Ми йдемо весною у Дубовий гай –
Навкруги квітує Запорізький край.
Плескотом і шумом грає плин ріки,
Стрічних пароплавів чуються гудки.
(Парк "Дубовий гай". – Запоріжжя, 1959. – С.3.)

Центральний парк культури та відпочинку "Дубовий гай" - найкрасивіший парк міста Запоріжжя. В 1956 році було прийнято рішення Запорізького міськвиконкому про закладення в плавневій зоні парку. Кожному підприємству міста була виділена територія, на якій саджали дерева, кущі, клумби з квітами.

1 травня 1959 року парк було урочисто відкрито для відвідувачів. Сьогодні його площа – 57 гектарів. Із них 5 – заповідна зона, де ростуть дуби, яким близько 300 років. Постановою Запорізького облвиконкому від 28 листопада 1963 року № 548 ця територія була оголошена пам'ятником природи. Всього в парку налічується 16500 дерев. Його і сьогодні, як багато років тому, відвідують тисячі відпочиваючих, до уваги яких містечко атракціонів, будівлі культурно-побутового, спортивного призначення.

Література

Город летом: [О культ .- воспит. работе в парке "Дубовая роща"]// Новое Запорожье: Хроника большого города: 1921 - 2006. – Днепропетровск, 2006. – С. 149.

Запорожская область: Природа. История. Архитектура: Ил. энц. – Запорожье: Дикое Поле, 2004. – 333 с. – Из содерж.: [В т. ч. о ЦПКиО "Дубовая роща" г.Запорожья]. – С.81.

***

Захаров В. Я 27 лет отдал "Дубовой роще": [Интервью с дир. парка записал Ю. Харченко] // Запороз. Січ. – 2007. – 15 берез. – С. 11.

Ленская В. "Дубовая роща" готовится к юбилею: [О реконструкции парка] // Суббота плюс. – 2007. – 13 сент. – С. 3.

Захистимо "Дубовий гай!": Звернення [до жителів міста від громад. комітету "Старий Олександрівськ"] // Запороз. Січ. – 2006. – 9 верес. – С. 2.

Старый новый парк // Суббота плюс. – 2006. – 4 мая. – С. 4.

Ким тільки не був Микола Олександрович після закінчення в 1954 році Запорізького машинобудівного інституту ім. Чубаря! Інженером - металургом, геологом, хіміком, науковим співробітником, завідуючим кафедрою Бердянського педінститута, доцентом Запорізького машинобудівного інституту, автором наукових книжок.

З юності Микола Олександрович захоплюється вченнями про прекрасне в природі, вивчає відповідні праці багатьох вітчизняних та іноземних вчених. Підсумком цього захоплення стала книга "Золотая пропорция" – про гармонію прекрасного в житті, в природі. В поезії та прозі Олександра Пушкіна він встановив наявність золотої пропорції – критерію гармонії, чого раніше ніхто не спостерігав.

А в книзі "Стехиометрия горных пород" він вперше у світовій науці встановив формули гірських порід нашої планети, зробив відкриття в хімії гірських порід, металургійних процесах, космохімічних закономірностях (встановив формули Землі, Місяця, метеоритів). Навіть в російській архітектурі розшифрував закономірність російських саженів, які підпорядковувалися музичному звукоряду.

Він автор 160 статей в наукових журналах, в основному академічних, 20 монографій, серед яких науково-популярні "Золота пропорція", "Металургійні шлаки", "Стехіометрія гірських порід" (вийшли масовим тиражем в центральних видавництвах).

На початку 90-х рр. тематика його творів докорінно змінюється. Справа в тому, що, як стверджує Васютинський, в цей час він встановив контакти з представниками позаземних цивілізацій і відтоді отримує і записує інформацію, застереження з Космосу.

В цей період у Васютинського з’явилися книги філософської поезії, серед них перша – "Два дерева" (про Космос, Землю, Всесвіт, Бога, Людину, про кохання). Також він захопився східною поезією. Зараз Микола Олександрович навіть листи знайомим пише віршами. Він дійшов висновку, що поезія – це мова Космосу, богів і одкровення.

Завдяки його досягненням Американський біографічний інститут двічі назвав М. О. Васютинського Людиною року (1998, 1999) і включив у число 5 тисяч найвідоміших вчених у світі, а Міжнародний біографічний центр (Кембридж, Англія) назвав його однією із 500 видатних особистостей нового тисячоліття та нагородив "Золотою зіркою" – символом видатного досягнення.

Проте ні світове визнання, ні слава одного з найвідоміших вчених та видатих лідерів світу в галузі науки не цікавлять і не хвилюють запорожця Миколу Олександровича Васютинського, у нього тепер єдине бажання – опублікувати для людей те, що написав за останні роки .

Твори

Наукові та науково – популярні праці

Золотая пропорция. – М.; СПб: ДИЛЯ, 2006. – 368 с.: ил.

Золотая пропорция. – М.: Мол. гвардия, 1990. – 235 с.: ил.

Металлургические шлаки. – К.: Тэхника, 1990. – 152 с.

Стехиометрия горных пород. – М.: Недра, 1986. – 206 с.: ил.

Титановые шлаки. – М.: Металлургия, 1972. – 208 с.: ил.

***

Исследование окислов титана и титанатов, их восстановления, окисления и хлорирования: Автореф. дис. на соиск. учен. степ. док. хим. наук. – К.: АН УССР, 1977. – 40 с.

***

Астрология – грех или благо?: Мнение // Наше время. – 1999. - №5 (февр.). – С.8.

Художні твори

Великий русский язык: Сб. стихотворений - откровений. – Запорожье: ТАИС, 2006. – 172 с.

108 стихов о любви. Кн. 1: Рождение любви. – Запорожье: Таис, 2004. – 120 с.: ил.

Русь. Россия: Откровения и пророчества. Кн.2. – Запорожье: Таис, 2004. – 264 с.

Русь. Россия: Избран. стихотворения. – Запорожье: Дикое Поле, 2003. – 152 с. – (Посвящается 200 - летию Ф.Тютчева).

Два дерева: [Сб. стихов]. – Бердянск: Гортипография, 1992. – 123 с.

Література про життя та творчість

Васютинський М. "Навіть листи знайомим пишу віршами": [Бесіда із запоріз. вченим; Записав Є. Дроздовський] // Запоріз. правда. – 2003. – 23 жовт. – С. 10.

Дроздовський Є. Енштейн, Ганді, Васютинський – найвидатніші уми століття: [Запоріз. вченому Американ. біографічний інститут присвоїв звання "Найвидатніші уми ХХ століття"] // Запоріз. правда. – 2001. – 5 трав.

Манжура В. Николай Васютинский: "Счастье не в том, что все имеешь, а в том, что живешь, радость не в том, что получишь, а в том, что даешь…" // Созвездие. – 2000. - №2. – С.78.

Клименко Н. Нет пророка в своем Отечестве? // Наше время. – 1999. - №3 (янв). – С. 10.

Дроздовський Є. "Золота зірка" Миколи Олександровича Васютинського: [Міжнар. біогр. центр (Англія) нагородив науковця "Золотою зіркою" – символом видат. досягнень] // Запоріз. правда.- 1999.- 21 листоп.

Дроздовський Є. Васютинський – Людина року в США // Запоріз. правда. – 1999. – 7 верес. – С.6.

Чуприна А. Кто много знает, тот молчит // Запороз. Січ. – 1999. – 8 лип.

Клименко Н. Николай Васютинский: Апокалипсис уже наступил. Человек утратил право жить на планете // Досье. – 1999. - №12. – С.6.

Іван Семенович Дерев`янко народився 9 травня 1929 року в селі Варварівка Гуляйпільського району Запорізької області. З юних літ працював у колгоспі, щоб допомогти матері поставити на ноги шестеро дітей (батько загинув на фронті). Освіту здобув у Варварівській початковій та Гуляйпільській середній школах. Брав активну участь в художній самодіяльності сільського клубу і районного Будинку культури, де читав гуморески не тільки відомих авторів, але й власні... Перший віршований міні – фейлетон написав ще у третьому класі.

Протягом п`яти років (з 1949 по 1954) служив на Балтійському флоті і продовжував писати гуморески, які друкувалися в газеті "Страж Балтики". Звільнившись у запас, працював на запорізькому заводі "Дніпроспецсталь" – акумуляторником, черговим електриком підстанції, електромонтером – наладчиком, а потім – літпрацівником заводської багатотиражної газети "Электрометаллург".

З того часу його дотепні гуморески й фейлетони друкуються в обласних, республіканських і центральних газетах. 1963 року Іван Семенович закінчив дворічний університет робітничих кореспондентів. А потім майже три десятиріччя (1967-1995 рр.) Іван Семенович працює кореспондентом обласної газети "Запорізька правда". Саме тут і розцвів його журналістський талант. У періодиці регулярно з`являються його нариси, документальні оповідання, статті і, звісно, гострі фейлетони, гуморески. З його ініціативи "Запорізька правда" відкрила усім відому сторінку "Запорізький перець", а згодом – сторінку "Природа", провідним автором яких стає сам ініціатор. Матеріали цих сторінок визнавали кращими серед подібних в Україні. Іван Дерев`янко стає почесним членом Українського товариства охорони природи.

Він – член Національної спілки журналістів України (1974), дійсний член Міжнародної асоціації гумористів і сатириків "Весела Січ" (козацьке прізвисько - Моряк).

Нині живе в м. Запоріжжя, працює редактором – упорядником в науково – редакційному підрозділі з підготовки та випуску книг "Реабілітовані історією". Невтомно трудиться як гуморист. У його арсеналі такі жанри як гуморески, усмішки, бувальщини, мініатюри з натури.

Твори

Мініатюри з натури // Веселий гурт: Гумор і сатира. – Запоріжжя, 2004. – С.3 – 17.

Не вірю Дарвіну!: [Гумореска] // Весела Січ: Сміхопис Міжнар. асоціації укр. гумористів. – Запоріжжя, 2004. – №10. - С.37.

Тільки б не було війни...: [Гуморист. вірш] // Весела Січ: Альманах Міжнар. асоціації гумористів і сатириків. – Запоріжжя, 2001. - №8. – С.30.

Мініатюри з натури: [Гуморески] // Весела Січ: Альманах Міжнар. асоціації гумористів і сатириків. – Запоріжжя, 1999. - №6. – С.26 – 27.

Козацька норма: [Гумореска] // Веселий курінь: Гуморист. альманах. – Запоріжжя, 1997. - №3. – С.31 – 33.

Жартуй, та знай міру: [Гумореска] // Веселий курінь: Гуморист. альманах. – Запоріжжя, 1993. - №1. – С.12 – 13.

***

Жнивує...Дід Мороз: [Бувальщина] // Запоріз. правда. – 2003. – 21 серп. – С.8.

Публіцистика

Спокута: Запорізька область: Альманах. Вип. 6 – 7. – Запоріжжя, 2007. – 422 с. – Із змісту: Дерев`янко І. Винна тому, що залишилася живою. – С.337 – 340; Безкровна війна. – С.360 – 363.

Реабілітовані історією: Запорізька область. Кн.3. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2006. – 719 с. – Із змісту: Дерев`янко І. Жертва більшовицької пильності: (Гопка І.Ю.). – С.228 – 230; "Я країни іншої не знаю...": (Монтальдо Л.С.). – С.236 - 238.

Вони слави не шукали / Запоріз. обл. орг-ція Нац. спілки журналістів України. – Запоріжжя: Паритет – Прес, 2002. – 199 с. – Із змісту: Дерев`ян-ко І. З міліції – в журналістику: [Рев`якін С.]. – С.125 – 126.

Спокута: Запорізька область: Альманах. №3 / Обл. наук. – ред. підрозділ "Реабілітовані історією". – Запоріжжя, 2000. – 188 с. – Із змісту: Дерев`янко І. "Проживав у буржуазній Польщі". – С.123 – 124; На місці пам`ятника – церква. – С.152 – 153.

Спокута: Запорізька область: Альманах. №2 / Запорізька обл. редколегія з підготовки та випуску серії книг "Реабілітовані історією". – Запоріжжя, 2000. – 254 с. – Із змісту: Дерев`янко І. Винесли присуд...мертвому. – С.102 – 103; Почуте на конюшні: [Записав І.Дерев`янко]. – С.250 – 252.

Література про життя та діяльність

Кушніренко І., Жилінський В. На благословенній землі Добропільській: Сторінки історії Добропіл. сіл. ради (с.Варварівка та с. Добропілля й ТОВ "Перемога" Гуляйпіл. району Запоріз. обл.). – Запоріжжя: Дике Поле, 2003. – 190 с. – Із змісту: Іван Дерев`янко (1929), журналіст. – С.178.

Вони слави не шукали / Запоріз. обл. орг-ція Нац. спілки журналістів України. – Запоріжжя, 2002. – 200 с. – Із змісту: Рев`якін С. З народних джерел. – С.78.

***

…І веселий гурт: Нові книги запорожців: ["Веселий гурт" – кн. гумору і сатири запоріз. авторів (П.Ребро, І.Дерев`янко, І.Науменко, С.Рев`якін, О.Ткаченко, В.Шевченко)] // Суббота плюс. – 2005. – 20 янв. – С.12.

Народився Михайло Денисович Гайдабура 13 травня 1909 року в селі Вербове Пологівського району Запорізької області в сім'ї коваля. В дитинстві наймитував, а потім допомагав батькові в кузні. З юності захоплювався громадською роботою: виступав у драмгуртку, завідував клубом, організував роботу бібліотеки. Непогано малював.

Навчався в Київському художньому інституті (1928-1931 рр.) Опісля вчителював у рідному селі. У 1933-1935 роках служив на Балтійському флоті. Демобілізувавшись, почав працювати у гуляйпільській районній газеті, на посаді відповідального секретаря. Ще з 1926 року почав писати вірші, згодом перейшов на прозу. В 1929 році в московському журналі „Батрак” з’явилося його перше друковане оповідання „Межа”. Потім були численні оповідання, нариси в районній, обласній, республіканській пресі. А в 1938 році здійснилася заповітна мрія письменника: у Києві вийшла в світ перша і, на жаль, остання прижиттєва книга оповідань „У морі”. Тоді ж М.Гайдабура став першим у нашому краї членом Спілки письменників України. Письменник і журналіст М.Гайдабура був дуже працьовитою людиною, проте більшість з написаного загинула у полум’ї війни.

На фронт пішов добровільно на початку липня 1941 р. Спочатку служив на Балтійському флоті, потім – на Чорноморському. Під час оборони Севастополя командував підрозділом морської піхоти і в 1942 році поліг смертю хоробрих.

Рішенням Запорізької організації Спілки письменників України 3 травня 1970 року ім'я письменника присвоєне обласному літературному об'єднанню.

Література

У морі: Оповідання. – К.: Молодь, 1956 – 180 с.

У морі: Оповідання. – К.: Рад. письменник, 1953. – 183 с.

У морі: Оповідання. – К.: Держлітвидав, 1938. – 64 с.

***

Людина в морі: Оповідання // Хортиця: Літ. –худож. альманах. – Запоріжжя, 1995. - №4. – С. 6-8.

Людина з-за борту: Оповідання // Комсомолець Запоріжжя. - 1984. – 12 трав.

Дружба: Уривок з повісті // Червоне Запоріжжя. – 1939. – 16 лип. – С. 3.

Література про життя та діяльність

Кушніренко І., Жилінський В. Преса Гуляйпільщини. Ч.2. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2006. – 230 с. – Із змісту: Михайло Денисович Гайдабура. - С. 82-84.

Кушніренко І., Жилінський В. Преса Гуляйпільщини. Ч.1. – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2005. – 195 с. – Із змісту: [М.Гайдабура]. – С.71.

Ребро П. Михайло Гайдабура (1909-1942) // Письменники Запорізького краю (20-90 –ті роки ХХ століття). – Запоріжжя, 2002. – С. 35-38.

Михайло Гайдабура (1909-1942) // Корицька Г. Література рідного краю: Навч.-метод. посіб. – Запоріжжя, 2002. – С. 5.

Гайдабура М. Д. // Українська літературна енциклопедія. – К., 1988. – Т.1. – С. 375.

***

Життя і творчість Вербовчана обірвала війна // Пологів. вісті. – 2004. – 30 черв. – С.2.

Михайло Гайдабура був першим на Запоріжжі членом Спілки радянських письменників // Запороз. Січ. – 1999. – 15 трав.

***

Гайдабура (Вербовчан) Михайло Денисович // Літературне Запоріжжя: Біобібліогр. довід. – Запоріжжя, 1996. – Вип.1. – С.10 – 12.