| Пам'ятні дати Запоріжжя |
 |
| |
 |
| січень лютий березень квітень травень червень липень серпень вересень жовтень листопад грудень |
|
|
|
Окремі знаменні дати і відомості про них
|
|
Грудень
|
|
| 20 грудня – 75 років (1934) від дня заснування онкологічної служби Запоріжжя |
| |
Першою згадкою про онкологічну службу Запоріжжя стала поява невеликої публікації лікаря Г.М.Пеночнікової у газеті „Червоне Запоріжжя” 20 грудня 1934 року. У ній повідомлялося про відкриття при першому лікувальному комбінаті центрального онкологічного пункту, кабінету глибокої рентгенотерапії і лабораторії для мікроскопічних досліджень. До речі, в 1933 році у Запоріжжі було зареєстровано 117 хворих на злоякісні пухлини.
З утворенням Запорізької області (1939 рік) онкопункт реорганізовано в обласний онкологічний диспансер, до складу якого входили рентгенодіагностичний кабінет, кабінет глибокої рентгенотерапії, патогістологічна та клінічна лабораторії. Розпочате 1941 року будівництво цього закладу перервала війна. Після визволення Запоріжжя відповідно до наказу Запорізького облздороввідділу № 34 від 24 квітня 1944 року на території пологового будинку № 1 (по вул. Артема, 27) відкривається обласний онкологічний диспансер без стаціонару.
З 1947 року Запорізький обласний диспансер переведено в цокольний поверх будівлі обласної лікарні (пр.Леніна,70) і відкрито онкологічне відділення на 40 ліжок. Кількість онкологічних ліжок в області поступово зростає і в 1956 році досягає 155. Прогресуюча онкозахворюванність населення області вимагала реформування системи лікувальних закладів.
У 1957 році онкологічне відділення 4-ї міськлікарні Запоріжжя реорганізовується в міський онкологічний диспансер зі стаціонаром на 50 ліжок, а в складі міських лікувально-профілактичних закладів відкрито 8 онкологічних кабінетів.
В 1958-1962 рр. мережа онкологічної служби області продовжувала інтенсивно розвиватися, зміцнювалась її матеріально-технічна база. У травні 1958 року обласний диспансер перейшов у нове пристосоване приміщення (вул. Культурна, 177-А), де було розгорнуто 100 ліжок (50 хірургічних і 50 гінекологічних); відкрито кабінети глибокої та короткофокусної рентгенотерапії, кобальтотерапії, рентгенодіагностичний кабінет. Оснащуються установками для глибокої та короткофокусної рентгенотерапії міські онкодиспансери Запоріжжя, Мелітополя, Бердянська міськлікарня, відкриваються онкологічні кабінети в усіх міських та районних лікарнях (1959 р.).
У 1960 році завершується будівництво радіологічного відділення обласного онкодеспансеру на 20 ліжок, наступного року відділення розширилося до 50 ліжок, відкрився пансіонат на 10 ліжок для приїжджих.
Паралельно з розвитком мережі формувалися і виховувалися кадри онкологів. У підготовці лікарів дуже важливе значення мала кафедра онкології інституту вдосконалення лікарів, який 1956 року переведено з Одеси в Запоріжжя. Кафедру онкології організував після війни і керував нею до 1977 року професор І.М.Воронцов.
У 1970 році з завершенням будівництва нового 5-ти поверхового корпусу на території обласного онкодиспансеру проведено об’єднання обласного і міського диспансерів (рішення облвиконкому № 69 від 25 лютого 1970р.). Число ліжок у стаціонарі досягало 400, що дозволило створити спеціалізовані відділення. Активно запроваджуються сучасні методи обстеження хворих. Так першим фіброгастроскопом в обласному диспансері почали користуватися з 1971 року, фіброкольпоскопом – з 1980 року, фібробронхоскопом – з 1990 року. З 1992 року широкого застосування набули ультразвукові дослідження.
На початок 1993 року у складі лікувально-профілактичних закладів було розгорнуто 39 онкологічних кабінетів і 615 ліжок для надання спеціалізованої допомоги онкологічним хворим. Нині головна установа цієї служби - обласний онкологічний центр - має розгорнуту структуру : поліклінічне відділення зі спеціалізованими консультативними прийомами, рентгенодіагностичне відділення, кабінет УЗД, ендоскопічний кабінет, клінічно-діагностичну лабораторію, патологоанатомічне відділення, відділення переливання крові та відповідні допоміжні підрозділи. При поліклінічному відділенні функціонує пансіонат для приїжджих на 40 ліжок. Та, мабуть, найголовніше надбання служби - це професійно підготований медперсонал, який докладає максимум зусиль і знань при лікуванні пацієнтів.
Література
Кошкалда О. Главврач онкодиспансера Анатолий Горбенко: "Экономить не на чем, скоро врачи разбегутся" // Индустр. Запорожье. – 2009. – 7 июня (№84). – С.3
Малаков О. В іншу область на лікування - як за кордон: [Щодо правил лікування іногородніх хворих в Запорізькому онкодиспансері] // Робіт. газ. – 2005. – 13 лип.
Ахинько Е. Маммограф – в действии // МИГ. – 2004. – 5 авг. (№ 32). – С.14.
Фесенко Д. Онкодиспансер: взгляд изнутри // Мрія. – 2003. – 23 окт. (№ 43). – С.5.
Геронтьева О. „Раковый корпус” Запорожья //Суббота плюс. – 2002. – 30 мая (№22). – С.26.
Мусін І. Онкологічна служба Запорізької області: Іст. нариси. – Запоріжжя, 2001. – С. 135-143.
Горбенко А. Виграти двобій з такою хворобою, як рак – справа нелегка: [Про торакальне від-ня обл. диспансеру] // Запороз. січ. – 2001. – 16 жовт. – С.5.
Ермолов-Олийнык П. Просить, просить и еще раз просить: [Запорож. онкодиспансер в поисках спонсоров] // МИГ. – 2000. - № 46 (нояб.). – С.4.
Назаренко Н. Онкодиспансер істотно реформується // Запоріз. правда. – 1999. – 22 січ.
Каминская И. Онкологическая служба юга Запорожской области на грани развала // Индустр. Запорожье. – 1998. – 15 окт.
Огнев А. В бесплатную больницу – со своими лекарствами и простынями: [Положение в обл. онкодиспансере] // Индустр. Запорожье. – 1996. – 2 марта. |
| |
| 21 грудня - 75 років (1934) М.П.Литовченку, запорізькому журналісту, науковому редактору науково – редакційного підрозділу Запорізької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг "Реабілітовані історією" |
| |
Народився Михайло Петрович Литовченко в селі на Чернігівщині. Після закінчення семирічки – в Запоріжжі. Здобув робітничу професію в ремісничому училищі, працював на "Запоріжсталі", звідки був призваний у військо. Там же почав дописувати до армійської газети, але про журналістику не мріяв.
Відслуживши три роки, повернувся до Запоріжжя. Працюючи робітником на різних підприємствах, поставив собі за мету здобути вищу освіту. Весь вільний час присвячував навчанню у вечірній школі, яку закінчив зі срібною медаллю. Згодом без відриву від виробництва з такою ж наполегливістю 1971 року закінчив заочне відділення філософського факультету Ростовського держуніверситету.
У професійній журналістиці – 30 років. Починав кореспондентом багатотиражної газети "Электротехник" виробничого об`єднання "Запоріжтрансформатор", куди був запрошений відразу ж після того, як приніс свій перший матеріал. Саме в ті роки радянська економіка, втративши динамізм, почала тупцювати на місці, наступав катастрофічний розрив між партійними "верхами" і "низами", між словом і ділом. Тому через 4 роки виконуючого обов`язки редактора газети Михайла Литовченка, на той час ще свідомого "підручного партії", який повірив облудливому заклику брежнєвського керівництва про посилення критики з метою виправлення недоліків, 1976 року саме за це і було усунуто від роботи.
Далі працював редактором радіогазети на іншому підприємстві, старшим редактором облтелерадіокомітету, відповідальним секретарем обласного відділення Українського товариства дружби із зарубіжними країнами. Але зв``язків з друкованими ЗМІ (газетами "Индустриальное Запорожье", а пізніше "Суббота плюс", "Запорозька Січ") не переривав. В цих газетах він висвітлював теми виробництва і внутрішньої політики, розповідав про людські долі в різні періоди ХХ століття. Особливе місце серед них займала тема Другої світової війни і військово – патріотичного виховання, якої журналіст ніколи не полишав, можливо, тому, що його дитячі роки обпалені війною.
Зараз Михайло Петрович працює науковим редактором науково – редакційного підрозділу Запорізької облдержадміністрації з підготовки та випуску серії книг "Реабілітовані історією".
Публікації в збірниках
Вони слави не шукали / Запоріз. обл. орг – ція Нац. спілки журналістів України. – Запоріжжя, 2002. – 199 с. – Із змісту: Литовченко М. Горбачов Петро Іванович. – С.75 – 77.
Публікації в періодичних виданнях
Запорожские герои на родной земле – изгои?: Открытое письмо депутатам запорож. гор. и обл. Советов: [О В.Петрове, И.Проскурове, П.Григоренко] // Запороз. Січ. – 2009. – 23 лют. (№39). – С.6.
Сегодня началась война: [Воспоминания очевидца и участника событий И.Г.Денисова, бывш. препод. иностран. языков в ЗНТУ] // Суббота плюс. – 2006. – 22 июня (№25). – С.39.
Горькая правда июня 1941 – го: [В т. ч. о дважды Герое Сов. Союза В.С.Петрове] // Суббота плюс. – 2004. – 17 июня. – С.12.
Прерванный полет: [О Герое Сов. Союза И.И.Проскурове] // Суббота плюс. – 2004. – 13 мая. – С.15.
Житница – хлеб будущего?: [О высокоурож. Сорте озимой пшеницы, создан. Запорож. селекционером С.Папсуевым] // Индустр. Запорожье. – 2002. – 19 окт. - С.3.
75 дней из жизни солдата. В ноябре 1943 года И.Кокойло одним из первых высадился на знаменитом [Разумовском] плацдарме // Индустр. Запорожье. – 2002. – 8 мая. – С.3.
Заботы сельского головы: Промгиганты не забывают о воде и газе для сельчан: [О сел. голове И.П.Пустовите: с. Михайло – Лукашево Вольнян.
р - на] // Индустр. Запорожье. – 2002. – 17 сент. – С.5.
Праздник, которого ждали более 40 лет: В первые 16 домов Верхней Хортицы пришел газ // Индустр. Запорожье. – 2002. – 24 сент. – С.2. "Дети войны" объединяются: [О создании в Запорожье общественной организации] // Индустр. Запорожье. – 2002. – 14 июня. – С.7.
"Запорожтрансформатор": нюансы рыноных подходов // Индустр. Запорожье. – 2001.- 20 февр. - С.3.
Триумфаторы: (Рассказывают участники парада Победы): [проживающие в Запорожье] // Индустр. Запорожье. – 2001. – 22 июня. – С.4.
Они защищали Запорожье: [1941 г.] // Индустр. Запорожье. – 2001. – 18 сент. – С.3.
Были полковниками – стали генералами: [О наших земляках Героях Сов. Союза П.Рубанове и Н.Фирсове] // Индустр. Запорожье. – 2001. – 1 сент. – С.2.
Література про життя та діяльність
Вони слави не шукали / Ред. – упоряд.: М.Клименко (керівник), Ж.Кучмій, М.Литовченко, М.Мурзіна.- Запоріжжя, 2002. – 199 с. – Із змісту: Литовченко Михайло Петрович. – С.90 – 91. |
| 22 грудня – 60 років (1949) першій тролейбусній лінії м. Запоріжжя |
| |
60 років тому відділ капітального будівництва заводу "Запоріжсталь" та трест "Запоріжбуд" здали в експлуатацію першу в нашому місті тролейбусну магістраль довжиною в 6,3 км, яка зв`язувала Шосте селище (бульвар Б. Хмельницького) з головною конторою "Запоріжсталі".
22 грудня відбувся урочистий мітинг і по асфальтному шосе пройшло шість комфортабельних машин МТБ-82. Перший тролейбус вів водій Д. А. Волошин, першим директором тролейбусного парку був А. Н. Опіліт. 25 грудня розпочався регулярний рух тролейбусів за маршрутом.
Сьогодні ЗКП "Запоріжелектротранс" здійснює найбільший обсяг пасажирських перевезень у Запоріжжі. У своєму складі підприємство має два тролейбусних парки, які налічують 186 тролейбусів. У місті працює 10 тролейбусних маршрутів, на які щодня виходять 100 тролейбусів. Найпопулярніший у мешканців вид транспорту продовжує розвиватися.
Література
Стрижевская Е. Троллейбус актуален всегда: [Из истории троллейбусного парка Запорожья] // Запороз. Січ. – 2006. - №13. – С. 7.
Беляева Л. Троллейбус мечты // Суббота. – 1999. – 16 дек. – С. 4.
Егорова И. Запорожскому троллейбусу полвека. Его история: цифры и факты // Индустр. Запорожье. – 1999. – 21 дек. – С. 4.
Тимофеев В. 35 лет назад // Индустр. Запорожье. – 1984. – 26 дек. – С. 4.
Перша тролейбусна лінія // Червоне Запоріжжя. – 1949. – 23 груд. – С. 4. |
| 24 грудня – 80 років (1929) Е.М. Низовій, запорізькому скульптору |
| |
Емілія Миколаївна Низова народилася в 1929 році в селі Грушівка Дніпропетровської області. Захопленість мистецтвом проявляється у дівчинки ще з дитинства. У 1953 році вона закінчує Дніпропетровське художнє училище і вступає до Львівського художнього інституту на скульптурне відділення, де вчиться у відомого скульптора І.В.Якуніна. У 1960 році вона завершує освіту у Харківському державному художньому інституті під керівництвом В.Л.Рябініна.
Е.М.Низова приїхала до Запоріжжя в 1961 році. Тут по-справжньому почалася її творча діяльність. Кращі роботи Емілії Низової були представлені на обласних і республіканських виставках. З 1967 року вона член Спілки художників СРСР.
Творам Е.М.Низової притаманні почуття ритмічної виразності, що виявляється в загальній композиційній побудові та в підпорядкуванні деталей. Монументально-декоративні, жанрові станкові композиції відзначаються різноманітністю тем. Сучасність знайшла відтворення в одній з перших скульптур „За незалежність”, яка створена у співавторстві з В.К.Дубініним. Емілія Миколаївна, підвищуючи свою майстерність, наполегливо шукала нових засобів для втілення образу сучасника. І, здебільшого, це їй вдавалося.
Що ж до жанрових творів митця, то в них помітне чуйне проникнення у внутрішній світ людини. Скульптор уміє зобразити багатство вражень та емоцій, з яких складається життя, і своєрідно показати радість буття.
Ось сповнена внутрішньої напруги „Бандуристка”, яка прислуховується до музики і гармонійна мелодія надихає її. В роботі „Подруги” відтворено наївну завзятість молодих дівчат – будівельниць. Їх образи безпосередні, позначені тонким гумором автора. Трепетна поетичність образів Е.Низової, в основу яких покладено реалістичну типізацію і відчуття епохи, містить приховану енергію, схвильованість, піднесеність.
Скульптура ”Дніпробудівники”, виконана також разом із В.К.Дубініним, монументальна за формою. Мовою виразної пластики автори відображають сувору романтику трудових буднів будівельників „Дніпробуду”.
Тонко показано в роботах „Радистка”, „Фронтовими дорогами” (остання виконана разом з В.К.Дубініним) напружений стан героїв, нелегке солдатське життя. Образ молодої дівчини - радистки і водія автомашини узагальнено типові, асоціативні.
Життєдайністю, ніжністю почуттів віє від дитячих скульптур „Піонерія”, „Ася”.
Змінюються історичні епохи, політичні ситуації, свідомість людей, але прекрасні миттєвості життя поколінь 60-80-х років, зафіксовані в застиглих скульптурах Емілії Миколаївни, продовжують зігрівати серця і душі.
Література
Художники Запоріжжя/ Обл. орг. Спілки худож. УРСР. – Запоріжжя, 1979. – Із змісту: [Е.М.Низова]. - [С. 129].
Латанский С. Память, запечатленная в бронзе // Индустр. Запорожье. – 1997. – 7 окт.
Низова Е.М. Персональна художня виставка: Каталог / Обл. орг. Спілки худож. УРСР. – Запоріжжя, 1977. - [С.8]. |
| 29 грудня – 50 років (1959) від дня народження Олександра Миколайовича Ємця –краєзнавця, дослідника історії Запорізького краю, уродженця м. Пологи |
| |
Олександр Ємець народився 29 грудня 1959 року в місті Пологи Запорізької області. Після закінчення середньої школи працював у міському кінотеатрі. Потім навчався в Одеському театральному художньо-технічному училищі, яке закінчив у 1983 році.
Після училища працював, але постійно відчував потяг до навчання, тому у 1991 році вступив на заочне відділення факультету журналістики Київського державного університету імені Т.Шевченка, яке закінчив у 1997 році. Щоправда, по спеціальності йому так і не довелося працювати.
Потяг до вивчення історії рідного краю відчув десь у другій половині 80-х років минулого століття. На хвилі перебудовчих перетворень сталися певні зміни і в сприйнятті навколишнього серидовища. Саме тоді усвідомив себе українцем, відчув гордість за власну приналежність до великого народу. Можна сказати, що коло своїх історико-краєзнавчих зацікавлень Олександр визначив одразу - це історія і література рідного краю. Постійно друкуватися почав десь на початку 90-х років. Окрім суто краєзнавчих розвідок друкував в періодичних виданнях також рецензії, відгуки на щойно видані книги запорізьких авторів, публіцистичні статті про стан української культури в нашому регіоні тощо.
Останнім часом уже до цих творчих зацікавлень додалося ще одне - упорядкування книжок.
Література
"Минуле не відпливає у безвість": (Докія Гуменна і Запоріжжя) // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. – Запоріжжя, 2004. – Вип.2. – С.183 – 188.
Український байкар Олекса Запорізький; Анатоль Гак : Шлях із забуття; Український книговидавець і публіцист Юрій Тищенко // Вісник Запорізького осередку вивчення української діаспори. - Запоріжжя, 2003.- Вип.1.- С.117-121, 125 -129, 130 – 133.
За любов до України :[Про П.Г.Клепатського – педагога, науковця, історика, який працював у 1932 р. у Мелітоп. пед. ін-ті і був репресований у 1936 р.] // Спокута.-Запоріжжя, 2002.- №2.- С.68-71.
***
Зірка пам`яті: [Про О.Сацького – укр. кінодраматурга, прозаїка, уродженця м. Пологи] // Запоріз. правда. – 2005. – 17 груд. – С. 7.
Люди Гуляйпільщини на сторінках біографічно – довідкового видання: [Про нову книгу І.Кушніренка та В.Жилінського "Люди Гуляйпільщини"] // Запоріз. правда. – 17 трав. – С.7.
Суголосся : (Рец. на кн. В.Чабаненка " Суголосся") // Запороз. Січ.- 2004.- 22 трав.- С.5.
Запоріжжя в особах : Іст. краєзнавство // Хортиця.- 2003.- №3.- С.109-110.
З когорти істориків Запоріжжя : (До творчої біографії Я.Новицького) // Запороз. Січ.-2003.- 2 верес.- С.6.
Колективізація : кінець вільного селянства: Причини, що призвели до голодомору (1929-1933 рр.) // Запоріз. правда.- 2003.-11листоп.; Молодь України.- 2003.- 7 серп
Завжди перший з- поміж рівних : (Про кн. О. Ніколаєва "Перший з-поміж рівних" про Н.Махна) // Голос Гуляйпілля.- 2001.- 24 січ. Талановита людина - талановита в усьому : (Про В.Лісняка) // Пологів. вісті.- 2000.- 29 січ.
"Благоговію перед рідним словом"... : [Про В.А.Чабаненка] // Запоріз. правда.- 2000.-18трав.
***
Володимир Морозюк :"Болить мені наша історія" // Запороз. Січ.- 2003.- 3 черв.- С.5. |
|
|
|
|
|
