Народився Павло Петрович Рева 1 травня 1937 року в м. Харкові, в ро-
дині педагогів. Дитячі та шкільні роки проходили в м. Черкаси. У 1954 році,
закінчивши школу, майбутній вчений вступає на природничий факультет
Харківського педагогічного інституту, а в 1956-му в зв’язку з закриттям
факультету його переводять до Харківського університету  ім. В. Н. Ка-
разіна, де він продовжив навчання на кафедрі зоології хребетних. Інтерес
П. Реви до водоплавних птахів визначив тему дипломної роботи „Птахи
озера Донузлав (Крим)”.
Після закінчення університету згідно з розподілом працював під Харко-
вом, у м. Мерефі, начальником цеху первинної обробки московської фабрики
№ 14 „Природа та школа”.
У  1963  році  вступає  до  аспірантури  при  кафедрі  зоології  Черкась-
кого  педагогічного  інституту  (науковий  керівник  –  С.  Л.  Самарський),
після  закінчення  якої  у  1966  році  був  направлений  на  роботу  до  Мелі-
топольського  педінституту,  де  працював  асистентом,  а  пізніше  –                                                 
старшим викладачем. У 1972 році захищає кандидатську дисертацію на
тему  „Мисливсько-промислові  птахи  Кременчуцького  водосховища  та
шляхи їх раціонального використання”. У 1977 р. його призначають до-
центом кафедри зоології та дарвінізму Мелітопольського педінституту,
де  вчений  працював  до  кінця  своїх  днів.  Несправедливо  було  б  називати
Павла Петровича Реву лише орнітологом. Він був натуралістом, однаково
добре знався і на рибах, і на ссавцях, і на птахах. Проте останніми, безу-
мовно, цікавився найбільше, а особливо ж зважаючи на те, що цей інтерес
підігрівався мисливською пристрастю. Звідси – і надзвичайне захоплення
групою водоплавних пернатих.
Надрукував  понад  50  наукових  робіт  в  області  орнітології,  мислив-
ствознавства, охорони природи та тваринного світу. 

Некоторые  проблемы  сохранения  и  воспроизводства  водоплавающей
дичи на Кременчугском водохранилище / П. П. Рева // Первая научная кон-
ференция по развитию охотничьего хозяйства УССР : тезисы докл. – К.,
1968. – Ч. 2. – С. 36–44.
Весняний проліт мисливських птахів на Кременчуцькому водосховищі /
П. П. Рева // Тези доповідей наукової конференції членів товариства „Зна-
ння”, географічного і охорони природи міста Мелітополя. – Запоріжжя,
1969. – С. 29–33.
К методике обработки таксационных данных по водно-болотной дичи
в охотничьих хозяйствах / П. П. Рева // Материалы IV научной конферен-
ции зоологов педагогических институтов. – Горький, 1970. – С. 45–50.
Авиаучет птиц в Азово-Черноморском регионе / П. П. Рева // Всесоюз.
совещ. по проблемам кадастра и учета животного мира :  тезисы. – Уфа,
1989. – Ч. 3. – С. 18–21.
Гнездование чомги (Podiceps cristatus L.) на Молочном лимане Азовского
моря / П. П. Рева // Вестник зоологии. – 1970 . – №  6. – С. 7.

Кривицкий И. Павел Петрович Рева  / И. А. Кривицкий // Орнитологи
Украины : биобиблиогр. справ. – Харьков, 1999. – Вып. 1. – С. 257–258.   

Міжнародний фестиваль театрального мистецтва „Добрий театр”
започатковано  з  ініціативи  Михайла  Ізосимова  та  підтримки  народного
театру  Палацу  культури  „Сучасник”  Запорізької  ТЕС,  відділу  культури
Енергодарської міської ради, Запорізької АЕС у 1992 році.
Проводиться  він  раз  на  два  роки  у  місті  Енергодар,  а  головний  приз
„Срібний дзвіночок” отримує найдобріший спектакль.
Назва  фестивалю  не  випадкова.  Саме  вона  визначає  основні  критерії
відбору його учасників – театральні вистави повинні нести добро, відсто-
ювати своїм мистецтвом вічні людські цінності.
Фестиваль відкритий як для аматорських, так і для професійних теа-
трів. Своїм понад 20-річним існуванням доводить, що поєднання абсолют-
но природне і живить мистецтво Мельпомени, корисне для всіх учасників,
а глядачам дає неповторне відчуття естетичної насолоди.
Від інших театральних фестивалів він відрізняється намаганням спри-
яти підвищенню режисерської та акторської майстерності.
Організатори фестивалю поряд з основною програмою проводять різ-
номанітні виставки образотворчого та декоративного мистецтва, які за-
вжди викликають інтерес, збуджують творчу фантазію.
„Добрий  театр”  давно  перестав  бути  тільки  театральним  явищем,
він – невід’ємна частина громадського і культурного життя енергетичної
столиці Запорізького краю. В ньому беруть участь театральні колективи
з Литви, Німеччини, Швейцарії, Франції, Іспанії, Болгарії, Росії, Білорусі
та багатьох міст України.
Міжнародний фестиваль театрального мистецтва „Добрий театр //
Запорізька пектораль: культура та мистецтво Запорізького краю. – Запо-
ріжжя, 2003. – С. 16.
Энергетическая столица как театральная Мекка : [Х Междунар. фести-
валь “Добрый театр”] // Запороз. Січ. – 2010. – 20 трав. (№ 94–96). – С. 22. 
Готыч Л. В Энергодаре прозвенел серебряный колокольчик “Доброго те-
атра” : [ІХ Междунар. фестиваль] / Л. Готыч // Здесь живем. – 2008. – 8
мая (№ 17). – С. 8; 15 мая (№ 18). – С. 10.
Московцева В. “Афины” под боком у ЗАЭС : [VIII Междунар. фести-
валь “Добрый театр”] / В. Московцева // МИГ. – 2006. – 18 мая (№ 20).
– С. 10.
Целительная атмосфера “Доброго театра” // Время и мы. – 2004. – 20
мая. – С. 16.
В Энергодаре “Добрый театр” // МИГ. – 2004. – 6 мая. – С. 16.
Поддубная Е. “Добрый театр – 2004”  / Е. Поддубная // Запороз. Січ. –
2004. – 20 трав. – С. 21.
Эстеркина И. “Добрый театр” - 7 / И. Эстеркина // Суббота плюс. –
2004. – 6 мая. – С. 8.
“Доброму театру – 10 лет!” // Комс. правда. – 2002. – 11 мая.

Народився В. П. Супруненко 4 травня у м. Дніпродзержинську Дніпропе-
тровської області. Ще з дитинства мріяв стати письменником і мандрів-
ником, навіть вибрав для себе девіз “Via est Vita “ (Дорога – це життя).
Після  закінчення  інституту  служив  в  армії,  працював  на  буровій  в
Заполяр`ї,  лісорубом  в  далекосхідній  тайзі,  досліджував  із  гляціологами
льодовики Паміру. Та в повній мірі дитяча мрія збулася тільки тоді, коли
почав працювати журналістом. Свої спостереження, численні зустрічі з
різними людьми у відрядженнях, мандрівках по Заполяр`ю, Сибіру, Далеко-
му Сходу, Алтаю, Паміру, Кавказу, Прибалтиці, Середній Азії, близькому та
далекому зарубіжжю лягли в основу майбутніх художньо-публіцистичних,
науково-популярних, етнографічних публікацій в газетах України і Росії.
Він був організатором і учасником спортивно-етнографічних експедицій
“Козацька хвиля”(1992, плавання на вітрильно-весельному човні Дніпром та
Чорним морем до гирла Дунаю), “Український кордон” (1993–1994, на велоси-
педі вздовж кордонів України), “Великий Луг”, “Дніпровський сом” (поїздки
дніпровськими плавнями, підводні дослідження), “Чумацький шлях” (мандрів-
ка на велосипедах Півднем України та Кримом), “Приобретенное” (вивчення
народних ремесел Придніпров`я, Полтавщини, Сумщини), “Карпатська дуга”
(гірська  мандрівка  по  Польщі,  Словенії,  Україні,  Румунії),  “Шлях  із  варягів
у греки” (пройшли на копії скандинавського човна від Києва до Стамбула),
“Азовський круг” (велосипедна мандрівка навколо Чорного моря по Росії, Ту-
реччині, Греції, Болгарії, Румунії) (1995–1999), “По Дону гуляли” (2006) (ман-
дрівка від витоків Дону до Азовського моря), “Українська ширина”, “Поліські
шляхи”, “Дорогами Сковороди”, “Країна Махновія” (2007–2010), “Запорізька
вольниця”, “Запорізька кругосвітка”, “Слов`янська ширина”(2010, мандрівка
на велосипедах від України до Владивостока через Монголію).
Багато років Володимир Павлович співпрацює з журналом “Вокруг све-
та” та іншими виданнями, неодноразово був лауреатом їх перших премій,
удостоєний  звання  “Золоте  перо”.    Багаторічна  праця  з  питань  україн-
ської етнографії знайшла своє відображення в ілюстрованій двотомній ен-
циклопедії “Ми – українці”, яка була презентована на Московському  між-
народному  книжковому  ярмарку,  а  книга  “Народини”  стала  своєрідним
підручником з українського народознавства.
Молчаливая вода Кяриза. – М. : Мол. гвардия, 1987. – 173 с. : ил.
Народный дневник. – Днепропетровск, 1991. – 38 с
Нечистая сила: ее личины, гримасы, чары и козни...: попул. демоноло-
гия. - Запорожье:  Издатель, 1991. – 47 с. : ил.
Что имеем, то храним. – Запорожье, 1991. – 64 с.
Полон чан – сам себе пан. - Запорожье : Коммунар, 1992. – 80 с.
Народини : Витоки нації, символи, вірування, звичаї та побут українців.
–Запоріжжя : Берегиня, 1993. – 136 с.
Продуктовый ларь. – Запорожье : Видавець, 1993. – 144 с.
Народознавчий запитальник. – Мелітополь, 1994. – 32 с.
Добычливая рыбалка. – Запорожье : Берегиня, 1995. – 118 с.
Ми – українці : енциклопедія українознавства. В 2-х кн.
Кн. 1. – Дніпропетровськ, 1999. – 412 с.: іл.
Кн. 2. – Дніпропетровськ, 1999. – 144 с.: іл.
Запорожский  край  :  попул.  энциклопедия.  –  Запорожье  :  Изд-во  ОАО
“Мотор Сич”, 2003. – 223 с.           
Запорожская вольница. – М. : Вече, 2007. – 448 с.
Имя на карте. – Запорожье: АА Тандем, 2009. – 227 с.
Остров  Хортица  :  тайна  геогр.  названий.  –  Запорожье  :  Просвіта,
2009. – 48 с.
Сто чудес Запорожского края. – Запорожье: Керамист, 2009. – 352 с.
Запорожская Сечь на острове Хортица. – Запорожье: Керамист, 2010.
– 48 с.
Острів скарбів : міфи, легенди, казки і образи Хортиці. – Запоріжжя :
Кераміст,           2010. – 111 с.
Казацкая кухня. – Запорожье : Просвіта, 2011. – 48 с.
Український борщ. – Запоріжжя : Просвіта, 2011. – 112 с.
Комплекты  открыток  с    текстами  (“Запорожские  казаки”,  “Запо-
рожский край”, “Запорожье – Александровск”, “Остров Хортица”, “За-
порожская Сечь”).
Павлов В. Десять тысяч километров на велосипеде / В. Павлов // При-
рода и человек. ХХ1век. – 2011. – № 1. – С. 16–24.
Знойный  марафон,  или  1000  километров  дорогами  области  //  МИГ.  –
2009. – 2 июля. – С. 16.
Бикодір  Г.  Батьківщина  накручена  на  два  колеса  //  Україна  молода.  –
2008. – 19 черв.
Гривцова О. “Українська широта”: від сходу до заходу // Запоріз. прав-
да. – 2008. – 19 черв.
Солонина Є. “По Дону гуляли” // Суббота плюс. – 2006. – 13 июля.
“Днепровские пороги”: [так называется новая экспедиция В. П. Супру-
ненко] // Позиция. –2005. – 23 июня.
Кириленко В. Не перевищуйте турмінімум // Запороз. Січ. – 2004. –
31 лип.
Подивіться на Україну його очима // Запороз. Січ. – 1998. – 6 берез.
Сушко  К.  Путешественник  –  не  турист  //  Запороз.  Січ.  –  1998.  –  15
жовт.

5  травня  1932  року  робітники  заводу  “Дніпроспецсталь”  вперше  по-
бачили виробничу газету під назвою “Сталінець”. 80 років тому це було
одне із небагатьох багатотиражних видань міста. Народилася газета за
півроку до запуску заводу. На жаль, перший номер газети, втім, як і весь
архів довоєнних років, не вцілів. Сьогодні в редакції зберігаються підшивки
газет починаючи з 1952 року. Це своєрідний літопис підприємства, в яко-
му відображена ідеологія різних етапів радянського та пострадянського
періодів. Редакторами газети у різні часи були М. Вєсєлов, Б. Сєргєєв, Є.
Бондаревич, Г. Плечун, Р. Ласкава, А. Полтавець, І. Бабій, А. Рогава.
У  повоєнні  часи  завод  “Дніпроспецсталь”  відроджувався  з  руїн  після
фашистського  згарища,  поступово  розширювався  і  набирав  обертів.  За
клопотанням дирекції і громадських організацій ЦК КПУ прийняв рішення
відродити газету “Сталінець”. Редакцію було відкрито як самостійну ор-
ганізацію заводу, зі своїм власним банківським рахунком і навіть гонорар-
ним фондом, на заздрість усім виробничим багатотиражкам Запоріжжя,
які такого взагалі не мали.
На сторінках видання висвітлювався досвід кращих робітників, вина-
хідників та раціоналізаторів, партійних діячів заводу, досягнення трудо-
вого колективу. Доброю традицією і сьогодні залишається рубрика “Твої
люди, завод”, де літопис часу веде будь-який простий робітник. В кожному
номері  друкувалися  дані  про  обсяги  виробництва,  наводилися  порівняльні
таблиці тощо. Виходила газета один раз в три-п’ять днів на двох сторін-
ках. У 1957 році видання отримало нову назву – “Електрометалург”.
На початку 80-х газета дещо оновлюється, з’являються об’яви про теа-
тральні постанови, концерти, моду, шаржі, гумористичні ілюстрації до ма-
теріалів, а також веселі оповідання освіжили видання. Поступово налаго-
джується зворотній зв’язок з читачами (рубрики “Запитання – відповідь”,
“Консультація  юриста”).  3  червня  1990  року  “Електрометалург”  вперше
виходить на чотирьох смугах. Постійними рубриками стають корисні пора-
ди, творчі роботи дніпроспецсталівців. Читачі можуть поділитися своїми
проблемами.
Наприкінці  1990  року  видання  перетворюється  з  органу  парткому,
виробничого  комітету  комсомолу  та  управління  орденів  Жовтневої  Ре-
волюції  і  Трудового  Червоного  Прапору  електрометалургійного  заводу
“Дніпроспецсталь” ім. Кузнєцова на газету трудового колективу заводу
ДСС. На цей час тираж газети дорівнював 2500 примірників, а пізніше
зріс до 6000.
Увесь колектив підприємства спостерігав за змінами газети, творчим
пошуком  редколегії.  Зараз  у  свята  вона  виходить  у  повному  кольорі.  До-
далася телепрограма і кольорова обкладинка. На сторінках видання про-
ходять  конкурси  літературних  талантів  ДСС,  фотоконкурси,  а  також
вікторини з історії заводу. Газета йде в ногу з часом. Вона досі дивує своїх
читачів і “втирає носа” конкурентам.
Почесні журналісти України : [в т. ч. Бабій І. А.] // Пером і словом. –
Запоріжжя, 2010. – С. 279.
Вульфович М. Становление 1931–1941: хроника событий / Вульфович
М. С., Рыльский Ю. Н. – Запорожье, 2002. – С. 30.
Это  наша  с  тобой  биография  :  очерки  истории  ОАО  “Днепроспец-
сталь” / авт. кол.: В. А. Лейбензон, В. Н. Кренделев, Е. И. Жало. – Запоро-
жье : Тандем-У, 2000. – С. 175–179.
Листая  75-летнюю  летопись  //  Электрометаллург.  –  2007.  –  7  мая
(№15). – С. 1, 2.
Кроме пера и бумаги // Электрометаллург. – 2002. – 14 мая. – С. 1.
“Электрометаллургу” – 65 // Электрометаллург. – 1997. – 5 мая.
Оленич Н. Вахта “Электрометаллурга” // Индустр. Запорожье. – 1977.
– 14 июня.
Считайте их профессионалами : [в т. ч. о вступлении в ряды НСЖУ жур-
налистов газеты А. Полтавца и И. Бабий] // Наш город. – 1997. – 15 июля.

                                                                                                   В. Чабаненко

Петро Павлович Ребро народився 19 травня 1932
року в селі Білоцерківці Куйбишевського району Запо-
різької області у родині хліборобів. У 1949 р. закінчив
Білоцерківську середню школу зі срібною медаллю, і
невдовзі любов до мови привела його на філологічний
факультет  Запорізького  педагогічного  інституту,
який закінчив 1953 року.
Деякий  час  працював  в  Малокатеринівській  се-
редній  школі  (тепер  Запорізького  району),  протя-
гом двох рокі служив у війську. Демобілізувавшись,
працював завідувачем відділу культури обласної га-
зети “Червоне Запоріжжя”, старшим редактором місцевого книжково-
газетного  видавництва,  старшим  інспектором  з  мистецтва  обласного
управління культури. З 1962 по 1967 рр. очолював обласне літоб`єднання,
а  з  1967  по  1998  рік  очолював  обласну  організацію  Спілки  письменників
України, довгий час був керівником науково-редакційного підрозділу Запо-
різької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг “Реабілі-
товані історією”.
Петро Павлович Ребро – це ціла епоха в розвитку літературного руху
на Запоріжжі. Маючи поетичну душу від народження, дивлячись із захо-
пленням на прекрасний навколишній світ, вірші писати почав ще в дитин-
стві. 1946 року дитяча газета “Зірка”надрукувала перші з них. Сьогодні
творчий доробок письменника – більше 100 книг. Головні теми його бага-
тогранної творчості – любов до рідного краю, його історичного минулого
і непростого сьогодення.
Поет-лірик,  сатирик-гуморист,  дитячий  письменник,  полум`яний  пу-
бліцист, він виступає з драматичними і прозовими творами, займається
літературним краєзнавством та літературною критикою, перекладами.
Багато віршів поета покладено на музику. Окремі його твори перекладе-
ні російською, білоруською, чеською, німецькою, абхазькою, башкирською,
киргизькою, калмицькою та іншими мовами.
Він – стипендіат Президента України, номінант Національної премії
України  ім.  Т.  Г.  Шевченка;  лауреат  всеукраїнських  літературних  пре-
мій імені П. Тичини, С. Олійника, П. Сагайдачного, О. Вишні, І. С. Нечуя-
Левицького, С. Руданського; обласних літературних премій імені М. Андро-
сова, В. Лісняка, М. Нагнибіди; лауреат всеукраїнських фестивалів гумору і
сатири “Вишневі усмішки”, “Весела Січ”, міжнародних пісенних фестива-
лів “Доля”, “Пісенний вернісаж, журналу” Перець” та ін.
Нагороджений  орденами  Трудового  Червоного  Прапора  і  Дружби  на-
родів, медаллю “За доблесну працю”.
Нині він керує Міжнародною асоціацією гумористів і сатириків “Весе-
ла Січ”, редагує альманахи “Весела Січ” та “Спокута”.

Вибрані твори. Т. 6 : твори для дітей та юнацтва / П. Ребро. – Запо-
ріжжя : Дніпров. металург, 2010. – 516 с. : іл.
Козацькі жарти / П. Ребро. – К. : Стебляк О. М., 2010. – 420 с.
Коли плаче камінь: публіцист. статті, нариси, інтерв`ю / П. Ребро. –
Запоріжжя : Офіс-маркет, 2010. – 132 с.
Сміходерка : сатира і гумор / П. Ребро. – Запоріжжя : Весела Січ, 2009.
– 168 с.
Майдан усмішки : сатира і гумор / П. Ребро. – Запоріжжя : Весела Січ,
2008. – 140 с.
Т. Шевченко і Запоріжжя : доповіді, статті, вірші, хроніка. Кн. 2 / П.
Ребро.-Запоріжжя: Байда, 2007. – 120 с.

Барвінок у роботі генія : [до 150 річчя від дня перепоховання Т. Г. Шев-
ченка] /
П. Ребро // Запороз. Січ. – 2011. – 21 трав. – С. 8.
Тарас Шевченко і Хортиця : (спроба дослідження ) / П. Ребро // Запороз.
Січ. – 2011. – 5 берез. – С. 5.
Максим Рильський і Запоріжжя / П. Ребро // Запороз. Січ. – 2010. – №
135. – С. 6. – 27 лип. (№ 140). – С. 6.
Обізвавсь Тарас Трясило... / П. Ребро // Запороз. Січ. – 2010. – 14 груд.– С. 6.

Валентина  Гончар  –  Петрові  Ребру  :  [лист  дружини  письменника  О.
Гончара ] // Запороз. Січ. – 2011. – 14 трав. – С. 6.
Шевченко  В.  Щоб  розвіялась  пітьма  :  [рец.  на  книгу  “Коли  плаче  ка-
мінь”] / В. Шевченко // Запороз. Січ. – 2011. – 15 січ. – С. 8.
Стадніченко  О.  “Без  почуття  гумору  ми,  українці,  нелегитимні”:  [
інтерв`ю із П. П. Ребром] / О. Стадніченко // Запоріз. правда. – 2011. – 19
трав. – С. 10; 26 трав. – С. 5.
Віннікова (Кірієнко) Н. “Веселі дуелі” Петра Ребра-пародиста / Н. Ві-
ннікова (Кірієнко) // Київ. старовина. – 2010. – № 1. – С. 142–151.
Саїнський А. Петро Ребро : “Вибрані твори”– том 6-й : [рец. на книгу]
/ А. Саїнський // Запороз. Січ. – 2010. – 25 груд. – С. 6.
Сосницький Л. Найвеселіший залишок минулих часів : [про книгу “Ко-
зацькі жарти”] / Л. Сосницький // Голос України. – 2010. – 23 лип.
Стрілець С. Книгу “Козацькі жарти” – виніс на люди сам Петро Ребро
: [про презентацію кн. у ЗОУНБ ім. О. М. Горького ] / С. Стрілець // Запо-
роз. Січ. – 2010. – 5жовт. – С. 8.
Юрик П. Лунає сміх козацький, неповторниий з уст кошового запороз-
ького Ребра : [про кн. “Козацькі жарти”] / П. Юрик // Запоріз. правда. –
2010. – 15 лип. – С. 17.
Савчук В. Від Петра Ребра чи із душі народу? / В. Савчук // Запороз.
Січ. – 2009. – 21 лип. – С. 8.
Усе – про Петра Ребра : [про біобібліогр. покаж., підгот. бібліотекою
ЗНУ] // Запороз. Січ. – 2009. – 16 трав. – С. 8.
Гавриленко  С.  Жанрово-стильові  особливості  поезій  П.  Ребра  з  циклу
“Хортицьке віче” / С. Т. Гавриленко // Вісник Запорізького національного
університету. Філологічні науки. – 2008. – № 1. – С. 48–53.
Ім`я, вписане в історію літератури // Рідний край. – 2008. – 23 квіт. – С. 2.
Стрілець С. На майдані сміх лунає / С. Стрілець // Запороз. Січ. – 2008.
– 27 трав. – С. 8.

Петро Павлович Ребро : до 75-річчя від дня народження і 55-річчя літ.
та громад. діяльності : біобібліогр. покаж. / уклад.: В. О. Герасимова, Н.
М. Чала; наук. редактор О. О. Стадніченко. –Запоріжжя : ЗНУ, 2008. –
134 с.
Петро Павлович Ребро : біобібліогр. покаж. / уклад. Г. Довбаш, С. Кій-
ко; КЗ “ЗОУНБ ім. Горького” ЗОР. – Запоріжжя : Комунар, 1982. – 36 с.

Запорізька дитяча залізниця імені льотчика-космонавта П. Р. Попови-
ча була відкрита 19 травня 1972 р. Мала залізниця (розташована біля за-
лізничної станції “Запоріжжя-1”, неподалік від АвтоЗАЗу) прокладалась
методом народної будови. Ініціаторами були колективи промислових під-
приємств Жовтневого району.
У спорудженні дитячої залізниці брала участь молодь електровозоре-
монтного заводу, Запорізького відділення Придніпровської залізниці, заво-
дів “Комунар”, імені Войкова, “Запоріжсталі”, Моторобудівного, студен-
ти машинобудівного інституту. Перша черга залізниці простяглася на 3,6
км і мала 4 станції.
Юним залізничникам, а працюють тут діти від 12 до 16 років, є чим
пишатись.  По-перше,  Запорізька  дитяча  залізнична  дорога  –  найдовша  в
Європі. Зараз її довжина 9,2 км. Рухомий склад нараховує 3 тепловози, па-
сажирський парк має 8 вагонів, є вантажна платформа, працює 1 станція
(“Жовтнева”) та 7 зупиночних платформ.
По-друге,  тут  є  виставковий  зал  з  макетом  залізниці,  тераріум,  міні-
зоопарк та зимовий сад. Для запорізької малечі дитяча залізниця перетво-
рилася на улюблене місце відпочинку.
Протягом усіх років саме тут діти навчаються залізничним професіям
– від провідника до машиніста. Тут же влітку проходять практику.
Багаторічний керівник дитячої залізниці, відома людина краю Р. О. Ко-
зак. Завдячуючи їй залізниця стала високоефективним центром професій-
ної орієнтації та культурного дозвілля дітей.
Козак Раиса Алексеевна: (нач. ЗДЖД, почет. гражданин Запорожья) //
Гордость Запорожья : альманах. – Запорожье : АА Тандем, 2009. – С. 48.
Москалюк Т. Як виникла дитяча залізниця... // Вони слави не шукали. –
Запоріжжя, 2002. – С. 153–154.
Чабаненко М. Дитяча залізниця дарує радість // Запоріз. правда. 2005.
– 11 січ. – С. 4.
Вагончик тронется, перрон останется… // Комс. правда – 2002. – 24
мая.
Дитяча  залізниця  відсвяткувала  30-річчя  //  Запороз.  Січ.  –  2002.  –  21
трав. – С. 2.
Кліковка Г. Юна тридцята весна // Запоріз. правда. – 2002. – 16 трав.
– С. 1, 16.
Сикорский Г. Второе дыхание малой “железки“: запорожская детская
магистраль – лучшая в мире // Киев. ведомости. – 2002. – 15 нояб.

Семен Аркадійович Хазар’ян народився 22 травня 1922 р. у м. Мелітополь
Запорізької області в родині службовця. В 1941 р. закінчив 10 класів середньої
школи і у серпні того ж року був призваний на службу до Радянської Армії.
Випускник середньої школи 1941 року вже з вересня перебував у рядах
діючої  армії:  воював  на  Південному,  Південно-Кавказькому,  3-му  Україн-
ському,  2-му  Білоруському  фронтах,  командував  відділенням  розвідників
496-ї окремої розвідувальної роти (236-та стрілкова дивізія, 46-та армія,
Степовий фронт). У ніч з 25 на 26 вересня 1943 р. у складі групи розвідни-
ків старшина Хазар’ян форсував Дніпро в районі с. Сошиновка (Верхньод-
ніпровський  район  Дніпропетровської  області)  та  здійснив  розвідку  обо-
ронних укріплень ворога. У боях на правому березі річки Дніпро, показавши
приклад відваги та героїзму, С. А. Хазар’ян вогнем, гранатами і врукопаш-
ну  знищив  7  фашистів,  вивів  з  дії  вузол  зв’язку  та  захопив  плацдарм  для
висадки підрозділів дивізії.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 листопада 1943 р. за від-
вагу і мужність, проявлені при форсуванні Дніпра, закріплення плацдарму
на правому березі командиру Хазар’яну Семену Аркадійовичу було присво-
єно  звання  Героя  Радянського  Союзу  з  врученням  ордена  Леніна  і  медалі
“Золота Зірка”. Бойові заслуги нашого земляка відзначені двома орденами
Червоної Зірки та багатьма медалями.
У грудні 1943 року С. А. Хазар’яна направляють на навчання до Ленін-
градського військово-політичного училища, яке він закінчив у вересні 1944
р. Потім знову фронт, участь у боях за Кенігсберг та Берлін. Закінчив ві-
йну у званні лейтенанта у Східній Прусії (1946).
Звільнившись  в  запас,  закінчив  Вищі  торговельні  курси  у  Ленінграді
(1953).  Жив  у  Харкові,  працював  директором  ресторану  на  залізничній
станції.
Помер  Семен  Аркадійович  24  березня  1977  р.  Похований  на  міському
кладовищі.
Героев славных имена : 65-летию Великой Победы посвящается. – За-
порожье : АА Тандем, 2010. – С.140.
Хазар’ян Семен Аркадійович // Книга пам’яті України. Переможці. За-
порізька область.  – Запоріжжя, 2010. – Т. 22(1). – С. 467.
Лукаш И. Имя в энциклопедии // Лукаш І. Велике бачиться на відстані /
І. М. Лукаш. – Дніпропетровськ, 1998. – С. 794–797.
Герои Советского Союза, особо отличившиеся при форсировании реки
Днепр: [Хазарьян С. А.] // Днепр – река героев: свидетельства всенародно-
го подвига. – К., 1988. – С. 374.
Хазарьян Семен Аркадьевич // Герои Советского Союза: краткий биогр.
справ. – М., 1987. – Т. 2. – С. 669.
Лукаш  И.  Храбрый  разведчик  //  Лукаш  И.  Солдаты  славы  не  искали:
очерки о Героях Советского Союза – уроженцах Запорожской области. –
Днепропетровск, 1984. – С. 345–348.
Хазарьян С. А. // История городов и сел Украинской ССР. Запорожская
область. – К., 1980. – С. 426–427.
Хазар’ян С. А. // Українська РСР у Великій Вітчизняній війні Радянсько-
го Союзу 1941–1945 рр. – К., 1968. – Т. 2. – С. 343.
Образец  доблести:  [Хазарьян  Семен  Аркадьевич]  //  Подвигом  славны
твои  земляки  :  рассказы  о  Героях  Сов.  Союза.  –  Запорожье,  1962.  –  С.
309–310.
Лукаш І. Наймужніші запорожці // Запоріз. правда. – 1984. – 15 квіт.
– С. 3.
Мохов  Н.  Розвідник  з  Мелітополя  /  Мохов  Н.,  Куперман  В.  //  Запоріз.
правда. – 1983. – 4 верес. – С. 4.
Мохов М. Безстрашний розвідник / М. Мохов, В. Куперман // Серп і мо-
лот. – 1977. – 18 черв.