У далекому 1902 році були створені курси ремісників при Мелітополь-
ському депо, що давали загальноосвітню підготовку учням. На цих курсах
викладалися  предмети:  закон  Божий,  російська  мова,  вітчизнознавство,
арифметика,  практична  геометрія,  малювання  з  кресленням  і  початкові
знання технології з практичним навчанням слюсарній майстерності.
У 1922 році з ініціативи Н. К. Крупської і за підтримкою Ф. Е. Дзер-
жинського (він тоді обіймав посаду Наркома шляхів сполучення) прийшов
офіційний дозвіл з Москви про відкриття фабрично-заводського училища.
Його вихованці у важкий для країни час поповнили кадри залізничників, без-
посередньо брали участь у бойових діях. Ніхто із співробітників училища
до  березня  1923  року  не  одержував  зарплату  –  ні  майстри  виробничого
навчання, ні педагоги, а учні не отримували стипендію. І незважаючи на
туднощі,  училище  все-таки  зуміло  створити  певну  навчально-виробничу
базу.  Силами  учнів  був  побудований  невеликий  двоповерховий  корпус,  дві
майстерні і підсобні приміщення.
Лихоліття  Великої  Вітчизняної  війни  не  обійшло  і  училище.  У  серпні
1941 року більше двохсот учнів були евакуйовані в м. Топки Кемеровської
області.  Ледь  облаштувавшись  на  новому  місті,  ще  не  налагодивши  на-
вчальний процес і побут, майстри й учні вже працювали у депо по ремон-
ту паровозів і вагонів, настільки необхідних у той важкий час. Одночасно
вони опанували виготовлення спеціальних грубок для обігрівання бліндажів.
Паралельно надавали допомогу колгоспам.
Сім випускників Мелітопольського залізничного училища № 12 стали
Героями  Радянського  Союзу,  а  ім’я  одного  з  них  –  О.  М.  Перепелиці  –
присвоєно училищу в 1971 році, бюст його установлений на території
училища.
У 1970 році був побудований триповерховий навчальний корпус з ауди-
торіями і актовим залом.
На сьогоді в Мелітопольському професійному ліцеї залізничного тран-
спорту переобладнані за новітніми технологіями всі навчальні кабінети і
майстерні, є комп`ютерні класи. Якщо в далекому 1923 році випуск учили-
ща дорівнював 27 осіб з однією професією – кочегар паровозу, то сьогодні
у ліцеї навчаються 900 вихованців. Із них готують фахівців за 17 спеціаль-
ностями. Оволодіти тонкощами обраних професій (помічника машиніста
тепловоза,  електровоза,  слюсара  з  ремонту  рухомого  складу,  оглядача-
ремонтника  вагонів,  провідника  пасажирських  вагонів,  квиткового  і  ба-
гажного касира, чергового по станції, бригадира з поточного утримання
і ремонту колії) й одночасно одержати середню освіту молоді допомага-
ють  кваліфіковані  майстри  і  викладачі  з  великим  професійним  досвідом.
Колектив  працює  в  тісному  контакті  з  підприємствами-замовниками
усього Мелітопольського вузла і з локомотивними депо інших станцій При-
дніпровської залізниці.
До послуг мешканців інших міст – гуртожиток, організоване харчуван-
ня.  У  ліцеї  створені  усі  умови  для  занять  спортом  та  участі  в  гуртках
художньої самодіяльності.
За час свого існування навчальний заклад підготував більше 35 тисяч
висококваліфікованих робітників для “Укрзалізниці”.
Крылов  Н.  Очерки  по  истории  города  Мелитополя  1814–1917  гг.  /  Н.
Крылов. – Запорожье, 2008. – С. 197.
Довідник навчальних закладів Запорізької області. – Запоріжжя, 1999.
– С. 67.
История  городов  и  сёл  УССР.  Запорожская  область.  –  К.,  1981.  –  С.
415.
Постановления Мелитопольского очередного уездного земского собра-
ния 49-й очередной сессии созыва 10–15 ноября 1914 года и чрезвычайного
уездного  земского  собрания  созыва  16  августа  1914  года.  –  Мелитополь,
1915. – С. VI, 27, 253, 884.
Чайка Л. Кузница кадров для железной дороги / Л. Чайка // Мелитоп.
ведомости. – 2009. – 4–10 нояб.(№ 45). – С. 6.
Здесь готовят специалистов высокого класса и обеспечивают всесторон-
нее развитие личности // Мелитоп. ведомости. – 2007. – 31 янв.( № 5). – С. 6.
100-летняя история железнодорожного лицея // Мелитоп. ведомости.
– 2004. – 11 сент. (№ 74).

У листопаді 1937 року Бердянський крекінг-завод Народного комісарі-
ату паливної промисловості, будівництво якого розпочалося в 1936 р., по-
чав давати продукцію – бензин для потреб військової авіації. У серпні 1941
року завод був евакуйований на Урал. Після звільнення Бердянська у 1943 р.
почалося його відновлення, і в 1945 р. він видав нову продукцію – змащуваль-
ні матеріали – і в процесі розвитку став одним із провідних у галузі – до-
слідним нафтомаслозаводом (БДНМЗ).
На  підприємстві  діяв  науковий  центр  з  дослідним  виробництвом,  що
дозволяло  постійно  розширювати  асортимент  продукції  (понад  150  на-
йменувань). Бердянський дослідний нафтомаслозавод забезпечував безпере-
бійну роботу Волзького та Камського автозаводів, “Азовсталі”, Байкало-
Амурської магістралі.
У  складних  умовах  дев’яностих  завод  освоїв  випуск  нових  продуктів:
моторних, гідравлічних та холодильних олив. Сьогодні їх частка складає
понад 50 % від всього об’єму продукції. У 1994 р. підприємство отримало
свою нинішню назву.
Нині “Азмол” виробляє мастила для всіх видів транспортних засобів, вуз-
лів і механізмів важкої та легкої промисловості, що працюють як у звичай-
них, так і екстремальних умовах. Підприємство повністю забезпечує мета-
лургійний комплекс країни мастильними матеріалами для прокатних станів.
Зараз українська продукція успішно продається в Австрії, Франції, Сло-
ваччині, Словенії, Чехії, Болгарії, країнах Балтії. Щорічно завод постачає її
до В’єтнаму, Монголії, Афганістану та Туреччини, країн Африки.
Сьогодні “Азмол” працює над розвитком перспективних напрямків. Це
будівництво  продуктопроводу,  який  з’єднує  резервуарний  парк  підприєм-
ства з наливним терміналом Бердянського морського торговельного пор-
ту,  створення  виробництва  з  переробки  олив,  біодизеля,  біоетанолу,  біо-
газу та мінеральних добрив.
ВАТ “Азмол” // Запорожжя індустріальне. Історія і сьогодення. – Запо-
ріжжя, 2009. – С. 159.
ОАО “АЗМОЛ” // Лидеры Бердянска / П. А. Гончарук, М. А. Ванжа, В. И.
Михайличенко, В. Н. Текуч. – Запорожье : Тандем–У, 2003. – С. 31.
Багнюк С.  “Азовські мастила та оливи” (“Азмол”) / Багнюк С. А., Євдо-
кимова Т. Ю. // Енциклопедія сучасної України. – Т. 1. – К., 2001. – С. 226.
ВАТ “Азмол” // Потенціал. Запорізький обласний Союз промисловців і
підприємців. – Запоріжжя, 2000. – С. 28.
Алексеев Л. Земное притяжение : Очерк истории Бердян. опыт. нефте-
маслозавода / Л. Ф. Алексеев. – Днепропетровск : Промінь, 1986. – 103 с. : ил.
Бердянский опытный нефтемаслозавод. – К. : Реклама, 1969. – [43] с.
Быков А. “Азмолу” – 70 лет! / А. Быков // Півден. зоря.  – 2007. – 9 лис-
топ. (№ 166). – С. 1,2.
Стахурский   А.   Девиз   “Азмола”:   высокое   качество,   ритмичность
работы и доступные цены / А. Стахурский  // Губернатор. – 2002. – № 6
(берез.). – С. 84–85.

Горлач  Михайло  Андрійович  народився  8  листо-
пада  1912  року  в  с.  Покровське  (Ставропольський
край,  РФ).  У  ранньому  дитинстві  залишився  без
батьків. Але закінчив школу, отримав спеціальність
у фабрично-заводському училищі й розпочав трудову
діяльність  слюсарем,  потім  був  на  комсомольській
роботі.
Згодом вступив до педагогічного інституту, та
завадила  Велика  Вітчизняна  війна  1941–1945  років.
У 1941 році Михайло Андрійович Горлач доброволь-
цем пішов на фронт. Воював до 1944 року, але через
три тяжкі поранення його комісували, мав численні бойові нагороди.
Деякий час працював у органах державної безпеки, а з січня 1945 по 1954
рік обіймав керівні посади на підприємствах сільського господарства.
У березні 1954 року Михайла Андрійовича направляють на освоєння ці-
линних земель у степах Казахстану. Шість років М. А. Горлач працював
директором радгоспу, створеного за його безпосередньою участю. Трудові
досягнення Михайла Андрійовича були високо оцінені державою: його на-
городили орденом Леніна.
Через стан здоров’я у 1961 році М. А. Горлач переїздить з родиною в
Україну й поселяється в Якимівці. До 1962 року працює директором заводу
продовольчих товарів, а потім його обирають головою колгоспу “Прапор
Леніна” (Якимівка). На цій посаді він працював до 1973 року.
Найбільшою,  якщо  не  найголовнішою,  заслугою  Михайла  Андрійовича
мешканці Якимівки вважають стадіон “Колос”, споруджений за його іні-
ціативи у 1967 році. Уведення в дію цієї спортивної споруди сприяло зна-
чному розвитку футболу, інших видів спорту, які й донині твердо прописані
на стадіоні.
Хоча  й  помер  Михайло  Андрійович  Горлач  понад  35  років  тому,  та
пам’ять  про  його  справи  у  серцях  мешканців  селища  Якимівка,  жителів
району  живе  дотепер.  Ім’я  ініціатора  і  головного  будівничого  стадіону
“Колос” 2008 року увічнене у його назві, а перед парадним входом встанов-
лено меморіальну дошку. Серед футбольних команд Якимівщини, сусідніх
районів постійно проводять змагання, присвячені пам’яті М. А. Горлача.
Производство, быт и спорт / М. Горлач // Индустр. Запорожье. – 1968.
– 16 февр.
Над нами полощеться Леніна прапор / М. Горлач // Слово трудівника. –
1967. – 22 квіт. – С. 3.
Незабаром відкриття [стадіону в Якимівці] / М. Горлач // Слово тру-
дівника. – 1967. – 4 трав. – С. 4.
 І спорт став масовим / М. Горлач // Запоріз. правда. – 1965. – 9 черв.
Якимівка:  від  сивої  давнини  до  сьогодення  (1833–2008)  :  (біобібл.  по-
каж.) / КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР; уклад. І. Шершньова. – Запоріж-
жя, 2008. – 60 с. – Із змісту : [Горлач М. А.]. – С. 5–6; [Стадіон ім. М. А.
Горлача]. – С. 49.
Коростышевский М. Эпицентр – стадион / М. Коростышевский. – М. :
Физкультура и спорт, 1971. – 72 с.
Дедушев А. Юбилейный розыгрыш кубка : [кубку памяти М. А. Горлача
(футбол) – 20 лет] / А. Дедушев // Акимов. вестн. – 2008. – 30 окт. – С. 9.
Коростишевський М. Стадіон Якимівки: перші дні : [в т. ч. про М. А. Гор-
лача] / М. Коростишевський // Акимов. вестн. – 2007. – 18 окт. (№ 42). – С. 5.

Всеволод Михайлович Ганцов народився 25 листопада 1892 року в Чер-
нігові. Закінчив гімназію у рідному місті. Вищу освіту здобував в Петер-
бурзькому  університеті  на  історико-філологічному  факультеті,  де  його
вчителями були О. Шахматов, Л. Щерба, Я. Бодуен де Куртене.
У 1918 році Всеволод Михайлович переїхав до Києва: він читав лекції
в  університеті,  а  у  1919–1929  рр.  був  науковим  співробітником  ВУАН.
На цей час припадає написання його знаменитої праці “Діалектологічна
класифікація  українських  говорів”,  опублікованої  в  “Записках  історико-
філологічного  відділу  Української  академії  наук”  в  1923  р.  Дуже  високу
оцінку праці Ганцова дав російський мовознавець академік В. Виноградов.
У 1927 році вчений одержав відрядження за кордон, де стажувався в
університетах Берліна, Гамбурга, Парижа.
Всеволод Ганцов очолював Комісію для складання словника живої укра-
їнської мови (1920), був співредактором “Російсько-українського словника”
(1924), членом Харківської правописної комісії та автором розділу “Фоне-
тика” у проекті українського правопису (1926). Він успішно досліджував
проблеми української мови, а також заклав основи подальшого розвитку
української діалектології.
Та арешт 37-річного вченого поклав край творчій праці. 1930 р. вченого
засудили на 8 років неволі у справі “СВУ”. Всього ж Ганцов відсидів 21 рік,
починаючи від Соловків пройшов сорок тюрем і таборів.
У грудні 1948 року Всеволод Ганцов вийшов на волю і подався до Запо-
різької області, де в Обіточному жили старенька мати та сестра.
Та 1949 року вченого знову кинули за грати і вислали до Красноярсько-
го краю. Тільки 1956 р. Ганцов повернувся в Україну, оселився в Чернігові
в однокімнатній квартирі. 1979 року патріарх нашої діалектології тихо
відійшов у вічність. У 1989 році його посмертно реабілітували.
Праці
Проблеми нашої літературної мови / В. М. Ганцов // Мовознавство. –
1990. – № 3. – С .69–72.
Новознайдені Шевченкові автографи / В. М. Ганцов // Рад. літературоз-
навство. – 1966. – № 3. – С. 66–69.
Железняк М. Ганцов Всеволод Михайлович / М. Г. Железняк // Українська
мова : енциклопедія. – К., 2007. – С. 93–94.
Железняк М. Ганцов Всеволод Михайлович / М. Г. Железняк // Енциклопе-
дія сучасної України. – К., 2006. – Т. 5 : Вод – Гн. – С. 381.
Масенко Л. Мова і суспільство: постколоніальний вимір / Л. Масенко.
– К. : КМ Академія – Просвіта, 2004. – 163 с. – Із змісту : [В. М. Ганцов].
– С. 23, 32.
Шерех Ю. Пороги і Запоріжжя: Література. Мистецтво. Ідеології. В 3
т. Т. 3 / ред. рада: В. О. Шевчук та ін. – Х.: Фоліо, 1998. – 431 с. – Із змісту
: [Ганцов В. М.]. – С. 285, 312, 319.
Бевзенко С. Історія українського мовознавства. Історія вивчення укра-
їнської мови / С. П. Бевзенко. – К., 1991. – С. 140.
Підсумки і проблеми наукового вивчення української мови в пожовтне-
вий період : (тези доповідей респ. наук. конф.) / АН УРСР, Ін-т мовознав-
ства  ім.  О.  О.  Потебні;  М-во  освіти  УРСР,  ЗДПІ.  –  К.  :  Рад.  шк.,  1967.
– 155 с. – Із змісту : [В. М. Ганцов]. – С. 40, 47, 80.
Шерех Ю. Всеволод Ганцов. Олена Курило / Ю. Шерех. – Вінніпег, 1954.
– 80 с.
Черкаська  Г.  Патріарх  української  діалектології  жив  в  Обіточному  :
долі / Г. Черкаська  ⁄ ⁄ Запороз. Січ. – 1999. – 23 листоп. – С. 6.
Железняк  М.  Мовознавча  спадщина  Всеволода  Михайловича  Ганцова  /
М. Г. Железняк // Мовознавство. – 1990. – № 3. – С. 66–69.

У  60-ті  роки  XX  ст.  промисловість  Півдня  України  стрімко  розвива-
лась і, зважаючи на те, що енергії Дніпрогесу на всіх не вистачить, у 1966
році  уряд  країни  вирішує  збудувати  Новодніпровську  ДРЕС  (потім  її  на-
звуть Запорізькою ДРЕС). Проект розробляли три роки, і лише у 1969 на
пустельних берегах Дніпра у Кам’янсько-Дніпровському районі розпочалось
будівництво. У лютому 1971 р. закладено перший кубометр бетону в осно-
ву фундаменту першого котла електростанції.У 1972 р. три енергоблоки
поставили під промислове навантаження, а в 1973 р. перша черга виведена
на  проектну  потужність  1200000  кВт.  Тоді  ж  розпочато  спорудження
другої черги ДРЕС. У 1995 р. Запорізька ДРЕС була перейменована на Запо-
різьку ТЕС, яка у 1998 р. увійшла до складу ВАТ “Дніпроенерго” на правах
структурної одиниці.
Зараз Запорізька ТЕС з установленою потужністю 3600 МВт забез-
печує електроенергією народне господарство південних областей України.
Перша  черга  електростанції  потужністю  1200  МВт  складається  з  чо-
тирьох енергоблоків потужністю по 300 МВт. До складу другої черги по-
тужністю 2400 МВт входять три енергоблоки потужністю по 800 МВт.
Станція працює на вугіллі Павлоградського басейну, а також з кінця 80-х
використовує газ.
Запорізька ДРЕС – одна з найбільших теплових електростанцій Європи.
Запорожская ТЭС : Новаторы / авт.-сост. Н. Маринич. – Запорожье :
Дикое Поле, 2010. – 96 с.
Прохоров Л. Железный поток / Прохоров Л. В.; Леонид Прохоров. – [За-
порожье : Дикое Поле, 2009]. – 128 с. : ил.
Запорожжя індустріальне. Історія і сьогодення. – Запоріжжя : Дике
Поле, 2009. – С. 284 (фото), 286–289.
Енергодар. 30 років місту енергетиків. – Енергодар 2000. – С. 32–33.
Фалько И. Энергодар на Днепре / И. И. Фалько. – К. : Будівельник, 1975.
– 120 с.
Мы  не  сочиняем  бестселлеры.  Мы  просто  пишем  историю  своей
страны! : [о презентации кн. об истории строительства Запорож. ТЭС
(“Запорожская ТЭС. Новаторы”)] // Рац. газета. – 2010. – 5 авг.(№ 30). –
С. 14–15.