ЗНАМЕННІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ЗАПОРІЖЖЯ 2008


На календар
січень лютий березень квітень червнь липень серпень вересень жовтень листопад грудень

	Дати, місяць і число яких не визначені Визначені дати
ЛИПЕНЬ 4 липня – 55 років (1953) Кужель О.В., суспільній діячці
	Кужель Олександра Володимирівна закінчила запорізьку середню школу № 71 1970). Має дві вищі освіти: Запорізький індустріальний інститут(1975) – інженер-металург; Дніпропетровський металургійний інститут (1983) – інженер-економіст. Працювала бухгалтером, аудитором. З січня 1993 р.- президент аудиторської фірми СП „Незалежність”, протягом 1990-1995 рр. очолю-вала Спілку аудиторів України. У 1994-1998 рр. обиралася народним депутатом України (Ленінський виборчий округ № 181, Запорізька область). Виконувала обов’язки заступника голови Комітету з питань економічної політики та управління народним господарством, була членом контрольної комісії з питань приватизації, членом депутатської фракції ”Соціально-ринковий вибір”. Представник Українського союзу промисловців та підприємців у Верховній Раді України третього скликання. З 23.04.1998 по 10.01.2000 рр. очолювала Державний комітет з питань розвитку підприємництва, а з 10.01.2000 по 26.04.2003 рр. була головою Держкомітету країни з питань регуляторної політики та підприємництва. Потім – радник голови Нацбанку України. Нині О.Кужель – заступник міністра регіональної політики і будівництва. За професіоналізм і ділові якості Олександра Володимирівна удо-стоєна звання „Заслужений економіст України" (1997) ; нагороджена Орденом Преподобного Нестора Літописця (1998) та "Орденом княгині Ольги" (1999). Не дивлячись на постійну зайнятість, знаходить час для свого захоплення авторською піснею. Олександра Володимирівна була першим президентом Запорізького міського клубу авторської пісні "Острівець"(заснований у листопаді 1977 р.). Література Збірник доповідей учасників Всеукраїнської наради представників малого та середнього бізнесу. 15 лип. 2002 р., м. Київ. – К., 2002. – 152 с. – Із змісту: Кужель О.В., голова Державного комітету України з питань регулярної політики та підприємництва: [В т.ч. матеріали по обл.]. – С.19-27. * * * Кужель О.В. // Хто є хто в Україні.- К., 2007.- С.506. Кужель А.В. // Кто есть кто в Верховной Раде: Откуда, с кем, когда. – К., 2006. – С.58, 187. Депутат: [О. Кужель] // Народжений Дніпрогесом...: До 60-річчя Лен. р-ну м.Запоріжжя. – Запоріжжя, 1996. – С.22. Кужель О.В. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001 р. – К. – Запоріжжя, 2002. – С.33. Кужель О. В. // Хто є хто на Україні. 2000 р. – К., 2000. – С.245. [Лауреат в номінації "Гордість Запоріжжя" – О.Кужель] // Зоря-ний шлях`98: Перша запороз. регіон. програма.- Запоріжжя, 1999.- С. 26. * * * Кужель А. Куда поставить вазу? // Женский журнал. – 2007. - №3 (март). – С.80, 236. Портнов А. О чем поют на «Островке»: [Первым президентом Запорож клуба автор. песни была А.Кужель] // Индустр. Запорожье. – 2006. – 21 окт. (№ 160). – С.4. Олександра Кужель любит маски // Запороз. Січ.- 2002.- 25 лип. Кузьменко Н. Олександра Кужель похудела на десять размеров // Субота плюс.- 2004.- 28 окт.- С.34. Кужель А. Я просто дама: [Беседу записала Н.Карпова] // Бизнес плюс.- 2002.- 15 июля. Меншун В. Справжність: [Штрихи до портрета О.В.Кужель] // Трибуна. – 2001. - №11-12. – С.11. Некрасова М. Александра Кужель: "В душе еще столько праздника!" // Натали.- 1999.- №1.- С.10-13. Шак В. Четыре "вредных" вопроса председателю госкомитета Украины по вопросам развития предпринимательства А.Кужель // МИГ.- 1998.- № 34 (авг.).- С.6. Фортунин В. Трудись, предприниматель, средний и малый! Ведь за тобой стоит такая женщина… // Индустр. Запорожье.- 1998.- 26 нояб. Панченко А. У предпринимателей страны – новый помощник. Из Запорожья // Индустр. Запорожье.- 1998.- 23 мая. Кужель А. От первого лица – об успехах и неудачах // Бизнес.- 1997.- 4 марта. Чтобы зажить по-человечески, надо стать "человеком года": [В т.ч. женщиной года названа нар. Депутат Украины от Запорожья А.Ку-жель] // МИГ.- 1997.- 17 янв. – С.2. Бобровицкий Э. Александра Кужель: "Такой бюджет Украине не нужен" // Наш город.- 1996.- 22 окт.
26 липня – 110 років від дня народження О.Г.Тишлера (1898-1980), художника, уродженця м. Мелітополя
	Народився Олександр Тишлер у Мелітополі, в багатодітній єврейській сім’ї. З дитинства проявив здібність у малюванні, тому на родинній раді вирішили направити його на навчання до Київського художнього училища. Вже після закінчення громадянської війни він повертається в рідне місто, але у 1921 році переїжджає до Москви, де пройшло все його подальше життя. Однак українська тематика постійно знаходила відображення у його творчості. Серія картин „Громадянська війна”, „Махновщина”, „Смерть командира” – несе колорит того часу і місця подій. У кінці 20 – х років почалося співробітництво Тишлера з Московським Державним Єврейським театром. Він прийшов у театр живописцем і графіком із уже усталеними поглядами. Репертуар, над яким йому довелось працювати, великий: російська, українська, єврейська, західноєвропейська класика, сучасна драматургія. Завдяки театру. О.Тишлер одержав офіційне визнання як художник. У 1946 році він стає лауреатом Сталінської премії. Незабаром в СРСР почалися гоніння на „космополітів”, у яких власті вбачали, в основному, євреїв. 1949 року був закритий єврейський театр, заарештовано і загинуло багато відомих єврейських діячів мистецтва, лише завдяки щасливій випадковості репресії обминули Тишлера. Смерть не раз підіймала свою „кістляву руку” над Олександром Григоровичем. Так у 1963 році прозвучало перше серйозне попередження – інфаркт міокарда. В 1980 році стан його здоров’я дуже погіршився. Тишлера довелося покласти в лікарню. П’ять днів він пролежав в реанімаційній, потім – у загальній палаті. Додому повернувся дуже ослабленим, але художню майстерню все-таки відвідував. Робота була для нього потребою, багато де в чому – змістом його життя. Тишлер передчував наближення кінця. З весни у стані його здоров’я стався перелом. Він раптом почав втрачати свідомість і падав на підлогу. А влітку , 23 червня 1980 року, художник помер вранці, у ліжку, так нікого і не покликавши. Поховали його на Ново-Кузнецькому кладовищі. Література Кто есть кто на Мелитопольщине: Информ.-библиогр. сб. – Х.: Факт, 2004. – 519 с. – Из содерж.: Тышлер А.Г. – С.490. Сплячий янгол: [Нарис із кн. С.Авдєєнка „Тисяча й одна смерть. Український рахунок”] // Шанс.- 2005. – 24 февр. – С.13. Авдеенко С. К столетию художника // Индустр. Запорожье. – 1998. – 16 мая. Воловик С. Память о мастере // Мелитоп. ведомости. – 1998. – 25 июля. Пивоварчук Р. Я хочу доставить людям радость // Новий день. – 1998. – 14 квіт. Блануца Г. Впервые- картины Александра Тышлера // Время и мы. – 1997. – 12 апр.
Липень - 100 років (1908) від дня народження В.В.Скрябіна (1908-1988), голови виконкому Запорізької облради (1952-1958), Почесного гро- мадянина м.Запоріжжя (1978)
	Скрябін Володимир Володимирович народився у липні 1908 року у м. Лівни Орловської губернії в родині залізничного службовця. До 1922 року В.В. Скрябін мешкав у м. Лівни, де закінчив народне училище (1917-1920). В 1924 р. батька В.Скрябіна перевели до Запоріжжя на посаду директора заводу „Інтернаціонал”. Тут Володимир Володимирович навчався в школі ФЗУ, машинобудівному інституті (1930). Після закінчення працював інженером заводу „Комунар”. З 1939 по 1940 очолює завком профспілки заводу № 29 ім. П.Баранова, а з 10.06.1940 – 03.10.1941 рр. В.Скрябін – голова виконкому Запорізької міськради. У жовтні 1941 року у Сталінграді добровільно вступив до армії, був членом парткомісії 4-ї повітряної армії. В липні 1946 року за викликом Запорізького ОК КП(б)У В.Скрябін звільнений у запас і з 16 січня 1948 року по 18 січня 1949 року керує виконкомом Запорізької міської ради. Далі була партійна робота: 2-й секретар, 1-й секретар Запорізької МК КП(б)У, 2-й секретар Запоріз. ОК КП (б) У. З 10 вересня 1952 р. по 3 лютого 1958 р. – голова виконкому Запорізької облради. Подальша доля розвела його із Запоріжжям: 1962-1964 рр. – 1-й секретар Ростовського ОК КПРС, 1964-1969 рр.- інструктор ЦК КПУ. В.Скрябін неодноразово обирався депутатом З 1969 р. на пенсії. Нагороджений 5 орденами (серед них: Леніна, Червоної Зірки, "Вітчизняної війни")та 8 медалями. Рішенням міськвиконкома від 20.10.1978 р. йому присвоєно звання „Почесний громадянин Запоріжжя”. Помер В.В.Скрябін 23 грудня 1988 року. Література Скрябін В.В. // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.304. Скрябін В.В. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.696, 707. Шиханов Р. Керівники Запорізької області (1939-2000 рр.): Біогр. довід. – Запоріжжя: Тандем – У, 2000. – 71 с. – Із змісту: Скрябін В.В.- С. – 17-18, 49-50.
СЕРПЕНЬ 8 серпня – 100 років від дня народження письменника Я.В.Баша (1908-1986), який певний час працював на Дніпробуді, Почесного громадянина м. Запоріжжя
	Баш Яків - літературний псевдонім Башмака Якова Васильовича. Він народився 26 липня 1908 року в с. Милове (нині Бериславський р-н Херсонської обл.). У 1928-1932рр. працював на будівництві Дніпрогесу. Закінчив Київський університет імені Т.Г.Шевченка(1937р.) У роки Великої Вітчизняної війни працював у Центральному та Українському штабах партизанського руху. У 1944-1946 рр. був директором видавництва „Радянський письменник”. У збірках оповідань і нарисів „Доба горить” (1931), „Дні наступу” (1933), у повісті „Сила” (1934), романі „На берегах Славути” (1941; розширеному варіанті роману „Гарячі почуття”,1947) Баш розповів про життя і працю будівництва Дніпрогесу. Подвигам радянських людей у роки Великої Вітчизняної війни присвячено повість „Професор Буйко” (1946), цикл оповідань „Біля вогнища” (1962), роман-дилогія „Надія” [Ч. 1 – „Надія” (1960); Ч.2 – „На крутій дорозі” (1967)]. Я.Баш- автор героїчних драм „Професор Буйко” (1949), „Дніпровські зорі” (1953), комедії „У кожного своя ціль” (1958), які йшли на сценах багатьох театрів України. Окремі твори Якова Баша перекладено російською, болгарською, словенською та іншими мовами. Баш Яків нагороджений двома орденами Вітчизняної війни І ступеня та медалями. Рішенням Запорізького міськвиконкому від 04.09.1970 присвоєно почесне звання "Почесний громадянин Запоріжжя". Помер письменник 14 березня 1986 року. Література Почетные граждане города Запорожья: [В т.ч. Я.В.Баш] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.301. Пилипчук Р. Баш Яків // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т.2.: Б-Біо. – С.340. Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ: Січ, 2002. – 774 с. – Із змісту: [Я.В.Баш]. – С.702. Кириченко С. З любов’ю до краю Запорізького: Нариси, рецензії, роздуми. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2002. – 132 с. – Із змісту: [Я.Баш]. – С. 85,87,94,95 Чабаненко В. Згадую Якова Баша: (До 10-річчя з дня смерті письменника) // Хортиця: Альманах. – Запоріжжя, 1996. – Вип. 5. – С. 220-225. Українська літературна енциклопедія: В 5 т. Т.1.: А-Г. – К.: Голов. ред. УРЕ ім. М.П.Бажана, 1988. – 536 с. – Із змісту: [Баш Я.]. – С. 137. Українська радянська енциклопедія. У 12 т. – Т.1:А - Борона. – К., 1977. – 542 с. – Із змісту: [Баш Я.]. – С.375. * * * Баш Я. Джерело героїки: [Бесіду з письменником вів М.Кагарлицький] // Дніпро. – 1983. - № 7. – С.130-133. Баш Я. Дніпрельстане, доле моя!: [Бесіду з укр. рад. письменником про його творчість вів М.Кагарлицький] // Дніпро. – 1982. - №4. – С.95-104. Литневский Г. О тех, кто строил и отстаивал: [Я. Башу – 70 лет] // Индустр. Запорожье.- 1978. – 8 авг. Дяченко О. Яків Баш: [Літ. портрет] // Жовтень. – 1960. - № 3. – С. 134-135.
18 серпня – 75 років (1933) від дня заснування аероклубу в м. Запоріжжі
	Днем народження Запорізького аероклубу вважається 18 серпня 1933 року, коли на місці нинішнього Космічного житломасиву відкрився аеродром „Південний”. Саме тоді комсомольці кинули клич: „Дамо країні 100 тисяч льотчиків!” . Все робилося на гарячому ентузіазмі: жителі міста і робітничі колективи вносили кошти на придбання літаків, філії аероклубу відкрилися і в районах – у Василівці, Оріхові, Мелітополі. Активно розвивався планерний і парашутний види спорту. В результаті підготували багато молоді,котра згодом зробила вагомий внесок у справу захисту нашої землі від німецького фашизму. Серед випускників Запорізького аероклубу – Герой Радянського Союзу, чемпіон світу з планерского спорту і письменник В.П.Калашенко, генерал-майор у відставці П.Я.Рубанов; прославлений льотчик, який збив 15 ворожих літаків, полковник у відставці С.С.Артемченко та інші. В 1990 році через розвал системи ДТСААФ довелося практично заново створювати структуру, яка б готувала професіоналів льотної справи. Правонаступником Запорізького авіаклубу сьогодні є існуючий під егідою ОСОУ авіаційний технічно-спортивний клуб. Зараз в АТСК навчається приблизно 80 чоловік – в основному студенти і робітнича молодь (приймають сюди з 15 років). Навчально-матеріальна база складається з прекрасного тренувального класу, чотирьох літаків, парашутного оснащення. Ведеться як теоретична, так і практична підготовка, щотижня з весни до глибокої осені курсанти виїжджають на стрибки й польоти. Література Прозоров Е. Земля над головой. – Запорожье: Днепров. металлург, 2003. – 183 с. – Из содерж.: Запорожский аэроклуб. – С. 124-135; Ветераны Запорожского аэроклуба. – С. 134-140. Прозоров Е.В. Самолетный спорт на Украине. – Запорожье, 1995. – 44 с. Прозоров Е.В. Запорожский аэроклуб: 1933-1993: Страницы истории. – Запорожье, 1993. – 54 с.: ил. * * * Герои и судьбы: Интеллектуал. потенциал Запорожья на рубеже веков. Т.2. – Запорожье: Дикое Поле, 2002. – 528 с. – Из содерж.: [О Герое Сов. Союза П.А.Рубанове] . – С.413-422. Жаров В. «Широкое»: взлетим или пролетим?: [О Центре летной подготовки]// Запороз. Січ. – 2006. – 28 верес. - С.4. Ленская В. Реанимируют Центр летной подготовки: [с. Широкое Запорож. р-на] // Суббота плюс. – 2006. – 21 сент. (№38). – С.2. Солонина Е. Влюбленный в небо: [О летчике І кл. майоре В.А.Горбане, выпускнике Запорож. Аэроклуба, урож. Куйбышев. р-на] // Суббота плюс. – 2005. – 17 нояб. (№46). – С.41. – (Знаем своих героев). Гаев Ю. Небеса обетованные: [О гибели летчика-испытателя Е.Прозорова] // Суббота плюс. – 2004. – 16 сент. (№38). – С.16. Харченко Ю. Запорожский аэроклуб воспитал более 20 летчиков – Героев Советского Союза, готовил 600 парашютистов в год, пережил развал страны, а теперь учит летать бизнесменов // Подробности. – 2004. – 21 окт. – С.5-6. Малеева С. Запорожский аэроклуб: [Страницы истории] // Мотор Січ. – 2003. – 14 лип. – С.2. Клименко Н. Девять его воспитанников стали Героями Советского Союза: [О летчике – инструкторе Запорож. аэроклуба М.Курбатове] // Запороз. Січ.- 2001.- 14 лип. * * * Самойленко А. Запорожский аэроклуб собирает друзей // МИГ.- 2007.- 21 июня (№ 25).- С.45. Чабаненко М. Їх кличе небо: [Запоріз. аероклубу - 70] //Запоріз. правда. – 2003. – 21 серп. – С.7.
ВЕРЕСЕНЬ 2 вересня – 70 років (1938) Ю.Г.Бочкарьову, генеральному директору ВАТ «Дніпроенерго», Почесному громадянину м. Запоріжжя (2003)
	Бочкарьов Юрій Георгійович народився 02.09.1938 року у м. Петропавловськ – Камчатський (Росія) у родині військовослужбовця. 1946 -1956 рр. – учень СШ у м. Феодосія. Вищу освіту здобув у Львівському політехнічному інституті (1962), інженер-електрик. З 1962 року Юрій Георгійович працював у запорізькому підприємстві міських електромереж, де за 19 років пройшов шлях від майстра до директора. У 1988 - 1992 займав керівні посади в Запорізькій міській раді, в тому числі протягом двох років – був головою міськвиконкому, з 1992 по 1994 роки Ю.Бочкарьов очолював виконавчу владу Запорізької області. Пізніше , у 1994-1996рр., був заступником директора ВЕО „Дніпроенерго”, міністром енергетики України, директором з капітального будівництва ВАТ „Дніпроенерго”. З 2005 року – генеральний директор „Дніпроенерго”. У 2001 році Юрію Георгійовичу присвоєно звання „Заслужений енергетик України”. Заслуги перед рідним містом відзначені званням „Почесний громадянин міста Запоріжжя”.(Рішення Запорізького міськвиконкому від 31.01.03.). Література Бочкарьов Ю.Г. // Хто є хто в Україні.- К., 2007.- С. 114. Бочкарев Ю.Г. // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 202 – 205, 301 Бочкарьов Ю.Г. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.699. Бочкарьов Ю.Г. //Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001. – К.: Запоріжжя, 2002. – С.13. Шиханов Р. Керівники Запорізької області (1939-2000 рр.): Біогр. довід. – Запоріжжя: Тандем-У, 2000. – 71 с. – Із змісту: [Бочкарьов Ю.Г.]. – С. 30,35. * * * Яворский А. 2007: Факты и комментарии. Мысли, пойманы на лету. Размышления о прошлом, настоящем и будущем. Наставления, замечания, пожелания. Завещание потомкам: [В т.ч. о Ю.Г.Бочкареве] // Выбор. – 2007. – 1 февр. – С.1. Романовичев Л. Юрий Бочкарев не начальник, но гражданин // Запороз. Січ. – 2006. – 9 берез. (№ 50-53). – С.14. Юрій Бочкарев – генеральний директор „Дніпроенерго” // Запороз. Січ. – 2005. – 19 лют. – С.3. Юрий Бочкарев – почетный гражданин Запорожья // МИГ. – 2003. - № 6 (6 февр.). – С.2.
10 вересня – 125 років від дня народження Д.І.Донцова (1883-1973), українського критика, публіциста, політичного діяча, уродженця м. Мелітополя
	Дмитро Іванович Донців-український політичний діяч, публіцист, літературний критик, ідеолог українського націоналізму, засновник інтегральної його течії. Народився у м. Мелітополі у родині заможного поселенця. Закінчив реальне училище, навчався в Царськосельському ліцеї та на юридичному факультеті Санкт-Петербурзького університету .Вже у студентські роки прилучився до громадсько-політичної діяльності . За революційну діяльність 1905 р. Донцова було заарештовано і перевезено до Києва в Лук`янівську в`язницю. У 1908р. він емігрував до Галичини, де розгорнув широку громадську діяльність. Для Д.І.Донцова український націоналізм був тією силою, яка могла стати найважливішим фактором відродження України як держави. Його ідеологія значною мірою була основою для виникнення і зростання Організації Українських Націоналістів (ОУН), членом якої сам Донцов не був.У 1905-1914рр.він є членом Української соціал-демократичної партії, одним із організаторів союзу визволення України (1914). З 1922 по 1933рр. проживав у Львові, редагуючи часописи "Літературно-науковий вісник","Заграва". У політологічній концепції Донцова козацтво займає особливе місце. Держава, вважає він, може бути міцною тільки тоді, коли суспільство ієрархізоване, а на вершині ієрархії знаходиться сильна, активнодіюча каста. З кінця 16 ст. функцію такої касти в українському суспільстві на думку Донцова, почало виконувати козацтво. У 1939р. він змушений був емігрувати в Угорщину , а з 1947р.і до кінця життя жив у Канаді. Д.Донцов-колосальна особистість, максималіст, яскравий приклад безкомпромісного служіння національній ідеї. Праці Д.Донцова Твори. Т.1: Геополітичні та ідеологічни праці. – Львів: Кальварія, 2001. – 487 с. * * * Єдине, що є на потребу. – К.: Діокор, 2002. – 61 с. Хрестом і мечем: Твори. – Торонто, 1967. – 320 с. Незримі скрижалі Кобзаря: містика лицарства запорізького. – Торонто: Гомін України, 1961. – 231с. Від містики до політики. – Торонто: Київ, 1957. – 61 с. За яку революцію. – Торонто: Літа визволення України, 1957. – 79 с. Підстави нашої політики. – Нью-Йорк, 1957. – 211 с. Поетика вогняних меж. Олена Теліга. – Торонто, 1953. - 96 с. Література про життя та діяльність Верба О. Донцов Дмитро Іванович // Енциклопедія історії України.- К., 2004.- Т.2: Г - Д.- С.452. Дмитрий Иванович Донцов // Кто есть кто на Мелитопольщине. – Х., 2004. – С.474-475. Борець Ю. Дмитро Донцов: [Біографія] // Донцов Д. Єдине, що є на потребу. – К., 2002. – С. 7-8. Білоконь С. Донцов Дмитро // Довідник з історії України. – К., 2002. – С.221-222. Донцов Д. Твори.Т.1.: Геополітичні та ідеологічні праці. – Львів: Кальварія, 2001. – 487 с. – Із змісту: Дашкевич Я Дмитро Донцов і боротьба довкола його спадщини. – С.7-19; Баган О. Поміж містикою і політикою: (Дмитро Донцов на тлі української політичної історії 1-ї половини ХХ ст.). – С.23 – 63. Донцов Дмитро // Золота книга української еліти. – К., 2001. – Т.1. – С.502. Сосновський М. Міхновський Микола і Донцов Дмитро – речники двох концепцій українського націоналізму // Мала енциклопедія етнодержавознавства. – К., 1996. – С.719-722. Донцов Д.І. // Українська літературна енциклопедія. – К., 1990. - Т.2. – С. 93-94. * * * Грудзь В. Всеукраїнська наукова конференція „Теоретична спадщина Миколи Міхновського і Дмитра Донцова в контексті українського державотворення”: [19-21 верес. 2003 р.] // Наук. праці іст. ф-ту ЗДУ. – Запоріжжя, 2004. – Вип. XVII. – С.311-313. * * * Открылся памятник Донцову: [г. Мелитополь] //Наш город Мелитополь.- 2006.- 31 авг. (№35). – С.14.
15 вересня – 70 років (1938) А.Л. Сокульському, краєзнавцеві
	А.Л.Сокульський – людина однієї пристрасті. Скільки пам’ятаю, він завжди був закоханий в історію запорозького козацтва, в історію легендарної Хортиці. В.І.Шевченко Арнольд Леонідович Сокульський народився 15 вересня 1938 року в м. Тальне Черкаської області в родині сільських вчителів. Після закінчення Бучацького зооветеринарного технікуму працював техніком – бактеріологом у Нововасилівській міжрайветбаклабораторії, там же і вчителював. В 1969 р. закінчив з відзнакою Дніпропетровський держуніверситет за кваліфікацією – географ. До 1970 р. працював старшим науковим співробітником відділу історії дорадянського періоду Запорізького обласного краєзнавчого музею. В тому ж році закінчив курси при Інституті археології АН УРСР, отримав призначення на посаду директора державного історико-культурного заповідника Запорозького козацтва на о. Хортиця. В 1979 р. був звільнений з посади за власні погляди на розвиток установи, після чого вчителював у СШ № 1 і № 87 м. Запоріжжя. Працюючи рядовим вчителем історії, він продовжував заглиблюватися в історичні джерела, відкривати нечитані сторінки Хортиці. З 1981 р. Арнольд Леонідович був знову призначений директором вищеназваного заповідника. Та 1984 р. в черговий раз був звільнений. Пізніше працював викладачем Запорізького педагогічного училища № 1, директором –організатором Запорізького відділення Науково-дослідного інституту козацтва Інституту історії України НАН України. Сьогодні викладає в Гуманітарному університеті ЗІГМУ і продовжує займатися науковою роботою, досліджує все нові і нові сторінки історії, прищеплюює студентам любов до рідного краю. Праці Сокульського А.Л. „Зоряні олені Хортиці”: Іст.-культурний аспект // Культурологічний вісник. – Запоріжжя, 2006. – С.10 – 15. Раннє козацтво і Хортицька Січ; Концептуальні орієнтири реконструкції Запорозької Січі на о.Хортиця // Запорозька старовина / НДІ козацтва.- К.-Запоріжжя, 2002.- Вип.2.- С.42-51; 180-191. * * * Культурологія: Словник – довідник. – Запоріжжя: ГУ „ЗІДМУ”, 2006. – 292 с. Література про життя та діяльність Кириченко С. З любов’ю до краю Запорозького: Нариси, рецензії, роздуми. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2002. – 132 с. – Із змісту: Закоханість на все життя. – С. 54-61. * * * Кобалия Д.Р. Еще раз о «Морских походах запорожцев» А.Сокульского // Музейний вісник. – 2003. - №3. – С. 140-142. Науменко І. Подвижник Хортиці: [Краєзнавцю А.Сокульському – 60 років] // Запоріз. правда. – 1998. – 15 верес. * * * Сокульський Арнольд Леонідович: (Бібліогр. список) / ЗОУНБ ім. Горького; Запоріз. відділення НДІ козацтва НАН України; Укладач: Г.Нагорна. – Запоріжжя, 2001. – 14 с.
15 вересня – 60 років (1948) запорізькому поетові О.Абліцову
	Я- вересневий, Це – моя пора. Світа в душі, В саду моїм світає. Я – річка, що прямує до Дніпра З гайчурського степового краю. О.Абліцов Олександр Іванович народився 15 вересня 1948 року в с. Новоукраїнка Куйбишевського району Запорізької області в родині вчителів. Закінчив середню школу (1966), вчився на фізико-математичному факультеті Запорізького педінституту (1970). працює журналістом. Член Національної Спілки письменників України з 1992 р. Твори Гайчур: Лірика. – Запоріжжя: Хортиця, 1998. – 91 с. Бентежний березень: Поезії. – Дніпропетровськ: Промінь, 1981. – 46 с. * * * Перегук сердець / Уклад. та фото К.Сушка. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 28 с.: іл. – Із змісту : Абліцов О. „Срібні тіні по воді...”; „Чого мені так жаль у серпні..?”: [Вірші]. – С. 7, 23. [Добірка віршів] // Січовий Парнас: Антологія. – Запоріжжя, 2000. – С. 249-255. Хортиця – столиця Лебедії? // Хортиця: Альманах. – Запоріжжя, 1998. – Вип. 6. – С. 68-70. Література про життя та творчість: Віхляєв В. Поети – постшістдесятники Запоріжжя: [В т.ч. про О.Абліцова] // Наука і вища освіта: Тези доп. учасників ХІІ міжвузів. студ. конф. – Запоріжжя, 2004. – 4.ІІ. – С.92. Сушко К. Стежка на Хортиці:Есе. – Запоріжжя: Поліграф, 2004. – 71 с. – Із змісту: „Срібні тіні по воді...”: (Олександр Абліцов). – С. 26-31. Войнов О. Олександр Абліцов // Письменники Запорізького краю: (20-90-ті роки ХХ століття). – Запоріжжя, 2002. – С. 344-348. Тарнашинська Л.Б. Абліцов Олександр Іванович // Енциклопедія Сучасної України. – Т.1. – К., 2001. – С.30. * * * Поэты Запорожского края: О.Абліцов: [Вірші]. // Вестник. – 2006. - №1. – С.11. Поет і перекладач: [О.Абліцов] // Рідний край. – 2006. – 28 січ. (№7). – С.6.
19 вересня – 150 років від дня народження А.Ф.Кащенка (1858-1921), українського історика, письменника, уродженця хутора Веселий Олександрівського повіту (зараз – с. Веселе Вільнянського району)
	Кащенко Андріан Феофанович народився у вересні 1858 р. в багатодітній сім’ї на хуторі Веселому с. Лукашеве (тепер Вільнянського району Запорізької області). Навчався у класичній гімназії та юнкерському училищі в Катеринославі. Декілька років перебував на військовій службі, згодом працював контролером в управлінні залізниць у багатьох містах Росії і дослужився до генеральського чину. На цій посаді він зарекомендував себе як людина принципова з твердим характером. Працюючи в Петербурзі, Кащенко А.Ф. зацікавився діяльністю українського руху і став співпрацювати з благодійним товариством імені Т.Г.Шевченка. Знайомиться з багатьма відомими діячами національної культури, серед яких О.Пчілка, П. Мирний, Л.Падалка. З 1914 р. Андріан Феофанович знову живе у Катеринославі, приймає активну участь у національно-культурницькому русі. У 1917-1919 рр. організував і очолив „Українське видавництво А.Кащенка у Катеринославі”, яке популяризувало українську історичну літературу. А.Кащенко – автор багатьох прозових творів історичної тематики. В 30-х роках минулого століття його твори набули значної популярності. Помер Кащенко в Катеринославі 16 березня 1921 р. Твори Зруйноване гніздо: Іст. повісті та оповідання / Упоряд., авт. післямови В.Г.Бєляєв. – К.: Дніпро, 1991. – 647 с. Оповідання про славне Військо Запорізьке Низове. – Дніпропетровськ: Січ, 1991. – 493 с. * * * Про Андріяна Феофановича Кащенка: [Зб. до 80-ліття з дня небуття].- Запоріжжя. – Вид-во А.Кащенка, 2001. – 36 с. Андриан Феофанович Кащенко // Запорожье и запорожцы. - Запорожье, 2005. – С. 74-75 Лях С.Р. Кащенко А.Ф. // Українське козацтво: Мала енциклопедія. – К., 2002. – С.202. Корицька Г. Сторінками краєзнавчої спадщини А.Кащенка // Слово і час. –2006. -№ 3. – 90-93; Укр. л-ра в загальноосвітній школі. – 2006. – № 3. – С.16-18; Історія. – 2006. - № 7-8. – С.42-44. Корицька Г. Національна ідея в оповіданнях А.Кащенка // Вісник ЗДУ: Філ. науки. – 2004. - № 2. – С. 96-100. Гуляк А. та ін. „...Поринаю у згадках минулого”:(Події і постаті укр. історії в худож. світі прози А.Кащенка) // Визвол. шлях. – 2003. - № 10. – С.86-102.
19 вересня – 100 років (1908) від дня заснування Мелітопольського моторного заводу
	В 1908 році підприємцем І.Ф.Заферманом почалося будівництво чавуно-ливарного та машинобудівного заводу з виробництву нафтових двигунів. З цього часу й бере початок історія Мелітопольського моторного заводу, який у той час являв собою приземкуватий довгий сарай з невеличкими віконцями, у середині якого було декілька токарних, свердлильних та фрезерних станків. Згодом Заферман розширює виробництво нафти: найшов нових робітників, закупив у Варшаві нове обладнання, збільшив робочий день до 12 годин. На початку першої Світової війни Заферман одержує замовлення від військового міністерства на виготовлення снарядів та мін, виконання якого потребувало розширення виробництва, коштів. Тоді й були залучені до компанії як співвласники хліботорговці: Палата, Хохловкін, Тамарін. Так з’явилася фірма „Торговий дім Зафермана и Ко” . У 1918 році у м. Мелітополь була створена Рада народного господарства. Підприємства міста, у тому числі й завод Зафермана, були націоналізовані. Завод отримав нове ім’я Другий Радянський завод.У період з 1922 по 1940 рік підприємство випускало нафтові двигуни для сільського господарства, риболовецьких промислів та будівельної промисловості, суднові двигуни власної конструкції, швидкохідні дизелі. На початку Великої Вітчизняної війни завод евакуйовано у м. Маркс на Волзі, де у складі дизелебудівного заводу „Комуніст”, випускав міномети, снаряди та масляні насоси для танку Т-4. 1958 року Рада Міністрів СРСР Постановою № 1293 від 28 листопада та Рада Міністрів УРСР Постановою № 114 від 29 січня 1959 року визначили новий напрямок у розвитку підприємства: освоїти випуск силових агрегатів до автомобілю „Запорожець”. Завод було перейменовано в Мелітопольський моторний завод, а виробництво дизелів передано Токмацькому дизелебудівному заводові. У січні 1960 року колективами заводів „Комунар” та моторного були виготовлені перші три зразки автомобілю „Запорожець” ЗАЗ-965. За висновками держкомісії конструкція цієї моделі була рекомендована до серійного виробництва. На сьогодні госпрозрахунковий ГРП „Авто ЗАЗ-Мотор” є структурною одиницею ЗАЗу, яка випускає низку двигунів: МеМЗ – 245, МеМЗ- 246, МеМЗ- 2457 до легкових автомобілів „Таврія”, „Славута”, "Sens" „Ока”. Якість виготовлення силових агрегатів забезпечує безперебійну роботу автомобіля на 125 000 км пробігу. Тривають підготовчі роботи до випуску модернізованого двигуна з поліпшеними екологічними характеристиками потужністю до 70 к.с. Література ХРП „АвтоЗАЗ-Мотор” ЗАО „ЗАЗ” // Кто есть кто на Мелитопольщине. – Х., 2004. Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом: Інформ. альбом. – Запоріжжя: Дике Поле, 2000. – 160 с. – Із змісту: Мелітопольський моторний завод ГРП „АвтоЗАЗ-Мотор” – С.49. Мелитопольский моторный завод // Запорожский автомобилестроительный завод.- Б.в.д. - С.14 – 15. Тимофеев В. Моторному заводу – 95 лет: От завода И.Ф.Зафермана – до ХРП „Авто ЗАЗ-Мотор” // Новий день. – 2003.- 24 верес.– С.1. С Днем рождения, МеМЗ! // Авто ЗАЗ Вісті. – 2003. – 12 верес. – С.4-5. Никоненко О., Іванов Я. автомобіль піднімає регіони // Уряд. кур’єр. – 2004. – 7 серп. (№ 148). Левченко И. Здесь рождаються сердца автомобилей // Наш город Мелитополь. – 2003. – 15 мая. – С.4-5. В Мелитополе выпустят моторы для «Оки»: [Мелитоп.предприятие «АвтоЗАЗ-Мотор» со своими двигателями выходит на рос. рынок] // Магнат. – 2004. – 22 апр.
21 вересня – 75 років (1933) від дня заснування Дніпровського електродного заводу (зараз - ВАТ «Укрграфіт») у м. Запоріжжі
	Відкрите акціонерне товариство «Український графіт» - провідна компанія в Україні з виробництва графітових електродів для електроплавильних, руднотермічних та інших видів електричних печей, товарних вуглецевих мас для електродів Содерберга, футеровочних матеріалів на основі вуглецю для підприємств металургійного, машинобудівного, хімічного та інших комплексів промисловості. Сьогодні це сучасне підприємство з повним циклом виробництва продукції, високим рівнем технології, механізації та автоматизації процесів. Багаторічний досвід, сучасні технології, висока якість виробів, неухильне використання термінових зобов’язань дозволили ВАТ „Український графіт” налагодити ділові стосунки зі споживачами країн СНД, Європи (Іспанія, Німеччина, Румунія, Болгарія, Польща, Угорщина, Чехія), Північної та Південної Америки (США, Бразилія), Північної Африки (Єгипет), Австралії, Близького Сходу (Іран, Індія). Виробнича марка ВАТ „Український графіт” і вироби підприємства визнані споживачами, українськими та міжнародними організаціями. За асортиментом та якістю своєї продукції ВАТ „Укрграфіт” займає провідні позиції серед виробників аналогічної вуглеграфітової продукції у країнах СНД, успішно конкурує на світовому ринку. Сьогодні підприємство має перспективні розробки як у галузі удосконалення серійно виготовлюваної продукції, так і у галузі створення нових її видів , має широкі потенційні можливості для розширення виробництва. ВАТ „Укрграфіт” є дійсним членом Торгово-промислової палати України, Запорізького відділення УСПП „Потенціал” та Української асоціації якості, а також 3-х міжнародних технічних асоціацій металургів: Української асоціації виробників чавуну, Української асоціації сталеплавильників та Асоціації ливарників України, що дозволяє вирішувати конкретні питання та реагувати на зміни роботи на ринку. Література Черней алмаз: К 70-летию ОАО "Украинский графит". – Запорожье, 2003.- 238 с. ОАО „Украинский графит”. – Б.в.д. – 16 с. * * * Запорожье сегодня: [В т.ч. о з-де «Укрграфит»] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.321. ВАТ „Український графіт” // Запорізька область: Іл. енц. – Запоріжжя, 2004. – Т.2. - С.215. * * * Петров Б. Системность и качество: [ОАО «Укрграфит»] // Содружество. – 2005. - №4. – С.13. В числе 100 лучших товаров названа продукция «Укрграфита» : [Победитель на Всеукр. конкурсе качества] // Запороз. Січ.- 2004. – 18 берез. – С.3. Матвеева Е. ОАО «Украинский графит» экологии не навредит // Запороз. Січ. – 2004. – 10 черв. – С.6. Завод, рожденый Днепрогесом: К 70-летию ОАО «Укрграфит» // Запороз. Cіч.- 2003. - 5 черв. – C.6. Запорожский «Укрграфит» серьезный конкурент на мировом рынке // Досье. – 2003. – 18 сент. – С.5. Петров Б. В системном подходе залог нашего движения вперед // Запороз. Січ. – 2003. – 18 верес.- С.11. – («Укрграфиту» - 70 лет). Піддубна О. „Укрграфіт” відповідає міжнародним вимогам охорони праці: [Вручення міжнар. сертифікату] // Запороз. Січ. – 2003. – 30 серп. – С.3. Самые добрые фонды предприятия: [«Укрграфиту» - 70 лет] // Запороз. Січ. – 2003. – 18 верес. – С.14. «Укрграфит» - сертифицированный эколог // Запороз. Січ. – 2002. – 17 серп. – С.5.
22 вересня – 80 років (1928) від заснування дослідного господарства „Мелітопольське” Інституту зрошуваного садівництва Української академії аграрних наук
	Датою заснування дослідного господарства "Мелітопольське" Інституту зрошуваного садівництва Української академії аграрних наук вважається 22 вересня 1928 року. Тоді був започаткований опорний пункт Млієвської дослідної станції садівництва та городництва, цього ж часу рішенням Мелітопольського окружного виконкому колективу опорного пункта було передано 212 га землі колишнього розсадника експериментальної бази. В лютому 1929 року до цієї площі приєднали ще 176 га землі господарства "Підгірне". 1930 року на базі наявних земель (388 га) була основана Мелітопольська дослідна станція садівництва, котрій в 1932 році надано статус зональної науково – дослідної станції. 1972 рік в житті станції став переламним: згідно з постановою Держкомітету Ради Міністрів СРСР станцію реформували в НДІ зрошуваного садівництва з дослідним господарством "Мелітопольське". Ще з 1970 року дослідне господарство працює в умовах повного госпрозрахунку, а з 1989 року- перейшло на самофінансуваня. У 90-ті роки, в період ринкового регулювання економіки, коли в галузі садівництва в Україні відбулися значні скорочення, в багатьох випадках – і повний розвал, дослідне господарство "Мелітопольське" зберегло свій соціально-економічний потенціал. Сьогодні дослідне господарство – це 1700 га землі, в тому числі 900 га багатолітніх насаджень (яблуня, черешня, вишня, абрикос, слива, персик). Щорічно в розсаднику господарства вирощують до 300 штук плодових садженців. Наявність фруктосховища із штучним охолодженням загальною місткістю 4 тис. т., а також тісні виробничі зв`язки з переробними підприємствами дозволяють господарству протягом року реалізувати плоди у свіжому вигляді, різні плодові соки, компоти, варення та джеми. Дослідне господарство "Мелітопольське" – одне із основних бюджетонаповнюючих структур, активний учасник всіх районних проектів, спрямованих на підтримку культури, спорту, охорони здоров`я. Література Захарова Н.Ю. Проблеми підвищення економічної ефективності виробництва плодів кісточкових культур у зоні Південного степу: [В т.ч. про дослідне господарство „Мелітопольське”] // Фінансування та кредитування аграрного сектора: проблеми та перспективи. – Запоріжжя, 2006. – С.59-61. Система ведення сільського господарства Запорізької області.- Запоріжжя, 2006.- 243 с. _ Із змісту: Садівництво: [В т. ч. про індустріальну технологію вирощування зерняткових і кісточкових культур, розроблену ІААН для зрошуваних умов півдня України].- С.131-157. Грицаєнко Г., Караєва Г. Залучення інвестицій та оцінка інвестиційної привабливості ДГ „Мелітопольське” // Ринкова трансформація соціально-економічних відносин в АПК: Тези доповідей ІІ Міжнар. наук. – практ. конф. (13-15 черв. 2005 р., м. Мелітополь). – 2005. – С.56-57. Опытное хозяйство «Мелитопольское» // Кто есть кто на Мелитопольщине. – Х., 2004. – С. 50,146-150. Голдобін А. Мамаєв Іван Гнатович: [Дир. дослід. господарства „Мелітопольське” інституту зрошув. садівництва Аграрної академії наук України з 1972 р.] // Голдобін А. Запорізька Алея Слави - народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.613-64. Сидоренко М. Сад душі не відпускає... – Запоріжжя, 2002. – 147 с. * * * Позднякова Т. Водозберігаючі режими зрошення яблуні для умов Півдня степової зони України: [Результати досліджень на базі саду відділку № 3 ДП ДГ „Мелітопольське”] // Агроном. -2006. - №2. – С. 116-117. Ерещенко Ю. Есть в наших краях чудо – сад // Надежда. – 2005. – 3 февр.- С.7. Онойко О. Черешневый сад: [Гос. предпр. «Опытное хозяйство «Мелитопольское»] // Блиц – Запорожье. – 2004. – 6 сент. С.12. Пчелка Н. Раундап в интенсивном яблоневом саду на юге Украины: [Опыт ОПХ «Мелитопольское»] // Садоводство и виноградарство. – 2004. - № 4. – С.12.
23 вересня – 60 років від дня народження колишнього Запорізького міського голови О.В.Поляка (1948-2003), Почесного громадянина м. Запоріжжя (2003)
	„Поляк Олександр Володимирович – людина , яку люблять і поважають мешканці міста. У нього за плечима біографія, якою можна пишатися, у ній є служба в міліції від рядового до начальника кримінальної міліції, генеральські погони. Був депутатом обласної та міської рад Запоріжжя. Має звання магістра права Міжнародної Академії ЮНЕСКО. Активний господарник. Нагороджений багатьма державними нагородами.” (Золота книга української еліти. – К., 2001. – Т.3. – С. 326-327). У червні 2000 року із 12 претендентів на посаду міського голови більшістю голосів запоріжці обрали генерала УМВС Олександра Поляка. Свою професійну біографію Олександр Володимирович розпочав рядовим міліціонером і дослужився до начальника відділу кримінальної міліції Запорізької області. В його послужному списку – сотні розкритих злочинів. Останніми роками, маючи звання магістра права у Міжнародній Академії ЮНЕСКО та будучи депутатом обласної та міської рад, Олександр Поляк завжди обстоював інтереси жителів Запоріжжя, вважаючи, що влада мусить бути підзвітною перед тими, хто віддав за неї свої голоси. Громадяни мають почуватися господарями свого міста, а не бути прохачами у влади. Чітко усвідомлюючи, що виправдати довіру виборців можна лише рішучими діями економічного характеру, Олександр Володимирович наполіг на відкритому формуванні міського бюджету й залученні інвестицій. Складовими гарного міста , на думку мера, є насамперед зручність, затишок та безпека. Тому велика увага в роботі Олександра Поляка надавалася відновленню житлового, комунального і транспортного господарства, вирішенню екологічних проблем, боротьбі проти корупції та злочинності. Обійнявши посаду мера, Олександр Володимирович одразу провів кардинальні кадрові зміни, призначивши на провідні посади в міській раді енергійних, принципових і чесних людей, яких знав і яким довіряв. У короткий термін було розроблено фундаментальні програми соціально-економічного та культурного розвитку міста, соціальної захищеності населення. Було проведено серйозні аналітичні дослідження найбільш проблемних питань, не вирішених у місті, та визначено способи їх розв’язання. Співпраця з бізнесменами, директорами великих підприємств уможливила реалізацію багатьох проектів мера. З ініціативи Олександра Поляка було детально досліджено міські об’єкти, що перебували в аварійному стані. За підсумками було розроблено технічні обґрунтування і підготовлено пропозиції до Верховної Ради. Завдяки Олександру Поляку почала втілюватися в життя мрія запоріжців – будівництво мостів через р. Дніпро. Було залучено кількох серйозних інвесторів, що дало можливість розпочати реалізацію програми „Проспект - 2000” з благоустрою проспекту ім. Леніна – однією з найбільших у Європі вулиць. В 2002 році Олександр Володимирович Поляк вдруге отримав перемогу на виборах міського голови. Він розпочав реставрацію фасадів будинків на проспекті Леніна, реконструкцію площі 12 Квітня, бульвару Шевченка, проспекта Металургів, провів реконструкцію вулиці Перемоги. Олександр Поляк мріяв побудувати в Запоріжжі сучасний європейський стадіон... Помер раптово, несподівано. 22 лютого 2003 року його серце зупинилося... Попрощатися з ним на площу біля Будинку культури „Дніпроспецсталь” прийшло близько 100 тис. чоловік. Багато хто плакав. Цілковито різні люди, які раніше його не знали, але бачили його роботу... За рішенням сесії міської ради площа 12 Квітня та однойменна зупинка громадського транспорту зараз носить ім’я Олександра Поляка; йому присвоєне звання „Почесний громадянин Запоріжжя” (2003). У лютому 2004 року на могилі Олександра Володимировича було встановлено пам’ятника, а в жовтні 2005 року – відкрито барельєф на площі його імені. З 2003 року найкращим освітянам вручають стипендії імені Олександра Поляка. 2005 року стартував Міжнародний дитячо-юнацький турнір з футболу пам’яті мера Запоріжжя О.Поляка. Він по-справжньому любив футбол і свого часу як голова Запорізької обласної федерації футболу багато зробив для розвитку цієї популярної гри. Він зумів відродити першість Запорізької області, сприяв проведенню великої кількості дитячих та юнацьких турнірів, розпочав реконструкцію стадіона „Металург” і мріяв про великі перемоги запорізького футболу. Роботу мера оцінювали не лише мешканці Запоріжжя: на державному рівні його діяльність була відзначена багатьма нагородами. У травні 2001 року Олександр Поляк став лауреатом Міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості „Золота Фортуна”; був нагороджений Орденом Пошани (2002), орденом „За заслуги” -ІІІ ступеня (2002), медалями „За бездоганну службу” ІІІ ступеня (1978), ІІ ступеня (1983), „За розвиток регіона” (2002) та ін. Література про життя та діяльність Прерванный полет: [А.Поляк]; Пуск новой троллейбусной линии на Южный жилмассив: [Фото:А.Поляк, Е.Карташов]; Почетные граждане города Запорожья: [В т.ч. А.Поляк (2003)] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С. 224-233, 249, 304. Радибог С.С. Вклад А.В. Поляка в развитие г. Запорожья // Наука і вища освіта: Тези доп. учасників ХІІІ міжвузів. студ. наук. конф. – Запоріжжя, 2005. – Ч.2. – С.79. Поляк О.В. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави. – Дніпропетровськ, 2002. – С.700. Поляк О.В. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001р. – К. – Запоріжжя, 2002. – С.46. Поляк О.В. //Золота книга української еліти: Інформ.-імідж. альманах у 6 т. – К., 2001. – С. 326-327. Поляк О. В. // Хто є хто на Україні. 2000 р. – К., 2000. – С. 384. Поляк О.В. // Шиханов Р. Керівники міста Запоріжжя (1939-2000 рр.). – Запоріжжя, 2000. – С.33. * * * Шак В. Два генерала: [Автор статьи пишет книгу о двух генералах: П.Григоренко и А.Поляке] // МИГ. – 2007. – 22 февр. (№8). – С.2. Глазунова Е. Помним! // Правда.- 2007.- 22 февр.- С.3. Яворский А. 2007: Факты и комментарии. Мысли, пойманные на лету. Размышления о прошлом, настоящем и будущем. Наставления, замечания, пожелания. Завещание потомкам: [В т.ч. об А.В.Поляке] // Выбор. – 2007. – 25 янв. – С.2; 1 февр. – С.1, 2; 8 февр. – С.1, 2. Арбузова С. Генерал заставил город задуматься // Комсомольская правда в Украине (Запоро. вып.).- 2006.-22 февр.- С.6. Береза А. Он чувствовал, что нужен людям // МИГ.- 2006.- 23 февр.- С.13. Полещук А. Человек, который был Мэром //Іскра.- 2006.- 21 сент.- С.4. Лозовой Н. Мы живем, пока нас помнят // Іскра.- 2005.- 24 февр.- С.2. Зотов В. Об Олександре Поляке и другой власти: [Беседа с бывш. Зам. А.Поляка ; Записала В.Кундалева] // Іскра.- 2004.- 23 сент.- С.4. Александру Поляку сегодня исполнилось бы 56: Мы помним тебя, мэр! // Іскра. – 2004. – 23 сент. (№25). – С.3. Каныгин П. В Запорожье таких похорон еще не было!: [22 февраля умер мэр города А.Поляк] // Комс. правда. – 2003. – 25 февр. Панкратов В. От нас ушел мэр: Как это было по слухам и на самом деле: [Журналист. расследование причин смерти А.Поляка] // Приднепров. телеграф. – 2003. - № 14. Матвеева Е. Александр Поляк о проблемах и перспективах Запорожья // Запороз. Січ. – 2003.- 13 лют. – С.1,4. Матвеева Е. Запорожье – 2003: задачи и перспективы: А.Поляк уверен, что у города есть второе дыхание // Досье. – 2003. – 23 янв. – С.4. Москаленко В. «Наша команда: губернатор-мэр»: [Е.Карташов и А.Поляк (г.Запорожье)] // Улица Заречная. – 2003. - № 5 (6 февр.). – С.5. Абліцов О. Голова віддає... свою зарплату: [Міський голова Запоріжжя О.Поляк перерахував свою зарплату на реконструкцію стадіону «Металург»] // Голос України. – 2002. – 17 жовт. Знаменский А. Из «досье» Александра Поляка // Индустр. Запорожье. – 2002. – 26 марта. – С.4. Веретюк Е. Есть вопрос к мэру?: Зайди на сайт: (1 нояб. открылся обновлен. web-сервер (или сайт) Запорож. горисполкома и горсовета) // Индустр. Запорожье. – 2002. – 5 нояб. – С.2. Поляк А. «Я хочу сделать Запорожье лучшим городом на Украине» // Досье. – 2002. - №13. – С.3. Поляк А. «Чем больше мы будем болтать о ценностях и ничего не делать, тем хуже будет для острова Хортица...» // Досье. – 2002. – 20 июня. – С.5-6. Поляк А. К власти в Запорожье рвется старая команда, в которой объединились партноменклатура и капиталисты // Досье. – 2002. - № 10. – С. 5; № 11. – С. 5. Поляк А. «Результаты голосования говорят о том, что мы стали патриотами своего города» // Досье. – 2002. – 11 апр. – С.5. Яворский А. Еще раз о том, откуда ветер дует, или Кому наступил на мозоль Александр Поляк? // Досье. – 2002. - № 13. – С.12-13. Лауреат „Золотої фортуни” – міський голова: [О.Поляк] // Запороз. Січ. – 2001.- 15 трав. Поляк А. «Год назад не представлял, насколько болен наш город» // МИГ. – 2001. – 7 июня. Поляк А. «Давайте поставим вопрос так: жулью в городе места нет» // Досье. – 2001. - № 4. – С.5. Поляк А. Запорожцы достойны жизни в красивом городе // Запороз. Січ. – 2001. – 6 груд. Поляк А. «Моя цель – возродить доверие к власти»: Интервью с мэром Запорожья записал А.Василенко // Досье. – 2001. - № 43. – С. 4. Поляк А. Работы много, но отказываться от ее выполнения нельзя: [Развитие футбола в обл. за 10 лет Независимости Украины] // Команда. – 2001. – 11 дек. Козырев А. Олександр Поляк: "Мои нравственные принципы основываются на понятиях муж ской чести, благородства и порядочности" // Наш город.- 1998.- 24 марта. Яненко В. Генерал, котрому верят // Проспект.- 1998.- №12.- С.3. * * * С любовью к родному городу: Фотоочерк о праздновании 235-летия города Запорожья. – 112 с. – Из содерж.: [Бюст А.Поляка в Запорожье: Фото] . – С.22. * * * Открыт барельеф Александру Поляку: [11 окт. на пл. 12 Апреля] // Верже. – 2005. – 13 окт. – С. 3. 21 февраля 2004 г. открытие памятника А.В.Поляку на Осипенковском кладбище: [есть фото] // Подробности. – 2004. – 26 февр. – С. 4-5. Журавлев А. «Вариантов памятника Александру Владимировичу Поляку было много – в полный рост, в полуфигуру, но родные выбрали один...»: [Беседа кор. с создателем памятника – архитектор К.Чудновский и скульптор П.Антып] // Подробности. – 2004. – 4 марта. – С. 4-5. Красильничук Открыт памятник Александру Поляку: [бывшему мэру г.Запорожья – на Осипенковском кладбище] // Улица Заречная. – 2004. - № 9 (26 февр.). – С. 2. Піддубна О. Найкращим пам’ятником Олександру Поляку має стати оновлене місто: [Меру О.Поляку встановлено пам’ятник на могилі] // Запороз. Січ. – 2004. – 24 лют. – С.3. * * * Стартовал турнир памяти Александра Поляка: [Футбол] // Іскра. – 2007. – 29 марта (№13). –С.11. Лелека О. Футбольный мемориал Александра Поляка // Вольница. – 2005. - 31 марта (№ 2). – С.1. Зотов В. Благотворительный фонд «Александровский» будет воплощать в жизнь идеи Поляка // Досье. – 2003. – 27 нояб. – С.5. Кириленко В. Вручення стипендій імені Олександра Поляка: [Освітянам обл.] // Запороз. Січ. – 2003. – 26 квіт. – С.3.
Вересень – 80 років 91928) від дня заснування ВАТ „Мелітопольський завод „Автогідроагрегат”
	Завод, що посідає помітне місце серед підприємств Мелітополя, був заснований у 1928 р. як машино-тракторна майстерня. Того ж року, у вересні, статус його було змінено: підприємство отримало назву „Мелітопольський ремонтний завод” (МРЗ). Більше 30 років тут ремонтували автомобілі, трактори, виготовляли пилорами, деяку сільгосптехніку та запчастини. У 1959 р. починається новий період розвитку підприємства. Виробництво реконструюється, і завод переходить на випуск вузлів гальмівної системи для вантажівок ГАЗ-51, для комплектації машин ЗАЗ-965, 966, 968, „Таврія”, випускає деталі для Горьковського і Московського автомобільних, Ярославського й Мелітопольського моторних заводів. Продукція „Автогідроагрегату” (назва з 1977 р.) стає добре знаною у 33 країнах світу. Економічна криза 90-х років важко позначилася на підприємстві: ще кілька років тому знову стати на ноги здавалося неможливим. І сучасний стабільний стан заводу – це непоганий приклад результатів антикризового менеджменту, до якого вдалося тодішнє керівництво підприємства. Рішення було несподіваним. Голова правління ТОВ „Мелітопольський Автогідроагрегат” Євген Балицький, його однодумці запропонували низку заходів, чи не найголовнішим з яких стало будівництво нового ливарного цеху. Що це давало? Замикався технологічний цикл, контроль за якістю продукції здійснювався на місці, а головне, свої виливки були значно дешевші за покупні. Сьогоднішній щомісячний обсяг у 1,5 мільйони грн. тільки для ЗАЗу і ще на півмільйона гривень запчастин свідчать про правильність цієї стратегії. „АГАТ” працює рівно, ритмічно, про якість продукції свідчить хоча б те, що з автозаводського конвеєра повністю витіснили конкурентів. Непогані й перспективні: постачання продукції для двох моделей чеської „Шкоди”, для "Фольксвагена" – все це для заводу в Західній Україні, для якого агатівці готові давати вироби із запорізького металу. Не виключене також створення спільного підприємства з польським філіалом „Делфі”, яка комплектує конвеєри „Мерседеса”, того ж „Фольксвагена” й інших. А це означатиме збільшення щомісячного обсягу до 6, а то й 9 мільйонів гривень. Одне слово, в „АГАТі” є всі підстави впевнено дивитися у день прийдешній. Література ООО «Мелитопольский «Автогидроагрегат» // Кто есть кто на Мелитопольщине. – Х., 2004. – С. 30-31. ТОВ «Завод Агат» // Запорізька область: Іл. енц. – Запоріжжя, 2004. – Т.ІІ. – С. 245. Киреєва Л. „Автогідроагрегат” // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2001. – Т.1. – С.96. * * * Брага А. Мы не затерялись на выставке в Москве: (Об итогах участия мелитоп. предпр. «АГАТ» в традицион. Москов. междунар. «Автосалоне-2006») // АГАТ. – 2006. - № 7 (сент.). – С.1. Брага А. От работы на запчасти – к европейского уровня сборке // АГАТ. – 2006. - № 6 (авг.). – С.1. Брага А. Амортизаторы отправятся в зарубежье. Пока что ближнее... // АГАТ. – 2006. -№5 (июнь). – С.1. Брага А. Нашу продукцию ждут потребители: [Об участии Мелитоп. з-да «Автогидроагрегат» в двух киевских отраслевых выставках] // АГАТ. – 2006. - № 4 (май). – С. 1,2. В Запорожье будут собирать «девятки»: [С двигателями мелитоп. предпр. «Автогидроагрегат»] // Мрія. – 2003. – 2 окт. (№40). – С.2. Тимофеев В. „Автогидроагрегату” – 75 // Новий день. – 2003. – 24 сент. – С.8. Тимофеев В. „АГАТ”: работа, зарплата, перспектива // Новий день. – 2003. – 29 трав. – С.3. Тимофеев В. Мелитопольский завод „Автогидроагрегат” // Новий день. – 2002. – 12 груд. – С. 2-3. Кузнецова А. У „Агата” сменились и хозяева, и руководители // Мелитоп. ведомости. – 2000. – 4 мая.
ЖОВТЕНЬ 2 жовтня – 70 років О.Ф. Возіанову, директору Українського НДІ урології та нефрології, Герою України (2000), уродженцю м. Мелітополя
	Возіанов Олександр Федорович народився 2 жовтня 1938 року в м.Мелітополі. Після закінчення Київського медичного інституту (1962), служив у військово-морському флоті. З 1968 року працював на кафедрі урології Київського медичного інституту (нині – Національний медичний університет), де пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри. У 1970 році захистив кандидатську, а в 1978 році – докторську дисертації. З послужного списка ювіляра: 1987 року О.Ф.Возіанов очолює Інститут урології та нефрології, 1991 - 2000 рр.– начальник Лікувально – оздоровчого об`єднання при Кабінеті Міністрів України; 2000 – 2002 рр. - начальник Державного лікувально-оздоровчого об` єднання при Президентові України, 2003-2005 рр. – 1-й заступник начальника Державного управління справами Президента України; з жовтня 2006 р. – радник Прем`єр Міністра України. Наукові розробки академіка О. Возіанова є вагомим внеском у фундаментальну науку та прикладну медицину. Головні напрями його наукової діяльності – розробка функціональних методів діагностики та хірургічного лікування основних урологічних захворювань. Загального визнання набули його роботи з проблем пухлин передміхурової залози. Ним вперше розроблено класифікацію передпухлинних станів і раку передміху-рової залози і сечового міхура, оригінальну методику операції і запропоновано спеціальний інструментарій при вилученні доброякісної пухлини передміхурової залози, вперше в країні широко впроваджено радикальну операцію при злоякісних пухлинах передміхурової залози. За ці дослідження у 1983 році йому було присуджено Державну премію України в галузі науки і техніки. О.Ф.Возіановим засновано першу в Україні лабораторію термодіагностики, відкрито перше відділення екстракорпорального дроблення каменів у нирках. Велике значення мають дослідження вченого з вивчення клітинних і молекулярних механізмів розвитку раку сечового міхура і впливу на цей процес радіаційного забруднення середовища після аварії на ЧАЕС. Відомий у всьому світі як блискучий хірург-уролог, Олександр Федорович своїми руками врятував життя десяткам тисяч хворих. Результати своїх досліджень О.Ф.Возіанов опублікував майже в 400 наукових працях, в т.ч. близько 30 монографій. Має 15 винаходів. Він неодноразово виступав з програмними доповідями в різних країнах світу на найвизначніших наукових форумах урологів і нефрологів, створив велику школу урологів, підготував понад 40 докторів і кандидатів наук. Багато хто з його учнів – професори та керівники наукових закладів. Олександр Федорович – визначний організатор науки, однин з фундаторів Академії медичних наук України, був призначений її президентом-організатором, провів велику роботу щодо її створення у 1993 році та обраний її першим президентом (переобирався у 1998 році на другий термін). Заслуги О.Ф.Возіанова у розвитку медичної науки широко відзначені в Україні і за кордоном. Він обраний академіком НАНУ (1991) і АМНУ (1993), головою Української урологічної асоціації, членом Міжнародної, Європейської та Американської урологічних асоціацій, дійсним членом Експертної ради Міжнародного біографічного центру (Кембридж, Велика Британія). В 1996 році Міжнародний біографічний центр та Американський біографічний центр визнали О.Ф.Возіанова одним із 500 найвпливовіших і найвизначніших учених світу, а в 1997 році цими ж установами його визнано людиною року. Йому присвоєне звання Героя України (2000) з врученням ордена Держави, звання "Заслужений діяч науки і техніки України" (1986), двічі лауреат Державної преміїУкраїни в галузі науки і техніки (1986, 2001). Література Возіанов О.Ф. // Хто є хто в Україні.- К., 2007. – С.160. Возіанов О.Ф. // Шаров І. Вчені України: 100 видатних імен. – К., 2006. – С. 75-77. Возіанов Олександр Федорович // Новітня історія України: імена, звершення, творчість. – К., 2003. – С.96. Возіанов Олександр // Золота книга української еліти. – К., 2001. – Т.6. – С.180. Возіанов О.Ф. // Хто є хто на Україні. – К., 2000. – С.77.
10 жовтня – 130 років від дня народження О.В.Вінтера (1878-1958), начальника будівництва Дніпрогесу
	Олександр Васильович Вінтер народився в 1878 році в селищі Старосельці Гродненської губернії (зараз – територія Польщі). Радянський енергетик, академік АН СРСР. В 1899 році вступив до Київського політехнічного інституту, та незабаром за участь в студентських заворушеннях був виключений із навчального закладу. Через рік його знову заарештували і висланий до Баку під нагляд поліції. Там він приймав участь в роботах з розширення електричних станцій з використанням перших в Росії паротурбін. 1907-1912 рр. – навчався в Петербурзькому політехнічному інституті. Потім працював помічником начальника, начальником будівництва першої в Росії районної електростанції на торфі (зараз – ДРЕС ім..Класона). Після Жовтневої революції - начальник будівництва Шатурської ДРЕС. В 1927-1932 рр.- начальник Дніпробуду. Саме він змінив проект академіка Олександрова (запропонував виготувати 9 турбін по 30 тис. кВт). Американці,що виконували замовлення, того часу не робили турбіни такої потужності. Вінтер обчислив оригінальну зварну конструкцію генератора та ротора. Це було "ноу хау" – після вдалого його упровадження у всьому світі стали використовувати зварні конструкції. Очолив Олександр Васильович і будівництво, монтаж заводів Дніпровського промислового комбінату. З 1944 року Вінтер – заступник директора енергетичного інституту АН СРСР. Помер в 1958 році. Іменем О.В. Вінтера названо бульвар у Ленінському районі м.Запоріжжя, встановлено пам`ятник. Література Александр Васильевич Винтер // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.127. Марочко В. Вінтер Олександр Васильович // Енциклопедія історії України.- К., 2003.- Т.1: А – В.- С.570. Люди русской науки: Очерки о выдающ. деятелях естествознания и техники: Техника. – М.: Наука, 1965. – 783 с. – Из содерж.: Александр Васильевич Винтер: [В т.ч. список основных трудов и литературы о нем] . – С.670-679. Кто был кто в Великой ОТечественной войне. 1941-1945.Люди. события. Факты: Справочник. – М.: Республика, 2000. – 431 с. – Из содерж.: Винтер А.В. – С.32. * * * Власов О. Александр Винтер: «Начнем с фабрики – кухни!» // МИГ. – 2007. – 11 янв. (№2). – С.14. Власов О. Александр Винтер: «Прошу запретить продажу водки во всем районе!» // МИГ. – 2007. – 18 янв. (№3). – С.50. Власов О. Александр Винтер – «фигура исключительная» // МИГ. – 2007. – 25 янв. (№4). – С.50. Носков В. Крестный отец Запорожья: Настоящим отцом – основателем города можно считать А.Винтера // Правда. – 2006. – 30 ноябр. (№ 4). – С.18. * * * Город и его памятники: [В т.ч. о памятнике А.В.Винтеру] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. - С.306. Пам’ятник академіку О.В.Вінтеру на бульварі його імені: [Фото] // Народжений Дніпрогесом: До 60-річчя Ленін. р-ну м. Запоріжжя. – Запоріжжя, 1996. – С. 23.
12 жовтня – 50 років (1958) Запорізькому телецентру
	Відкриття Запорізької телевізійно-ретрансляційної станції - технічного будинку і 180-метрової телевізійної вежі відбулося 12 жовтня 1958 року. Спочатку вона ретранслювала передачі телевізійних центрів Дніпропетровська і Харкова. Значну допомогу в будівництві та забезпеченні обладнанням надавали підприємства м. Запоріжжя. 4 серпня 1959 р. відбулася перша телепередача із студії Запорізького телецентру. Література В Запорожье більше нет "падающей" башни: [Закончены работы по укреплению телевышки Запорож. телецентра] // МИГ по выходным.- 2006.- 10 февр.(№6).- С.2. Багнюк А. Падає, як у Пізі: Запорізька телевежа дублює долю Пізанської башти, хоча зводили її не в середньовіччі // Україна молода.- 2004.- 16 берез. Иванченко И. В кадре и за кадром // Индустр. Запорожье. – 1990. – 6 мая. Ставничий А. Экран и голос Запорожья // Индустр. Запорожье. – 1980. – 7 мая. Горбунов Я. Запорізький телецентр // Запоріз. правда. – 1958. – 9 серп. Варламов Н. На строитель стве телевизионного центра // Запорож. правда. – 1957. – 18 мая. Мешков В. Запорізький телецентр став до ладу // Запоріз. правда. – 1958. – 12 жовт.
14 жовтня – 65 років (1943) від дня визволення м. Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників
	Пусть прошло столько лет И пусть больше пройдет – Память Вечным огнем Сквозь года меня жжёт. Шпили братских могил, Как штыков остриё, Через время вонзаются В сердце моё. В.Кенышев Звільнення Запоріжжя від німецько-фашистських загарбників – одна із найважливіших операцій періоду Великої Вітчизняної війни. Запорізькому плацдарму гітлерівські війська надавали особливого значення, адже за ним знаходилися важливі економічні райони Криворіжжя, Нікополя, Марганця, від яких залежала боєздатність німецької армії. Ворожа армія мала наказ за всяку ціну втриматися на цьому рубежі. Завчасно було споруджено 2 оборонних укріплення щільно укомплектованих бойовими дотами, дзотами, мінними полями, протитанковими ровами: перше – на сході міста завдовжки 40 км; друге знаходилося на його околицях. На плацдармі знаходилося до 50 тис. солдат і офіцерів, біля 1 тис. гармат, 200 танків. Ставка Верховного головнокомандування поставила перед Південно-Західним фронтом завдання: в першій половині жовтня 1943 р. звільнити м. Запоріжжя. Ретельно вивчивши ворожі позиції, було прийнято рішення: головний удар нанести вночі на південному заході міста. Для прориву оборони ворога вибрали ділянку в 10-15 км у південно-східній його частині . Для боротьби безпосередньо у місті створювалися штурмові групи. Атака розпочалася 10 жовтня о 22 години 30 хв. після планової артилерійської та авіаційної підготовки. Ворог чинив відчайдушний опір, неодноразово розпочинав контратаки, але безуспішно. 14 жовтня всі армії (3-я і 8-а гвардійські, 12 об’єднаними зусиллями ліквідували ворожий плацдарм і звільнили м. Запоріжжя, великий обласний і промисловий центр України, важливий транспортний вузол залізничних і водних шляхів. Відзначаючи подвиг наших воїнів у битві за визволення міста Запоріжжя, наказом Верховного Головнокомандувача всім учасникам боїв була оголошена подяка, а 31 з’єднанню і частинам, які особливо відзначилися у битві, присвоєне почесне найменування „Запорізьких”. Запоріжці свято бережуть пам’ять про радянських воїнів, які загинули в боях за їхнє місто. На вулицях, проспектах встановлено понад 40 пам’ятників, споруджені меморіальні комплекси на братських могилах. Література Время выбрало нас: Запорожцы на фронтах Великой Отечественной войны. – Запорожье: «Дикое Поле», 2005. – 382 с. Запорожье в огне: [В т.ч. об освобождении города от нем.-фаш. захватчиков] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.144. Буцько О. Запорізька наступальна операція 1943 року // Енциклопедія історії України.- К., 2005.- Т.3: Е-Й.- С.266. Память жива: Правда о Великой Отечественной войне глазами участников обороны и освобождения Запорожья. –Запорожье: «Дикое Поле», 2003. – 480 с.: 16 л іл. - Из содерж.: Качан С. Единой дружной семьёй. – С. 409-412. Тараненко С. Запоріжжя // Книга пам’яті України: Запорізька область: місто Запоріжжя (А-О). – Дніпропетровськ, 1994. – С.17-25. * * * Дубровин И.А. Милиция и НКВД в обороне и освобождении города Запорожья от немецко-фашистский захватчиков // Закон і право. – 2006. – 2 жовт. – С. 3,5. Мы неслись в атаке к Запорожью и крутым днепровским берегам // Запороз. Січ. – 2006. – 14 жовт. Крахмалев В.И. 14 октября – День освобождения Запорожья от немецко-фашистских захватчиков // Компас. – 2006. – 12 окт. – С.5.
14 жовтня – 25 років (1983) Музею історії запорозького козацтва (на о. Хортиця)
	Музей історії запорозького козацтва Національного заповідника „Хортиця” було відкрито 14 жовтня 1983 року як Музей історії м. Запоріжжя. Розташований він біля північних скель Хортиці, неподалік мальовничого урочища Чорна Скеля. Приміщення музею зведено за проектом архітекторів М.Л.Жарикова і В.Г.Стефанчука. З оглядового майданчика добре видно греблю Дніпрогесу та залишки незатоплених порогів. Над художнім оформленням музею працювали художник-монументаліст А.В.Гайдамака та художник Скорупський І.Г. Національне відродження та посилення інтересу до вивчення запорозької тематики у 80-х роках обумовило перепрофілювання музею в Музей історії запорозького козацтва (1988 р.). Фондова колекція закладу комплектувалася на матеріалах, переданих із Львівського, Луганського, Ровенського та інших музеїв, а також із надходжень археологічних та етнографічних експедицій. На сьогоднішній день тут зібрано понад 32 тис. музейних предметів. Експозиційна площа музею становить 1600 квадратних метрів, де виставлено матеріали у п’яти розділах: • „Хортиця в найдавніші часи”; • „Виникнення та формування запорозького козацтва”; • „Військове мистецтво запорозьких козаків”; • „Господарство на Запорозьких Вольностях”; • „Заселення краю”та в трьох діорамах художника М.В.Овечкіна: • „Битва Святослава біля Дніпрових порогів у 972 р.”; • „Військова рада на Січі”; • „Нічний штурм м. Запоріжжя радянськими військами 14 жовтня 1943 р.”. Систематично організовуються виставки, присвячені історії запорозького козацтва: „Запорізьке козацтво та Річ Посполита у XVII ст.”, „Православ’я на запорозьких землях” та ін. Музей історії запорозького козацтва є одним з найцікавіших туристичних об’єктів в Україні. Література Путівник по музєю / Музей історії запорозького козацтва Національного заповідника „Хортиця”. – Запоріжжя, 2006. - [19 с.] [Музей історії запорозького козацтва] // Запорізька пектораль. – Запоріжжя, 2004.- С.43. Музей історії запорозького козацтва // Національний заповідник „Хортиця”. – Київ, 2003. – С.8. Музей історії козацтва на Хортиці // Лях С.Р., Лях О.К. Історія рідного краю: Підруч. 8 кл. – Запоріжжя, 2000. – С. 170 Музей історії запорозького козацтва: [Буклет]. – Запоріжжя, 1995. - [6 с.] Музей історії Запоріжжя: [Комплект листівок]. – Київ, 1988. - [11 с.] Шевченко Т.К., Голубкова Т.М. Музей истории Запорожья: Путеводитель. – Днепропетровск: Промінь, 1985. – 40 с.
18 жовтня - 85 років від дня народження В.Й.Гнаровської (1923 – 1943)
	Гнаровська Валерія Йосипівна народилася 18 жовтня 1923 року в селі Модолицях Плюського району Псковської області в сім’ї службовця. В діючій армії з липня 1942 року. Безсмертний подвиг зробила на запорізькій землі. Санінструктор 907-го стрілецького полку 244-ї стрілецької дивізії 12-ї армії червоноармієць В.Й.Гнаровська 23 вересня 1943 року на підступах до М.Запоріжжя, в районі села Вербове Вільнянського району біля шосе Москва-Сімферополь, на лісосмугу, де знаходилася з пораненими воїнами Валерія , рухався німецький танк. Вона кинула гранату , але цілі не досягла. І тоді, схопивши зв’язку гранат,Валерія кинулася разом з ними під ворожі гусениці. Танк підірваний. В шаленій люті воїни ринулися з помстою на ворога... Ціною власного життя вона врятувала поранених воїнів і зупинила ворожу атаку.Героїчний подвиг В.Й.Гнаровської посмертно відзначений званням Героя Радянського Союзу. Похована в с. Гнаровське (колишнє с. Вербове) Вільнянського району. Література Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня: Дніпропетровськ: січ, 2002. – 774 с. – Із змісту: Запорізькі героїні: [В т.ч. про В.Й.Гнаровську]. – С.83. * * * Подвиг Валерии Гнаровской бессмертен // Компас. – 2004. – 19 февр. (№8). – С. 5. Воловоденко В. Безсмертя: [В.Гнаровська] // Дніпров. вогні. – 2003. – 20 верес. – С.2. * * * Макаренко О. Роздуми про війну: [Вірш, присвяч. Герою Радян. Союзу В.Гнаровській] // Дніпров. вогні. – 2001. – 5 трав. * * * У пам`яті нащадків: Іл. зб., присвяч. увічненню пам`яті жертв Другої світової та локальних війн ХХ ст.. – Запоріжжя: Дике Поле, 2005.- 248 с. – Із змісту: с.Гнаровське [Вільнянського району]. Погруддя Героя Радянського Союзу Валерії Гнаровської; Монументальна стіна "Момент подвигу" на місці поховання праху мужньої героїні:[Фото]. – С.120. Улица Гнаровской: [Жовтневый р-н: г.Запорожье] // Верже.- 2004.- № 28.- С.4. Пам`ятки історії та культури Запорізької області . Вип..2: (Вільнянський, Михайлівський, Ново миколаївський райони).- Запоріжжя, 1999.-136 с.- Із змісту:[Брат. могила рад. воїнів і пам. знак на честь загиблих воїнів-земляків.В цій мигилі поховано і В.Гнаровську].- С.40-41.
25 жовтня – 70 років (1938) І.І.Смолію, акторові Запорізького академічного обласного муздрамтеатру імені В.Магара, народному артисту України
	Народний артист України І.І.Смолій народився 25 жовтня 1938 року. Свою театральну діяльність він починав із самодіяльного драматичного гуртка в сільському клубі. Ще восьмикласником грав у виставах в селі Чапаєвка Пологівського району.Після служби в армії юнак вступає до Харківського інституту мистецтв. учився в Леся Сердюка, народного артиста СРСР. Навчали його також такі прекрасні педагоги, як Р.Черекашин (сценічна мова), В.Єрик та О.Борисова (танці). Близько двох сотень найрізноманітніших ролей зіграв актор за своє життя. Серед них – Мартин Боруля (І.Карпенка-Карого), Павелене („Каса маре” Й.Друце), Дмитро („Не судилось” М.Старицького), Микита („Ой, не ходи, Грицю” М.Старицького), Олексій, Скорик („Сватання на Гончарівці” Г.Квітки-Основ’яненка). До речі, працював усі ці роки Іван Смолій тільки в одному колективі – Запорізькому академічному обласному муздрамтеатрі імені В.Магара. У „Веселій Січі” Іван Ілліч – курінний почесного куреня. Має козацьке прізвисько Тризуб. Читає зі сцени гумористичні твори П.Глазового, П.Ребра, В.Чубенка, М.Білокопитова та інших письменників. Крім роботи в театрі й викладання в музучилищі імені П.Майбороди, він найчастіше буває в школах. Читає учням вірші й поеми Тараса Шевченка, гумор і сатиру. І дивлячись на нього, мабуть, дехто також починає мріяти про сцену, про театр. Можливо саме там, за шкільними партами, й навчаються нині майбутні його послідовники. Література Україна. Президент. Про нагородження працівників підприємств, установ та організацій: [Звання нар. арт. України присвоєно у т.ч. Смолію І.І.]: Указ від 21 серп. 2004 р. №951 // Уряд. кур’єр. – 2004. – 28 серп. (№ 161). Іван Смолій – народний артист України // Запороз. Січ. – 2004. – 2 верес. Юрик П. Вихователь театральних митців // Земля і власність. – 2004. – 15 листоп. – С.11. Олейник С. Дайте людям денег, и они придут в театр // Ул. Заречная. – 2002. – 8 мая (№19). – С.12. Златопольська Л. Щастя в гармонії // Комсомолець Запоріжжя. – 1998. – 19 листоп. – С.12. Нещерет Т. Одкровення напередодні ювілею // Запороз. Січ. – 1998. – 24 жовт.
28 жовтня – 70 років (1938) генеральному директорові ВАТ «Мотор Січ» В.О.Богуслаєву, Герою України, Почесному громадянину м.Запоріжжя (2003)
	Богуслаєв В’ячеслав Олександрович народився 28 жовтня 1938 р. в сім’ї робітників у м. Уральськ (Казахстан). Після закінчення школи працював машиністом-дизелістом на місцевому суднобудівному заводі. Одночасно навчався на заочному відділенні Саратовського політехнічного інституту та закінчити його не зміг у зв’язку із призивом до лав Радянської Армії. В 1961 р. В’ячеслав Олександрович прийшов працювати на Запорізький моторобудівний завод. Працювавши деякий час слюсарем, В.О. Богуслаєв починає навчання в Запорізькому машинобудівному інституті імені В.Я.Чубаря. після закінчення якого обіймав посаду інженера-конструктора відділу головного технолога (1966-1969 рр.). В 1969 р. його призначають начальником відділу заводу, а в 1973 р.- директором філіалу „Мотор Січ” у м. Волочиськ Хмельницької області. П’ятнадцять років директорства стали хорошою школою для керівника підприємства і в 1988 р. він стає генеральним директором кращого і найбільшого в країні моторобудівного заводу. Всі ці роки В.О. Богуслаєв не тільки керував багатотисячним колективом, але й навчався сам і вчив інших. Будучи деканом філіалу факультету „Авіадвигунобудування” Харківського авіаційного інституту, в 1990 р. він захистив кандидатську дисертацію, а в 1993 р. – докторську. В 1992 р. В.О. Богуслаєв стає президентом міжрегіональної асоціації промисловців України, а також Запорізької асоціації „Співдружність”, обирається депутатом Запорізької обласної Ради багатьох скликань, тепер-народний депутат України. В`ячеслав Олександрович-академік інженерних наук України і Академії транспорту Російської Федерації, доктор технічних наук, професор. Він - один із перших Героїв України (2000р.). За велику роботу по розвитку духовності народу України йому присвоєно звання лауреата Міжнародної премії імені В.Вінниченка за меценатство. Література Неделимое небо Богуслаева: Восемь встреч с одной биографией: Докум. очерки / Сост. А.Малинов. – М.: Новости, 2003. – 503 с. * * * Хто є хто в Україні.- К., 2007.- С.90. Кто есть кто в Верховной Раде: Откуда, с кем, когда. – К., 2006. – 284 с. – Из содерж.: Богуслаев В.А. – С.11. Богуслаев В.А. // Губернський календар на 2006 рік. – Запоріжжя, 2005. - [28 жовт.] Богуслаєв В.О. // Ділова, політична, інтелектуально-творча еліта України: Імідж-календар на 2005 р. - [28 жовт.] Запорожцы – Герои Украины: [В т.ч. В.А.Богуслаев] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.300. Внуков Ю. Богуслаєв В’ячеслав Олександрович // Енциклопедія Сучасної України. – К., 2003. – Т.3.: Біо-Бя. – С.156-157. Голдобін А. Богуслаєв В.О. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 527-529. Богуслаєв В.О. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001 р. – К. – Запоріжжя, 2002. – С.12. * * * Матвеева Я. Короли и «капуста»: «Суббота плюс» определила самых богатых людей Запорожья: [На 3-м месте – В. Богуслаев] // Суббота плюс. – 2007. – 29 марта (№13). – С.6. Богуслаев В.А. «Нужно работать на будущее» // Позиция. – 2006. – 2 марта (№9). – С.14. Зайцева Н. Вечный двигатель: Ген. дир. В.Богуслаев – о политических рисках укр. авиастроения. // Эконом. известия. – 2006. – 9 март. (№ 40). Ильин С. «Все, что выгодно «Мотору», - выгодно Украине». – утверждает председатель правления ОАО «Мотор Сич» Вячеслав Богуслаев //Позиция. – 2006. – 16 марта (№11). – С.14. Тюрикова К. Вячеслав Богуслаев – претендент на миллиард для авиации // Остров Свободы. – 2006. – 16 нояб. (№43). – С.5. Ахметова Н. Богуслаев идет в парламент. Но с завода не уходит // Мотор Січ. – 2005. – 8 груд. Богуслаев В.А. Экономика не может быть в оппозиции // Позиция. – 2005. – 17 марта Богуслаев В. «Все, что я делаю и буду делать, – для «Мотора» // Мотор Січ. – 2004. – 25 берез. Будерчик Л. По труду и слава!: [В. Богуслаев награжден российским орденом Дружбы] // Ул. Заречная. – 2004. -№ 16. – С.2. Вячеслав Богуслаев – промышленник года // МИГ. – 2003. – 13 марта (№8). – С.2. Вячеславу Богуслаеву вручили знак «Почетного гражданина города Запорожья» // Запороз. Січ. – 2003. – 2 груд. –С.1. * * * Богуслаев Вячеслав Александрович: (Библиогр. список) / ЗОУНБ им. Горького; ОАО «Мотор-Сич». – Запорожье: Издат. комплекс «Мотор-Сич», 2003. – 36 с. – (Сер.: Герои Украины – наши земляки. Вып. 2.).
29 жовтня – 50 років (1958) від дня заснування Запорізького міського дитячого ботанічного саду
	Однією з найяскравіших перлин Запорізького краю є Запорізький міський дитячий ботанічний сад. Унікальність саду в тому, що це єдиний дитячий ботанічний сад в Україні. Діти безкоштовно займаються у гуртках, поглиблюють свої знання з біології, отримують основу знань з екології, зеленої архітектури, допомагають доглядати рослини. Сад заснований 29 жовтня 1958 року. В 1968 році завод „Запоріжсталь” дав матеріали на будівництво теплиці на 100 м2 , а школярі самі побудували її, в 1969 році споруджено іще одну- на 200 м2 . До 1972 року кількість теплиць збільшилась ще на три, а 1984 року (1 січня) було відкрито оранжерею „Зимовий сад” – гордість юннатів та працівників саду. Це скляне сферичне приміщення площею 250 м2 . Зараз тут зібрано біля 140 видів різноманітних рослин, батьківщиною яких є тропіки та субтропіки усього світу. Ще одна окраса „Зимового саду” – басейн. Він бобовидної форми з площею водного дзеркала 12 м2 . Нині територія ботанічного саду складає 12,7 га землі, колекційний фонд налічує близько 2500 видів рослин. До складу саду входять учбовий корпус, дендропарк, альпінарій, квітники, тепличний корпус. Сучасний ботанічний сад має в своєму господарстві 20 теплиць, площею 2000 м2 . Гордістю дітей є „Зимовий сад”, „Кактусарій”, „Лимонарій”, „Розарій”, а також теплиця, де зібрано усі папороті. Велика колекція дерев і чагарників зосереджена в дендропарку. Серед них – магнолія суланжа, аронія чорноплідна, ялівці пірамідальний та козацький, тюльпанове дерево... У ботанічному саду є невеличкий куточок Мексики – оранжерея „Кактусарій”, де росте понад 500 видів кактусів та інших сукулентів. Не менш цікавий „Лимонарій”, в якому ростуть мандарини, апельсини, кінкан, грейпфрут, велетнські лимони вагою 700-800 грамів. Вражає яскравим різноманіттям сортів троянд і тонким ароматом квітів оранжерея „Розарій”. Тут є чайно-гібридні, мініатюрні, плетисті троянди. Запорізький ботанічний сад став центром збереження і збагачення флори регіону. Він веде наукову роботу з запорізькими навчальними закладами: національним і медичним університетами, медичним училищем. На території саду працює магазин по реалізації квітково-декоративної продукції. Для дітей створено живий куточок, де можна побачитись з мавпочкою – Чіпом, з лисичкою Алісою, папугами, собачками, кішечкою, а в басейні побачити рибок. Працюють екскурсоводи. Література Рослинні лабіринти ботанічного саду // Зелене сяйво Запоріжжя. – Запоріжжя, 2005. – С.24-25. Каталог рослин: Запоріз. міськ. дитяч. ботанічного саду. – Запоріжжя, 2003. – 52 с. Роль ботанічних садів та дендропарків в науково-просвітницькій діяльності та інтродукції рослин: Матеріали міжнар. наук. конф., присвяч. 45-річчю Запоріз. міськ. дит. бот. саду. – Запоріжжя, 2003. – 132 с. * * * Чистенко І. Ботанічний сад – зелена оаза серед промислового міста // Запороз. Січ. – 2007. – 27 берез. (№57). – С.5. Алексеев В. Эдемский сад... в Запорожье? Именно так!: // Запороз. Січ. – 2006. – 6 лип. – С.12. Кузьменко Н. Дорослі проблеми дитячого ботанічного саду // Запоріз. правда. – 2006. – 21 лют. – С.1. Ченцова Т.І. Запорізький дитячий ботанічний сад // Квіти України. – 1999. - № 11. – С.20-21.
ЛИСТОПАД 7 листопада – 80 років В.А.Яланському (1928-2002), голові виконкому Запорізької міської ради (1974-1987), Почесному громадянину м. Запоріжжя (1998)
	Яланський Валентин Антонович народився 7 листопада 1928 року на станції Блакитна Олександрівського району Херсонської області у сім’ї залізничника. Робітнича біографія його розпочалася у п’ятнадцять років (слюсар-вагоноремонтник а станції „Запоріжжя-Ліве”). З 1947 по 1966 рік він працював на заводі „Запоріжсталь”- бригадиром, майстром, начальником дільниці, заступником директора підприємства. Валентин Антонович понад двадцять років обіймав керівні посади в адміністративних органах: першим заступником голови , а з 1974 по 987рр. –головою виконавчого комітету Запорізької міської ради народних депутатів. В.А.Яланський доклав немало зусиль до розвитку промислового комплексу та соціальної сфери міста. Саме у цей період реконструйовано Дніпрогес, небаченими до цього темпами почало розвиватись житлове будівництво . У Запоріжжі з’явились нові житлові масиви: Хортицький, Бородинський, Осипенківський, Південний. Споруджується кілька культурно-мистецьких комплексів: цирк, Палац піонерів, Палац спорту „Юність”, обласна універсальна наукова бібліотека імені О.М.Горького, дитячий інтернат на Великому Лузі, готель „Україна”, меморіал „Скорботна мати”, 9-та та 5-та міські лікарні, універмаг „Правобережний”. З 1974 по 1990 роки Яланський В.А. обирається депутатом Верховної Ради України. Як народний обранець він вніс величезний вклад у розвиток дружніх відносин з містами Лахті (Фінляндія, Лінц (Австрія), Бірмінгем (Велика Британія), Оберхаузен (ФРН), Бельфор (Франція). Валентин Антонович нагороджений кількома орденами і медалями. Серед них два ордени Трудового Червоного Прапора, ордени "Знак Пошани” , "Дружби народів, медаль „За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 років” та інші. Мав відзнаку Президента України – орден „За заслуги”- ІІІ ступеня. В.Яланський -"Почесний громадянин м. Запоріжжя"(Звання присвоєно 1998 року). У 2005 році 7 листопада, в день його народження, був відкритий пам’ятник "Голові Запорізького міськвиконкому 1974-1987 рр. Яланському В.А." Віднині сквер у районі цирку носить назву „Алея імені Валентина Яланського”. Література В.А.Яланский // С любовью к родному городу: (Фотоочерк о праздновании 235-летия города Запорожья). – Запорожье, 2006. – С. 23. В.А.Яланский // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – Из содерж.:[В.А.Яланский]. – С. 188 - 201. Яланський В.А. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С. 698, 709. Яланський В.А. // Шиханов Р. Хто є хто на Запоріжжі. 2001 р. – К. – Запоріжжя , 2002. – С. 66. Яланський В.А. // Шиханов Р. Керівники міста Запоріжжя (1939-2000 рр.). – Запоріжжя, 2000. – С.27. * * * Яворский А. 2007: Факты и комментарии. Мысли, пойманные на лету. Размышления о прошлом, настоящем и будущем. Наставления, замечания, пожелания. Завещание потомкам: [В т.ч. о В.А.Яланский] // Выбор. 2007. – 25 янв. – С.2; 1 февр. – С.1. Кузьменко Н. Яланський і його команда //Запоріз. правда.- 2005.- 4 жовт.- С.4; 8 жовт.- С.7. Романовичев Л. Валентин Яланский: предисполкома епохи "Nostalgia" // Запороз. Січ.- 2005.- 24 лют.- С.7. * * * Поддубная Е. Памятный знак Валентину Яланскому: [открыт на Аллее, ведущей к цирку: г. Запорожье] // Запороз. Січ.- 2005.- 10 листоп.- С.3.
8 листопада – 120 років від дня народження Н.І.Махна (1888-1934), керівника селянського збройного руху на півдні України в 1917 – 1921 рр., уродженця м. Гуляйполе
	Нестор Іванович Махно народився 8 листопада 1888 року у с. Гуляй-Поле на Катеринославщині (тепер – Запорізька область). З дитинства Махна, в якого дуже рано помер батько, оточувала безжалісна злиденність. Змалечку йому довелося тяжко працювати на місцевих поміщиків та колоністів. Єдиною втіхою було навчання у 2-й Гуляйпільській початковій школі, куди він ходив лише дві зими. З-поміж своїх ровесників Нестор виділявся хворобливим честолюбством, прагненням постійно бути в центрі всіх гучних подій, причому, на перших ролях. У 1905 р. познайомився з ідеями анархістів. В 1907 р. був засланий на довічну каторгу за пограбування повітової скарбниці для партійних цілей. В 1917 р. повернувся із заслання і став головою волосного земського комітету в Гуляй-Полі. Влітку 1918 р. вперше створив так звані „вільні батальйони революції” та розпочав збройну боротьбу проти німецько- австро-угорських окупантів, гетьмана Скоропадського. Вона носила характер місцевої селянської самооборони. Головну масу його армії становили місцеві селяни. Гасло „вільних анархо-комун” вони розуміли як свободу індивідуального селянського господарства, демократичне самоврядування місцевих громад і їх максимальну незалежність від будь-якого центрального уряду. Як ніхто інший, Н.Махно гостро відчував настрої селянських мас, одразу повертав зброю проти тих, хто становив найбільшу в конкретний період загрозу селянину, зраджував і знову мирився як з Радянською владою, так і з анархістською організацією „Набат”, коли та змінювала своє ставлення до селянства, намагаючись за його рахунок задовольнити свої амбіційні задуми. Він виявив себе талановитим організатором і самобутнім військовим командиром. Під його керівництвом об’єднувалися десятки тисяч селян. Його „армія” відіграла помітну роль у розгромі Денікіна і Врангеля. Махно і махновщина – суперечливе і трагічне явище в історії громадської війни на Україні. Перебуваючи під постійними ударами переважаючих сил Червоної Армії, Махно визнав подальшу боротьбу безперспективною і в серпні 1921 р. перейшов кордон з Румунією. В еміграції Махно жив у Польщі, пізніше у Парижі, де й помер у злиднях 25 липня 1934 р. Похований на слов’янському кладовищі Пер-Лашез, де покояться розстріляні французькі комунари. Література Перекресток военных дорог: [В т. ч. о Н.И.Махно] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.100-101. Передерій М.В. Неполітичний портрет Н.І.Махна // Наука і вища освіта.. – Запоріжжя, 2005. – Ч.2. – С. 77-78. Шуліка А.О. Нестор Махно як особистість // Наука і вища освіта. – Запоріжжя, 2005. – Ч.2. – С.82-83. Махно Н.И. // Сто знаменитых людей Украины. – Х., 2005. – С. 292-296. Сиваш В. Сивашская Одиссея.- Екатеринбург, 2005.- 591 с.: ил. – Из содерж.: Махно .- С.214 -228. Кушніренко І., Жилінський В. Нестор Махно // Кушніренко І., Жилінський В. Люди Гуляйпыльщини. - Запоріжжя, 2004. – С. 172-177. Науменко І.Я. Гуляйпільський батько: Махно (Міхненко) Нестор Іванович // Реабілітовані історією: Запоріз. обл. – Запоріжжя, 2004. – Кн.1. – С.166-175. Архірейський Д. Останній рейд Махна // Наукові праці історичного факультету ЗДУ. – Запоріжжя, 2004. – Вип.XVII. – С.103 - 112. Кирилаш Л. Як викорінювали "махновщину" // Спокута. – Запоріжжя, 2002. – Вип. 5.- С.104 - 130. Махно Нестор // Золота книга української еліти. – К., 2001. – Т.2. – С. 194. * * * Бабічева О.С. Значення анархо-махновського руху в період української революції 1917-1918 рр. // Наука, релігія, суспільство. – 2006. - № 3. – С.48-54. – Бібліогр.: 7 назв. Горак В. Махновська держава та „анархіст” Махно: Нетрадиційний погляд на реальні справи борців за перемогу „безвладної революції” // День. – 2006. – 5 серп. (№ 130). Ильин С. «Эх яблочко...»: [Биограф. и малоизв. сведения о Н.Махно] // Позиция. – 2006. – 9 нояб. (№ 45). – С.22. Кудрявцев Л. Звивисті стежки Нестора Махна. // Уряд. кур’р. – 2006. – 9 верес. (№ 168). Кушніренко І. Від минулого до сьогодення: Історичний і політичний портрет Н.І.Махна // Голос Гуляйпілля. – 2006. – 15 листоп. (№94). – С.1. Многая Л. Нестор Махно – судьба или неиспользованные возможности? // Экспресс-анализ... – 2006. - № 43. – С.31-33. Нехамкин С. Последнее пристанище Махно: Яркая и грешная жизнь знаменитого батьки закончилась в Париже в больнице для бедных. // Труд. – 2006. – 10 нояб. – С.5. У Кременчузі без дозволу влади встановлений пам’ятник Махнові // Запороз. Січ. – 2006. – 17 жовт. – С.5 (№ 206). * * * Мельник В. На екрані – Нестор Махно: [Про 12-серійн. телефільм «9 життів Нестора Махна»] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 4 серп. (№ 144). Мисак М. День Незалежності з ... Махном, або два дні анархії у Гуляй-Полі: [Муз. –літ. андеграунд. фестиваль «День незалежності з Махном»] // Аудиторія. – 2006. - №24 (7-13 верес). Коркодым Е. Игры анархистов: [Фестиваль „День Незалежності з Махном” в Гуляй-Поле; 2006 г.] // Корреспондент. – 2006. - № 34. – С. 60-62. Не забуто славного земляка: [На будинку гуляйпіл. міськради встановлено меморіал. дошку Н.Махну] // Уряд. кур’єр. – 2005. – 23 верес. (№180). * * * Нестор Махно: Реальність і міфи: (Бібл. покаж.) / ЗОУНБ ім. Горького; Уклад. Г.Нагорна. – Запоріжжя, 1999. – 20 с.
9 листопада – 95 років (1913) М.М.Рябець, завідувачці міським відділом охорони здоров’я, Почесному громадянину Запоріжжя (1968)
	Рябець Матрьона Митрофанівна народилася 9 листопада 1913 року. З 1937 року після закінчення Харківського медичного інституту працювала в медичних закладах міста Запоріжжя лікарем - педіатором, завідуючою міськздороввідділом та заступником завідуючого облздороввідділу. З 1959 року лікар-ординатор 1-ї інфекційної лікарні. Рябець М.М. брала активну участь у громадському житті міста. З 1938 по 1955 роки обиралася депутатом Верховної Ради УРСР, неодноразово депутатом міської Ради Рішенням міськвиконкому від 4 листопада 1968 року їй присвоєно звання „Почесний громадянин Запоріжжя”. Література Запорожье и запорожцы: Науч.- поп. изд./ Н.Кузьменко, Н.Михайлов – Запорожье: РА «Тандем-У», 2005. – 336 с. – Из содерж. Почетные граждане города Запорожья: [М.М.Рябець]. – С. 304. Рябець М.М. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.706. * * * Вітаємо почесних громадян міста Запоріжжя: [М.М.Рябець – лікаря 1-ї інфекційної лікарні] // Запоріз. правда. – 1968. – 6 листоп. Верная дочь народа: [М.М.Рябец] // Большевик Запорожья. – 1951. – 24 февр. Ласков М. Государственный деятель: [М.М.Рябец] // Большевик Запорожья. – 1951. – 4 февр. Слуга народу [М.М.Рябець] // Червоне Запоріжжя. - 1951. – 3 листоп.
12 листопада – 60 років (1948) від дня народження Степаненко І.П., директора Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.М.Горького, заслуженого працівника культури України (1999).
	О, наші милі берегині – Літератури філігрань. Ми називаєм вас – книгині – Найвищим із князівських звань! В.Сироватко Степаненко Інна Павлівна - директор Запорізької обласної універсальної наукової бібліотеки імені О.М.Горького, заслужений працівник культури України (1999), лауреат премії обласного фонду культури імені А.Бальцера (1998). Нагороджена знаком Міністерства культури СРСР „За відмінну роботу” (1991), Почесною відзнакою Міністерства культури і мистецтв України "За багаторічну плідну працю в галузі культури"(2003), знаком Міністерства культури СРСР "За відмінну роботу". Народилася 12 листопада 1948 р. у с. Лозоватка Шполянського району Черкаської області, у славетному Шевченківському краї. У 1970 р. , після закінчення Харківського іституту культури (бібліотекар-бібліограф вищої кваліфікації) була направлена до Запорізької ОУНБ ім. О.Горького. В 1975р. призначена на посаду головного бібліотекаря, а з 1978р. – заступником директора з наукової роботи. З 1982 р. очолює головну книгозбірню краю. Інна Павлівна – найавторитетніший фахівець бібліотечної справи регіону. Вона приймала участь у створенні регіональних програм розвитку бібліотек з різних напрямків діяльності. За її ініціативи та особистої участі впроваджено: • нові умови господарювання; • надання додаткових (сервісних) послуг користувачам; • альтернативні позабюджетні джерела комплектування бібліотечних фондів; • розпочата та успішно реалізується програма автоматизації бібліотечно-бібліографічної роботи; • створено - два Інтернет-центри; • Українсько-Канадський Бібліотечний Центр; • Регіонально-ресурсний центр для викладачів англійської мови. Особливу увагу І.П.Степаненко приділяє організації вільного доступу користувачів до бібліотечно-інформаційних ресурсів, створенню повноцінного зібрання краєзнавчої літератури, запровадженню в практику ОУНБ інновацій Публікації Степаненко І.П. Статус і розвиток функцій//Бібліотечна орбіта інформаційного суспільства: (до 60-річчя заснування Закарпатської обласної універсальної наукової бібліотеки.-Ужгород, 2005.-С.285-289. Сільські бібілотеки Запорізького краю: потенціал. можливості та використання ресурсів // Сільські бібліотеки в умовах економічних і соціальних перетворень: Матеріали обл. конф. 24-25 верес. 2003 р. м. Запоріжжя. – Запоріжжя, 2004. – С.3-8. Знайомі та невідомі факти істрії бібліотеки // "Повний вік моїй бібліотеці...”: 1904-2004. – Запоріжжя, 2004. – С.6-11. До питання формування повнотекстового електронного ресурсу // Електронні ресурси бібліотек: За підсумками Всеукр. наук.-практ. конф. директорів держ. та обл. універсал. наук. б-к (14-17 жовт. 2003., м.Кировоград). – Кировоград, 2003. – С.92-97. * * * «Если бы на каждом углу у нас рекламировали не пиво, а книгу...» // МИГ. – 2005. – 20 янв. – С.6. Статус і розвиток функцій регіональної бібілотеки у сучасних умовах // Бібілотечний форум України. – 2004. - № 4. – С. 35-37. Вічна молодість книгозбірні: [„Горьківці”-100] // Запоріз. правда. – 2004. – 12 жовт. А вы верите слухам? // Комс. правда в Украине. – 2004. - № 145. – С.3. Аптека душі потребує капіталовкладень // Запороз. Січ. – 2004. – 16 жовт. С.5. Тільки з книгою працює душа: [Б-ці - 100] // Наш город. – 2004. – 8 окт. – С.1,12. Література про життя та діяльність Про встановлення обласних премій за досягнення у розвитку культури Запорізького краю: [Серед нагороджених - І.П.Степаненко] // Розпорядження голови облдержадміністрації № 154 від 06.05.2005. * * * Запорізька обласна універсальна наукова бібліотека ім. О.М.Горького: [Є відомості про І.П.Степаненко] // Новітня історія України: імена, звершення, творчість. – Вип. 1. – К., 2003. – С.82. Шифрина А.И. Герои и судьбы . Вып. 2: Интеллектуальный потенциал Запорожья на рубеже веков. 60 монологов.- Запорожье: Дикое Поле, 2002. – 528 с. – Из содерж.: І.П.Степаненко.- С.465 - 471. Жук В. Степаненко Інна Павлівна // Бальцер А.І. На службі народові: Нарис з історії Запоріз. обл. універсал. наук. б-ки ім. О.М.Горького (1905-1999). – Запоріжжя, 2002. – Вип. 2. – С.80-81. * * * Башкеева И. Прекрасная половина бизнеса: [В Запорожье создан клуб деловых женщин «Женскаая лига». И.П.Степаненко является членом клуба] // Содружество. – 2005. - № 9. – С. 10-13. Нагорна Г. Її покликання – бібліотека: [Про І.П.Степаненко] // Запороз. Січ. –2003.- 15 листоп.– С.6. * * * Інна Павлівна Степаненко: «Я люблю свою роботу, свою професію»: Біобібліогр. покажчик / ЗОУНБ імені О.М.Горького; Уклад. Г.Нагорна. – Запоріжжя: Поліграф, 2003. – 34 с. Степаненко Инна Павловна // Кто есть кто в библиотечно-информационной сфере России и СНГ. – М., 2000. – С.341. Степаненко Інна Павлівна // Хто є хто у видавничій та бібліотечній справі. – К., 1999. – С.131-132.
15 листопада – 135 років (1873) від дня заснування Придніпровської залізниці та її запорізького відділення, пуску залізничного моста через р.Московку (Олександрівськ)
	15 листопада 1873 р. була відкрита для грузового і пасажирського перевезення перша черга дороги Лозова-Олександрівськ з відгалуженням на Катеринослав довжиною 208 верст. Цей день прийнято вважати дем народження Придніпровської залізниці, початком її трудової біографії. Місцева влада відкритю магістралі, якій судилося стати в майбутньому однією з найбільших в країні, не приділяла особливої уваги. Першим начальником дороги, яку назвали Катерининською, було призначено інженера А.Верховцева. В перший же рік свого існування, дорога почала приносити прибутки державі, які з року в рік збільшувалися у зв’язку з будівництвом тут великих металургійних і трубопрокатних заводів. На жаль Велика Вітчизняна війна, привела залізницю до розрухи . Після війни все потрібно було відбудовувати. Та вже у січні-лютому 1944 р. по тимчасових мостах пройшли перші потяги. У вересні 1946 р. для покращення управління залізничним транспортом організовані відділення дороги. Так з’явилося Дніпропетровське, Долгинцевське, Запорізьке, Мелітопольське, Сімферопольське відділення. Праця робітників Запорізького відділення дороги різномонітна, тяжка і відповідальна, адже грузові і пасажирські перевезення треба здійснювати не тільки швидко, але і в строк, зберігаючи життя пасажирам і цілісність грузів. Відділення має 71 структурний підрозділ, які обслуговують 1849 км залізничних доріг, 82% перевезень здійснюється електропотягами, 65 станцій, 56 з яких здійснюють вантажні операції. Значну долю перевезень складають експортні вантажі, такі як кокс, залізна руда, чорні метали, прокат. В найближчих планах Запорізького відділення Придніпровської залізниці – електифіікація решти доріг, що входять до її складу, покращення роботи в нових ринкових умовах. Література Конец «сонного царства»: [В т.ч. о строительстве Лозово-Севастопольской железной дороги, которая в 1873 г. была проложена через г.Александровск] //Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.44. Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців „Потенціал”: Десять років разом: Інформ. альбом. – Запоріжжя: Дике Поле, 2000. – 160 с. – Із змісту: Запоріз. відділення Придніпровської залізниці. – С.77. Приднепровская железная дорога: [1873-1973]: Ист. очерк. – Днепропетровск: Промінь, 1973. – 239 с. Лицкевич О. Судьбу Александровска решила железная дорога // Комс. правда. – 2005. - № 203. – С.16. Абліцов О. Залізниця – дзеркало нашої економіки // Голос України. – 2002. – 23 квіт. Дроздовський Є. Радує око красень – вокзал: [Станція „Запоріжжя – 1”] // Запоріз. правда. – 2002. – 6 серп.
16 листопада – 90 років (1918) запорізькому скульпторові Н.С.Носенко
	Надія Сергіївна Носенко народилася в 1918 році в м. Олександрія Кіровоградської області. Після закінчення школи в Дніпродзержинську, куди переїхала сім’я, Н.Носенко вступила до Дніпропетровського художнього училища.Її вчителями були художники Н.С. Погрібняк та О.П.Жирадков. У 1946 році розпочалася творча діяльність художниці. Першою роботою Надії Сергіївни, створеною спільно з І.Носенком, був барельєф для побудованого в 1952 році Запорізького українського музично-драматичного театру імені М.Щорса (зараз академічний імені В.Магара). Більшість робіт подружжя Н.С. та І.М. Носенки створили разом. В Дніпрорудному вони виготовили скульптурну групу „Слава праці”, яка переконливо демонструє можливості митців у галузі монументальної скульптури. Надія Носенко виліпила також ряд жіночих портретів, в яких виявляється правдивість і природність образів. Так у 1961 році, до 100-річчя з дня смерті Т.Г.Шевченка, Н.Носенко створила скульптурний портрет кріпачки – „У наймах коси побіліють”. Скульптурний портрет „Герой Соціалістичної Праці М.І.Сардак” (1963 р.) виконаний на дереві. Надії Сергіївні належить трьохметрова скульптура першого Голови ВЦВК Я.М.Свердлова, встановлена на центральній садибі колгоспу імені Свердлова в Полтавській області. В селищі Новомиколаївка Запорізької області на центральному майдані височить стела, біля братської могили бійців, які загинули при визволенні району від фашистських загарбників. Н.С.Носенко учасниця обласних і республіканських художніх виставок; член Спілки художників СРСР з 1967 року. Література Носенко Н.С. Персовальна художня виставка: Каталог / Обл. орг. Спілки худож. УРСР. – Запоріжжя, 1977. – 4 с. * * * Чуприна А. Надежда Носенко – единственная в Запорожской области женщина-скульптор // МИГ. – 2003. - №10 (6 марта). – С.17. Латанский С. Степом, степом: [О творчестве запорож. скульптора Н.Носенко] // Индустр. Запорожье. -1999. – 27 февр. Песни в бронзе и граните: [О скульпторе – женщине Н.С.Носенко] // Индустр. Запорожье. – 1978. – 8 марта.
16 листопада – 75 років (1933) від дня заснування ВАТ „Запоріжсталь”
	„Запорожсталь”- не слово, а поэма. Я лишь сегодня понимаю суть Его цехов и труб, пронзивших небо, И к орденам трудом пробитый путь. Е.Олефир 16 листопада 1933 р. на заводі листових сталей (пізніше "Запоріжсталь" був виплавлений перший чугун. Цей день увійшов в історію, як день народження заводу – складової частини Дніпровського промислового комплексу. Перед початком Великої Вітчизняної війни у складі заводу були такі цехи: доменний, мартенівський, гарячої і холодної прокатки, а також необхідні допоміжні цехи. Серед 22 заводів союзного значення, частково евакуйованих на Урал і Сибір було і це підприємство. За роки окупації Запоріжжя завод був перетворений в руїни. В жовтні 1943 р., зразу ж після визволення міста від німецько-фашистських загарбників, розпочалася відбудова підприємства. Уже у вересні 1947 р. завод відвантажив перші ешелони листової сталі автомобільним підприємствам Москви і Горького. Сьогодні ВАТ „Запорізький металургійний комбинат „Запоріжсталь” (голова правління, генеральний директор - В.А.Сацький) – одне з найпотужніших металургійних підприємств України. Основна продукція – листовий прокат низьколегованих, легованих та нержавіючих сталей, які використовуються в автомобільному й машинобудуванні, електронній, хімічній та інших галузях промисловості, а також у виробництві товарів широкого вжитку. Стабільним попитом у споживачів України і зарубіжжя користуються також – чавун, шліфовані та поліровані пластини з нержавіючої сталі, холодногнуті профілі та багато іншої продукції. Головні імпортери – Китай, країни Близького Сходу, Середземномор’я, Латинської Америки, Центральної Європи, Південно-Східної Азії, країн ЄС. На комбінаті здійнюються масштабні інвестиційні проекти, соціальна допомога працюючим працівникам заводу та ветеранам. Література Запорожсталь: Симфония металла / Кузьменко Н., Михайлов Н. и др. – Запорожье: Тандем-У, 2003. – 448 с. С людьми и для людей: [Об истории и развитии профсоюз. орг-ции комбината «Запорожсталь»] / Чехарин А.Ф., Арсеничев К.А., Манджура В.Н. – Запорожье: «Тандем-У», 2003. – 256 с. * * * Путноки А. ОАО "Запорожсталь" – стратегия технического развития // Теория и практикаметаллургии.- 2007.- № 6.- С.4 - 6. Фортунин В. «Запорожсталь» верна своим приоритетам: [Об итогах работы за прошлый год и задачах на новый] // Металл бюлетень.Украина. – 2006. - №1. – С.91-97. Перспективы „Запоріжсталі”: [Зустріч прем’єра міністра України В.Януковича з гол. нагляд. ради ВАТ Е.Шифріним] // Уряд. кур’єр. – 2006. – 29 верес. Вернер Н. Один на всіх: [Про власників комб. «Запоріжсталь»] // Котракти. – 2006. - №13. – С.24.
17 листопада – 70 років (1938) В.П.Педаку, запорізькому журналістові
	Народився Віктор Петрович 1938 року в Запоріжжі. Як прийшла думка до інженера-хіміка, начальника зміни Запорізького заводу „Кремнійполімер” після майже 10 років праці на хімічних підприємствах України стати журналістом? Чи було то прагнення здійснити юнацьку мрію, чи поклик долі? Мабуть. і те, й інше привели до Запорізького університету робкорів при редакції газети „Индустриальное Запорожье”. Від маленьких заміточок в обласній газеті до замальовок, нарисів, аналітичних статей, а потім і перші публікації в журналі „Советский Союз”, в багатьох республіканських газетах – такий творчий доробок за два роки навчання у університеті. Надійшло запрошення працювати в редакції газети „Индустриальное Запорожье” і в липні 1971 року розпочалася професійна діяльність журналіста: від літпрацівника відділу сільського господарства – до завідувача промисловим, а потім - міжнародним відділами. За творчий пошук нагороджений п’ятьма бронзовими і срібною медалями ВДНГ СРСР, срібною і бронзовою медалями ВДНГ УРСР, почесними дипломами Спілки журналістів СРСР. Та головне, атмосфера в редакції, спілкування з людьми, навчили розуміти: праця журналіста – це ,перш за все, служіння людям. Тому й довірили журналісту свої болі і страждання тисячі наших земляків, що в роки Великої Вітчизняної війни були вивезені на примусову працю до фашистської Німеччини, так звані остарбайтери. Йому вдалося серед багаточисельних людських трагедій відкрити ознаки людської вдячності за врятовану юність, за врятоване життя, відчути їх значення для порозуміння українського і німецького народів. Ця тема – пошук людських стосунків у нелюдський час Другої світової війни – стала провідною у творчості незалежного журналіста з 1991 року. Про це – багаточислені публікації в українській пресі, у відомих німецьких газетах, виставки „Поєднані долі – поєднані серця”, влаштовані у багатьох містах України й Німеччини, експозиція „Про них ще не все сказано”,( організована в Києві в 1998 році спільно з Національним музеєм історії Великої ВІтчизняної війни), книжка „Mein Herz drangf mich diz Wob heit aus zu shrechen” („Серце змушує мене сказати правду”). 2000 року побачило світ значно доповнене видання цієї книжки російською мовою. У квітні 2002 року в Німеччині видана книга В.Педака „Ein Teller Suppe fuz den Feind” („Тарілка супу для ворога”). Окремі видання „Сердце заставляет меня сказать правду...»: Пер. с нем. изд. (С изм. и доп.). – Запорожье: РИП «Видавець», 2000. – 175 с. Публіцистика Пам’ятник підневільним працівникам: [Відкрито в Берліні на цвинторі Марцана] // Запороз.Січ. – 2004. – 8 трав. С.4. На приём к директору под конвоем: [«Запорожинструмент»] // Запороз. Січ. – 2002. – 4 лип. – С.4. Рукостискання митців: [У Запоріз. фотоклубі відбулася виставка митців нім. фотоклубу «Каиера-66»] // Запороз. Січ. – 2000. – 12 верес. Повернення в альмаматір: [колиш. випускника Ю.С.Семенка, який нині проживає в Мюнхені] // Запороз. Січ. – 1999. – 15 трав. Об’єднала пам’ять про добро: [Про нім. військовополонених у Запоріжжі] // Запороз. Січ. – 1996. – 14 лют. Рабы ХХ века // Правда Украины. – 1995. – 27 апр. Література про життя та творчість Педак Віктор Петрович // Вони слави не шукали. – Запоріжжя, 2002. – С.114-115. * * * Васильчик П. Нагорода Президента ФРН запорізькому журналісту: [В.Педака нагороджено «Орденом за заслуги» за зміцнення дружби між укр. та нім. народами] // Запороз. Січ. – 2002. – 4 черв. Ахинько В. Светлый крот // Наше время плюс. – 1999. – 8 июля (№4). – С.11. Романовичев Л. Каменщик Собора людских душ: История журналиста Виктора Педенко // Запороз. Січ. – 1999. – 18 листоп. Кейль Л. „Ще й досить діти не знають правди про минуле мого життя...”: [Про керівника Центру духов. та культур. єднання «Рукостискання» м. Запоріжжя В.Педака] // Запороз.Січ. – 1996. – 8 трав. (Обличчам до історії).
21 листопада – 100 років (1908) від дня народження Героя Радянського Союзу М.П.Константинова, уродженця смт. Якимівка
	Константинов Микола Павлович народився в райцентрі Якимівка Запорізької області 21 листопада 1908 року в селянський сім’ї. В лавах Радянської Армії з 1928 року, танкіст. В діючій армії з червня 1941 року. Брав участь у боях Південно-Західнього, 1-го і 4-го Українських і 1-го Білоруського фронтів. Відзначився під час Вісло-Одерської операції. Бригада полковника М.П.Константинова 3 лютого 1945 року підійшла до Одера біля міста Франкфурта (Німеччина).В бою було знищено велику кількість танків, штурмових гармат та живої сили притивника. Високе звання Героя Радянського Союзу Миколі Павловичу було присвоєно 6 квітня 1945 року. З 1969 року генерал-лейтенант танкових військ у запасі. Почесний громадянин міста Руза Московської області і міста Лодзь (Польща), проживав і працював у Москві. Похований у Москві. Література Константинов Н.П. // Герои Советского Союза. – М., 1987. – Т.1. – С.719. Костантинов М.П. // Голдобін А. Запорізька Алея Слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.305-306. Константинов Н.П. // История городов и сел УССР. Запорожская область. – К., 1981.- С.129. Лукаш И. Два ордена – одновременно // Лукаш І. Велике бачиться на відстані. – Дніпропетровськ, 198.- С.320-324. Лукаш И. Два ордена – одновременно: // Лукаш И. Свято имя твое, отец. – Днепропетровск, 1997. – С.320-324. Лукаш И. Гордитесь, отец, таким сыном // Лукаш И. Солдаты славы не искали. – Днепропетровск, 1984. – С. 127-130.
27 листопада – 100 років (1908) від дня народження Героя Радянського СоюзуФ.І.Павловського, уродженця смт. Михайлівка
	Павловський Федір Іларіонович народився 27 листопада 1908 року у с. Михайлівка (нині смт. Запорізької обл.) в селянській родині. Українець. Закінчив середню школу та курси радянського будівництва у Москві. Працював забійником на шахті у Донбасі. В армії з 1930 року. В 1940 році закінчив курси політскладу. Приймав участь в боях быля озера Хасан у 1938 році, в радянсько-фінляндській війні (1939-1940). На початку липня 1941 року разом з 1-им секретарем Жовтневого райкому партії Поліської (нині Гомельської) області Білоруської РСР Бумажковим Т.П. організував в цьому районі партизанський загін «Червоний Жовтень», який в перших же битвах завдав значних втрат противнику. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно Павловському Ф.І. 6 серпня 1941 року. Він нагороджений орденом Леніна, Жовтневої Революції, Вітчизняної війни –І ступеню, Червоної Зірки, медалями. З серпня 1944 року Федір Іларионович – полковник запасу. Жив у Мінську, працював на керівних посадах (1945-1966). Література Герой Радянського Союзу Павловський Федір Іларіонович // Голдобін А. Запорізька Алея слави – народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.388-393. Павловський Ф.И. /// Герои Советского Союза: Крат. биогр. словарь : В 2-х т.- М., т, 1988. – 863. – Из содерж.: [О Ф.И.Павловском]. – С.224. Лукаш И. Из искры- плаям // Лукаш И. Навеки в памяти народной. – Днепропетровск, 1995. – С. 356-359. Лукаш И. Павловский Федор Илларионович // Лукаш И. Солдаты славы не искали. – Днепропетровск, 1984. – С.249-252. Яковенко В. Партизанский комбриг. – М.: Политиздат, 1987. – 110 с.: ил. Павловский Ф.И. Партизаны из Рудобелки: [Воспоминания урож. пгт. Михайловка, бывшего командира партизан. соединения] // Индустр. Запорожье. – 1985. – 20 апр. Лукаш І. Наймужніші запоріжці // Запоріз. правда. – 1984. – 15 квіт. Сахно Л. Герой среди земляков // Индустр. Запорожье. – 1984. – 20 нояб. Лукаш І. Жива легенда // Запоріз. правда. – 1983. – 20 лип.
ГРУДЕНЬ 1 грудня – 90 років від дня народження композитора П.І.Майбороди (1918-1989), життя якого було тісно пов’язане з нашим краєм
	Народився П.Майборода 1 грудня 1918 року на хуторі Пелехівщина, що на Полтавщині, в селянській родині. Свій трудовий і творчий шлях розпочав у Запоріжжі. Працюючи на „Запоріжсталі”, в 1936 році він написав свій перший романс. Цього ж року вступає до Київського музичного училища, а у 1938 році – до Київської державної консерваторії . Пішов добровольцем на фронт, з боями дійшов до Відня. Повернувшись до мирного життя, всю силу свого таланту композитор спрямумвав у музичну творчість. Пісні П.Майбороди дивовижним чином торкаються найпотаємніших струн душі, несуть в собі таємницю істини, філософію краси й надії. Пісенна спадщина П.Майбороди – явище глибоко національне. Художнім відкриттям композитора в пісенному жанрі є образ Матері, якому митець надав істинно молитовного звучання. Справжньою пісенною класикою стали „Київський вальс”, „Ми підем, де трави похилі”, „Пісня про вчительку”, „Стежина”, сворені у співпраці з поетом А.Малишком. Вони принесли П.Майбороді всесвітнє визнання. Чільне місце серед них посідає „Рідна мати моя” („Пісня про рушник”). Нині вона звучить по всьому світу як символ України. Митець володів унікальним даром мелодико-інтонаційного узагальнення. Цими рисами позначені, крім пісень, хорів і солістів, вокально-симфонічні твори П.Майбороди (ораторія „Дума про Дніпро”, поема „Тополя” на слова Т.Шевченка, кантата „Полтава”, „Героїчна увертюра”). Багато зусиль композитор докладав для широкої культоротворчої та просвітницької діяльності, організовуючи зустрічі й виступаючи з концертами в різних куточках України та поза її межами. Такі значні мистецькі акції завжди збирали велику слухацьку аудиторію. Майборода Платон Іларіонович – класик української пісні ХХ ст., автор музики до драматичних вистав і кінофільмів. Народний артист СРСР (1979), лауреат Державної премії СРСР (1950), перший серед композиторів лауреат Державної премії України ім. Т.Г.Шевченка (1962). Запорожці вшановують пам`ять П.Майбороди. У 1990 році його ім`я було присво-єно Запорізькому державному музичному училищу. Література Платон Майборода: Слово про композитора: [До 70-річчя з дня народження]: Збірка / Упоряд. В.В.Кузик, Т.В.Винниченко. – К.: Муз. Україна, 1988. – 127 с. * * * Федина В. І голос той, і ті слова... – Запоріжжя: Дніпров. металург, 2006. – 300 с. – Із змісту: Платон Майборода. – С.240-244. Служенье муз...: [В т.ч. про П.Майбороду] // Запорожье и запорожцы. – Запорожье, 2005. – С.280. Кириченко С. З любов’ю до краю Запорізького: Нариси, рецензії, роздуми. – Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2002. – 132 с. – Із змісту: Платон. – С.89-96. Платон Майборода // Золота книга української еліти: Інф. – імідж. альманах у 6т. – К. , 2001.- Т.2. – С.170. * * * Запорізьке державне музучилище ім. П.І.Майбороди // Запорізька пектораль.- Запоріжжя, 2004. – С.20-21. Запорожское государственное музыкальное училище имени П.И.Майбороды.- Запорожье: РИО "Издатель", 1990.-16 с.
1 грудня - 80 років (1928) ЗАТ "Запорізький завод важкого крано- будування" (1977-1999 рр. - Запорізький енергомеханічний завод)
	У 1928 році спільним рішенням Запорізького міськвиконкому та Дніпробуду створюються Центральні механічні майстерні (ЦММ) – прообраз механічного заводу. Саме з цих днів й веде свій відлік історія цього підприємства. Спочатку ці майстерні були мало схожі на завод –довгі, пристосовані під виробничі приміщення, бараки. Першими керівниками ЦММ були П.Ю. Бромериус, Л.Л.Копп а з 1929 року П.М.Лепіхов. З його приходом починається бурхливий розвиток майстерень. Впроваджуються в дію чавуноливарний та ковальський цехи. У 1930 році у ЦММ відремонтовано 30 паровозів, 11 потужних кранів, 9 екскаваторів, виготовлено 1250 тонн металевої арматури. 1937 році ЦММ перейменовано у механічний завод. З початком Великої Вітчизняної війни підприємство евакуйоване у м. Ростов на Дону, перейшло на випуск військової продукції – мін та шасі для літаків. 1944 рік – повернення до Запоріжжя та відновлення заводу. Ці тяжкі роки випали на долю директора Т.Є.Боргенко. Під його керівництвом була побудована киснева станція, яка постачала кисень не тільки механічному заводові а й Дніпробуду. Подальший розвиток підприємства можна від слідкувати за щорічними.... 1951 р. – запроваджується в дію цех металоконструкцій; 1953 – початок серійного виробництва мостових кранів; 1954р. – завершення реконструкції чавуноливарного та створення нового сталеливарного цехів ; У 1956 р. завод отримав нову назву – Дніпровський механічний завод, а у 1977 – „Запорізький енергомеханічний завод”.Соціально-економічні перетворення в Україні наприкінці ХХ ст. Позначилися і на статусі усього заводу. У 1989 р. „ЗЕМЗ” переведений на нову форму господарських відносин – оренду, встановлений новий порядок – вибори першого керівника, у 1995р. – завод стає закритим акціонерним товариством. На сьогодні ЗАТ „ЗЕМЗ” сучасне, провідне підприємство з виробництва важних кранів, 8 % продукції якого поставляється підприємствам України, решта йде на експорт. Основними споживачами запорізьких кранів залишаються Росія, Китай, Індія та інші. Історія заводу продовжується, а її нові сторінки створюються навіть у цю мить. Література Преодоление: 70-летию Запорож. энергомеханич. з-да – ЗАО «ЗЭМЗ» - посвяща-ется. – Запорожье, 1998. – 164 с. ЗАТ "Запорізький завод важкого кранобудування" // Запорізька область: Іл. енц.- Запоріжжя, 2004.- Т.ІІ.- С.226 – 227. * * * ОАО "Запорожский механический завод" // Содружество.- 2002.- №1.- С.36. Руденко А. Юбилей «колыбели железных гигантов» // Дел. Украина. – 1998. - № 69 (сент.) Сотников В. Завод, рожденный ДнепроГЭСом // Индустр. Запорожье. – 1998. – 17 сент. Фортунин В. Их знают на разных континентах. Не говоря уже о странах СНГ // Индустр. Запорожье. – 1998. – 24 сент. Ювіляр із Запоріжжя працює добре // Уряд. кур’єр. – 1998. – 17 жовт. (№ 200-201). Клименко Н. Без подъмного крана как без рук // Площадь Свободы. – 1997. - № 11. Педак В. Международный сертификат качества // Коммерсант Юга.- 1997.- март (№ 11).
18 грудня – 50 років (1958) ВАТ „Запоріжгаз”
	Відкрите акціонерне товариство "Запоріжгаз" – одне з сучасних підприємств, що забезпечує безаварійне газопостачання промислового регіону. Блакитний вогник спалахнув на Запоріжжі у 1958 році. " Запоріжгаз" було створено на базі газового цеху заводу „Запоріжсталь”. Загальна довжина газопроводу становила тоді 13,5 км. Управління самостійно функціонує з квітня 1959 року . З 1960-х років почалася масова газифікація міст і сіл. Газове господарство області почало розвиватися комплексно, втілюючи єдину науково-технічну політику в будівництві, експлуатації, організації керування системи газопостачання. ВАТ „Запоріжгаз” засновано відповідно до наказу Державного Комітету України нафти і газу від 14.03.1994 р. на базі державного підприємства „Запоріжгаз”. Довжина мереж природного газу, що обслуговуються працівниками колективу у 2006 році збільшилася на 703,3 км, введено в експлуатацію 445,8 км поліетіленових газопроводів. Сьогодні до складу ВАТ „Запоріжгаз” входить 5 районих управлінь із газопостачання та газифікації і 16 цехів, служб та відділів головного підприємства. Трудовий колектив налічує понад 2000 осіб. Для проведення професійної підготовки працівників і підвищення їх кваліфікації створено власну навчальну базу – навчально-курсовий пункт, базу атестації зварників, технічний клас, обладнаний діючими приладами, макетами, стендами, клас безпеки дорожнього руху. Постійно поліпшуються виробничі і соціальні умови працюючих, триває комп’ютеризація робочих місць основних служб. З метою зниження втрат природного газу ВАТ „Запоріжгаз” розробило „Програму оснащення житлового фонду Запорізької області лічильниками газу у 2005 -2007 роках”,яка затверджена НАК „Нафтогаз України” і НКРЕ. Протягом усього часу свого існування ВАТ „Запоріжгаз” надійно забезпечує транспортування і газопостачання, розвиває газові системи, надає інші послуги споживачам. Література ВАТ „Запоріжгаз” // Новітня історія України: імена, звершення, творчість. – Вип. 1. – К., 2003. – С.146-147. ВАТ „Запоріжгаз” // Запорізька область: Іл. енц. – Запоріжжя, 2004. – Т.2. – С.233. Відкрите акціонерне товариство „Запоріжгаз” // Содружество. – 2004. - №8. – С.12. Коноваленко А. „Запоріжгаз” із оптимізмом дивиться в майбутнє // Запороз. січ. (Перекур). – 2007. – 8 марта. – С.11.
23 грудня – 75 років (1933) від дня заснування „Дніпроенерго”
	ВАТ „Дніпроенерго” (голова правління С.А.Попов) – одна з найбільших компаній в енергосистемі України. Загальна потужність трьох її теплових станцій складає 8160 МВт – це 15% загальних генеруючих потужностей енергетики держави. Електростанції розташовані в Запорізькій і Дніпропетровській областях, де найбільш розвинутими є енергомісткі галузі промисловості, що гарантує постійний збут електроенергії. „Дніпроенерго” також є найбільшою приватизованою енергетичною компанією, курс акцій якої має стійку тенденцію до зростання. Цьому сприяє виважена технологічна й фінансова політика, успішна робота всіх спеціалістів і служб. Маркетингові розробки вказують шлях розвитку „Дніпроенерго” – це спорудження високоманеврених парогодових установок, для яких в Україні достатньо дешевого вугляр, наявність висококваліфікованої, ринковоорієнтованої команди спеціалістів та менеджерів, розвиненої інфрастуктури, клієнтської бази дозволяє з впевненістю говорити про привабливість інвестиційної програми. Література Голубев В.И. История ветеранских организаций Днепроенерго // Энергетика и электрификация. – 2005. - № 4. – С.25-27. Чередниченко И. Что происходит в ОАО «Днепроэнерго»? // Іскра. – 2004. – 29 апр. (№4). – С.2. Багнюк А. Хто ж у „хатинці” житиме?: [Новий офіс „Дніпроенерго”] // Україна молода. – 2003. – 26 груд. Исмаилова Т. Шесть лет сотрудничества [ОАО „Днепроэнерго” с энергетиками США]// Вестн. Днепроэнерго. – 2002. - № 9. – С.3. История создания и развития энергосистемы «Днепроэнерго»: (К 70-летию со дня образования) // Энергетика и электрификация. – 2001. - № 4. – С.2-15. К 70-летию «Днепроэнерго»: [Крат. хронолог. указатель по образованию и развитию энергосистемы «Днепроэнерго»] // Энергия. – 2001. – 25 мая. – С.7. Запорізький обласний Союз промисловців і підприємців Потенціал”: десять років разом: Інформ. альбом. – Запоріжжя: Дике Поле, 2000. – 160 с. – Із змісту: ВАТ „Дніпроенерго”. – С.30.
25 грудня – 90 років від дня народження В.І. Омельченка (1918-1988), колишнього директора Запорізького моторобудівного заводу (з 1958 до 1988 рр.)
	Василь Іванович Омельченко народився 25 грудня 1918 року у с. Благовєщенка Лозовського району Харківської області. Трудову діяльність почав з 1938 року техніком Запорізького заводу імені П.І.Баранова. З 1941 по 1945 рік служил в рядах Радянської Армії, приймав участь у Великій Вітчизняній війні. Після закінчення Запорізького машинобудівного інституту (1950) працював на моторобудівельному заводі, де пройшов шлях від майстра до директора заводу, генерального директора виробничого об’єднання. В цей час найбільш проявився його талант керівника, організаційні здібності, які поєднувалися з принциповістю та вимогливістю, чуйним та уважним відношення до людей. За час його керівництва завод виріс у велике передове підприємство галузі , досягнуті високі рубежі в освоєнні нових зразків вітчизняної авіаційної техніки. В.І.Омельченко неодноразово був обирався делегатом з’їздів КПРС та КПУ, членом Запорізького обкому КПУ та бюро міському партії, депутатом Запорізької міської Ради народних депутатів. Уряд високо оцінив внесок В.І.Омельченка у розвиток вітчизняного моторобудування, удостоївши його звання Героя Соціалістичної праці. Він нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції та Вітчизняної війни – І ступеню, двома орденами Трудового Червоного Прапора та багатьма медалями. Василь Іванович - лауреат премії Ради Міністрів СРСР та Державної премії УРСР, йому було присвоєно почесне звання заслуженого діяча науки УРСР. Василь Омельченко – доктор технічних наук, професор, генеральний директор запорізького виробничого об’єднання „Моторобудівник” помер 6 лютого 1988 року. Література Голдобін А. Омельченко Василь Іванович // Голдобін А. Запорізька Алея Слави- народна святиня. – Дніпропетровськ, 2002. – С.620-621. Мотор – Сич: От поршневых – к газотурбинным.- Запорожье, 2000.- 231 с.- Из содерж.: [В.И.Омельченко]. – С.80. "Мотор – Січ": от поршневих к реактивным. 1916-1996.- Запорожье, 1996.- 159 с.- Из содерж.: [В.Омельченко]. – С.75. Ровестник Октября: [Крат. очерк истории Запорож. моторостроит. з-да]. – Днепропетровск: Промінь, 1986. - 119 с. – Из содерж. [Об В.И.Омельченко]. С.60,69, 73,75,85,114. * * * Ванат П. Человек своей эпохи; Огурцов В. Он был нам как отец // Мотор Січ. – 1998. – 24 груд. Он думает сначала о деле, а потом о себе // Мотор Січ. – 1998. – 10 груд. Органов Р. Я благодарен ему за науку // Мотор Січ. – 1998. – 17 груд. Кононов О. Его будут помнить всегда // Машиностроитель. – 1993. – 16 дек.
Грудень – 45 років (1963) Запорізькому фотоклубові
	Обласна організація Спілки фотохудожників України – Запорізький фотоклуб – має 45-річну історію, увінчану багаточисельними нагородами, серед яких 70 золотих, срібних, бронзових медалей, безліч дипломів та інших почесних відзнак на міжнародних виставках. Засновники фотоклубу – Олег Бурбовський, заслужений працівник культури України, Роман Баран та Аркадій Конопльов. Перша виставка фотоклубу була організована у 1963 році, з 1965 р. запорізькі фотомитці почали активно виставлятися на зарубіжних виставках, і Запоріжжя відразу встало до ряду „фотостолиць” Радянського Союзу. Міжнародна преса тоді писала, що в СРСР фотографія процвітає у Москві, Ленінграді, Прибалтиці та Запоріжжі. Обласна спілка, єдина на Україні, має свій виставковий салон, в якому проводить щорічно до 15 персональних, регіональних та міжнародних виставок, активно співпрацюючи в цьому з громадськими організаціями, іншими творчими спілками. Запорізька організація визнана однією з кращих в Україні, а її голова Олег Бурбовський з 1998 року - член Міжнародної федерації фотомистецтва, лауреат Всеукраїнської премії в галузі науки, культури, мистецтва та спорту „Визнання – 2000”, учасник і переможець понад 400 вітчизняних і зарубіжних фотовистовок і конкурсів, лауреат найпрестижніших фотосалонів світу. Запорізький фотоклуб виховав цілу плеяду фотомайстрів, які в різні роки одержували престижні нагороди: Р.Баран, О.Бурбовський, В.Філонов (70-ті роки); Є.Компанійченко, В.Кадурін,, О.Ларкін, С.Шведенко (80-90-ті роки); М.Бондарь, С.Капцан (теперішній час). Фотоклуб створив не тільки школу художньої фотографії, але й виховав знаних майстрів „фотофакту” – В.Шеремета, Є.Сапронова, В.Тарасенка, С.Ніколаєва та інших, які зараз працюють фотокореспондентами запорізьких газет та інформагенств близького зарубіжжя. Література Обласна організація Спілки фотохудожників України // Запорізька пектораль: Культура і мистецтво Запоріз. краю. – Запоріжжя, 2004. – С.37. Піддубна О. Запорізькому фотоклубу – 40 років // Запороз. Січ. – 2003. – 15 трав. – С.13. Чуприна А. Наш фотоклуб впереди: [Запорож. фотоклуб отпраздновал 40-летие юбил. выст., где были представлены 100 работ 50 мастеров] // МИГ. – 2003. – 4 дек. (№49). – С.30.
	сторінки 1 2

8413 просмотров

Форма поиска

Вы здесь

ЗНАМЕННІ ТА ПАМ'ЯТНІ ДАТИ ЗАПОРІЖЖЯ 2008