2 червня 1932 року на базі відділку радгоспу „Веселе”, в мальовничому
куточку  безкраїх  таврійських  степів  був  створений  радгосп  „Соцземле-
робство”. У ньому нараховувалося 3100 га землі, 200 голів великої рогатої
худоби, 2000 голів свиней.
На  початку  Великої  Вітчизняної  війни  радгосп  „Соцземлеробство”  –
високорентабельне господарство, яке займалося виробництвом молодняка
та м’яса, – евакуювалося з худобою на схід Радянського Союзу. Вісімде-
сят п’ять робітників пішло до лав Червоної Армії на захист своєї країни.
Більшість з них повернулися з перемогою в свій рідний радгосп з бойови-
ми нагородами. Відродження господарства після звільнення від німецько-
фашистських військ села Таврія почалося з 7 корів, 10 коней, 4 свиней, 5 пар
волів та одного комбайна „Комунар”.
З 1961 року роботу підприємства очолював С. І. Стасенко, який за 18 ро-
ків плідної праці вивів радгосп у кращі господарства Веселівського району.
Господарство неодноразово було учасником виставок досягнень народ-
ного господарства країни, за досягнуті успіхи у виробництві нагороджува-
лося почесними дипломами та Пам’ятним прапором КПРС та Ради Міні-
стрів (на вічне збереження як символ трудової доблесті коллективу).
У 1988 році радгосп очолив В. Л. Щетінін. Він спрямував всю свою твор-
чу енергію, знання та мудрість на розвиток господарства та продовжен-
ня кращих традицій колективу. У тяжкі роки перебудови було докладено
багато зусиль для збереження господарства. У 1993 році радгосп перейме-
новано в дослідне господарство „Соцземлеробство” і передано у підпоряд-
кування Української академії аграрних наук.
У  грудні  2003  року  господарство  пройшло  атестацію  на  право  ви-
робництва  та  реалізації  елітного  насіння  господарствам  різних  форм
власності.  Його  купують  фермери  Запорізької,  Херсонської  та  Дніпро-
петровської областей. З серпня 2006 року господарство підпорядковане
Інституту  олійних  культур  УААН.  Нині  „Соцземлеробство”  –  один  із
найбільших багатогалузевих сільськогосподарських підприємств Веселів-
ського району, в якому трудиться 190 працівників під керівництвом висо-
копрофесійних організаторів виробництв, і налічує 3609 га сільгоспугідь,
1000 голів великої рогатої худоби, 1600 свиней. 
Пройшовши шлях становлення і налагодження виробництва, господар-
ство стало провідним з виробництва племінного молодняка великої рога-
тої худоби червоної степової породи, свиней великої білої породи, елітного
насіння  зернових  і  олійних  культур.  Також  господарство  приділяє  велику
увагу  соціальному  розвитку  села  Таврія.  Це  і  водопостачання,  допомога
Таврійській школі, дитсадку, пільгове харчування працівників та їх дітей в
школі, пільговий обробіток ґрунту та вирощування сільгоспкультур на зем-
лях працівників, наданих їм для ведення власного підсобного господарства.
  „Соцземлеробство”  –  це  команда  однодумців,  молодих  і  енергійних,
зі  свіжою  думкою  і  баченням  того,  як  найшвидше  і  найраціональніше
розв’язати поставлену проблему.
Реутов А. Ефективність вирощування сільськогосподарських культур у
ДП “Соцземлеробство” ЗДСГДС УААН / А. В. Реутов // Наука і вища осві-
та. – Запоріжжя, 2007. – Ч. 2. – С.159.
Новітня  історія  України  :  Імена.  Звершення.  Творчість.  Вип.1:  Запо-
ріжжя / авт.-упоряд. В. В. Болгов . – К. : Новий Світ, 2006. – С. 65
Ковш С. Нехай усе йде тільки до кращого! / С. Ковш // Запоріз. правда.
– 2008 . – 24 квіт.
Кошель Л. В житті і праці / Л. Кошель // Колос . – 2007 . – 9 черв.
ДДГ „Соцземлеробство” – 70 // Колос . – 2002 . – 15 черв.

В 1952 р. було прийнято рішення про створення у Запоріжжі заводу з
ремонту енергопоїздів (наказ міністра електростанцій СРСР від 4 червня
1952 р.) і вже у жовтні завод запрацював. Вересень 1958 р. став початком
освоєння виробництва високовольтної апаратури. У грудні 1959 р. підпри-
ємство переіменовано на Запорізький завод високовольтної апаратури.
Основною  продукцією  стали  високовольтні  роз’єднувачі  зовнішньої
установки  на  напругу  150–500  кВ,  трансформатори  струму  на  напругу
35–500 кВ, а з 1968 р. освоєно випуск перемикальних пристроїв та світ-
лотехніки. У цей період завод став провідним підприємством країни з ви-
пуску високовольтних роз’єднувачів і трансформаторів струму. У 1973 р.
створено дільницю, а потім і цех з виробництва комплектних розподільних
пристроїв. П’ять років по тому завод розпочав виробництво високоволь-
тних вимірювальних трансформаторів напруги.
У 1993 р. Запорізький завод високовольтної апаратури набув юридичної
самостійності і перетворився на відкрите акціонерне товариство. Розпо-
чалося будівництво цеху литих трансформаторів струму.
Система  якості,  яка  діє  на  підприємстві,  сертифікована  Нідерланд-
ською організацією прикладних наукових досліджень і відповідає вимогам
міжнародного стандарту ISO 9001:2000.
Завод забезпечує передачу і розподіл енергії на найбільших енергетич-
них об’єктах України, країн СНД. Продукція ВАТ “ЗЗВА” широко відома і
добре себе зарекомендувала у більш ніж 40 країнах світу.
Запорожжя індустріальне. Історія і сьогодення. – Запоріжжя : Дике
Поле, 2009. – С. 226.
Носков В. Товарищество без веры : [акционеры ЗЗВА не довольны измене-
нием статуса завода] / В. Носков // ПравДА. – 2011. – 14 апр.(№ 15). – С. 5.
Запорожский  завод  высоковольтной  аппаратуры  //  ТЭК.  –  2003.  –  №
4. – С. 48.
Заводу высоковольтной аппаратуры – 45 // Електротехнік. – 1997. – 27
черв.
Ботнарев Д. Заводу высоковольтной аппаратуры 45 : Разъединители в
прошлом и будущем / Д. Ботнарев  // Електротехнік. – 1996. – 29 листоп.
Воротилов А. ОАО “Запорожский завод высоковольтной аппаратуры:
надежность, качество, долговечность / А. Воротилов // Ділов. вісн. – 2001.
– № 8. – С. 24–25.

Чехи з’явилися на території нашого краю у 1869 р. Передісторія їх при-
ходу була така. У 1862–64 рр. богемські чехи заснували в Криму (Перекоп-
ський повіт) чотири колонії.
Оскільки  земля  виявилася  непридатною  для  землеробства,  частина  з
них  отримала  дозвіл  на  нове  переселення.  Так,  на  38-й  дільниці  Меліто-
польського повіту з’явилася колонія Чехоград, яка увійшла до складу Ейген-
фельдської волості. При переселенні чехи отримали по 10,5 десятин землі
на душу.
Зараз це село Новогородківка Мелітопольського району.
Чеське  культурно-просвітнє  товариство  “Чехоград”  утворене  28
червня 1990 р. як відділення республіканського чехословацького культурно-
просвітнього товариства ім. Я. А. Коменського, щоб відроджувати і під-
тримувати чеську культуру, і входить до Всеукраїнської ради чехів.
13  червня  1992  року  наказом  Мелітопольського  райвиконкому  това-
риство зареєстроване як громадська організація у зв’язку з припиненням
членства в республіканському товаристві.
Нині чеське культурно-просвітнє товариство “Чехоград” являє собою
громадську  організацію,  головна  мета  якого  –  культурно-просвітницька
діяльність, збереження чеських національних традицій, розвиток чеської
мови у селі Новгородківка (Чехоград).
Вже в перший рік існування при товаристві було створено фольклорний
ансамбль “Чехоградська гудба”, який 1995 року отримав звання народно-
го ансамблю чеської пісні. Ансамбль неодноразово виступав і виступає на
всеукраїнських фестивалях, є учасником телевізійних програм республікан-
ського й регіонального телебачення, заслужено став трикратним лауре-
атом  Міжнародного  фестивалю  “Краянські  дні”  у  м.  Рожнов  (Чехія)  у
1995, 1997, 1999 роках.
Голова чеського культурно-просвітнього товариства “Чехоград” – Во-
лодимир Дворжак.
Мохов В. Духовна культура чехів Запорізького краю / В. Мохов, Г. Мат-
вейчук // Мій рідний край – Запоріжжя. – Запоріжжя, 2006. – С. 109–115.
Чеське  культурно-просвітнє  товариство  “Чехоград”  //  Національно-
культурні товариства Запорізької області. – Запоріжжя, 2001. – С. 14.
Афанасьєва Л. Чеське культурно-просвітницьке товариство як осеред-
ок збереження етнічної самоідентичності / Афанасьєва Л. В., Павлов О.
О. // Державна етнонаціональна політика: правовий та культурологічний
аспекти в умовах Півдня України : зб. наук. праць VI Всеукр. наук.-прак.
конф. (м. Запоріжжя, 6–8 жовт. 2005 р. / під загал. ред. М. В. Дєдкова. –
Запоріжжя, 2005. – С. 78–81.
Рыбка М. “Маленькая Чехия” принимает гостей / М. Рыбка // Надеж-
да. – 2007. – 2 февр. (№ 50). – С. 1, 7.
Лаврик И. Открыт “островок Чехии” в Новгородковке / И. Лаврик //
Нов. день. – 2001. – 27 жовт.
Рыбка М. “Родзинка” значит “Изюминка” : [о чеш. жен. клубе в с. Нов-
городковка] / М. Рыбка  // Мелитоп. ведомости. – 2001. – 29 марта. – С. 3.
Меренков В. Истоки нашей духовности : [о чеш. диаспоре в с. Новго-
родковка] / В. Меренков // Нов. день. – 2000. – 14 груд.
[Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.zntu.edu.ua/base/i4/gf/k3/konf.doc.

Єлисей Андрійович Карпенко (псевдоніми – Український, Олег Азов-
ський, Степовий Гість, Олександр Шашура, Andreu Ira, Андрій Люшня
та ін.) народився 23 червня 1882 року в слободі Гуляй-Поле Олександрів-
ського повіту Катеринославської губернії (тепер – Запорізька область)
в сім`ї селянина. Сім`я батьків жила бідно, тому, закінчивши два класи
церковнопарафіяльної школи, Єлисей сам став заробляти на шматок
хліба. Спершу наймитував, служив візником, згодом слюсарем на міс-
цевому заводі.
Коли  в  1901  році  в  Гуляй-Полі  організовувався  драматичний  гурток,
хлопець  вступає  до  нього  і  стає  одним  із  найактивніших  акторів.  Піз-
ніше  (1906  року)  на  базі  гуртка  відчайдушна  молодь  створила  анархо-
терористичний  “Союз  бідних  хліборобів”,  членами  якого  були  і  Єлісей
Карпенко, і Нестор Махно. Та коли в Гуляй-Полі побував заїжджий ман-
дрівний театр, Єлісей Андрійович подався з трупою в мандри по Україні.
Це його і врятувало від арешту.
В роки першої світової війни Є. А. Карпенко влаштувався в одній кон-
торі в Донбасі, залишивши на деякий час сцену, і писав п`єси. Згодом його
прийняли до славнозвісної трупи Миколи Садовського. Із нею він об`їздив
майже всю Україну.
Напередодні революції 1917 року прибув до рідного Гуляй-Поля вже ві-
домим  у  мистецьких  колах  актором  і  драматургом.  Адже  його  п`єси  на
побутову  тематику  “Неприкаяний  батько,  або  Розбите  щастя”  (1907),
“Під терновим вінцем” (1908) мали великий успіх у земляків. Знали бунтів-
ні гуляйпільці і його пізніші твори – комедії “Полупанки” (1910), “На шляху
до темряви” (1911), “Під хвилею життя”, в яких автор гостро критику-
вав порядки в царській Росії, виступав проти соціального і національного
гноблення українського народу.
Під час громадянської війни Є. Карпенко разом із театром М. Садов-
ського гастролював за кордоном. Протягом 1920–1923 рр. жив у Львові,
Празі, Відні. У 1923 році на пропозицію Української робітничої спілки ви-
їхав до США.
У Нью-Йорку стає режисером і актором робітничого драматичного
театру,  проводить  активну  культурно-освітню  роботу  серед  українців,
виступаючи з лекціями в клубах.
Перу Єлисея Андрійовича Карпенка належить більше 20 п`єс. Найвідо-
міша драма-поема в прозі “Земля” (драматичні малюнки 1921–1926 рр),
яка  була  надрукована  в  третьому  номері  журналу  “Червоний  шлях”  за
1927 рік. В ній виразно втілені одвічні прагнення селянина до землі і волі.
Відомі також його п`єси “Білі ночі”, “Момот Нір”, “Осінні ночі”, “В
долині сліз”, “З глибини життя”, “Ідіот”, “Едельвейс”, “Здегенерована
Америка”, “Негритянська дівчина”, “Бунт” та інші.
Єлисей Андрійович писав також фейлетони, театрознавчі статті, є в
його доробку і повість “В степах”.
Помер Є. А. Карпенко 24 грудня 1933 року в Нью-Йорку, де і похований
з великими почестями на кладовищі “Оливкова гора”.
Кушніренко І. Люди Гуляйпільщини : біогр.-довід. видання / І. К. Куш-
ніренко, В. І. Жилінський. – Запоріжжя : Дніпров. металург, 2004. – 223
с. – Із змісту : Єлисей Карпенко. – С. 163–164.
Дмитренко В. На сцені – п`єса нашого земляка : [Є. Карпенка “Полупан-
ки”] / В. Дмитренко // Голос Гуляйпілля. – 2001. – 31 берез. – С. 2.
Віденко В. Єлисей Карпенко з Гуляй-Поля : [вірш] / В. Діденко // Запоріз.
правда. – 1966. – 26 лют.

Український  науково-дослідний  інститут  спеціальних  сталей,  сплавів
та феросплавів був створений як головний галузевий інститут Міністер-
ства чорної металургії СРСР.
Нині  це  науково-дослідний  та  учбово-методичний  центр  металогра-
фічної комп’ютерної мікроскопії. Він досліджує і створює наукову, мето-
дичну, метрологічну і нормативну бази автоматизованого контролю між-
народними і національними стандартами з використанням систем аналізу
зображень,  програмно-апаратних  комплексів  комп’ютерізованого  мета-
лографічного обладнання.
Дослідно-промислова база інституту дозволяє виконувати експеримен-
тальні  дослідження  і  випускати  за  різними  технологічними  схемами  до-
слідні партії металопродукції, в тому числі для атомної енергетики, авіа-
ційної  і  космічної  техніки,  інших  галузей  машинобудування,  а  також  на
експорт.
На сьогодні у металургійній галузі України УкрНДІспецсталь є головним
і  координуючим  з  20  комплексних  науково-технічних  напрямків,  а  також
акредитований як Головна організація з метрології і стандартизації, виро-
блення зразків хімічного складу сталі і сплавів Мінпромполітики України.
Вчені інституту зробили ряд винаходів, які не мають аналогів у світі
та  захищені  патентами  України  й  інших  країн.    Це  технології  виплавки
і рафінувальних переплавів, радіального кування, прокатки, нових складів
матеріалів, конструкції інструменту та обладнання.
Інститут виконує спільні науково-технічні роботи з заводами та фір-
мами  України,  Росії,  Білорусі,  Німеччини,  Франції,  Іспанії,  Чехії,  США,
Фінляндії, Великобританії, Ірану, Індії, Китаю та ін.
Останніми    роками    міжнародний    комітет    BUSINESS    INITIATIVE
DIRECTIONS тричі нагороджував інститут призом “Золота зірка якості”.
ДП  “Український  науково-дослідний  інститут  спеціальних  сталей,
сплавів та феросплавів” // Запоріжжя індустріальне. Історія і сьогоден-
ня. – Запоріжжя, 2009. – С. 257–258.
Рыбников В. УкрНИИспецсталь: 40 лет на службе производства / В.
Рибников // Электрометаллург. – 2002. – 12февр. – С. 3.
Матвієвський А. Інститут святкує ювілей / А. Матвієвський // Комсо-
молець Запоріжжя. – 1987. – 4 лип.
Фромчук С. Венец поиска – внедрение / С. Фромчук // Индустр. Запо-
рожье. – 1985. – 10 февр.
За договорами співдружності // Запоріз. правда. – 1984. – 15 лип.