Словник-довідник з археології.- К.: Наук. думка, 1996.-430 с. - Із змісту: [Про гідроархеол. експедицію під керівництвом Г.І.Шаповалова , яка досліджувала акваторію о-ва Хортиця, затопленої частини Кам`янського та Знам`янського городищ].- С.52.
Шаповалов Георгий Иванович // Запорожье археологическое: [Библиогр. справочник].- Запорожье, 1999.- С.36-40.
Тощев Г.М. До 50-річчя Георгія Івановича Шаповалова ; Наукові публікації Г.І.Шаповалова // Древности Степного Причерноморья и Крыма.- Запорожье: ИПК «Запоріжжя»,1997.- Т.VІ.- С.135-137.
Чабаненко М. Премія імені Новицького: [Г.І.Шаповалов став першим лауреатом щоріч. премії обл. від-ня Фонду культури України]// Запоріз. правда.- 1995.- 24 трав.- С.1.
Шаповалов Георгій Іванович: (Бібліографічний список) / Обл. універсал. наук. б-ка ім. О.М.Горького. - Запоріжжя, 2000.- 28 с.- (Дослідники рідного краю. Вип.6).

В 1830 р. на березі Бердянської затоки, поблизу невеличкого селища Берда, було започатковано першу пристань, будівництво якої тривало п’ять років. Вона слугувала для вивозу за кордон товарів із Таврійської, Катеринославської та інших губерній.
Уже в 1836 р. перше іноземне парусне судно прийняло на борт тисячу тонн таврійської пшениці. За ним почали віддавати швартові торговельні судна під грецькими, англійськими, французькими та інших держав прапорами. Згодом було змуровано 650-метровий кам’яний хвильоріз, який і понині служить бердянцям. Вагомий доробок у розвиток порту вніс градоначальник і начальник порту контр-адмірала П.П.Шмідт. Саме поява порту сприяла виникненню в Бердянську промислових підприємств, організацій курортно-оздоровчої справи, переростанню невеличкого селища у приморське місто. Під час німецько-фашистської окупації порт як комплексне промислово-транспортне підприємство взагалі перестав існувати, бо був ущент розбитий та пограбований ворогами. Уже через рік після визволення Бердянська, завдячуючи ентузіазмові його мешканців, порт почав працювати на Перемогу.
Сьогодні морський порт – сучасне високомеханізоване транспортне підприємство на Азовському узбережжі, пов’язане морськими шляхами з портами Азовського, Чорного та Середземного морів, десятками країн світу.

Бастрыга И.,Лыман И. Начала истории Бердянска.- Запорожье: РА „Тандем-У”, 2002.- 132 с. – Из содерж.: [В т. ч. о строительстве Бердянского порта].- С.22-23.
Михайличенко В., Денисов Е. Морской порт ; Станция Бердянск-порт// Михайличенко В., Денисов Е. Бердянск: Взгляд через столетие.- Бердянск, 2001.- С.22-25, 59-60.
„ Порт, который разве Севастополю уступит...” // Ищук В.П., Михайличенко В.И. Бердянск : Город на побережье Азова.- Запорожье, 1997.- С.2-4.
* * *
Резников А.А. Бердянский морской торговый порт // Деловая жизнь.- 2003.- 10 окт.- С.2.
Резников А. Там, где встречают теплоходы // Губернатор.- 2002.- №6.- С.86-87.
Бердянський морський торговельний порт: У пошуках глибокого фарватеру // Охорона праці.- 2001.- №11.- С.32-33.
Бердянский морской торговый порт завершает строительство терминала по перевалке светлых нефтепродуктов // Транспорт.- 2001.- №41.- С.17.
Нагай В. Порт Северного Приазовья // Свобода выбора.- 2001.- 29 марта; 19 апр.
Резников А. Нелегкое десятилетие // Свобода выбора.- 2001.- 13 дек.- С.9.
Черванський Д. Кондиціонер для докера, або Чи можна працевлаштуватися в порт за 500 баксів: [Інтерв’ю з заст. нач. Бердян. мор. торг. порту; Записав А.Багнюк] // Україна мол.- 2001.- 29 берез.
Семеновський В. Кипить робота у порту // Запоріз. правда.- 2000.- 30 черв.- С.1.
Багнюк А. А земелька в порту дорога: (Створення Вільної екон. зони „Бердянський морський торговельний порт” – одна з перспектив розвитку Запоріз. краю) // Україна мол.-1999.-23 груд.
Клещевников П. Расти, Бердянский порт! // Индустр. Запорожье.- 1999.- 3 июля.
Семеновський В. Прибуток портовиків – близько 9 млн. гривень // Запоріз. правда.-1999.- 27 січ.

1 липня – 60 років (1945) від дня заснування обласної наукової медичної бібліотеки (м. Запоріжжя).
Запорізька обласна наукова медична бібліотека була організована за наказом Запорізького обласного відділу охорони здоров`я від 1 липня 1945 р. №32. До цього часу медичні працівники користувалися послугами міської бібліотеки, яка мала невеликий відділ медичної літератури. Обмежені зібрання спеціальної літератури були також у деяких лікарнях, Будинку лікаря, міському лікарському товаристві. Початком фонду ЗОНМБ стали близько 500 розрізнених книг та журналів, які збереглися у залізничній лікарні після окупації.
Спочатку Бібліотека перебувала в одній із кімнат фармшколи разом зі шкільною бібліотекою, потім їй надали окрему кімнату площею 45 кв. м., де розмістилися усі співпрацівники і служби закладу.
Перші повоєнні роки були дуже важкими для Бібліотеки. Співробітники докладали усіх зусиль, щоб створити мінімально прийнятні умови для роботи, але головним завданням було комплектування фонду. Видавництва тільки починали відновлювати свою роботу, тому державна книготоргівля не могла забезпечити медичні бібліотеки спеціальною літературою. Доводилося купувати книги на ринку, у приватних осіб за високими цінами.
Посильну допомогу у комплектуванні надавали РНМБ, ХАНМБ, ЦНМБ, бібліотека 1-го Московського медінституту, які виділили зі своїх дублетних фондів деяку кількість книг і журналів.
Водночас із поповненням фонду створювалися систематичний, алфавітний і предметний каталоги.
3 липня до кінця 1945 р. Бібліотека обслужила своїх перших читачів – 34 медпрацівники. Спочатку звертались тільки працівники сільських ЛПЗ, але з 1947 р. послугами ЗОНМБ стали користуватися і співробітники сільських лікарень. В 1950 р. читачами бібліотеки були понад 600 чоловік.
В 1956 р. закладові надали спеціальне приміщення загальною площею 225 кв. м. Це дозволило створити сприятливі умови для роботи і обслуговування читачів.
Незважаючи на загальну нестабільність у державі (з 1990 р.) колектив ЗОНМБ шукає нові форми роботи та джерела комплектування фонду, щоб найповніше задовольнити потреби своїх користувачів.

Дикалова Л.О. Обласна наукова медична бібліотека // Медицина Запорізької області.- Запоріжжя, 2001.- С.176-182.
Дикалова Л. Тут все розкажуть про здоров`я // Запоріз. правда.- 1998.- 29 верес.
Алейник Е. Полвека с медицинской книгой // Индустр. Запорожье.- 1995.- 4 июля.
Дикалова Л. Медичній книгозбірні – 50 // Запоріз. правда.- 1995.- 1 лип.
Клименко Г. Медицинской библиотеке – 20 лет // Индустр.Запорожье.-1965.-3 июля.
Скарбниця медичних знань // Запоріз. правда.-1961.-24 берез.
Крылов А. На полках – тысячи медицинских книг // Запорож. правда.- 1957.- 31 марта.

24 липня – 50 років (1955) головному режисерові Запорізького театру молоді, заслуженому діячеві мистецтв (1988) В.І.Денисенку.

Народився Денисенко Віталій Іванович 24 липня 1955 р. на Чернігівщині. У 1972 р. вступив до Дніпропетровського театрального училища, після закінчення якого працював актором Запорізького музично-драматичного театру . 1981-1986 рр. – студент режи-серського відділення Київського театрального інституту.
Зараз В.І. Денисенко – головний режисер Запорізького обласного театру молоді, Заслужений діяч мистецтв України.

О присвоении почетных званий Украины работникам культуры и искусства Запорожской области: [В т.ч. звание «Заслуженный деятель искусств» - В.И.Денисенко]: Указ Президента Украины // Индустр. Запорожье.- 1992.- 25 нояб.
Шифрина А. Денисенко Виталий Иванович: [Глав. реж. театра] // Шифрина А. Герои и судьбы.- Запорожье, 2000.- Кн.1.- С.154-161.
Московцева В. У „Ревізорі” жартують круто: [Про постановку режисера - худож. керівника Театру молоді В.Денисенка] // Запоріз. правда.- 2001.- 17 берез.- С.7.
Денисенко В. „Заграница нам поможет?”: [О впечатлениях поездки актер. коллектива в нем. город - побратим Оберхаузен] // Запороз. Січ.- 1996.- 23 жовт.
Денисенко В. „Мой театр – моя любовь, моя печаль…”: [Беседа с глав. реж. Запорож. ТЮЗа В.И.Денисенко / Записала А.Мирошниченко] // Индустр. Запорожье.-1995.- 24 окт.- С.3.
Денисенко В. «Здесь мы делаем то, что никому не нужно»: [О впечатлениях поездки в Данию на театральный фестиваль] // Запороз. Січ.- 1994.- 24 січ.
Денисенко В. „Відчуваю театр, як дійство, народжене на площі...”: [Інтерв’ю з голов. режисером театру ; Записала Л.Ковдра] // Запоріз. правда.- 1993.- 16 берез.
Гайдабура В. „Філософ я, люди добрі”: [Про В.Денисенка] // Укр. театр.- 1992.-№4.- С.16-19.
Чепалов О. У пошуках звичайного чуда: Нотатки про творчу ситуацію у Запоріз.ТЮГу // Укр. театр.- 1989.- №6.- С.5-7, 14.
Квактун О. Знакомьтесь: Виталий Денисенко // Электротехник.- 1989.- 27 янв.(№)
Денисенко В. „Чому я обрав саме такий шлях у житті?”: [Бесіду записав Ю.Артеменко] // Комсомолець Запоріжжя.- 1988.- 15 жовт.- С.9.

27 липня – 70 років від дня народження запорізького письменника І.П.Сухаря (1935-1999), уродженця с. Омельник Оріхівського району.

Іван Потапович Сухар народився 27 липня 1935 р. в с. Омельник Оріхівського району Запорізької області в селянській сім`ї. У райцентрі закінчив середню школу, а після служби в армії – Мелітопольську школу садівництва. Усе життя працював біля землі. І.Сухар регулярно друкувався в періодичних виданнях із 1986 р., зокрема, в таких часописах: „Трудова слава”, „Запорізька правда”, „Дзвін”, „Голос Гуляйпілля”, „Славутич”, „Січеславський край”, „Запорозька Січ”.
У 70-80 роках зазнав переслідувань, за вільнодумство, був запроторений у брежнєвську психушку.
До кінця своїх днів любив Україну, служив їй, турбувався про її майбутнє; часто виступав перед школярами, студентами.
Написав п`ять книг віршів, пісень, публіцистики, спогадів земляків про голодомори й тяжкі повоєнні роки. Як активного громадського діяча Всеукраїнське товариство „Просвіта” імені Т.Г.Шевченка відзначило І.Сухаря дипломом Почесного члена товариства.
Помер 26 лютого 1999 року.
Посмертно прийнятий до Національної Спілки письменників України (1999).

Окремі видання творів письменника.

Розкруття: Поезії.- Гуляйполе: Район. друкарня, 2000.- 110 с.
Вічні сурми: Худож.- публіц. вид.- Гуляйполе: Район. друкарня, 1998.- 95 с.
Ой, заграло наше море: Співаник. – Гуляйполе: Район. друкарня, 1998.-68 с.
Заплакана доля: Зб. поезій.- Гуляйполе: Район. друкарня, 1997.- 124 с.
Летіли орли з чотирьох вітрів: Співаник.- Гуляйполе: Район. друкарня, 1995.- 112 с.
* * *
В селі Любицькому ; Горобина ніч на баштані: [Вірші] // Хортиця: Альманах.- 2003.- №4.- С.56.
У селі Любицькому ; Біль війни...: [Вірші] // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ ст.). - Запоріжжя, 2002.- С.497-502.
На Хортиці: [Вірші] // Хортиця: Альманах. - Запоріжжя, 1992.- №2.- С.48.
* * *
Юрик П. Іван Сухар // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ ст.).-Запоріжжя, 2002.- С.496-497.
Кушніренко І. Іван Сухар – поет - пісняр, громадянин // Сухар І. Розкуття: Поезії.-Гуляйполе, 2000.- С.3-14.
Осадчук П. Правда життя – краса поезії // Сухар І. Заплакана доля: Зб. поезій.-Гуляйполе, 1977.- С.5.

Організоване виявлення і концентрація архівних матеріалів на Запоріжжі почалося у серпні 1925 р. і було пов’язане з створенням у Запоріжжі і Мелітополі, які були центрами округів, окружних архівних управлінь, внаслідок скасування губерній і ліквідації губернських архівних управлінь.
Після скасування округів у вересні 1930 р., Запорізьке і Мелітопольське окружні архівні управління були реорганізовані в місцеві архівні управління. При цих управліннях були створені архівосховища, які здійснювали прийом і упорядкування архівних матеріалів, забезпечення їх зберігання і використання.
У березні 1932 р. Запорізьке і Мелітопольське місцеві архівосховища були реорганізовані в державні історичні архіви, з підпорядкуванням новоутвореному Дніпропетровському обласному архівному управлінню. Запорізький державний історичний архів, з утворенням в 1939 р. Запорізької області, був перейменований у Запорізький історичний архів.
Перші надходження документальних матеріалів до архівосховища належить до 1925-1926 рр. До 1930 р. в архіву були сконцентровані документальні матеріали Олександрівської ратуші (1791-1866 рр.), Міської управи (1872-1917 рр.), дореволюційних заводів, гімназій та інших учбових закладів, банків, казначейств, фабричної інспекції і т.п.
Документальні матеріали радянських установ частково загинули в роки громадянської та Великої Вітчизняної воєн.
В 1943 р., після визволення області від окупантів, архіви були поновлені, і тепер їх продовжують планомірно комплектувати. Нині тут зберігається понад 18 млн. документів, які є часткою національного архівного фонду України. Головне – все це тепер стало доступним для дослідників новітньої історії .

Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія. Т.2 : Архітектура. Культура. Економіка. Райони області. – Запоріжжя: Дике поле, 2004.- 304 с. : іл.- Із змісту: [Про обл. архів].- С.92-93.
Государственный архив Запорожской области // Государственные архивы СССР: Справочник.- М., 1989.- Ч.1.- С.510-514.
Мельник Л.Л., Бортникова Л.Ф. Государственный архив Запорожской области // Государственные архивы Украинской ССР: Справочник.- К.: Наук. думка, 1988.- С.139-143.
Архивы – источник изучения истории края: Из опыта работы гос. архива по использованию докум. памятников в науч., н.-х., культ. - просвет. целях.- Запорожье, 1998.- [7 с.].
Ігнатуша О.М. Джерела державного архіву Запорізької області до вивчення суспільно-політичних та релігійних процесів в старообрядському середовищі (ХІХ-ХХ ст.) // Культурологічний вісник.- Запоріжжя, 2000.- Вип.6.- С.38-43.
Історично-географічні дослідження в Україні: Зб. наук. праць.- К.: Наук. думка, 1994.-206 с.- Із змісту: [Про обл. архів.].- С.171.
Лисенко Г.П. Запорізький обласний державний архів // Радянська енциклопедія історії України.- К., 1970.- Т.2.- С.193.
Запорізький обласний державний архів і його філіал у м. Мелітополі: Путівник.- К., 1968.-295 с.
* * *
Тимофієв В. Про минуле – для майбутнього // Новий день.- 1997.- 1 лют.
Корнієнко Ю. І відхилиться завіса таємниці: [Історія та сьогодення облдержархіву]// Запоріз. правда.- 1990.- 5 груд.
Мельник Л.Л. Архів – не тільки сховище: [Бесіду з дир. облдержархіву записала В.Двірна]// Комсомолець Запоріжжя.- 1988.- 4 черв.
Крупіна Л.Ф. Нове приміщення Запорізького облдержархіву // Архіви України.-1974.- №2.- С.88-89.
Лисенко Г. З історії архівного будівництва на Запоріжжі // Архіви України.-1970.-№4.- С.3-9.
Коломінський А. Архівні фонди Запоріжжя // Червоне Запоріжжя.- 1948.- 2 черв.

Запорізький конезавод був створений на базі зернорадгоспу „Оріхівський”. Ініціював його створення Маршал Радянського Союзу С.М.Будьоний. Визначена була й спеціалізація – вирощування верхових коней. Завезли тварин орлово-ростопчинської (російська верхова порода), англо-арабської, чистокровної та ахал-текінської порід.
За чотири роки в господарстві зібрали ряд відмінних верхових жеребців-плідників, які дали потомство. Серед них Букет (російської верхової породи) на виставці досягнень народного господарства СРСР був визнаний чемпіоном породи.
Чверть року очолював конезавод великий знавець своєї справи І.О.Кондратенко. З його іменем жителі с.Трудового і навколишніх сіл Новомиколаївського району повязують багато славних сторінок історії колективу господарства.
З 1964 р. тут почали племінну роботу з російською рисистою породою. З того часу, як пройшов тріумфальний виступ їхнього годованця, одного з кращих плідників орловської рисистої породи Отклика, увага фахівців спортивного конярства постійно прикута до рисаків, вирощених у Новомиколаївському районі.
За 60 років існування конезаводу вони виграли на іподромах Москви, Києва, Харкова, Таллінна та інших міст колишнього СРСР багато традиційних призів. Багато рисаків було продано на аукціонах.
Запорізький кінний завод давно вже відомий за межами України. А нинішні його годованці в основному розкуповуються закордонними відвідувачами українських іподромів.

Лукаш І. Велике бачиться на відстані: Докум. повісті, нариси.- Дніпропетровськ: Січ, 1998.-1135 с.- Із змісту: Унікальне господарство: [Запоріз. конезавод №86 Новомиколаїв. р-ну].- С.1073.
Конярство / Б.М.Гопка, П.М.Павленко, О.А.Калантар, В,М.Клок. - К.: Урожай, 1991.-216 с.- Із змісту: [Про Запоріз. конезавод у Новомиколаів. р-ні].- С.6, 63, 65,68.
* * *
Стус В. Запрягайте, хлопці, коней // Сіл. час.- 2001.- 7 верес.
Білий В. Коні мчаться, пил здіймають, мов готуються на злет: [З нагоди 55-річчя Запоріз. конезаводу в Новомиколаів. р-ні] // Наше життя.- 2000.- 11 жовт.
Запорожскому конному заводу – 55! // Верже.- 2000.- 12 окт.- С.5.
Шилин Д. «Как масло, били лошади пространство…» // МИГ.- 2000.- 12 окт.- С.5.
Манько М. Окраса козацького краю // Запоріз. правда.- 1997.- 6 листоп.
Полюшко В. Скакуны на экспорт // Киев. ведомости.- 1997.- 28 мая.
Мірошниченко В. А чий то кінь стоїть?.. // Запоріз. правда.- 1996.- 20 берез.
Запорізькому кінному заводу – 50: [Добірка матеріалів] // Наше життя.- 1995.- 30 верес.
Махинько В. Кони, мои кони...: [Запорож. конезаводу – 50 лет] // Верже.-1995.-20 янв.
Яворський А. Запорізькому конезаводу – 50 // Выбор.- 1995.- 17 нояб.
Кліковка Г., Платонова Л. Ой, коню мій, вороний...: [На Запоріз. конезаводі відбулося кін.-спорт. свято, присвяч. 50-річчю визволення України] // Запоріз. правда.-1994.- 19 жовт.
Чепурная С. Где же ты, былая слава, где же верный добрый конь? // Индустр. Запорожье.- 1992.- 25 янв.
Бережний В. Важкі часи конезаводу // Запоріз. правда.- 1991.- 14 листоп.

20 жовтня – 50 років (1955) народному артистові України, художньому керівникові та головному диригентові Запорізького симфонічного оркестра В.В.Реді.

Редя В’ячеслав Васильович народився 20 жовтня 1955 р. у м.Макіївка Донецької області. Освіту здобув у Київській консерваторії імені П.І.Чайковського (1986). З 1987 р. – головний диригент Запорізького симфонічного оркестру, народний артист України, володар „Золотого дельфіна” першої регіональної програми „Зоряний шлях 98” у номінації „Чоловік року”.
В’ячеслав Васильович – талановитий музикант, досвідчений диригент. Під його керівництвом Запорізький симфонічний оркестр набув популярності не лише в Україні, але й за її межами. Тільки за останні роки оркестр побував з концертами у Німеччині, Франції, Швейцарії, Сербії, Угорщині.

Редя В’ячеслав Васильович // Мистецтво України: Біогр. довід.- К.: Укр. енцикл., 1997.- С.503.
Шифрина А.И. Вячеслав Васильевич Редя // Герои и судьбы: Интеллект. потенциал Запорожья на рубеже веков.- Запорожье , 2000.- Вып.1.- С.293-302.
Редя В’ячеслав Васильович: Діяч культури і мистецтва року // Ваш партнер.- 2000.-№2.- С.23.
Редя В’ячеслав Васильович: Чоловік року // Зоряний шлях ’98: Перша Запорізька регіональна програма.- Запоріжжя,1999.- С.25.
Редя В. Желтолицая Америка: О гастролях Запорож. симфонич. оркестра в Юж. Корее: [Беседу с дирижером записала Е.Шевченко]// Наше время плюс.- 2004.- 6 янв.(№1).- С.14.
Горбунова Е. В’ячеслав Редя разом з Джузеппе Верді завершують музичний сезон // Запоріз. правда.- 2000.- 30 трав.

24 жовтня – 80 років (1925) хірургові, докторові медичних наук, професорові І.В.Бердюку.

Народився на Київщині в сім`ї сільських вчителів, пройшов важкі роки дитинства та юнацтва 30-х років на Одещині.
Приймав участь у визволенні України, Румунії, Угорщини, Чехословакії, Австрії від німецько-фашистських загарбників. Нагороджений орденом Великої Вітчизняної війни І ступеня (1985), 7 медалями.
Після закінчення стоматологічного факультету Київського медичного інституту в 1952 році він був зарахований в клінічну ординатуру з щелепно-лицевої хірургії в Одеському науково-дослідному інституті стоматології.
В 1953 році Ігор Васильович вперше в Радянському Союзі почав застосовувати наркоз закисом азоту в стоматологічній практиці.
З 1955 року працював в Запоріжжі на кафедрі стоматології інституту удосконалення лікарів (1959-1961, 1974-1993 рр. – завідувач цієї кафедри). Базова щелепно-лицева клініка, створена Ігорем Васильовичем, стала в Запоріжжі центром пластичної хірургії обличчя.
Найцінніші наукові винаходи Ігоря Васильовича – варіант усунення деформацій носа при вроджених вадах обличчя та пластика вроджених незрощень піднебіння.
Запорізька школа стоматології завдяки авторитету І.В.Бердюка піднялася на досить високий рівень в Україні по проблемі щелепно-лицевої пластики, де вчаться колеги з інших регіонів України та зарубіжжя.

Бердюк И.В., Гребенченко О.И. Выбор сроков и методов лечения врожденных несращиваний нёба ; Комплексное лечение стоматогенных гайморитов / И.В.Бердюк, О.И.Гребенченко, Л.В.Цыганок, О.Н.Манухина, О.А.Кокарь // Зб. наук. праць Запоріз. держ. ін-ту удосконалення лікарів по матеріалах 61-ої підсумк. наук.- практ. конф.- Запоріжжя, 2000.- С.10, 11.
Бердюк И.В., Яриновская И.Е. Удлинение неба при врожденных расщелинах с помощью велопластики ; Профилактика осложнений при переломах скулового комплекса / И.В,Бердюк, А.Н.Дорошенко, С.И.Шатик // Тезисы докладов 54-й итогов. науч. конф. Запорож. гос. ин-та усовершенствования врачей 23 и 25 нояб.1993 г.- Запорожье, 1994.- С.68, 69.
Бердюк И.В., Шатик С.И. Способ устранения перформативного отверстия в области дна гайморовой пазухи // Тезисы докладов науч. - практ. конф. рационализато-ров и изобретателей Запорож. гос. ин-та усовершенствования врачей.- Запорожье, 1993.- С.6.
Бердюк И.В., Шатик С.И. Двухэтапная уранопластика как способ решения узловых вопросов лечения врожденных расщелин нёба ; Бердюк И.В., Шатик С.И. Обоснование и принципы щадящего ушивания мягкого неба при радикальной уранопластике // Тезисы 53-й итоговой науч. конф. Запорож. ин-та усовершенстования врачей, 24-26 нояб.1992.- Запорожье, 1993.- С.59-61.
Бердюк И.В. Цистопутаменэктомия – новый метод лечения кист, вросших в гайморову пазуху; Бердюк И.В., Шатик С.И., Бердюк Т.М. Щадящий метод удаления поднижнечелюстной слюнной железы при ее хроническом воспалении // Кариес и его осложнения: Новое в стоматологии: Тезисы докладов обл. науч. - практ. стомат. конф., Запорожье, 15-16 окт.1987 г.- Запорожье, 1987.- С.38-40.
Бердюк И.В. Новый метод первичного и повторного восстановления деформаций носа при врожденных расщелинах верхней губы ; Восстановление красной каймы верхней губы и дуги Купидона при повторной хейлопластике ; О предупреждении косметических дефектов при операциях по поводу врожденных расщелин верхней губы; О внеротовом способе удаления кист ветви нижней челюсти // Труды Запорожской межобластной конференции стоматологов.- Запорожье, 1959.- С.81-102, 123-125.
Бердюк И.В. К вопросу хейлопластики при врожденных щелях верхней губы // Труды Запорожского государственного института усовершенствования врачей имени М.Горького.- Запорожье,1960.- Т.2.- С.22-25.
* * *
Запорізький державний інститут удосконалення лікарів. 75 років (1926-2001).-Запоріжжя, 2001.-274 с.- Із змісту: [В т.ч. про І.В.Бердюка].- С.59-60, 250.
Якубовська К. Кузня лікарських кадрів: Запоріз. ін-тові вдосконалення лікарів ім. О.М.Горького – 50 років: [В т.ч. про І.Бердюка] // Запоріз. правда.- 1976.- 25 трав.
Чулков Н. Научный поиск – в практику работы: Запорож. гос. ин-ту усовершенствования врачей им. Горького - 50 лет: [В т.ч. об И.В.Бердюке] // Индустр. Запорожье.- 1976.- 23 мая.
Кафедра улыбки: [О каф. стоматологии Запорож. ин-та усовершенстования врачей и ее основателе И.В.Бердюке] // ОЗ.- 2000.- №4(май).- С.5.
Кліковка Г. Нове обличчя від Бердюка // Запоріз. правда.- 1999.- 14 трав.
Чаер Н. Лица и личности: [В т.ч. о И.В.Бердюке] // Наш город (Суббота).- 1998.- 6 авг.- С.5.
Коноваленко О. Повернена краса // Запоріз. правда.- 1985.- 19 лип.

7 листопада – 150 років від дня народження видатного вченого, академіка, дослідника історії Запорозького козацтва Д.І.Яворницького (1855-1940).

Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович – український історик, археолог, етнограф, фольклорист і письменник, академік АН УРСР (1929).
Народився у с.Сонцівці (тепер – с.Борисівка Харківського району) у родині сільського дяка. Початкову освіту здобув у селі. В 1877-1881 рр. навчався на історико-філологічному факультеті Харківського університету. Знаходився під впливом учених-філологів О.Потебні, М.Сумцова і творчості М.Гоголя. Проблематику наукових досліджень – історію запорозьких козаків – обрав ще в студентські роки, незважаючи на негласну її заборону. Перша наукова праця Д.І.Яворницького – „Виникнення і устрій Запорізького Коша” (1881-1892). Яворницький їздив місцями колишньої Запорозької Січі, збирав археологічні, фольклорно-етнографічні та архівні матеріали.
В 1902 р. на запрошення катеринославського наукового товариства він очолив новостворений Катеринославський історико-краєзнавчий музей (обіймав посаду його директора до 1933 р.). За час роботи перетворив цей заклад в один із найкращих музеїв України. Поповнюючи його матеріалами власних археологічних та етнографічних експедицій, а також подарованими чи купленими експонатами (рукописи, картини, зброя і одяг запорожців тощо), створив унікальну колекцію матеріальних пам’яток Запоріжжя і Південної України (нараховувала близько 75 тис. одиниць зберігання).
В 1927-1932 рр. керував роботою Дніпрогесівської археологічної експедиції Наркомосу УРСР у зоні затоплення. На початку 1930-х рр. Яворницького звинувачено в ідеалізації козацтва та „буржуазному націоналізмові” і звільнено з роботи. Безробітний академік останні роки життя був позбавлений можливості займатися науковою творчістю.
Наукова діяльність Яворницького тривала понад 50 років. Найбільш значні праці (усього – понад 200): «Сборник материалов по истории запорожских козаков» (1888), «Запорожье в остатках старины и преданиях народа» (1888), «Очерки по истории запорожских козаков и Новороссийского края» (1889), «Вольности запорожских козаков» (1890), «История запорожских козаков» (тт.1-3, 1892-1897, охоплює історію запорозького козацтва до 1734 р.; останній, четвертий том цієї праці залишився ненаписаним), «Иван Дмитриевич Сирко – славный кошевой атаман Войска запорожского низовых козаков» (1894), «По следам запорожцев» (1898), «Источники для истории запорожских козаков» (тт.1-2, 1903) та багато інших.
Д.І.Яворницький – автор низки літературних творів.
Оцінка місця і ролі Д.Яворницького в українському історіографічному процесі як за життя вченого, так і після його смерті не була однозначною. І все ж таки 01.10.1989 президія АН УРСР, „враховуючи велике наукове та культурне значення багатої і різнобічної творчої спадщини академіка АН УРСР Д.І.Яворницького”, ухвалила протягом 1992-1996 рр. видати його вибрані твори.
Помер 8 липня 1940 р., і похований біля Дніпропетровського історичного музею, який зараз носить його ім’я.

Козар П. Дмитро Іванович Яворницький // Козар П. На Дніпрельстан через пороги.-Дніпропетровськ: УкО ІМАпрес, 2000.- С.107-111.
Шаров І. Яворницький Д.І. // Шаров І. 100 видатних імен України.- К., 1999.- С.470-474.
Карагодин А.И. Дмитрий Иванович Яворницкий // Карагодин А.И. История запорожского края (1770-1917).- Запорожье, 1998.- С.230-231.
Абросимова С.В. Дмитро Яворницький.- Запоріжжя: РА «Тандем - У», 1997.-59 с.- (Запорозька спадщина. Вип.5).
Славутич Яр. Рукопис Дмитра Яворницького в Канаді // Славутич Яр. Твори. - К,-Едмонтон, 1998.- Т.5: Спогади, записки.- С.289-290.
Верменич Я.В. «Запорозькі вольності» під пером Д.І.Яворницького: до оцінок історіографічної спадщини // Запорозьке козацтво в українській історії, культурі та національній самосвідомості.- К., 1997.- С.271-275.
Бекетова В.М. До 140-річчя від дня народження академіка Д.І.Яворницького // Південна Україна ХVІІІ - ХІХ століття: Записки наук.-дослід. лабораторії історії Півден. України ЗДУ.- Запоріжжя, 1996.- Вип.1.- С.180-184.
Ситник А.А. Слово про „запорозького характерника” : (Д.І.Яворницький) // Репресоване краєзнавство (20-30-і роки).- К,, 1991.- С.154-161.
Чоп В. Ставлення до махновського руху з боку істориків запорозького козацтва Я.П.Новицького та Д.І.Яворницького // Матеріали перших Новицьких читань (24 жовтня 2002 року, м. Запоріжжя).- Запоріжжя, 2002.- С.104-111.
Шаповал І. Репін і Яворницький // Історичний календар.- К., 1998.- Вип.5.- С.229-231.
Ковалева И.Ф. Яременко И.И. Вклад Д.И.Яворницкого в исследование скифских памятников юга Украины // Проблемы скифо-сарматской археологии северного Причерноморья.- Запорожье, 1994.- Ч.ІІ.- С.82-85.
Шубравська М.М. Яворницький Д.І.: Життя, фольклористично-етнографічна діяльність.- К.: Наук. думка, 1972.- 252 с.
Гапусенко І.М. Дмитро Іванович Яворницький.- К.: Наук. думка, 1969.- 58 с.
Шаповал І. В пошуках скарбів: Оповідання про Д.І.Яворницького.-Дніпропетровськ: Промінь, 1990.- 352 с.: іл.
* * *
Швидько Г.К. Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович // Українське козацтво: Мала енциклопедія.- К.- Запоріжжя, 2002.- С.562-563.
Яворницький Д.І. // Універсальний словник - енциклопедія.- 2-ге вид., доп.- К.-Л., 201.- С.1512.
Яворницький Д.І. // Енциклопедія українознавства для школярів і студентів.-Донецьк, 1999.- С.471-472.
Сарбей В. Яворницький (Еварницький) Дмитро Іванович // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996.- С.907.
Яворницький Д.І. // Видатні вчені Національної Академії наук України (1918-1988): Путівник.- К., 1998.- С.92-96.
* * *
Ситник А. Премія імені Дмитра Яворницького Всеукраїнської спілки краєзнавців: [Заснована в 1991 р.] // Краєзнавство.- 1993.- №1.- С.23-24.

8 листопада – 75 років (1930) від дня заснування Бердянського художнього музею імені І.І.Бродського.

Створення художнього музею в м. Бердянськ пов’язане з іменем видатного радянського живописця, заслуженого діяча мистецтв РРФСР І.Бродського. В 1929 р. художник відвідав рідні місця, с. Софіївку Бердянського району. Під час поїздки у нього виникла думка створити в місті-курорті художній музей. Для цієї мети І.Бродський відібрав 230 творів живопису, графіки та скульптури зі своєї колекції й подарував їх Бердянську.
8 листопада 1930 р. відбулося відкриття музею. Це був перший художній музей на території Запорізької області. Йому присвоїли ім’я художника.
Після визволення міста від німецько-фашистських загарбників експонати було реевакуйовано в Бердянськ, і 7 листопада 1947 р. музей знову відчинив свої двері для відвідувачів. Нині в його колекції є понад 3 тисяч творів живопису, графіки та скульптури, починаючи з ХVІІІ століття до сьогодення.
У повоєнні роки колекція музею значно поповнилася творами інших художників.У музеї представлені картини видатних російських художників: І.Репіна, І.Крамського, О.Саврасова, К.Савицького, І.Левитана, В.Сєрова, І.Айвазовського.
Значне місце в експозиції музею займають картини українських художників – К.Трутовського, П.Левченка, К.Крижицького, С.Васильківського та ін.
Частини колекції становлять живописні й графічні роботи І.Бродського, що дають уявлення про окремі етапи розвитку його творчості.
Картини із музею беруть участь у виставках в м. Києві, Москві.

Бердянський художній музей ім. І.І.Бродського: Альбом.- К., 1985.- 16 с.
Бердянский художественный музей им. И.И.Бродского: Каталог.- К., 1975.- 72 с.
Запорізька область: Ілюстрована енциклопедія.- Запоріжжя: Дике поле. 2004.- 304 с.: іл.- Із змісту: [Про Бердян. худож. музей імені І.І.Бродського].- С.106.
Фрагмент експедиції Бердянського художнього музею: м. Бердянськ , до 1939 р. // Репресоване краєзнавство (20-30-ті роки).- К., 1991.- С.504.
Пономаренко В.И. и др. Город - курорт Бердянск: Курорт у солнечных лиманов: Ист. - краевед. справ.-путевод. / В.И.Пономаренко, В.И.Михайличенко, В.П.Ищук.- Запорожье: ИПК „Запоріжжя”.- 32 с. - Из содерж.: [В т.ч.про музей].- С.19.
Бердянский художественный музей им. И.И.Бродского: Путеводитель.- К., 1973.- 20 с.
Художественный музей имени И.И.Бродского // Бердянск: Путеводитель.-Днепропетровск, 1973.- С.24-27.
Бердянский областной художественный музей им. И.И.Бродского // Бердянск: Путеводитель.- Днепропетровск, 1967.- С.79-80.
* * *
Бучакчийская М. Художественному музею им. И.И.Бродского-70: [Бердянск]// Півден. зоря.- 2000.- 17 трав.
Прядченко В. Первую коллекцию музею подарил И.Бродский: [Бердян. худож. музей отметил свой 70-летний юбилей] // Индустр. Запорожье.- 2000.- 22 нояб.
Иванченко А. Что оставили потомкам после себя: [О худож. музее им. И.И.Бродского] // Азов. вестник.- 1998.- 31 июля.

21 листопада – 60 років (1945) запорізькому поетові А.Рекубрацькому.

Анатолій Захарович Рекубрацький народився 21 листопада 1945 р. в с. Зеленопілля Розівського району Запорізької області. Дитячі та юнацькі роки пройшли у селищі Комиш-Зоря Куйбишевського району. По закінчені середньої школи навчався на філологічному факультеті Запорізького педінституту.
Працював у редакціях газет „Комсомолець Запоріжжя”, „Правда України”. Нині – політичний оглядач „Запорізької правди”.
Як поет виступає з 1953 р. Його твори друкуються в часописах „Дніпро”, „Прапор”, „Донбас” та ін. Також А.Рекубрацький пише гумористичні й сатиричні твори, не менш відомий він як публіцист і перекладач.
А.Рекубрацький - людина громадянсько активна. Він постійно зустрічається зі своїми читачами, багато і плідно працює з літературною молоддю.
А.Рекубрацький – лауреат обласної літературної премії імені М.Нагнибіди, міжнародного фестивалю „Золотий лелека”, переможець обласних конкурсів „Весела Січ”.
Член Спілки письменників СРСР (1975).

Окремі видання творів письменника.

Апельсини з дірками: (Памфлети, гуморески, анонімки, пасквілі, доноси, оди, епіграми і прочая...).- Запоріжжя, 2000.- 94 с.
Не судилося...: [Оповідання].- Запоріжжя, 1996.- 63 с.
Наснись мені…: Лірика.- Запоріжжя, 1995.- 64 с.
Поверни мені той листопад: Лірика.- Запоріжжя, 1994.- 43 с.
Люди моєї пам`яті: Поезії.- Бердянськ, 1992.- 63 с.
Сурми: Зб. поезій.- Дніпропетровськ, 1975.- 46 с.
* * *
Анатолій Рекубрацький: Добірка віршів // Січовий Парнас: Антологія.- Запоріжжя, 2000.- С.232-243.
Рекубрацький А. Вогонь джерел; Балада про колиску; Відпустка…: [Вірші] // Хортиця.- 2003.- №1.- С.6-14.
* * *
Мантуло Н. Анатолій Рекубрацький // Письменники Запорізького краю (20-90-ті роки ХХ століття).- Запоріжжя, 2002.- С.294-298.
Анатолій Рекубрацький // Письменники України: Довідник. - Дніпропетровськ, 1996. - С.252.
Лютий Г. „Доки буде жити дух наш запорозький, доти Україна буде в світі жить!”: [Про А.Рекубрацького] // Хотриця.- 2003.- №1.- С.3-5.
Латанский С. По мотивам Анатолия Рекубрацкого: [О выст. изобразит. и декоратив. - приклад. искусства запорож. мастеров по мотивам творчества поэта; Запорожье] // Правда Украины.- 2001.- 18 сент.
Артемчук В. Поэт вдохновляет художников: [Об А.Рекубрацком] // Днепров. металлург.- 2001.- 22 июня.
Юрик П. Незвичайний подарунок до ювілею України: [Про вист. „Нашій державі-10! Україна – вічна”, на якій були представлені твори майстрів нар. мистецтва на теми поезій А.Рекубрацького] // Запороз. Січ.- 2001.- 19 черв.

У грудні 1935 р. був заснований Дніпровський магнієвий завод – первісток виробництва вітчизняного магнію, у ті роки металу стратегічного значення, з якого виготовляли різні деталі моторів.
Секрет технології отримання магнію в нашій державі був цілковито невідомий. За кордоном його одержували із хлористого магнію способами, які ретельно приховувалися. Багато мільйонів переплачувалися країною за тисячі тонн металевого магнію. Тому робітники заводу намагалися отримати звільнений від води хлористий магній. Проводилися нескінченні спроби. На заводі була збудована спеціальна піч.
Були невдачі, труднощі, температура 680 градусів, але все це не помічали, бо була одна мета – отримати магній!
І , нарешті, 17 грудня о 23 години 50 хвилин отримали шарики металевого магнію з продуктів морської води.
За останні роки колектив ЗТМК пережив важкі часи. Багато титанічних зусиль його керівників, спеціалістів, робітників було спрямовано на те, щоб знову запрацювали цехи, а продукція знайшла свого споживача. Проте ремонтно-відновлювальні роботи вже відійшли в історію, відродження трудових традицій відбулося, і підприємство знову стало рентабельним, прибутковим.
Комбінат досяг значних успіхів у виробництві злитків та прокату з губчатого титану для аерокосмічної техніки, нафтохімії, автомобілебудування, промислового та побутового машинобудування, медтехніки, архітектурного застосування.
Вироби з германію знаходять застосування в інфрачервоній та волоконній оптиці, комп’ютерних та космічних лініях зв’язку, фармацевтиці, як каталізатори у виробництві тари для харчової промисловості, а вироби з кремнію – в електроніці, сонячній енергетиці тощо.

Салыга С.Я., Полтавец А.И. Экономическая оценка надежности производственных процессов: [на примере ЗТМК].- Запорожье, 2001.- 144 с.
Тэлин В. По велению времени: Крат. ист. очерк о казен. предпр. ”Запорожский титано - магниевый комбинат».- Запорожье, 2000.- 212 с.
Казенне підприємство „Запорізький титано – магнієвий комбінат” // Запорізький обласний союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом: Інформ. альбом.- Запоріжжя, 2000.- С.22.
Запорізький державний титано - магнієвий комбінат // Інвестиційні пропозиції Запорізької області. 2000 р.- Запоріжжя, 2000.- С.114-115.
* * *
Еременко В. Запорожский титано - магниевый выходит из прорыва // Металл-бюллетень. Украина.- 2003.- №1.- С.39.
«Запорожский титано - магниевый комбинат» увеличивает производство губчатого титана // Металл-бюллетень. Украина.- 2003.- №5.- С.25.
Тэлин В. Хроника восстановления: [О возобновлении пр-ва на ЗТМК] // Металл.-2003.- №9.- С.62-65.
Будущее украинского титана: [О ЗТМК] // Губернатор.- 2002.- №6.- С.70-71.
* * *
Мироненко Л. Коли зажевріла надія: [До 5-річчя відновлення титано-магнієвого вир-ва] // Вісник комбінату.- 2003.- 29 берез.- С.2,5.
Титана будет больше // Запороз. Січ.- 2003.- 27 листоп.- С.3.
Титано-магниевый: тенденция роста зарплаты // Запороз. Січ.- 2003.- 18 лют.- С.4.
Чи є вихід із ситуації на ЗТМК? // Запороз. Січ.- 2002.- 26 лют.
Голова облдержадміністрації узяв під контроль: [надзвич. ситуацію, що склалася на ЗТМК] // Запоріз. правда.- 2002.- 23 лют.- С.2.
Ерёменко В. ЗТМК оторвался от аутсайдеров: [90% продукции предприятия идет на экспорт и лишь 10% расходится внутри страны] // Металл-бюллетень. Украина.- 2002.-№12.- С.43-44.
Сігарьова В. ЗТМК знову став рентабельним: [Відродження] // Запоріз. правда.-2002.- 20 лип.- С.4.
Удвоенная мощь Запорожского титано-магниевого комбината // Металл-бюллетень. Украина.- 2002.- №8.- С.90.