Німецько-українсько-російські духовні паралелі: лінгвоезотеричний аспект
Ольга та Андрій Будугаї
Німецько-українсько-російські духовні паралелі:
лінгвоезотеричний аспект
Інзі та Ігорю Ковтунам
Деякі філософи жартують, що при бажанні можна знайти діалектичний зв’язок між нежиттю населення та припливами і відпливами, викликаними Місяцем. У цьому жарті є частка жарту, хоч іноді в житті ми можемо зіштовхуватися зі штучними поєднаннями, які є плодом не стільки практичного використання людиною тих чи інших знань, скільки химерних псевдонаукових алюзій. Проте бувають навпаки такі поєднання різних сфер людської діяльності, про які зазвичай люди навіть не підозрюють. Це відбувається через те, що в їхніх світобаченнях ці сфери розташовані дуже далеко одна від одної й ніяк не контактують між собою.
І такі стереотипи свідомості часом властиві не тільки пересічним людям, а й ученим. А це не завжди правильно. Наприклад, у свідомості учених 19 століття між європейцями та папуасами Нової Гвінеї пролягала така прірва, яку, на їхню думку, неможливо було подолати. І ось до цих аборигенів їде нащадок запорозьких козаків Микола Миколайович Миклухо-Маклай, який не знав ані мови, ані культури цього народу. І він не тільки не був одразу ж з’їдений цими канібалами, а з часом зміг викликати в них почуття поваги й любові. А цей факт говорить про те, що між білою людиною і дикунами можливі такі точки дотику, що можуть поєднувати людей різних культур, які не обов’язково мають мешкати поруч.
Розглядаючи вищенаведений приклад у контексті взаємодії української та німецької культур, ми робимо спробу в своїй статті не стільки відобразити ті чи інші історичні взаємозв’язки між цими культурами, як провести деякі паралелі відображення духовних реалій у цих двох мовних і культурних традиціях. При цьому ми маємо намір залучити й лексичні приклади з деяких інших мов, що нам дозволить об’ємніше розглянути предмет нашого дослідження. Сподіваємося, що ця лінвоезотерична розвідка сприятиме розширенню свідомості особистості, повернення людині більшої цілісності, яку вона, згідно зі Святим Письмом, колись утратила.
Почнемо з такого поняття, як «людина». Якщо ми зіставимо німецьке слово Mann («людина») [8, с. 578] з такими однокореневими лексемами, як лат. manus («рука») [5, с. 471], санскр. manus («людина; чоловік; людство»), санскр. manu («мудрий; людина»), санскр. manas («дух, душа; розум; задум») і санскр. man («знати; думати; розглядати») [7, с. 494-495], то побачимо, що в мові поняття «людина» тісно пов’язане з розумом і свідомістю. Про це свідчить також українська лексема «чоловік» і російська «человек».
Відповідно до езотеричної традиції, лексема «чоловік» означає «чоло-свідомість», яка йде через «віки-час» [12, с. 81], тобто, дух-свідомість, яка має жити у Вічності. При цьому зазначимо, що слово «чоло» має спільну етимологію з санскр. «чела», що означає «учень», тобто, той, хто має мислити, працювати своєю свідомістю.
Цікаво, що в багатьох мовах іменник «людини» як назва виду пов’язаний з поняттям «чоловік», тобто «людина чоловічої статі»: нім. Mann, франц. homme [4, с. 431], англ. man [6, с. 680], рос. «человек», болг. «човек» [11, с. 755] і т. ін. Для жінок же є окремі слова-назви.
У свійських тварин і птиці, яким людина приділяє більше уваги, ніж диким, бо разом з ними мешкає, навпаки, назва виду часто пов’язана з назвами самок: качки, кури, свині, собаки, кози, вівці, корови і т. ін. Можна припустити, що це залежить від того, що саме через самок відбувається продовження виду, а відтак вони мають більш важливе значення, ніж самці, коли говоримо про вид.
Але в людей чомусь навпаки. Напевно, тут мається на увазі те, що людину від тварини відрізняє фактор рівня свідомості. А свідомість чоловіка організована трохи інакше, ніж свідомість жінки. Езотерична традиція стверджує, що чоловічий (янський) і жіночий (іньський) початки взаємодоповнюються. Так на фізичному рівні чоловік запліднює, а виношує і народжує плід жінка: тому пов’язані між собою лексеми «мати», «матерія», «матриця», «матеріалізація». А на духовному рівні – зазвичай навпаки: «запліднює», тобто подає ідею, жінка, а чоловік її «виношує і народжує», втілює в життя. Тому лексеми рос. «жена», «женщина», «ген», «інженер» і «геній» – етимологічно споріднені [14, с. 79], а геніїв так багато саме серед чоловіків, бо дари від Бога чоловіку і жінці дещо різняться, і в них різниться психофізіологія [2, с. 261]. Тому дещо різняться й вектори їхньої головної діяльності, як і те, що жінка виношує своє дитя між серцем і землею, а чоловік-геній – між серцем і Небом.
Напевно, про вищезазначений зв’язок свідомості й вічності свідчить і спорідненість нім Stirn («чоло») і нім. Stern («зірка; перен. зірка, щастя») [8, с. 807, 811]. Згадаємо в контексті цього персонаж «Казки про царя Салтана...» Олександра Пушкіна чарівницю-царівну Лебідь, в якої «во лбу звезда горит». Або можна ще взяти образ духовної жінки з «Одкровення Іоанна Богослова», яка з’явилася на небі як знамення, і в якої на голові була діадема з 12 зірок [Одкр. 12:1]. Переносне значення німецької лексеми Stern може вказувати на людину, яка діє заодно з волею неба, рухається за своєю провідною зіркою, і тому, власне, і має щастя. А свідомість людини повинна правильно направляти її дії, бути «стерном» (порівняйте з нім. Stern) у цих діях. Не випадково нім. Stern споріднене з лат. stella («зірка; зіниця») [5, с. 726].
На взаємозв’язок свідомості й світла вказують укр. лексеми «зірка», «зір», «дозрівати» й «прозрівати». Про аналогічний зв’язок можуть свідчити й російські лексеми «звезда» і «вежды» («віки; очі»), а також нім. Einsicht («прозріння; розуміння») і нім. Sicht («вид; видимість; перспектива») [8, с. 256-257, 771].
Можливо також, що не випадково схожі між собою в німецькій мові лексеми sehr («дуже») [9, с. 464], Sehen («зір») і sehen («дивитися») [8, с. 763], а в російській мові «очи» и «очень». Для того, щоб щось добре побачити, необхідна відповідна робота душі, тобто концентрація уваги (адже можна дивитися і не бачити, слухати і не чути) і енергія світла: порівняйте з рос. лексемою грецького походження «Ад-Аид», що буквально означає «там, де не видно» («а-» – префікс заперечення, а «ид-ейдос» – «образ; бачення»). Тобто, як зазначає філософ Павло Флоренський, «пекло – це те місце, той стан, в якому немає видимості, [...] яке невидиме і в якому не видно», бо там немає Божого світла [13, с. 179].
Отже, зрозуміти щось, прозріти – це значить накопичити певну кількість знань, досвіду, подібно до того, як плід, щоб дозріти, має назбирати необхідну кількість енергії. Мабуть, тому рос. «свет» схоже на лексему «ведать», яка є спільнокореневою зі словами рос. «видеть», «вид», укр. «свідомість», а, можливо, і з англ. wit («розум, глузд») [6, с. 369]. До цієї групи примикають і лексеми з основою «-вет»: рос. «совет», «ответ», «приветствовать», «навет» і т. ін. Пов’язані з ними й слова «вести» і «вождь»: не можна когось кудись вести без «відання», без певних знань.
Важливо, що рос. «свет» має два значення: «світло» і «Божий світ». Останнє являє собою певну противагу язичницькому «потойбічному світу», світові померлих. Згадаємо при цьому, що в язичницьку добу «потойбічний світ» не поділявся на рай і пекло. Як свідчать візіонери Данте Аліг’єрі й Даніїл Андрєєв, у язичницьку добу всі померлі потрапляли тільки в пекло, рай для простих смертних був закритим, а чистилища ще не було – його створив Ісус Христос (після Своєї перемоги над Пітьмою на Голгофі) з верхніх шарів пекла [1, с. 23-24, 45, 521], [2, с. 166]. Цікаво, що в англійській мові значення «прозріння (в психологічному сенсі)» належить лексемі inside, а side має значення «бік, сторона; край, кінець; точка зору» [6, с. 332].
Варто додати, що вищезгадане поняття «свідомість» тісно корелює з поняттям «совість» і вони обидва мають семантику сукупності. Це твердження не викликає особливих заперечень, якщо ми звернемося до аналогу слова «свідомість» в російській мові, адже рос. лексема «сознание» означає ніщо інше, як сукупність знань. А семантика слова «совість» у цьому відношенні здається менш прозорою. Та ось що про совість пише духовидець Даніїл Андрєєв: «То, что зачастую кажется нам монолитным, простым, нерасчленимым двигателем наших поступков, например совесть, в действительности представляет собой весьма сложный результат разных рядов. В основном совесть есть голос нашей монады. Но его доступ в сферу нашего сознания обусловливается воздействием других рядов [...] – это есть проявление Промысла, действие сил Провиденциальной природы» [2, с. 99]. Власне кажучи, совість є «сукупністю відомостей-знань», адже «вість» і «відати» – це різні модифікації того самого слова.
Про сукупну семантику поняття «совість» свідчить і нім. лексема Gewissen [8, с. 383], яка пов’язана з нім. wissen («знати») і, напевно, з нім. Weise («мудрець; мислитель») [8, с. 952]. Адже мудрість є нічим іншим, як синтетичним знанням, знанням із різних сфер людського життя, отриманого з практики. І саме тому пов’язані між собою укр. «розум» і «уміти». А в німецькій мові на аналогічний семантично-етимологічний зв’язок указують дієслова kennen («знати; бути знайомим (з ким-небудь, з чим-небудь)») і können («могти, бути здатним, бути спроможним; уміти; знати») [8, с. 522]. Саме тому й долю племені в усіх народах вирішувала рада старійшин – людей, збагачених життєвим досвідом. Можливо, не випадкова і схожість слів «старий» і англ. star [6, с. 343], а «відати» – з лат. veteranus («старий; випробуваний, досвідчений»), лат. veteratorie («спритно, кмітливо, хитро») і лат. veteres («пращури») [5, с. 818].
Враховуючи зазначене, цілком вірогідно виглядає наше припущення про зв’язок нім. wissen з нім. weisen («показувати, указувати») [8, с. 952], а також з нім. weiß («білий») [8, с. 952]. Показувати щось – це ніщо інше, як проливати на нього світло, а білий колір – це сумарний колір, гармонійне поєднання в одне ціле всіх кольорів веселки – символ гармонії і якоїсь чистоти і святковості (тому і назви у неї «веселка» і «райдуга» – «дуга раю»). Звідси стає зрозумілішим, чому в давніх греків богиня веселки, райдуги (дуги раю) Ірида вважалася вісницею олімпійських богів, їхнім знаменням: порівняйте однокореневі слова «знамення», рос. «знамя», «знак», «знати» і рос. «сознание».
Згадаємо в даному контексті й вираз «білий світ» – світ, який передбачає певну кількість складових у певній пропорції-співмірності. Якщо ж позбавляти наш світ його складових, то почнеться перетворення білого спочатку на сіре, а потім – на чорне, антипод білого. І якщо поняття «білий» пов’язане з поняттям «Божий», то поняття «чорний» пов’язується з його антиподом Сатаною. Важливо при цьому, що світло пов’язане з легкістю і благодаттю, а пітьма – з важкістю: пор. нім. Licht («світло; перен. світило, розум») і нім. leicht («легкий») [8, с. 559, 563], англ. light («світло; легкий») [6, с. 234] і однокореневе з ними слово «пільги» («полегшення»); «гріх» і рос. «груз», «грязь» і лат. gravitas («тяжкість») [5, с. 353].
Як тут не згадати російську приказку «Ученье – свет, а неученье – тьма». Саме процес пізнання й покликаний нас виводити з пітьми гріха. Людина створена за «образом і подобою Божою», де за словом «образ» можна вбачати ідентичні структури людини-мікрокосмосу і Всесвіту-тіла Божого, а за «подобою» – аналогічну з Верховним Творцем природу, здатність творити. Проте, як людина може навчитися творити, не наслідуючи Творця? Саме тому в основі будь-якої її діяльності має лежати триєдиний принцип «релігія – наука – мистецтво».
Слово «релігія» бере початок від лат. religo («зв’язувати») і однокореневе з лат. religio («совісність; релігія; святиня») [5, с. 660]. Призначення релігії – не дати людини відірватися від Світу Горнього, бути з ним на зв’язку. Наука має допомагати «досліджувати», тобто «йти слідами» створеного Силами Світла світу в усіх його проявах, допомогти людині вивчати його і себе як складову цього світу. Інакше кажучи, головне призначення науки – розвивати свідомість людини. Мистецтво ж має бути сублімацією цих двох чинників – релігії і науки, – допомагати людині входити в Космічну Ієрархію, ставати співтворцем. Не випадково слова «мистецтво», «майстер», «магістр», «містер» і «містика» – з одного етимологічного гнізда.
Майстер – це той, хто оволодів усіма складовими тієї справи, якою він займається, досягнув у ній мудрості й пов’язаної з нею простоти, про яку ми окремо скажемо нижче. Не випадково англ. master має ще значення «господар; учитель; модель», а також «переборювати; оволодівати; вивчати» [6, с. 248], а as, від якого пішло сучасне слово «ас» зі значенням «майстер своєї справи» [10, с. 34], в латинській мові спочатку мало значення «ціле (міра ваги), яке складалося із 12 частин-унцій» [5, с. 79].
Отже, процес опанування будь-якою справою (як суто матеріальною, так і духовною) починається з простого, проте вимагає, щоб людина пройшла шлях від складного до простого в тому смислі, що складне – це те, що своїм об’ємом перевищує об’єм свідомості даного дослідника, перетворити для себе на просте. Цій людині необхідне це складне розбити на складові частини, щоб мати можливість вивчити окремо кожну із цих частин або деталей, якщо мова йде про техніку: пор. нім. Teil – «частина, доля» [8, с. 837]. Поки свідомість вивчає кожну із цих складових, її об’єм збільшується.
Наступає момент, коли ця людина пізнає кожну із складових і їй тепер необхідно докласти зусилля, щоб ці роз’єднані нею під час дослідження частини знову скласти в єдине ціле. Як тільки їй удається це зробити, то «складне» переходить в розряд «простого» – свідомість цієї людини опановує цією справою. Якщо ж ми візьмемо в даному контексті масштаб певного фаху, то можна говорити, що під час такого переходу народжується майстер.
Цікаво, що слово «просто» походить від тієї ж основи, що й слово «стояти». Тобто, опанувати щось – це, образно кажучи, «стати на духовні ноги». Аналогічну семантику ми бачимо і в німецькій мові, де stehen – «стояти; бути в наявності», а verstehen – «розуміти; вміти, знати» [8, с. 802, 915]. Якщо це перевести в суто духовну площину, то можна сказати, що коли людина пройшла сама через якийсь гріх і побачила, знайшла засоби його подолання, то вона стала здатною пробачити й іншого, того, хто потрапив у тенета цього гріха. Саме тому ми маємо в українській мові семантичну пару «бачити – пробачити», а в російській мові вона має дещо інший вигляд – «просто – простить». Людина, яка сама «стала на духовні ноги», вже спроможна простягнути руку допомоги тому, хто іде за нею і ще не зміцнів духовно в тому питанні, в якому стала міцнішою ця людина.
Коли ми говоримо про духовний аспект, то зберігається аналогія з фізичним планом. Те, про що ми дізнаємося, чим оволодіваємо, те змінює і нас самих – наші звички, характер, а в результаті – й долю. Тому можна припустити і зв’язок вищезазначеного нім. wissen з нім. Wesen («істота; вдача, характер; поведінка; суть») [8, с. 958].
Варто також згадати, що рос. «удел» одного кореня з рос. «делать» та укр. «ділити» і «доля». Щоб не бути заручником долі, необхідно придбати певні духовно-космічні знання і починати поліпшувати своє життя з найменшого ієрархічного рівня – із вчинку. Вчинок формує звичку, звичка – характер, а характер – долю. Не випадково слово «вчинок» пов’язане зі старослов’янським «чинъ», одним із значень якого є «порядок» – те, що є принципом побудови тієї чи іншої структури, системи. А в російській мові слово «поступок» етимологічно пов’язане з лексемами «послідовність» та вже згадуваними укр. «наслідки» і .
Якщо ми були створені за образом і подобою Божою, а Бог є перш за все любов, то неодмінною умовою нашої причетності до духовного світу має бути стан любові й щастя, а також тісно з ним пов’язані внутрішній мир та спокій – те, що в російській мові називається «смирением» і «кротостью». Усі ці чинники тісно взаємопов’язані. Розглянемо їх трохи докладніше.
Почнемо зі слова «смирение», що має у собі ту саму основу, що і слово «мир». Мир – це «спокій», але в російській мові це ще і «світ» (= Боже творіння). Справжній спокій досягається величезною роботою по опануванню тими чи іншими складовими – як зовнішніми, так і внутрішніми (їх відповідниками). Так, наприклад, коли заводяться двигуни літака, то сам літак трясеться від набирання ними обертів, доки мотори не вийдуть на показники, характерні для нормального режиму роботи. І далі літак знову приймає вигляд видимого спокою. Але це буде спокій, протилежний бездіяльності, – спокій, коли ввійдуть у гармонію єдиного ритму роботи всі складові.
Поняття «кроткий» близьке за своїм значенням до дефініції «смирний», але передбачає не просто злагоджену роботу складових, а опанування тими чинниками, які до цього заважали такій роботі. І, хоч на перший погляд слово «кроткий» говорить про ту людину, яка прийме покірливо все, що їй будуть нав’язувати, насправді це слово свідчить навпаки про силу і етимологічно споріднене з лексемами рос. «укрощать» і нім. Kraft («сила») [8, с. 530]. І тут стає зрозумілим, що для того, щоб щось або когось приборкати – не обійтися без сили. Отже, сила і знання – необхідні фактори для справжнього опанування ситуацією, процесом, фахом чи ще чимось.
А стан «щастя» можна пояснити через російське слово «счастье» в якому яскравіше, ніж в однокореневому з ним українському слові, виступає основа «часть» [14, с. 416]. Для того, щоб нормально працював якийсь пристрій, механізм, необхідний повний комплект його складових, «частин»-деталей. Те ж саме стосується й організмів – біологічних систем. Сама назва «система» означає буквально «ціле, що складається із частин (тем)» [14, с. 378]. Вона є аналогом лексеми «синтез», що має значення «поєднання якоїсь групи явищ в єдине ціле», а при запозиченні з грецької в латинську мову означало ще «набір; комплект» [15, с. 164].
Стан щастя вимагає як розуміння людиною своєї природи (щоб зайняти відповідне місце в процесах Всесвіту), так і прагнення прозріти, скільки складових вимагає та чи інша система і як вони повинні між собою взаємодіяти. Знання подібного роду має філософсько-духовний характер і в російській мові позначається лексемою «целомудрие», про яке Павло Флоренський зазначає: «Целомудрие – это простота, т. е. органическое единство, [...] цельность личности» [13, с. 180].
З лексемою «целомудрие» однокореневі слова «цілий», «ціль», «зцілення», «цілунок». Цілий – це те ж саме, що і повний, тобто, той, хто має повний комплект складових. Зцілення – це процес повернення до правильної композиції. І подібний зв’язок між «цілий» і «зцілення» ми бачимо і в німецький мові: heil («цілий, непошкоджений»), Heil («благо; порятунок; щастя»), heilen («лікувати»), heilsam («застар. лікувальний; перен. корисний») і heilig («святий; священний; перен. істинний») [8, с. 426].
Отже, мовні багатства народів, історичний шлях яких був різним, містять етимологічні та езотеричні свідчення глибинних духовних зв’язків. Установивши їх, носії мови стають більш цілісними й ближчими до Господа.
Список використаних джерел
1. Алигьери Данте. Божественная комедия / Пер. В. Лозинского. – М.: Интерпракс, 1992. – 624 с.
2. Андреев Д.Л. Роза Мира. – М.: Мир Урании, 2008. – 608 с.
3. Біблія.
4. Ганшина К.А. Французско-русский словарь: 5100 слов. – 9-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1982. – 912 с.
5. Дворецкий И.Х. Латинско-русский словарь: Ок. 200 000 слов и словосочетаний. – М.: Русский язык, 2003. – 846 с.
6. Зубков М., Мюллер В. Сучасний англо-український та україно-англійський словник. – Вид. 2-ге, випр. та доп. – Х.: ВД «Школа», 2010. – 752 с.
7. Кочергина В.А. Санскритско-русский словарь: Ок. 30 000 слов. – М.: Филология, 1996. – 944 с.
8. Лейн К., Мальцева Д.Г. и др. Большой немецко-русский словарь: Ок. 95 000 слов. – 9-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 2002. – 1040 с.
9. Русско-немецкий словарь: Ок. 53 000 слов / Под ред. Е.И. Лепинг, Н.П. Страховой и др. – 9-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1983. – 847 с.
10. Словарь иностранных слов: актуальная лексика, толкования, этимология: Ок. 1 500 лексических единиц / Н.Н. Андреева, Н.С. Арапова и др. – М.: Цитадель, 1997. – 320 с.
11. Стоянов І.А., Чмир О.Р. Болгарсько-український словник: близько 43 000 слів. – К.: Наукова думка, 1988. – 780 с.
12. Стульгинскис С.В. Космические легенды Востока. – М.: Сфера, 2001. – 208 с.
13. Флоренский П.А. Столп и утверждение Истины. – Т. 1. – М.: Правда, 1990. – 839 с.
14. Цыганенко Г.П. Этимологический словарь русского языка: Более 5 000 слов. – 2-е изд., перераб. и доп. – К.: Радянська школа, 1989. – 511 с.
15. Черных П.Я. Историко-этимологический словарь современного русского языка: 13 560 слов. Т. 2. – М. Русский язык, 1994. – 560 с.
16. Щерба Л.В., Матусевич М.И. Русско-французский словарь: 50 000 слов. – 11-е изд., стереотип. – М.: Русский язык, 1983. – 840 с.
Україна, м. Переяслав-Хмельницький, 27.06.2011, пн., 06.39.
- 2547 просмотров